Климнюк С.І., Ситник І.О., Творко М.С., Широбоков В.П. Практична мікробіологія: Посібник

Подождите немного. Документ загружается.

291

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

і суглобів, частіше зустрічається у дітей і підлітків, що проживають у країнах із

вологим тропічним кліматом. Збудником хвороби є Treponеma pertenue, яка за свої-

ми морфологічними, тинкторіальними і культуральними властивостями подібна

до блідої трепонеми.

Матеріалом для лабораторної діагностики фрамбезії служать виділення або

біоптати з папул і папілом (фрамбезидів), а також пунктати лімфатичних вузлів,

які досліджують методом надавленої краплі в темному полі зору. У свіжих папу-

лах за цим методом трепонеми фрамбезії виявляють у 80-100 % випадків. Однак

відрізнити їх від блідої трепонеми в темному полі зору, а також за допомогою

сріблення чи інших методів забарвлення практично неможливо. На відміну від

T.pallidum збудник фрамбезії зникає з регіонарних лімфатичних вузлів зразу ж

після загоювання фрамбезидом.

Серологічна діагностика захворювання базується на виявленні антитіл у си-

роватці крові за допомогою реакції Вассермана, мікропреципітації, іммобілізації

трепонем, РІФ, РНГА, ІФА.

Пінта (карате, плямиста хвороба) – первинно-хронічний генералізований

трепонематоз, що характеризується появою на шкірі поодиноких, а пізніше мно-

жинних плям червоного або синьо-фіолетового кольору і гіперкератозу. На ураже-

них ділянках настає депігментація типу вітіліго. Пізніше виникає поліаденіт, ура-

ження кісток, внутрішніх органів і нервової системи. Частіше хворіють темношкірі

люди всіх вікових категорій. Збудник – Treponema carateum. У морфологічному,

культуральному і антигенному відношенні вона подібна до блідої та інших видів

трепонем. При експериментальному зараженні кроликів, гвінейських свинок і

хом’ячків у них не виникає специфічних уражень шкіри.

Для лабораторної діагностики карате від хворих беруть зскрібки або біопта-

ти уражених ділянок шкіри і сироватку крові.

Бактеріоскопічна діагностика грунтується на виявленні трепонем у дослі-

джуваному матеріалі за допомогою темнопольного мікроскопа, а також при за-

барвленні мазків за Романовським-Гімзою.

Для серологічної діагностики пінти цілком придатні всі методи виявлення

антитіл у сироватці крові, які використовують при розпізнаванні сифілісу. Особ-

ливо це стосується таких реакцій як РЗК, РІФ, РІТ, РНГА, ІФА та ін. Оскільки

T. carateum дуже подібна до збудників сифілісу і фрамбезії, діагностична цінність

серологічних реакцій невелика і використання їх для диференціації вказаних за-

хворювань важливого значення не має.

Беджель (ендемічний сифіліс) – хронічний генералізований трепонематоз,

широко розповсюджений в Африці, Турції, Індії, Пакистані, Австралії і на Бал-

канах. Захворювання характеризується висипанням на шкірі й слизових оболон-

ках, які нагадують ураження при вторинному сифілісі. Через 1-3 роки появля-

ються ураження підшкірної клітковини, кісток і суглобів, подібні до гумозного

сифілісу. Але уражень внутрішніх органів, серцево-судинної й нервової системи

не спостерігається. Основний спосіб передачі хвороби – контактний, через шкірні

покриви.

292

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

Збудником беджелю є Treponemа endemicum (T. bejel). За морфологічними і

біологічними властивостями вона не відрізняється від блідої трепонеми. Ряд авторів

розглядають її як різновид T. pallidum, а захворювання – як окрему форму сифілі-

су. Але при беджелі ніколи не розвивається первинна сифілома (твердий шанкр).

Матеріал для лабораторного дослідження – зскрібки з елементів висипу, пун-

ктати лімфатичних вузлів, біоптати гумових уражень, сироватка крові.

