Кирилюк Ф.М. Новітня політологія

Подождите немного. Документ загружается.

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

481

Возникновение новых элит, основанных на умениях и навыках, объясняется тем фактом, что в

современном обществе знания и планирование — военное, экономическое, социальное — стали ос-

новными предпосылками всякой организационной деятельности. Представители этой новой техно-

кратической элиты с их техникой принятия решений (использованием системного анализа, линей-

ного программирования и программирования бюджета) стали сейчас играть ведущую роль в

формировании и анализе мнений, от которых зависят политические предпочтения, если не само со-

хранение власти. Именно в этом широком смысле распространение образования, научно-

исследовательской и административной деятельности и создало новую общность — техническую и

профессиональную интеллигенцию.

Хотя эти специалисты и не связаны определенными общими интересами, чтобы стать полити-

ческим классом, они все же имеют схожие черты. Прежде всего они являются порождением новой

системы комплектования власти (точно так же, как собственность и наследование были сущностью

старой системы). Нормы новой интеллигенции — нормы профессионализма — знаменуют о от гос-

подствовавших до сих пор норм экономической выгоды, главного в коммерческой цивилизации

фактора. В высших кругах этой новой элиты, то есть научного сообщества, люди являются носите-

лями существенно отличающихся друг от друга ценностей, которые могли бы стать основой нового

классового этоса.

Институт собственности также подвергается в настоящее время основательной ревизии. В тече-

ние последних нескольких столетий в западном обществе собственность, как охрана частных прав

на богатство, была экономической основой индивидуализма. Традиционно этот институт собствен-

ности, как писал Ч. Рейч из колледжа права Йельского университета, «охраняет беспокойную гра-

ницу, пролегающую между отдельным человеком и государством». В современных условиях собст-

венность претерпела изменения по двум четко выраженным направлениям. Одно из них

элементарно: индивидуальная собственность стала корпоративной и контролируется теперь не вла-

дельцами, а управляющими. Другое менее уловимо и более расплывчато — появился новый вид

собственности, а с ним и новый тип юридических отношений. Говоря точнее, собственность сейчас

состоит не только из реальных вещей (земель, владений, титулов), но также из претензий, субсидий

и контрактов. Имущественные отношения существуют не только между отдельными людьми, но и

между индивидами и государством. Как отмечает Ч. Рейч, «ценности, распределяемые правительст-

вом, имеют разные формы, но все они отличаются одной общей особенностью. Все они постепенно

заменяют традиционные формы богатства — формы, которые принято считать частной собственно-

стью. Социальное страхование замещает сбережения, государственный договор заменяет владельцу

фирмы его клиентов и их лояльность... Все большее число американцев живет на субсидии, предос-

тавляемые государством на определенных условиях, и их получатели подчиняются требованиям,

отражающим «общественный интерес»».

В то время как многие формы этой «новой собственности» представляют собой прямые субси-

дии (фермерам, корпорациям и университетам) или договоры на получение товаров или услуг (с

промышленными предприятиями и университетами), преобладающая форма требований — это тре-

бования со стороны отдельных лиц (социального страхования, медицинской помощи, пособия на

приобретение жилища). Такая форма является следствием нового содержания социальных прав:

требований, предъявляемых общественным органам, относительно равенства. Эти требования, в

свою очередь проистекают от узаконенной возможности для отдельных лиц пользоваться социаль-

ными благами. Самым же важным требованием является абсолютная доступность образования в

пределах индивидуальных возможностей и таланта.

Результатом всего этого становится расширение сферы власти и в то же время усложнение спо-

собов принятия решений. Внутренний политический процесс, начало которому было положено

«Новым курсом», в сущности представлял собой расширение «брокерской» системы — системы

политических сделок между частями сообщества, — хотя теперь в игре имеется много участников.

Но в политическом процессе появилось и иное измерение, предоставляющее технократам новую

роль. Вопросы внешней политики не являются отражением внутренних политических сил, они слу-

жат общенациональным интересам, охватывающим и стратегические решения, основанные на опре-

делении силы и намерений противника. Поскольку основным политическим решением было проти-

водействие коммунистической мощи, многие технические вопросы, основанные на военной

технологии и стратегических расчетах, приобрели огромное значение в разработке соответствую-

щей политической линии. Последовала даже перекройка экономической карты Соединенных Шта-

тов, причем важнейшую роль приобрели Техас и Калифорния с их электронными и авиакосмиче-

скими предприятиями. В подобных случаях потребности определялись технологией и стратегией, и

Ф. М. Кирилюк

482

лишь затем деловые и местные политические круги имели возможность попытаться приспособить

принимавшиеся на федеральном уровне решения для защиты своих собственных экономических

интересов.

Во всех этих процессах техническая интеллигенция занимает двойственную позицию. В той

мере, в какой она заинтересована в исследованиях и сохранении своего положения в университетах,

она становится новой общностью, как стали таковой и военные круги, ибо никогда прежде Соеди-

ненные Штаты не имели постоянного военного ведомства, требующего денег и помощи для науки,

исследовательской деятельности и развития. Таким образом, интеллигенция выступает, как и другие

группы, претендентом на общественную поддержку (хотя ее влияние ощущается скорее в бюрокра-

тическом и административном лабиринте, чем в системе выборов и массовом давлении). В то же

время специалисты представляют незаменимый административный персонал для руководителей

политических ведомств и их приверженцев.

