Климнюк С.І., Ситник І.О., Творко М.С., Широбоков В.П. Практична мікробіологія: Посібник

Подождите немного. Документ загружается.

181

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

при постановці РЗК на холоді. Останнім часом для виявлення стрептококових ан-

тигенів у сироватці крові досить успішно використовують метод ІФА.

При визначенні стрептококових антигенів у сечі хворих використовують ре-

акцію преципітації. Осад ранкової порції сечі після центрифугування обробляють

протистрептококовою преципітуючою сироваткою. Результат враховують через

годину при кімнатній температурі. Стрептококові антигени в сироватці крові та

сечі часто виявляють при скарлатині, ангінах, ревматизмі.

Визначення антитіл проти О-стрептолізину (антистрептолізину-О) проводять

внесенням робочої дози стандартного препарату О-стрептолізину в ряд пробірок

із кратними розведеннями сироваток (1:25, 1:50, 1:100 і т.д.). Суміш інкубують у

термостаті протягом 15 хв, потім у всі пробірки вносять по 0,2 мл 5 % зависі ерит-

роцитів кроля і знову вміщують у термостат на 60 хв. При наявності антистрепто-

лізину в крові хворих гемолізу не наступає. Пробірка з найбільшим розведенням

сироватки, в якій є виражена затримка гемолізу, містить 0,5 АО (антитоксичних

одиниць) антистрептолізину-О.

Для визначення антитіл проти гіалуронідази (антигіалуронідази) до сироват-

ки хворих у різних розведеннях вносять стандартну дозу гіалуронідази й робочу

дозу гіалуронової кислоти, яку готують із пупкових канатиків новонароджених.

При наявності антигіалуронідази в пробірках утворюється згусток після додаван-

ня оцтової кислоти. Пробірка з найменшою кількістю сироватки, в якій є згусток,

містить 1 АО (антитоксичну одиницю) антигіалуронідази. При ревматизмі та стреп-

тококовому гломерулонефриті в сироватці хворих виявляють >500 АО антистреп-

толізину і >800-1000 АО антистрептогіалуронідази вже з перших днів хвороби.

Саме при цих захворюваннях найчастіше проводять обидві серологічні реакції. В

багатьох країнах використовують комерційні тест-системи для визначення антитіл

до стрептолізину, гіалуронідази, стрептокінази, ДНК-ази та інших екзоферментів

стрептококів.

Пневмококові інфекції. Серед хвороботворних стрептококів S.pneumoniae

(пневмокок) займає особливе місце. Він відіграє дуже важливу роль в інфекційній

патології людини. Цей вид є одним із основних збудників крупозного запалення

легень. За далеко неповними даними щороку в світі нараховують понад 500 тис.

випадків пневмоній, викликаних пневмококами, особливо часто у дітей та людей

похилого віку. Окрім запалення легень цей мікроб викликає менінгіт, ендокардит,

перитоніт, отит, риніт, гайморит, сепсис, повзучу виразку рогівки та ряд інших

захворювань.

Для проведення лабораторної діагностики використовують бактеріоскопіч-

ний, бактеріологічний та біологічний методи. Матеріалом для дослідження є хар-

котиння, гній, кров, спинномозкова рідина, слиз із рото- та носоглотки, виділення

з гайморової пазухи, ока та вуха. Важливо негайно відправляти матеріал до лабо-

раторії й досліджувати дуже швидко, оскільки пневмококи схильні до автолізу.

Бактеріоскопічне дослідження матеріалу (окрім крові) зводиться до виго-

товлення двох мазків. Один із них забарвлюють за Грамом, другий – за Буррі-

Гінсом, що дає змогу виявити капсулу. Пневмококи розташовуються у вигляді лан-

182

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

цетоподібних диплококів, оточених спільною капсулою. Якщо в полі зору виявля-

ють 10 і більше типових диплококів, можна з великою вірогідністю зробити вис-

новок про наявність S.pneumoniae. Однак, первинна мікроскопія не дає права по-

ставити остаточний діагноз, оскільки у мазках можуть бути капсульні непатогенні

диплококи – представники нормальної мікрофлори. Тому потрібно проводити посів

клінічного матеріалу й виділяти чисту культуру.