Методика бактеріоскопічної діагностики (виготовлення надавленої краплі і

дослідження її в темному полі зору, забарвлення мазків за Романовським-Гімзою,

сріблення за Левадіті чи Морозовим) така сама, як і при сифілісі.

Для проведення серологічних досліджень у хворих на беджель придатні всі

ті реакції, що використовуються при сифілісі, але антитіла виявляють у значно

нижчих титрах. Тому діагностику захворювання в більшості випадків проводять

на основі клінічних симптомів.

Лептоспіроз

Лептоспіроз (водна гарячка) – гостра зоонозна природно-вогнищева інфек-

ційна хвороба, що викликається лептоспірами і супроводжується гарячкою, ура-

женнями нирок, печінки, серцево-судинної і нервової систем, у тяжких випадках

жовтяницею і геморагіями.

Всі патогенні лептоспіри об’єднані в один вид Leptospira interrogans, а сап-

рофітні – в L. biflexa. Тепер відомо понад 200 сероварів лептоспір, які складають

38 серогруп. На території України виділяють 13 сероварів, з яких захворювання

найчастіше викликають Leptospira incterohaemorrhagiaе, L. grippotyphosa,

L. hebdomadis, L. canicova, L. pomona.

Резервуаром і джерелом збудника в природі є дикі гризуни (миші, полівки,

ондатри) та домашні тварини (свині, корови, кози, коні, собаки). Зараження лю-

дей відбувається через воду, контаміновану сечею хворих тварин та носіїв, або

при догляді за хворою худобою.

Для лабораторної діагностики лептоспірозу використовують мікроскопічний,

бактеріологічний, біологічний і серологічний методи дослідження.

Взяття і доставка досліджуваного матеріалу. Від хворого беруть кров,

сечу, бронхоальвеолярні змиви, спинномозкову рідину (при наявності менінгеаль-

них симптомів); від трупів – кров, ліквор, гомогенати внутрішніх органів. За епі-

деміологічними показаннями досліджують воду, харчові продукти, гризунів на

лептоспіроносійство, сечу домашніх тварин.

У перші дні захворювання, коли є гарячковий період, для посіву, постановки

біопроби і первинної бактеріоскопії беруть кров; на 10-16-ий день хвороби – сечу

і ліквор; на 5-15-ий день – досліджують сироватку крові на виявлення протилеп-

тоспірозних антитіл. Виділення чистих культур і зараження тварин проводять у

режимних лабораторіях, куди матеріали доставляють із великими пересторогами

спеціальним нарочним. У звичайних мікробіологічних лабораторіях проводять

лише бактеріоскопічні й серологічні дослідження.

293

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

Мікроскопічний метод. Лептоспіри погано забарвлюються аніліновими фар-

бами, тому досліджують живі мікроорганізми в препаратах “надавленої краплі”

за допомогою темнопольного мікроскопа з використанням сухого об’єктива (40×).

Венозну кров в об’ємі 2 мл змішують із 2-ма мл 2 % розчину цитрату натрію.

Отриману плазму центрифугують 30 хв при 3000 об/хв. Сечу, спинномозкову рідину

і завись паренхіматозних органів центрифугують протягом 2-х год при 4000 об/хв.

Пастерівською піпеткою або бактеріологічною петлею наносять краплю осаду на

тонке предметне скло (1-1,1 мм), накривають покрівним скельцем. На верхню лінзу

темнопольного конденсора наносять краплю дистильованої води, на яку кладуть

препарат “надавленої краплі”.

При мікроскопії виявляють тонкі рухливі лептоспіри з багатьма дрібними

завитками і характерними заворотами на кінцях, що надає їм вигляду літери S

(рис. 82). Щоб запобігти діагностичним помилкам, необхідно пам’ятати, що деякі

артефакти (нитки фібрину, оболонки еритроцитів), які нагадують лептоспіри, не

мають самостійного руху. Виявити збудників лептоспірозу за допомогою мікро-

скопії можна лише у свіжому досліджуваному матеріалі.

