Климнюк С.І., Ситник І.О., Творко М.С., Широбоков В.П. Практична мікробіологія: Посібник

Подождите немного. Документ загружается.

171

Розділ 10. Імунопрофілактика та імунотерапія інфекційних захворювань

стовується також при введенні специфічної плазми (антистафілококової, антиси-

нєгнійної, антипротейної), а також за життєвими показниками і гетерологічних

сироваткових препаратів.

Нашкірний (скарифікаційний) метод застосовують для щеплення деякими

живими бактеріальними вакцинами (бруцельозна, Ку-лихоманки, сибіркова, туля-

ремійна, чумна). На шкіру внутрішньої поверхні передпліччя наносять необхідну

кількість крапель вакцини і через них скарифікатором роблять неглибокі надрізи.

Кількість крапель, число надрізів, їх довжина і відстань один від одного визнача-

ються інструкцією по застосуванню конкретного препарату.

Пероральний спосіб вакцинації використовують при щепленні проти поліомі-

єліту, чуми, холери. Ці препарати слід вживати натщесерце.

Гібридоми і моноклональні антитіла. Гібридоми – клітини, одержані в

результаті злиття лімфоцитів від імунізованої певним антигеном миші з гістогене-

тично близькою пухлиною (мієломою). Ці клітини здатні нескінченно ділитись і

продукувати специфічні антитіла. Антитіла, що синтезуються одним клоном

гібридних клітин, одержали назву моноклональних. Вперше здійснили цей про-

цес Г. Келлер і Ц. Мільштейн у 1975 році. До моменту одержання гібридом в

імунології не було препаратів специфічних антитіл такої чистоти.

Гібридоми – не тільки «фабрики» антитіл іn vitro, вони – новий штучно ство-

рений об’єкт, на якому стало можливим проводити різноманітні дослідницькі

роботи, що недавно вважались фантастикою. Клонова гібридома – це самовідтво-

рююче джерело генетично ідентичного матеріалу, яке дозволило виділяти й кло-

нувати гени антигенспецифічних антитіл.

Етапи одержання гібридоми. 1. Імунізація мишей антигеном, проти якого

потрібні антитіла. 2. Виділення клітин селезінки імунізованих тварин. 3. Одержання

клітин мієломи у мишей, уражених цією пухлиною. 4. Злиття клітин селезінки з

клітинами мієломи. 5. Тестування необхідних клітин і їх клонування. 6. Культиву-

вання гібридом в організмі тварин або в культуральних середовищах. 7. Очистка

гібридомних антитіл.

Моноклональні антитіла, які виробляються гібридомами, набули широкого

застосування в біології й медицині. Вони використовуються для ідентифікації і

очистки молекул і клітин, які несуть специфічний антиген, для імуноаналізу біо-

логічних рідин і клітин організму, для лікування і дослідження етіології й патоге-

незу різних захворювань.

Розділ 11

МІКРОБІОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА

ОКРЕМИХ ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Стафілококові інфекції

Pід Staphylococcus охоплює кулясті нерухомі аспорогенні грампозитивні фа-

культативно-анаеробні бактерії, що належать до родини Micrococcacеae. У визнач-

нику бактерій Д.Бергі наведені диференціальні ознаки 29 видів стафілококів. Вони

поділяються на дві групи – коагулазопозитивні й коагулазонегативні. До першої

групи належать S. aureus, S. intermedius i S. hyicus. Їх роль в інфекційній патології

нерівнозначна. Найчастіше різноманітні захворювання у людей і тварин викликає

S.aureus, значно рідше – S. hyicus. S. intermedius патогенний тільки для тварин.

Впродовж багатьох років коагулазонегативні стафілококи вважали непатогенни-

ми. Але тепер ця точка зору змінилася. У зв’язку з погіршенням екологічної ситу-

ації в більшості країн та пов’язаним з нею пониженням природного імунітету по-

частішали випадки гнійно-септичних уражень тканин і органів, викликаних коа-

гулазонегативними видами, які зустрічаються на шкірі та слизових оболонках

людини (S. epidermidis, S.auricularis, S.capitis, S.cohnii, S.haemolyticus, S.hominis,

S.lentus, S.saprophyticus, S.schleiferi, S.simulans, S.warneri, S.xylosus та ін.).

