Кирилюк Ф.М. Новітня політологія

Подождите немного. Документ загружается.

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

491

завтрашнього дня. З цієї та з інших подібних причин вона могла б, із деякою нашою допомогою,

стати першою справді гуманною цивілізацією, які знало людство протягом відомої нам історії.

РЕВОЛЮЦІЙНА ПЕРЕДУМОВА

Два начебто контрастні образи майбутнього володіють сьогодні народною уявою. Більшість

людей, якщо вони взагалі задають собі клопоту думати про майбутнє, вважають, що світ, який вони

знають, існуватиме вічно, їм важко уявити справді новий спосіб свого життя, не кажучи про нову

цивілізацію. Вони, звичайно, визнають, що обставини змінюються, але вважають, що сьогоднішні

зміни якось обминуть їх завтра й ніщо не похитне звичної економічної та політичної структури. Во-

ни в душі очікують, що майбутнє буде продовженням теперішнього.

Це прямолінійне мислення подається в різному оформленні. На одному рівні воно проявляється

як неперевірені припущення, на яких будують свої рішення бізнесмени, вчителі, батьки та політики.

На більш науковоподібному рівні воно з’являється вбране в статистику, комп’ютерні дані та жарґон

провидців. У обох цих випадках до майбутнього бачення світу додається елемент принципової «од-

наковості» з учорашнім — це, мовляв, така собі Друга Хвиля індустріалізму, що здіймається вище,

ніж Перша, й накочується на більшу частину планети.

Недавні події сильно похитнули цей образ сподіваного майбутнього. В той час коли газетні за-

головки кричать про кризу за кризою, коли вибухнув Іран, коли Mao перестав бути богом, коли під-

скочили до неба ціни на нафту й розкрутилася божевільна інфляція, коли поширюється тероризм, а

уряди виглядають безпорадними, щоб його зупинити, усе популярнішим стає безрадісно похмуре

видіння майбутнього. Дедалі більше й більше людей, які були на постійній дієті поганих новин, по-

ганих фільмів, апокаліптичних біблійних історій та жахливих сценаріїв, написаних престижними

поп-авторами, явно прийшли до висновку, що сьогоднішнє суспільство не може бути спроектоване

в майбутнє, тому що майбутнього взагалі не буде. Вони вважають, що до Армагеддону залишилися

лічені хвилини й Земля невтримно летить до свого кінцевого катаклізму.

На перший погляд, ці два бачення майбутнього здаються дуже різними. А проте вони створю-

ють дуже схожі психологічні й політичні ефекти. Обидва ведуть до паралічу уяви й волі.

Якщо завтрашнє суспільство — це лише збільшення, синерама сьогоднішнього, нам мало що

треба робити, аби до нього приготуватися. З другого боку, якщо суспільство неминуче самозруйну-

ється ще за нашого життя, ми не можемо нічого зробити. Одне слово, обидва ці погляди на майбут-

нє генерують замкненість у собі й пасивність. Обидва заморожують нас у стан бездіяльності.

І все ж, коли ми намагаємося зрозуміти, що з нами відбувається, ми не обмежені цим спроще-

ним вибором між Армагеддоном і Більш або Менш Тим Самим. Існують багато інших прозорих і

конструктивних способів думати про наше завтра — способів підготуватися до майбутнього і — а

це ще важливіше — допомогти нам змінити сучасне.

Ця книжка ґрунтується на тому, що я називаю «революційною передумовою». В ній припуска-

ється, що, хоча перші десятиліття, мабуть, будуть заповнені потрясіннями, тривогами, а може, на-

віть широко розповсюдженою жорстокістю, ми зруйнуємо себе не до кінця. В ній припускається, що

всі зміни, які ми переживаємо, не хаотичні й не свавільні, а утворюють насправді чітку, ясно видиму

модель. У ній припускається, що ці зміни кумулятивні, що вони складаються в гігантську трансфо-

рмацію нашого життя, праці, розваг і мислення і що нормальне й бажане майбутнє — можливе. Од-

не слово, те, що ви прочитаєте далі, починається з передумови, що все, що нині відбувається,— це

не менш як глобальна революція, потужний стрибок в історії.

Інакше кажучи, ця книжка виходить із припущення, що ми — останнє покоління старої цивілі-

зації і перше покоління нової й що багато наших особистих тривог, душевних страждань і помилок

можуть бути віднесеш до конфліктів, які вибухають у нас самих та в наших політичних інституціях,

між умирущою цивілізацією Другої Хвилі та цивілізацією Третьої Хвилі, що невтримно на нас на-

кочується.

Коли ми нарешті це збагнемо, багато подій, що здавалися беззмістовними, відразу стануть зрозумі-

лими. Широка картина змін почне проступати видимо. Боротися за виживання знову стане можливим і

сповненим смислу. Одне слово, передумова революційна вивільняє наш інтелект і нашу волю.

