Климнюк С.І., Ситник І.О., Творко М.С., Широбоков В.П. Практична мікробіологія: Посібник

Подождите немного. Документ загружается.

221

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

лерних і холероподібних вібріонів можна, в основному, за біохімічними тестами

(табл. 45)

Таблиця 45

Диференціація вібріонів від інших споріднених родів

Ферментація

Рід Оксидаза

Жела-

тиназа

Глюкози Манози Маніту Інозиту

Тест

“тяжа”

Vibrio ++++ + + + + - +

Aeromonas ++++ + + + + - ±

Pseudomonas ++ ± - - - - -

Plesiomonas ++ - - - - + -

Для видової ідентифікації холерних вібріонів провідними тестами є аглюти-

нація культури О1 холерною сироваткою, лізис холерним фагом С ІV або eltor 2.

Кампілобактеріози і гелікобактеріози

Інфекційні захворювання, що спричиняють бактерії роду Campylobacter, діста-

ли загальну назву кампілобактеріози. Вони мають гострий перебіг, супроводжу-

ються гарячкою, ураженням шлунка і кишечника і з кожним роком зустрічаються

все частіше. Серед 13 видів кампілобактерій найголовнішими є: Campylobacter

jejuni, C.coli, C.lari. У 1991 р. виділено окремий вид Helicobacter pylorі. Його ста-

більно виявляють у хворих на виразку шлунка, гастрит і дуоденіт. Цим захворю-

ванням дали загальну назву гелікобактеріози.

Окрім ентеритів і ентероколітів, цих найчастіших кампілобактеріозів, знач-

но рідше зустрічаються септицемії, ендокардити, перикардити, менінгіти, уражен-

ня сечостатевої системи. У вагітних жінок можливі аборти, передчасні роди, інфіку-

вання новонароджених під час пологів.

У зв’язку з тим, що клінічна картина цих захворювань не має характерних

симптомів і подібна до викликаних іншими бактеріями, лабораторні дослідження

набувають важливого значення. Для діагностики широко використовують мікрос-

копічний, бактеріологічний і дещо менше серологічний методи.

Матеріалом для дослідження служить кров, ліквор, випорожнення або вміст

прямої кишки, взятий за допомогою ректальних тампонів, плацентарна і навко-

лоплідна рідина, вміст абсцесів, біоптати слизової оболонки шлунка і 12-палої

кишки. Досліджують також воду, молоко, інші харчові продукти, змиви з пред-

метів тощо.

Бактеріоскопічний метод використовують для швидкої ідентифікації кам-

піло- і гелікобактерій. Тонкі мазки з фекалій або інших клінічних матеріалів фіксу-

ють на вогні, забарвлюють фуксином Пфейфера протягом 10-20 с і промивають

водою. Оскільки для забарвлення інших бактерій потрібно 3-5 хв, то протягом 10-

20 сек встигають зафарбуватись лише кампілобактерії. Особливо чітко їх типові

форми виявляють при забарвленні кристалічним фіолетовим. Під звичайним світло-

вим мікроскопом вони виглядають як тонкі, спірально зігнуті бактерії, що мають

222

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

один повний завиток, С- і S- подібну форму або нага-

дують крила чайки. Helicobacter pylori має дещо

більші розміри. Можна також використати фазово-

контрастну мікроскопію суспензії випорожнень у

бульйоні для культивування бруцел або рідкому сере-

довищі Мюллера-Хінтона (МПБ з крохмалем і казеї-

ном). При цьому виявляють не тільки типові особли-

вості морфології кампілобактерій, а й дуже характер-

ну їх рухливість (рис. 67).

Бактеріологічний метод. Оптимальні результа-

ти отримують, коли матеріал беруть у транспортне

тіогліколеве середовище і в ньому доставляють до лабораторії. Якщо ж посіви

роблять не пізніше 24 год, транспортне середовище не використовують.