Бактеріологічне дослідження. При сепсисі біля ліжка хворого сіють 10 мл

крові у флакон, що містить 100 мл сироваткового або цукрового бульйону, інкубу-

ють 18-20 год при 37 °С, потім висівають на кров’яний агар, виділяють та іденти-

фікують чисту культуру. При менінгіті ліквор центрифугують і з осаду роблять

посів на кров’яний агар. На ньому пневмококи ростуть у вигляді маленьких круг-

лих колоній, оточених зеленою зоною, в центрі колонії видно характерне вдавлен-

ня. Посів харкотиння або гною на живильні середовища робити недоцільно, оскіль-

ки присутня сапрофітна мікрофлора пригнічує ріст S.pneumoniae. Краще дослі-

джуваний матеріал ввести в черевну порожнину білих мишей. Постановка

біопроби – швидкий, надійний і точний метод виділення чистої культури пневмо-

коків. Білі миші дуже чутливі до цих бактерій і вже через 10-12 год після заражен-

ня пневмококи проникають у кров і паренхіматозні органи, викликаючи сепсис.

Посів крові з серця або шматочків внутрішніх органів під час розтину тварин дає

змогу виділити чисту культуру збудника.

Для ідентифікації пневмококів використовують такі їх властивості. На відміну

від інших видів стрептококів, S.pneumoniae не росте на середовищі з оптохіном,

ферментує інулін і дуже чутливий до дії жовчі (дезоксіхолатна проба). Швидкий

лізис пневмококів під дією жовчі можна виявити, якщо до 1 мл бульйонної культу-

ри додати 0,5 мл жовчі. Через 15-20 хв перебування в термостаті настає повний

лізис бактерійних клітин.

Для визначення сероварів пневмококів (нині їх нараховують 85) використо-

вують реакцію аглютинації на склі з типовими сироватками або феномен “набря-

кання капсул”. В присутності гомологічної сироватки капсула пневмококів силь-

но набрякає. Ще краще проводити серотипування за допомогою комерційних ре-

агентів у реакціях латекс-аглютинації або коаглютинації, завдяки яким виявляють

капсульні антигени.

Серед стрептококів важливий ще рід Enterococcus, найбільш значущими вида-

ми якого є Е.faecalis, E.faecium i E.durans. Вони досить широко розповсюджені в

природі. Основною їх екологічною нішею є кишечник людей і тварин, але їх вияв-

ляють і в складі нормальної мікрофлори шкіри промежини, сечостатевих органів,

рото- і носоглотки. Вони можуть викликати нагноєння ран, бактеріємії, ураження

урогенітальної системи, особливо у хворих із довго функціонуючими катетерами,

харчові токсикоінфекції, дисбактеріози кишечного тракту, рідше ендокардити.

У мазках із досліджуваного матеріалу ентерококи розташовуються парами,

короткими ланцюжками або у вигляді скупчень, грампозитивні.

Бактеріологічна діагностика ентерококових інфекцій проводиться без будь-

яких труднощів, оскільки ці бактерії добре ростуть на простих середовищах. Се-

183

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

лективним для них є агар ДИФ-3 (до 600 мл 3 % МПА додають 400 мл 40 %

жовчі). Через 24 год інкубації колонії, що виросли, мають розміри 0,4-1,0 мм сіру-

ватого кольору. На кров’яному агарі навколо колоній виникає неповний або пов-

ний гемоліз. На відміну від зеленящих стрептококів ентерококи можуть рости на

МПА з 6,5 % NaCl, редукують молоко з метиленовим синім при 37 °С через 4-6 год.

Ідентифікацію виділених культур проводять за морфологічними, культуральними

та біохімічними ознаками.

Менінгококові інфекції

Збудник менінгококових інфекцій Neisseria meningitidis належить до родини

Neisseriaceae, роду Neisseria. Основним біотопом менінгококів є слизова оболон-

ка носоглотки людини. Окрім N.meningitidis, в цій ділянці часто знаходяться непа-

тогенні нейсерії, що входять до складу резидентної мікрофлори здорових людей.