ГОЛОВНИЙ ГРЕБІНЬ ХВИЛІ

Проте сказати, що зміни, перед якими ми стоїмо, будуть революційні, не досить. Перш ніж ми

зможемо контролювати чи спрямовувати їх у потрібне річище, ми повинні знайти новий спосіб, щоб

їх визначити й проаналізувати. Без цього ми опинимося в безнадійному глухому куті. Один важли-

Ф. М. Кирилюк

492

вий новий підхід можна назвати соціальним аналізом «фронту хвилі». Він розглядає історію як по-

слідовне накочування хвиль перемін і намагається з’ясувати, куди несе нас головний гребінь кожної

хвилі. Він звертає нашу увагу не так на нерозривність історії (що теж важливо), як на її розриви —

нововведення й переломні моменти. Він визначає ключові моделі перемін, коли вони з’являються,

щоб ми могли на них впливати. Відштовхуючись від дуже простої ідеї, що обробіток землі став пе-

ршим поворотним пунктом розвитку людського суспільства, а промислова революція стала другим

важливим проривом, він розглядає кожен з них не як дискретне явище в минулому, а як хвилі пере-

мін, що накочуються з певною швидкістю.

До Першої Хвилі перемін більша частина людства жила невеликими групами, що часто мігру-

вали й годувалися збиранням їстівних рослин, рибною ловлею, полюванням або випасом тварин. В

якийсь момент, приблизно десять тисячоліть тому, поширилася сільськогосподарська революція,

яка з плином часу розповсюдилася по всій планеті — з’явилися села, поселення, оброблена земля й

новий спосіб життя.

Ця Перша Хвиля перемін ще не спала на кінець сімнадцятого сторіччя, коли в Європі почалася

промислова революція, й по планеті покотилася Друга велика хвиля перемін. Цей новий процес, ін-

дустріалізація, поширився по країнах і континентах значно швидше. Таким чином, два окремі й чіт-

ко виражені процеси перемін відбувалися на земній кулі одночасно, але з різною швидкістю.

Сьогодні Перша Хвиля практично пройшла. Лише кілька невеличких племен у Південній Аме-

риці чи, наприклад, папуаси в Новій Гвінеї досі не навчилися обробляти землю. Але сила цієї вели-

кої Першої Хвилі загалом уже вичерпалася.

Тим часом Друга Хвиля, докорінно змінивши життя в Європі, Північній Америці та в деяких

інших регіонах земної кулі протягом кількох коротких століть, котиться й далі, й багато країн, які до

сьогодні практично залишаються сільськогосподарськими, теж почали будувати сталеплавильні й

автомобільні заводи, залізниці, харчові переробні підприємства. Інерція індустріалізації все ще від-

чувається. Друга Хвиля не втратила цілком своєї сили. Але поки цей процес триває, розпочався ін-

ший, важливіший. Бо саме тоді, коли через кілька десятків років після Другої світової війни хвиля

індустріалізації досягла свого піку, по планеті почала котитися ще невиразно окреслена Третя Хви-

ля, перетворюючи все, до чого вона торкалася. На багато країн, таким чином, одночасно накочують-

ся дві або й три різні хвилі перемін, що рухаються з різною швидкістю й несуть у собі різні сили.

Для прояснення головної теми цієї книжки ми вважатимемо, що ера Першої Хвилі розпочалася

приблизно за 8000 років до Р. X. й домінувала на земній кулі десь до 1650 — 1750 років після Р. X.

Далі Перша Хвиля почала втрачати свою інерцію, тоді як Друга Хвиля набирала сили. Індустріальна

цивілізація, продукт Другої Хвилі, у свою чергу домінувала на планеті, поки теж не досягла свого

піку. Цей останній поворотний момент історії розпочався в Сполучених Штатах приблизно з 1955

року, коли протягом одного десятиріччя кількість білих комірців та працівників обслуги вперше пе-

ревищила кількість робітників заводів та фабрик. У те ж таки десятиріччя дістали широке розпо-

всюдження комп’ютери, комерційні польоти на реактивних літаках, протизаплідні пігулки та багато

інших новинок, які впливали на весь стиль життя людей. Саме в те десятиліття Третя Хвиля почала

здійматися в Сполучених Штатах. Після того вона накотилася, з невеликою різницею в часі, на бі-

льшість промислово розвинених країн, включаючи Велику Британію, Францію, Швецію, Німеччи-

ну, Радянський Союз і Японію. Сьогодні всі високотехнологічні держави хитаються від зіткнення

Третьої Хвилі з застарілою, покритою іржею економікою Другої. Розуміння цього факту допоможе

нам збагнути зміст більшості політичних та соціальних конфліктів, які ми бачимо навколо себе.

ХВИЛІ МАЙБУТНЬОГО

У всіх тих випадках, коли в тому або в тому суспільстві домінує одна хвиля змін, розпізнати

модель майбутнього розвитку відносно легко. Письменники, художники, журналісти й інші мають

змогу розгледіти наближення «хвилі майбутнього». Тому в Європі дев’ятнадцятого сторіччя багато

мислителів, політиків та простих людей мали чітке, загалом правильне уявлення про майбутнє. Во-

ни відчували, що історія рухається до остаточної перемоги індустріалізації над немеханізованим

сільським господарством і досить точно передбачали багато змін, які принесе з собою Друга Хвиля

— потужніші технології, більші міста, швидші види транспорту, масову освіту і таке інше.

Ця ясність бачення мала безпосередні політичні результати. Партії та політичні рухи мали змо-

гу планувати своє майбутнє. Доіндустріальні аграрні інтереси організовували ар’єргардні битви

проти вторгнення індустріалізму, проти «великого бізнесу», проти «профспілкових босів», проти

«гріховних міст». Робітничі організації боролися з адміністрацією підприємств за контроль над го-

ловними важелями індустріального суспільства, що народжувалося. Етнічні й расові меншини ви-

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

493

значали свої права з погляду більшої ролі в промисловому світі, вимагаючи доступу до робочих

місць, керівних посад, міського житла, державної освіти і так далі.

