Климнюк С.І., Ситник І.О., Творко М.С., Широбоков В.П. Практична мікробіологія: Посібник

Подождите немного. Документ загружается.

301

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

максимальних титрів на 15-16-й день. Через 1-2 місяці титр їх починає падати, але

ці антитіла зберігаються в організмі протягом багатьох років. РЗК особливо часто

використовують для диференціальної діагностики між епідемічним і ендемічним

висипним тифом, а також з рецидивною хворобою Брілля-Цінссера.

Сироватку крові хворого розводять від 1:10 до 1:250. Антигенами для РЗК

можуть бути як корпускулярні, так і розчинні. Пробірки ретельно струшують після

додавання кожного компоненту. Першу фазу реакції проводять або при низькій

температурі в холодильнику протягом 18-20 год, або при 37 °С впродовж 60 хв.

Другу фазу реакції після додавання гемолітичної системи проводять у термостаті

протягом 30-45 хв.

Облік РЗК роблять через 1-2 год після того, як пробірки вийняли з термостату,

за класичною чотириплюсовою системою. Реакцію вважають позитивною при титрі

сироватки 1:60 під час захворювання і 1:10 – при ретроспективній діагностиці.

Ще більш чутливою є реакція непрямої гемаглютинації, яка стає позитивною

з 3-4-го дня захворювання. Вже в початковий період хвороби діагностичний титр

РНГА може досягати 1:1000, а через 2-3 тижні – 1:4000-1:64000. У зв’язку з цим

інактивовану сироватку хворого розводять у пробірках чи лунках полістиролових

планшет від 1:250 до 1:64000 в об’ємі 0,4 мл. У кожну пробірку (лунку) добавля-

ють по 0,1 мл антигена, тобто 1 % зависі еритроцитів із адсорбованим на них

рикетсіозним антигеном. Пробірки (пластини) ретельно струшують і вміщують у

термостат на 45 хв при температурі 37 °С. Результат реакції враховують за наяв-

ністю або відсутністю гемаглютинації. Обов’язково ставлять контроль сенсибілі-

зованих еритроцитів на відсутність спонтанної аглютинації.

Високу чутливість і специфічність має також реакція непрямого гемолізу, яку

використовують як експрес-метод діагностики в ранній період хвороби. Для її

постановки рикетсіозний антиген адсорбують на еритроцитах барана, а методика

така сама, як і для РНГА, за винятком того, що після додавання антигена до різних

розведень сироватки в кожну пробірку вносять по 0,1 мл комплементу в розве-

денні 1:10. Пробірки вміщують у термостат на 60 хв. При позитивному результаті

настає гемоліз еритроцитів. У контрольних пробірках гемоліз відсутній. Попе-

редній облік цієї реакції можна проводити вже через 30 хв, а остаточний – через

годину.

Для серологічної діагностики висипного тифу запропоновано імунофермен-

тний метод у модифікації “захвату” антитіл IgM, які нагромаджуються при пер-

винному захворюванні, що дозволяє диференціювати його від рецидивної форми

Брілля-Цінссера.

Є спроба діагностувати епідемічний вошивий висипний тиф за допомого внут-

рішньошкірної алергічної проби, яка виявляє гіперчутливість сповільненого типу.

Ендемічний висипний тиф

Ендемічний (блошиний, щурячий) висипний тиф – гостра природно-вогни-

щева зоонозна інфекційна хвороба, характеризується гарячкою, головним болем,

302

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

розеольозно-папульозним висипом і відносно доброякісним перебігом. Людина

заражається від гризунів аліментарним шляхом, або хвороба передається блоха-

ми, значно рідше кліщами.

Збудник – Rickettsia typhi – за своїми розмірами, морфологією і антигенними

властивостями дуже подібний до рикетсій Провачка. R. typhi добре розмножуєть-

ся в жовтковому мішку курячих ембріонів, викликаючи їх загибель через 6-8 діб

після зараження, патогенна для гвінейських свинок і білих мишей. Зараження ос-

танніх через ніс викликає смертельну пневмонію з нагромадженням великої

кількості збудника в легеневій тканині, що легко виявити за допомогою бактері-

оскопії.

