Климнюк С.І., Ситник І.О., Творко М.С., Широбоков В.П. Практична мікробіологія: Посібник

Подождите немного. Документ загружается.

261

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

мікробів (ВТДМ) і стандартні паперові диски, просочені антитоксичною проти-

дифтерійною сироваткою і висушені.

На поверхню свіжовиготовленого середовища ВТДМ накладають паперові

диски з антитоксином (не більше чотирьох на одну чашку). На відстані 0,5 см від

диска навколо нього засівають культури у вигляді “бляшок” діаметром 7-8 мм,

чередуючи “бляшки” досліджуваної культури і контрольного штаму.

Результати враховують через 18-24 і 48 год. Критерієм специфічності преци-

пітатів є злиття ліній преципітації досліджуваної культури з лініями токсигенного

штаму (рис. 78). В такому разі виділену культуру вважають токсигенною.

При відсутності стандартних паперових дисків можна використати смужки

фільтрувального паперу, просочені дифтерійним антитоксином. Їх виготовляють

безпосередньо в лабораторії. Нарізані за вказаними розмірами і простерилізовані

в автоклаві при 121°С протягом 30 хв паперові смужки змочують 0,25 мл очище-

ного дифтерійного антитоксину, який містить 500 МО в 1 мл. В такому разі на

чашку з відповідним середовищем накладають змочену антитоксином смужку па-

перу, підсушують, відкривши чашку на 15-20 хв у термостаті й перевернувши її

догори дном. Після цього з обох боків смужки засівають культури “бляшками”,

чередуючи досліджувані і контрольні штами.

Для визначення токсигенності збудника дифтерії можна використати також і

інші середовища (АГВ, мартенівський агар тощо), рецепти виготовлення яких

наведені в “Інструкції з бактеріологічної діагностики дифтерії”, Київ (1999).

Впродовж багатьох років токсигенність дифтерійних бактерій визначали

підшкірним або внутрішньошкірним введенням культури двом гвінейським свин-

кам, одній з яких напередодні вводять 100-1000 МО антитоксичної протидифте-

рійної сироватки. Тепер цей метод бактеріологічні лабораторії практично майже

не використовують через дорожнечу та значну затримку відповіді.

Останнім часом розроблено дуже чутливий і високоспецифічний метод виз-

начення гена дифтерійного токсину шляхом поліме-

ризації ланцюгової реакції. Він базується на визна-

ченні ділянки ДНК C. diphtheriaе, де локалізований

ген дифтерійного токсину, за допомогою специфіч-

них праймерів. Метод має переваги перед традицій-

ним визначенням токсигенності: високу чутливість,

швидкість отримання результатів (4-6 год), не потре-

бує виділення чистої культури. Але для його прове-

дення необхідні спеціальна апаратура, дорогі реак-

тиви й відповідне приміщення, а тому може бути про-

ведений лише в спеціалізованій лабораторії. Всі

нетоксигенні штами дифтерійних бактерій, які виді-

лені від хворих та бактеріоносіїв, необхідно направ-

ляти до Українського центру держсанепіднагляду (де

є така лабораторія) для остаточного визначення ток-

сигенних властивостей C. diphtheriaе.

Рис. 78. Визначення токсиген-

ності C.diphthtriae:

А – диски з антитоксином;

К – контрольні штами;

1, 2, 3 – досліджувані культури;

ЛП – лінії преципітації.

262

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

Визначення цистинази (проба Пізу). C. diphtheriaе, C. ulcerans виділяють

фермент цистиназу, псевдодифтерійні бактерії та інші дифтероїди його не проду-

кують.

Виділену культуру засівають уколом в середовище з цистином, розлите сто-

впчиком у вузькі пробірки. Цистиназопозитивні бактерії розщеплюють цистин із

виділенням сірководню, який із оцтовокислим свинцем, що входить до середови-

ща, утворює сірчанокислий свинець, в результаті чого середовище забарвлюється

в темно-коричневий колір. C. diphtheriaе викликає не лише потемніння середови-

ща за ходом вколювання, а й утворює навколо нього “хмаринку” темно-коричне-

вого кольору на відстані 1 см від поверхні. Результати враховують через 20-24 год

інкубування в термостаті.