Чутливість бактеріоскопічного методу – 10

клітин/мл. Кількість мікроор-

ганізмів у крові хворих під час лептоспіремії не перевищує 10

-10

клітин/мл, тому

діагностична цінність цього методу недостатня для виявлення збудників на ранніх

стадіях хвороби. Надійніші результати дає метод імунофлуоресценції з викорис-

танням специфічних люмінесцентних сироваток.

Якщо неможливо застосувати метод прямої мікроскопії нативних матеріалів,

можна вдатися до забарвлення фіксованих мазків за Романовським-Гімзою або

негативного контрастування конго червоним. Однак після такої обробки морфо-

логія лептоспір змінюється, що може призвести до помилкових оцінок.

Бактеріологічний метод. Класичний метод виділення чистих культур леп-

тоспір потребує складних живильних середовищ і багато часу – до 1-2-х місяців.

Використовують рідкі середовища Фервольта-Вольфа, Уленгута, Терських, основ-

ним компонентом яких є інактивована кроляча сироватка.

Кров, сечу, спинномозкову рідину сіють по 10-20 крапель у 3-5 пробірок із

середовищем. Посіви інкубують при температурі 28-

30 °С. Лептоспіри розмножуються дуже повільно і

не викликають помутніння середовища. Тому для ви-

явлення їх росту через 7-10 днів інкубації з кожної

пробірки виготовляють препарат “надавленої краплі”

і мікроскопують у темному полі. Якщо ріст лептоспір

не виявляють, посіви продовжують вирощувати в

термостаті й мікроскопують через кожні 7-10 днів.

При відсутності росту протягом 3-х місяців видають

негативний результат.

При виявленні лептоспір у будь-якій пробірці

необхідно зробити пересів на свіже середовище для

збереження культури з метою її ідентифікації.

Рис. 82. Лептоспіри в темному

полі зору.

294

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

Встановлення виду і серовару лептоспір проводять за допомогою реакції аг-

лютинації і лізису з типовими діагностичними сироватками. Частота виділення

культур коливається від 29 до 48 %.

Сучасна методика полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), яка грунтується

на високій специфічності множення in vitro послідовності селективної ДНК, вияв-

ляє лептоспір у перші дні хвороби, навіть якщо їх кількість незначна (1-10 клі-

тин/мл). Постановка ПЛР із застосуванням довільних праймерів дозволяє дифе-

ренціювати збудників на внутрішньовидовому і субсероварному рівнях. Для іден-

тифікації лептоспір за цією методикою потрібно всього 10-12 год. Особливо

показана реакція для виявлення збудників в сечі. ПЛР виявилась позитивною в

94,4 % випадків.

Лептоспіри в досліджуваному матеріалі можна виявити за допомогою мето-

ду прямого імуноферментного аналізу. Тепер для ІФА розроблено і впроваджено

в практику високоефективний родоспецифічний діагностикум – пероксидазний

анти – Pаtos 1-кон’югат. Чутливість методу – 1,5·10

клітин/мл. Результат видають

через 24 год від початку дослідження.

Біологічний метод. У випадках забруднення досліджуваного матеріалу сто-

ронньою мікрофлорою (сеча, вода, грунт, харчові продукти тощо) проводять зара-

ження гвінейських свинок і золотистих хом’ячків. Матеріал вводять внутрішньо-

очеревинно або в скарифіковану шкіру подушечок задніх лапок. До L. іcterohae-

morrhagiaе особливо чутливі гвінейські свинки. Через 5-7 днів після зараження у

них виникає гарячка, жовтяничне забарвлення склер і слизових оболонок, крово-

виливи в органи і тканини. Лептоспіри виявляють у нирках, печінці, легенях ме-

тодом темнопольної мікроскопії.

Для зараження іншими сероварами лептоспір найбільш придатні золотисті

хом’ячки, яким матеріал вводять підшкірно, внутрішньошкірно, в черевну порож-

нину або у вену. Після загибелі тварин від них виділяють чисту культуру та іден-

тифікують її за допомогою реакції аглютинації і лізису.