У зв’язку з тим, що клінічна картина щурячого висипного тифу дуже подібна

до легких форм епідемічного вошивого тифу, основне значення в лабораторній

діагностиці й диференціації обох нозологічних форм мають серологічні реакції.

Серологічна діагностика. Надійне розмежування ендемічного й епідеміч-

ного висипного тифів найчастіше проводять за допомогою реакцій аглютинації,

зв’язування комплементу, непрямої гемаглютинації та імуноферментного аналізу.

Кожну з цих серологічних реакцій проводять паралельно з антигенами рикетсій

щурячого тифу і рикетсій Провачека. У випадку ендемічного висипного тифу діаг-

ностичний титр сироватки хворого буде у 3-4 рази більшим із R. typhi, ніж із ри-

кетсіями Провачека, і навпаки. Якщо різниця між титрами антитіл у реакціях із

рикетсіями Провачека і рикетсіями ендемічного тифу незначна, проводять біоло-

гічне дослідження.

Біологічна проба. Гвінейських свинок-самців заражують внутрішньоочере-

винно кров’ю хворого. Поява у тварин гарячки і рикетсіозного періорхіту (скро-

тального феномену) безумовно підтверджує діагноз ендемічного висипного тифу,

особливо якщо в зскрібках з оболонок уражених яєчок мікроскопічно виявляють

велику кількість рикетсій.

Ку-гарячка

Ку-гарячка (пневморикетсіоз) – гостра природно-вогнищева зоонозна інфекцій-

на хвороба, що характеризується гарячкою, поліморфною клінічною картиною і

частим запаленням легень. Від інших рикетсіозів відрізняється відсутністю висипу.

Збудник – Coxiella burnetii – строгий внутрішньоклітинний паразит, добре

розмножується в жовтковому мішку курячого ембріона і в культурах фібробластів

курки, мишачих клітин L та ін. Серед лабораторних тварин найбільш чутливі до

рикетсій Бернета гвінейські свинки.

Люди заражуються від великої і малої рогатої худоби, смугастих щурів, інших

гризунів і птахів різними способами: водним, аерогенним, аліментарним (молоко

і м’ясо), значно рідше через укуси кліщів.

Клінічна діагностика Ку-гарячки утруднюється різноманітністю проявів хво-

роби, тому лабораторні дослідження особливо перших випадків мають вирішаль-

не значення.

303

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

Матеріалом для дослідження служить кров, харкотиння, сеча, спинномозко-

ва рідина. Для виділення збудника проводять внутрішньоочеревинне зараження

гвінейських свинок, білих мишей або курячих ембріонів чи культур клітин. Ри-

кетсії Бернета потім виявляють мікроскопічним методом при забарвленні мазків

за Романовським-Гімзою або за Здродовським. Для їх ідентифікації використову-

ють специфічні сироватки. Виділення збудника забезпечує найбільш точну діаг-

ностику Ку-гарячки. Для виявлення рикетсій Бернета в організмі людей, тварин

та інших біологічних об’єктах останнім часом створені діагностичні тест-систе-

ми на основі імуноферментного аналізу.

Серологічна діагностика зводиться до постановки реакцій зв’язування ком-

плементу, аглютинації й непрямої гемаглютинації. Найчастіше використовують

РЗК. Комплементзв’язуючі антитіла появляються в крові вже наприкінці першого

тижня хвороби, досягають найвищої концентрації через 3-4 тижні. Діагностич-

ним титром РЗК вважають 1:8-1:16, а через місяць від початку хвороби він

підіймається до 1:128-1:256 і зберігається дуже довго.

Реакція аглютинації рикетсій Бернета менш чутлива. Аглютиніни в діагнос-

тичному титрі (1:20 і вище) з’являються на 10-20-й день хвороби. Важливо стави-

ти реакцію методом парних сироваток для виявлення кратності наростання титру

антитіл у динаміці.

