Климнюк С.І., Ситник І.О., Творко М.С., Широбоков В.П. Практична мікробіологія: Посібник

Подождите немного. Документ загружается.

191

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

ураження, ентерогеморагічні – діареї з виділенням крові. Останній тип (ентероад-

гезивні кишкові палички) вивчені ще недостатньо. При бактеріємії та інфекції

сечовивідних шляхів часто висівають серогрупи 01, 02, 04, 06, 08, 09, 011, 018 та

ін., при менінгітах – 01, 06, 07, 016, 018, 083.

Мікробіологічна діагностика ешерихіозів має особливо важливе значення,

оскільки їх клінічні прояви характеризуються відсутністю патогномонічних симп-

томів відносно збудника. Провідним залишається бактеріологічний діагноз. Його

особливість полягає в тому, що виділення й ідентифікація збудника базується на

визначенні його антигенної структури, а не на вивченні біохімічних властивостей.

Взяття матеріалу для дослідження. До початку етіотропного лікування у

хворих беруть випорожнення, блювотні маси, дуоденальний вміст, кров, сечу, гній,

спинномозкову рідину, від трупів – кров із серця, вміст кишок, шматочки легень,

печінки, селезінки, нирок. При необхідності досліджують промивні води шлунка,

залишки їжі, змиви з рук обслуговуючого персоналу, повітря палат тощо.

Бактеріоскопічне дослідження. В окремих випадках роблять первинну

мікроскопію крові, сечі, ліквору, гнійних виділень, секретів слизових оболонок у

мазках, забарвлених за Грамом. Виявлення грамнегативних паличок допомагає

бактеріологові вибрати відповідні живильні середовища і наступні етапи лабора-

торної діагностики. Початкова бактеріоскопія випорожнень не проводиться.

Бактеріологічне дослідження. З останніх порцій випорожнень тампоном

беруть частину фекалій у пробірку з транспортним середовищем (30 % гліцерину

Серогрупи

Ураження

О-антиген Н-антинген К-антинген

Кишечника

Ентеротоксигенні

(ЕТКП)

06, 08, 011, 015, 020, 025,

027, 063, 078, 080, 085, 0114,

0115, 0126, 0128, 0139, 0148,

0153, 0159, 0166, 0167

Н4, Н7, Н9, Н11,

Н12, Н19, Н20,

Н21, Н28, Н40

Ентеропатогенні

(ЕПКП)

018, 026, 044, 055, 086, 011,

0112, 0114, 0119, 0125, 0127,

0128, 0142, 0158

Н2, Н6, Н7, Н11,

Н12, Н14, Н18

Ентероінвазивні

(ЕІКП)

028, 029, 0112, 0115, 0124,

0135, 0136, 0143, 0144, 0152,

0164, 0167

Ентерогеморагічні

(ЕГКП)

026, 0111, 0157 Н6, Н7, Н8, Н11

Сечовивідні шляхи 01, 02, 04, 06, 07, 08, 09, 011,

018, 022, 025, 062, 075

К1, К2, К5,

К12, К13

Бактеріємія 01, 02, 04, 06, 07, 08, 09, 011,

018, 022, 025, 075

К1, К2, К5,

К12, К15, К23

Менінгіти 01, 06, 07, 016, 018, 083 К1

Таблиця 35

Класифікація діареєгенних ешерихій

192

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

і 70 % фосфатного буфера) або безпосередньо біля ліжка хворого сіють на середо-

вище Ендо (Левіна, Плоскирєва, Аселя-Лібермана). При цьому невелику кількість

фекалій емульгують у 0,85 % розчині хлориду натрію у співвідношенні 1:10. Через

кілька хвилин після осідання грубих решток 1-2 краплі рідини вносять на поверхню

середовища і скляним шпателем розтирають її на невеликій ділянці. Відірвавши

шпатель від агару, роблять посів на решту поверхні середовища. Якщо виникає

потреба посіяти на другу і третю чашки, матеріал наносять повторно. Кров (10 мл)

засівають у флакон із МПБ. Посів інших матеріалів роблять так само, як і випо-

рожнень.

Після інкубації в термостаті при 37

С протягом доби вивчають характер рос-

ту на елективно-диференціальних середовищах. На агарі Ендо колонії мають дис-

коподібну форму, злегка опуклі з рівними краями, малиново-червоного кольору.

