Кирилюк Ф.М. Новітня політологія

Подождите немного. Документ загружается.

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

531

за чисельністю населенням, які в майбутньому могли б сприяти зміцненню позицій

США в швидкозмінному світі.

У 1981 р. Бжезінський продовжив свою академічну кар’єру: в Колумбійському уні-

верситеті як професор американської зовнішньої політики і в Джорджтаунському

університетському Центрі стратегічних і міжнародних досліджень як старший ра-

дник.

В даний час Бжезінський продовжує викладацьку діяльність. Він був наставником

держсекретаря США Мадлен Олбрайт.

Дружина Бжезінського Емілія Бенеш — родичка президента колишньої Чехосло-

ваччини Едуарда Бенеша. В сім’ї Бжезінських троє дітей.

Талановитий і плідний письменник, Бжезінський багато своїх творів присвятив

дослідженню Радянського Союзу, а також питанням стратегії США на зовнішньо-

політичній арені. Серед його робіт — «Ідеологія і сила радянської політики», «Ззовні

контролю», «План гри», «Великий провал», «Влада і принцип» тощо.

«Велика шахівниця та гегемонія США». У своїй знаменитій праці «Велика

шахівниця…» З. Бжезінський зазначає, що з тієї миті, як приблизно 500 років тому

континенти стали взаємодіяти в політичному відношенні, Євразія стає центром сві-

тової могутності. Останнє десятиріччя ХХ ст. було відзначено тектонічним зсувом

у світових справах. Вперше в історії неєвразійська держава стала не тільки голо-

вним арбітром у відносинах між євразійськими державами, а й наймогутнішою

державою в світі. Поразка і розвал Радянського Союзу став фінальним акордом в

швидкому піднесенні на п’єдестал держави Західної півкулі — Сполучених Штатів

як єдиної і дійсно достовірно першої глобальної держави.

Проте Євразія зберігає своє геополітичне значення. Відповідно питання про те,

як саме глобальні інтереси Америки повинні реалізовуватися зі складними відноси-

нами між євразійськими державами і чи дійсно зможе вона запобігти появі на між-

народній арені домінуючої і антагоністичної євразійської держави, лишається

центральним у плані здатності Америки утримувати своє світове панування.

Євразія, зазначає вчений, є «шахівницею», на якій ведеться боротьба за світове

панування, і така боротьба зачіпає геостратегію — стратегічне управління геополі-

тичними інтересами. Американська світова першість відзначається стрімкістю сво-

го становлення, своїми глобальними масштабами і способами здійснення. Протя-

гом усього лише одного сторіччя Америка під впливом внутрішніх змін, а також

динамічного розвитку міжнародних подій з ізольованої країни в Західній півкулі

трансформувалася в державу світового масштабу за розмахом інтересів і впливу.

Етапи становлення американської гегемонії за З. Бжезінським:

• Іспано-американська війна 1898 року — перша для Америки.

• Загарбницька війна за межами континенту. Розповсюдження влади на Тихо-

океанський регіон, Гавайї, до Філіппін.

• «Доктрина Монро». Мета — військово-морське панування в двох океанах. Бу-

дівництво Панамського каналу.

• До початку Першої світової війни економічний потенціал Америки — близько

33 % світового ВВП. Великобританія втрачає роль провідної індустріальної держави.

• Перша світова війна — перша можливість для перекидання американських озброє-

них сил до Європи. Перші значні кроки по застосуванню американських принципів в рі-

шенні європейських проблем. Проте ця війна швидше європейська, ніж глобальна.

• Руйнівний характер Першої світової війни ознаменував початок кінця євро-

пейської політичної, економічної і культурної переваги.

Ф. М. Кирилюк

532

• Друга світова війна — дійсно глобальна. Головні переможці — США і СРСР

стають наступниками суперечки за світове панування.

• 50 років холодної війни. Поява ядерної зброї робить війну класичного типу

практично неможливою. В геополітичному плані конфлікт протікає на периферії

Євразії.

• Розвал радянсько-китайського блоку.

• Стагнація та економічний занепад СРСР.

• Розпад Радянського Союзу — головного суперника за світове панування.

• Америка займає домінуючі позиції в чотирьох сферах, що мають вирішальне

значення для світового панування: у військовій сфері у неї є змога по розгортанню

військової сили, що не має собі рівних за глобальними можливостями; в сфері еко-

номіки залишається основною рушійною силою світового розвитку, навіть не див-

лячись на конкуренцію в окремих галузях з боку Японії і Німеччини; в технологіч-

ному відношенні вона зберігає абсолютне лідерство в передових галузях науки і

техніки; у сфері культури, не дивлячись на її примітивність, Америка користується

привабливістю, що не має собі рівних, особливо серед молоді всього світу — все це

забезпечує Сполученим Штатам політичний вплив, близького якому не має жодна

держава. Саме поєднання всіх цих чинників робить Америку єдиною світовою над-

державою в повному розумінні цього слова.

