Климнюк С.І., Ситник І.О., Творко М.С., Широбоков В.П. Практична мікробіологія: Посібник

Подождите немного. Документ загружается.

151

Розділ 9. Імунологічні методи діагностики інфекційних захворювань

процесу. З її допомогою можна визначати антитіла не тільки класу IgG, але також

анти-IgM, анти-IgA, анти-IgE.

Вестерн блот – методика, яка підтверджує факт зараження ВІЛ на основі ви-

явлення антитіл. Вона використовується для диференціації ВІЛ 1 і ВІЛ 2, а також

при змішаній інфекції ВІЛ 1 і ВІЛ 2. Все частіше її застосовують для діагностики

захворювань, викликаних іншими вірусами і бактеріями (наприклад, Т. pallidum,

B. burgdorferi).

Дослідження імунного статусу організму

Імунологічна система функціонує як багатокомпонентне єдине ціле. Ус і її

параметри взаємозв’язані і перебувають у постійному коливному ритмі. Постійність

імунологічного нагляду організму здійснюється за рахунок балансу між різними

рівнями активності структурних компонентів імунної системи. Але при різноманіт-

них патологічних станах показники імунітету можуть відхилятись від нормаль-

них величин, що має як діагностичне, так і велике прогностичне значення і часто

вимагає імунокорекції. Тому визначенню стану окремих ланок імунної системи

надається велике значення.

Сучасна клінічна імунологія володіє широким арсеналом методів визначен-

ня функціональної активності імунної системи, які в комплексі мають високу інфор-

мативність, діагностичну і прогностичну цінність.

Згідно з існуючими регламентуючими документами, проводити оцінку іму-

нологічного статусу рекомендується в наступних випадках:

1. При необхідності детального обстеження стану здоров’я людини.

2. При генетичних вадах імунної системи (первинні імунодефіцити).

3. При гострих і хронічних бактеріальних, вірусних і паразитарних інфекці-

ях (вірусні гепатити, сепсис, хронічна пневмонія, лейшманіоз), підозрі на СНІД.

4. При автоімунних і алергічних захворюваннях.

5. При злоякісних новоутвореннях.

_ _ _ _

+ + + +

Електрофоретичне Розрізання мембрани Кольорові смуги утворились в

розділення антигенів та інкубація місцях з’єднання антитіл сиро

вірусу із сироваткою хворого ватки хворого з антигенами вірусу

Антиген

Перенос (блот) вірусних

білків на нітроцелюлозну

мембрану

Антиглобулінова

мічена ензимом

сироватка

Субстрат

Рис. 57. Схема постановки імуноблотингу.

152

Частина ІІ. Імунологія

6. При деяких хворобах нервової системи (розсіяний склероз).

7. Обстеження в геронтологічних і ендокринологічних клініках.

8. Обстеження реціпієнтів до і після трансплантації.

9. Для контролю цитостатичної, імунодепресивної та імуностимулюючої терапії.

У даний час на практиці використовується двоетапний принцип оцінки

імунологічного статусу.

На першому етапі виявляють загальні характеристики або грубі дефекти у

системі клітинного і гуморального імунітету та в системі фагоцитозу з допомо-

гою найбільш простих, орієнтовних тестів. Цим вимогам відповідають наступні

тести першого рівня (орієнтовні):

• визначення відносного і абсолютного числа лімфоцитів у периферичній

крові;

• визначення кількості Т- і В-лімфоцитів крові;

• визначення концентрації сироваткових імуноглобулінів основних класів (М,

G, А);

• визначення фагоцитарної активності лейкоцитів.

Інформативність і надійність цих тестів достатньо висока. Результати можна

одержати протягом першої доби.

Більш детальний аналіз імунологічного статусу бажано проводити на друго-

му етапі, якщо мають місце відхилення в орієнтовних тестах або при наявності

спеціальних показань.