АРЕНА ПОЛИТИЧЕСКОЙ БОРЬБЫ

В то время как влияние отдельных классов может меняться, сущность политической системы

как сферы противостояния различных интересов не меняется никогда. В ближайшие несколько де-

сятилетий политическая арена приобретет большее значение, чем что бы то ни было, по двум ос-

новным причинам, упоминавшимся мною в предыдущих главах: мы впервые стали национальным

обществом, в котором ключевые решения, затрагивающие одновременно все элементы социального

целого (от внешней политики до финансовой), принимаются правительством, а не зависят от рынка;

кроме того, мы стали коммунальным обществом, в котором многие группы стремятся утвердить

свои социальные права, свои требования к обществу через политический порядок.

В национальном обществе все больше и больше проектов (будь то борьба с загрязнениями или

реорганизация городов) должно осуществляться посредством групповых или коммунальных инст-

рументов. В тесно переплетенном обществе все больше решений приходится принимать с помощью

политических мер и с помощью планирования. Но, как ни парадоксально, оба эти механизма обост-

ряют социальные противоречия. Планирование нацелено на конкретные, требующие решений во-

просы, в отличие от обезличенной и всеобщей роли рынка, и, таким образом, становится тем види-

мым центром, к которому могут быть обращены требования. Коммунальные методы — стремление

превратить разногласия по поводу индивидуальных личных предпочтений в вопрос общественного

выбора — неизбежно усиливают остроту конфликта ценностей. Нужно ли нам при лимитированном

числе мест равное образование для чернокожих за счет, предположим, мест для других студентов?

Нужно ли нам сохранить лес, где растет красное дерево, вместо того, чтобы построить предприятие,

выгодное для местного сообщества? Примиримся ли с шумом моторов в жилых районах, располо-

женных близ аэропортов, или будем настаивать на снижении веса и полезной нагрузки самолетов с

вытекающим отсюда повышением расходов для промышленности и пассажиров? Следует ли про-

ложить новую дорогу через старый жилой район или провести ее в обход, увеличив при этом общие

издержки? Все подобные вопросы и еще тысячи других не могут быть разрешены с помощью тех-

нических критериев; они неизбежно замкнуты на ценностные и политические проблемы.

В ближайшие десятилетия соотношение технических и политических решений станет одной из

основных проблем общественной политики. Политическому деятелю, так же как политическим кру-

гам, придется все глубже осваивать технический характер политики и учитывать усиление коллизий

при принятии решений по мере расширения систем. Как отмечал Р. Солоу, взгляды А. Смита могли

быть всенародно понятыми, чего нельзя сказать об эконометрическом, например, исследовании раз-

личных программ социальных инвестиций... А технической интеллигенции следует в рамках своей

специальности научиться ставить под сомнение часто не анализирующиеся понятия эффективности

и рациональности.

В конечном итоге техническое мировоззрение неизбежно опережает политику. Надежды на ра-

циональность — или, вернее, на ее особый тип — неизбежно исчезают. Говоря языком М. Вебера,

может сохраняться Zweckrationalitaet; — рациональность средств, взаимосвязанных с целями и, та-

ким образом, взаимоприспосабливающихся. Но это возможно только в тех случаях, когда цели чет-

ко определены и когда средства могут быть строго рассчитаны в соответствии с ними.

Политика в том смысле, как мы ее понимаем, всегда опережает рациональное и часто идет с

ним вразрез. Как известно, «рациональное» —-это установившаяся общепринятая административ-

ная и упорядоченная процедура, отвечающая определенным правилам. В комплексном обществе

многие аспекты жизни в большинстве случаев соответствуют этим правилам. Отправляясь самоле-

том или поездом в Вашингтон, никто не станет торговаться с авиационной или железнодорожной

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

483

компанией о цене проезда, как это происходит при общении с таксистом где-нибудь в Восточном

Средиземноморье. Но политика заключена в споре; в противном случае она становится принужде-

нием. В Вашингтоне спорят по поводу общественных привилегий, распределения денежных

средств, тягот налогообложения и т. п.

Идея о существовании «общественного решения», удовлетворяющего каждого, была опроверг-

нута К. Эрроу, доказавшим в своей «теореме невозможности», что нет такого решения, которое

могло бы соединить в себе запросы различных групп так же, как это может сделать один человек,

принимая собственное решение. Таким образом, экономическая теория, отвергая функцию общест-

венного благосостояния, аналогичную упорядоченным принципам индивидуальной полезности,

подрывает применение рациональности к общественным решениям. Практически это ощущает лю-

бой политический деятель. Таким образом, остается не рациональность как объективное определе-

ние общественных полезностей, а торг между людьми.