Американська глобальна перевага підкріплюється складною системою союзів і

коаліцій, які буквально оперізують весь світ. Американська перевага породила

новий міжнародний порядок, який не тільки копіює, а й відтворює за кордоном

риси, значну кількість особливостей американської системи. Її основні моменти

включають:

• систему колективної безпеки, в тому числі з’єднане командування і озброєні

сили, наприклад, НАТО, Американсько-японський договір про безпеку тощо;

• регіональне економічне співробітництво, наприклад, APEC, NAFTA (Північ-

ноамериканська угода про вільну торгівлю), і спеціальні глобальні організації спів-

праці, наприклад, Всесвітній банк, МВФ, Всесвітня організація праці;

• процедури, які надають особливу увагу сумісному ухваленню рішень, навіть

при домінуванні Сполучених Штатів;

• перевагу демократичного членства в ключових союзах;

• рудиментарну глобальну конституційну і юридичну структуру (від Міжнарод-

ного Суду до спеціального трибуналу з розгляду військових злочинів у Боснії).

Більша частина цієї системи виникла під час холодної війни і була спрямована

на стримання глобального суперника — Радянського Союзу. Таким чином, вона

вже була готова до глобального застосування. Як тільки цей суперник розвалився,

Америка стала першою і єдиною глобальною державою.

Євразійська шахівниця. Євразія є найбільшим континентом на земній кулі і

займає осьове положення в геополітичному відношенні. Держава, яка панує в Євра-

зії, контролювала б два з трьох найбільш розвинутих і економічно продуктивних

світових регіонів. Контроль над Євразією майже автоматично спричинить собою

підкорення Африки, перетворивши Західну півкулю і Океанію на геополітичну пе-

риферію центрального континенту світу. Близько 75 % світового населення живе в

Євразії, і велика частина світового фізичного багатства також знаходиться там —

як у її підприємствах, так і під землею. На частку Євразії припадає близько 60 %

світового ВНП і близько трьох чвертей відомих світових енергетичних запасів.

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

533

Два претенденти на регіональну гегемонію і глобальний вплив, що мають най-

вищу чисельність населення, знаходяться в Євразії. Всі потенційні політичні та/чи

економічні виклики американському переважанню виходять з Євразії. В сукупності

євразійська могутність значно перевищує американську. На щастя для Америки,

Євразія занадто велика, щоб бути єдиною в політичному відношенні. Євразія, та-

ким чином, є шахівницею, на якій продовжується боротьба за глобальне панування.

Масштаби американської глобальної гегемонії, за загальним визнанням, великі,

але неглибокі, стримуються як внутрішніми, так і зовнішніми обмеженнями. Аме-

риканська гегемонія має на увазі надання вирішального впливу на всі сфери суспі-

льного життя. Саме розміри і різноманіття Євразії, а також могутність деяких її

держав, обмежують глибину американського впливу і масштаби контролю над хо-

дом подій. Фактом є також те, що Америка дуже демократична «удома», щоб бути

диктатором за кордоном. Це обмежує застосування американської потужності, осо-

бливо її військових можливостей. Більше того, більшість американців у цілому не

одержують ніякого особливого задоволення від статусу їхньої країни як єдиної сві-

тової наддержави.

Ядерні озброєння істотно ослабили корисність війни як інструменту політики

або навіть загрози. Економічний взаємозв’язок держав, що постійно зростає, робить

політичне використання економічного шантажу менш успішним. Таким чином, ма-

неврування, дипломатія, створення коаліцій, кооптація і зважене застосування по-

літичних козирів стали основними складовими частинами успішного здійснення

геостратегічної влади на євразійській шахівниці.

Геополітика і геостратегія. З. Бжезінський зазначає, що правлячі еліти все

ближче підходять до визнання того, що не територіальний, а інші чинники предста-

вляються більш принциповими у визначенні національного статусу держави або

ступеня міжнародного впливу цієї держави. Економічний розвиток і його втілення

в технологічних інноваціях також можуть бути ключовим критерієм сили... проте

все ще існує тенденція, при якій географічне положення визначає безпосередні

пріоритети держави: чим більша її військова, економічна і політична потужність,

тим більший радіус, крім безпосередніх його сусідів, життєвих геополітичних інте-

ресів, впливу і залученості цієї держави.

На його думку, нині геополітичне питання більше не зводиться до того, яка час-

тина Євразії є відправною точкою панування над континентом, або до того, що ва-

жливіше: влада на морі чи на суші. Геополітика просунулася від регіонального ми-

слення до глобального, при цьому перевага над усім Євразійським континентом є

центральною основою глобальної першості. Для Сполучених Штатів євразійська

геостратегія включає цілеспрямоване керівництво динамічними з геостратегічної

точки зору державами-каталізаторами в геополітичному плані, зберігаючи два рів-

ноцінні інтереси Америки: в найближчій перспективі — збереження своєї винятко-

вої глобальної влади, а в далекій перспективі — її трансформацію в усе більш ін-

ституціолізовану глобальну співпрацю.