Серед епідеміологів, мікробіологів і клініцистів досить поширене переконан-

ня, що сьогодні непатогенних стафілококів не існує. Все частішають випадки виді-

лення з крові, тканин і органів культур стафілококів без будь-яких маркерів патоген-

ності. Однак, при елімінації їх з організму зникають всі симптоми захворювання.

Все це необхідно враховувати при проведенні лабораторної діагностики стафіло-

кокових інфекцій. На жаль, у рутинних бактеріологічних лабораторіях нашої країни

поки що можлива ідентифікація лише S.aureus, S.epidermidis i S.saprophyticus.

Стафілококи найчастіше уражають шкіру, її придатки та підшкірну кліткови-

ну. Вони викликають фурункули, карбункули, панариції, пароніхії, абсцеси, флег-

мони, мастити, лімфаденіти, нагноєння ран, в тому числі й операційних. У дітей

стафілококи є збудниками стафілодермій, епідемічних пухирчаток, імпетиго. Їх

виділяють при плевритах, бронхітах, пневмоніях, перитонітах. Вони можуть спри-

чинити ангіни, тонзиліти, гайморити, отити, кон’юнктивіти, дещо рідше – менін-

гіти, абсцеси мозку, міокардити, ендокардити, артрити, інфекції судинних про-

Частина ІІІ

СПЕЦІАЛЬНА МІКРОБІОЛОГІЯ

173

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

тезів. Дуже небезпечні харчові токсикоінфекції, ентероколіти, холецистити, цис-

тити, пієліти, пієлонефрити. При проникненні в кров або кістковий мозок викли-

кають сепсис, остеомієліт, синдром токсичного шоку. Проте всі захворювання ста-

філококової етіології не розглядаються як гострозаразні.

Взяття матеріалу для дослідження. При стафілококових інфекціях дослі-

джують гній, кров (при сепсисі), виділення слизових оболонок, харкотиння, за-

пальний ексудат, ліквор, рановий вміст, плевральний випіт, жовч, сечу. В разі підоз-

ри на токсикоінфекцію – блювотні маси, промивні води шлунка, випорожнення,

залишки їжі (особливо сир, молоко, тістечка, торти, креми, морозиво та ін.). При

санітарно-бактеріологічних контролях досліджують змиви з рук, столів та інших

предметів. У бактеріоносіїв матеріал забирають тампоном окремо з глотки та но-

сових ходів.

Із відкритих гнійних уражень матеріал беруть стерильним ватним тампоном

після видалення ранового нальоту, в якому може бути сапрофітна мікрофлора з

повітря, шкіри тощо. При закритих гнояках роблять пункцію шприцом. Слиз із

рото- й носоглотки беруть стерильним тампоном. Харкотиння й сечу забирають у

стерильні пробірки, банки. Кров (10 мл), взяту із ліктьової вени, й ліквор – при

пункції спинномозкового каналу, з дотриманням асептики сіють біля ліжка хво-

рого в 100 мл цукрового бульйону. Кров рекомендують швидко (до її згортання)

вносити прямо із шприца у флакон з бульйоном, ретельно перемішати, запобігаю-

чи утворенню згустка. Проби крові не можна заморожувати. У 25 % випадків при

стафілококовому сепсисі кількість бактерій в крові (КУО) може бути менше 1/мл.

При підозрі на такий стан необхідно сіяти 25-30 мл крові.

Бактеріоскопічне дослідження. Майже з усіх досліджуваних матеріалів

(гній, рановий вміст, ексудат, харкотиння, осад сечі тощо) за допомогою бактеріо-

логічної петлі виготовляють мазки, забарвлюють за Грамом і мікроскопують. Лише

з крові та змивів мазки не роблять оскільки в них мала кількість мікроорганізмів.