Реакція непрямої гемаглютинації значно чутливіша від попередніх. Методи-

ка її постановки така сама, як при висипному тифі, тільки замість еритроцитарно-

го діагностикуму з рикетсій Провачека використовують еритроцити з адсорбова-

ним на їх поверхні антигеном із рикетсій Бернета.

Алергічна проба. З діагностичною метою, а також при проведенні епідеміо-

логічних обстежень ставлять алергічну внутрішньошкірну пробу. Реакція стає

позитивною вже з 3-8-го дня хвороби. Корпускулярний або розчинний алерген із

рикетсій Бернета вводять внутрішньошкірно в дозі 0,1 мл на внутрішньому боці

передпліччя. При позитивному результаті через 24-48 год виникає характерна гіпе-

ремія, набряк розміром більше 1 см із центрально розташованим щільним

інфільтратом. Позитивна алергічна реакція зберігається у перехворілих протягом

багатьох років.

Північноазіатський рикетсіоз

Кліщовий висипний тиф сибіру – гостра природно-вогнищева зоонозна інфек-

ційна хвороба, яку викликає Rickettsia sibirica. Вона характеризується гарячкою,

наявністю первинного афекту, регіонарного лімфаденіту, рясного поліморфного

розеольозно-папульозного висипу. Перебіг захворювання доброякісний; передаєть-

ся воно іксодовими кліщами. Збудник містить антиген, спільний з антигеном про-

тея ОХ

Для лабораторної діагностики цього рикетсіозу використовують біологічні й

серологічні дослідження.

304

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

Біологічна діагностика. R. sibirica патогенна для мавп, кролів, гвінейських

свинок, пацюків і білих мишей. Для виділення збудника від хворого у спеціаль-

них лабораторіях заражують внутрішньоочеревинно самців гвінейських свинок

кров’ю хворих, узятою в ранній період захворювання. У заражених тварин вини-

кає гарячка і запалення яєчок (скротальний феномен) із нагромадженням великої

кількості рикетсій у мезотелії їх оболонок. Можна культивувати збудника за мето-

дом Кокса в 4-5 добових курячих ембріонах при температурі 32-34 °С або в куль-

турах клітин. Рикетсії добре забарвлюються за методом Здродовського і, як пра-

вило, локалізуються в ядрах клітин.

Серологічна діагностика. Найчастіше ставлять реакції зв’язування компле-

менту та непрямої гемаглютинації. Обидві реакції проводять як з гомологічним

антигеном (R. sibirica), так і з гетерологічними (R. conori, R. prowazekii, R. akari)

для диференціації сибірського рикетсіозу від марсельської гарячки, висипного тифу

і везикульозного рикетсіозу. Як РЗК, так і РНГА є досить чутливими і високоспе-

цифічними реакціями, стають позитивними з 5-го дня хвороби, а після 10-го дня

виявляються майже в 100 % випадків. Діагностичні титри РЗК – 1:20-1:60, РНГА –

1:200-1:3200.

Як додаткову в діагностиці захворювання можна використати реакцію Вей-

ля-Фелікса з протейним діагностикумом ОХ

, яка випадає позитивною у 75-90 %

хворих.

Для ранньої діагностики запропонована реакція непрямого гемолізу, яка по-

лягає в тім, що еритроцити барана, сенсибілізовані рикетсіозним діагностикумом,

лізуються в присутності

специфічної сироватки і комплементу. Ця реакція вияви-

лась високоспецифічною і чутливішою ніж РЗК. За її допомогою антитіла в сиро-

ватці крові хворого виявляють на 4-6-й день хвороби. Реакцію непрямого гемолі-

зу можна використати як експрес-метод діагностики, адже вона дає відповідь че-

рез 1-1,5 год від початку дослідження. Окрім того, вона відрізняється простою

методикою і мінімальною затратою компонентів.