Індустріальне бачення майбутнього мало також важливий психологічний вплив. Люди мали

право на різні погляди, вони втягувалися в гострі, іноді навіть у криваві конфлікти. Економічні спа-

ди та пожвавлення безпосередньо впливали на їхнє життя. Та попри все загальне уявлення про інду-

стріальне майбутнє допомагало зробити вибір, воно давало індивідам не тільки відчуття, які вони є,

а й якими вони, можливо, стануть. Воно забезпечувало певний рівень стабільності й допомагало

людям зберегти своє «Я» навіть посеред екстремальних перемін.

І навпаки, коли суспільство опиняється під ударами двох чи більше гігантських хвиль переміни й жо-

дна з них ще чітко не домінує, уявлення про майбутнє є фрагментарним. Стає надзвичайно важко розібра-

тися в значенні змін і конфліктів, які при цьому виникають. Зіткнення хвиль утворює бурхливий океан, у

якому вирують течії та водоверті, за якими більш важливих історичних припливів не видно.

У сьогоднішніх Сполучених Штатах, як і в багатьох інших країнах, зіткнення Другої й Третьої

Хвиль спричиняє соціальну напругу, небезпечні конфлікти й утворення нових політичних хвиль, що

розривають звичні категорії класу, раси, статі чи партії. Це зіткнення перекочується через політичні

словники і, як наслідок, стає дуже важко відокремити прогресивне від реакційного, друзів від воро-

гів. Всі колишні поляризації та коаліції розпадаються. Професійні спілки й підприємці, попри свої

розбіжності, об’єднуються для боротьби проти захисників навколишнього середовища; негри та єв-

реї, колись об’єднані боротьбою проти дискримінації, стають ворогами. В багатьох країнах проф-

спілкові організації, колись такі прихильні до «прогресивної» політики, такої, як перерозподіл при-

бутку, сьогодні часто займають «реакційні» позиції у відношенні до прав жінок, сімейного кодексу,

імміграції, тарифів чи регіоналізму. Традиційно «лівий» тепер часто виступає як процентрист, край-

ній націоналіст або ворог захисників навколишнього середовища.

Водночас ми бачимо політиків, від Валері Жіскар д’Естена до Джиммі Картера або Джеррі Бра-

уна, які підгримують «консервативні» погляди на економіку й «ліберальні» погляди на мистецтво,

сексуальну мораль, права жінок чи екологічний контроль. Не дивно, що люди почуваються розгуб-

леними й навіть не намагаються зрозуміти світ, у якому живуть.

А тим часом засоби масової інформації повідомляють про, здається, безконечну низку нововве-

день, цілковитих змін, дивних подій, терористичних актів, викрадання людей, урядових криз, диве-

рсійних нападів і скандалів — і все це начебто не пов’язане між собою.

Явна нестабільність політичного життя віддзеркалюється в розпаді особистості. Психотерапев-

ти й гуру захопилися бізнесом, а люди марно шукають допомоги в лікарів, що конкурують між со-

бою, і так триває від першого пронизливого крику при народженні до самого кінця.

Вони прихиляються до різних культових груп, або, навпаки, поринають у патологічне усаміт-

нення, переконані, що реальність — це абсурд, божевілля або щось позбавлене смислу. Життя спра-

вді може бути абсурдним у якомусь широкому космічному значенні. Та це зовсім не доводить, що

не існує ніякої моделі сьогоднішніх подій. Насправді існує чіткий прихований порядок, що відкри-

ється нам, як тільки ми навчимося відрізняти зміни Третьої Хвилі від того, що належить до Другої

Хвилі, яка йде на спад.

Розуміння конфліктів, спричинених зіткненням цих хвиль, дає нам не лише чіткий образ альте-

рнативного майбутнього, але й рентгенівський

знімок політичних та суспільних сил, які на нас впливають. Воно також допомагає нам зрозумі-

ти свою особисту роль в історії. Бо кожен з нас — це жива часточка історії, незважаючи на те, хоч

яким би незначущим ти собі здавався.

Перехресні течії, утворені цими хвилями змін, відбиваються на нашій праці, нашому сімейному

житті, нашій сексуальній поведінці й особистій моралі. Вони проявляються в нашому стилі життя й

у тому, як ми голосуємо на виборах. Тому що як у своєму особистому житті, так і в нашій політич-

ній діяльності, розуміємо ми це чи ні, більшість із нас у багатих країнах є по суті або людьми Другої

Хвилі, які підтримують приречений умерти порядок, або людьми Третьої Хвилі, які будують абсо-

лютно інше завтра, або розгубленою, опертою на суперечність мішаниною обох.

ЗОЛОТІ ЖУКИ Й УБИВЦІ

Конфлікт між угрупованнями Другої й Третьої Хвиль реально утворює головну політичну на-

пругу, яка розколює наше суспільство сьогодні. Незалежно від того, що проповідують сьогоднішні

партії й кандидати, боротьба між ними навряд чи заходить далі, аніж змагання в тому, хто витисне

більше вигоди з решток занепалої індустріальної системи. Інакше кажучи, вони б’ються, як кажуть,

за крісла на палубі тонучого «Титаніка», що увійшли в прислів’я.