Визначення уреази (проба Заксе). Дифтерійні бактерії цього ферменту не

утворюють. Позитивну пробу на уреазу дають лише деякі інші види коринебак-

терій (табл. 56). Для постановки проби виділену культуру сіють на бульйон із се-

човиною. Уреаза розкладає сечовину, змінює рН середовища, що супроводжуєть-

ся його почервонінням. Якщо фермент не виділяється, зміни забарвлення бульйо-

ну не відбувається.

Визначення піразинамідази проводять шляхом гідролізу піразинаміду до

піразинової кислоти та амонію. Для цього в стерильну пробірку вливають 0,25 мл

стерильної дистильованої води, в якій готують густу завись виділеної культури,

потім вносять одну діагностичну таблетку Rosko 598-21. Інкубують протягом 4-х

год при 37 °С, після чого добавляють одну краплю щойно приготовленого 5 %

водного розчину сульфату амонійного заліза. При наявності ферменту суспензія

набуває червоного або оранжевого кольору. Патогенні коринебактерії не виділя-

ють піразинамідазу, а отже, й не змінюють кольору суспензії.

Цукролітичні ферменти визначають шляхом посіву повної петлі виділеної

культури в кожну пробірку вкороченого строкатого ряду Гісса (глюкоза, сахароза,

розчинний крохмаль). Результати враховують через 24 год інкубування в термо-

статі. Розщеплення крохмалю може затримуватись до 48 год. Диференціація різних

видів коринебактерій за основними біохімічними властивостями подана в таб-

лиці 56.

Визначення нітратредуктази є додатковим тестом для ідентифікації

С. belfanti i C. ulcerans, які не утворюють цього ферменту. У пробірку з бульйо-

ном, до якого додають 0,1 % KNO

, засівають досліджувану культуру, інкубують в

термостаті протягом доби. Обов’язково ставлять контроль з незасіяним середови-

щем. В разі наявності нітратредуктази при додаванні до засіяного бульйону 3-х

крапель реактиву Касаткіна виникає червоне забарвлення. Середовище в конт-

рольній пробірці кольору не змінює.

Для ідентифікації коринебактерій останнім часом використовують паперові

індикаторні диски з глюкозою, сахарозою, сечовиною та крохмалем із набору “Б”

для ідентифікації ентеробактерій (фірма “ІмБіо”, м.Нижній Новгород). У 4-х про-

бірках готують густу завись досліджуваної культури і в кожну з них занурюють

диск із відповідним вуглеводом чи іншим реактивом. Після інкубування в термо-

263

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

статі облік виділення уреази проводять через 40-120 хв, а визначення цукролітич-

ної активності – через 5-24 год. При наявності уреази білий диск із сечовиною

стає рожево-малиновим, при відсутності – залишається білим. Диски з глюкозою

та сахарозою при наявності відповідних ферментів вже через 5-6 год змінюють

колір з червоного на жовтий. При визначенні амілази в пробірку з відповідним

субстратом додають індикаторний диск з йодом. Якщо ферменту немає – з’яв-

ляється темно-синє забарвлення, якщо є – колір розчину залишається без змін.

Коклюш і паракоклюш

Коклюш (кашлюк) – гостра, переважно дитяча інфекційна хвороба, яка вик-

ликається Bordetella pertussis, характеризується повітряно-краплинним механіз-

мом передачі, катаральним запаленням дихальних шляхів і нападами спазматич-

ного кашлю з репризами. Bordetella parapertussis і Bordetella bronсhiseptica спри-

чиняють подібні до коклюшу, але з легшим перебігом захворювання. Всі три види

бордетел подібні між собою і належать до одного роду. Це дрібні грамнегативні

овоїдні палички, які часто забарвлюються біполярно.