Останнім часом важливого діагностичного значення набула реакція імуно-

флуоресценції. Вона поєднує в собі серологічний та морфологічний методи і доз-

воляє швидко (протягом 1-2-х год) виявити й ідентифікувати рикетсії, їх антигени

й антитіла.

Гарячка цуцугамуші

Японська річкова хвороба (цуцугамуші) – гостра природно-вогнищева інфек-

ція, характеризується наявністю гарячки, первинного афекту, лімфаденіту, рясного

макуло-папульозного висипу, ураженням нервової і судинної систем. За клінічною

картиною подібна до висипного тифу.

Збудник – Rickettsia tsutsugamushi – мало чим відрізняються від інших ри-

кетсій кліщової групи, погано фарбується фуксином, оскільки легко знебарвлюєть-

ся кислотою. При забарвленні за Романовським-Гімзою мають пурпурний колір і

розташовуються в цитоплазмі мононуклеарних клітин. Існує 5 сероварів рикетсій

305

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

цуцугамуші, які відрізняються за вірулентністю. Людина заражується від гризунів

через укуси червонотілкових кліщів.

Для лабораторної діагностики захворювання використовують біологічні й

серологічні дослідження.

Біологічна діагностика. Найточнішим методом розпізнавання японської

річкової гарячки є виділення від хворих збудника цієї хвороби. Як безумовно й

абсолютно достовірний цей метод вкрай необхідний для діагностики цього ри-

кетсіозу в регіоні, де його виявляють уперше. Для цього декілька білих мишей

(рідше хом’ячків, бавовняних щурів) заражають внутрішньоочеревинно, вводячи

їм по 0,1-0,2 мл крові хворих, взятої під час гарячки. Ще кращі результати дає

зараження тварин 0,2-0,3 мл 10 % емульсії кров’яних згустків. Через 6-14 днів

після зараження миші гинуть. При розтині у них виявляють перитоніт із наявні-

стю рикетсій в клітинах ексудату або в зскрібках із очеревини. Мазки або препа-

рати-відбитки забарвлюють за методом Романовського-Гімзи.

R. tsutsugamushi легко виділити і шляхом зараження кров’ю хворих 6-7-ден-

них курячих ембріонів у жовтковий мішок та інкубування їх при 35 °С протягом

4-5 діб. Виявлення рикетсій проводять ще в живих ембріонах, оскільки мікроби

швидко лізуються після загибелі курячих зародків. У добре оснащених лаборато-

ріях можна виділити рикетсії цуцугамуші й на культурах первинно-трипсинізова-

них фібробластів, а також на перещеплюваних культурах клітин L.

Виявити рикетсії в досліджуваному матеріалі можна й за допомогою реакції

імунофлуоресценції. Але для цього потрібно мати відповідні типові люмінесцентні

діагностичні сироватки.

Серологічна діагностика. Широко використовують постановку реакції аг-

лютинації з протейним діагностикумом ОX

, оскільки даний серовар протею має

спільний антиген із рикетсіями цуцугамуші. Діагностичний титр 1:160 і більше.

Реакція Вейля-Фелікса з антигенами протеїв ОХ

і ОХ

у хворих на японську га-

рячку дає негативні результати. Реакція аглютинації з використанням специфіч-

ного рикетсіозного антигена випадає в мінімальному діагностичному титрі 1:100.

Але вона менш придатна для діагностики, оскільки антигенна структура рикетсій

цуцугамуші в різних регіонах неоднакова, та й до того ж вона стає позитивною

лише з другого тижня хвороби.

Більш специфічною є реакція зв’язування комплементу з набором різних

штамів збудника. Вона стає позитивною вже на першому тижні хвороби. Діагнос-

тичним вважається титр 1:10-1:20. Серологічні реакції необхідно ставити мето-

дом парних сироваток.

Є спроба діагностувати японську гарячку за допомогою реакції непрямої іму-

нофлуоресценції, непрямої гемаглютинації та імуноферментного аналізу.