Что касается политики, то ясно, что имеют место выступление со стороны общества против

бюрократии и стремление к участию — тема, нашедшая отражение в крылатой фразе «люди хотят

иметь возможность воздействовать на решения, влияющие на их жизнь». В значительной степени в

постиндустриальном обществе революция участия есть одна из реакций на «профессионализацию»

общества и учащающееся принятие решений технократами. То, что в давние годы началось на фаб-

риках благодаря профсоюзам, теперь распространилось и на близкие к ним сферы, а в силу полити-

зации социальных решений — и на университеты; в ближайшие десятилетия это проявится и в дру-

гих сложных организациях. Старые бюрократические модели иерархически построенных

централизованных организаций, функционирующих при помощи интенсивного разделения труда,

несомненно, будут заменены новыми формами.

И все же «демократия соучастия» является панацеей (какой изображают ее пропагандисты) не в

большей степени, чем прилагавшиеся полвека тому назад усилия по созданию политических меха-

низмов плебисцита в виде референдума или права отзыва депутата. Несмотря на возмущение, вызы-

ваемое «демократией соучастия», лишь немногие ее сторонники пытались продумать до конца на

самом элементарном уровне значение этих слов. Если отдельным людям надлежит влиять на реше-

ния, изменяющие их жизнь, то в соответствии с такими правилами сторонники сегрегации на Юге

имели бы право исключить чернокожих из учебных заведений; аналогично, можно ли позволить на-

селению района наложить вето на план городского переустройства, который принимает во внима-

ние потребности более широкой и представительной социальной группы? Однако по этому поводу

можно возразить, что южные штаты — это не независимая единица, а часть государства, которой

следует придерживаться моральных норм более широкого сообщества; то же самое относится и к

району. Короче говоря, демократия соучастия — это еще один путь постановки классических во-

просов политической философии, а именно: кто и на каких правительственных уровнях должен

принимать решения, какого типа и на какую социальную группу они должны распространяться?

Концепция рациональной организации общества продолжает оставаться в тупике. Рациональ-

ность как средство, как набор способов эффективного распределения ресурсов выходит за рамки

представлений ее создателей; рациональность как цель наталкивается на нетерпимость политики —

политики интересов и политики эмоций. Оказавшись перед этой двойной пропастью, сторонники

рациональности — в частности плановики к инженеры — оказались в трудном положении: им при-

ходится переосмыслить свое предназначение и осознать пределы своих возможностей. И все же са-

мо признание таковых уже является свидетельством мудрости.

Как писал Т. С. Элиот, начало находится в конце, и мы возвращаемся к вопросу, лежащему в

основе всей политической философии: какова та хорошая жизнь, к которой все стремятся? Полити-

ка будущего — по крайней мере для тех, кто действует внутри общества, — будет не спорами меж-

ду функциональными группами с их экономическими интересами по поводу распределяемого на-

ционального продукта, а заботой о коммунальном обществе, в частности о малообеспеченных

группах населения. Основными проблемами станут внушение лидерам этоса ответственности, обес-

печение больших удобств, красоты и лучшего качества жизни в устройстве наших городов, более

дифференцированной и интеллектуальной системы просвещения, совершенствования характера

нашей культуры. Мы можем расходиться в вопросах о путях достижения этих целей и распределе-

ния расходов. Но такие вопросы, возникающие из концепции общего блага, возвращают нас к клас-

сическим вопросам государственности. Так и должно быть.

Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. — М.: Асаёетга, 1999. — С. 481—492.

Ф. М. Кирилюк

484

3. ПОСТІНДУСТРІАЛЬНА ПРОГНОСТИКА

ЕЛВІНА ТОФФЛЕРА

Не менш вагомий внесок у розвиток ідей постіндустріалізму та інформаційного

суспільства зробила концепція видатного американського дослідника Елвіна Тофф-

лера, викладена в його книзі «Третя Хвиля» (1980). Елвін Тоффлер є також автором

багатьох книжок, серед яких, крім «Третьої Хвилі», — «Майбутнє потрясіння»

(«Футурошок»), «Передбачення та передумови», «Зміна енергії» та інші, які вва-

жаються всесвітньовідомими міжнародними бестселерами.

Насамперед слід наголосити, що Елвін Тоффлер — не звичайний академічний

вчений у звичному сенсі цього слова. Структура його творів, манера викладення

матеріалу говорить про те, що він на практиці підтвердив власні слова про «мобі-

льність американської нації». Він збирав матеріали далеким від кабінетного чином:

шляхом спілкування з видатними (і зовсім невідомими загалу) особистостями,

шляхом переїздів та безупинного збирання інформації в усіх кінцях цивілізованого

світу. Безперечно, не обійшлося при цьому і без рутинного оброблення статистич-

них та інших даних, але мобільність Тоффлера та його співавтора і дружини —

Хейді Тоффлер підкреслюється ним постійно. Так само як і пристрасть до «нових

технологій» (як говориться в «Третій хвилі» — «Я власноруч набирав і редагував

свою книгу»).

Е. Тоффлер пропонує свою досить оригінальну схему феноменології історично-

го процесу, яка ігнорує традиційні історіографічні концепції. Варто відзначити, що

Е. Тоффлер спирається на досить великий фактичний матеріал, численні посилання

на наукову і публіцистичну літературу, статистичні дані (текст, розбитий на 28 глав

обсягом близько 700 сторінок, спирається на більше, ніж 500 приміток і бібліогра-

фію, яка включає 534 назви).

