Климнюк С.І., Ситник І.О., Творко М.С., Широбоков В.П. Практична мікробіологія: Посібник

Подождите немного. Документ загружается.

231

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

Таблиця 47

Схема постановки об’ємної реакції аглютинації

Номери пробірок

Компоненти, мл

1 2 3 4 5 6 КС 7 КД

0,85 % розчин хлориду натрію

Сироватка хворого, 1:25

Діагностикум туляремійний

Розведення сироватки

–

0,5

1:50

0,5

1:100

0,5

1:200

0,5

1:400

0,5

1:800

0,5

–

1:50

0,5

–

0,5

–

Примітка: КС – контроль сироватки, КД – контроль діагностикуму.

Пробірки струшують і ставлять у термостат на 2 год, потім витримують 18-

20 год при кімнатній температурі і аналізують результати. Діагностичне значення

має титр 1:100. Така концентрація антитіл настає в кінці 2-го тижня, після чого

титр аглютинів наростає у 4-8 разів, в той час як у перехворілих раніше він зали-

шається практично незмінним.

Кров’яно-крапельну реакцію аглютинації вживають як прискорений орієн-

товний метод діагностики туляремії, особливо при масових обстеженнях. На ре-

тельно знежирене скло беруть товсту краплю крові з пальця хворого. До неї дода-

ють такий же об’єм дистильованої води, щоб викликати гемоліз. Поряд наносять

краплю туляремійного діагностикуму (5 млрд мікробних тіл у 1 мл). Обидві краплі

змішують скляною паличкою. При наявності у хворих титру антитіл 1:100 і вище

аглютинація на склі наступає негайно, при більш низьких титрах – через 2-3 хв. У

всіх хворих із позитивною кров’яно-крапельною пробою ставлять об’ємну реак-

цію аглютинації.

Дуже чутливим методом серологічної діагностики туляремії є реакція непря-

мої гемаглютинації. Вона ефективна як при ранній, так і при ретроспективній

діагностиці, а також для визначення рівня антитіл після вакцинації. Антигеном

для РНГА служить туляремійний еритроцитарний діагностикум (консервовані

формаліном баранячі еритроцити, сенсибілізовані туляремійним антигеном). Ме-

тодика постановки РНГА при туляремії така сама, як і при бруцельозі. Гемаглюти-

наційні титри сироваток у хворих досягають 1:1280-1:2560 і вище.

Високочутлива і специфічна непряма реакція імунофлуоресценції. Діагнос-

тикум для РІФ є завись вакцинного штаму туляремійних бактерій в концентрації

500 млн/мл. Сироватку розводять від 1:5 до 1:640. Діагностичним титром вважа-

ють розведення 1:40 і більше, яке дає яскраве світіння поверхні мікробних клітин.

Позитивна РІФ буває також у перехворілих раніше і вакцинованих.

Для ранньої діагностики туляремії використовують також РЗК на холоді. Кров

у хворого беруть в кінці 1-го тижня захворювання, антигеном служить діагностикум.

У природних осередках туляремії для контролю за розвитком епізоотій серед

гризунів використовують РНГА та ІФА з метою виялення антигенів у тушках гри-

зунів і птахів.

Алергічні проби віднесені до ранніх і високоспецифічних методів діагности-

ки туляремії. Вони стають позитивними вже з 3-5-го дня хвороби. Для постановки

232

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

проб використовують 2 препарати тулярину. Перший містить 500 млн бактерій в

1 мл, другий – 10 млрд. Відповідно використовують внутрішньошкірний метод

введення тулярину з меншою концентрацією мікробних тіл і нашкірний – для більш

концентрованого препарату.

Для постановки внутрішньошкірної проби 0,1 мл тулярину вводять у шкіру

передпліччя. При постановці нашкірної проби на зовнішню поверхню плеча на-

носять краплю тулярину і через неї роблять 2 паралельні насічки довжиною 8-

10 мм, плоским боком пера втирають препарат в насічки. Реакцію враховують через

24 і 48 год. За позитивну пробу вважають розвиток інфільтрату діаметром 5 мм

і більше. Позитивна проба протягом кількох років залишається у перехворілих і

вакцинованих осіб.