Для виділення кампіло- і гелікобактерій найчастіше застосовують середови-

ще Бутцлера (до кров’яного агару додають цефоперазон – 30 мг/л, рифампіцин –

10 мг/л і амфотеріцин В – 2 мг/л). Антибіотики пригнічують ріст супутньої мікро-

флори. Посіви інкубують в атмосфері 10 % СО

при температурі 25 °С, 37 °С і

42 °С протягом 24-72 год.

Кампілобактерії утворюють два типи колоній: 1) правильної круглої форми з

рівними краями діаметром 1-2 мм, блискучою опуклою поверхнею, прозорі, го-

могенні; 2) неправильної округлої форми діаметром 2-8 мм, безбарвні або світло-

сірого кольору, прозорі, нагадують краплі води.

При посіві кількісним методом ріст колоній, як правило, виявляють на третьо-

му і четвертому квадрантах, але потрібно ретельно оглядати всю чашку, оскільки

вони можуть вирости лише на першому квадранті в оточенні колоній супутньої

фекальної мікрофлори.

Ідентифікація колоній кампіло- і гелікобактерій не викликає труднощів для

досвідченого бактеріолога. Типові колонії досліджують мікроскопічно, забарв-

люючи препарати за Грамом. У мазках збудники мають вигляд тонких, зігнутих,

частіше спіралеподібних клітин, можуть мати один і більше витків і досягати в

довжину до 8 мкм. У культур, які вирощували протягом 72 год і довше, клітини

можуть набувати кокоподібної форми, що може привести до помилок в ідентифі-

кації. Потім виділяють чисту культуру, яку ідентифікують за рядом ознак: виді-

лення оксидази, каталази, уреази, ріст при температурі 25 °С, 37 °С і 42 °С, гідроліз

гіппурату, відновлення нітратів, чутливість до цефалотину (табл. 46).

Для серотипування кампіло – і гелікобактерій використовують реакцію аг-

лютинації зі стандартними діагностичними сироватками і суспензією прогрітих

культур. Хороші результати типування отримані також в реакціях коаглютинації,

латекс-аглютинації і непрямої гемаглютинації. Встановлено 50 серотипів C. jejuni

і 20 серотипів C. coli, але їх кількість з року в рік зростає. Ще точніші результати

серотипування отримані при використанні методу імуноферментного аналізу. Зо-

крема, розроблена надійна тест-система для визначення антигенів Н. pylorі в біо-

птатах слизової оболонки шлунка і кишечника.

Рис. 67. Кампілобактерії.

223

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

Серологічний метод діагностики захворювань проводять значно рідше. Він

відіграє важливу роль при масових епідеміологічних обстеженнях в ряді країн

американського і африканського континентів. В Україні такі дослідження поки

що не проводились.

Для виявлення антитіл можна використовувати практично всі серологічні

тести. Але перевагу віддають реакції непрямої імунофлуоресценції та методу іму-

ноферментного аналізу. Можна застосовувати і реакції звичайної аглютинації,

латекс-аглютинації та непрямої гемаглютинації. Є повідомлення про використан-

ня імуноблотінгу та радіоімунного методу для визначення антитіл до С.jejuni і

H.pylorі. Вони мають винятково високу чутливість, але досить дорогі і широкого

вжитку не набудуть.

Чума

Чума – гостра, зоонозна особливо небезпечна, карантинна інфекційна хворо-

ба з ураженнями шкіри, лімфатичних вузлів, легень, геморагічною септицемією й

інтоксикацією. Збудник чуми – Yersinia pestis – належить до роду Yersinia родини

Enterobacteriaceae. До цього роду входять ще два патогенних для людини види

ієрсиній: Y. рseudotuberculosis, Y. еnterocolitica. Крім трьох основних збудників

ієрсиніозів виділяють ще 8 видів, які в інфекційній патології людини значення не

мають, правда, окремі з них можуть зрідка викликати опортуністичні інфекції.

Джерелом чуми в природі є різні види диких і домашніх тварин, гризунів, а

перенощиками – їх блохи. Проникаючи в людську спільноту, чумна інфекція може

стати антропонозом, який розповсюджується у вигляді епідемій і пандемій.