При відсутності золотистих хом’ячків заражають молодих цуценят, у яких

розвивається хронічний процес, що триває декілька місяців. Лептоспіри легко

виявити в сечі тварин.

Серологічні дослідження. У практичних лабораторіях найчастіше застосовують

реакцію мікроаглютинації і лізису лептоспір (РМАЛ). Для її постановки викорис-

товують живі культури лептоспір 5-12-денного вирощування зі щільністю 50-100

клітин у полі зору. Лептоспіри повинні рухатись без спонтанної аглютинації. Для

постановки РМАЛ рекомендовані ВООЗ стандартні культури 13 серогруп, окрім то-

го, беруть і діагностичні штами українського походження. Реакцію ставлять в аглю-

тинаційних пробірках або в лунках планшет за стандартною методикою (табл. 64).

Облік реакції аглютинації проводять шляхом виготовлення з кожної пробірки

препарату “надавленої краплі” й дослідженні її під мікроскопом у темному полі

зору. При цьому слід розрізняти феномени лізису і аглютинації, які настають од-

ночасно. Лізис характеризується набряком, зернистістю лептоспір і втратою рух-

ливості. Зернисті лептоспіри склеюються по 3-8 особин, які тут же розпадаються

295

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

Таблиця 64

Схема постановки реакції аглютинації і лізису лептоспір

Номер пробірки

Компоненти, мл

1 2 3 4 5 6 7 (контр.)

Ізотонічний розчин

хлориду натрію

0,2 0,2 0,2 0,2 0,2 0,2 0,2

Сироватка хворого 1:25

0,2

→

→ → → → ↓

Розведення сироватки 1:50 1:100 1:200 1:400 1:800 1:1600 -

Культура живих лептоспір 0,2 0,2 0,2 0,2 0,2 0,2 0,2

Експозиція 60 хв при 37 °С або при 25 °С

на окремі зерна, які пізніше лізуються повністю. Лізис відбувається в перших про-

бірках із меншими розведеннями сироватки. Феномен аглютинації виглядає в полі

зору як утворення клубків (“павучків”), тобто склеювання лептоспір між собою.

Він спостерігається в наступних пробірках із більшими розведеннями сироватки.

Діагностичний титр реакції становить 1:100 і більше для лізису, 1:400-1:1600 і

більше для аглютинації. Реакцію необхідно ставити повторно методом парних

сироваток для визначення наростання титру антитіл.

Для визначення специфічних антитіл використовують також хімічно стабільні

мікрокапсули з адсорбованими на еритроцитах барана антигенами лептоспір.

Показники мікрокапсульного аглютинаційного тесту у 5-8 разів вищі, ніж в РМАЛ.

Антитіла за допомогою цього високоспецифічного тесту можна виявити на 1-3-й

дні хвороби.

Почали широко використовувати і реакцію непрямої гемаглютинації з відпо-

відними родоспецифічними і серогрупоспецифічними еритроцитарними діагнос-

тикумами.

Останнім часом запропоновано реакцію латекс-аглютинації з ліпополісаха-

ридним стандартним латексним Ротопа-діагностикумом.

Більш чутливий метод непрямого імуноферментного аналізу. За його допо-

могою протилептоспірозні антитіла в діагностичному титрі виявляються на 5-й

день хвороби. Виготовлені діагностичні тест-системи для визначення антитіл, де

як фермент використані пеніциліназа або каталаза, які мають перевагу порівняно

з пероксидазою хрону.

Можна використати як скринінг на антитіла до багатьох сероварів лептоспір

метод зустрічного імуноелектрофорезу.

Для визначення протилептоспірозних антитіл застосовують і РЗК. Вона ви-

сокоспецифічна, чутлива, антитіла в ній виявляються раніше, ніж в реакції мікро-

аглютинації і лізису. Антигеном є метанолові екстракти з L. interrogans, сероварів

icterohaemorrhagiae, canicola та L. biflexa.

Бореліози

До бореліозів відноситься ряд самостійних нозологічних форм захворюван-

ня, що викликаються спірохетами роду Borrelia: поворотний тиф, кліщова пово-

ротна гарячка і хвороба Лайма.