Вчений особливо підкреслює, що дійовими особами є держави, які володіють

волею здійснити владу або робити вплив за власними межами, з тим щоб змінити

— до ступеня, коли це відображається в інтересах Америки, — існуюче геополіти-

чне положення. Вони мають потенціал та/чи схильність до непостійності з геополі-

тичної точки зору. Вони критично оцінюють американську потужність, визначають

межі, в рамках яких їхні інтереси збігаються або за якими вступають у суперечність

Ф. М. Кирилюк

534

з американськими, і після цього формують свої власні більш обмежені євразійські

завдання, що іноді узгоджуються, а іноді суперечать американській політиці.

«Геополітичні центри — це держави, чиє значення випливає не з їхньої сили і

мотивації, а швидше з їхньої потенційної уразливості для дій з боку геостратегіч-

них дійових осіб. Частіше за все геополітичні центри зумовлюються своїм геогра-

фічним положенням, яке в ряді випадків додає особливу роль у плані контролю до-

ступу до важливих районів, або можливості відмови впливом геостратегічним

діючим особам в отриманні ресурсів. В інших випадках геополітичний центр може

діяти як щит держави або навіть регіону, що має життєво важливе значення на гео-

політичній арені. Ідентифікація ключових євразійських геополітичних центрів, а

також їх захист, є принциповим аспектом глобальної геостратегії Америки».

У поточних умовах в масштабі всього світу принаймні п’ять ключових геостра-

тегічних дійових осіб і п’ять геополітичних центрів можуть ідентифікуватися на

новій євразійській геополітичній карті. Франція, Німеччина, Росія, Китай і Індія —

великі активні фігури, тоді як Великобританія, Японія та Індонезія (теж дуже важ-

ливі країни) не підпадають під цю кваліфікацію. Україна, Азербайджан, Південна

Корея, Туреччина та Іран відіграють роль принципово важливих геополітичних

центрів, хоч і Туреччина, і Іран є якоюсь мірою (в межах своїх більш лімітованих

можливостей) також геостратегічно активні країни.

Франція, на його думку, не тільки прагне центральної політичної ролі в Європі,

що об’єднується, а й розглядає себе як ядро середземноморсько-східно-

африканської групи країн, має єдині інтереси. Німеччина все більше й більше усві-

домлює свій особливий статус як найзначнішої держави Європи — економічного

«тягача» регіону і лідера Європейського Союзу, що формується. І Франція, і Німе-

ччина вважають, що на них покладений обов’язок представляти інтереси Європи

при веденні справ із Росією. Росія залишається значною геостратегічною дійовою

особою, не дивлячись на ослаблену державність і, можливо, затяжну недугу. Сама

її присутність робить відчутний вплив на держави, що здобули незалежність вна-

слідок розвалу Радянського Союзу. Як тільки вона відновить свою потужність, то

почне справляти значний вплив на своїх західних і східних сусідів.

Європа — природний союзник Америки. Прокладаючи шлях до інтеграції

держав-націй у колективний наддержавний економічний і врешті-решт політичний

союз, Європа вказує також напрям до утворення більших форм постнаціональної

організації, що виходить за вузькі уявлення і деструктивні емоції, характерні для

епохи націоналізму. Досягнення успіху в сфері політичного об’єднання цього регі-

ону може привести до створення єдиної структури, що об’єднує 400 млн людей.

Така Європа неминуче стане світовою державою, зазначає З. Бжезінський. За його

переконанням, Європа також слугує трампліном для подальшого просування демо-

кратії вглиб Євразії. Розширення Європи на схід може закріпити демократичну пе-

ремогу 90-х років. У результаті така Європа могла б стати однією з найважливіших

осей підтримуваною Америкою великої євразійської структури по забезпеченню

безпеки і співпраці.

З. Бжезінський вказує на три основні моменти, що постали колись політичним

поштовхом до об’єднання Європи, а саме: пам’ять про дві руйнівні світові війни,

бажання економічного оздоровлення і відсутність відчуття безпеки, породжене ра-

дянською загрозою. Проте до середини 90-х років ці моменти зникли. Справа

об’єднання Європи все більше підтримується бюрократичною енергією, породжу-

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

535

ваною великим організаційним апаратом. Ідея об’єднання все ще користується зна-

чною народною підтримкою, але її популярність падає; в цій ідеї відсутній ентузі-

азм і розуміння важливості цілі. Це положення надає Сполученим Штатам особли-

ву можливість для рішучого втручання. Воно робить необхідним американську

участь у справі об’єднання Європи, оскільки інакше процес об’єднання може при-

пинитися і поступово навіть піти назад.

Стратегія для Росії. З. Бжезінський зазначає, що довгострокове завдання поля-

гає в такому: яким чином надати підтримку демократичним перетворенням у Росії

та її економічному відновленню і в той же час не допустити відродження євразійсь-

кої імперії, яка здатна перешкодити здійсненню американської геостратегічної цілі

формування більшої євроатлантичної системи, з якою в майбутньому Росія не мог-

ла б бути міцно і надійно пов’язана. Крах радянської імперії створив вакуум сили в

самому центрі Євразії. Слабкість і замішання були властиві не тільки новим, неза-

лежним державам, а й самій Росії: потрясіння породило серйозну кризу всієї систе-

ми, особливо коли політичний переворот доповнився спробою руйнації старої соці-

ально-економічної моделі радянського суспільства.