Для встановлення рівня і вираженості імунологічного дефекту рекоменду-

ють наступні тести, які називаються аналітичними або тестами другого рівня:

• визначення субпопуляцій регуляторних Т-лімфоцитів ( Т-хелперів і супре-

сорних клітин);

• визначення спонтанної міграції лейкоцитів і тест гальмування міграції лей-

коцитів з використанням ФГА;

• постановка (при відсутності протипоказань) шкірних тестів гіперчутливості

сповільненої і негайної дії на туберкулін, грибкові антигени, алергени;

• дослідження проліферативної активності Т- і В-лімфоцитів в реакції бласт-

трансформації на мітогени, антигени;

• визначення активізаційних маркерів Т-лімфоцитів;

• оцінка синтезу імуноглобулінів в культурі В-лімфоцитів;

• оцінка активності кілерних лімфоцитів (К- і NК клітин);

• визначення компонентів комплементу;

• оцінка різних етапів фагоцитозу.

Оцінка стану В-системи імунітету

1. Визначення концентрації імуноглобулінів у сироватці (метод радіаль-

ної імунодифузії за Манчіні).Принцип полягає в тому, що досліджувану сироватку

вносять у лунки агару, який містить поліклональні антитіла проти IgM, IgG або

IgA у відомій концентрації. Імуноглобуліни дифундують в агар, в місцях їх взає-

153

Розділ 9. Імунологічні методи діагностики інфекційних захворювань

модії з специфічним антитілом утворюються кільця преципітації, розмір яких

залежить від кількості імуноглобулінів в сироватці. Іноді використовують іму-

ноферментні тест – системи і моноклональні антитіла. Визначення IgЕ прово-

дять радіоімунним і імуноферментним методами. Рівень сироваткових імуно-

глобулінів залежить від функціонального стану В-системи імунітету, яка постійно

перебуває в стані спонтанної стимуляції різними мікроорганізмами, харчовими

антигенами та ін.

2. Антитілоутворення після природної або штучної імунізації. Іншим

показником фукціонування В-системи імунітету є дослідження рівня антитіл у

крові досліджуваних без попередньої штучної імунізації: ізогемаглютинінів α і β,

антистрептолізинів, антитіл до E. coli.

При штучній імунізації можуть бути використані такі препарати: АКДП, бак-

теріофаг ϕХ174, фосфат полірибози та інші. Після введення антигену регулярно

(не рідше як 1 раз на тиждень) протягом місяця визначають рівень сироваткових

антитіл.

3. Стимуляція біосинтезу імуноглобулінів В-лімфоцитами in vitro. У зв’яз-

ку з тим, що при імунізації можуть виникати ускладнення, стали визначати здатність

синтезувати антитіла окремими клітинами. Мононуклеари крові культивують in

vitro з поліклональним активатором В-лімфоцитів – мітогеном лаконоса. В ре-

зультаті стимуляції В-лімфоцити, які знаходились в суспензії мононуклеарних

клітин, починають виробляти імуноглобуліни. Максимум їх продукції припадає

на 7-12 день культивування.

Інший спосіб базується на підрахунку бляшкоутворюючих клітин проти ерит-

роцитів барана, оскільки при поліклональній стимуляції індукується продукція

імуноглобулінів всіма клітинами, в тому числі і тими, які виробляють антитіла

проти баранячих еритроцитів.

4. Шкірні проби для виявлення гіперчутливості негайного типу. Результа-

ти оцінюють через 20 хв після введення алергену в шкіру. Позитивною вважаєть-

ся проба, якщо з’являється пухирець діаметром не менше 5-7 мм.

5. Кількісні тести визначенняТ- і В-лімфоцитів. Велике значення для дос-

лідження стану імунної системи має підрахунок Т- і В-лімфоцитів. Лімфоцити

виділяють із периферичної крові за допомогою методу градієнтного центрифугу-

вання. Кров хворого беруть із вени в пробірку з гепарином, розводять ізотонічним

розчином хлориду натрію у співвідношенні 1:2 і обережно нашаровують на роз-

чин фіколу. Для підвищення його щільності додають верографін або тріозил. Між

плазмою і розчином фіколу утворюється ступеневий градієнт щільності. Після

центрифугування еритроцити і гранулоцити проходять через фікол і осідають на

дно, а моноцити і лімфоцити залишаються у вигляді кільця в інтерфазі. Клітини

забирають піпеткою, відмивають і переносять в культуральне середовище.

Для їх підрахунку вживався метод спонтанного розеткоутворення.