296

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

Епідемічний поворотний тиф

Поворотний тиф (епідемічний, вошивий) – гостра трансмісивна рецидиву-

юча інфекційна хвороба, яку викликає Borrelia recurrentis, характеризується за-

гальною інтоксикацією, поворотною гарячкою, ураженнями печінки, селезінки,

мозкових оболонок та інших органів. При високій вошивості серед населення може

мати епідемічне розповсюдження. Переносником хвороби є воші: Pediculus

vestimenti, P. сapitis.

Основний метод лабораторної діагностики поворотного тифу – мікроскопіч-

не дослідження крові хворого в препараті товстої краплі і звичайному мазку. Для

диференціації вошивого і кліщового поворотних тифів використовують біологіч-

ну пробу на гвінейських свинках.

Бактеріоскопічне дослідження. У хворого беруть кров із пальця під час

нападу гарячки до початку або в перерві антибіотикотерапії, виготовляють препа-

рат товстої краплі й мазок. У період ремісії можна брати для дослідження кістко-

вий мозок. Висушену товсту краплю не фіксують, а безпосередньо забарвлюють

за методом Романовського-Гімзи. Можна також фарбувати метиленовим синім або

фуксином. На товсту краплю наносять барвник Романовського спочатку на 5 хв

для того, щоб пройшов гемоліз, потім його замінюють на свіжий і витримують ще

40 хв. Препарат обережно промивають водою, висушують і мікроскопують під

імерсійним об’єктивом. Борелії поворотного тифу забарвлюються в синьо-фіоле-

товий колір і мають вигляд тонких довгих ниток із 3-5-ма нерівномірними завит-

ками і загостреними кінцями, які розташовані позаклітинно. Величина їх у кілька

разів перевищує діаметр лейкоцитів (рис. 83; див. вкл., рис. 24).

Якщо в товстій краплі знаходяться великі скупчення борелій, їх важко

відрізнити від ниток фібрину. В таких випадках забарвлюють звичайний мазок

крові, який перед цим обов’язково фіксують етанолом або сумішшю Никифорова.

При мікроскопії мазка досить чітко видно борелії

з їх характерними нерівномірними вторинними за-

витками. Якщо в товстій краплі борелії не виявле-

но, мазок не досліджують.

Збудник поворотного тифу легко виявляють

за допомогою методу висячої краплі в темному

полі зору, де борелії розпізнають за їх безладним

рухом. Можна виготовляти з крові і тушеві препа-

рати за Буррі, при мікроскопуванні яких борелії

виглядають як сріблясті нитки на темному полі.

У період апірексії за допомогою мікроскопіч-

них методів виявити борелії не вдається. В таких

випадках вживають метод збагачення. У хворого беруть 8-10 мл крові, отримуюють

сироватку, яку центрифугують протягом 60 хв при 3-4-х тис. об/хв. Із осаду виго-

товляють надавлену краплю, яку досліджують у темному полі. З осаду можна виго-

товляти мазки, які забарвлюють за Романовським-Гімзою або фуксином Пфейфера.

Рис. 83. Борелії в мазку крові.

297

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

Бактеріологічне дослідження. Культури борелій можна виділити від хворо-

го шляхом посіву досліджуваного матеріалу на рідкі живильні середовища з кров’ю,

сироваткою, шматочками тканин і вирощування в анаеробних умовах при темпе-

ратурі 28-30 °С. Ще краще вдається виростити їх на хоріоналантоїсній оболонці

курячих ембріонів або шляхом зараження платяних вошей. Однак виділення куль-

тур борелій на живильних середовищах малоефективне. Практичні лабораторії

цими методами не користуються.

Біологічний метод. Як додатковий метод діагностики епідемічного пово-

ротного тифу застосовують зараження кров’ю хворих молодих білих щурів або

білих мишей. Останнім вводять 0,5 мл крові внутрішньоочеревинно, а білим щу-

рам – 3-5 мл. Через 2-4 дні у заражених тварин досліджують кров із хвостових

вен, де борелії виявляють мікроскопічним методом. Гвінейські свинки нечутливі

до B. recurrentis, але чутливі до збудників кліщових борелій.