Е. Тоффлер виокремлює в історії людської цивілізації «Три хвилі»: перша хвиля

— аграрна (до XVIII ст.), друга — індустріальна (до 1950-х pоків XX ст.) і третя —

пост- чи суперіндустріальна (починаючи з 1950-х років). Перша хвиля (сільського-

сподарське суспільство) — простий розподіл праці, оброблення землі, виникнення

каст і класів, жорстка авторитарна влада, децентралізована економіка; друга хвиля

(індустріальне суспільство) — техносфера, соціосфера, інфосфера, енергосфера,

біосфера, психосфера, стандартизація, спеціалізація, синхронізація, концентрація,

максимізація, централізація; третя хвиля (суперіндустріальне суспільство) — генна

індустрія, немасові засоби масової культури, суспільна пам’ять, електронний ко-

тедж, інерційна економіка, виробничо-споживацький стиль життя, новий образ

природи, глобальна корпорація, планетарна свідомість.

Слід зазначити, що у вступі Е. Тоффлер підкреслює, що його книга — це «не

об’єктивний прогноз, і вона не претендує на те, щоб бути науково обґрунтованою»

і визначає основу своєї роботи, як напівсистематичну модель цивілізації і наших

взаємовідносин з нею. Е. Тоффлер досить переконливо описує процес відмирання

індустріальної цивілізації в термінах «техносфери», «соціосфери», «інформаційної»

і «владної сфери», показує, які революційні зміни в сьогоднішньому світі зазнає

кожна з цих сфер. Особлива увага приділяється показу взаємовідносин між цими

сферами, а також між «біосферою» і «психосферою». «Психосфера» для Е. Тофф-

лера — це та структура психологічних і особистісних відношень, завдяки яким змі-

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

485

ни, що відбуваються в зовнішньому світі, впливають на наше приватне життя. Ос-

новна метафора, яку використовує Е. Тоффлер, — це зіткнення хвиль, яке призво-

дить до змін. На його думку, ідея хвилі — це не тільки спосіб організувати величе-

зні маси вельми протилежної інформації, вона допомагає бачити те, що знаходиться

під «вируючою поверхнею змін».

Застосовуючи новий підхід — хвильофронтальний аналіз соціально-політичних

процесів (чи аналіз «фронта хвилі»), який означає бачення еволюції світу в її глоба-

льно-синхронних фазах, Е. Тоффлер аналізує техніко-економічні та інформаційно-

комунікативні фактори суспільно-політичного розвитку. При цьому він відзначає,

що запропонований ним підхід до аналізу соціальних процесів «фокусує нашу ува-

гу не стільки на історичних неперервностях, наскільки б важливими вони не були,

скільки на дискретності в історії, моментах порушення неперервності — нововве-

деннях і точках переривання. Він виявляє основні зміни в момент їх виникнення і

дозволяє на них впливати».

Перша хвиля, за Тоффлером, почалася близько 10 тис. років тому з переходом від

збиральництва і полювання до сільськогосподарського життя і появи перших парост-

ків цивілізації. Цивілізації протягом тисячоліть зростали і занепадали, воювали і

вступали в союзи, зливалися, створюючи дивовижну суміш. Однак усі вони мали де-

які фундаментальні подібності — всюди основою життя була земля і селянське посе-

лення слугувало джерелом основного продукту. Панував простий розподіл праці і

невелика кількість чітко визначених каст і класів: знать, духовенство, воїни, раби (чи

кріпосні). Влада була авторитарною, і становище людини визначалось фактом його

народження. У всіх країнах економіка була децентралізованою і замкненою — кожна

спільнота виробляла більшу частину того, що споживала. За твердженням Е. Тофф-

лера, перша хвиля змін ще не вичерпала свого потенціалу, коли наприкінці XVII ст. в

Європі відбулась індустріальна революція (друга хвиля планетарних змін). Новий

процес індустріалізації почав рухатися по країнах і континентах вже набагато швид-

ше. «Таким чином, два окремих, явно відмінних одне від одного процесу змін поши-

рювались по землі одночасно, але з різною швидкістю».

Друга хвиля викликала до життя три визначаючі соціальні структури (головні

інститути) — мала родина, навчання фабричного типу і гігантські корпорації. «Та-

ким чином, — зазначає Е. Тоффлер, повсюди в світі другої хвилі… більшість лю-

дей рухалась однією стандартною життєвою траєкторією: виховання в малих

сім’ях, вони йшли потоком через школи фабричного типу, а потім поступали на

службу до великої корпорації, приватної чи державної. На кожному етапі життєво-

го шляху людина знаходиться під контролем одного з головних інститутів другої

хвилі». Індустріалізація, втілення нових технологій, вдосконалення енергетичної

бази створили умови для масового виробництва, яке викликало до життя нову сис-

тему розподілу. Якщо в суспільствах першої хвилі превалював розподіл товарів,

виготовлених на замовлення, то тепер настала епоха масового розподілу і масової

торгівлі. Поступово всі сфери життя підпорядковуються виробничо-ринковим інте-

ресам. Всі соціальні інститути (урядові заклади, школи, лікарні тощо) набувають

рис фабричності — розподіл праці, ієрархічна структура і безособовість.