На середовищі Левіна вони забарвлені в темно-синій колір, а на середовищах

Плоскірєва і Аселя-Лібермана – в рожевий. До складу останнього середовища

входить агар, лактоза (або сахароза) та індикатор конго-червоний. Середовище із

сахарозою використовують для індикації тих ентеропатогенних ешерихій, які фер-

ментують цей вуглевод. У зв’язку з тим, що колонії патогенних і непатогенних

кишкових паличок на вказаних середовищах не відрізняються, належність виділе-

них культур до патогенних серогруп визначають за допомогою слайд-аглютинації

з діагностичними полівалентними ОК-сироватками, або адсорбованими О-сиро-

ватками, що містять антитіла до певних О-антигенів. Мікробіологічна промис-

ловість випускає 5 наборів діагностичних ОК-сироваток: ОКА, ОКВ, ОКС, ОКД і

ОКЕ. Основна полівалентна сироватка ОКА містить антитіла до О- і К-антигенів

більше 20 головних серологічних груп. Суміш ОК-сироваток готують так, щоб

кінцеве розведення кожної з них було 1:10. Аглютинують 10 лактозопозитивних

колоній. Матеріал із кожної колонії беруть петлею так, щоб частина її залишилась

для подальшого пересіву. Якщо одна з колоній дала позитивну слайд-аглютинацію,

її залишок пересівають на середовище Олькеницького. Через 18-20 год врахову-

ють ферментацію лактози і глюкози (пожовтіння та розрив стовпчика і скошеної

частини агару), виділення Н

S (утворення чорного кільця на межі стовпчика і ско-

шеної частини). Виділену культуру орієнтовно відносять до певної серогрупи.

Для остаточної ідентифікації збудника необхідно поставити розгорнуту ре-

акцію аглютинації в пробірках для окремого виявлення його О- і К-антигенів. Діаг-

ностичні аглютинуючі сироватки розводять у двох рядах пробірок (у першому –

О-сироватку, у другому – К-сироватку) до титру, що вказаний на етикетках ампул.

Для визначення О-антигену в кожну пробірку першого ряду вносять по 2 краплі

2-х млрд суспензії виділеної культури, прогрітої протягом 2 год при 100

С. При

кип’ятінні інактивується К-антиген, який локалізується поверхнево і затримує

аглютинацію О-антигену. Останній при прогріванні не руйнується. Для виявлен-

ня К-антигену в кожну пробірку другого ряду з розведеною до титру сироваткою

вносять по 2 краплі суспензії живої (не кип’яченої культури). Пробірку вміщують

у термостат при 37

С на 18-20 год. При позитивній реакції розгорнутої аглюти-

нації до титру (або принаймні до половини титру) роблять остаточний висновок

193

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

про виділення відповідного серовару патогенних ешерихій. Негативна слайд-

аглютинація 10 лактозопозитивних колоній ешерихій дає право дати відповідь

про відсутність ентеропатогенних кишкових паличок.

Виділену на середовищі Олькеницького культуру, що дала позитивну розгор-

нуту реакцію аглютинації, сіють на середовища Гісса для вивчення її цукролітич-

них, пептолітичних властивостей і рухливості. Після інкубації посівів протягом

доби враховують результати. Патогенні ешерихії ферментують лактозу, глюкозу,

мальтозу, маніт, сахарозу (окремі штами), арабінозу, ксилозу, трегалозу, утворю-

ють індол, не виділяють H

S (деякі штами утворюють сірководень), не розклада-

ють інозит і сечовину, не дезамінують фенілаланін, дають негативну реакцію

Фогеса-Проскауера і не синтезують ДНК-азу. Для виявлення джерела інфекції

проводять фаго- та коліцинотипування виділених культур.

Ідентифікація діареєгенних серотипів можлива також на основі виявлення

специфічних маркерів. Культури типу ЕТКП продукують два види токсинів: тер-

мостабільний виявляють на мишатах-сисунцях, термолабільний – на культурах

Y1 надниркових залоз. Для швидкої ідентифікації ЕПКП використовують реак-

цію коаглютинації на склі для виявлення білка зовнішньої мембрани. Серотипи

ЕГКП, особливо серовар 0157 : Н7, не ферментують сорбіт. Ентероінвазивні киш-

кові палички (ЕІКП) викликають кон’юнктивіт у гвінейських свинок при внесенні

бактерій у кон’юнктивальний мішок (тест Серені), нерухливі, не ферментують

саліцин. Вони також виділяють шигаподібні токсини SLT-1 і SLT-2, які виявля-

ють у випорожненнях хворих за допомогою ІФА. Адгезивні властивості ешерихій

(ЕАКП) виявляють на культурах Hela і Hep-2.