Ф. М. Кирилюк

494

Більш фундаментальне політичне питання, як ми далі побачимо, полягає не в тому, хто контро-

лює останні дні індустріального суспільства, а в тому, хто формує нову цивілізацію, що швидко

приходить йому на зміну. Поки дрібні політичні сутички виснажують нашу енергію та увагу, під

поверхнею відбувається набагато важливіша боротьба. З одного боку прибічники індустріального

минулого, а з другого — мільйони людей, які ростуть і починають розуміти, що найнагальніші сві-

тові проблеми, такі як харчові продукти, енергія, контроль над озброєннями, бідність, ресурси, еко-

логія, клімат, проблеми людей похилого віку, розпад урбаністичних спільнот, необхідність продук-

тивної, корисної праці, — не можуть більше бути розв’язані в рамках індустріального ладу.

Цей конфлікт є «суперборотьбою» завтрашнього дня. Ця конфронтація між законними інтере-

сами Другої Хвилі й людьми Третьої Хвилі вже біжить, мов електричний струм, по політичних ліні-

ях напруги в кожній країні. Навіть у непромислових державах світу всі колишні фронтальні лінії

боротьби силоміць перекреслені появою Третьої Хвилі. Колишня війна аграрних, часто феодальних,

інтересів проти індустріальної еліти, соціалістичної чи капіталістичної, набуває нових вимірів у сві-

тлі застарілого індустріалізму. Чи може швидка індустріалізація тепер, з появою цивілізації Третьої

Хвилі, визволити народи від неоколоніалізму та бідності, чи насправді вона гарантує їм перманент-

ну залежність?

Лише на цьому широкому тлі ми можемо почати розуміти смисл газетних заголовків, визначити

наші пріоритети, виробити розумну стратегію контролю змін у нашому житті.

Коли я це пишу, перші сторінки газет повідомляють про істерію та заручників у Ірані, про

вбивства у Південній Кореї, про невтримну спекуляцію золотом, про тертя між неграми та євреями

в Сполучених Штатах, про велике збільшення військових витрат у Західній Німеччині, про підпал

хреста в Лонг-Айленді, про гігантський вилив нафти в Мексиканській затоці, про наймасштабніший

в історії антиядерний рух, про війну між багатими й бідними державами за контроль над радіочас-

тотами. Хвилі відродженого «євангелізму» прокотилися по Лівії, Сирії та США, неофашистські фа-

натики вимагають розв’язати політичний терор у Парижі. А «Дженерал моторе» повідомляє про

технологічний прорив у виробництві електричних автомобілів. Такі не зв’язані між собою кліпи но-

вин вимагають інтеграції або синтезу.

Зрозумівши, що між тими, хто намагається зберегти індустріалізм, і тими, хто намагається виті-

снити його, нині відбувається жорстока війна, ми маємо новий важливий ключ до розуміння світу.

Ще важливіше — чи виробляємо ми політику держави, чи стратегію корпорації, чи мету свого влас-

ного життя, — що тепер ми маємо новий інструмент для переміни світу.

Але щоб застосувати цей інструмент, ми повинні навчитися чітко відрізняти ті зміни, що про-

довжують колишню індустріальну цивілізацію, від тих, які сприяють появі нової. Коротко кажучи,

ми повинні розуміти обидві системи, колишню індустріальну систему Другої Хвилі, що в ній багато

з нас народилися, й цивілізацію Третьої Хвилі, в якій ми й наші діти будемо жити. У наступних роз-

ділах ми повернемося до уважнішого розгляду перших двох хвиль переміни й цим підготуємося до

нашого дослідження третьої. Ми побачимо, що цивілізація Другої Хвилі була не випадковою сумі-

шшю компонентів, а системою з частинами, які взаємодіяли між собою в більш або менш передба-

чений спосіб, і що фундаментальні моделі індустріального життя були однакові в усіх країнах, неза-

лежно від їхньої культурної спадщини чи політичних відмінностей. Це цивілізація, за збереження

якої борються сьогоднішні «реакціонери» як «лівого», так і «правого» крила. Це той світ, якому іс-

торія загрожує Третьою Хвилею зміни цивілізацій.

Тоффлер Е. Третя Хвиля. — К.: Всесвіт, 2000. — С. 19—26.

4. КОНЦЕПЦІЇ «ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА»

ЙОЗЕФА МАСУДИ І МАНДЕЛЯ КАСТЕЛЬСА

Термін і поняття «інформаційне суспільство» було введено в науковий обіг на

початку 60-х років XX ст. майже одночасно в США та Японії відомими тепер вче-

ними Ф. Махлупом та Т. Умесао. У 70—80-х роках активну участь у розробці кон-

цепції інформаційного суспільства брали такі дослідники, як Р. Катц, Й. Масуда, М.

Порат, Т. Сакайя, Т. Стоун’єр та ін. Великий внесок у розробку проблем суспільної

комунікації зробив М. Кастельс.