За полісахаридними антигенами менінгококи поділяють на серогрупи А, В, С, D,

29E, X, Y, Z, W-135 та недавно ідентифіковані H, I, K, L.

Лабораторна діагностика менінгококових інфекцій базується на бактеріоско-

пії досліджуваного матеріалу, виділенні чистої культури збудника, його біохімічної

та серологічної ідентифікації. Залежно від клінічної форми захворювання, матеріа-

лом для дослідження служить спинномозкова рідина (при менінгіті), слиз із носо-

глотки (при назофарингіті та бактеріоносійстві), кров і вміст петехій (при менінгіті).

Забір матеріалу необхідно проводити до початку етіотропної терапії, сіяти його

біля ліжка хворого або негайно направляти до лабораторії, не допускаючи пере-

охолодження, оскільки менінгококи дуже чутливі до температурних коливань.

Бактеріоскопічне дослідження. Якщо спинномозкова рідина гнійна (кала-

мутна), мазки з неї виготовляють без будь-якої обробки, коли ж вона прозора –

мазки готують з осаду після центрифугування. Препарати фарбують метилено-

вою синькою, за Романовським-Гімзою та Грамом. Останній метод дає найменш

чіткі результати, оскільки клітини ліквору дуже змінюються, появляються чисельні

артефакти, що імітують присутність менінгококів. У типових випадках бактерії в

мазках виглядають як грамнегативні диплококи

(рис. 62), що мають вигляд кавових зерен, які роз-

ташовуються парами, тетрадами, або хаотично, ча-

сто всередині лейкоцитів (незавершений фагоци-

тоз). У такому разі, при типовій клінічній картині,

первинна мікроскопія ліквору набуває важливого

значення для встановлення менінгококової етіології

захворювання.

Мікроскопічне дослідження крові при менін-

гококемії зводиться до виготовлення й забарвлення

товстої краплі. Виявлення численних темно-синіх

диплококів, розташованих парами або у вигляді

скупчень, дає змогу швидко поставити діагноз. Од-

Рис. 62. Менінгококи в мазку

з спинномозкової рідини.

184

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

нак, позитивні результати бактеріоскопії мазків крові бувають не завжди, навіть

при типовій формі генералізованої менінгококової інфекції.

Майже постійно й дуже швидко N.meningitidis можна виявити мікроскопічно

в мазках із метастатичних вогнищ інфекції, якими є елементи висипу (екзантеми,

петехії, розеоли, папули). Аспіровані за допомогою голки зі шприцом маленькі

крапельки крові з петехій розмазують на предметному склі й фарбують за Рома-

новським-Гімзою. Мазки із вмісту петехій можна також виготовити у вигляді

відбитків. Для цього стерильною петлею обережно скарифікують поверхню пе-

техії, потім до неї прикладають стерильне предметне скло, фіксують у полум’ї

пальника й забарвлюють. На основі даних мікроскопії можна видати попередню

відповідь. Таким способом менінгококи можна виявити навіть тоді, коли гемо-

культура не виділяється.

При мікроскопії виділень із носоглотки, взятих тампоном із глибоких відділів

слизової позаду м’якого піднебіння, виявлення грамнегативних диплококів має

обмежене значення, оскільки там можуть бути подібні за морфологією непато-

генні види нейсерій.

Інші експрес-методи діагностики зводяться до постановки серологічних ре-

акцій для визначення менінгококових антигенів у крові, спинномозковій та сино-

віальній рідинах. З цією метою використовують реакції коаглютинації, латекс-

аглютинації, зустрічного імуноелектрофорезу, ІФА, вживаючи специфічні групові

антименінгококові сироватки.