Звертаючись до «інфосфери», Тоффлер прослідковує основні принципи фабрич-

ного виробництва і в засобах масової інформації, які штампують однакові повідом-

лення, точнісінько так, як фабрика штампує один і той же товар. Причому, без сис-

теми інформаційного обслуговування індустріальна цивілізація не змогла б

Ф. М. Кирилюк

486

оформитись і надійно функціонувати. Таким чином, виросла добре розроблена ін-

фосфера — комунікаційні канали, через які індивідуальні й масові повідомлення

можуть розподілятися так само ефективно, як товари і сировина. «Інфосфера, —

підкреслює американський дослідник, — переплелася з техно- і соціосферами, які

вона обслуговує, допомагаючи інтегрувати економічне виробництво з поведінкою

окремих людей».

У своїй книзі Тоффлер ретельно і послідовно аналізує систему з шести провід-

них принципів, які діють в усіх країнах другої хвилі: стандартизація, спеціалізація,

синхронізація, концентрація, максимізація та централізація. Причому він відзначає,

що ці принципи як деяка програма другої хвилі «накладається як на капіталістичне,

так і на соціалістичне крило індустріального суспільства, оскільки вони неодмінно

виросли з одного і того ж базового розриву між виробником і споживачем, а також

завдяки зростаючій ролі ринку». Ці ж самі принципи, посилюючи один одного,

створили найбільш великі, жорсткі і могутні бюрократичні організації, еліти і су-

переліти другої хвилі.

Врешті-решт, стверджується в книзі Е. Тоффлера, наступає глибока криза прин-

ципів і структур другої хвилі і на її зміну підіймається третя хвиля, яка несе нові

погляди на світ і нові науково-технологічні досягнення в сфері інформатики, елект-

роніки, молекулярної біології, які дозволяють вийти за межі обмежених життєвих і

філософських концепцій індустріального періоду і створюють умови для усунення

його головного протиріччя — між виробництвом і споживанням.

Слід звернути особливу увагу на те, що цивілізація третьої хвилі суперечить

старій традиційній індустріальній цивілізації, адже є одночасно і високотехнологі-

чною, і антиіндустріальною. Вона несе з собою новий лад життя, заснований на по-

новлюваних джерелах енергії, на методах виробництва, які виключають фабричні

зборочні конвеєри, на новій ненуклеарній родині, на новій структурі, яку Е. Тофф-

лер досить дотепно назвав «електронним котеджем», на радикально змінених шко-

лах і об’єднаннях майбутнього. Виникаюча цивілізація веде людство за межі стан-

дартизації, синхронізації та централізації. Нова цивілізація, на думку Е. Тоффлера,

буде перемагати бюрократію, зменшувати роль національної держави, сприяти зро-

станню економік постімперіалістичного світу.

Влада і демократія. Особливий інтерес становить тлумачення Е. Тоффлером

проблем влади і демократії. Поняття влади він визначає так:

1. «Владні відносини, властиві усім суспільним системам і людським взаємовід-

носинам. Влада — не конкретне явище, але аспект усіх без виключення відносин

між людьми. Тому вона невідворотна і нейтральна — воістину, у ній немає ні гар-

ного, ні поганого».

2. «В «систему влади» включені усі, і ніхто від неї не вільний. Але коли одна

людина втрачає владу, її не обов’язково отримує інша». Але «Коли системи влади

далекі від рівноваги, можуть статися раптові і нібито дивні зміни. Справа в тому,

що коли система чи підсистема у вищій мірі нестабільна, примножуються нелінійні

ефекти. Великі зусилля влади можуть дати малі результати. Незначні обставини

можуть ініціювати падіння режиму...».

Він підкреслює, що «Насильство, яке в основному використовується для по-

карань «найменш різнобічний засіб влади. Багатства, які можуть використовува-

тися і для винагороди, і для покарання, а також перетворюватися на багато ін-

ших засобів, є куди більш гнучким інструментом влади. Однак найбільш

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

487

різнобічними і фундаментальними є знання, оскільки з їх допомогою людина в

змозі вирішити завдання, які могли б вимагати застосування насильства чи ба-

гатства. Часто знання можна використовувати так, щоб інші люди були змушені

діяти бажаним для вас способом, а не у власних інтересах. Знання, таким чином,

дають владу найвищої якості».