Бруцельоз

Бруцельоз – хронічна або гостро-хронічна зоонозна інфекційна хвороба з

рецидивним довготривалим перебігом, ундулюючою гарячкою, переважним ура-

женням опорно-рухових органів, нервової та сечостатевої системи. Збудниками

його є декілька видів бактерій, об’єднаних у рід Brucella: B.melitensis, B.abortus,

B.suis, B.ovis, B.сanis, B.neotomae.

Із всіх видів найбільш патогенною для людини є B.melitensis. Вона викликає

95-97 % всіх випадків бруцельозу, на долю B.abortus припадає 1-3 %, ще рідше за-

хворювання викликає B.suis (менше 1 %). Пізніше від баранів, хворих на епідиди-

міт, виділили B.ovis, від чагарникових щурів – B.neotomae, від гончих собак – B.canis.

Брецели мають добре виражені антигенні властивості. Вони містять поверх-

невий Vi -антиген і видоспецифічні соматичні А і М, кількісне співвідношення

яких неоднакове у різних видів. У B.melitensis переважає М-антиген, у B.abortus і

B.suis – антиген А. Для ідентифікації бруцел використовують монорецепторні

сироватки.

Основними носіями бруцел є кози, вівці (B.melitensis), велика рогата хвороба

(B.abortus), свині (B.suis) і північні олені (B.rangiferis). Від хворих тварин збудник

виділяється з молоком, сечею, випорожненнями і особливо з навколоплідними

водами під час окотів і отелів. Людина заражується від тварин контактно-побуто-

вим шляхом або через сире молоко і молочні продукти. Захворювання носить про-

фесійний характер. Найчастіше хворіють пастухи, доярки, ветеринарні працівни-

ки, скотарі.

Лабораторну діагностику бруцельозу проводять за допомогою бактеріологіч-

них і серологічних досліджень, біологічної та алергічної проб, а також методу

ДНК/ДНК гібридизації.

Матеріалом для дослідження може бути кров, кістковий мозок, фекалії, жовч,

сеча, ліквор, харкотиння, пунктат лімфатичних вузлів, у тварин – викидні, навко-

лоплідні води, а також молоко і молочні продукти.

У зв’язку з частими лабораторними зараженнями бруцельозом виділення

чистих культур і зараження гвінейських свинок дозволяють проводити лише у

233

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

спеціальних режимних відділах санепідемстанції. Серологічні дослідження ви-

конують у звичайних бактеріологічних лабораторіях.

Бактеріологічне дослідження. Для виділення гемокультури з ліктьової вени

беруть 10-20 мл крові й порівно засівають у два флакони з печінковим, сироватко-

вим декстрозним бульйоном або МПБ із глюкозою, гліцерином і антифаговою

сироваткою для пригнічення бруцельозного бактеріофагу. Один флакон інкубу-

ють у звичайних аеробних умовах, другий – в атмосфері 10 % CО

(для росту

B.abortus). Особливістю бруцел є дуже повільний ріст на середовищах при виді-

ленні від хворих, тому посіви слід витримувати в термостаті до 4-5 тижнів, робля-

чи висіви на елективні агари кожні 4-5 днів. Найкращим середовищем для виро-

щування бруцел є сироватковий декстрозний агар (МПА, 5 % сироватки, 1 % дек-

стрози). Для прискорення дослідження посіви крові проводять у два прямокутних

флакони за методом Кастанєди. Флакони містять, крім бульйону, ще й шар агару

на одній або обох стінках. Починаючи з 4-го дня після посіву, флакони періодично

похитують для того, щоб зросити бульйоном поверхню агару. У випадку позитив-

ного результату на агарі виростають колонії бруцел, які відсівають на елективні

середовища й проводять ідентифікацію. Якщо протягом місяця колонії не рос-

туть, роблять висів із бульйону на щільне середовище.