Бактеріологічне дослідження. У хворого на епідемічний гнійний менінгіт

зразу ж при госпіталізації беруть 2-5 мл спинномозкової рідини. Стерильною пасте-

рівською піпеткою з дна пробірки (краще після центрифугування) набирають 0,3-

0,5 мл й по 2-3 краплі засівають на поверхню підігрітих середовищ у двох чашках

Петрі, розтираючи матеріал шпателем. В одній чашці міститься сироватковий агар

(до розтопленого й охолодженого до 45 °С МПА добавляють 20 % кінської або би-

чачої сироватки), у другій – “шоколадний” агар (до розтопленого й охолодженого

МПА додають 10 % дефібринованої крові, тричі підігрівають, не доводячи до кипін-

ня). Посіви на асцитичні середовища дають гірші результати. Залишки ліквору ви-

користовують для посіву на середовище збагачення (напіврідкий сироватковий агар)

і одночасно для проведення вище вказаних експрес-методів діагностики. Залишок

матеріалу в пастерівській піпетці використовують для виготовлення мазка.

Посіви вміщують в ексикатор, де створюють підвищену концентрацію вугле-

кислоти, поставивши в нього запалену свічку й герметично закривши кришкою.

Коли свічка погасне, в ексикаторі буде атмосфера з 7-10 % СО

. Після цього посу-

дину із засіяними середовищами ставлять у термостат при 37 °С.

Через 24 год інкубації досліджують культуральні властивості. Колонії менін-

гококів на сироватковому агарі ніжні, гладенькі, безбарвні, в’язкої консистенції,

розміром 2-3 мм. Менінгококові колонії на “шоколадному” агарі мають сіруватий

колір, блискучу поверхню, рівний край, маслянисту консистенцію, розміри 1-3 мм.

Колір середовища навколо колоній не змінюється. Якщо в мазках із таких колоній

виявляють грамнегативні коки, які дають позитивні проби на оксидазу та катала-

185

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

зу, це дає право віднести культури до роду нейсерій і провести диференціацію

видів. З цією метою відсівають колонію на скошений сироватковий агар для виді-

лення чистої культури. В разі відсутності росту на обох чашках, досліджують ріст

у середовищі збагачення.

На третій день дослідження визначають серогрупу виділеної культури в ре-

акції аглютинації на склі з менінгококовими сироватками. Ліофільно висушені

сироватки розчиняють, вносячи в ампулу 1 мл стерильного 0,85 % розчину хлори-

ду натрію. На предметні скельця наносять окремими піпетками краплі діагнос-

тичних сироваток різних серогруп (А, В, С, D і т.д.) і краплю фізіологічного роз-

чину (для контролю культури на спонтанну аглютинацію). Бактеріологічною пет-

лею виділену культуру емульгують у краплі кожної сироватки та краплі

фізіологічного розчину. Через 2-3 хв враховують результат реакції. Висновок про

належність культури до певної серогрупи роблять на основі реакції аглютинації з

відповідною сироваткою. При появі спонтанної аглютинації в краплі фізіологіч-

ного розчину реакцію не враховують.

Визначають дискодифузійним методом чутливість виділеної культури до ан-

тибіотиків і сульфаніламідних препаратів та проводять інші тести для диферен

ціації менінгококів від інших патогенних і непатогенних нейсерій (табл. 34).

Таблиця 34

Диференціальні ознаки нейсерій і брангамел

Ріст на Розклад вуглеводів Редукція

Вид

простому

агарі

сироватко-

вому агарі

Залежність

росту

від СО

в перших

генераціях

Пігмент

Оксидаза

Глюкози

Мальтози

Сахарози

Фруктози

Лактози

N.meningitidis

N.gonorrhoeae

N.flava

N.flavescens

N.subflava

N.perflava

N.lactamica

N.mucosa

N.sicca

B.catarrhalis

–

При генералізованій менінгококовій інфекції (менінгококемії) для виділення

збудника із кров’яного русла за допомогою стерильної венепункції беруть 10 мл

крові й засівають її у флакон із 100 мл напіврідкого середовища. Через 24 год

роблять висів із флакону на чашку з сироватковим (або “шоколадним”) агаром.

Отримавши ізольовані колонії, виділяють та ідентифікують чисту культуру так

само, як із спинномозкової рідини.

Щоб посіяти ексудат із петехій шкіру навколо них обтирають 70 % спиртом.