Втрата України виявилася геополітично важливим моментом з причини істотно-

го обмеження геостратегічного вибору Росії. Навіть без Прибалтійських республік і

Польщі Росія, зберігши контроль над Україною, могла б все ж таки спробувати не

втратити місце лідера в рішуче діючій євразійській імперії, усередині якої Москва

змогла б підпорядковувати своїй волі неслов’янські народи південного і південно-

східного регіонів Радянського Союзу.

Дилема єдиної альтернативи. Для Росії єдиний геостратегічний вибір, в ре-

зультаті якого вона змогла б відігравати реальну роль на міжнародній арені і отри-

мати максимальну можливість трансформуватися і модернізувати своє суспільство,

— це Європа. Для Америки Росія дуже слабка, щоб бути її партнером, але, як і ра-

ніше, дуже сильна, щоб бути просто її пацієнтом. Більш вірогідна ситуація, при

якій Росія стане проблемою, якщо Америка не розробить позиції, за допомогою

якої їй вдасться переконати росіян, що якнайкращий вибір для їх країни — це по-

силення органічних зв’язків з трансатлантичною Європою. Як для Європи, так і для

Америки національна і демократична Росія є бажаним з геополітичної точки зору

суб’єктом, джерелом стабільності в мінливому євразійському комплексі.

Головний момент, який необхідно мати на увазі: Росія не може бути в Європі

без України, що також входить до складу Європи, тоді як Україна може бути в Єв-

ропі без Росії, що входить до складу Європи. Вибір України на користь Європи по-

ставить основним завданням ухвалення Росією рішення щодо наступного етапу її

історичного розвитку: стати або також частиною Європи або євразійським ізгоєм,

тобто по-справжньому не належати ні до Європи, ні до Азії і повгрузати в конфлік-

тах з країнами «ближнього зарубіжжя».

Приєднання Росії до європейських і трансатлантичних структур і навіть певна

форма членства в них відкрили б, у свою чергу, двері в них для трьох закавказьких

країн — Грузії, Вірменії і Азербайджану, — що так відчайдушно домагаються при-

єднання до Європи.

План для Росії:

• Росія, і в сьогоднішній час, — це та сама серцевина землі — Хартланд, —

якою її концептуально визначив у минулому МакКіндер. Завоювати або розчлену-

вати Хартланд на частини — це головна умова світової гегемонії США. Росію не-

Ф. М. Кирилюк

536

обхідно розчленувати на три окремі держави — одну з центром у Петербурзі, іншу

з центром у Москві, а Сибір відділити в окрему державу.

• Відштовхуючись від ідей Ніколаса Спайкмена, Бжезінський розвиває концепцію

оточення Росії шляхом захоплення «околичних земель» — євразійського поясу прибе-

режних територій і країн або «римланд», у тому числі і Югославії, яка є однією з таких

країн. В цьому контексті можна собі пригадати слова Спайкмена: «Хто контролює

«римланд», панує над Євразією; хто панує над Євразією, контролює долі світу».

• Динаміка міжнародних відносин після 1991 року визначається американським

вторгненням у геополітичний простір колишнього Радянського Союзу і завоюван-

ням цього простору.

• Завоювання і контроль над Євразією є основною метою США і стрижнем аме-

риканської зовнішньої політики. Контроль над Євразією — основа американського

світового панування і їх Нового світового порядку.

Таким чином, для США прийшов час виробити і застосувати комплексну, все-

осяжну і довгострокову геостратегію по відношенню до всієї Євразії. Ця необхід-

ність випливає із взаємодії двох фундаментальних реальностей: Америка зараз є

єдиною супердержавою, а Євразія — центральною ареною світу. Отже, зміна в

співвідношенні сил на Євразійському континенті матиме вирішальне значення для

світового верховенства Америки, а також для її історичної спадщини.

ІЗ ПЕРШОДЖЕРЕЛ

З. БЖЕЗИНСКИИ

БОЛЬШАЯ ШАХМАТНАЯ ДОСКА. ГОСПОДСТВО АМЕРИКИ

И ЕГО ГЕОСТРАТЕГИЧЕСКИЕ ІМПЕРАТИВЫ

ЧЕРНАЯ ДЫРА

Распад в конце 1991 года самого крупного по территории государства в мире способствовал об-

разованию «черной дыры» в самим центре Евразии. Это было похоже на то, как если бы централь-

ную и важную в геополитическом смысле часть суши стерли с карты Земли.

Для Америки эта новая и ставящая в тупик геополитическая ситуация представляет серьезный вызов.