Збудники виділяються зі слизом і харкотинням переважно в катаральний і

рідше в спазматичний періоди. У зв’язку з наявністю стертих і атипових форм,

схожістю симптомів вирішальне значення для їх діагностики мають лабораторні

методи дослідження. Мікробіологічний аналіз проводять одночасно на виділення

всіх трьох збудників.

Взяття досліджуваного матеріалу. Слиз із задньої стінки глотки беруть

стерильним задньоглотковим ватним тампоном бажано під час нападу кашлю з

обов’язковим використанням шпателя. При використанні тампонів на тонкій (напр.

ніхромовій) дротинці забирати матеріал можна і через нижні носові ходи.

Таблиця 56

Біохімічні ознаки коринебактерій

Розщеплення

Вид

Токси-

генність

саха-

рози

крох-

малю

цис-

тину

піразин-

аміду

сечо-

вини

Нітрат-

редуктаза

C.diphtheriae v.gravis

C.diphtheriae v.mitis

C.diphtheriae v.belfanti

C.diphtheriae v. interm

C.ulcerans

C.jeikeium

C.cistitidis

C.minutissimum

C.haemolyticum

C.bovis

C.pseudotuberculosis

C.pseudodiphtheriticum

C.xerosis

–

264

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

При негайному посіві використовують сухий тампон. Якщо це неможливо –

тампон попередньо змочують розчином алгінату кальцію або ізотонічним розчи-

ном хлориду натрію, оскільки вата пригнічує ріст Bordetella pertussis. Взятий ма-

теріал потрібно доставити до лабораторії протягом 2-4-ох год, оберігати його від

переохолодження.

Ще краще взяти матеріал від хворого за допомогою “кашльових пластинок”.

Для цього під час кашлю відкривають чашку Петрі з живильним середовищем і

тримають її на відстані 4-8 см перед ротом і носом хворого протягом 6-8 кашльо-

вих поштовхів.

Для дослідження також можна брати харкотиння (слиз), відсмоктуючи його

шприцом з гумовою трубкою з надгортанної зони.

Основними методами лабораторної діагностики коклюшу є бактеріологічний

і серологічний. Для експрес-діагностики, особливо в ранній період хвороби, вико-

ристовують реакцію імунофлуоресценції. Для цього мазки з досліджуваного ма-

теріалу обробляють спеціальними флуоресцентними сироватками і досліджують

під люмінесцентним мікроскопом. Розглядають 50 полів зору. Позитивним результат

вважають тоді, коли в полі зору виявляють 2-3 бактеріальні клітини, що світяться.

Бактеріологічне дослідження. Для виділення збудника використовують такі

традиційні середовища: картопляно-гліцериновий агар з кров’ю кролика (Борде-

Жангу), комерційний селективно-вугільний агар (КВА) або молочно-кров’яний

агар. Для пригнічення росту грампозитивної мікрофлори дихальних шляхів до

середовищ рекомендують додавати пеніцилін. При посіві методом “кашльових

пластинок” антибіотик наносять на поверхню агару в об’ємі 0,1 мл (10 ОД) і рівномір-

но втирають шпателем. При посіві тампоном роблять спочатку штрих у вигляді цен-

тральної доріжки, а потім через неї перпендикулярними штрихами петлею. Для

збільшення частоти виділення збудника посіви проводять одночасно на 2 чашки

(одна без пеніциліну). Вирощування проводять при 37 °С протягом трьох-п’яти діб.

Колонії на середовищі досліджують під стереоскопічним мікроскопом або за

допомогою лупи. Вони дрібні, опуклі, блискучі, сіруватого кольору, нагадують

краплини ртуті або перламутр. На середовищі Борде-Жангу навколо колоній ви-

никає невелика зона гемолізу. Колонії Bordetella parapertussis трохи більших роз-

мірів коричневого кольору. З типових колоній виготовляють мазки, забарвлюють

за Грамом і мікроскопують. Одночасно ставлять реакцію аглютинації на склі з

коклюшними і паракоклюшними сироватками в розведенні 1:10. При позитивно-

му результаті виділяють чисту культуру бордетел і проводять її ідентифікацію за

рядом ознак (табл. 57).