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

495

Концепція Йозефа Масуди. Найбільший внесок у становлення і розвиток кон-

цепції інформаційного суспільства зробив видатний японський дослідник, профе-

сор університету Аоморі (Японія), засновник і президент Інституту Інформаційного

Суспільства Йозеф Масуда. Показово, що майже хрестоматійна сьогодні праця

«Інформаційне суспільство як постіндустріальне суспільство» (1981) відштовхува-

лася не від теоретичних міркувань, а від реальної практики. У книзі автор ретельно

розглядає стан японського суспільства, проекти розвитку його комунікаційної ін-

фраструктури та інформаційної промисловості. Він аналізує різні аспекти майбут-

нього суспільства. Головна посилка Й. Масуди зводиться до твердження про те, що

«інновації в інформаційних технологіях — це прихована сила соціальної трансфор-

мації, яка виражається в радикальному збільшенні кількості і якості інформації, а

також в зростанні обсягів інформації».

Слід зазначити, що Й. Масуда розглядає створюване інформаційне суспільство

не лише в економічному, а й в соціально-політичному вимірі. Корисність інформа-

ції стає для японського дослідника головним критерієм суспільного ладу.

Поряд із соціально-політичними перетвореннями, за твердженням Й. Масуди,

інформаційне суспільство має пережити новий ренесанс, який звільнить людський

дух від старих уявлень про національні кордони, що розмежовують людей. «Інфор-

мація, — наголошував він, — не має національних кордонів. Коли виникне глоба-

льний інформаційний простір, всесвітня комунікація між громадянами різних кра-

їн... сприятиме поглибленню взаєморозуміння між людьми. Дух глобалізму,

поставши над конфліктуючими національними інтересами, широко і глибоко уко-

ріниться в свідомості людей». Суспільство, яке приходить на зміну біполярному

ідеологічному протистоянню, буде вільне не лише від ідеології, як стверджував Д.

Белл, а й від етнополітичних конфліктів, вважав Й. Масуда.

Значний науковий інтерес становить твердження японського вченого про те, що

сучасне людство чергового разу переживає епоху Відродження. На його думку,

цього разу питання полягає тільки в тому, що буде духом нового часу? Якою буде

концепція, що характеризує «думку часу» в новому, інформаційному суспільстві?

Яким буде цей неоренесанс?

В монографії «Інформаційне суспільство як постіндустріальне суспільство» Й.

Масуда так відповідає на поставлені питання так: духом нового часу буде глоба-

лізм. В неоренесансі Й. Масуда бачить три основні характеристики. Перша — гло-

балізм, тобто вихід людства на космічний рівень свідомості. Старі територіальні

кордони, які розділяють людство, зітруться. Весь цей процес оновлення буде забез-

печений інформаційно-комп’ютерною революцією, потенції якої безмежні, оскіль-

ки вона позатериторіальна і, будучи фактором загальнолюдського інтелекту, охо-

пить собою все людство, всю земну кулю. Саме в цьому Й. Масуда бачить технічну

основу виходу людства на космічний рівень свідомості.

Друга характеристика неоренесансу, в уявленні Й. Масуди, пов’язана з ідеєю

світового симбіозу людства і природи. Він вважає, що ця ідея буде переважати на-

віть над такою потужною і впливовою ідейно-політичною течією, якою був і зали-

шається лібералізм з його індивідуалізмом та надзвичайно широкими правами і

свободами людини.

Третя характеристика неоренесансну пов’язується з переводом існування людс-

тва в глобальний інформаційний простір. Матеріальним носієм даного рівня існу-

вання цивілізації є єдиний універсальний фактор — інформація, яка не знає держа-

Ф. М. Кирилюк

496

вних, національних, регіональних чи будь-яких інших кордонів. На відміну від ін-

ших ресурсів суспільного прогресу, вона має кумулятивну здатність, тобто ефект

постійного накопичення і самовиробництва. Ставка на інформацію в суспільному

розвитку, підкреслює Й. Масуда, безпрограшна. Саме тому японський футуролог

пов’язує з нею не тільки виживання, а й якісний стрибок у розвитку сучасного сус-

пільства.

Підсумовуючи свої погляди, Й. Масуда стверджує, що весь дух неоренесансу

буде забезпечуватися можливостями високоорганізованого суспільства і всієї інфо-

рмаційної епохи. Він та деякі інші західні футурологи уявляють майбутнє інформа-

ційне суспільство високонауковим, багатоканальним суспільством, пронизаним ме-

режами інформаційних систем та насиченого комп’ютерно-комунікаційними

технологіями.

До безперечних заслуг Й. Масуди можна віднести також розробку ним (певною

мірою у співавторстві з О. Кішидою) концепції «глобального інформаційного прос-

тору», сформульованої і викладеної в термінах «філософії часу». Сутність цієї кон-

цепції полягає в такому. Оскільки в майбутній цивілізації інформація перетворить-

ся на основний ресурс виживання, то, природно, постане питання не лише про

швидкість отримання і реалізації інформації, а й, відповідно, про час. Японський

вчений вважає, що в інформаційному суспільстві до значення часу почнуть стави-

тися по-іншому. Час стане життєзберігаючим ресурсом, соціальною цінністю і на-

віть вартістю існування. Акцентуючи увагу саме на цьому аспекті, він вводить по-

няття «час — цінність». Час в інформаційному суспільстві набуде нового

соціального статусу і буде використовуватися для творчого створення зовсім інших

цінностей, адже майбутня цивілізація буде, насамперед, творчою, яка створює саме

цінності. Тому час стане одним із механізмів створення майбутньої цивілізації. По-

няття «час — цінність» Й. Масуда вводить і використовує для визначення якісної

характеристики переваг інформаційного суспільства. На його думку, сама інформа-

ційна цивілізація становитиме цінність у просторі і часі на глобальному й локаль-

ному рівнях, коли людина в умовах інформаційної епохи зможе задовільняти будь-

які потреби для власної самореалізації.