Понятно, что незамедлительная задача заключалась в уменьшении возможности возникновения полити-

ческой анархии либо возрождения враждебной диктатуры в распадающемся государстве, все еще обла-

дающем мощным ядерным арсеналом. Долгосрочная же задача состоит в следующем: каким образом ока-

зать поддержку демократическим преобразованиям в России и ее экономическому восстановлению и в то

же время не допустить возрождения вновь евразийской империи, которая способна помешать осуществ-

лению американской геостратегической цели формирования более крупной евроатлантической системы, с

которой в будущем Россия могла бы быть прочно и надежно связана.

НОВОЕ ГЕОПОЛИТИЧЕСКОЕ ПОЛОЖЕНИЕ РОССИИ

Крах Советского Союза стал заключительным этапом постепенного распада мощного китайско-

советского коммунистического блока, который за короткий промежуток времени сравнялся, а в некото-

рых зонах даже превзошел границы владений Чингисхана. Однако более современный трансконтинен-

тальный евроазиатский блок просуществовал недолго; уже отпадение от него Югославии Тито и непови-

новение Китая Мао свидетельствовали об уязвимости коммунистического лагеря перед лицом

националистических устремлений, которые, как оказалось, сильнее идеологических уз. Китайско-

советский блок просуществовал около десяти, Советский Союз — примерно 70 лет.

Однако в геополитическом плане еще более значительным событием явился развал многовеко-

вой, с центром правления в Москве, великой Российской державы. Распад этой империи был уско-

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

537

рен общим социально-экономическим и политическим крахом советской системы, хотя большая

часть ее болезней оставалась затушеванной почти до самого конца благодаря системе секретности и

самоизоляции. Поэтому мир был ошеломлен кажущейся быстротой саморазрушения Советского

Союза. В течение всего лишь двух недель декабря 1991 года сначала о роспуске Советского Союза

демонстративно заявили главы республик России, Украины и Белоруссии, затем официально, он

был заменен на более неопределенное образование, названное Содружеством Независимых Госу-

дарств, объединившим все советские республики, кроме балтийских; далее советский президент не-

охотно ушел в отставку, а советский флаг был спущен с башни Кремля; и наконец, Российская Фе-

дерация — в настоящее время преимущественно русское национальное государство с общей

численностью населения в 150 млн человек — появилась на арене в качестве преемницы де-факто

бывшего Советского Союза, в то время как остальные республики — насчитывающие еще 150 млн

человек — утверждали в разной степени свои права на независимость и суверенитет.

Крах Советского Союза вызвал колоссальное геополитическое замешательство. В течение 14

дней россияне, которые вообще-то даже меньше были осведомлены, чем внешний мир, о прибли-

жающемся распаде Советского Союза, неожиданно для себя обнаружили, что они более не являют-

ся хозяевами трансконтинентальной империи, а границы других республик с Россией стали теми,

какими они были с Кавказом в начале 1800-х годов, со Средней Азией — в середине 1800-х и, что

намного более драматично и болезненно, с Западом — приблизительно в 1600 году, сразу же после

царствования Ивана Грозного. Потеря Кавказа способствовала появлению стратегических опасений

относительно возобновления влияния Турции; потеря Средней Азии породила чувство утраты зна-

чительных энергетических и минеральных ресурсов, равно как и чувство тревоги в связи с потенци-

альной мусульманской проблемой; независимость Украины бросила вызов притязаниям России на

божественное предназначение быть знаменосцем всего панславянского сообщества.

Пространство, веками принадлежавшее царской империи и в течение трех четвертей века Советско-

му Союзу под главенством русских, теперь заполнено дюжиной государств, большинство из которых

(кроме России) едва ли готовы к обретению подлинного суверенитета; к тому же численность населения

этих государств тоже разная: от довольно крупной Украины, имеющей 52 млн человек, и до Армении, на-

считывающей всего 3,5 млн. Их жизнеспособность представлялась сомнительной, в то время как готов-

ность Москвы постоянно приспосабливаться к новой реальности также выглядела непредсказуемой. Ис-

торический шок, который испытали русские, был усилен еще и тем, что примерно 20 млн человек,

говорящих по-русски, в настоящее время постоянно проживают на территории иностранных государств,

где политическое господство находится в руках все более националистически настроенных элит, решив-

ших утвердить свою национальную самобытность после десятилетий более или менее принудительной

русификации.

Крах Российской империи создал вакуум силы в самом центре Евразии. Слабость и замешательство

были присущи не только новым, получившим независимость, государствам, но и самой России. Потрясе-

ние породило серьезный кризис всей системы, особенно когда политический переворот дополнился по-

пыткой разрушить старую социально-экономическую модель советского общества. Травма нации усугу-

билась военным вмешательством России в Таджикистан, обусловленным опасениями захвата

мусульманами этого нового независимого государства, но в еще большей степени она была обострена

трагическим, кровавым, невероятно дорогим как в политическом, так и в экономическом плане вторжени-

ем России в Чечню. Самым болезненным в этой ситуации является осознание того, что авторитет России

на международной арене в значительной степени подорван; прежде одна из двух ведущих мировых

сверхдержав в настоящее время в политических кругах многими оценивается просто как региональная

держава «третьего мира», хотя по-прежнему и обладающая значительным, но все более и более устаре-

вающим ядерным арсеналом.