Розеткоутворення – це процес взаємодії лімфоцитів і ксеногенних еритро-

цитів з утворенням клітинних конгломератів, які складаються з лімфоцита і при-

єднаних до нього чужорідних еритроцитів. Останні розміщуються навколо лімфо-

154

Частина ІІ. Імунологія

цита, і на вигляд такі конгломерати нагадують розетки. Спонтанне розеткоутво-

рення спостерігається між лімфоцитами і еритроцитами певних видів тварин.

Т-лімфоцити людини, маючи рецептори до баранячих еритроцитів, утворю-

ють з ними розетки. Ось чому метод спонтанного розеткоутворення з еритроцита-

ми барана (метод Е-розеткоутворення, від Е – еритроцити) використовується для

виявлення Т-клітин людини. Ці лімфоцити позначають як Е-РУК (Е-розеткоутво-

рюючі клітини).

В-лімфоцити людини мають на своїй поверхні рецептори до еритроцитів

мишей і формують з ними спонтанні розетки. Цей тест можна використати для

підрахунку В-лімфоцитів. Проте для виявлення В-лімфоцитів більш широко ви-

користовували методи розеткоутворення з урахуванням інших рецепторів, які є

специфічними маркерами. Такими маркерами є рецептори до Fc-фрагменту іму-

ноглобуліну і до С3 компонента комплементу.

При зв’язуванні комплексу антиген-антитіло (еритроцити – антиеритроци-

тарні антитіла) з рецептором до Fc-фрагменту формуються так звані ЕА-розетки.

Коли ж до рецептора С3 приєднується комплекс антиген-антитіло-комплемент

(еритроцити- антиеритроцитарні антитіла – С3) утворюються ЕАС-розетки. Відпо-

відно В-лімфоцити часто позначають як ЕА-РУК або ЕАС-РУК.

Проте останнім часом для підрахунку лімфоцитів вживаються більш сучасні

і специфічні методики.

Однією із таких методик є цитофлуорометричне дослідження.

Одержані клітини обробляють моноклональними антитілами, кон’юговани-

ми з флуорохромами, проти мембранних антигенів лімфоцитів. Якщо одночасно

визначають різні клітини, використовують антитіла, зв’язані з флуорохромами

різного кольору.

Так, наприклад, В-лімфоцити визначають за допомогою поліклональних ан-

титіл до загальних детермінант імуноглобулінів або моноклональних антитіл до

одного з В-клітинних маркерів, найчастіше CD 19, 20 або 72. Для визначення суб-

популяції В

використовують метод подвійної імунофлуоресценції з використан-

ням антитіл до CD 19 і CD 5, мічених різними флуорохромами.

Оцінка клітинного імунітету – стану Т-системи

1. Шкірні проби гіперчутливості сповільненого типу. Показником гіпер-

чутливості сповільненого типу, а відповідно реактивності системи Т-лімфоцитів,

є позитивні проби при внутрішньошкірному введенні певних антигенів. По-пер-

ше, це класична реакція Пірке, яка характеризується почервонінням, а іноді на-

бряком, в місці введення туберкуліну або його очищеного препарату РРD. Можна

вводити правцевий, дифтерійний або стрептококові антигени.

2. Стимуляція лімфоцитів in vitro. У певних ситуаціях лімфоцити крові

після їх стимуляції in vitro збільшуються в розмірах і перетворюються в бластопо-

дібні клітини, які активно синтезують ДНК. Цей феномен називається реакцією

бласттрансформації лімфоцитів (РБТЛ). Для її постановки використовують

155

Розділ 9. Імунологічні методи діагностики інфекційних захворювань

специфічні (антигени) і неспецифічні мітогени (ФГА, конканавалін А, мітоген

лаконосу).

Максимально виражена реакція після антигенної стимуляції спостерігається

на 4-5 добу після культивування, на неспецифічні мітогени – на 3 добу. Порівнян-

ня результатів завжди проводять по відношенню до нестимульованого контролю.