Збудник чуми має кілька антигенів, із них найбільш вивчені D-, F1-, T-, V-,

W. Але серологічне його типування розроблено ще недостатньо і в рутинній лабо-

раторній практиці не використовується.

Мікробіологічне дослідження проводиться з метою діагностики захворюван-

ня, виявлення інфікування тварин і перенощиків в ендемічних осередках та вста-

новлення контамінації ієрсиніями різних об’єктів оточуючого середовища. При

цьому використовують бактеріоскопічний, бактеріологічний, біологічний і серо-

логічний методи, а також алергічну пробу з пестином для ретроспективної діагнос-

Примітка: “+” – позитивна ознака; “–” – негативна ознака; Р – резистентні; Ч – чутливі

Ріст при

Вид Оксидаза Каталаза Уреаза

25 °С 37 °С 42 °С

Гіппурат-

Цефа-

лотин

C.jejuni

C.fetus

C.coli

C.lari

Н.pylori

Таблиця 46

Диференціальні ознаки кампілобактерій і гелікобактерій

224

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

тики. Перший випадок захворювання на чуму у людини повинен бути обов’язково

підтверджений виділенням збудника.

Взяття матеріалу для дослідження як і всі етапи виділення збудника та

роботи з гризунами чи лабораторними тваринами проводять у протичумних кос-

тюмах першого типу. В лабораторії потрібно створити суворий протиепідемічний

і дезінфекційний режими, які регламентовані спеціальними інструкціями. Залеж-

но від клінічної форми чуми, від хворого беруть такі матеріали: виділення з ви-

разки або карбункула (шкірна форма); пунктат із бубону (бубонна форма), кров

(при всіх формах), фекалії та спинномозкову рідину (при ураженнях кишечника

або мозкових оболонок). Матеріал важливо взяти до початку антибіотикотерапії.

При направленні секційного матеріалу беруть кров, кістковий мозок, шматочки

паренхіматозних органів. Крім того, до лабораторії доставляють живих і загиблих

гризунів, бліх, харчові продукти, воду. В окремих випадках досліджують повітря,

змиви з поверхні об’єктів.

Взятий матеріал вміщують у скляні банки з притертими пробками, обгорта-

ють вощаним папером, зовні їх обтирають 5 % розчином лізолу, наклеюють ети-

кетку, на якій вказують дату, місце, характер матеріалу, прізвище хворого, діагноз.

Банки щільно вкладають у герметичну тару, надписують “верх” і направляють

службовим транспортом із довіреною особою до найближчої протичумної уста-

нови або лабораторії для діагностики особливо небезпечних інфекцій. Персонал,

що проводив забір матеріалу, підлягає повній санітарній обробці.

Бактеріоскопія. З досліджуваного матеріалу в лабораторії виготовляють 5-6

мазків, фіксують їх етанолом або сумішшю спирту й ефіру протягом 15-20 хв.

Один мазок забарвлюють за Грамом, другий – метиленовою синькою, третій –

міченою люмінесцентною сироваткою проти Y. pestis (пряма РІФ), 2-3 мазки зали-

шають у резерві. Виявлення в мазках характерних, біполярно забарвлених, овоїд-

них, грамнегативних бактерій (рис. 68; див. вкл., рис. 15), які дають до того ж

специфічне люмінесцентне світіння у вигляді яскравого зеленуватого ореолу на-

вколо клітин, при характерних клінічних симптомах та врахуванні епідеміологіч-

ної ситуації, дає право поставити попередній діагноз чуми.