Найшвидшим і високоспецифічним методом діагностики захворювань, вик-

ликаних ентеропатогенними ешерихіями, є використання специфічних ДНК-зондів.

Вони дають змогу виявити гени плазмід, що кодують патогенність кишкових па-

личок або синтез їх цитотоксинів. Метод грунтується на тому, що одноланцюгова

молекула ДНК може гібридизуватися з комплементарним до неї другим ланцю-

гом ДНК. У більшості патогенних ешерихій гени вірулентності локалізовані у

плазмідах. Отже, зондом для виявлення цих бактерій, можуть бути мічені послідов-

ності, клоновані з таких плазмід.

Серологічне дослідження. Виявлення антиешерихіозних аглютинінів у си-

роватці крові хворих з діагностичною метою в рутинній лабораторній практиці не

знайшло широкого використання. Антитіла якщо й виявляються, то в низьких тит-

рах (не вище 1:100). Для серологічної діагностики колі-інфекцій більш чутливою

і специфічною є реакція непрямої гемаглютинації (РНГА). Специфічний антиген

для цієї реакції виготовляють шляхом сенсибілізації еритроцитів барана суспен-

зією 48 год агарової культури ешерихій, прогрітої 2 год при 100 °С. Отже, за допо-

могою РНГА можна виявити лише О-антитіла, що може бути використано для

диференціації захворювань від бактеріоносійства, особливо, якщо взяти для ре-

акції еритроцитарний діагностикум з автоштамом.

Достовірність серологічної діагностики ешерихіозів зростає при виявленні

окремих класів імуноглуболінів. Зміна підвищеної концентрації IgM на IgG обу-

194

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

мовлена гострим інфекційним процесом. Виявлення в сироватці крові антитіл лише

класу IgG свідчить про бактеріоносійство.

Отже, лабораторна діагностика ешерихіозів основана на виділенні збудника

захворювання і наступній ідентифікації патогенних і непатогенних штамів киш-

кових паличок за допомогою діагностичних ОК-сироваток в орієнтованій і роз-

горнутій реакціях аглютинації.

Захворювання, спричиненні умовно-патогенними

ентеробактеріями

Впродовж останніх років значно зросла роль умовно-патогенних грамнега-

тивних бактерій в патологіі людини. Поряд із гнійно-септичними і опортуністич-

ними інфекціями вони досить часто є причиною внутрішньолікарняних захворю-

вань. 3будниками запальних процесів різних тканин і органів та гастроентероко-

літів часто можуть бути представники таких родів: Proteus, Citrobacter, Enterobacter,

Hafnia, Serratia, Edwardsiella, Providencia.

Мікробіологічну діагностику цих захворювань проводять так само, як і біль-

шості кишкових інфекцій. Основою її є виділення чистих культур та ідентифіка-

ція їх до виду за допомогою визначення біохімічних властивостей та реакції аглю-

тинації з відповідними антисироватками. Матеріалом для дослідження найчасті-

ше служать випорожнення, блювотні маси, кров, гній, ліквор, сеча, жовч,

дуоденальний вміст, секційний матеріал.

Посіви проводять на середовище Ендо, Плоскирєва, Левіна, вісмут-сульфіт-

ний агар з наступною мікроскопією колоній, пересівом їх на середовище Ольке-

ницького та строкатий ряд Гісса, постановкою реакції аглютинації з О- і Н-анти-

сироватками. В ряді випадків застосовують тести, що дають можливість надійно

встановити вид виділеної культури. Дуже важливо проводити й кількісне дослі-

дження, що дозволяє точніше встановити збудника захворювання. При патологіч-

них процесах, викликаних умовно-патогенними бактеріями, концентрація справ-

жнього збудника, як правило, становить 10

-10

клітин в 1 мл досліджуваного ма-

теріалу. Це особливо важливо при виділенні мікробних асоціацій.