Найкращий спосіб обліку реакції базується на здатності клітин, що діляться, син-

тезувати ДНК. Збільшення мітотичної активності клітин ( Т- і В-лімфоцитів) можна

визначити за зростанням синтезу ДНК, додаючи за 4-6 год до кінця культивування

мічені попередники ДНК (наприклад, Н

- тимідин). Кількість захопленого кліти-

нами ізотопу визначають за допомогою сцинтиляційного лічильника. Відношен-

ня величини включення Н

-тимідину в стимульованих культурах до величин вклю-

чення Н

-тимідину в культурах без стимуляції, відображає вираженість бластоге-

незу і називається індексом або коефіцієнтом стимуляції. Чим вищий цей показник,

тим сильніше виражена РБТЛ. В нормальних умовах у здорових осіб індекс сти-

муляції складає 10-20 і вище.

3. Кількісні тести визначення Т-лімфоцитів. Т-лімфоцити підраховують

за допомогою визначення Е-розеткоутворюючих клітин. Проте, як вже зазнача-

лось, оптимальними сучасними методами є методи, в яких використовують мічені

моноклональні антитіла до основного маркера Т-лімфоцитів – CD3.

4. Визначення субпопуляцій Т-лімфоцитів. Субпопуляції Т-лімфоцитів –

Т-хелпери і Т-кілери визначають цитофлуорометричним способом з використан-

ням мічених специфічних моноклональних антитіл відповідно проти CD4 і CD8.

5.Функціональна оцінка Т-хелперів. Із периферичної крові виділяють чисту

суспензію В-лімфоцитів, культивують її in vitro з додаванням клітин, хелперну

активність яких хочуть визначити. Оцінку хелперного ефекту проводять за вели-

чиною приросту синтезу імуноглобулінів по відношенню до культур, в які не до-

давали лімфоцити із хелперною активністю. Облік синтезу імуноглобулінів ве-

деться радіоімунним або імуноферментним методом.

6. Визначення медіаторів лімфоцитів (лімфокінів). Активація лімфоцитів

антигенами або іншими біологічними стимуляторами (мітогени, АЛС і т.д.) зу-

мовлює синтез лімфоцитами лімфокінів (фактор переносу, фактор, що пригнічує

міграцію макрофагів МІФ, хемотаксичний фактор, лімфотоксин, інтерферони,

інтерлейкіни, фактор некрозу пухлин та інші). Визначення кількості та активності

цих речовин дозволяє робити певні висновки про функціональну здатність лімфо-

цитів, має значення в діагностиці сепсису й визначенні ефективності протипух-

линної терапії.

7. Цитотоксична активність К- і ПК-клітин. Лімфоцити, виділені із крові

здорових донорів, можуть руйнувати клітини-мішені, які покриті (сенсибілізовані)

специфічними антитілами. Цей тип цитотоксичності одержав назву антитілозалеж-

ної клітинно-обумовленої цитотоксичної реакції. Такі лімфоцити були названі К-клі-

тинами (К – кілер). Це великі гранулярні клітини, основним маркером яких є CD16.

Для виявлення активності К-клітин використовують еритроцити, які сенси-

білізують специфічними антитілами. Після такої сенсибілізації еритроцити (кліти-

156

Частина ІІ. Імунологія

ни-мішені) мітять

Сr та інкубують з лімфоцитами. Останні, лізуючи еритроцити,

зумовлюють виділення в середовище радіоактивного хрому. Чим більше ізотопу

вивільняється в середовище, тим вища величина цитотоксичності К-лімфоцитів.

Зміна показників цього тесту може спостерігатися при автоімунних захворюван-

нях, а також при деяких імунодефіцитних станах.

Природні кілери (ПК-клітини) знищують чужорідні клітини без участі ан-

титіл. Специфічним їх маркером є CD56. Їх можна виявити, якщо змішати лімфо-

цити із пухлинними клітинами, міченими радіоактивним хромом. За кількістю

виходу із зруйнованих клітин радіоактивної речовини, роблять висновок про ак-

тивність природних кілерів.

Як К-клітини, так і ПК-клітини також можна визначати за допомогою цито-

флуорометричного методу, використовуючи відповідні моноклональні антимар-

керні антитіла (анти CD16 і CD56).

Слід зауважити, що існує популяція кілерних клітин, яка володіє одночасно

двома вищевказаними антигенними маркерами (CD16 і CD56).