Бордетели не ферментують вуглеводів, не утворюють індолу, нітрати віднов-

лює лише Bordetella bronсhiseptica. Основне значення при ідентифікації мають

особливості росту і реакції аглютинації з видовими неадсорбованими і, при мож-

ливості, з адсорбованими монорецепторними сироватками до антигенів 1, 12, 14.

З метою ідентифікації виділених культур (навіть на етапі утворення колоній) можна

застосувати реакцію непрямої гемаглютинації з еритроцитарним антитільним діаг-

ностикумом.

265

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

Серологічне дослідження проводять в основному для ретроспективної діаг-

ностики або в тих випадках, коли культура бордетел не виділена. Антитіла до

збудників утворюються на третьому тижні хвороби й пізніше. Для їх виявлення

використовують реакції аглютинації, зв’язування комплементу і особливо непря-

мої гемаглютинації. У зв’язку з масовими щепленнями дітей проти коклюшу, всі

серологічні реакції необхідно ставити методом парних сироваток. Діагноз підтвер-

джують лише при 4-кратному наростанні титру антитіл в динаміці. У дітей пер-

ших двох років життя серологічні реакції часто бувають негативними.

Алергічні проби шляхом введення внутрішньошкірно 0,1мл аглютиногена

(10 ОД) проводять найчастіше при масових епідеміологічних обстеженнях.

Псевдомонадні інфекції

Псевдомонадні (синьогнійні) інфекції – гнійно-септичні захворювання, що

викликаються Pseudomonas aeruginosa. Цю поліморфну рухливу грамнегативну

бактерію протягом довгого часу відносили до групи умовно-патогенних мікроор-

ганізмів. Але в останні 15-20 років на фоні широкого використання антибіотиків

синьогнійна паличка стала значно частіше викликати різноманітні запальні про-

цеси, включаючи і генералізовані форми: менінгіт, пневмонію, плеврит, остеомієліт,

септицемію, уросепсис, отит, кератит, гнійні ускладнення травматичних, операцій-

них і, особливо, опікових ран. Переважна більшість їх – типові внутрішньолікар-

няні інфекції. У багатьох стаціонарах сформувались госпітальні ековари псевдо-

монад, що мають виражений поліморфізм, множинну резистентність до лікарських

препаратів, підвищену вірулентність.

Матеріал для лабораторного аналізу може бути дуже різноманітний, але най-

частіше – це гній, рановий вміст, ексудат, сеча, жовч, ліквор, кров, випорожнення,

лікарські препарати, виготовлені в лікарнях, різні об’єкти довкілля.

Найефективнішим і по суті єдиним методом лабораторної діагностики псевдо-

монадних інфекцій є бактеріологічний. Для успішного виділення чистих культур

синьогнійних паличок важливе значення має спосіб взяття матеріалу. Його необ-

хідно забирати до початку антибактеріальної терапії, а якщо її вже розпочали – то

лише після виведення препарату з організму.

Ознаки

Bordetella

pertussis

Bordetella

parapertussis

Bordetella

bronсhiseptica

Швидкість росту колонії (дні) 3-4 2-3 1-2

Ріст на простому МПА - + +

Рухливість - - +

Коричневий пігмент - + -

Уреаза - + +

Оксидаза + - +

Наявність специфічних антигенів 1,2,3 14 12

Таблиця 57

Диференціація патогенних бордетел

266

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

Псевдомонади добре ростуть на простих і диференціально-діагностичних

середовищах (МПБ, МПА, пептонна вода, Ендо, Плоскирєва та ін.) в аеробних

умовах при 30-37 °С, також при 42 °С, що можна використовувати як диференці-

ально-діагностичну ознаку. Середовищем вибору слід вважати МПА з фурагіном

і 0,1 % центрамідом. Для визначення пігменту матеріал сіють у МПБ.

Характерною культуральною особливістю цих бактерій є утворення слизу,

що надає характерної в’язкості бульйонним культурам і колоніям мукоїдних штамів.