Нижче приведені основні властивості окремих видів бактерій та особливості

лабораторної діагностики спричинюваних ними захворювань.

Протейні інфекції. Від хворих на харчові токсикоінфекції, цистити, пієліти,

плеврити, пневмонії, абсцеси, менінгіти, сепсис, гнійні ускладнення ран і опіків

та при дисбактеріозах найчастіше виділяють Proteus vulgaris, P.mirabilis, P.penneri.

У мазках із досліджуваного матеріалу, забарвлених за Грамом, протей має

вигляд грамнегативних поліморфних паличок без спор і капсул, часто утворює

нитковидні форми.

На середовищах Ендо і Плоскирєва виростають прозорі блискучі безбарвні

колонії. На вісмут-сульфітному агарі через 48 годин утворюються сірувато-корич-

неві колонії, під якими формується чорно-коричнева зона. Н-форма (джутикова)

на простому агарі дає характерний повзучий ріст або “феномен роїння”. Культура

195

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

має неприємний гнильний запах. При посіві уколом у стовпчик напіврідкого ага-

ру визначають рухливість. Повзучий характер росту протею використовують для

виділення чистих культур посівом у конденсаційну воду скошеного агару за мето-

дом Шукевича.

Ідентифікація бактерій роду протею дуже проста. Їх легко розпізнати за ха-

рактерним ростом на простому агарі: 85-100 % культур дають “феномен роїння”.

Диференціацію видів проводять за біохімічними ознаками (табл. 36).

Таблиця 36

Диференціальні ознаки бактерій роду Proteus

Ферментація Утворення

Вид

мальтози сахарози ксилози індолу Н

Орнітин-

декарбок-

силаза

Реакція

Фогеса-

Проскауера

Р.vulgaris + + + + + - -

Р. mirabilis - - + - + + ±

Р. myxofaciens + + - - - - +

Р. penneri + + + - ± - -

При наявності діагностичних сироваток види протею ідентифікують в ре-

акції аглютинації. Найважливішою ознакою, яка відрізняє протеїв від інших енте-

робактерій є їх здатність дезамінувати внесений до агару фенілаланін. Розклад

останнього до фенілпіровиноградної кислоти в присутності FеС1

призводить до

забарвлення середовища в зелений колір.

Цитробактер-інфекції. До роду Citrobacter входять 11 видів бактерій, які

виявляють у воді, грунті, харчових продуктах та інших об'єктах оточуючого сере-

довища. Вони постійно живуть у кишечнику здорових людей як представники

нормоценозу. Більшість видів цитробактерів не патогенні для людини. Від хворих

на ентерит, уретрит, холецистит, остеомієліт, отит (особливо у ослаблених паці-

єнтів) найчастіше виділяють Citrobacter freundii, C. koseri, C. amalonaticus. Вони

також можуть викликати ураження дихальних шляхів, септицемії, ендокардити.

C. diversus часом викликає менінгіти й абсцеси мозку.

Лабораторна діагностика основана на виділенні, біохімічній та серологічній

ідентифікації збудника.У мазках із досліджуваних матеріалів виявляють маленькі

прямі грамнегативні палички, розташовані поодинці або парами .

Цитробактери добре ростуть на простих середовищах. Вони здатні утилізу-

вати цитрат. На агарі Ендо штами, що розкладають лактозу, утворюють рожеві

колонії але без металевого блиску. На середовищі Плоскирєва лактопозитивні ко-

лонії мають насичений червоний колір з темним центром, на вісмут-сульфітному

агарі – коричневі або чорні колонії. При підозрінні на цитробактер-інфекцію ре-

комендують робити посіви на агар із цефсулодіном, іргазаном і новобіоцином, на

якому збудники утворюють колонії з червоним центром і прозорою безбарвною

периферією (“бичаче око”).

При посіві в середовища Гісса цитробактери ферментують глюкозу, лактозу,

маніт, мальтозу, рамнозу, сорбіт, арабінозу і ксилозу. Вони виділяють каталазу, не

196

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

продукують оксидазу, дають негативну реакцію Фогеса-Проскауера, ростуть на

агарі Сімонса.