Образовавшийся геополитический вакуум увеличивался в связи с размахом социального кризи-

са в России. Коммунистическое правление в течение трех четвертей века причинило беспрецедент-

ный биологический ущерб российскому народу. Огромное число наиболее одаренных и предприим-

чивых людей были убиты или пропали без вести в лагерях ГУЛАГа, и таких людей насчитывается

несколько миллионов. Кроме того, страна также несла потери во время Первой мировой войны,

имела многочисленные жертвы в ходе затяжной гражданской войны, терпела зверства и лишения во

время Второй мировой войны. Правящий коммунистический режим навязал удушающую ортодок-

сальную доктрину всей стране, одновременно изолировав ее от остального мира. Экономическая

политика страны была абсолютно индифферентна к экологическим проблемам, в результате чего

значительно пострадали как окружающая среда, так и здоровье людей. Согласно официальным ста-

тистическим данным России, к середине 90-х годов — только примерно 40 % от числа новорожден-

Ф. М. Кирилюк

538

ных появлялись на свет здоровыми, в то время как приблизительно пятая часть от числа всех рос-

сийских первоклассников страдала задержкой умственного развития. Продолжительность жизни у

мужчин сократилась до 57,3 года, и русских умирало больше, чем рождалось. Социальные условия

в России фактически соответствовали условиям страны «третьего мира» средней категории.

Невозможно преувеличить ужасы и страдания, выпавшие на долю русских людей в течение этого

столетия. Едва ли можно найти хоть одну русскую семью, которая имела бы возможность нормального

цивилизованного существования. Рассмотрим социальные последствия следующих событий:

• Русско-японская война 1905 года, окончившаяся унизительным поражением России;

• первая «пролетарская» революция 1905 года, породившая многочисленные акты городского

насилия;

• Первая мировая война 1914—1917 годов, явившаяся причиной миллионных жертв и много-

численных нарушений в экономике;

• гражданская война 1918—1921 годов, унесшая еще несколько миллионов человеческих жиз-

ней и опустошившая страну;

• Русско-польская война 1919—1920 годов, закончившаяся поражением России;

• создание системы ГУЛАГа в начале 20-х годов, включая уничтожение представителей элиты

предреволюционного периода и их массовое бегство из России;

• процессы индустриализации и коллективизации в начале и середине 30-х годов породили

массовый голод и миллионы смертей в Украине и Казахстане;

• «великая чистка» и террор в середине и конце 30-х годов, когда миллионы заключенных на-

ходились в трудовых лагерях, более миллиона человек были расстреляны, несколько миллионов

умерли в результате безжалостного обращения;

• Вторая мировая война 1941—1945 годов, принесшая многомиллионные военные и граждан-

ские жертвы и сильные разрушения в экономике;

• возобновление сталинского террора в конце 40-х годов вновь повлекло за собой массовые

аресты и казни;

• 44-летний период гонки вооружений с Соединенными Штатами, начавшийся в конце 40-х и

продолжавшийся до конца 80-х годов, явился причиной разорения государства;

• попытки насаждения советской власти в зоне Карибского бассейна, на Ближнем Востоке и в

Африке в течение 70—80-х годов подорвали экономику страны;

• затяжная война в Афганистане 1979—1989 годов сильно подорвала потенциал страны;

• неожиданный крах Советского Союза, сопровождавшийся гражданскими беспорядками в

стране, болезненным экономическим кризисом, кровопролитной и унизительной войной в Чечне.

Не только кризис внутри страны и потеря международного статуса мучительно тревожат Рос-

сию, особенно представителей русской политической элиты, но и геополитическое положение Рос-

сии, также оказавшееся неблагоприятным. На Западе вследствие процесса распада Советского Сою-

за границы России существенно изменились в неблагоприятную для нее сторону, а сфера ее

геополитического влияния серьезно сократилась. Прибалтийские государства находились под кон-

тролем России с 1700-х годов, и потеря таких портов, как Рига и Таллинн, сделала доступ России к

Балтийскому морю более ограниченным, причем в зонах, где оно зимой замерзает. Хотя Москва и

сумела сохранить политическое главенствующее положение в новой, получившей официальный

статус независимости, но в высшей степени русифицированной Беларуси, однако еще далеко не яс-

но, не одержит ли в конечном счете и здесь верх националистическая инфекция. А за границами

бывшего Советского Союза крах Организации Варшавского договора означал, что бывшие сателли-

ты Центральной Европы, среди которых на первое место выдвинулась Польша, быстрыми темпами

склоняются в сторону НАТО и Европейского Союза.

Самым беспокоящим моментом явилась потеря Украины. Появление независимого государства

Украины не только вынудило всех россиян переосмыслить характер их собственной политической и

этнической принадлежности, но и обозначило большую геополитическую неудачу Российского го-

сударства. Отречение от более чем 300-летней российской имперской истории означало потерю по-

тенциально богатой индустриальной и сельскохозяйственной экономики и 52 млн человек, этниче-

ски и религиозно наиболее тесно связанных с русскими, которые способны были превратить

Россию в действительно крупную и уверенную в себе имперскую державу. Независимость Украины

также лишила Россию ее доминирующего положения на Черном море, где Одесса служила жизнен-

но важным портом для торговли со странами Средиземноморья и всего мира в целом.