У типових випадках стафілококи мають кулясту форму, фіолетовий колір, розта-

шовуються несиметричними гронами, але зустрічаються й одинокі клітини, пари

або тетради (рис. 60).

Останнім часом у зв’язку з широким викорис-

танням антибіотиків морфологія стафілококів зміни-

лась і типового їх розташування в мазках із гною

часто не спостерігають. У зв’язку з цим відрізнити

стафілококи від стрептококів за їх морфологією та

взаємним розташуванням часто практично немож-

ливо. Тому потрібно робити посів, виділяти чисту

культуру та ідентифікувати її.

Але й первинна мікроскопія може дати попе-

редню відповідь в разі виявлення типових грампо-

зитивних коків правильної круглої форми, розташо-

ваних гронами і при великій кількості бактерій у

полі зору. Вона також дає змогу вибрати необхідні

Рис. 60. Стафілокок

(маз ок із чистої культури).

174

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

для посіву елективні середовища, провести пряме визначення чутливості до анти-

біотиків мікрофлори гною ще до виділення чистої культури (див. вкл., рис. 9).

Бактеріологічне дослідження. Матеріал від хворих і бактеріоносіїв засівають

негайно або не пізніше 3-4 год після взяття при умові зберігання його на холоді.

В перший день петлею, шпателем або безпосередньо тампоном роблять по-

сіви на кров’яний агар та елективні для стафілококів середовища (жовтково-со-

льовий (ЖСА) або молочно-жовтково-сольовий агар (МЖСА). Чашки з посівами

інкубують при 37 °С протягом 48 год, або одну добу в термостаті й додатково 24

год при кімнатній температурі при хорошому освітленні. Якщо в досліджуваному

матеріалі бактерій мало (дані мікроскопії) – посів для збагачення роблять ще й у

тіогліколеве середовище.

На другий день проводять висів із цукрового бульйону на вказані елективні

середовища, досліджують масивність росту й характер колоній після посівів інших

матеріалів. На кров’яному агарі стафілококи утворюють непрозорі, злегка опуклі

колонії середніх розмірів з гладенькою, блискучою, немовби полірованою поверх-

нею, чітко окресленим краєм, маслянистої консистенції. Патогенні штами утво-

рюють навколо колоній прозорі зони гемолізу (див. вкл., рис. 8). На елективно-

диференціальних середовищах, як правило, виростають лише колонії стафілококів.

Зокрема, на жовтково-сольовому агарі вони утворюють колонії із зоною помутніння

навколо них і характерним райдужним вінчиком по периферії (лецитовітелазна

реакція). На молочно-жовтково-сольовому агарі виявляють наявність пігменту, який

може бути золотистим, палевим, білим, жовтуватим, оранжевим та ін.

Із всіх типів колоній виготовляють мазки, забарвлюють за Грамом і мікроско-

пують, виявляючи типові грампозитивні стафілококи. Не менше двох типових чи

підозрілих щодо стафілококів колоній пересівають на скошений агар. У першу

чергу відсівають колонії з гемолізом і ті, що дали позитивну лецитовітелазну ре-

акцію. При відсутності таких колоній досліджують не менше двох пігментованих

колоній, при мікроскопії яких виявили типові стафілококи. Пробірки з посівами

вміщують у термостат при 37 °С на 18-20 год.

В наступні дні проводять ідентифікацію виділених чистих культур, для чого

перевіряють їх морфологічні й тинкторіальні властивості (забарвлення за Грамом),

плазмокоагулюючу активність та інші властиві для стафілококів тести.