Більш точною і надійною є серологічна ідентифікація. Спочатку виділену

культуру аглютинують полівалентною О-сироваткою. Тепер виготовляють 42 О-си-

роватки. Оскільки в нашій країні найчастіше зустрічаються серогрупи OA, OD,

OF раціонально в першу чергу проводять аглютинацію виділених культур саме з

сироватками СіOA, СіOD, СіOF. Остаточну ідентифікацію проводять за допомо-

гою Н-монорецепторних сироваток.

Ентеробактер-інфекції. До коліподібних рухливих бактерій роду Entero-

bacter входить 13 видів. Від хворих людей найчастіше виділяють Enterobacter

cloacae, E.aerogenes, значно рідше – E.gergovial, E.sakasaki. Ентеробактери рідко

викликають самостійні інфекції. Частіше вони інфікують пацієнтів, яких у стаці-

онарах лікують антибіотиками широкого спектру дії. Як правило, зараження відбу-

вається через руки медичного персоналу. Останнім часом ентеробактери є причи-

ною 15% всіх внутрішньолікарняних інфекцій, з них біля 10% септицемій. Трохи

рідше вони викликають менінгіти, контамінують хірургічні й опікові рани, ура-

жують органи дихальної і сечостатевої систем та шлунково-кишкового тракту.

Досить часто E.cloacae і E.aerogenes контамінують лікарські розчини для внутріш-

ньовенних ін'єкцій.

У зв'язку з відсутністю патогномонічних симптомів при клінічних проявах

захворювань вирішальне значення має лабораторна діагностика ентеробактер-

інфекцій.Вона включає виділення чистих культур збудників та їх біохімічну й се-

рологічну ідентифікацію.

Ентеробактери добре ростуть на простих та диференціально-діагностичних

середовищах Ендо, Левіна, Плоскирєва. Лактозопозитивні штами утворюють сли-

зуваті або неслизисті колонії. На агарі Ендо вони мають малиновий або рожевий

колір з металевим блиском або без нього. На середовищі Плоскирєва вони, як

правило, набувають жовтуватого відтінку. У мазках із колоній видно грамнега-

тивні палички, окремі штами мають капсулу.

Ідентифікацію виділених культур проводять поки що виключно за біохіміч-

ними властивостями. Перважна більшість штамів ферментують глюкозу, лактозу,

мальтозу, маніт, сахарозу, трегалозу, не виділяють індол і сірководень, розріджу-

ють желатин, дають позитивну реакцію Фогеса-Плоскауера. В ряді високорозви-

нутих країн почали використовувати реакції слайд-аглютинації з О- і Н-сироват-

ками.

Гафнія-інфекції. До роду Hafnia належить типовий і єдиний вид Hafnia alvei.

Це грамнегативні рухливі палички, які не утворюють спор і капсул, за своїми мор-

фологічними ознаками подібні до інших ентеробактерій. Їх знаходять у грунті,

воді, харчових продуктах, випорожненннях людей і тварин та деяких видів птахів.

У ослаблених хворих гафнії можуть викликати спорадичні опортуністичні інфекції

(септицемії, гастроентерити, ентероколіти, цистити, уретрити та ін.). Найчастіше

їх виділяють із крові, сечі, випорожнень, ранового вмісту, особливо на фоні інших

захворювань.

197

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

Лабораторна діагностика основана на виділенні чистих культур та їх біохі-

мічній і серологічній ідентифікації. На середовищах Ендо і Плоскирєва вони рос-

туть у вигляді напівпрозорих мутнуватих безбарвних колоній або з відтінком

кольору середовища. За своїм видом і розміром нагадують колонії шигел. На се-

редовищі Олькеницького не утворюють газу й сірководню.

Виділені культури ідентифікують за біохімічними й антигенними властивостя-

ми. Гафнії виділяють каталазу і не продукують оксидазу. Вони постійно фермен-

тують арабінозу, гліцерин, ксилозу, мальтозу, маніт, рамнозу і трегалозу, дають

позитивну реакцію Фогеса-Проскауера. При наявності діагностичних сироваток

остаточну ідентифікацію проводять в слайд-аглютинації з О- і Н-антисироватками.

Сераціози. Рід Serratia є одним із найстаріших представників родини ентеро-

бактерій. Тепер виділено 10 видів серацій, але в рутинних баклабораторіях виді-

ляють лише три: Serratia marcescens, S.rubidaea, S.liquefaciens. Раніше їх вважали

сапрофітами і лише останнім часом почали виділяти при госпітальних бактеріемі-

ях, пневмоніях, ентеритах, інфекціях сечовивідних шляхів, нагноєннях хірургіч-

них ран і ураженнях шкіри. Серації часто передаються через руки медперсоналу.