Пароксизмальний рикетсіоз

Волинська (окопна, п’ятиденна, пароксизмальна) гарячка – гостра трансмісив-

на інфекційна хвороба, що викликається Rochalima quintana, передається одеж-

306

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

ними вошами, характеризується повторними 5-денними нападами гарячки, розео-

льозним висипом, болями в кістках і м’язах, особливо в гомілкових.

Збудник має вигляд коротких паличок, дещо крупніших від збудника висип-

ного тифу. На відміну від інших рикетсій R. quintana може рости на сироватково-

кров’яному агарі, утворюючи круглі, напівпрозорі, слизові колонії, які появляються

через 12-14 днів після посіву. Ніколи не виявляються внутрішньоклітинно. В ан-

тигенному відношенні однорідні. Спільні антигени з іншими рикетсіями і про-

теєм не виявлені. Гвінейські свинки і білі миші до збудника волинської гарячки

нечутливі.

Для мікробіологічної діагностики захворювання використовують біологічні

й серологічні дослідження.

Біологічна діагностика пароксизмального рикетсіозу грунтується на виді-

ленні рикетсій із крові хворого шляхом зараження платтяних вошей з наступним

виявленням збудника в кишечнику цих комах, забарвленням мазків за методом

Романовського-Гімзи. Але такий спосіб можна здійснити лише в спеціально осна-

щених лабораторіях досвідченими співробітниками. У звичайних практичних ла-

бораторіях він не використовується. Замість цього можна посіяти досліджуваний

матеріал на живильні середовища і виділити чисту культуру. В перших генераціях

рикетсії ростуть повільно. Наступні субкультури виростають через 3-5 днів.

Серологічна діагностика. Більш простим і поширеним методом лаборатор-

ного дослідження при п’ятиденній гарячці є постановка реакції зв’язування комп-

лементу і непрямої гемаглютинації. РЗК ставлять із специфічним рикетсіозним

антигеном. Реакція стає позитивною на 15-20-й день захворювання, діагностичні

титри 1:32-1:256. Більш чутливою є реакція непрямої гемаглютинації. Широке

використання цих реакцій обмежене відсутністю або слабкою якістю антигенних

препаратів. Реакція аглютинації Вейля-Фелікса з усіма протейними антигенами

(ОХ

, ОХ

) дає негативні результати.

Хламідіози

Інфекційні захворювання, що викликаються хламідіями, дістали загальну

назву хламідіози. До них належить трахома, орнітоз (пситакоз), респіраторний та

урогенітальний хламідіоз. З кожним роком ці захворювання зустрічаються все

частіше. Рід Chlamydia містить три патогенних для людини види: C. trachomatis,

C. psittaci, C. pneumoniaе.

Трахома

Трахома – хронічна інфекційна хвороба очей, що характеризується запален-

ням кон’юнктиви й рогівки з утворенням специфічних фолікулів і наступним їх

рубцюванням. Хламідії трахоми мають 15 сероварів, 4 з них викликають трахому,

8 – кон’юнктивіт із включеннями (або бленорея з включеннями), решта – запален-

ня сечостатевих органів і венеричний лімфогранулематоз.

307

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

Зараження трахомою відбувається від хворої людини через забруднені руки,

рушники, платки, посуд тощо. Бленорея новонароджених із включеннями пере-

дається дитині під час пологів від матері, у якої C. trachomatis зберігається в сли-

зовій сечостатевих органів.

Для лабораторної діагностики трахоми після анестезії ока ватним тампоном

видаляють слиз і гній, тупим кінцем скальпеля зіскрібують епітелій кон’юнктиви.

Основні стандартні методи діагностики такі: мікроскопічний (виявлення тілець

Провачека-Хальберштедтера в уражених клітинах), флуоресцентний (виявлення

антигенів хламідій за допомогою РІФ), бактеріологічний (виділення збудника за-

раженням курячих ембріонів або культур клітин), серологічний (визначення спе-

цифічних антитіл у сироватці крові). Останнім часом створені й успішно викори-

стовуються тест-системи для проведення полімеразної ланцюгової реакції з ме-

тою виявлення збудника.