Бактеріологічне дослідження. Незважаючи

на характерну клінічну картину захворювання, бак-

теріологічну діагностику треба проводити обов’яз-

ково в усіх випадках. Для посівів використовують

високопоживні середовища з додаванням стимуля-

торів росту, хоч палички чуми невибагливі до жи-

вильних середовищ. Досліджувані матеріали, не

контаміновані сторонньою мікрофлорою (кров, пун-

ктат бубонів, ліквор), сіють у флакони, що містять

50-100 мл МПБ і паралельно в чашки з МПА або

агаром Хотінгера. Матеріал, забруднений супут-

ньою флорою, висівають на МПА з сульфітом на-

трію, середовища Туманського (МПА з 1 % гемо-

Рис. 68. Збудник чуми у мазку

з бубону.

225

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

лізованої крові та генціановим фіолетовим в концентрації 1:100000-1:400000) або

Коробкової (0,15 % напіврідкий агар з 0,3 % гемолізованої крові та генціановим

фіолетовим 1:200000). Для інактивації чумного фагу на поверхню щільних сере-

довищ наносять і рівномірно розподіляють 0,1 мл антифагової сироватки. Посіви

вирощують при 28 °С і 37 °С.

Через 18-20 год на рідких середовищах появляється плівка із спущеними до-

низу ниткоподібними утвореннями, подібними до сталактитів, на дні утворюєть-

ся пухкий осад. Розвиток колоній на щільних середовищах проходить три стадії.

Через 10-12 год під мікроскопом ріст нагадує скупчення безбарвних пластинок

(стадія “битого скла”). Пізніше (18-20 год) утворюються колонії з опуклим кала-

мутно-білим центром, оточеним фестончастою каймою (стадія “мереживної хус-

тинки”). Через 40-48 год наступає фаза “дорослих колоній” із буруватим центром

і зазубреною периферичною зоною (рис. 69).

Із типових колоній готують мазки, забарвлюють за Грамом і метиленовим

синім, роблять пересів на скошений агар (або бульйон) для виділення чистої куль-

тури. Наступного дня, переконавшись що культура чиста, приступають до її іден-

тифікації. Для цього проводять реакцію аглютинації і преципітації з діагностич-

ними антисироватками проти соматичного і капсульного антигенів, ставлять РНГА

з ліофілізованими еритроцитарними антитільними діагностикумами, пробу на лізис

чумним бактеріофагом і заражають чистою культурою гвінейських свинок. Обо-

в’язково визначають антибіотикочутливість дискодифузійним методом на агарі або

методом серійних розведень у бульйоні.

Чисту культуру засівають в середовища Гісса для визначення ферментатив-

них властивостей. Збудник чуми розкладає до кислоти глюкозу, маніт, галактозу,

левульозу, ксилозу, окремі штами ферментують арабінозу і гліцерин.

Свіжовиділені штами не розкладають адоніт, рамнозу і сахарозу, не виділя-

ють оксидазу, уреазу, але мають фермент каталазу, не згортають молоко, не утво-

рюють індол. Необхідно провести диференціацію Y. pestis від інших ієрсиній

(табл. 47).

Визначальнми ознаками при ідентифікації збудника чуми є аглютинація куль-

тури антисироватками, лізис чумним бактеріофагом

і позитивна біопроба.

Біологічне дослідження при діагностиці чуми

є обов’язковим. Біологічну пробу ставлять як із пер-

винним матеріалом, так і з виділеною чистою куль-

турою. Для зараження використовують гвінейських

свинок, рідше – білих мишей. Якщо матеріал не кон-

тамінований супутньою мікрофлорою (кров, пунк-

тат бубону), його вводять підшкірно або внутрішнь-

оочеревинно. При забрудненні матеріалу сторонньою

флорою зараження проводять шляхом втирання

емульгованого матеріалу в депільовану і скарифіко-

вану шкіру живота гвінейської свинки. При пози-

Рис. 69. Колонії Y. pestis.