Найбільш часто вони проникають в організм через постійні катетери, інтубаційні

пристрої а також з розчинами для різноманітних ін’єкцій. У наркоманів часто вини-

кають артрити, ендокардити, остеомієліти.

Досліджуваний матеріал у хворих беруть залежно від локалізації патологіч-

них процесів. Найчастіше це кров, гній, сеча, випорожнення, жовч, харкотиння. У

мазках серації виглядають як прямі грамнегативні палички, окремі штами мають

капсулу.

Мікробіологічна діагностика основана на виділенні чистих культур серацій і

визначення їх видової належності за допомогою культуральних властивостей і

біохімічних тестів.

Посіви проводять на кров'яний агар, диференціальні середовища Ендо, Плос-

кирєва і особливо МПА з ДНК-азою, толуїдиновим синім і цефалотином. На кро-

в’яному агарі S.marcescens і S.rubidaea утворюють прозорі сірувато-білі колонії,

гладенькі або дрібнозернисті. Через 24-48 год при кімнатній температурі вони

продукують червоний пігмент. На диференціальних середовищах колонії безбарвні,

гладенькі, злегка опуклі. На агарі з ДНК-азою і толуїдиновим синім серації утво-

рюють колонії з характерним синім обідком, в той час як колонії інших ентеро-

бактерій його не мають.

Ідентифікацію виділених культур проводять виключно за допомогою біохіміч-

них тестів. Серації постійно ферментують гліцерин, мальтозу, маніт, саліцин, са-

харозу і сорбіт. Такі спирти і вуглеводи, як адоніт, інозит, ксилозу і целобіозу

вони розкладають варіабельно, ростуть на цитратних середовищах і дають пози-

тивну реакцію Фогеса-Проскауера. На жаль, до останнього часу не налагоджено

промислове виготовлення діагностичних сироваток, відсутня антигенно-діагнос-

тична схема, що не дає змоги проводити серологічну ідентифікацію серацій.

Едвардсієльоз. Серед трьох видів бактерій, віднесених до роду Edwardsiella,

патогенність для людини має лише Е.tarda. Більша частина захворювань на ед-

198

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

вардсієльоз обумовлена контактом із прісною й солоною водою, а також із твари-

нами, що проживають в них або п’ють їх. Зокрема природним резервуаром Е.tardа

служать риби, рептилії молюски, морські їжаки, птахи, корови, свині, собаки тощо.

Едвардсієли викликають ураження сечовивідних шляхів, септицемію, менінгіт.

Знаходили їх і в інфікованих ранах, а також у хворих на гострий ентероколіт.

Єдиним надійним способом лабораторної діагностики едварсієльозу є виді-

лення чистої культури збудника і його ідентифікація. Матеріалом для досліджен-

ня є випорожнення, кров, блювотні маси, сеча, жовч, спинномозкова рідина, вода.

Їх висівають на середовища Ендо, Левіна, Плоскирєва та вісмут-сульфітний агар.

Едвардсієли ростуть у вигляді безбарвних напівпрозорих колоній, подібних до

росту патогенних ентеробактерій. Колонії на вісмут-сульфітному агарі не мають

характерного металевого блиску, немає і почорніння агару під ними. При мікро-

скопічному дослідженні культур виявляють рухомі грамнегативні палички, які не

утворюють спор і капсул.

При проведенні біохімічної ідентифікації виділених культур необхідно мати

на увазі, що вони каталазо-позитивні, але оксидазо-негативні, ферментують до

кислоти і газу арабінозу, глюкозу, мальтозу, маніт, манозу і трегалозу. E.tarda виді-

ляє індол і Н

S, відновлює нітрати, не росте на цитратному агарі, не дає позитив-

ної реакції Фогеса-Проскауера, не гідролізує сечовину й не розріджує желатин.

Серологічну ідентифікацію едвардсієл використовують лише у великих ла-

бораторних центрах, але повна схема визначення сероварів ще відсутня, оскільки

не виготовлені сироватки проти всіх антигенних варіантів.