Потеря Украины явилась геополитически важным моментом по причине существенного огра-

ничения геостратегического выбора России. Даже без Прибалтийских республик и Польши Россия,

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

539

сохранив контроль над Украиной, могла бы все же попытаться не утратить место лидера в реши-

тельно действующей евразийской империи, внутри которой Москва смогла бы подчинить своей во-

ле неславянские народы южного и юго-восточного регионов бывшего Советского Союза. Однако

без Украины с ее 52-миллионным славянским населением любая попытка Москвы воссоздать евра-

зийскую империю способствовала бы, по всей видимости, тому, что в гордом одиночестве Россия

оказывалась запутавшейся в затяжных конфликтах с поднявшимися на защиту своих национальных

и религиозных интересов неславянскими народами; война с Чечней является, вероятно, просто пер-

вым тому примером. Более того, принимая во внимание снижение уровня рождаемости в России и

буквально взрыв рождаемости в республиках Средней Азии, любое новое евразийское государство,

базирующееся исключительно на власти России, без Украины неизбежно с каждым годом будет

становиться все менее европейским и все более азиатским.

Потеря Украины явилась не только центральным геополитическим событием, она также стала

геополитическим катализатором. Именно действия Украины — объявление ею независимости в де-

кабре 1991 года, ее настойчивость в ходе важных переговоров в Беловежской пуще о том, что Со-

ветский Союз следует заменить более свободным Содружеством Независимых Государств, и осо-

бенно неожиданное навязывание, похожее на переворот, украинского командования над

подразделениями Советской Армии, размещенными на украинской земле, — помешали СНГ стать

просто новым наименованием более федерального СССР. Политическая самостоятельность Украи-

ны ошеломила Москву и явилась примером, которому, хотя вначале и не очень уверенно, затем по-

следовали другие советские республики.

Потеря Россией своего главенствующего положения на Балтийском море повторилась и на Черном

море не только из-за получения Украиной независимости, но также еще и потому, что новые независимые

государства Кавказа — Грузия, Армения и Азербайджан — усилили возможности Турции по восстанов-

лению однажды утраченного влияния в этом регионе. До 1991 года Черное море являлось отправной точ-

кой России в плане проекции своей военно-морской мощи на район Средиземноморья. Однако к середине

90-х годов Россия осталась с небольшой береговой полосой Черного моря и с неразрешенным спорным

вопросом с Украиной о правах на базирование в Крыму остатков советского Черноморского флота, на-

блюдая при этом с явным раздражением за проведением совместных, Украины с НАТО, военно-морских

и морских десантных маневров, а также за возрастанием роли Турции в регионе Черного моря. России

также подозревала Турцию в оказании эффективной помощи силам сопротивления в Чечне.

Далее к юго-востоку геополитический переворот вызвал аналогичные существенные изменения ста-

туса России в зоне Каспийского бассейна и в Средней Азии в целом. До краха Советского Союза Каспий-

ское море фактически являлось российским озером, небольшой южный сектор которого находился на

границе с Ираном. С появлением независимого и твердо националистического Азербайджана — позиции

которого были усилены устремившимися в эту республику нетерпеливыми западными нефтяными инве-

сторами — и таких же независимых Казахстана и Туркменистана Россия стала только одним из пяти пре-

тендентов на богатства Каспийского моря. Россия более не могла уверенно полагать, что по собственному

усмотрению может распоряжаться этими ресурсами.

Появление самостоятельных независимых государств Средней Азии означало, что в некоторых местах

юго-восточная граница России была оттеснена в северном направлении более чем на тысячу миль. Новые го-

сударства в настоящее время контролируют большую часть месторождений минеральных и энергетических

ресурсов, которые обязательно станут привлекательными для иностранных государств. Неизбежным стано-

вится то, что не только представители элиты, но вскоре и простые люди в этих республиках будут становить-

ся все более и более националистически настроенными и, по всей видимости, будут все в большей степени

придерживаться мусульманской ориентации. В Казахстане, обширной стране, располагающей огромными

запасами природных ресурсов, но с населением почти в 20 млн человек, распределенным примерно поровну

между казахами и славянами, лингвистические и национальные трения, по-видимому, имеют тенденцию к

усилению. Узбекистан — при более однородном этническом составе населения, насчитывающего примерно

25 млн человек, и лидерах, делающих акцент на историческом величии страны, — становится все более ак-

тивным в утверждении нового постколониального статуса региона. Туркменистан, который географически

защищен Казахстаном от какого-либо прямого контакта с Россией, активно налаживает и развивает новые

связи с Ираном в целях ослабления своей прежней зависимости от российской системы для получения дос-

тупа на мировые рынки.