Бактеріоскопічне дослідження. Зскрібки (не мазки!) із кон’юнктиви нано-

сять на предметні скельця, фіксують рідкими фіксаторами, забарвлюють за Рома-

новським-Гімзою протягом 3-4-х год і мікроскопують. В епітеліальних клітинах

видно кокоподібні включення розміром до 10 мкм. Можна досліджувати й нативні

препарати під фазово-контрастним чи аноптральним мікроскопом. Ще краще вико-

ристати метод прямої або непрямої імунофлуоресценції. Для цього мазки із зскрібок

фіксують у холодному ацетоні протягом 15 хв, обробляють флуоресцентними анти-

тілами й досліджують під люмінесцентним мікроскопом. При наявності хламідій

трахоми видно острівці специфічного світіння в цитоплазмі клітин.

Бактеріологічне дослідження. Культивування збудника трахоми є золотим

стандартом лабораторної діагностики захворювання в більшості країн світу. Для

виділення хламідій досліджуваним матеріалом заражують курячі ембріони або

культури клітин L-929, McCoy, Hela. При інфікуванні культур клітин використо-

вують спосіб “примусової адсорбції” шляхом низькошвидкісного центрифугування

матеріалу в пробірках з моношарами культур клітин. Матеріал попередньо оброб-

ляють гентаміцином, стрептоміцином і канаміцином. Заражені ембріони або куль-

тури клітин інкубують 5-6 днів при 35-36 °С. Розвиток хламідій виявляють за до-

помогою фазово-контрастної мікроскопії або імунофлуоресценції, ставлять про-

бу на глікоген та ідентифікують в РЗК. Диференціацію різних видів хламідій

проводять за спеціальними тестами (табл. 66).

Бактеріологічний метод діагностики трахоми досить трудомісткий, дорогий

і вимагає підготовки кваліфікованих спеціалістів. Він можливий лише в спеціалі-

зованих лабораторіях.

Більші можливості дає застосування імуноферментного аналізу. За його до-

помогою виявляють ліпополісахаридні антигени хламідій, які взаємодіють із спе-

цифічними моноклональними антитілами. Чутливість методу – 90 %.

Ще більшу ефективність при діагностиці трахоми, як і інших хламідіозів,

дає використання полімеразної ланцюгової реакції. Цей метод дає позитивні ре-

зультати в 90-100 % випадків, в той час як культуральні дослідження – в 60-80 %,

а пряма імунофлуоресценція – в 55-75 %.

308

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

Серологічна діагностика. Імуноферментний аналіз є високоспецифічним і

доступним методом серологічної діагностики трахоми. При наявності специфіч-

них хламідійних антигенів, адсорбованих на поверхні лунок полістиролових план-

шет, ІФА можна використовувати в будь-якій мікробіологічній лабораторії.

Реакція непрямої гемаглютинації також має високу чутливість. Вона проста

за технікою постановки, але еритроцитарний хламідійний діагностикум може ре-

агувати і з антитілами проти рикетсій Провачека. При тяжкій і середньої тяжкості

формах захворювання РНГА випадає у високих титрах.

Реакція зв’язування комплементу практично майже не використовується, ос-

кільки часто дає псевдопозитивні результати.

Орнітоз

Орнітоз (пситакоз) – гостра інфекційна хвороба птахів, тварин і людей, що

спричиняється Chlamydia psittaci, характеризується розвитком пневмонії, грипо-

або тифоподібної гарячки, м’язового болю, рідше короподібного висипу. Зараження

людини відбувається при вдиханні висушеного посліду, пуху від птахів, а також

при розробці туш.

Мікробіологічна діагностика зводиться до виділення збудника з крові або

харкотиння (1-й тиждень хвороби), виявлення наростання титру антитіл (2-4-й

тиждень), постановки алергічної проби.