Провіденція-інфекції. До роду Providencia належать 5 видів бактерій. Дов-

гий час їх відносили до роду Proteus, оскільки патогенез уражень, клінічні прояви

і методи діагностики були дуже подібними. Типовий вид Providencia alcalifaciens.

Всі види провіденцій проявляють патогенність і можуть викликати діареї, інфекції

сечовивідних шляхів, септицемії, нагноєння ран і опіків.

Для проведення лабораторної діагностики захворювання до лабораторії на-

правляють кров, сечу, випорожнення, гній тощо. Посіви проводять на диференці-

ально-діагностичні середовища Ендо, Левіна, Плоскирєва. Колонії, що вироста-

ють на них, безбарвні, майже повністю прозорі, дуже подібні до колоній сальмо-

нел і шигел. До 40 % штамів на простому агарі можуть давати феномен роїння у

вигляді дерев, протуберанців, але не концентричних тіл, як у Proteus vulgaris. Ре-

комендують використовувати середовище з колістином (100 мкг/мл) та інозитом

(1%), на якому провіденції утворюють великі жовті колонії. Останнім часом за-

пропоновано РА М -агар Сеніора, до складу якого входять галактоза, ксилоза і маніт.

Колонії провіденції на цьому середовищі мають червоний колір, в той час як у

всіх інших оксидазо-негативних бактерій вони лимонно-жовті. Для визначення

видів користуються також біохімічними тестами. Серологічну ідентифікацію

виділених культур та визначення титру антитіл методом парних сироваток не

проводять.

199

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

Черевний тиф і паратифи

Черевний тиф і паратифи – гострі інфекційні захворювання, які супроводжу-

ються бактеріємією, тривалою постійною гарячкою, ураженням лімфатичних

утворів кишечника, вираженою інтоксикацією, мають фекально-оральний механізм

передачі. Збудниками черевного тифу є Salmonella typhi (див. вкл., рис. 13), пара-

тифу А – S. paratyphi A, паратифу В – S. schottmuelleri, паратифу С – S. paratyphi C.

Черевний тиф і паратиф А – типові антропонози, збудники паратифів В і С, окрім

людини, можуть ще викликати захворювання тварин і птахів. Всі названі бактерії

належать до роду Salmonella, родини Enterobacteriaceaе. Хворі або бактеріоносії

виділяють збудників з випорожненнями, сечею і слиною. За клінічною картиною

розрізнити черевний тиф і паратифи практично неможливо. Остаточний клінічний

діагноз можна встановити лише після виділення та ідентифікації збудника.

Взяття матеріалу для дослідження. Важливе значення для успішного про-

ведення лабораторної діагностики черевного тифу і паратифів має правильний і

своєчасний забір досліджуваного матеріалу залежно від фази патогенезу і строків

черевнотифозного захворювання. Мікробіологічні дослідження при паратифах

проводять так само, як і при черевному тифі. Досліджуваний матеріал для виді-

лення чистої культури збудника, по можливості, слід брати до початку антибіоти-

котерапії. Найчастіше беруть кров, кістковий мозок, дуоденальний вміст (жовч),

ексудат із розеол, випорожнення, сечу, гній, спинномозкову рідину, секційний ма-

теріал при летальних випадках.

Бактеріологічні методи дослідження. Для ранньої діагностики черевного

тифу і паратифів найефективнішим є виділення збудника з крові й кісткового моз-

ку, в меншій мірі з жовчі, сечі, випорожнень та інших досліджуваних матеріалів.

Висів паличок черевного тифу і паратифів із кров’яного русла чи кісткового моз-

ку має абсолютну, 100 % діагностичну цінність.

Метод гемокультури. Ретельно дотримуючись правил асептики, кров хво-

рого в кількості 10 мл беруть за допомогою шприца із ліктьової вени в ранні стро-

ки (починаючи з перших годин захворювання) й біля ліжка хворого сіють у фла-

кон із 100 мл жовчного бульйону або середовища Рапопорт (10 % жовчний буль-

йон із 2 % глюкози, 1 % індикатора Андраде; перед стерилізацією в середовище

поміщають скляний поплавок для вловлювання газу).