Отримання гемокультури є одним із основних методів бактеріологічної діаг-

ностики бруцельозу у людей. Якщо хворобу викликає B. melitensis, гемокультура

висівається у 65-90 % випадків, при зараженні B. abortus – у 5-15 %. Інколи гемо-

культура виростає вже з перших днів гарячки.

Хороші результати в гострій і хронічній стадіях хвороби дають посіви пунк-

татів кісткового мозку. Мієлокультуру вдається виділити в 2 рази частіше, ніж гемо-

культуру. Кілька крапель аспірату кісткового мозку засівають у дві пробірки з тим

же середовищем. Сечу для виділення уринокультури і жовч для виділення білікуль-

тури, а також молоко спочатку центрифугують. Із осаду або вершків роблять висів

по 0,1-0,2 мл на чашки з агаром “Д”, (або печінковим), до якого додають генціано-

вий фіолетовий у розведенні 1:200 тис. для затримання росту супутньої мікрофлори.

Дуже ефективні посіви матеріалу в жовток курячих жирових (незаплідне-

них) яєць або в жовтковий мішок курячого ембріону. Кров хворого або аспірат

кісткового мозку розводять бульйоном 1:3 і по 0,1-0,2 мл інокулюють у декілька

яєць. Заражені яйця інкубують при 37

С 5 днів і по 0,5 мл їх вмісту висівають на

рідкі й щільні середовища. Ріст бруцел спостерігається вже через 2-3 дні.

Якщо посівний матеріал (фекалії, сеча, харкотиння, гній тощо) контамінові

сторонніми мікробами, його спочатку центрифугують, осад розводять генціано-

вим фіолетовим у 3-5 разів і по 0,2 мл вносять у яйця чи ембріони з наступним

висівом на елективний агар.

Колонії бруцел на агарі дрібні (0,1-0,5 мм), круглі, опуклі, гомогенні з перла-

мутровим відтінком. Бруцели можуть утворювати як S-, так і R-форми колоній

(особливо B. ovis, B. suis і B. canis). Із помутнілого бульйону і типових колоній

виготовляють мазки, забарвлюють за Грамом і відсівають на скошений агар для

виділення чистої культури.

234

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

Ідентифікація культур проводиться за морфологічними, культуральними, біо-

хімічними властивостями і на основі реакції аглютинації видовими і монорецеп-

торними сироватками. Тепер є надійні тести для диференціації основних видів і

біоварів бруцел (табл. 49).

Таблиця 49

Диференціація основних видів і біоварів бруцел

Ріст на агарі з

барвниками

Аглютинація

моноспецифічними

сироватками

Вид

Біо-

вар

Потре-

ба СО

Виді-

лення

Тіонін Фуксин

Brucella

abortus

Brucella

melitensis

Лізис

фагом

Brucella

melitensis

–

Brucella

abortus

–

Brucella

suis

–

Біологічна проба. Найбільш чутливими лабораторними тваринами є

гвінейські свинки і білі миші. До зараження тварин вдаються тоді, коли досліджу-

ваний матеріал сильно забруднений сторонньою мікрофлорою і висіяти з нього

чисту культуру важко. Кров хворих, ліквор, ексудат із суглобів вводять у черевну

порожнину (гвінейським свинкам 2-3 мл, мишам – 0,5-1,0 мл). Осад сечі, навко-

лоплідних вод, молока вводять підшкірно в пахвинній ділянці. Через 20-30 днів

після зараження проводять розтин тварин, сіють кров із серця та емульговані па-

ренхіматозні органи і лімфатичні вузли на рідкі й щільні елективні середовища.

Перед посівом у свинок беруть кров із серця для постановки реакції аглютинації з

метою виявлення антитіл. Позитивною біопробу вважають тоді, коли виділяють

бруцели будь-якого виду, або при позитивній реакції аглютинації в розведенні

сироватки 1:20 і більше.