Аналізуючи ці ідеї, Е. Тоффлер підкреслював, що «другим будівельним блоком

завтрашніх політичних систем стане принцип — «напівпрямої демократії» — пере-

хід від репрезентації себе через обраних представників до репрезентації безпосере-

дньої. Суміш цих двох способів і є напівпрямою демократією. Він, зокрема, зазна-

чає, що нині відбувається перехід від індустріальної економіки до

«суперсимволічної», де гроші є віртуальними, електронними імпульсами в банків-

ських мережах, а «пролетарій» Маркса став «когнітаріатом», тобто суспільною

групою, праця якої вимагає певного високого рівня знань і навичок. Причому це —

лише умовна збірна назва. «Когнітаріат» безмежно подрібнений, і це породжує не-

обхідність враховувати при керівництві (і на всенародному голосуванні) інтереси

тисяч і тисяч суспільних прошарків, розподілених професійно, релігійно, етнічно і

т. ін., кожен з яких має власні інтереси (в даному суспільстві не те що прошарок —

кожна людина має свої особливі інтереси). Це породжує надзвичайну складність

керування, і, таким чином, зникають чи піддаються сумніву поняття «народовладдя

чи народне волевиявлення». Йдеться про волевиявлення кожного окремого індиві-

да, а не цілого народу, який не існує як факт. «Народ» існує лише як поняття, що

допомагає хоч якось об’єднати розпорошений конгломерат (сукупність) людей.

Можна було б порівняти таке утворення із зіркам на небі « з землі вони приблизно

однакові, відмінності між ними непомітні; насправді ж, кожна зірка є величезним

фізичним тілом, має власну унікальну масу, спектр, світимість та інші характерис-

тики. Так само можна висловитись і про людей в постіндустріальному суспільстві

— кожна з них є особистістю з власними потребами, здібностями, емоціями, почут-

тями та іншими властивими лише їй ознаками. Причому люди більше відмежову-

ється один від одного, але при цьому все ж об’єднуються в групи за спільними ін-

тересами або за фахом. І це, насамперед, слід враховувати політикам при

організації виборів і керівництві цією різнорідною масою.

Не може, таким чином, бути й мови про те, що представницька демократія за-

безпечує представлення в парламенті інтересів усього народу. Парламент — це ли-

ше група осіб, що захищають власні інтереси та інтереси лобістських груп. Звичай-

но, методи тиску на владу значно вдосконалилися з появою свободи слова в

Інтернеті та можливості онлайнового спілкування з можновладцями.

Слід зазначити, що Е. Тоффлер вважає, що розвал системи переговорів кризова

ситуація ухвалення рішень, безпорадність представницьких рганізацій давно означа-

ють, що «багато з рішень, які нині ухвалюються невеликою кількістю псевдопредста-

вників, можуть бути поступово передані назад самим виборцям. Якщо наші обрані

посередники не спроможні робити справи для нас, ми повинні будемо робити це са-

мі. Якщо закони, які вони приймають, все більше не відповідають нашим потребам,

— підсумовує Е. Тоффлер, — ми повинні будемо самі опрацьовувати свої закони.

Для цього, проте, нам знадобляться нові організації, а також нові технології».

Є підстави вважати, на думку Е. Тоффлера, що «дивовижні досягнення в техно-

лгії комунікацій уперше відкривають низку незвичайних можливостей для безпосе-

редньої участі людей в ухваленні політичних рішень».

Ф. М. Кирилюк

488

Далі Е. Тоффлер детально розповідає, як він брав участь в організації історичної

події — першого у світі «електронного муніципалітету» — за допомогою кабельної

системи двостороннього телебачення «К’юб» у м. Колумбус, штат Огайо (США).

За характеристикою Е. Тоффлера, система «Qube» — це найроздробленіша, комер-

ційно рентабельна, двостороння кабельна система в світі, яка надає можливість ко-

ристуватися 30-ма спеціалізованими телеканалами. Користувачу надається апарат,

схожий на калькулятор, за допомогою якого він може з’єднатися зі станцією. Гля-

дач, натиснувши «гарячу кнопку», може з’єднатися зі студією та її комп’ютером.

Інтерактивність системи виявляється в тому, що користувач може висловити свою

думку в місцевих політичних дебатах, виставити на продаж гараж, брати участь у

благодійних аукціонах, може поставити складне запитання політику, дати оцінку

учасникам певного конкурсу.

Таким чином підкреслює Е. Тоффлер, це тільки «найпростіший приклад завтра-

шніх можливостей прямої демократії» при використанні досконалих комп’ютерів

та ін. «Громадяни зможуть уперше в історії ухвалювати свої політичні рішення».

Він робить висновок, «що це не протиставлення прямої демократії демократії не-

прямій, представництва себе — представництву інших... Це спосіб об’єднувати

пряму участь громадян із системою «представництва» в нову систему «напівпрямої

демократії».

Поряд із цим слід зазначити що в умовах новітніх інтелектуальних технологій

людину більше неможливо замінити також і у виробництві так, як це можна було

зробити в механізованій виробничій системі Другої хвилі (подібно до «гвинтика» в

складному механізмі, коли всі робітники підходять під один стандарт, або «гвинти-

ка», який можна замінити, у сумнозвісному сталінському «соціалістичному механі-

змі»). Тепер менеджер, аналітик, той самий простий робітник підходять до своєї

праці творчо. Цьому багато в чому сприяли психологічні концепції щодо можливо-

стей розробки нових ідей, що з’являлися ще з 60—70 років у США («брейнстор-

мінг», «25 ідей за 6 хвилин», описані Тоффлером у розділі «Неблокуючі розуми»),

що нібито сприяли більшій ефективності через «розкріпачення» фантазії робітни-

ків. Цей чисто американський підхід призвів до справді «творчої революції» у фір-