226

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

тивній біопробі тварини гинуть через 2-3 дні при зараженні в черевну порожнину,

або через 5-7 днів – при нанесенні матеріалу на шкіру. Роблять розтин загиблих

свинок, вивчають патологоанатомічні зміни: гіперемія судин, збільшення печін-

ки, селезінки, лімфатичних вузлів, наявність на їх поверхні та на розрізі некро-

тичних ділянок. Із крові і паранхіматозних органів роблять мазки і мазки-відбит-

ки, проводять висіви на живильні середовища. У мазках виявляють величезну

кількість біполярно забарвлених грамнегативних овоїдних паличок. Виділені від

тварин чисті культури ідентифікують так само, як і культури після бактеріологіч-

ного дослідження. Трупи гвінейських свинок, як і досліджуваних диких гризунів,

занурюють у 5 % розчин лізолу, а потім спалюють.

Серологічна діагностика чуми не набула широкого використання. Останнім

часом проводять постановку РНГА з еритроцитарним діагностикумом, на якому

адсорбований капсульний антиген Y. p еstis. Діагностичним титром вважають роз-

ведення сироватки 1:40. Взагалі ж серологічні реакції проводять здебільшого з

метою ретроспективної діагностики та при масових епізоотичних обстеженнях

гризунів в ендемічних осередках чуми.

Прискорені методи діагностики. Запропоновані експресні методи виявлення

збудника чуми за допомогою флуоресцуючих антитіл, в РНГА з використанням

антитільних еритроцитарних діагностикумів. Вони дають змогу виявити Y. pеstis

у досліджуваному матеріалі через 2 год.

До прискорених методів діагностики відносять також реакцію преципітації в

стандартних агарових пластинках з протичумною сироваткою та метод швидкого

росту збудника чуми на елективному середовищі з використанням бактеріофага.

Для цього 0,2-0,3 мл матеріалу сіють в 4 пробірки з середовищем Коробкової і

0,1 мл на агар в чашці Петрі. В одну з пробірок вносять 0,2-0,3 мл чумного фага.

Посіви інкубують при 28 °С протягом трьох годин. Із пробірок, в яких видно ріст,

готують 2 мазки, забарвлюють за Грамом і метиленовим синім. При позитивному

результаті в мазках видно ланцюжки грамнегативних овоїдних паличок, забар-

влених біполярно. У пробірці з фагом росту немає. Із пробірки з ростом по 0,4 мл

Таблиця 47

Диференціація збудників чуми, псевдотуберкульозу і кишкового ієрсиніозу

Ознаки

Yersinia

pestis

Yersinia

pseudotuberculosis

Yersinia

enterocolitica

Рухливість

Ферментація адоніту

Ферментація рамнози

Ферментація сахарози

Лізис чумним фагом

Утворення H

Плазмокоагулаза

Каталаза

Уреаза

Колонії на цитратному

дезоксихолевому агарі

–

червоні

–

жовті

–

жовті

227

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

матеріалу вводять у черевну порожнину декількох мишей. Через 8-10 год прогля-

дають чашки з агаром для виявлення росту збудника чуми.

Через 10-12 год забивають мишей, від них сіють ексудат і матеріал із парен-

хіматозних органів у пробірки з напіврідким агаром і досліджують так само, як

вище описано. Отже, попередній результат отримують через 4 год, а остаточний –

через 18-20 год.

Для ретроспективної діагностики чуми часом використовують алергічну пробу

з пестином.

Псевдотуберкульоз

Псевдотуберкульоз – гостра інфекційна хвороба з групи бактерійних зоонозів,

характеризується гарячкою, поліморфним висипом, гепатолієнальним синдромом,

ураженнями травного каналу, суглобів, лімфатичної системи. Збудник – Yersinia

pseudotuberculosis. Псевдотуберкульозні бактерії мають соматичні О-антигени і

джгутикові Н-антигени, поділяються на 13 сероварів і підсероварів. Захворюван-

ня у людей найчастіше викликають ієрсинії сероварів І, ІІІ, IV. Основним резерву-

аром і джерелом інфекції для людини є дикі і синантропні гризуни, з виділеннями

яких ієрсінії потрапляють на різноманітні продукти харчування. Основний шлях

передачі збудників псевдотуберкульозу аліментарний, хоч не можна виключити і

респіраторне інфікування. Зараження відбувається після вживання контамінових

ієрсиніями продуктів, що зберігалися при низьких температурах (4-12 °С) в холо-

дильниках і овочесховищах. В силу своєї психрофільності при таких умовах бак-

терії можуть розмножуватись і нагромаджуватись у харчових субстратах.