Для виявлення бруцельозних антигенів у сироватці крові, які можуть бути

вільними або у вигляді циркулюючих імунних комплексів, застосовують РНГА в

разі використання еритроцитарних діагностикумів з моноклональними антитіла-

ми до родоспецифічних антигенів бруцел. Використовують також реакцію коа-

глютинації та преципітації, а також метод імуноферментного аналізу.

235

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

Серологічні дослідження при бруцельозі включають реакцію аглютинації

Райта, прискорені пластинчасті реакції на склі: Хеддлсона, роз-бенгал, латекс-

аглютинації, непряму реакцію гемолізу. Із об’ємних серологічних реакцій вико-

ристовують РЗК, реакцію Кумбса (для виявлення неповних антитіл), РНГА, ІФА,

РІФ, опсонофагоцитарну пробу. З них найчастіше використовують реакції Райта,

Хеддлсона і РНГА.

Реакція Райта – один із основних офіційних методів діагностики бруцельо-

зу в усіх країнах. Вона проста за технікою постановки, досить чутлива і специфіч-

на, виявляється на початку захворювання, досягає діагностичного титру на друго-

му тижні й зберігається позитивною протягом 1-4-х років. Отже, її можна викори-

стовувати як для діагностики гострого періоду хвороби, так і для встановлення

ретроспективного діагнозу. Реакцію ставлять за класичною схемою в пробірках

методом однакових об’ємів (табл. 50).

Таблиця 50

Схема постановки реакції аглютинації Райта

Номери пробірок

Компоненти, мл

1 2 3 4 5 6 КС 7 КД

0,85 % карболізований

розчин хлориду натрію

– 0,5 0,5 0,5 0,5 0,5 0,5

Сироватка хворого 1:25 0,5 0,5 0,5 –

Бруцельозний

діагностикум 1:10

0,5 0,5 0,5 0,5 0,5 – 0,5

Розведення сироватки 1:50 1:100 1:200 1:400 1:800 1:50 –

Примітка: КС – контроль сироватки, КД – контроль діагностикуму.

Сироватку хворого і діагностикум розводять ізотонічним розчином хлориду

натрію, до якого заздалегідь додають 0,5 % фенолу (карболізований ізотонічний

розчин). При постановці реакції Райта і Хеддлсона використовують єдиний бру-

цельозний діагностикум, який є 10 млрд зависсю убитих нагріванням і фенолом

бруцел, забарвлених аніліновим барвником у синій колір. Перед постановкою ре-

акції його розводять у 10 разів.

Пробірки струшують і ставлять у термостат на 18-20 год, потім ще витриму-

ють 2 год при кімнатній температурі й враховують результати звичайним спосо-

бом або по 50 % аглютинації (2+). Серійні розведення 50 % аглютинації 1:50,

1:100-1:800 свідчить про те, що 1 мл сироватки хворого містить відповідно 50,

100 ... 800 МО антитіл. Інтенсивність реакції оцінюють за такою схемою: 50 МО –

реакція сумнівна, 100-200 МО – позитивна, 400-800 МО – різко позитивна. Реак-

ція Райта може бути позитивною у перехворілих раніше і у щеплених осіб, тому з

розвитком хвороби її ставлять повторно і враховують наростання титру антитіл.

Часто використовують мікрометод реакції аглютинації на склі – пластинчас-

ту реакцію Хеддлсона, особливо при масових обстеженнях на бруцельоз. Для цього

добре знежирену скляну пластину 8×12 см розділяють восковим олівцем на 6 од-

накових квадратів. Нерозведену сироватку хворого і бруцельозний діагности-

236

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

кум наносять за допомогою піпеток згідно з схемою (табл. 51). Краплі сироватки

і антигену змішують обережним похитуванням пластини або скляною паличкою,

злегка підігрівають над полум’ям газового пальника. Максимальний строк спос-

тереження 8 хв. При позитивній реакції в змішаних краплях появляються пластівці,

а рідина стає більш-менш прозорою. Аглютинація в усіх 4-ох квадратах оцінюєть-

ся як різко позитивна, в 3-й і 4-й дозах – позитивна, в 2-й дозі – слабко позитивна

і лише в дозі 0,8 мл – сумнівна. Відсутність аглютинації з усіма дозами сироваток

оцінюють як негативну реакцію.