Серологічне дослідження. Поворотний епідемічний бореліоз супроводжуєть-

ся наростанням антитіл у високих титрах, але у зв’язку з постійною зміною спе-

цифічності поверхневих антигенів із кожним наступним гарячковим приступом

серологічні реакції не набули широкого застосування.

Інколи використовували імунологічну реакцію Рікенберга-Брусіна. Це реак-

ція навантаження борелій тромбоцитами. Сироватку крові хворого змішували з

цитратною плазмою крові гвінейських свинок в однакових об’ємах. До цієї суміші

додавали культуру борелій, ретельно перемішували, інкубували 15 хв у термо-

статі, а потім виготовляли препарат “надавленої краплі” й досліджували в темному

полі зору з імерсійним об’єктивом. У присутності специфічних антитіл тромбоцити

гвінейської свинки обліплювали тіла борелій і останні переставали рухатись.

Отже, виявлення борелій методом товстої краплі та звичайних мазків крові в

період нападу гарячки є швидким і вирішальним методом лабораторної діагнос-

тики епідемічного поворотного тифу.

Ендемічний поворотний тиф

Поворотна кліщова гарячка – трансмісивна рецидивуюча інфекційна хворо-

ба, яка викликається бореліями і передається кліщами. Залежно від резервуару,

географічного регіону і переносника розрізняють біля 20 самостійних нозологіч-

них форм ендемічного поворотного тифу, кожна з яких має свого збудника. Найча-

стіше ці захворювання викликають Borrelia caucasica, B. persica, B. duttoni, B. his-

pаnica, B. hermsii, B. latyschewii та ін. Вони є своєрідними ековарами збудника

хвороби. За своєю морфологією всі вони схожі на борелії епідемічного поворот-

ного тифу. Клінічна картина цих захворювань теж подібна. Люди заражаються

при укусі кліщів. Останні паразитують на хворих гризунах і тваринах-носіях, за-

ражаються від них бореліями і самі стають джерелом збудника в природі.

Матеріалом для мікробіологічної діагностики ендемічного поворотного тифу

служить кров хворих. Для виявлення борелій проводять бактеріоскопію товстої

краплі і звичайних тонких мазків крові, забарвлених за Романовським-Гімзою,

298

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

метиленовим синім чи фуксином. Необхідно пам’ятати, що при цьому захворю-

ванні спірохетемія досить помірна або навіть слабка (1-2 борелії в декількох крап-

лях), але вона має місце і між нападами. Суттєва морфологічна особливість бо-

релій ендемічного поворотного тифу та, що при дослідженні їх у темному полі

зору вони мають два контури, а B. recurrentis – один.

Досить суттєву допомогу при розпізнаванні ендемічного поворотного тифу

може надати зараження гвінейських свинок. Кров хворого в кількості 3-5 мл вво-

дять у черевну порожнину, або 1-2 краплі – у кон’юнктиву ока чи слизову оболон-

ку носа. Через 3-5 діб у крові і паренхіматозних органах тварин мікроскопічно

виявляють велику кількість борелій. Біологічна проба одночасно дозволяє дифе-

ренціювати вошивий і кліщовий поворотні тифи. B. recurrentis для гвінейських

свинок непатогенна.

Бореліоз Лайма

Хвороба Лайма (хронічна мігруюча еритема, лаймобореліоз) – хронічна або

рецидивуюча трансмісивна природно-вогнищева інфекція, що вражає нервову,

серцево-судинну системи, шкіру й суглоби, супроводжується гарячкою, ознобом,

головним болем. У половини захворілих спостерігаються вторинні висипи. Хво-

роба передається через укуси іксодових кліщів, що паразитують на диких і до-

машніх тваринах.