Визначення стану системи фагоцитозу

Існує декілька методів визначення фагоцитарної активності нейтрофілів. Суть

одного з них полягає в тому, що виділені нейтрофіли змішують з рівною кількістю

суспензії грибків кандида в присутності АВ-сироватки. Клітини поміщають в тер-

мостат при 37 °С на 1 годину. Після інкубації лейкоцити руйнують 2,5 % розчином

дезоксихолату натрію і фарбують 0,01 % розчином метиленової синьки. Підрахо-

вують кількість вбитих клітин грибів.

При іншому способі 0,1 мл крові хворого наносять на знежирене покривне

скельце і витримують у вологій камері при 37 °С 45 хв, після чого згусток, що

утворився, видаляють пінцетом. Покривне скельце з фіксованими на ньому ней-

трофілами промивають в розчині Хенкса, наносять визначену кількість культури

стафілокока або кишечної палички і знову інкубують у вологій камері 30 хв. Після

чого скельце промивають у розчині Хенкса, препарат висушують, фіксують і фар-

бують за Романовським–Гімзою. Облік фагоцитарної активності проводять, визна-

чаючи відсоток нейтрофілів із фагоцитованими бактеріями (фагоцитарне число) і

кількість поглинутих мікробів з розрахунку на один нейтрофіл (фагоцитарний

індекс). У кожному препараті підраховують не менше 200 клітин.

Бактерицидна активність фагоцитів в основному обумовлена ферментним

набором клітини. Тому непрямі показники порушення бактерицидної активності

можна одержати шляхом визначення різних клітинних ферментів, які характери-

зують окисні процеси (пероксидаза, кисла і лужна фосфатаза тощо). З цією метою

часто використовують реакцію відновлення нітросинього тетразолію у кольоровій

цитохімічній реакції.

Результати визначення дають можливість оцінити генерацію формазану за

появою синього забарвлення. Аналогічний результат дають люмінесцентні спо-

соби реєстрації утворення метаболічно активних форм кисню і вільних радикалів

методами реєстрації хемолюмінесценції, яка підсилюється люмінофорами.

157

Розділ 9. Імунологічні методи діагностики інфекційних захворювань

Існують і інші методи, які дозволяють аналізувати автоматично кількісно в

окремих клітинах відновлення нітросинього тетразолію з допомогою цитофото-

метра, сполученого з мікроскопом, аналізаторів відеозображення тощо.

Рухливість фагоцитів (лейкоцитів або моноцитів) досліджують за величи-

ною спонтанної міграції із капілярів, а також за зміною міграції в присутності

хемотаксичних агентів. Найбільш об’єктивним методом оцінки бактерицидної

активності фагоцитів є використання бактерій, мічених радіоактивними ізотопа-

ми, з наступним радіоактивним обліком зруйнованих бактерій.

Визначають також кількість нейтрофілів, що несуть на собі Fс, С3 рецептори

та ін. (в реакції ЕА і ЕАС-розеткоутворення).

Визначення активності системи комплементу

В десять пробiрок вносять сироватку хворого 1:10 (табл. 27), починаючи з

0,05 мл в першу, збiльшуючи кiлькiсть в кожнiй наступнiй на 0,05 мл i до 0,5 мл.

Вiдповiдно до загального об’єму 1,5 мл додають в кожну пробiрку визначену

кiлькiсть ізотонічного розчину хлориду натрію, а потiм по 1,5 мл попередньо

сенсибiлiзованих еритроцитiв. Пiсля iнкубацiї при 37 °С протягом години пробiрки

охолоджують, еритроцити осаджують центрифугуванням i оцiнюють результати

за гемолiзом.

Пробірки Контроль

Компоненти, мл

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Сироватка хворого

(1:10)

0,05 0,1 0,15 0,2 0,25 0,3 0,35 0,4 0,45 0,5 0,5 -

Ізотонічний розчин

хлориду натрію

1,45 1,4 1,35 1,3 1,25 1,2 1,15 1,1 1,05 1,0 1,0 1,5

Гемолітична

система

1,5 1,5 1,5 1,5 1,5 1,5 1,5 1,5 1,5 1,5 1,5 1,5

Термостат 37

С - 60 хв

Результат

Таблиця 27

Визначення титру комплементу в сироватцi кровi

Окремі компоненти сироваткового комплементу визначають в реакції преципі-

тації з використанням специфічних антисироваток і за допомогою моноклональних

антитіл імуноферментним методом. Це має велике практичне значення – особли-

во для виявлення генетичних дефектів системи комплементу. Том у що, визначаю-

чи гемолітичну активність комплементу, можна мати тільки загальну уяву про стан

комплементу і ні в якому разі не можна зробити висновок про стан імунної систе-

ми особи.