При некрозі петехій ексудат для посіву можна взяти стерильною бактеріологіч-

186

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

ною петлею з некротизованої ділянки. При неушко-

дженій шкірі ексудат беруть тонкою голкою, з’єднаною

з шприцом, в якому міститься 0,2 мл 0,85 % розчину

хлориду натрію. Фізіологічний розчин вводять у товщу

петехії й відсмоктують назад. Взятий ексудат сіють на

сироватковий агар із ристоміцином або лінкоміцином,

які пригнічують мікрофлору шкіри. Виділення та іден-

тифікацію культур проводять за описаною вище схемою.

При діагностиці назофарингіту або менінгококо-

вого носійства слиз із носоглотки беруть натще або че-

рез 3-4 год після вживання їжі спеціальним стерильним

ватним тампоном, закріпленим на зігнутому під кутом

45° дроті. Кінець тампона направляють догори і вво-

дять за м’яке піднебіння, при цьому корінь язика при-

давлюють шпателем (рис. 63).

При вийманні тампона взятий матеріал не пови-

нен торкатися зубів, язика і слизової щік. Матеріал не-

гайно засівають на сироватковий агар із ристоміцином

або лінкоміцином, які пригнічують ріст грампозитивних коків, або тампон зану-

рюють у пробірку з середовищем збагачення. При посіві матеріалу на чашки його

спочатку втирають на невеликій ділянці середовища (1×2 см), перевертаючи там-

пон всіма сторонами, потім тим же тампоном сіють штрихами з відривом на всій

площі агару.

Тепер створені тест-системи на основі полімеразної ланцюгової реакції для

більш надійного виявлення Neisseria meningitidis.

Серологічне дослідження. Для виявлення антитіл в сироватці крові хворих

та перехворілих використовують РНГА з спеціальним діагностикумом, який виго-

товляють шляхом адсорбції групоспецифічних полісахаридних менінгококових

антигенів на еритроцитах. З цією ж метою проводять імуноферментний аналіз.

Необхідно пам’ятати, що цереброспінальний менінгіт можуть викликати й

інші види бактерій: M.tuberculosis, H.influenzae, S.pneumoniae (особливо у людей

похилого віку), значно рідше стафілококи, клебсієли, сальмонели, протей, пасте-

рели, бактероїди, бруцели, лептоспіри, мікроплазми тощо. Методи виділення та

ідентифікації вказаних видів розглядаються у відповідних розділах спеціальної

мікробіології.

Гонококові інфекції

Збудник гонореї і бленореї N.gonorrhoeae (за попередньою класифікацією

гонокок) належить до родини Neisseriaceae, роду Neisseria. У мазках із виділень

хворих гонококи мають форму кавових зерен, грамнегативні, розташовуються

парами як всередині лейкоцитів (незавершений фагоцитоз), так і поза клітинами.

За своїми морфологічними ознаками вони дуже подібні до менінгококів. Для го-

Рис. 63. Забір матеріалу

з носоглотки спеціальним

тампоном:

а – шпатель; б – тампон.

187

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

нококів властивий поліморфізм – зустрічаються дрібніші й більші клітини, рідко

паличкоподібної форми.

До живильних середовищ дуже вибагливі. Краще ростуть на середовищах,

що містять кров, сироватку, асцитичну рідину. Гонококи містять протеїнові й полі-

сахаридні антигени, за якими поділені на 16 сероварів, але в рутинних баклабора-

торіях їх поки що не визначають.

Для мікробіологічної діагностики гонококових інфекцій використовують бак-

теріоскопічний, бактеріологічний, серологічний і алергічний методи.

Взяття матеріалу для дослідження. Щоб надійно і доброякісно провести

бактеріологічну й бактеріоскопічну діагностику, важливо правильно взяти

клінічний матеріал. Його, як правило, повинен проводити лікар.