Серед борелій, що викликають хворобу Лайма, на основі аналізу їх ДНК ос-

таннім часом ідентифіковані три самостійні види: Borrelia burgdorferi, B. garinii,

B. afzelii. Всі вони можуть довгий час персистувати в організмі людини.

Мікробіологічна діагностика. Борелії, що викликають хворобу Лайма, дуже

вибагливі до живильних середовищ та умов культивування. Лише останнім часом

створене середовище BSK-II, придатне для їх вирощування та виділення в чистій

культурі.

Матеріалом для лабораторного дослідження служить ексудат із уражень

шкіри, спинномозкова рідина, кров. У зв’язку з відсутністю борелій у перифе-

ричній крові виділити гемокультуру практично не вдається. Але вже є спроби

виділити та ідентифікувати чисті культури збудників з уражень шкіри і ліквору.

Частіше виявляють борелій у цих же матеріалах мікроскопічним методом за до-

помогою темного поля або в забарвлених азур-еозином мазках. B. burgdorferi є

однією з найкрупніших борелій.

Для виявлення борелій в тканинах і рідинах організму використовують полі-

меразну ланцюгову реакцію. Вже розроблені і впроваджені в практику специфічні

тест-системи для цієї реакції.

І все ж основу лабораторної діагностики лаймобореліозу складають серо-

логічні реакції. Зокрема досить широко використовують реакцію непрямої іму-

нофлуоресценції та імуноферментний аналіз із специфічним антигеном, адсорбо-

ваним на лунках полістиролових планшет. Великі перспективи має широке впро-

вадження методу вестерн блоту, за допомогою якого можна виявити антитіла до

унікального білка B. burgdorferi.

299

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

Рикетсіози

Група гострих трансмісивних інфекційних хвороб, що викликаються рикет-

сіями, отримала загальну назву рикетсіози. Ці захворювання характеризуються

гарячкою, генералізованим васкулітом, висипанням на шкірі, ураженням централь-

ної нервової системи. Розрізняють антропонозні й зоонозні рикетсіози.

Патогенні рикетсії належать до родини Rickettsiaceае і поділені на три роди:

Rickettsia, Coxiella, Rochalima. Залежно від біологічних властивостей збудників,

клінічної картини хвороб та їх епідеміологічних особливостей виділяють 5 груп

рикетсіозів: група висипного тифу, гарячка цуцугамуші, група кліщових плямис-

тих гарячок, пневморикетсіоз (Ку-гарячка) і пароксизмальний рикетсіоз (волинська

п’ятиденна гарячка). Всі види рикетсій адаптовані до існування в організмі во-

шей, бліх і кліщів, які є переносниками захворювань.

Епідемічний висипний тиф

Збудником висипного тифу є Rickettsia prowazekii. Захворювання характери-

зується раптовим початком, високою температурою, сильною інтоксикацією, ура-

женням прекапілярних розгалужень артерій і розеольозно-петехіальним висипом.

Будь-які маніпуляції з рикетсіями Провачека дуже небезпечні. Тому виділен-

ня збудника з крові хворих або іншого досліджуваного матеріалу, а також зара-

ження тварин, курячих ембріонів і культур клітин проводять лише при наукових

дослідженнях у спеціальних режимних лабораторіях.

Широкі можливості для виявлення рикетсій в досліджуваному матеріалі

відкриває полімеразна ланцюгова реакція. Вже виготовлені праймери для родо-

специфічної і видоспецифічної діагностики рикетсій з чутливістю 1-10 клітин на

пробу. Метод ПЛР дає змогу рано і швидко поставити діагноз висипного тифу.

При цьому можна використати не тільки свіжий нативний чи заморожений матері-

ал, а й фіксований формаліном або метанолом.

Для виявлення рикетсій у досліджуваному матеріалі, в організмі заражених

тварин, курячому ембріоні або в тілі вошей, бліх і кліщів використовують мікроско-

пію. Метод забарвлення мазків повинен чітко й контрастно виявити як позаклі-

тинні, так і внутрішньоклітинні (в тому числі й внутрішньоядерні) форми рикетсій.

Для цієї мети найчастіше вживають методи Романовського-Гімзи і Здродовського.