Бактеріологічне дослідження. Для виявлення хламідій у хворого беруть 8-

10 мл крові в перші 2 тижні захворювання. З харкотиння збудника можна виділи-

ти до 25-го дня. Нативною кров’ю без попередньої її обробки заражають курячі

ембріони в хоріоналантоїсну оболонку, порожнину алантоїсу або жовтковий мішок.

Харкотиння перед введенням в ембріон обробляють антибіотиками. Заражені ем-

бріони інкубують у термостаті при 35-36 °С протягом 3-4-х діб. У мазках-відбит-

ках з алантоїсної оболонки або в алантоїсній рідині виявляють елементарні тільця

після забарвлення акридином оранжевим або за Романовським-Гімзою. При мікро-

C. trachomatis C. psittaci C. pneumoniaе

1. Елементарні тільця мають

сферичну форму

2. Включення хламідій в

клітині компактні, вони

синтезують глікоген,

який виявляють йодною

пробою

3. Сульфадіазин пригнічує

розмноження хламідій в

курячому ембріоні

1. Елементарні тільця мають

сферичну форму

2. Мікроколонії в клітині

менш компактні, хламідії

розташовуються по всій

цитоплазмі, глікоген

відсутній

3. Сульфадіазин не

пригнічує хламідій у

курячому ембріоні

1. Форма елементарних

тілець грушоподібна

2. Мікроколонії в клітині

менш компактні, хламідії

часто розташовуються по

всій цитоплазмі, не

синтезується глікоген

3. У курячому ембріоні

ростуть погано, не

чутливі до сульфадіазину

Таблиця 66

Диференціальні ознаки патогенних хламідій

309

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

скопуванні у цитоплазмі клітин видно спеціальні включення, які мають яскраво-

зелене світіння. Азур-еозин забарвлює молоді хламідії у червоно-фіолетовий колір,

а зрілі форми – у синьо-фіолетовий.

Досліджуваним матеріалом заражують також культури епітеліальних клітин

первинних або перещеплюваних ліній різного походження: L-929, Hela, HЕp-2,

курячі фібробласти. Після культивування протягом 48 год у цитоплазмі клітин

виявляють специфічні включення за вище описаними способами. Найкращим із

них є метод ідентифікації за допомогою прямої імунофлуоресценції.

Біологічне дослідження. Для виявлення хламідій орнітозу використовують

біологічний метод – досліджуваним матеріалом заражають інтрацеребрально,

інтраназально або в черевну порожнину білих мишей-сисунків. Через 3-5 днів

вони гинуть від пневмонії. При мікроскопічному дослідженні мазків-відбитків ви-

являють мікроколонії хламідій в цитоплазмі мононуклеарних клітин.

Серологічне дослідження. Основним методом серологічної діагностики хво-

роби є постановка реакції зв’язування комплементу, гальмування гемаглютинації

та ІФА зі стандартним орнітозним діагностикумом. Комплементзв’язуючі та й інші

антитіла з’являються в крові хворих через 5-8 днів у невеликій кількості, потім їх

титр наростає. Тому серологічні реакції краще ставити методом парних сирова-

ток. Діагноз підтверджується при наростанні титру антитіл у 4 рази і більше. Хо-

роші результати дає також реакція непрямої імунофлуоресценції.

Алергічна проба з орнітином (інактивована алантоїсна культура C. psittaci)

ставиться як для ранньої (2-9-й день хвороби), так і ретроспективної діагностики.

Облік реакції проводять через 24-48 год. Гіперемію та інфільтрат діаметром до

1 см розцінюють як слабопозитивну реакцію, до 2 см – позитивну, більше 2 см –

різко позитивну. Висока специфічність алергічної проби залежить від ступеня

специфічності алергену, оскільки можуть бути перехресні реакції за рахунок гру-

пових хламідійних антигенів.

Респіраторний хламідіоз

Хламідійна пневмонія – інфекційна хвороба, яка характеризується запален-

ням легень, катаром верхніх дихальних шляхів, загальною інтоксикацією. Збуд-

ник – Chlamydia pneumoniae. Від інших хламідій вона відрізняється грушоподіб-

ною формою елементарних тілець. Джерело інфекції – хворі люди. Збудник виді-

ляється з носоглотки, механізм зараження – повітряно-крапельний.