В разі неможливого посіву крові біля ліжка хворого, її доставляють до лабора-

торії в пробірці. Сироватку відділяють від згустка і використовують для серологіч-

ного дослідження. Згусток ретельно подрібнюють і засівають на ті ж самі середови-

ща у співвідношенні 1:10. Таке розведення необхідне для усунення бактерицидних

властивостей крові. У більш пізні періоди хвороби при наявності гарячки треба

брати 15-20 мл крові й сіяти на 150-200 мл живильного середовища. Жовчні сере-

довища є елективними для збудників черевного тифу і паратифів. У маленьких

дітей кров для посіву беруть із мочки вуха, п’ятки або пальця і в меншій кількості.

Засіяні флакони інкубують при 37 °С. На другий день вивчають характер рос-

ту. При відсутності росту флакони залишають у термостаті до 10 днів, а при

200

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

підозрінні на L-форми – до 3-4 тижнів. Наступні висіви на диференціальні сере-

довища роблять через 48 і 72 год, на 5 та 10 добу.

Сальмонели черевного тифу викликають почервоніння бульйону Рапопорт

внаслідок ферментації глюкози до кислоти, а збудники паратифів ще й газу, який

нагромаджується у поплавку. Культуру, що виросла у флаконі, висівають на три-

цукрове середовище Олькеницького та Ендо (Плоскирєва, Левіна, вісмут-сульфіт-

агар). Якщо культура чиста (при мікроскопії грамнегативні палички), далі працю-

ють лише з середовищем Олькеницького.

Посіви лише на Ендо (або інші елективні середовища) досліджують у тих

випадках, коли на агарі Олькеницького виростає не чиста культура, що трапляєть-

ся рідко. В такому разі типові ізольовані колонії пересівають на середовище Оль-

кеницького (або скошений МПА), отримують чисту культуру й ідентифікують її.

Колонії всіх трьох збудників на середовищах Ендо, Левіна і Плоскирєва безбарвні,

ніжні, прозорі, на вісмут-сульфітному агарі – чорного кольору.

Метод мієлокультури. У фазі паренхіматозної дифузії збудники черевного

тифу і паратифів можна виділити з кісткового мозку. Методика стернальної пункції

безпечна для хворого, вона розширила можливості бактеріологічної діагностики

цих захворювань. Місце пункції обробляють спиртом, знеболюють новокаїном.

Для забору матеріалу використовують голку Біра з рухливою муфтою, що дозво-

ляє регулювати глибину проникнення голки. Після проколу за допомогою шприца

відсмоктують 0,3-0,5 мл пунктату з грудної кістки і сіють у 5-10 мл жовчного буль-

йону або середовища Рапопорт. Виділення чистої мієлокультури проводять так

само, як і при посіві крові. Метод мієлокультури дає позитивні результати частіше

ніж метод гемокультури. Його особливо рекомендують застосовувати при легких

і стертих клінічних формах захворювань.

Метод білікультури. Для бактеріологічного дослідження жовчі проводять

дуоденальне зондування. Спочатку через тонкий зонд вводять у дванадцятипалу

кишку 30-40 мл 25 % розчину сірчанокислої магнезії. До лабораторії доставляють

пробірки з двома або трьома порціями жовчі (А і В, або А, В, С). Кожну з порцій

можна сіяти окремо або ж суміш усіх трьох разом у кількості 5-10 мл засівають у

флакони з 50-100 мл селенітового бульйону чи середовища Рапопорт. Кислий ду-

оденальний вміст, білуватий його відтінок та наявність пластівців роблять матері-

ал непридатним для бактеріологічного дослідження. Посіви інкубують при 37 °С

протягом 18-20 год, виділяють та ідентифікують чисті культури. Метод заслуго-

вує особливої рекомендації для виявлення бактеріоносіїв та встановлення форму-

вання стійкого бактеріоносійства у реконвалесцентів.

Метод розеолокультури використовують у випадках невиразного перебігу

хвороби, коли методи гемо- та білікультури не дали позитивних результатів, а на

шкірі хворого є типова висипка. Шкіру в місці локалізації розеоли протирають

спиртом, гострим скальпелем скарифікують розеолу до появи крапельок лімфи.

Стерильною піпеткою на них наносять кілька крапель жовчного бульйону, змішу-

ють і швидко втягують суміш у пастерівську піпетку. Посів роблять біля ліжка

хворого у 50 мл селенітового або жовчного бульйону. При необхідності доставля-

ти матеріал до лабораторії кінець піпетки запаюють на вогні.