Таблиця 51

Схема постановки пластинчастої реакції Хеддлсона

Номери квадратів

Компоненти, мл

1 2 3 4 5 КС 6 КД

Ізотонічний розчин Na Cl

Сироватка хворого

Діагностикум

–

0,08

0,03

–

0,04

0,03

–

0,02

0,03

–

0,01

0,03

0,02

–

0,03

–

0,03

Примітка: КС – контроль сироватки, КД – контроль діагностикуму.

Для прискореної діагностики бруцельозу вживають також реакцію аглюти-

нації бенгальського рожевого з кислим антигеном. Антиген готують із густої за-

висі бруцел, убитих нагріванням, з використанням буферного розчину (рН 3,6-

3,8) і барвника бенгальського рожевого. На скляну пластинку наносять 0,03 мл

нерозведеної сироватки і 0,03 мл антигену, змішують їх круговим рухом скляної

палички. Результат реакції враховують через 4 хв. Поява крупно- або дрібнозер-

нистого аглютинату свідчить про позитивну реакцію.

Реакція зв’язування комплементу ставиться за звичайною схемою. Вона стає

позитивною з 20-25-го дня захворювання й довго зберігається.

Постановку опсоно-фагоцитарної проби останнім часом проводять рідко.

Натомість стали широко використовувати РНГА.

Реакція непрямої гемаглютинації при бруцельозі є специфічною і високо-

чутливою. Для її проведення використовують еритроцитарний бруцельозний полі-

сахаридний діагностикум. Частіше РНГА ставлять у полістирилових прозорих

планшетах із лунками (можна і в пробірках).

Досліджувану сироватку (а також завідомо позитивну і негативну для конт-

ролю) інактивують при температурі 56

С протягом 30 хв. Для її серійного розве-

дення використовують нормальну сироватку кролика, заздалегідь розведену 1:100.

Реакцію ставлять за такою схемою (табл. 52).

Реакція наступає через 1-2 год при кімнатній температурі. Облік її проводять

через 2 год. Якщо гемаглютинація настає з розведенням сироватки 1:50 – реакція

сумнівна; 1:100 і вище – позитивна.

Реакція Кумбса при бруцельозі також специфічна і високочутлива. Вона є

цінним діагностичним тестом особливо при хронічних формах захворювання у

людей і тварин.

237

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

Таблиця 52

Схема постановки РНГА

Номери лунок

Компоненти, мл

1 2 3 4 5 6 7 КС 8 КД

Сироватка кролика 1:100

Сироватка хворого 1:50

Розведення сироватки

Діагностикум

–

0,5

1:50

0,05

0,5

1:100

0,05

0,5

1:200

0,05

0,5

1:400

0,05

0,5

1:800

0,05

0,5

1:1600

0,05

–

0,5

1:50

–

0,5

–

0,05

Примітка: КС – контроль сироватки, КД – контроль діагностикуму

Алергічна проба Бюрне використовуєтся для діагностики бруцельозу, особ-

ливо при негативних бактеріологічних і серологічних дослідженнях. Пробу став-

лять, починаючи з 15-20-го дня захворювання. У середній третині передпліччя

внутрішньошкірно вводять 0,1 мл бруцеліну (мелітину, абортину). Він є протеїно-

вим екстрактом із культури бруцел. Позитивною реакцією вважають інфільтрат,

почервоніння розміром 2×3 см і більше, які виникають через 24-48 год. Алергічна

проба буває позитивною після перенесеного захворювання, а також у щеплених.