У зв’язку з цим на рідких середовищах утворюється особлива сірувато-срібляста

плівка. При старінні культур виникає каламуть з наступним випаданням слизово-

го осаду. Переважна більшість штамів синьогнійних паличок продукує пігмент

піоціанін, що має синій колір у лужному і нейтральному середовищі і червоний –

у кислому. Для визначення пігменту в підлужену до рН 8 бульйонну культуру вно-

сять декілька крапель хлороформу і струшують. Синє забарвлення хлороформу

свідчить про наявність піоціаніну. Псевдомонади інших видів (P.putida, P.fluo-

rescens) можуть утворювати пігменти інших кольорів: червоний (піорубін) і ко-

ричнево-чорний (піомеланін).

На МПА через 24 години виростають досить крупні напівпрозорі слизуваті

колонії синьо-зеленого кольору з перламутровим відтінком. Через день-два забар-

влюється і само середовище. Культури часто мають специфічний запах фіалок або

жасмину.

Дуже важливо знати, що при посіві на щільні середовища більшість культур

P. аeruginosa дають феномен райдужного лізису під впливом спонтанного бактері-

офагу. У відбитому світлі колонії нагадують різнобарвні плівки окисів на поверхні

кольорових металів, напр., міді. Цей феномен утворюють лише синьогнійні па-

лички, отже, його можна розглядати як таксономічну ознаку.

На агарі Плоскирєва спочатку виростають колонії інтенсивного жовтого ко-

льору, які через 48 год стають коричневими, в’язкими, важко знімаються пет-

лею. Середовище Олькеницького чи Ресселя при рості псевдомонад не зазнає

ніяких змін.

Ідентифікують виділені культури за вище вказаними морфологічними і куль-

туральними властивостямя, а також за їх біохімічною активністю. Синьогнійні

палички мають слабку цукролітичну активність. Вони розкладають до кислоти

лише глюкозу. Значно вища їх протеолітична дія: вони розріджують желатин і

згорнуту сироватку крові, гідролізують казеїн, звурджують молоко і розріджують

його згусток. Відновлюють нітрати до нітритів, виділяють оксидазу, не утворю-

ють індол і сірководень, дають негативну реакцію Фогеса-Проскауера. Важливи-

ми диференціальними ознаками P.aeruginosa є визначення флуоресцуючого пігмен-

ту піоціаніну, хороший ріст при 42 °С, феномен спонтанного райдужного лізису,

гемоліз на кров’яному агарі.

Серологічну ідентифікацію культур і визначення серовару можна провести

(при наявності відповідних типів сироваток) в реакції аглютинації з визначенням

групоспецифічного О-антигену і моноспецифічних Н-антигенів. Однак схема іден-

тифікації псевдомонад ще потребує подальшого вдосконалення.

267

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

Інфекції, викликані гемофільними бактеріями

Часто збудником менінгіту, септицемії, пневмонії, бронхіту, отиту, ендокар-

диту, гострих респіраторних та вторинних інфекцій може бути Haemophilus

influenzae. Найбільш чутливими до гемофільних бактерій є діти від 3-ох місяців

до 6 років. За структурою капсульних антигенів H.influenzae поділяють на 6 серо-

варів (a, b, c, d, e, f). Тяжкі форми захворювань, особливо менінгіту, як правило,

викликає серовар b. Другим патогенним представником роду гемофілів є H. ducrey –

збудник м’якого шанкеру. Решта 14 видів для людини не патогенні.

Матеріалом для дослідження при менінгіті служить ліквор, при септицемії –

кров, при пневмонії – харкотиння, при інших процесах – гній і слиз з носоглотки,

які забирають від хворих за допомогою ватних тампонів.

Мікроскопічні дослідження. Виготовлені й зафіксовані мазки забарвлюють

за Грамом або водним фуксином протягом 5 хв. При мікроскопії видно дрібні палич-

коподібні грамнегативні бактерії, які не утворюють спор, але мають капсули, розта-

шовуються поодинці, рідше у вигляді ланцюжків. При великій кількості збудника

в досліджуваному матеріалі (спинномозкова рідина, гній, слиз, харкотиння) його

легко й швидко можна виявити за допомогою феномену набухання капсул або

реакції імунофлуоресценції, якщо використати відповідні діагностичні сироватки.