У зв’язку з тим, що C. pneumoniae погано розмножується в курячих ембріо-

нах і культурах клітин, методи бактеріологічної діагностики не використовують-

ся. Практичні лабораторії не мають реагентів і для серологічної діагностики

респіраторного хламідіозу. Для виявлення та ідентифікації хламідій пневмонії в

досліджуваному матеріалі використовують лише реакцію імунофлуоресценції

із застосуванням моноклональних антитіл до високоспецифічного антигена

збудника.

310

Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

Сечостатевий хламідіоз

Патогенні хламідії, особливо C. trachomatis, досить часто викликають гострі

або хронічні запалення уретри, вагіни, шийки матки. Урогенітальний хламідіоз

впродовж останнього десятиріччя зустрічається частіше, ніж сифіліс і гонорея.

Основний шлях передачі захворювань – статевий, значно рідше – побутовий.

Матеріалом для лабораторного дослідження служать зскрібки зі слизової

уретри у чоловіків і жінок та зскрібки із шийки матки у жінок. Український НДІ

дерматології та венерології розробив уніфіковані методи діагностики сечостате-

вих хламідіозів. Серед них важливе значення мають експрес-методи, виявлення

морфологічних структур та антигенів хламідій у досліджуваному матеріалі, виді-

лення хламідій в культурах клітин, виявлення хламідійних антитіл за допомогою

серологічних реакцій та полімеразна ланцюгова реакція.

Експрес-методи. Ряд фірм США та Франції розробили спеціальні діагнос-

тичні тести для проведення імунохроматографічних експрес-методів, які можуть

видати результат через 10-30 хв. Однак їх чутливість і специфічність значно мен-

ша, ніж при проведенні повномасштабних досліджень.

Мікроскопічні методи. Досліджуваний матеріал беруть у хворих, які

протягом місяця не повинні приймати антибіотики. Зскрібки роблять одноразо-

вим зондом (щіточкою, ложечкою Фолькмана, жолобкуватим зондом). Інфекцій-

ний матеріал наносять на поверхню 8 мм ямки спеціального предметного скла.

Мазок висушують 20-30 хв і фіксують у холодному ацетоні протягом 5-10 хв, за-

барвлюють за методом Романовського-Гімзи 35-40 хв, обробляють підкисленим

етанолом (3-5 крапель льодяної оцтової кислоти на 15-20 мл спирту) протягом 5-

10 с, промивають водою, висушують і мікроскопують. Ретикулярні тільця забарв-

люються в синьо-фіолетовий колір, а елементарні тільця – в рожево-червоний.

Зернисті структури хламідій розміщуються поблизу ядра. Виявлення 5-10 типо-

вих включень має діагностичне значення.

Антигени хламідій в інфекційному матеріалі виявляють за допомогою пря-

мої і непрямої реакції імунофлуоресценції. Суть прямого методу полягає у з’єднанні

мічених флуорохромом антитіл із хламідійним антигеном і виявленні специфіч-

ного світіння при люмінесцентній мікроскопії. Люмінесцентна антихламідійна

сироватка виготовляється в Харкові. Є багато закордонних діагностичних систем

для проведення цього методу.

Суть непрямого методу полягає у з’єднанні комплексу антиген + немічені

хламідійні антитіла з видовою (антиглобуліновою) міченою флуоресцеїном сиро-

ваткою.

Окрім мікроскопічних методів, антигени хламідій в інфекційному матеріалі

можна виявити за допомогою імуноферментного аналізу. Принцип методу поля-

гає у взаємодії моноклональних хламідійних антитіл, адсорбованих на твердій

фазі, з антигеном хламідій, що знаходиться у досліджуваному матеріалі, й утво-

ренні імунних комплексів. Матеріалом для аналізу можуть бути зскрібки зі слизо-

вих оболонок, центрифугати сечі, секрети, біоптати тощо.