Це знижує діагностичну цінність проби Бюрне.

Сап і меліоїдоз

Сап – особливо небезпечна інфекційна хвороба, яка має гострий і хронічний

септикопіємічний перебіг з утворенням пустул, виразок, абсцесів у тканинах і

органах. Збудник – Pseudomonas mallei.

Джерелом інфекції є хворі коні, рідше віслюки, мули. Захворювання носить

чітко виражений професійний характер. Найчастіше хворіють конюхи, їздові, ко-

валі, ветеринарні і зоотехнічні працівники. Шлях передачі – контактний, внаслі-

док попадання гною чи слизу від хворих тварин на шкіру або слизову оболонку,

рідше – аліментарний, через воду. В Україні сап уже довго не реєструється, хоч

можливе завезення хвороби з країн Африки, Азії та Середнього Сходу.

Матеріалом для мікробіологічної діагностики можуть бути гній, виділення з

виразок, носоглотки, кон’юнктиви, харкотиння, кров, сеча, фекалії. Забір матеріа-

лу і його дослідження проводять в умовах, необхідних для роботи із збудниками

особливо небезпечних інфекцій.

Первинна бактеріоскопія має обмежене значення, оскільки досліджуваний

матеріал сильно контаміновий сторонньою мікрофлорою, а характерних морфо-

логічних ознак у збудника сапу немає (грамнегативні поліморфні, часом зернисті

палички без джгутиків і спор). Лише при використанні РІФ можна отримати пози-

тивні результати.

Для проведення бактеріологічних досліджень з метою виділення чистої куль-

тури патологічний матеріал сіють на гліцериновий бульйон і агар або картопляно-

гліцериновий агар, до яких можна додавати пеніцилін чи бактеріостатичні барв-

ники для пригнічення росту сторонньої мікрофлори. Виділення гемокультури про-

238

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

водять шляхом посіву 10 мл крові в 250 мл МПБ. У гліцериновому бульйоні па-

личка сапу викликає помутніння з утворенням пристінкової плівки, від якої вниз

спускаються ниткоподібні утвори. На гліцериновому агарі при 37 °С через 18-20

год появляються плоскі напівпрозорі колонії, які, зливаючись, утворюють густі

нальоти слизової маси янтарного кольору. На картопляно-гліцериновому агарі ви-

ростають ніжні напівпрозорі колонії, які через кілька днів утворюють наліт жов-

то-бурого кольору, подібний до меду.

Колонії досліджують мікроскопічно, перевіряють на рухливість, відсівають

на скошений агар для виділення чистої культури. Ідентифікацію збудника прово-

дять на основі характерних культуральних і біохімічних властивостей та реакції

аглютинації на склі специфічною діагностичною сироваткою. При неможливості

виділити чисту культуру виявляють антигени збудника в досліджуваному матеріалі

за допомогою постановки РНГА з еритроцитарним антитільним діагностикумом.

Дуже ефективним, але й небезпечним методом діагностики сапу є внутріш-

ньоочеревинне зараження самців гвінейських свинок або золотистих хом’ячків. У

тварин через 2-3 дні розвивається перитоніт і гнійний орхіт (феномен Штрауса).

Важливо пам’ятати, що скротальний феномен можуть також викликати Pseudo-

monas aeruginosa і P. рseudomallei. Є й додаткові диференціальні ознаки збудника

сапу: відсутність рухливості, росту при 42

С і розрідження желатину.

Із серологічних методів діагностики сапу застосовують реакції аглютинації,

зв’язування комплекту і непрямої гемаглютинації. РЗК є найбільш чутливою се-

рологічною реакцією. Діагностичний титр її становить 1:20 і вище.