Плазмокоагулазу виявляють шляхом внесення виділеної культури у пробірку

з цитратною плазмою кролика. Її можна приготувати в будь-якій лабораторії. У

кролика із серця беруть 8 мл крові, вносять у пробірку з 2 мл стерильного 5 %

лимонно-кислого натрію і ставлять у холодильник. Після повного осідання форме-

них елементів плазму відсмоктують у стерильну пробірку. Вона може зберігатись

у холодильнику 8-10 днів. Перед використанням її розводять 1:5 (1 мл плазми і 4

мл ізотонічного розчину хлориду натрію) і розливають в аглютинаційні стерильні

пробірки по 0,5 мл. Повну петлю культури стафілококів емульгують у плазмі і

вміщують у термостат на 3 год, потім залишають при кімнатній температурі на

18-20 год. Попередній облік згортання плазми проводять через 3 год, остаточний –

на другий день. Дуже зручно користуватись стандартною сухою цитратною плаз-

175

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

мою кроля. Перед вживанням в ампулу додають 1 мл ізотонічного розчину хлориду

натрію й після повного розчинення її розводять 1:5. Плазма людини малопридатна

для постановки реакції плазмокоагуляції, оскільки в ній можуть бути консерванти,

лікарські речовини, антитіла, які можуть пригнічувати утворення плазмокоагулази.

Якщо виділена культура викликає гемоліз, коагулює плазму і дає позитивну

лецитовітелазну реакцію, вже на третій день можна видати результат на наявність

S.aureus. Якщо ж культура має лише плазмокоагулазу або тільки вітелазну ак-

тивність, для остаточного встановлення виду стафілокока потрібно визначити до-

даткові критерії патогенності: ферментацію маніту в анаеробних умовах, ДНК-

азну активність, продукцію лізоциму, фосфатази, а також визначити чутливість до

новобіоцину.

Ферментацію маніту в анаеробних умовах можна визначати, використову-

ючи стандартне сухе середовище з манітом й індикатором ВР. Після його виготов-

лення й регенерації в пробірки добавляють по 1 мл стерильного вазелінового мас-

ла і засівають культуру уколом у стовпчик. Посіви інкубують у термостаті протя-

гом 5 діб. При розкладі маніту середовище синіє. Ця проба позитивна у 94-96 %

штамів S.aureus.

Визначення ДНК-ази. До сухого живильного агару додають наважку ДНК із

розрахунку 2 мг на 1 мл середовища, яке потім стерилізують текучою парою 30

хв. Його можна зберігати в холодильнику протягом 2-х місяців. Перед викорис-

танням агар розплавляють, додають хлористий кальцій (0,8 мг на 1 мл). На підсу-

шене середовище в одній чашці можна засіяти смужками до 16-20 культур. Після

інкубації посівів протягом 18-20 год їх заливають 5 мл 1N HCl. Через 7-10 хв кис-

лоту зливають і проводять облік. Соляна кислота, реагуючи з ДНК, утворює не-

прозорий білий преципітат. Якщо культура продукує ДНК-азу, остання деполі-

меризує ДНК і при додаванні соляної кислоти навколо смужок культур виникає

прозора зона, що свідчить про наявність фермента ДНК-ази.

Гіалуронідазну активність визначають, додаючи до 0,5 мл бульйонної куль-

тури стафілокока 0,5 мл препарату гіалуронової кислоти з пупочних канатиків.

Суміш інкубують 30 хв при 37 °С і 10 хв при 4 °С. У пробірку додають 4 краплі

15 % оцтової кислоти, струшують і через 5 хв роблять облік результатів. Відсутність

згустка свідчить про наявність гіалуронідази, наявність згустка – про її відсутність.

Для виготовлення гіалуронової кислоти свіжу пуповину новонароджених под-

рібнюють, заливають подвійною кількістю дистильованої води. Суміш витриму-

ють 24 год у холодильнику, потім нагрівають і кип’ятять до згортання шматочків

пуповини. Отриманий гіалуронат фільтрують через ватно-марлевий фільтр і пере-

віряють на утворення згустка.

Лізоцимну активність стафілококів визначають за допомогою посіву виді-

лених культур у вигляді бляшок на щільний живильний агар, до якого додають

густу завись культури Micrococcus luteus. При виділенні лізоциму навколо бля-

шок виникають зони лізису (просвітління агару).