У чоловіків досліджують виділення сечовипускного каналу, парауретраль-

них ходів, прямої кишки, при показаннях – матеріал із ротоглотки, а також секрет

передміхурової залози після її масажу. Можна також досліджувати осад і “нитки”

сечі, але в них гонококи виявляються значно рідше. Перед взяттям матеріалу з

уретри хворий не повинен помочитися протягом 4-5 год, не вживати антимікробні

препарати і дезінфікуючі розчини. Зовнішній отвір уретри спочатку протирають

стерильним ватним тампоном, змоченим 0,85 % розчином хлориду натрію, потім

сухим тампоном. Мазки виготовляють не з гною, що вільно витікає, а з матеріалу,

взятого шляхом зіскобу з слизової уретри бактеріологічною петлею або спеціаль-

ною ложечкою Фолькмана. При незначних виділеннях необхідно зробити попе-

редній масаж уретри.

У жінок матеріал беруть із уретри, парауретральних ходів, шийки матки, пря-

мої кишки, а за показаннями – і з ротоглотки. Спочатку очищають вагіну від виді-

лень, проводять масаж уретри і шляхом зіскобу бактеріологічною петлею або ло-

жечкою Фолькмана забирають матеріал. Шийку матки спочатку протирають су-

хим стерильним ватним тампоном для видалення слизової пробки. Виділення з

каналу шийки матки беруть бактеріологічною петлею або пінцетом. Матеріал із

дистального відділу прямої кишки беруть за допомогою ложечки Фолькмана

“сліпим методом”, тобто без будь-якої підготовки хворого, або за допомогою рек-

тоскопа чи ректального дзеркала. В цьому випадку досліджуваний матеріал заби-

рають безпосередньо з видимого місця ураження.

При орофарингеальній гонореї слиз із ротоглотки беруть стерильними ват-

ними тампонами на спеціальних тримачах із сталевого дроту. Для діагностики

бленореї виділення кон’юнктиви знімають бактеріологічною петлею. Рідко гоно-

рея ускладнюється гоносепсисом, ендокардитом, артритом. Тоді матеріалом для

дослідження служить кров або синовіальна рідина. Приймаючи до уваги високу

чутливість гонококів до коливань температури, досліджувані матеріали доставля-

ють до лабораторії у спеціальних термосах або сумках із грілкою.

Бактеріоскопічне дослідження є найпоширенішим, хоч і менш чутливим

методом лабораторної діагностики гонореї та бленореї в порівнянні з виділенням

чистих культур. Це особливо стосується хронічного перебігу хвороби, коли в до-

сліджуваному матеріалі міститься незначна кількість гонококів. Однак при пра-

188

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

вильному взятті матеріалу, повторних обстеженнях пацієнтів, застосуванні методів

провокації, кваліфікованій оцінці мазків бактеріоскопічне дослідження досить

часто дає змогу швидко і вірно діагностувати захворювання.

Із досліджуваного матеріалу виготовляють два тонкі рівномірні препарати-

мазки. Один забарвлюють метиленовою синькою, другий – за методом Грама. При

відсутності метиленового синього можна забарвлювати один мазок 1 % водним

розчином кристалічного фіолетового або 0,5 % розчином брильянтового зеленого

протягом 1 хв. Висновок про наявність гонококів роблять, базуючись на таких їх

властивостях: грамнегативне забарвлення, диплоко-

кова структура, форма кавових зерен, розташуван-

ня всередині лейкоцитів (рис. 64; див. вкл., рис. 11).

Під впливом антибіотиків та інших хіміопре-

паратів а також при хронічній гонореї морфологія й

забарвлення гонококів можуть змінюватися. Окремі

клітини набувають різну форму і величину (так звані

форми Аша). Окрім того в досліджуваному матері-

алі можуть знаходитись подібні до гонококів грам-

негативні коки з роду Veillonella. Це до деякої міри

обмежує діагностичну цінність методу первинної

мікроскопії.

Кращі й надійніші результати дає метод іму-

нофлуоресценції. Тонкі мазки із виділень хворих фіксують у полум’ї пальника.

На них наносять мічену ізотіоціанатом флуоресцеїну антигонококову сироватку

на 1 год при 35 °С у вологій камері. Після цього мазки двічі промивають буфер-

ним розчином, наносять забуферений гліцерин і покривають покрівними скельця-

ми. При взаємодії гонококів з міченими антитілами під люмінесцентним мікрос-

копом видно характерне світіння навколо бактерійних клітин.