За уявленнями Й. Масуди, саме в системі «час — цінність» працюватиме і вве-

дена ним категорія «глобального інформаційного простору» (ГІП) як одна з харак-

теристик неоренесансу в інформаційну епоху. Цей простір не має національних та

регіональних кордонів. Коли цей інформаційний простір розповсюдиться в світо-

вому масштабі, стверджує Й. Масуда, то це буде «глобальний інформаційний прос-

тір», сформований на основі всеохоплюючої інформаційної інфраструктури, кому-

нікацій, супутникового зв’язку, комп’ютерів тощо.

Для можливого створення глобального інформаційного простору, на думку Й.

Масуди, необхідно, по-перше, укласти міжнародний договір про впровадження сис-

теми ГІП-контролю за супутниками зв’язку; по-друге, заснувати міжнародний ін-

формаційний фонд для сприяння встановленню ГІП; по-третє, сформувати конк-

ретну медичну програму зміцнення здоров’я населення Землі і спроектувати освіту

для країн, що розвиваються; по-четверте, сприяти стабілізації військових проблем

і віднести їх до відання глобального інформаційного центру для запобігання регіо-

нальних проявів суб’єктивізму.

Важливим досягненням і найвагомішим внеском у розвиток концепції інформа-

ційного суспільства стала праця Й. Масуди «Комп’ютопія», яка в японському варі-

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

497

анті соціальна утопія — це майбутнє інформаційне суспільство рівня комп’ютерної

утопії — комп’ютопії. Японський вчений вважає, що сучасна інформаційно-

комп’ютерна революція рухає цивілізацію до інформаційного суспільства, яке буде

в XXI ст. світовим «суспільством достатку». При цьому інформаційне суспільство

буде скоріше функцією навколо осі інформаційних цінностей, ніж цінностей мате-

ріальних. На думку Й. Масуди, відмінна риса майбутнього інформаційного суспі-

льства полягає в тому, що якщо індустріальне суспільство — це суспільство, в яко-

му люди мають споживання в достатку, то інформаційне суспільство буде

суспільством, у якому творче пізнання особистості розквітне загалом, пронизавши

все суспільство воєдино.

У цій праці Й. Масуда, передбачаючи виникнення функціональних об’єднань,

вільних від «згорикеруючої влади», стверджував, що «прийдешнє інформаційне су-

спільство стане безкласовим, вільним від згорикеруючої влади, а його осереддям

стануть вільні об’єднання. Цей процес розпочнеться створенням локальних інфор-

маційних груп з обмеженим числом».

Особливої уваги заслуговує те, що Й. Масуда, вводячи в науковий обіг поняття

«поліцентризм» влади, підкреслював: «Під поліцентризмом я розумію те, що кожна

особистість і група у вільному об’єднанні незалежні і стають центром. «Взаємний

зв’язок» означає, що особистості і групи як центри беруть участь у формуванні

об’єднання в разі взаємної схильності».

Варто зазначити, що в цій книзі Й. Масуда:

По-перше, обґрунтував і узагальнив основні характеристики інформаційного су-

спільства, які стисло можна викласти так: глобалізм, вихід людства на космічний

рівень свідомості; світовий симбіоз людства і природи; перехід до існування людс-

тва в глобальному інформаційному просторі.

По-друге, японський дослідник сформулював сім принципів своєї концепції «гло-

бальної комп’ютопії»: «соціальна вимога і реалізація цілеспрямовано орієнтованої дії

індивіда»; ухвалення рішення і рівність сприятливих можливостей для всіх»; «наяв-

ність процвітаючих добровільних співтовариств»; «взаємозалежність та інтеграція од-

норідно функціонуючих співтовариств»; «функціональна соціальна воля пануючих

сил, сил влади» та «відродження теологічного синергізму людства і Бога».

По-третє, Й. Масуда дав блискучий порівняльний аналіз індустріального та ви-

ростаючого з нього інформаційного суспільства.

Деякі основні результати проведеного Й. Масудою порівняльного аналізу індус-

тріального та інформаційного суспільств можна подати так. Він зазначає, що пер-

шою інноваційною технологією індустріального суспільства була парова машина з

її головною функцією замішувати або підсилювати фізичну працю людини. В інфо-

рмаційному суспільстві інноваційною буде «комп’ютерна технологія» з її фунда-

ментальною функцією заміщувати або підсилювати розумову працю людини... « В

той же час в індустріальному суспільстві сучасний завод, який складається з машин

і обладнання, став соцієтальним символом і центром виробництва товарів. Суспі-

льна структура, заснована на комп’ютері, що складається з інформаційних мереж і

банків даних, замінить завод як соцієтальний символ, стане центром виробництва і

розподілу інформаційних благ.

Ринок в індустріальному суспільстві набув поширення внаслідок відкриття но-

вих континентів і здобуття колоній. Зростання споживацької купівельної спромож-

ності було головним фактором в експансії ринку. В інформаційному суспільстві

Ф. М. Кирилюк

498

«межа пізнаного» стане потенційним ринком, а зростання можливостей розв’язання

проблем і розвитку співробітництва перетвориться на найперший фактор у процесі

експансії інформаційного ринку.