Важливим методом діагностики захворювання є постановка алергічної про-

би з малеїном. Він є основним тестом у ветеринарній практиці при розпізнаванні

сапу у тварин. Препарат вводять у кон’юнктивальний мішок. У людей пробу з

малеїном треба ставити обережно, оскільки можливе загострення хвороби. На

внутрішній поверхні передпліччя строго внутрішньошкірно вводять 0,1 мл малеїну,

розведеного 1:1000. У зв’язку з цим розроблено більш безпечний варіант поста-

новки алергічної проби – введення малеїну на скарифіковану шкіру. Результати

реакції враховують через 24 і 48 год.

Меліоїдоз – сапоподібне особливо небезпечне захворювання людини, диких

і домашніх тварин. Збудником його є Pseudomonas pseudomallei. Хвороба реєст-

рується переважно в країнах Азії, Австралії і Карибського регіону. Можливе заве-

зення меліоїдозу із названих країн до нашої держави.

Джерелом інфекції в природі є дикі гризуни (щури, миші), домашні тварини

(коти, собаки, корови, вівці, свині, коні), кенгуру. В оточуюче середовище збудник

потрапляє з сечею, випорожненнями, гнійними виділеннями з носоглотки й очей

хворих тварин. Основний механізм передачі меліоїдозу – контактний, рідше – алі-

метарний і ще рідше – аспіраційний або трансмісивний.

Матеріалом для мікробіологічної діагностики меліоїдозу служить гній, виді-

лення з носоглотки, виразок, харкотиння, кров, сеча, випорожнення. Взяття мате-

ріалу, його транспортування і бактеріологічне дослідження проводять із такими ж

пересторогами, як і при інших особливо небезпечних інфекціях.

239

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

Лабораторна діагностика меліоїдозу грунтується на тих самих принципах,

що й дослідження при сапі. Посіви матеріалу проводять на кров’яний агар і гліце-

ринові середовища з додаванням антибіотиків (неоміцин) і бактеріостатичних

барвників. Найбільш характерними ознаками для ідентифікації збудника меліої-

дозу є наступні: біполярність забарвлення, складчасті колонії і зморшкувата плівка

на бульйоні, гемоліз на 2 % кров’яному агарі, рухливість, позитивна РІФ. Досить

чутливим методом є постановка біологічної проби на гвінейських свинках і золо-

тистих хом’ячках (скротальний феномен).

Серологічна діагностика меліоїдозу має лише допоміжне значення. Викори-

стовують реакції аглютинації (діагностичний титр 1:640 і більше), зв’язування

комплементу (діагностичний титр 1:20 і вище) та РНГА.

Шкірну алергічну пробу з меліоїдином використовують лише у ветеринарній

практиці.

Сибірка (злоякісний карбункул)

Сибірка – гостре особливо небезпечне інфекційне захворювання домашніх і

диких тварин, від яких заражуються і люди шляхом прямого контакту з хворими

тваринами та різноманітною сировиною. Виділяють шкірну, легеневу й кишечну

форми хвороби.

Збудник сибірки – Bacillus anthracis – належить до роду Bacillus родини

Bacillaceae. Рід Bacillus об’єднує ще декілька видів бацил, з якими необхідно ди-

ференціювати виділені культури сибіркових паличок. Найголовніші з них –

B.сereus,B. anthracoides, B. subtilis, B. megaterium.

Взяття матеріалу і відсилка проб. При проведенні лабораторної діагнос-

тики сибірки у людини досліджують різні матеріали залежно від клінічної форми

захворювання: при шкірній формі – вміст везикул, карбункулів; при кишечній –

випорожнення; легеневій – харкотиння. Кров досліджують при всіх клінічних

формах. Від трупа беруть кров, шматочки паренхіматозних органів. Якщо негай-

но засіяти матеріал від трупа неможливо, з крові, пунктатів кісткового мозку і

селезінки на предметних скельцях готують товсті мазки і висушують.