Визначення фосфатази проводять засівом культур на живильний агар, до

якого заздалегідь додають паранітрофенілфосфат (0,5 мг на 1 мл середовища).

176

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

Інкубація протягом 18-20 год при 37 °С. Поява навколо посівів інтенсивного жов-

того забарвлення свідчить про виділення фосфатази.

Стійкість до новобіоцину визначають посівом культури на м’ясо-пептон-

ний агар з новобіоцином (1,6 мкг/мл). Золотисті й епідермальні стафілококи чут-

ливі до цього антибіотика, а S.saprophyticus – стійкий.

Реакція Фогес-Проскауера. Виділену чисту культуру сіють у глюкозо-фос-

фатний бульйон Кларка. Через три дні інкубації при 37 °С до 1 мл культури дода-

ють 0,6 мл альфа-нафтолу та 0,2 мл КОН і струшують. При позитивній реакції

через 3-5 хв з’являється рожеве забарвлення.

Біологічне дослідження. Патогенні стафілококи, що викликають харчові

токсикоінфекції, виділяють та ідентифікують так само, як і стафілококи взагалі.

Вони відрізняються здатністю продукувати ентеротоксини А, В, С1, С2, С3, D, Е,

F, які характеризуються термостабільністю та антигенною специфічністю. Най-

частіше зустрічаються типи А і D. Вказані токсини отримують шляхом посіву

культури в спеціальне напіврідке середовище, інкубують 3-4 доби при 37 °С в

ексикаторах з 20 % СО

. Середовище з токсином пропускають через мембранні

фільтри № 3 і 4. Отриманий фільтрат прогрівають при 100°С 30 хв і вводять коше-

нятам-сисунам внутрішньоочеревинно або через зонд у шлунок. Через 30-60 хв у

тварин виникає блювання, пізніше пронос і загальна прострація. Щоб виявити

ентеротоксини у харчових продуктах, що спричинили токсикоінфекцію, ними го-

дують кошенят. Останнім часом ідентифікацію і типування ентеротоксинів про-

водять за допомогою реакції імунопреципітації в агаровому гелі. Це найпрості-

ший і найчутливіший метод виявлення ентеротоксинів.

Серологічне дослідження при стафілококових інфекціях проводиться лише

тоді, коли збудника виділити не вдається, наприклад, при хронічних процесах (ос-

теомієліт, септикопіємія) особливо якщо вони довго лікуються антибіотиками.

Серед сучасних серологічних реакцій найчастіше використовують РНГА та ІФА,

зокрема для визначення антитіл до рибіттейхоєвої кислоти або інших видоспеци-

фічних антигенів. Але ідентифікація антитіл до тейхоєвої кислоти вирішального

значення не має, а результати часто суперечливі. До того ж, реактиви для їх визна-

чення поки що малодоступні.

Дослідження на бактеріоносійство серед медичного персоналу проводиться

двічі на рік. При планових бактеріологічних обстеженнях обов’язково досліджують

слиз із носа. Дослідження слизу із ротоглотки проводять вибірково, при наявності

запальних процесів у зіві. Матеріал беруть із передніх відділів носа стерильним

ватним тампоном і ним же сіють на ЖСА не пізніше, як через 2 год після взяття.

Виділення та ідентифікацію S.aureus проводять так само, як і при дослідженні

інших матеріалів.

При визначенні масивності обсіменіння стафілококами слизової носа там-

пон із досліджуваним слизом вносять у пробірку з 0,5 мл стерильного ізотонічно-

го розчину хлориду натрію, прополіскують його в рідині струшуванням протягом

10 хв, відтискують об стінки й видаляють. Рідину багаторазово перемішують піпет-

кою. Окремо піпеткою наносять 0,1 мл змиву на чашку із ЖСА і ретельно розтира-

177

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

ють шпателем. Чашки з посівами інкубують при 37 °С протягом 48 год, після чого

підраховують кількість колоній. Якщо з 50 колоній S.aureus, що виросли, дві відне-

сені до одного й того ж фаготипу, правомірно вважати, що й всі інші колонії, іден-

тичні за морфологією та пігментом, належать до S.aureus аналогічного фаготипу.