В індустріальному суспільстві провідними галузями економічного розвитку є ті, які

забезпечують машинне обладнання і хімічні препарати, загальна ж структура включає

в себе первинний, вторинний і третинний сектори. В інформаційному суспільстві про-

відна галузь — інтелектуальне виробництво, а його осереддя — виробництво знань.

Масуда підкреслює, що індустріальне суспільство характеризувалося такими

ознаками:

1) економікою, орієнтованою на збут товарів;

2) спеціалізацією виробництва, яке використовує поділ праці; повним відділен-

ням виробництва на підприємстві від споживання в хатньому побуті. У прийдеш-

ньому суспільстві;

3) інформація вироблятиметься в процесі її використання;

4) самовиробництво інформації споживачами зросте; вона акумулюватиметься;

5) ця акумульована інформація стане поширюватися через синергетичне вироб-

ництво і дольове використання;

6) економіка структурно зміниться від економіки обміну до синергетичної.

В індустріальному суспільстві головним суб’єктом соціальної активності є під-

приємство, економічна група. За інформаційного ладу найважливішим суб’єктом

соціальної активності стане вільна спільнота, соціоекономічна група, яка може

складатися з різних локальних об’єднань та інформаційних товариств. В індустріа-

льній системі приватного підприємництва панують власність на капітал, вільна

конкуренція і максималізація прибутку. В інформаційному ж суспільстві як соціа-

льно-економічна система виступатиме вільне громадянське суспільство (де

об’єднані обидва типи капіталу: суспільний, індивідуальний та орієнтований на

знання), в якому буде втілений принцип синергії і громадської користі.

Індустріальне суспільство — це лад централізованої влади та ієрархії класів. Ін-

формаційне, навпаки, буде вільним суспільством, багатоцентровим, з навзаєм до-

повнюваними функціями.

Політична система індустріального суспільства — це парламентська система і

мажоритарне правління. В інформаційному суспільстві політичною системою стане

демократія участі. Вона буде політикою участі громадян; політикою автономного

управління громадянами, що ґрунтуватиметься на договорі про участь і синергізмі,

який бере до уваги думку меншості.

В індустріальному суспільстві є три головні типи соціальних проблем: безробіт-

тя, спричинюване падінням виробництва; війни, що випливають з міжнародних

конфліктів; диктатура фашизму. Проблемами інформаційного суспільства стануть

футурошоки, зумовлені неспроможністю людей адекватно відповісти на швидкі со-

ціальні трансформації, дії індивідуальних і групових терористів, зазіхання на інди-

відуальну самотність та криза підконтрольності. Й. Масуда також зазначає, що в

індустріальному суспільстві матеріальні цінності (для задоволення фізіологічних і

фізичних потреб) є універсальними стандартами всіх соціальних цінностей; в інфо-

рмаційному суспільстві прагнення до задоволення досягнених цілей стане універ-

сальним стандартом цінностей.

Дух індустріального суспільства, зазначає він, був духом відродження людської

свободи, що етично означало поважання фундаментальних прав і надання значущо-

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

499

сті гідності людини, а також поширення духу братерської любові для виправлення

нерівності. Духом інформаційного суспільства буде дух глобалізму, тобто симбіо-

зу, в якому людина і природа зможуть жити разом у гармонії, етично погоджуючи

сувору самодисципліну і суспільний внесок.

Отже, наведений вище стислий аналіз сутності та основних положень концепції ін-

формаційного суспільства Й. Масуди, дає підстави зробити висновок про те, «що цей

відомий японський вчений є одним із засновників концепції інформаційного суспільс-

тва», «глобального інформаційного простору» та соціально-комп’ютерної утопії»

«комп’ютопії». Розглянуті вище концепції, а також ідеї поліцентризму влади станов-

лять значний науково-теоретичний та практичний інтерес для зародження і розвитку

інформаційного суспільства як на локальному, так і на глобальному рівнях.

Концепція Мануеля Кастельса. Надзвичайно великий внесок у розвиток концеп-

ції інформаційного суспільства зробив видатний американо-іспанський вчений Ману-

ель Кастельс. Його перу належить близько 20 монографій, виданих і перекладених у

багатьох країнах світу. Але найбільшу славу йому принесли праці «Інформатизоване

місто» (1989), «Колапс радянського комунізму: погляд з інформаційного суспільства»

(1995), «Інформаційна епоха: економіка, суспільство і культура» (1996—1998).

Насамперед слід відзначити, що М. Кастельс, розглядаючи динаміку змін сучас-

ного ринкового ліберального суспільства, прямо пов’язує розвиток нових інформа-

ційних технологій з перетворенням капіталізму. «Технологічні інновації й органі-

заційні зміни, маючи за кінцеву мету гнучкість і пристосовуваність, стали

вирішальними факторами, які вплинули на швидкість і ефективність капіталістич-

ної перебудови», — відзначає він.

Уявлення М. Кастельса про інформаційне суспільство як про нову фазу розвит-

ку ґрутуються на цілій низці постулатів. Одним з них стало переконання в тому, що

головним ресурсом нового типу суспільства стане інформація. Цьому сприяє її не-

від’ємна характеристика — здатність бути нескінченно поновлюваною і використо-

вуваною. Використання інформації якою завгодно великою кількістю людей не

зменшує можливості доступу до неї нових споживачів, і в цьому закладена найваж-

ливіша відмінність його від процесу споживання матеріальних ресурсів.