Всі проби вміщують у скляні банки, флакони, пробірки. Висушені мазки кла-

дуть у чашки Петрі, обгортають вощаним або пергаментним папером, пакет над-

писують “Обережно, мазки нефіксовані!” Весь відібраний матеріал ретельно вкла-

дають у металевий або дерев’яний ящик, пломбують або опечатують сургучем, на

кришці пишуть “Верх, обережно!” Оформляють супровідний документ, у якому

вказують який матеріал, місце і час забору, від кого взято, і нарочним негайно

відправляють до спеціальної (режимної) лабораторії.

Розтин тварин, що загинули від сибірки, не проводять, оскільки це сприяє

споруляції і розсіюванню збудника. При необхідності дозволяється брати лише

вухо, його поміщають у банку, а місце розрізу припікають паяльною лампою або

концентрованим розчином карболової кислоти. Беруть також взірці шкір, шерсті,

вовни, щетини. У ряді випадків досліджують харчові продукти (м’ясо), воду, грунт.

240

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

Лабораторна діагностика сибірки складається із декількох етапів: бактеріо-

скопії мазків, виділення та ідентифікації чистої культури збудника, постановки

біопроби, реакції термокільцепреципітації Асколі, постановки алергічної проби.

Бактеріоскопічний метод. Із крові, вмісту везикул, харкотиння виготовля-

ють по 4 мазки з кожної проби, забарвлюють їх за Грамом, Романовським-Гімзою,

сибірковою люмінесцентною сироваткою, розчином Ребігера, який одночасно

фіксує і забарвлює препарат. Із різних способів виявлення капсул метод Ребігера є

найпростішим і найдемонстративнішим (рис. 70). Беруть 15-20 г генціану фіоле-

тового і розчиняють у 100 мл 40 % формаліну. Розчин витримують при кімнатній

температурі кілька годин, потім фільтрують. Не-

фіксований мазок забарвлюють 15-20 секунд, про-

мивають, висушують. Тіло бацил забарвлюється в

темно-фіолетовий, а капсули – в червоно-фіолетовий

колір, за Романовським-Гімзою – тіло клітин набу-

ває голубого, а капсула – світло-рожевого кольору.

При обробці мазка флуоресцентною сироваткою ба-

цили сибірки під люмінесцентним мікроскопом ви-

глядають як великі палички, що оточені яскраво-

світлим зеленуватим обідком. Наявність у мазках ти-

пових бацил, що розташовуються ланцюжками,

оточеними капсулами, дають специфічну флуорес-

ценцію, обумовлює можливість поставити попе-

редній діагноз сибірки.

Бактеріологічне і біологічне дослідження. Остаточний діагноз сибірки мож-

на поставити лише після виділення чистої культури і позитивної біопроби на тва-

ринах. Досліджуваний матеріал сіють у МПБ, чашки з МПА і кров’яним агаром.

Посіви інкубують при температурі 37 °С протягом 18-20 год. Одночасно з посіва-

ми емульгованим дослідним матеріалом заражують підшкірно лабораторних тва-

рин. Білим мишам його вводять біля кореня хвоста – 0,1 мл, гвінейським свинкам

під шкіру живота – 0,2 мл, кроликам – 0,5-3,0 мл.

У бульйоні спостерігається ріст у вигляді жмутка вати, при мікроскопії якого

видно типове розташування мікробів у вигляді довгих ланцюжків (стрептобаци-

ли). На поверхні МПА виростають великі шорсткі

матові R-форми колоній з нерівним, волокнистим,

кучерявим краєм (“голова медузи”, “левова грива”).

Такі колонії необхідно вивчати під малим збільшен-

ням мікроскопа у прохідному світлі (рис. 71). На кро-

в’яному агарі колонії мають S- або SM-форму без

гемолізу, в той час як навкруги колоній антракоїдів

виникає велика зона просвітлення середовища.

На МПА і МПБ B. anthracis при звичайних

аеробних умовах росте без утворення капсул, що не

дає змоги визначити одну з найважливіших її ознак.

Рис. 70. Капсули B.anthracis

у мазку з селезінки.

Рис. 71. Колонія B. anthracis.