Бактеріологічне дослідження. Показаннями до виділення чистих культур

гонококів є неодноразові негативні результати бактеріоскопії, наявність підозрі-

лих щодо гонококів, але не ідентифікованих морфологічно мікроорганізмів, а та-

кож для достовірного встановлення вилікованості захворювання. Дуже важливо

негайно помістити посіви в термостат. При неможливості проведення посівів на

місці взяття матеріалу можна зробити висів ватним тампоном у пробірку з транс-

портним середовищем Стюарта, яке забезпечує збереження життєздатності гоно-

коків під час доставки до лабораторії.

Посіви проводять за стандартною схемою в одне із спеціальних живильних

середовищ у пробірках або чашках Петрі (КДС, Бейлі, кров’яний або сироватко-

вий агар, сухе живильне середовище Харківського підприємства “Біолік” з вироб-

ництва бактеріальних та лікарських препаратів). Для діагностичного культиву-

вання гонококів у багатьох країнах використовують ще “шоколадний” агар. Най-

кращими є середовища, виготовлені на основі агару з кролячого м’яса або свіжих

бичачих сердець. Додавання до них 20 ОД/мл поліміксину та 2 мкг/мл лінкоміци-

ну значно підвищує частоту висівання гонококів, оскільки вказані препарати при-

Рис. 64. Гонококи в мазку

з гною.

189

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

гнічують ріст інших бактерій. Усі середовища перед посівом підігрівають у тер-

мостаті протягом 15-20 хв. Чашки й пробірки з посівами вміщують в ексикатори,

де створюють атмосферу з 20 % СО

. Колонії, як правило, виростають через 18-24

год, однак можливий і пізній ріст. Тоді посіви витримують у термостаті (в ексика-

торі!) до 8 діб, щоденно перевіряючи появу росту.

Колонії гонококів, що виросли, мають круглу, злегка опуклу форму, рівні краї,

блискучу поверхню, слизову консистенцію. Вони прозорі, як крапельки роси, майже

безбарвні, хоч можуть траплятись і білуваті варіанти. Отримані колонії досліджу-

ють макро- і мікроскопічно. У мазках гонококи розташовуються парно, тетрада-

ми і скупченнями. Типові колонії пересівають на скошений сироватковий агар

для виділення чистої культури. Остаточну ідентифікацію проводять, враховуючи

морфологічні, культуральні, ферментативні й антигенні властивості. Біохімічно

гонококи мало активні. На сироваткових середовищах із 1,5 % різних вуглеводів

вони розкладають лише глюкозу, але не мальтозу й сахарозу.

Оксидазну активність виділених культур визначають шляхом нанесення на

колонії (після мікроскопії) 1 % розчину діметилпарафенілендіаміну. Оксидазо-

позитивні колонії спочатку червоніють а пізніше чорніють.

Диференціація гонококів від інших видів роду Neisseria має особливе зна-

чення при діагностиці орофарингеальної гонореї. Як відомо, на слизовій мигда-

ликів, рото- та носоглотки постійно знаходиться велика кількість грамнегативних

нейсерій – представників нормальної мікрофлори людини. Надійними методами

ідентифікації гонококів є реакції імунофлуоресценції, латекс- і коаглютинації а

також визначення ферментативних властивостей. Обов’язково проводять якісне

визначення чутливості або резистентності мікроорганізмів до антибіотиків за до-

помогою методу дифузії в агар з використанням дисків.

З метою підвищення частоти знаходження гонококів у мазках при первинній

мікроскопії та більш надійного виділення чистих культур особливо у випадках

в’ялого, хронічного перебігу захворювання вдаються до методів провокації гоно-

реї, тобто штучного загострення патологічного процесу, в результаті чого у виді-

леннях появляється більша кількість гонококів. Основними з цих методів є такі:

а) хімічний – інстиляція в уретру 0,5 % розчину нітрату срібла у чоловіків,

змазування каналу шийки матки 2-5 % розчином нітрату срібла;

б) механічний – введення прямого бужа в уретру на 10 хв, або проведення

передньої уретроскопії;

в) біологічний – внутрішньом’язове введення гоновакцини в кількості 500

млн мікробних тіл, або пірогеналу 200 МПД;

г) аліментарний – вживання солоної, гострої їжі;

д) термічний – прогрівання статевих органів індуктотермічним струмом;

е) фізіологічний – взяття мазків під час менструацій.