Ключовою точкою уявлень М. Кастельса про новий тип суспільства стає протиста-

влення двох понять — інформаційного суспільства (information society) та інформаціо-

нального суспільства (informational society). На думку М. Кастельса, термін «інформа-

ційне суспільство» (information society) підкреслює роль інформації в широкому

розумінні (як передачу знань) для всіх суспільств включаючи середньовічну Європу, а

термін «інформаціональне суспільство» (informational society) він вживає для прове-

дення паралелей з поняттями «індустріальне суспільство», «індустріалізм», «інформа-

ціоналізм» та «глобалізм». Підкреслюючи значення комунікації як «комунікації знан-

ня» в будь-якому суспільстві, навіть середньовічному, він визначає майбутню стадію

суспільства як інформатизовану. Необхідність одночасного розмежування пов’язана з

тим, що новий етап розвитку суспільства принципово відрізняється від попереднього.

За визначення М. Кастельса, він стає «специфічною формою соціальної організації, в

якій збирання, оброблення і розповсюдження інформації стають фундаментальною ос-

новою продуктивності влади внаслідок нових технологічних умов, які виникають у цей

період». Американський дослідник вважає, що його розмежування дозволяє дати більш

точну характеристику, яка виходить за межі звичайних уявлень про важливість інфор-

мації і знання для будь-якого суспільства.

Ф. М. Кирилюк

500

Інформаційна парадигма визначає всі процеси в сучасному суспільстві — накопи-

чення знання, економічну продуктивність, реалізацію політичної і військової влади,

комунікацію за допомогою медіа. Всі важливі, за твердженням М. Кастельса, суспільс-

тва сьогодні знаходяться під впливом капіталізму та інформаціоналізму. У своїй трило-

гії М. Кастельс здійснює розгорнутий аналіз сучасних тенденцій, які призводять до фо-

рмування основ суспільства, яке він називає «сітьовим». Виходячи з постулату, що

інформація за своєю природою є таким ресурсом, який легше за інших долає всілякі

перешкоди і кордони, він розглядає інформаційну еру як епоху глобалізації. При цьому

сітьові структури є одночасно і засобом і результатом глобалізації суспільства. «Саме

мережі, — пише М. Кастельс, — становлять нову соціальну морфологію наших сус-

пільств, а поширення «сітьової» логіки значною мірою впливає на перебіг і результати

процесів, пов’язаних з виробництвом, повсякденним життям, культурою і владою».

Таким чином, влада структури виявляється сильнішою за структуру влади, а належ-

ність до тієї чи іншої мережі, поряд з динамікою розвитку одних мереж по відношенню

до інших, виступає важливим джерелом влади.

М. Кастельс, стверджує, що суспільство сітьових структур є посткапіталістич-

ним суспільством. Однак цей різновид капіталізму істотно відрізняється від своїх

попередників двома основними ознаками: глобальний характер (що наступив після

розпаду соцтабору) і базування на мережі фінансових потоків. Сучасні фінансові

потоки не знають кордонів і національностей, фінансові операції відбуваються за

частки секунди і в цьому «вселенському казино», яким керують комп’ютери, цир-

кулювання капіталу визначає долю корпорацій, сімейних заощаджень, національ-

них валют і навіть регіональних економік.

До заслуг М. Кастельса можна віднести ретельний аналіз нового типу економіки,

яку він назвав «інформаціональною» і «глобальною». Інформаціональною — тому, що

продуктивність і конкурентноздатність суб’єктів цієї економіки залежать, насамперед,

від їх здатності генерувати, обробляти та використовувати інформацію, що ґрунтується

на знаннях. Глобальною — тому, що основні види економічної діяльності, а також усі

її складові організовуються в глобальному масштабі, безпосередньо або з використан-

ням розгалуженої мережі, яка зв’язує економічні суб’єкти. Інформаціональною та гло-

бальною — тому, що в нових історичних умовах досягнення певного рівня продуктив-

ності, а також існування конкуренції можливо лише всередині глобальної

взаємозалежної мережі. Процеси перетворень в економіці істотно змінюють і політичні

процеси. Лідерство стає все більш персоніфікованим, а шлях до влади лежить через

створення іміджу — політичні діячі виявляються втягнутими в гру, що ведеться через

засоби масової інформації і самими ЗМІ. «Залежність від мови засобів масової інфор-

мації, які мають під собою електронну основу, — підкреслює М. Кастельс, — призво-

дить до далеких наслідків для характеристик, організації і цілей політичних процесів,

політичних діячів і політичних інститутів. В кінцевому рахунку влада, яку мають ме-

режі засобів масової інформації, займає друге місце після влади потоків, втіленої в

структурі і мові цих мереж».

Варто звернути увагу на те, що в умовах глобалізації ринків і капіталів поступо-

во змінюється роль національної держави, яка через протиріччя між глобальним

характером діяльності транснаціональних корпорацій та локальним оподаткуван-

ням втрачає простір для маневру і, отже, реальні важелі управління. Інститути і ор-

ганізації громадянського суспільства, які будувались навколо демократичної дер-

жави і соціального контракту між працею і капіталом поступово втрачають своє