Іноді для дослідження факторів неспецифічної резистентності організму виз-

начають в сироватці людини титр лізоциму і бета-лізинів (табл. 28).

В 5 пробiрок розливають по 0,5 мл фiзiологiчного розчину. В першу пробiрку

вносять 0,5 мл дослiджуваної сироватки (1:5). Починаючи з цiєї пробiрки,

158

Частина ІІ. Імунологія

послiдовно переносять iз пробiрки в пробiрку, закiнчуючи четвертою по 0,5 мл. З

четвертої – 0,5 мл виливають. Потiм в усi пробiрки додають по 0,5 мл 1 млрд.

суспензiї Micrococcus luteus. Пiсля прогрiвання пробiрок при 45 °С протягом 15

хв. враховують результати за максимальним розведенням сироватки, що виклика-

ло розчинення бактерiй.

Титр бета-лізинів визначають аналогічно вище поданому методу, за винят-

ком того, що в якості тест-мікроба використовують культуру B. subtilis.

Нижче наведено орієнтовні показники стану імунної системи здорової люди-

ни (табл. 29).

При інтерпретації результатів імунограм необхідно проводити сукупний ком-

плексний аналіз показників. Тільки значні зсуви показників ±20-40 % і більше від

норми дають реальну інформацію про зміни. Вказані показники завжди потрібно

оцінювати в динаміці і виключати можливість їх коливань у зв’язку з фізичним

навантаженням, харчуванням, часом доби, сезонністю тощо.

А.М. Земсков запропонував універсальний метод виявлення імунних розладів

за наступною формулою:

1001

нормузаприйнятийПоказник

хворогооконкретногПоказник













−

Коли підрахована величина має знак “мінус”, у пацієнта є ознаки імунологіч-

ної недостатності, при знаку “плюс” – гіперфункція імунної системи. Коли визна-

чена величина знаходиться в інтервалі від 10 % до 33 %, це відповідає першому

ступеню імунних розладів, від 34 до 66 % – другому, більше 66 % – третьому.

Запропоновано виділяти легкий ступінь імунодефіциту, який характеризується

нормальним або незначним зниженням кількості Т-, В-клітин, нормальною

спонтанною міграцією лейкоцитів. При середньому ступені відмічається змен-

шення кількості лімфоцитів, Т-клітин, значне зниження міграції лейкоцитів. Важ-

кий ступінь дефекту імунітету проявляється значною лейко- і лімфопенією, змен-

шенням вмісту Т-клітин, пригніченням міграції лейкоцитів.

Останнім часом запропоновано нові підходи до оцінки імунного статусу люди-

ни. Один з них базується на патогенетичному принципі аналізу імунного статусу.

Цей спосіб передбачає оцінку основних етапів імунної відповіді – розпізна-

вання, активацію, проліферацію, диференціацію та імунорегуляцію.

Таблиця 28

Визначення активностi лiзоциму в сироватцi кровi

Пробiрки

Компоненти

1 2 3 4 5

Фiзрозчин, мл 0,5 0,5 0,5 0,5 0,5

Сироватка хворого (1:5), мл 0,5

→

↓

Одержане розведення 1:10 1:20 1:40 1:80 1:160

Micrococcus luteus (1 млрд/мл) 0,5 0,5 0,5 0,5 0,5

Експозицiя

15 хв при 45

Результати

159

Розділ 9. Імунологічні методи діагностики інфекційних захворювань

Процес розпізнавання можна вивчати, досліджуючи взаємодію антигенпре-

зентуючих клітин і лімфоцитів, розпізнавання специфічного антигену, імунну

відповідь у змішаній культурі лімфоцитів.

Другий етап – активацію оцінюють за експресією антигенів ГКГ ІІ, рецеп-

торів до ІЛ-2, трансферину тощо.