При лабораторній діагностиці псевдотуберкульозу використовують бактері-

ологічний, серологічний, біологічний і алергічний методи. Матеріалом для дослі-

дження служить кров, пунктат із лімфатичних вузлів, змиви з носоглотки, харко-

тиння, блювотні маси, кал, сеча, жовч.

Бактеріологічне дослідження. Первинну бактеріоскопію можна використа-

ти лише при дослідженні пунктатів лімфовузлів або органів від трупа. Мазки-

відбитки краще забарвлювати за методом Грама і Романовського-Гімзи. Цей ме-

тод самостійного діагностичного значення не має і є допоміжним. Він орієнтує

бактеріолога на вибір живильних середовищ.

Посіви досліджуваних матеріалів роблять на середовище Ендо та Сєрова

(100 мл 1 % ПВ, 1 мл індикатора фенолрот, 0,75 г глюкози, рН 7,4-7,6) інкубують

при 37 °С 48-72 год. Посіви на середовище Сєрова витримують 15-20 діб у холо-

дильнику з наступним висівом на диференціальні середовища. Підозрілі колонії

дрібні, круглі, опуклі, безбарвні досліджують мікроскопічно й пересівають на сере-

довище Олькеницького. Колонії Y. pseudotuberculosis у R-формі майже такі самі,

як у збудника чуми, але в своєму розвитку не мають стадії “битого скла”. Іденти-

фікують культури за звичайною схемою (посів на середовище Гісса, фаголізис,

визначення серотипів за допомогою діагностичних аглютинуючих сироваток). Ди-

ференціацію з іншими ієрсиніями проводять за додатковими тестами (табл. 47).

228

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

Для серологічної діагностики псевдотуберкульозу ставлять розгорнуту об’єм-

ну реакцію аглютинації (подібно до реакції Відаля) з відповідними діагностику-

мами. Антитіла в крові хворих накопичуються на другому тижні хвороби. Діагно-

стичний титр 1:200 і вище. Ще кращі результати дає постановка РНГА з антиген-

ним еритроцитарним діагностикумом. Позитивною цю реакцію вважають при титрі

антитіл 1:400 і вище. Розроблена також схема постановки реакції ензиммічених

антитіл з використанням полістирилових планшет з адсорбованим на твердій фазі

антигеном.

Біологічну пробу краще проводити на гвінейських свинках, оскільки ієрсинії,

виділені від людини, мало патогенні для мишей. Заражені свинки гинуть через 4-

12 днів. У тварин досліджують мазки – відбитки з органів і роблять посіви на

живильні середовища з наступною ідентифікацією виділених культур.

Алергічну пробу ставлять, починаючи з другого тижня захворювання. Стан

сенсибілізації розвивається з 7-20-го дня і зберігається протягом 2-5 років. Алер-

ген вводять внутрішньошкірно в об’ємі 0,1 мл. Облік реакції проводять через 48 год.

При позитивній пробі виникає почервоніння й інфільтрат, які часом сверблять і

болючі.

Кишечний ієрсиніоз

Ієрсиніоз кишечника викликає Yersinia enterocolitica. Захворювання характе-

ризується гарячкою, переважним ураженням травного каналу, токсико-алергічни-

ми проявами, різноманітністю клінічних форм. Зараження людини настає алімен-

тарним шляхом через харчові продукти і воду, контаміновані виділеннями хворих

тварин. Джерелом інфекції для людини є хворі на ієрсиніоз гризуни і синатропні

тварини (корови, свині, кози, телята, коні). Це захворювання має місце у більшості

країн світу, але найчастіше зустрічається у скандинавських країнах. В Україні спо-

стерігаються спорадичні випадки.