Приклад для розрахунку: після посіву 0,1 мл змиву виросло 50 колоній

S.aureus. Отже, у 0,5 мл буде 50·5 = 250 колоній або 2,5·10

Масивність стафілококового обсіменіння, яке виражається числом 10

мікроб-

них клітин, є помірною, при ній збудник в оточуюче середовище не виділяється.

При виділенні >10

бактерійних клітин рівень обсіменіння визначають як висо-

кий, при якому збудник виділяється у зовнішнє середовище не лише при кашлі та

чханні, а й при спокійному диханні. За таких обставин треба обов’язково прово-

дити санацію бактеріоносіїв.

Визначення фаговарів золотистих стафілококів має важливе значення для

встановлення джерела інфекції. Методика фаготипування наводиться в інструкції

для використання стафілококових бактеріофагів. Штами S.aureus, виділені із сли-

зових оболонок дихальних шляхів медперсоналу хірургічних стаціонарів і поло-

гових будинків, треба фаготипувати в обов’язковому порядку, виділені від хво-

рих – лише за епідпоказаннями. Для визначення фаговарів використовують міжна-

родний набір із 23 помірних фагів, які розділені на 4 групи:

1 група – фаги 29, 52, 52А, 79, 80;

2 група – фаги 3А, 3С, 55, 71;

3 група – фаги 6, 42Е, 47, 53, 54, 75, 77, 84, 85;

4 група – фаги 94, 95, 96;

поза групою – фаги 81, 187.

За допомогою вказаних фагів вдається типувати 60-80 % виділених культур.

Встановлені особливі епідемічні штами S.aureus, які найчастіше циркулюють у

стаціонарі при внутрішньолікарняних інфекціях (напр. фаготипи 77 і 80). Отри-

мані також набори специфічних бактеріофагів для типування S.epidermidis.

У чистих культур стафілококів, виділених від хворих, обов’язково визнача-

ють антибіотикограми з метою застосування адекватних препаратів для лікуван-

ня або інтра- і передопераційної антибіотикопрофілактики. У стафілококових носіїв

визначення чутливості культур до антибіотиків проводять лише за показаннями,

наприклад, при необхідності вибирати препарат для санації. При цьому викори-

стовують дискодифузійний метод або спосіб серійних розведень.

Останнім часом у бактеріологічних лабораторіях широко стали використову-

вати СІБ та ПБДС для швидкої та більш економічної уніфікованої ідентифікації

бактерій.

Стрептококові інфекції

Родина Streptococcaceae об’єднує в своєму складі сім родів: Streptococcus,

Enterococcus, Aerococcus, Pediococcus, Peptostreptococcus, Lactococcus, Leuconostoc.

Серед них в інфекційній патології людини найбільше значення мають стрептоко-

178

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

ки та ентерококи. Загальновизнаною є класифікація стрептококів за Ленсфільд.

На основі специфічних полісахаридів і поверхневих білкових антигенів виділяють

20 серологічних груп, які позначаються великими літерами латинського алфавіту

від А до V. Патогенні види належать до серогруп А, В, С і D, значно рідше – до

груп F i J. Їх визначають за допомогою реакції преципітації з відповідними анти-

сироватками. Однак, із-за відсутності преципітуючих сироваток бактеріологічні

лабораторії не мають змоги проводити серологічну ідентифікацію стрептококів.

Тому в сучасних умовах використовують інші критерії їх диференціації (табл. 33).