Третій етап – вивчають проліферацію лімфоцитів під впливом мітогенів (ФГА,

ЛПС, КонА) і антигенів.

Четвертий етап – диференціацію клітин досліджують шляхом лізису клітин-

мішеней Т-лімфоцитами, природними кілерами, макрофагами, а також синтез іму-

ноглобулінів і продукцію цитокінів.

Показники Вміст в 1 мкл (%)

Абсолютне число лейкоцитів 4500-7000 (100%)

У тому числі: нейтрофілів 4000 (65%)

Еозинофілів 200-400 (4%)

Абсолютне число лімфоцитів 1500-2000 (25%)

- CD3 (T-загальні) 800-1200

- CD4 (Т-хелпери) 500-900

- CD8 (Т-кілери) 400-600

- CD16 (NK) 170-400

- CD20 (В-клітини) 200-400

HLA II 340-720

Імуноглобуліни

IgG 8-12 г/л

IgM 0,5-1,9 г/л

IgA 1,4-4,2 г/л

IgE 20-100 КЕ/л

ЦІК, (умов. од.) 20-80

Фагоцитоз

Спонтанний Стимульований Індекс стимуляції

НСТ-тест (од. млн.кл.) 70-120 150-200 1,2-2

Фагоцитоз (%) 48-88

Індекс фагоцитозу 1,3-3

Адгезія (%) 40-55 70-80

Реакція бласттрансформації

ФГА PWM

РБТЛ 20-100 5-20

Комплемент

C1q 100-250

C3 700-1800

C4 200-500

C5a 0,01-0,03

Таблиця 29

Показники імунного статусу людини

160

Частина ІІ. Імунологія

Імунорегуляцію оцінюють за синтезом макрофагами цитокінів і досліджен-

ням субпопуляцій Т- і В-лімфоцитів.

Центральне місце в патогенетичному принципі вивчення імунного статусу

займає концепція позитивної і негативної клітинної активації.

При позитивному результаті процес активації лімфоцитів, їх проліферація і

диференціація завершуються реалізацією їх безпосередніх функцій. Додатково до

вищенаведених тестів суттєвим є визначення експресії на Т-лімфоцитах молекул

CD2, CD28, CD 40L, на В-лімфоцитах – CD23, молекул ГКГ ІІ, синтез інтерлей-

кіна 13 та ін.

Негативна активація завжди закінчується апоптозом. Тому важливе значення

має визначення апоптозних маркерів на імунокомпетентних клітинах (Fas антиге-

ну і ліганд Fas антигену та ін).

Розділ 10

ІМУНОПРОФІЛАКТИКА ТА ІМУНОТЕРАПІЯ

ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Характеристика вакцинних препаратів. Інфекційні хвороби можна попе-

редити шляхом активної або пасивної імунізації. Активна імунізація проводиться

з допомогою вакцинних препаратів.

Вакцини – препарати, одержані з бактерій, вірусів та інших мікроорганізмів,

їх хімічних компонентів, продуктів життєдіяльності або виготовлені штучним

шляхом, які застосовуються для активної імунізації людей і тварин з метою профі-

лактики і лікування інфекційних хвороб.

Усі вакцини за способом одержання й характером антигенів поділяють на

живі, вбиті, хімічні, субклітинні, субодиничні, анатоксини, штучні на основі ре-

комбінантних ДНК, антиідіотипові. За кількістю антигенів розрізняють моно-, ди-

, три-, тетравакцини тощо.

Для забезпечення виробництва нешкідливих, стандартних вакцин існує єди-

на система їх випробування і застосування. Вона передбачає: одержання вакцин-

ного штаму, виготовлення достатньої кількості препарату, експериментальна пе-

ревірка його на стерильність, токсичність, реактогенність, імуногенність на тва-

ринах, оцінка ефективності на обмеженому контингенті людей, вивчення

ефективності при масовому застосуванні.

Живі вакцини – біологічні препарати, виготовлені з живих бактерій або вірусів

із пониженою вірулентністю, але вираженими імуногенними властивостями. Вони

нездатні в звичайних умовах викликати захворювання, але слабкий інфекційний

процес при цьому має місце. Тому живі вакцини, як найбільш ефективні препара-

ти для щеплення, індукують довготривалий і напружений поствакцинальний іму-