Антигенна структура Y. enterocolitica складна. За характером О-антигену роз-

різняють 34 серовари. Переважна більшість культур, виділених від хворих людей,

відносяться до сероварів 03, 05, 08, 09.

Мікробіологічна діагностика кишечного ієрсиніозу багато в чому подібна до

бактеріологічних досліджень при псевдотуберкульозі. При підозрінні на це захво-

рювання обов’язково досліджують кров, випорожнення, блювотні маси, дуоденаль-

ний вміст, сечу, ліквор. При оперативних видаленнях червоподібного відростка та

лімфатичних вузлів посіви роблять з цих емульгованих органів. Якщо на початку

хвороби є запалення глотки і мигдаликів, досліджують слиз із носоглотки.

Посіви роблять на щільні диференціально-діагностичні агари Ендо або Плос-

кирєва та середовище збагачення (селенітовий бульйон). Для виділення

Y.enterocolitica із фекалій зарубіжні фірми пропонують щільні селективні середо-

вища, що містять цефсулодин, іргазан і новобіоцин (CIN-агар) та агар Мак Конкі.

Оптимальна температура для культивування 28-30 °С. На цих середовищах

колонії дрібні, блискучі, часто опуклі, мають голубуватий відтінок. На агарі Ендо

229

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

Туляремія

Туляремія – гостра інфекційна хвороба з природною вогнищевістю, характе-

ризується гарячкою, ураженням лімфатичних вузлів, шкіри, мигдаликів, легень,

очей та інших органів. Збудник захворювання Francisella tularensis. Туляремійні

бактерії в S-формі мають два антигени – О і Vi (капсульний). О-антиген виявляє

спорідненість до антигенів бруцел. Розрізняють три підвиди збудника туляремії:

голарктичний (для країн північного регіону), неарктичний (американський) і се-

редньоазіатський. Резервуаром і джерелом інфекції є різні види диких і домашніх

гризунів (ондатри, водяні пацюки, зайці, миші, хом’яки та ін.), а також свійські

тварини (свині, вівці, корови). Людина заражується тільки від тварин, від людини

до людини збудник не передається.

Зараження відбувається контактно-побутовим шляхом (при контакті з хвори-

ми тваринами і їх виділеннями); аліметарним (при вживанні інфікованих продуктів

харчування і води); повітряно-пиловим (під час обмолоту зернових, обробки фу-

ражу тощо); трансмісивним (через укуси кровосисних комах). Для людини

мінімальна інфікуюча доза – одна мікробна клітина.

При проведенні діагностики туляремії використовують бактеріологічний, біо-

логічний, серологічний і алергічний методи. Перевагу надають серологічним ре-

акціям і алергічним пробам, які можна провести в будь-яких клінічних і мікробі-

ологічних лабораторіях. Зараження лабораторних тварин і виділення чистих куль-

тур можливе тільки в лабораторіях для діагностики особливо небезпечних інфекцій.

Залежно від клінічної форми туляремії, у хворих беруть такі матеріали для

дослідження: слиз із ротоглотки, пунктат бубону, харкотиння, кров, гній із кон’юнк-

тиви, вміст пустул і виразок. Досліджують також органи загиблих гризунів, воду,

повітря, кровосисних комах, харчові продукти, контаміновані виділеннями тва-

рин і гризунів. Взяття матеріалу та його доставка до лабораторії здійснюється при

суворому дотриманні правил роботи із збудниками особливо небезпечних інфекцій.

Біологічне і бактеріологічне дослідження. Бактеріологічний метод діагно-

стики туляремії має важливу особливість – виділити збудник в перших генераціях

безпосередньо від хворого майже ніколи не вдається. Тому досліджуваним матері-

мають слабо рожевеве забарвлення. R-форми колоній для цього виду ієрсиній не

характерні.

Ізольовані колонії досліджують мікроскопічно, на рухливість при 25 °С, від-

сівають на середовище Олькеницького й ідентифікують так само, як і Y. ente-

rocolitica.