При фарбуванні азур-еозином протягом 18-20 год рикетсії набувають різних

відтінків голубого кольору. Мазки при цьому необхідно фіксувати метанолом або

сумішшю Никифорова.

Швидше виявляють рикетсії при забарвленні за способом Здродовського.

Матеріал наносять тонким шаром на предметне скло, фіксують на полум’ї, нали-

вають на 5 хв розведений карболовий фуксин (10-15 крапель барвника на 10 мл

дистильованої води). Препарат знебарвлюють 0,15 % розчином оцтової або соля-

ної кислоти, промивають водою і протягом 10 с дофарбовують 0,5 % водним роз-

чином метиленового синього. Рикетсії забарвлюються в рубіново-червоний, ци-

топлазма клітин – в голубий, а ядра – в синій колір (див. вкл., рис. 25).

300

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

Надійніші результати виявлення рикетсій у досліджуваному матеріалі дають

прямий і особливо непрямий методи флуоресценції. Прямий метод полягає в тому,

що виготовлений і висушений мазок крові, препарат-відбиток або тонкий зріз

органів тварин, вошей тощо обробляють специфічною флуоресцентною сироват-

кою і досліджують під люмінесцентним мікроскопом. При наявності рикетсій

видно специфічне золотаво-зелене світіння.

Більш прогресивний непрямий метод пов’язаний із попередньою обробкою

мазків чи препаратів звичайною імунною (нелюмінесцентною) сироваткою, а потім

міченою антиглобуліновою сироваткою проти глобулінів того виду тварин, на яких

отримували звичайну імунну діагностичну сироватку. Можливе також викорис-

тання антикомплементарної флуоресцентної сироватки. В обох випадках при по-

зитивному результаті видно характерне люмінесцентне світіння.

А поки що для діагностики епідемічного висипного тифу використовують, в

основному, серологічні реакції, особливо такі, як аглютинації, зв’язування комп-

лементу, непрямої гемаглютинації, непрямого гемолізу та імуноферментний аналіз.

Серологічна діагностика. Для макроскопічної реакції аглютинації Вейгля

використовують корпускулярний рикетсіозний антиген (500 млн клітин/мл). Си-

роватку хворого розводять від 1:40 до 1:1280 в об’ємі 0,25 мл і в кожну пробірку

добавляють по 0,25 мл антигену (табл. 65). При цьому необхідно враховувати, що

після внесення антигену розведення сироватки подвоюється.

Облік реакції проводять неозброєним оком або за допомогою аглютиноскопа

через 2 год після того, як пробірки вийняли з термостата. Аглютинат рикетсій

виглядає як ніжний, дрібнозернистий осад на дні пробірки, інтенсивність якого

позначають за чотириплюсовою системою. Реакцію Вейгля вважають високоспе-

цифічною. Вона випадає в діагностичному титрі 1:40-1:80 і більше майже у 100 %

хворих на висипний тиф вже на 4-5-й день хвороби. Ще більш достовірні резуль-

тати отримують при постановці реакції методом парних сироваток.

Таблиця 65

Схема постановки реакції аглютинації Вейгля

Номер пробірки

Компоненти, мл

1 2 3 4 5 6 7 (контр.)

Ізотонічний розчин хлориду

натрію

0,25 0,25 0,25 0,25 0,25 0,25 0,25

Сироватка хворого 1:10

0,25

→

↓

Антиген рикетсій Провачека 0,25 0,25 0,25 0,25 0,25 0,25 0,25

Остаточне розведення

сироватки

1:40 1:80 1:160 1:320 1:640 1:1280 -

Експозиція в термостаті 18 год при 37 °С

Широко вживану в минулому неспецифічну реакцію аглютинації Вейля-Фе-

лікса з діагностикумом Proteus vulgaris ОХ

тепер не використовують.

Досить чутливим і високоспецифічним методом серологічної діагностики

висипного тифу є постановка реакції зв’язування комплементу. Комплементзв’я-

зуючі антитіла появляються в сироватці крові на 5-6-й день хвороби і досягають