Бактеріологічні дослідження. Чисті культури гемофільних бактерій виді-

ляють шляхом негайного посіву досліджуваного матеріалу на спеціальні живильні

середовища (кров’яний, шоколадний або серцево-мозковий агари, середовища

Левінталя чи Файлдса). Для пригнічення кокової флори до середовищ додають

15–25 ОД/мл пеніциліну. На простих середовищах гемофільні бактерії не ростуть.

Спинномозкову рідину і серозні випоти спочатку центрифугують і осад сіють

петлею на одне з щільних середовищ. При септицемії сіють 10 мл крові в 100 мл

рідкого середовища Файлдса. Через 24 години роблять висів на агар, де через добу

виростають маленькі опуклі прозорі колонії. На шоколадному агарі колонії появ-

ляються через 36-48 год, вони трохи більші за розмірами і напівпрозорі. На кро-

в’яному агарі з додаванням серцево-мозкового екстракту через добу виростають

дрібні опуклі колонії з райдужними переливами. Колонії безкапсульних варіантів

гемофіл не мають такого райдужного розцвіту. З типових колоній готують мазки й

забарвлюють за Грамом. При виявленні маленьких грамнегативних паличок по-

відомляють лікареві попередні результати. H.influenzae у перших генераціях може

бути в капсульній і безкапсульній формі.

Для остаточної ідентифікації виділених культур проводять реакцію набухан-

ня капсул, досліджують потреби для росту X- і Y-факторів, каталазну, оксидазну,

уреазну, в-галактозидазну і гемолітичну активність, ферментацію вуглеводів, ви-

ділення індолу і сірководню.

H.influenzae продукує каталазу, уреазу, в-галактозидазу, нітратредуктазу, виді-

ляє індол, постійно ферментує глюкозу й сахарозу. Інші з перелічених біохімічних

тестів негативні. Основне значення для ідентифікації мають феномен набухання

капсул і дослідження потреби для росту X- і Y-факторів. Для виявлення такої

268

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

потреби досліджуваний матеріал засівають на середовище, на поверхню якого

потім кладуть стандартні смужки паперу, просочені X- і Y-факторами. Інтенсив-

ний ріст бактерій навколо смужок (а не в інших ділянках агару) підтверджує на-

явність H.influenzae.

Серологічну ідентифікацію культур, ще на етапі отримання ізольованих ко-

лоній, можна провести за допомогою реакції аглютинації на склі з капсульним

антигеном (a, b, c, d, e, f) з відповідними полі- і монорецепторними діагностични-

ми сироватками. Виділені культури необхідно диференціювати від збудників кок-

люшу і паракоклюшу.

Для діагностики менінгіту, викликаного гемофільними бактеріями, викорис-

товують також метод зустрічного імуноелектрофорезу. Утворення ліній преципі-

тації виявляє полісахаридні антигени гемофіл, що доводить етіологічну роль

H.influenzae у виникненні захворювання.

М’який шанкер (шанкроїд) – венерична хвороба, яку викликає Haemophilus

ducreyі, характеризується утворенням на статевих органах болючої виразки з

м’яким дном, підритими краями і жовтуватим сальним вмістом. У ряді випадків

утворюються декілька виразок, які зливаються між собою. Часто розвивається і

регіональний лімфаденіт. Останнім часом кількість захворювань на м’який шан-

кер зростає.

Лабораторна діагностика не викликає будь-яких труднощів. Вона включає

декілька етапів: 1) бактеріоскопію мазків із глибоких шарів виразки або з пунк-

татів лімфатичних вузлів; 2) виділення чистих культур на тих же середовищах, на

яких культивують H.influenzae (кров’яний, шоколадний агар, середовище Левін-

таля та ін.); 3) постановку алергічної проби.