Для серологічної діагностики кишечного єрсиніозу використовують реакцію

об’ємної аглютинації, РНГА, метод ІФА. Важливо ставити ці реакції з парними

сироватками. Наростання титру антитіл в 4 рази і більше свідчить про специ-

фічність інфекційного процесу.

Можлива також постановка алергічної проби з діагностичною метою і експе-

риментальне зараження лабораторних тварин.

230

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

алом спочатку заражають гвінейських свинок (краще) або білих мишей, а потім

від них виділяють та ідентифікують чисту культуру. Цей метод є самим чутливим

для виявлення туляремійних бактерій у будь-якому матеріалі. DLM для цих тва-

рин – одна мікробна клітина.

Заражають дві гвінейські свинки або 3-5 білих мишей. Тварини гинуть на

5-14 добу. Якщо вони залишаються живими, їх забивають, роблять розтин; кров,

кістковий мозок, емульговані лімфатичні вузли і паренхіматозні органи сіють на

згорнуте жовткове середовище Мак-Коя і Чепіна або глюкозо-цистиновий кров’я-

ний агар Френсіса. При необхідності до середовищ додають 100 ОД пеніциліну

для пригнічення росту сторонньої мікрофлори. Запропоновано також рідке елек-

тивне середовище з амінокислотами, вітамінами, мікроелементами. На простих

середовищах збудник туляремії не росте. Туляремійні бактерії можна також виділи-

ти шляхом зараження в жовтковий мішок курячих ембріонів, де їх легко виявити

за допомогою методу імунної флуоресценції. Посіви вирощують у термостаті про-

тягом 3-5 днів при температурі 37

С. Паралельно з посівами з тих же матеріалів

загиблих тварин готують мазки-відбитки й забарвлюють їх за методом Романовсь-

кого-Гімзи. Збудники туляремії мають вигляд маленьких (0,2-0,7 мкм) кокоподіб-

них або паличкоподібних бактерій. У мазках із органів вони мають ніжну капсулу.

На середовищі Мак-Коя і Чепіна туляремійні бактерії ростуть у вигляді ніжних

маленьких колоній, що нагадують крапельки роси. На агарі Френсіса колонії круглі

з гладенькою поверхнею, молочного кольору, слизуваті, оточені зеленим ореолом.

Рідке середовище мутніє, на дні утворюється слизовий осад.

Типові колонії досліджують мікроскопічно, пересівають у напіврідке елек-

тивне середовище в пробірці; культури, що виросли, ідентифікують за морфоло-

гічними (дуже дрібні грамнегативні кокобактерії), культуральними ознаками (не

ростуть на простих середовищах), біохімічними властивостями (розкладають глю-

козу, мальтозу, левульозу, виділяють сірководень, не утворюють індолу) та в ре-

акції аглютинації із специфічною аглютинуючою сироваткою. Остання реакція і

позитивна біопроба є вирішальними при визначенні збудника туляремії.

Для виділення туляремійних мікробів із води 1 л її попередньо фільтрують

через мембранні фільтри або центрифугують. Ресуспензованим осадом із мемб-

рани або з дна центрифужної пробірки заражають білих мишей. Змиви з різних

об’єктів та харчові продукти досліджують на наявність збудників туляремії також

методом біопроби.

Серологічна діагностика. У звичайних клінічних умовах для діагностики

туляремії проводять тільки серологічні реакції й алергічну пробу з тулярином.

Починаючи з 10-12 дня хвороби ставлять об’ємну реакцію аглютинації, яка за

методикою не відрізняється від реакції Райта. У хворого беруть 2-3 мл крові з

ліктьової вени або пальця, отримують сироватку, яка повинна бути абсолютно

прозорою. Реакцію ставлять із розведеннями сироватки від 1:50 до 1:800, супро-

воджуючи її відповідними контролями (табл. 48).

Антигеном в реакції аглютинації служить туляремійний діагностикум, в 1 мл

якого міститься 10 млрд мікробних тіл. Перед вживанням його розводять у 10 разів.