Таблиця 33

Диференціація найважливіших стрептококів і ентерококів

Ріст у

присутностi

Ферментація

Види

Група

6,5 %

NaCl

40 %

жовчі

β-гемоліз

α-гемоліз

Гідроліз

ексуліну

лак-

тоза

маніт

салі-

цин

сор-

біт

трега-

лоза

Гноєрідні

стрептококи

1. S.pyogenes

2. S.agalactiaе

3. S.equi

–

Ротові

стрептококи

4. S.pneumoniаe

5. S.salivarius

6. S.mutans

–

Анаеробні

стрептококи

7. S.morbillorum

8. S.parvulus

9. S.pleomoрhus

–

Ентерококи

10. S.faecalis

11. S.faecium

12. S.durans

–

Основою лабораторної діагностики захворювань, спричинених стрептокока-

ми, є бактеріологічні та серологічні методи.

Взяття матеріалу для дослідження. При сепсисі, остеомієліті та інших видах

генералізованої стрептококової інфекції беруть кров. При інших захворюваннях за-

бирають гній, виділення слизових оболонок, харкотиння, ліквор, жовч, сечу, випо-

рожнення тощо, залежно від локалізації патологічного процесу. Правила взяття й

доставки матеріалу до лабораторії такі ж самі, що й при стафілококових інфекціях.

Первинна мікроскопія мазків із гною, ранового вмісту, секрету слизової тощо

(окрім крові) проводиться після забарвлення їх за Грамом. Стрептококи мають

фіолетовий колір, виглядають короткими ланцюжками, диплококами чи поодинці

(рис. 61; див. вкл., рис. 10).

179

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

Часто за характером розташування клітин у маз-

ку важко або й взагалі неможливо визначити належ-

ність бактерій до стрептококів. Тому необхідно вид-

іляти чисту культуру і встановлювати вид збудника.

Бактеріологічне дослідження. Для встанов-

лення діагнозу при гострих стрептококових інфек-

ціях (за винятком скарлатини з типовою клінічною

картиною) потрібно проводити бактеріологічне дос-

лідження. При підозрі на сепсис сіють біля ліжка

хворого 10-15 мл крові у флакон, що містить 100-

150 мл цукрового бульйону (співвідношення крові і

середовища 1:10). Кращі й надійніші результати да-

ють посіви крові в середовище Кітта-Тароцці з на-

піврідким агаром. У ньому будуть рости й анаеробні

стрептококи. Посіви крові інкубують у термостаті при 37 °С. При рості стрепто-

коків на дні середовища з’являється осад. У середовищі Кітта-Тароцці може утво-

рюватися й газ. У мазках із осаду виявляють грампозитивні стрептококи у вигляді

довгих ланцюжків. Пневмококи розташовуються короткими ланцюжками або пар-

но у вигляді ланцетоподібних клітин, повернутих одна до одної потовщеними кінця-

ми. Для ентерококів властиве парне розташування, рідше тетрадами або купками,

але не гронами. Окремі клітини ентерококів поліморфні (великі й малі).

При відсутності росту посіви витримують у термостаті протягом 3-4 тижнів,

періодично проводячи бактеріоскопію.

Культуру, що виросла, після бактеріоскопії пересівають у чашку з кров’яним

агаром для визначення типу гемолізу. Через 18-20 год виростають типові колонії,

оточені світлою зоною (бета-гемоліз) або зоною позеленіння (альфа-гемоліз). Хоч

здатність до гемолізу не має абсолютного діагностичного значення, все ж при дос-

лідженні стрептококів, виділених від людини, можна відкидати негемолітичні

колонії гамма-стрептококів. За дуже рідким винятком вони не пов’язані з інфек-

ційними захворюваннями.

Щоб краще й точніше ідентифікувати виділені гемокультури стрептококів

колонії з кров’яного агару рекомендують відсівати на простий МПА, молоко з

метиленовим синім, жовчний бульйон (або жовчно-кров’яний агар). Гемолітичні

стрептококи серогрупи А не ростуть на простих і жовчних середовищах, не зне-

барвлюють метиленовий синій у молоці. Ентерококи добре ростуть на агарі з

жовчю. Далі різні види стрептококів можна диференціювати за біохімічними вла-

стивостями (табл. 33). Але біохімічні ознаки стрептококів не є постійними, що до

деякої міри знецінює використання цих тестів.