Мікроскопія мазків. Для виготовлення препаратів – мазків матеріал беруть

ложечкою Фолькмана з-під навислих країв виразки після її ретельного очищення

ватним тампоном, змоченим ізотонічним розчином хлориду натрію. Під час забо-

ру намагаються схопити шматочки (клапті) тканин. Саме в такому матеріалі збуд-

ника виявляють найчастіше. Одночасно проводять мікроскопічне дослідження на

виявлення збудника сифілісу в темному полі зору. Мазки фіксують у суміші Ники-

форова й забарвлюють за Грамом, фуксином Циля або метиленовим синім. Під

мікроскопом H.ducreyі має вигляд овоїдних паличок, розташованих паралельни-

ми ланцюжками (“залізничні колії”) або парами чи групками. Вони не мають спор

і капсул, часто інтенсивніше фарбуються на полюсах.

Бактеріологічне дослідження проводять рідше. Патологічний матеріал об-

робляють ванкоміцином (3 мкг/мл), що значно підвищує частоту виділення збуд-

ника. Посіви вирощують при 35 °С в атмосфері 8-10 % CO

На щільних кров’яних середовищах через 24-48 год палички Дюкрея вирос-

тають у вигляді дрібних (1-2 мм) кулястих блискучих колоній, які нагадують ріст

стрептококів. У типових випадках колонії забарвлені в жовтувато-сірий колір, ото-

чені невеликою зоною гемолізу, яка краще виявляється пізніше.

У рідких середовищах палички Дюкрея ростуть у вигляді пухких пластівців

або зерен на стінках пробірок, чи вільно плаваючих у бульйоні. В мазках із чистих

269

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

культур або окремих колоній бактерії розташовані хаотично, без утворення довгих

ланцюжків. Виділені культури ідентифікують за біохімічними й антигенними вла-

стивостями. Палички Дюкрея ферментують глюкозу, лактозу, маніт, сахарозу, не

мають протеолітичних властивостей. Надійнішою є серологічна ідентифікація в

реакції аглютинації на склі з відповідною діагностичною сироваткою. При визна-

ченні потреб X- і Y-факторів для росту культур важливо пам’ятати, що H. ducreyi

потребує лише фактора Х (а не Y). Цей тест використовують для диференціації

збудника м’якого шанкеру від H. influenzae.

У зв’язку з відсутністю імунітету після перенесення хвороби, серологічні

реакції для діагностики м’якого шанкеру не використовують, хоч в організмі по-

являються комплементзв’язуючі антитіла, але в малих титрах і не у всіх хворих.

Алергічну пробу з антигеном із бактерій м’якого шанкеру проводять, почина-

ючи з 8-го дня. Внутрішньошкірно вводять 0,1 мл алергену або вакцини H. ducreyі.

Облік результатів проводять через 24-48 год. Вона виявляється позитивною в 90-

98 % випадків.

Легіонельози

Легіонельози – групові або спорадичні захворювання людей, що спричиня-

ються легіонелами – грамнегативними паличками родини Legionellaceae, яка на-

раховує біля 30 видів. Найчастіше хворобу викликає Legionella pneumophila. Роз-

різняють 12 серогруп цього виду, домінує серед них 1 серогрупа.

Збудники знаходяться у воді систем кондиціонування повітря, душових уста-

новок, ванн для бальнеопроцедур та відкритих водоймищ. Механізм передачі хво-

роби – аспіраційний.

Відомі три клінічні форми: хвороба легіонерів (тяжка пневмонія), гарячка

Понтіак (респіраторне захворювання без пневмонії), гарячка Форт-Брагг (гостре

захворювання з екзантемою). На гарячку Понтіак припадає 90-95 % всіх форм

хвороби. Легіонельози зареєстровані у багатьох країнах світу. Спорадичні випад-

ки виявлені і в Україні.

Матеріалом для специфічної діагностики є кров, харкотиння, плевральна ріди-

на, легенева тканина, сеча, біоптати внутрішніх органів тощо. Використовують

бактеріологічний і серологічний методи.