Республики Средней Азии, получающие поддержку Турции, Ирана, Пакистана и Саудовской

Аравии, не склонны торговать своим новым политическим суверенитетом даже ради выгодной эко-

номической интеграции с Россией, на что многие русские все еще продолжают надеяться. По край-

ней мере, некоторая напряженность и враждебность в отношениях этих республик с Россией неиз-

Ф. М. Кирилюк

540

бежны, хотя на основании неприятных прецедентов с Чечней и Таджикистаном можно предполо-

жить, что нельзя полностью исключать и возможности развития событий в еще более худшую сто-

рону. Для русских спектр потенциального конфликта с мусульманскими государствами по всему

южному флангу России (общая численность населения которых, вместе с Турцией, Ираном и Паки-

станом, составляет более 300 млн человек) представляет собой источник серьезной обеспокоенно-

сти.

И наконец, в момент краха советской империи Россия столкнулась с новой угрожающей геопо-

литической ситуацией также и на Дальнем Востоке, хотя ни территориальные, ни политические из-

менения не коснулись этого региона. В течение нескольких веков Китай представлял собой более

слабое и более отсталое государство по сравнению с Россией, по крайней мере в политической и во-

енной сферах. Никто из русских, обеспокоенных будущим страны и озадаченных драматическими

изменениями этого десятилетия, не в состоянии проигнорировать тот факт, что Китай в настоящее

время находится на пути становления и преобразования в более развитое, более динамичное и более

благополучное государство, нежели Россия. Экономическая мощь Китая в совокупности с динами-

ческой энергией его 1,2-миллиардного населения существенно меняют историческое уравнение ме-

жду двумя странами с учетом незаселенных территорий Сибири, почти призывающих китайское ос-

воение.

Такая неустойчивая новая реальность не может не отразиться на чувстве безопасности России по по-

воду ее территорий на Дальнем Востоке, равно как и в отношении ее интересов в Средней Азии. В долго-

срочной перспективе подобного рода перемены могут даже усугубить геополитическую важность потери

Россией Украины. О стратегических последствиях такой ситуации для России очень хорошо сказал Вла-

димир Лукин, первый посол посткоммунистического периода России в Соединенных Штатах, а позднее

председатель Комитета по иностранным делам в Госдуме:

«В прошлом Россия видела себя во главе Азии, хотя и позади Европы. Однако затем Азия стала

развиваться более быстрыми темпами... и мы обнаружили самих себя не столько между «современ-

ной Европой» и «отсталой Азией», сколько занимающими несколько странное промежуточное про-

странство между двумя «Европами»».

Короче говоря, Россия, являвшаяся до недавнего времени созидателем великой территориаль-

ной державы и лидером идеологического блока государств-сателлитов, территория которых прости-

ралась до самого центра Европы и даже одно время до Южно-Китайского моря, превратилась в

обеспокоенное национальное государство, не имеющее свободного географического доступа к

внешнему миру и потенциально уязвимое перед лицом ослабляющих его конфликтов с соседями на

западном, южном и восточном флангах. Только непригодные для жизни и недосягаемые северные

просторы, почти постоянно скованные льдом и покрытые снегом, представляются безопасными в

геополитическом плане.

ДИЛЕММА ЕДИНСТВЕННОЙ АЛЬТЕРНАТИВЫ

Для России единственный геостратегический выбор, в результате которого она смогла бы иг-

рать реальную роль на международной арене и получить максимальную возможность трансформи-

роваться и модернизировать свое общество, — это Европа. И это не просто какая-нибудь Европа, а

трансатлантическая Европа с расширяющимися ЕС и НАТО. Такая Европа, как мы видели в главе 3,

принимает осязаемую форму и, кроме того, она, вероятно, будет по-прежнему тесно связана с Аме-

рикой. Вот с такой Европой России придется иметь отношения в том случае, если она хочет избе-

жать опасной геополитической изоляции.

Для Америки Россия слишком слаба, чтобы быть ее партнером, но, как и прежде, слишком

сильна, чтобы быть просто ее пациентом. Более вероятна ситуация, при которой Россия станет про-

блемой, если Америка не разработает позицию, с помощью которой ей удастся убедить русских, что

наилучший выбор для их страны — это усиление органических связей с трансатлантической Евро-

пой. Хотя долгосрочный российско-китайский и российско-иранский стратегический союз малове-

роятен, для Америки весьма важно избегать политики, которая могла бы отвлечь внимание России

от нужного геополитического выбора. Поэтому, насколько это возможно, отношения Америки с Ки-

таем и Ираном следует формулировать также с учетом их влияния на геополитические расчеты рус-

ских. Сохранение иллюзий о великих геостратегических вариантах может лишь отсрочить истори-

ческий выбор, который должна сделать Россия, чтобы избавиться от тяжелого заболевания.

Только Россия, желающая принять новые реальности Европы как в экономическом, так и в гео-

политическом плане, сможет извлечь международные преимущества из расширяющегося транскон-

тинентального европейского сотрудничества в области торговли, коммуникаций, капиталовложений