Гній, рановий вміст, слиз із зіва та носа, зібрані ватними тампонами, а також

харкотиння, ліквор, сечу тощо сіють на кров’яний агар. Матеріал наносять на се-

редовище в невеликій кількості, а потім петлею чи шпателем розсівають його лег-

кими штрихами по всій поверхні. Не рекомендують втирати досліджуваний мате-

ріал в агар.

Рис. 61. Стрептококи

(мазок із бульйонної культури).

180

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

Для підвищення частоти висівання стрептококів тампони після посіву на

кров’яний агар ще біля ліжка хворого занурюють у пробірку з середовищем Кітта-

Тароцці, до якого додають напіврідкий агар та 2-3 краплі дефібринованої крові

кролика. Посів інкубують 3-4 год при 37 °С, а потім висівають на чашки з кров’я-

ним агаром, виділяють та ідентифікують за звичайною схемою.

Для швидкої ідентифікації бета-гемолітичних стрептококів серогрупи А ви-

користовують експрес-метод за допомогою реакції імунофлуоресценції. Для цьо-

го мазок із виділеної культури фіксують у 95 % спирті протягом 15 хв, забарвлю-

ють відповідними люмінесцуючими сироватками і розглядають під люмінесцент-

ним мікроскопом. Практично всі гемолітичні стрептококи групи А чутливі до

бацитрацину і дають позитивний ПІР-тест, тобто гідролізують пірролідоніл-бета-

нафтіламід. Ще швидше стрептококи цієї групи визначають у мазках із рото- та

носоглотки, обробляючи їх сучасними комерційними тест-наборами. Групові А-ан-

тигени стрептококів екстрагують за допомогою ферментів або інших хімічних

реагентів і визначають їх в реакціях латекс-аглютинації, коаглютинації або імуно-

ферментним аналізом.

Стрептококи групи В, як правило, нечутливі до дії бацитрацину, розклада-

ють гіппурат і дають позитивний САМР-тест (посилення гемолізу під впливом

дисків, що містять стафілококовий бета-гемолізин).

Подальшу ідентифікацію проводять серотипуванням у реакціях латекс-аглю-

тинації або коаглютинації з комерційними реагентами або міченими моноклональ-

ними антитілами. Стрептококи в мазках із вагіни можна швидко ідентифікувати

за допомогою таких самих тест-систем, як і для стрептококів групи А.

Для визначення вірулентності виділених культур стрептококів використову-

ють біопробу на білих мишах або встановлюють концентрацію поверхневого

М-протеїну, властивого лише для патогенних штамів. Для цього отримують соля-

нокислі екстракти з молодих культур стрептококів і визначають у них вміст М-ан-

тигену.

При визначенні альфа- і бета-гемолітичних стрептококів у повітрі операцій-

них, пологових залів, кімнат для новонароджених, маніпуляційних та інших лікар-

няних приміщень роблять посіви повітря седиментаційним методом або за допо-

могою апарата Кротова на середовище Гарро (до розтопленого МПА додають 5 %

дефібринованої крові та 0,2 % водного 0,1 % розчину ганціанвіолету). Ентероко-

ки та сапрофітна мікрофлора на цьому середовищі не ростуть.

Серологічне дослідження. При хронічних стрептококових інфекціях виді-

лити збудника, як правило, не вдається, особливо при тривалому лікуванні хворих

антибіотиками та іншими протимікробними препаратами. В такому разі прово-

дять серологічні дослідження: визначення стрептококового антигена в сироватці

крові та сечі, титрування антитіл до О-стрептолізину, гіалуронідази і ДНК-ази.

Антиген стрептококів визначають в РЗК. Необхідні для цього антистрепто-

кокові сироватки отримують шляхом гіперімунізації кроликів вбитою культурою

бета-гемолітичних стрептококів серогрупи А. Титром антигену вважають те най-

більше розведення сироватки, яке затримує гемоліз. Кращі результати отримують