Бактеріологічне дослідження. Виділення чистих культур легіонел поки що

доступне лише для спеціалізованих лабораторій. Збудника практично неможливо

виділити з крові та харкотиння; більше шансів отримати культуру при посівах

біопсійних матеріалів.

Досліджуваний матеріал не можна вміщувати в транспортні середовища або

буферні розчини. Посіви на спеціальні середовища необхідно робити не пізніше

години після його взяття. Найоптимальнішим середовищем для культивування

легіонел є вугільно-дріжджовий агар. На ньому вже через 3 доби виростають сірі

склоподібні колонії. Для виділення чистої культури із дуже забруднених матері-

алів до агару додають поліміксин В і ванкоміцин. Можна виділити збудника і шля-

270

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

хом зараження гвінейських свинок з наступним введенням гомогенатів печінки і

селезінки в курячий ембріон.

Виділені чисті культури досліджують за морфологічними, культуральними,

біохімічними і антигенними властивостями. Легіонели, як правило, виділяють

каталазу, утилізують крохмаль, розріджують желатин, не продукують уреазу і

нітратредуктазу, не ферментують вуглеводи. Важливе значення має використання

флуоресцентних сироваток, особливо 1-ої серогрупи.

Для експрес-діагностики легіонельозу використовують мікроскопію імпрег-

нованих сріблом мазків, виготовлених з харкотиння або біоптатів. Збудник має

вигляд тонких паличок довжиною 2-3 мкм і шириною 0,5-0,7 мкм. Люмінесцент-

на мікроскопія мазків, оброблених міченими флуоресцеїном сироватками, дає

позитивні результати лише у 50% випадків. Кращі наслідки дає імуноферментний

метод виявлення антигенів легіонел у сечі хворих.

Серологічний метод діагностики використовують частіше, він дає надійніші

і стабільніші результати. Широко застосовують реакцію непрямої імунофлуорес-

ценції. Діагностичним вважають титр 1:128 і вище при використанні однієї сиро-

ватки. При постановці реакції методом парних сироваток діагноз хвороби вважа-

ють серологічно підтвердженим в разі наростання титру антитіл принаймні у 4

рази. Використовують також реакції непрямої гемаглютинації, зв’язування комп-

лементу та імуноферментний метод.

Лістеріоз

Лістеріоз – гостра або хронічна септична хвороба людей і тварин з переваж-

но аліментарним і контактним шляхами зараження, що характеризується уражен-

ням полінуклеарних фагоцитів, центральної нервової системи, печінки, селезінки

та інших органів. Найчастіше проявляється у вигляді ангіни, кон’юнктивіту, сеп-

сису, менінгоенцефаліту.

Збудник – Listeria monocytogenes з родини Corynebacteriaceae, дрібна, полі-

морфна, грампозитивна паличка, має 8 сероварів. Найчастіше зустрічається 1-й і

4-й серовари. Джерелом інфекції є миші-полівки, хатні миші, водяні щури, рідше

зайці, лисиці, білки, свійські тварини і птахи.

Матеріалом для мікробіологічного дослідження найчастіше служить слиз із

носоглотки і кон’юнктиви, кров, ліквор, пунктати лімфатичних вузлів, секційний

матеріал. Окрім того, досліджують м’ясо, молоко й інші харчові продукти, а при

підозрі також трупи домашніх і диких тварин. Взяття матеріалу необхідно прово-

дити дуже обережно, оскільки людина надзвичайно чутлива до лістерій.

Основу лабораторної діагностики лістеріозу складає бактеріологічне і серо-

логічне дослідження, постановка біологічної та алергічної проб. Бактеріоскопія

проводиться рідко, в основному, при дослідженні органів загиблих тварин, а та-

кож меконія новонароджених, що загинули від лістеріозного сепсису.

Бактеріологічне дослідження. У перші 7-10 днів захворювання кров (10 мл)

і ліквор (3-5 мл) засівають у 100-200 мл глюкозного, глюкозно-печінкового або