мах та корпораціях часів третьої хвилі, коли людину майже неможливо примусити

до чогось проти її волі, а, будучи навіть звільненою з роботи, вона все одно знайде

іншого роботодавця — адже вона вже не «гвинтик», а робітник, якого неможливо

замінити на такого самого. Усі ці зміни у виробничій сфері ведуть і до змін у сфері

політики, у відносинах демократії — робітники вимагають влади над власними ро-

бочими місцями, профспілки позбавляються колишнього впливу (Тоффлер наво-

дить промовистий приклад — тепер кожна людина здатна шантажувати фірму, де

вона працює, скажімо, загрозою поширення комп’ютерного вірусу). Раніше погро-

жувати або виставляти умови власній фірмі могли лише профспілки, колективна

маса людей, що діє саме своєю «масовістю», створюючи характер, або враження

серйозної сили. Тепер цією «серйозною силою» може бути будь-який обізнаний

комп’ютерний хакер. Або простий робітник, що володіє Знанням. Таким чином,

саме його Знання з великої букви, його схований в черепній коробці засіб виробни-

цтва» (за виразом Тоффлера), стає могутньою зброєю і засобом впливу. Перед нами

ще один доказ всевладності знання у новому ладі, цьому «прекрасному новому сві-

ті» суперсимволізму. Не треба більше об’єднуватися, зчиняти галас і йти на страй-

ки — фірми свідомо дали в руки кожному робітникові різноманітне Знання. Знання

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

489

про те, як примусити владу слухати їх колись кволий голос. Знання про те, як знай-

ти «обхідний шлях» у гігантській бюрократичній мережі — чи то урядовій, чи то

корпоративній — і дістатися «найвищого начальства», щоб розповісти йому про

свої вимоги.

У новій системі влади зникає будь-яка різниця у впливі між гігантською корпо-

рацією і невеликою фірмою. Величезна монополія зовсім не обов’язково є ефекти-

вною. Рано чи пізно її слід подрібнювати, створювати автономно діючі структури,

або одиниці для здобуття прибутків за принципом «кожна для себе». Цей принцип

досить легко переноситься Тоффлером і на «великі держави» — їхня «велич» у во-

єнному відношенні зовсім не означає, що вони з легкістю переможуть усіх і все на

планеті. Яскравий приклад, про який згадує Тоффлер, — це поразка США у

В’єтнамі і СРСР у Афганістані.

Взагалі свобода об’єднань громадян виявила себе на якісно новому рівні:

об’єднання ці починають подрібнюватись, натомість кількість їх зростає, а відпові-

дно зростають і їхні претензії до влади.

Руйнується старий тип бюрократії; вона стає нездатною керувати в умовах бурхли-

вих змін в економіці, коли слід миттєво реагувати на флуктуації ринку і оперативно

приймати рішення. У корпораціях створюються якісно нові підрозділи управління, що

мають більш «гнучкий» порівняно з бюрократичним апаратом характер.

Сучасному світу властиві також інші ознаки протистояння. «Протистояння між

трьома світами — аграрним, індустріальним та постіндустріальним, що досі співіс-

нують на планеті, виливається у протистояння етнічних меншин, що співіснують

всередині «розвиненого» світу». Як говорить Тоффлер, «під впливом нової схеми

виробництва повсюди посилюється супротив «тигельному» процесу. Расові, етнічні

та релігійні групи захищають своє право на існування і продовжують з гордістю

зберігати своє право на самобутність. Асиміляція була ідеалом індустріального су-

спільства, що відповідала його потребам в однорідній робочій силі. Новим ідеалом

стає різноманіття, що відповідає новій системі створення матеріальних благ».

Політиків починає турбувати і різноманітність. Адже тепер необхідно створити,

наприклад, під час виборів величезний конгломерат із різних груп, дати їм які-

небудь спільні ідеї і при цьому не образити чиїхось національних або професійних

почуттів.

До «старих нових проблем» додається небезпека тероризму, появи екстреміст-

ських угруповань, що аж ніяк не зменшиться в новому світі — навіть зросте. Полі-

тична боротьба властива світові третьої хвилі не менше, ніж двом попереднім епо-

хам. Серед чинників її бурхливого продовження і розгортання — протистояння між

найбіднішими країнами «третього світу», впливовими й могутніми завдяки нафто-

вим запасам арабськими державами та «класичними» країнами постіндустіалізму,

що не в змозі більше ефективно протистояти хвилі емігруючого населення з «тре-

тього світу». А хвиля ця несе й небезпечних терористів, і цілком мирно налаштова-

них «втікачів від бідності». Бідності, породженої так і не вирішеними протиріччями

«суперсимволічних економік», що співіснують поруч з найбіднішими країнами.

Усі наведені твердження свідчать про один факт: ми живемо в епоху змін. Закін-

чення «холодної війни» співпало з настанням третьої хвилі цивілізації, «суперсимволі-

чної економіки» та інших явищ, властивих лише сучасній епосі. І світу слід адекватно

відповісти на виклики сучасної «епохи змін» — в інтересах усіх мешканців планети,

яким випало жити в постіндустріальну — як назвав її Елвін Тоффлер — епоху.