Ще краще комбінувати кілька методів провокації, наприклад, хімічний, алі-

ментарний та біологічний.

Останнім часом для більш надійного виявлення збудника гонореї вживають

полімеразну ланцюгову реакцію. Вона дозволяє виявити збудника у випадках хро-

190

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

нічної гонореї, коли бактеріоскопічне і бактеріологічне дослідження не дає пози-

тивних результатів.

Серологічну діагностику гонореї здійснюють порівняно рідко, в основному,

при хронічному її перебігу, коли бактеріоскопічне й бактеріологічні дослідження

не дають позитивних результатів. В сучасних умовах проводять імунофермент-

ний аналіз, РНГА та реакцію Борде-Жангу (РЗК). Антигенами для цих реакцій

служать: вбита нагріванням полівалентна гонококова вакцина, вакцина, інактиво-

вана ультразвуком, протеїнові й полісахаридні фракції гонококів, а також піриди-

новий антиген. ІФА і РНГА є високоспецифічними і достовірними серологічними

реакціями. У порівнянні з минулим РЗК дещо втратила свою роль. Вона не має

практичного значення при діагностиці гострої гонореї, оскільки її виліковують

ще до утворення значної кількості антитіл. Для встановлення достовірності вилі-

кування вона взагалі непридатна. Реакція Борде-Жангу має важливе значення при

серодіагностиці хронічної гонореї, особливо при ускладнених її формах (гоно-

сепсис, метрит, артрит, простатит тощо).

Діагностичне значення алергічних проб дещо знецінюється тим, що вони

позитивні протягом багатьох років після перенесеної гонореї. Для їх постановки

внутрішньошкірно вводять 0,1 мл свіжої гонококової вакцини (100 млн мікробних

клітин в 1 мл). Через 24 год спостерігають гіперемію, інколи з набряком у центрі.

Ешерихіози

Терміном ешерихіози позначають групу інфекційних захворювань, які викли-

кають бактерії роду Escherichia родини Enterobacteriaceaе (див. вкл., рис. 12). Най-

частіше ці захворювання спричиняє E. coli (понад 99 %). Дуже рідко їх можуть

викликати E. blattаe, E. fergusonii, E. hermannii, E. vulneris.

Потрібно розрізняти два види ешерихіозів: 1) захворювання, які викликає

умовно-патогенна кишкова паличка, звичайний представник фонової мікрофлори

кишечника; 2) захворювання, що викликають патогенні серовари ешеріхій.

До першого виду захворювань належать колі-сепсиси, септикопіємії, менінгіти

новонароджених, гнійно-запальні процеси жовчевих, сечовивідних та респіратор-

них шляхів тощо. Вони виникають лише при ослабленні резистентності макроор-

ганізму (імунодефіцити, авітамінози, голодування, на фоні інших захворювань).

Вони не передаються від хворої до здорової людини і тим більше не поширюють-

ся епідемічно.

До другого виду захворювань належать колі-ентерити (колі-інфекції), які ура-

жають переважно дітей молодшого віку, передаються від хворого до здорового і

часом реєструються у вигляді епідемічних спалахів. Збудники таких колі-інфекцій

останнім часом поділяють на п’ять типів: ентеротоксичні кишкові палички (ЕТКП),

ентеропатогенні (ЕПКП), ентероінвазивні (ЕІКП), ентерогеморагічні (ЕГКП) і

етероадгезивні (ЕАКП) кишкові палички (табл. 35).

Ентеротоксигенні ешерихії часом викликають холероподібні захворювання,

ентеропатогенні – класичні колі-ентерити, ентероінвазивні – дизентерієподібні