Ф. М. Кирилюк

490

ІЗ ПЕРШОДЖЕРЕЛ

ТОФФЛЕР Е.

ТРЕТЯ ХВИЛЯ

Розділ 1. СУПЕРБОРОТЬБА

Нова цивілізація народжується в нашому житті, а сліпці повсюди намагаються придушувати її

паростки. Ця нова цивілізація несе в собі нові форми сімейного побуту, інші стилі роботи, кохання і

життя, нову економіку, нові політичні конфлікти; і, крім усього, іншу свідомість. Фрагменти цієї

нової цивілізації вже існують сьогодні. Мільйони вже пристосували своє життя до ритму завтраш-

нього дня. Інші, налякані майбутнім, вдаються до розпачливих, безнадійних спроб утекти в минуле

й намагаються реставрувати старий світ, що їх породив.

Світанок нової цивілізації — це найприкметніша, найвибуховіша подія з тих, що відбуваються за на-

шого життя.

Це головна подія — ключ до розуміння наступних років. Вона так само складна, як і давня Пе-

рша Хвиля змін, яка накотилася на людство десять тисяч років тому з появою сільського господарс-

тва, як і могутня Друга Хвиля змін, спричинена промисловою революцією. Ми діти нової трансфо-

рмації — Третьої Хвилі. Нам нелегко знайти слова, щоб описати всю силу та всеосяжність

карколомної переміни. Ми чуємо розмови про невиразні обрії Космічної доби, Інформаційної доби,

Ери електроніки або Глобального села. Збіґнєв Бжезінський сказав, що ми входимо в «технотронну

добу», соціолог Деніел Белл пише про наближення «постіндустріального суспільства», радянські

футурологи говорять про НТР — «науково-технічну революцію». Сам я багато писав про «суперін-

дустріальне суспільство». А проте, жоден із цих термінів, зокрема й мій, не є адекватним.

Деякі з цих висловів, фокусуючись на одному моменті, більше звужують, ніж розширюють наше ро-

зуміння. Інші є надто статичними, вони припускають, що нове суспільство може прийти в наше життя

плавно, без конфліктів і стресів. Жоден з цих термінів навіть не намагається передати всю силу, обсяг та

динаміку змін, що навалюються на нас, чи тиску та конфліктів, які вони приводять у дію.

Людство готується до великого стрибка вперед. Воно стоїть перед найглибшими за всі часи су-

спільними зрушеннями й творчою перебудовою. Навіть не усвідомлюючи собі цього, ми закладаємо

підвалини дивовижної нової цивілізації. Саме цей процес символізує Третя Хвиля.

Досі людський рід пережив дві великі хвилі змін, кожна з яких у великій мірі знищувала попе-

редні культури чи цивілізації й приносила їм на зміну своє життя, незбагненне для тих, хто прийшов

раніше. Першій Хвилі зміни, сільськогосподарській революції, знадобилися тисячі років. Другій

Хвилі, що знаменувала прихід індустріальної цивілізації,— якихось три століття. Сьогодні історія

має набагато більше прискорення й цілком можливо, що Третя Хвиля прокотиться по історії й спаде

вже через декілька десятиліть. Тому ми, кому жити на планеті в цей вибухонебезпечний час, ще за

нашого життя відчуємо всю силу удару Третьої Хвилі.

Руйнуючи наші сім’ї, розхитуючи нашу економіку, паралізуючи нашу політичну систему, роз-

биваючи наші цінності, Третя Хвиля зачіпає кожного. Вона змінює всі колишні співвідношення сил,

привілеї й прерогативи сьогоднішньої еліти, чиє становище стало вкрай хистке, і створює тло, на

якому завтра відбуватимуться визначальні битви.

Багато в цивілізації, що народжується, суперечить старій традиційній індустріальній цивілізації.

Вона є водночас високотехнологічною й антиінду стріальною.

Третя Хвиля приносить із собою істинно новий спосіб життя, опертий на різноманітні, здатні

відновлюватися, джерела енергії, на методи виробництва, що зроблять непотрібними більшість за-

водських конвеєрних ліній, на нові, без’ядерні, співдружності, на нову інституцію, яку можна назва-

ти «електронний котедж», і на радикально перебудовані школи та корпорації майбутнього. Цивілі-

зація, що народжується, пише нам нові правила поведінки й виносить нас поза межі стандартизації,

синхронізації та централізації, поза межі концентрації енергії, грошей і влади.

Ця нова цивілізація, кидаючи виклик старій, знизить роль національних держав і дасть поштовх

розвитку напівавтономних економік у постімперіалістичному світі, їй потрібні простіші, ефектив-

ніші, і при тому демократичніші уряди, аніж будь-які з відомих нам сьогодні. Це цивілізація з влас-

ним виразним поглядом на майбутнє світу, зі своїм власним відношенням до часу, простору, логіки

й причинних зв’язків.

Крім того, як ми побачимо, цивілізація Третьої Хвилі починає усувати історично зумовлені роз-

біжності між виробником і споживачем, сприяючи розвитку «виробничо-споживацької» економіки