Кирилюк Ф.М. Новітня політологія

Подождите немного. Документ загружается.

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

різний ступінь соціальної і економічної зрілості окремих галузей промисловості і

регіонів країни. Він доводив своїм соратникам, що в Росії на момент революційно-

го вибуху в більшості галузей відсутня економічна база для «впровадження» соціа-

лізму. Тому насильницькі методи повалення приватної власності були застосовані

тільки на тих підприємствах, на яких процес концентрації найбільш виражений, де

робітничий клас — найбільш зрілий для соціалістичних перетворень. Такою й стала

в дійсності практика революційних перетворень. До І липня 1918 року в країні було

націоналізовано 521 підприємство. Із них 271 націоналізовано обласними радами

народного господарства (51 %), 123 (24 %) — губернськими і повітовими органами.

Щодо ВРНГ і РНК, то ними було націоналізовано всього лише 100 підприємств,

тобто близько 20 %.

В. І. Ленін намагався, щоб політичне усуспільнення засобів виробництва, яке

впроваджувала Радянська влада, не випереджало економічного усуспільнення. Про

це він чітко наголошував у згадуваній доповіді на засіданні ВЦВК 29 квітня 1918 р.

Зокрема, він підкреслював, що «нам нічого братися за смішне завдання — вчити

організаторів тресту, — їх учити нема чого, їх нам треба експропріювати. За цим

діло не стоїть. У цьому ніякої трудності нема. Це досить ми показали і довели. І

всякій робітничій делегації, з якою мені доводиться мати справу, коли вона прихо-

дила до мене і скаржилась на те, що фабрика стає, я говорив: вам до угоди, щоб ва-

ша фабрика була конфіскована? Добре, у нас бланки декретів готові, ми підпишемо

за одну хвилину. Але ви скажіть: ви зуміли виробництво взяти в свої руки і ви під-

рахували, що ви виробляєте, ви знаєте зв’язок вашого виробництва з російським і

міжнародним ринком? І тут виявляється, що цього вони ще не навчилися, а в біль-

шовицьких книжках про це ще не написано, та і в меншовицьких книжках нічого не

сказано».

Усуспільнення і присвоєння засобів виробництва виявилося одним з найсклад-

ніших завдань соціалізму. Це вихідний пункт для розроблення основних принципів

соціалістичного будівництва. Тому на різних етапах його розвитку гострі дискусії

навколо цього ключового питання займали провідне місце. В. І. Ленін завжди ви-

ступав проти спрощених уявлень у цьому питанні. Особливо критично він ставився

до тих, хто намагався методом «швидкого стрибка» ввести комуністичні принципи.

Розуміючи всю складність цього процесу, він послідовно розвивав і відстоював

принципи економічної і політичної цілеспрямованості, категорично виступав проти

«всезагального» усуспільнення. Він багато разів попереджав, що однією ліквідаці-

єю приватної власності шляхом націоналізації і передачею її в суспільну власність

неможливо фактично замінити старе управління іншим, робітничим управлінням

фабриками, заводами, маєтками тощо. Усуспільнення Володимир Ілліч розумів і

широко пов’язував із завданням налагодження надзвичайно тонкої і складної мере-

жі нових організаційних відносин, які охоплювали б усе виробництво.

Треба відзначити, що В. І. Ленін, як і його попередники К. Маркс, Ф. Енгельс,

не ідеалізував приватну власність. Але тоді, навесні 1918 р., він не підганяв, щоб її

знищували адміністративним, насильницьким методом. Він шукав такі природні

форми її трансформації в соціалістичну власність, які змогли б нарощувати темпи

промислового і сільськогосподарського виробництва, які дедалі більше включали б

виробників у цей процес. Тому він в той час дійшов висновку, що «державний капі-

талізм економічно незрівнянно вищий, ніж наша теперішня економіка...». Такий

самий висновок він робить щодо використання кооперації в справі прискорення

Ф. М. Кирилюк42

економічного усуспільнення на ділі. Щодо селянства, то він попереджав, що не

можна нав’язувати селянам соціалізм насильно, що необхідно розраховувати на си-

лу прикладу, на засвоєння селянського масою життєвої практики.

Уся подальша революційна практична діяльність В. І. Леніна була спрямована

на те, щоб знайти таку модель суспільної власності на засоби виробництва, яка б

найбільш повно виражала інтереси всіх класів і соціальних груп населення. Тому

він і виступав за найрізноманітніші форми господарювання, закликаючи до змаган-

ня між різними економічними укладами. В цьому змаганні соціалістичний уклад

повинен був довести свою перевагу кращою організацією праці, вищою її продук-

тивністю. В. І. Ленін вірив, що при наявності політичної влади в руках пролетаріату

це завдання могло б бути виконано.

Соціалістичне усуспільнення, або, як підкреслював В. І. Ленін, реальне усуспіль-

нення, передбачає не тільки і не стільки формально-юридичне закріплення суспільної

власності, скільки її реалізацію, пов’язану із задоволенням інтересів суспільства, коле-

ктиву і особи. Це, в свою чергу диктує, необхідність планового ведення господарства.

Але в умовах багатоукладності, товарно-грошових відносин це викликало гострі дис-

кусії в партії і суспільстві в цілому.

Одні вважали, що рішуче і термінове усуспільнення засобів виробництва може

створити абсолютну, комуністичну організацію виробництва. Тому вони рішуче

виступили проти будь-яких форм товарно-грошових відносин у будівництві соціа-

лізму, вбачаючи в них антипод соціалістичній організації праці. Інші взагалі недо-

оцінювали і не усвідомлювали суть шляхів і методів реалізації соціалістичного усу-

спільнення.

У напруженій ідейно-теоретичній полеміці Ленін вперше в марксистській науці

обґрунтував ідею про те, що план і товарно-грошові відносини, план і ринок не ви-

ключають один одного, що вони можуть бути використані в період соціалістичного

будівництва. Для нього головним було планомірний розвиток продуктивних сил. А

одним з механізмів здійснення цього може бути ринок як сукупність товарно-

грошових відносин.

Тому він всебічно обґрунтовує програму соціалістичних перетворень, основни-

ми елементами якої є заміна контрибуцій постійним податком; створення системи

банків і грошового обігу; облік і контроль за виробництвом і розподілом продуктів,

здійснення поступового переходу до обов’язкового ведення поточних рахунків в

банку спочатку найбільшими, а потім усіма підприємствами країни; розвиток чеко-

вого обігу і розрахунків через банк і т. д. Як бачимо, Ленін підходив до теорії і

практики соціалізму діалектично, як до соціального організму, що розвивається.

Але ці та інші ленінські методологічні підходи до організації планового ведення

господарства з використанням товарно-грошових підойм, нажаль, не реалізовува-

лися. Внаслідок формального ставлення до поступового процесу усуспільнення і

присвоєння засобів виробництва, а подекуди і всупереч йому, планове ведення гос-

подарства набуло формального характеру, яке згодом виявилося в гіпертрофовано-

му централізмі з властивими для нього адмністративно-бюрократичними рисами.

Так сталося, що в нашій науці чітко укоренилося сталінське розбіжне розуміння

цього найважливішого положення марксизму-ленінізму. По-перше, цей процес у

теорії обмежувався якимись тривалими рамками. Наприклад, це зводилося до таких

положень, що з проведенням і завершенням колективізації та індустріалізації заве-

ршиться процес усуспільнення і присвоєння засобів виробництва і праці, що після

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

цього необхідно налагоджувати комуністичне будівництво. Про це яскраво свідчать

матеріали XVII і XVIII з’їздів партії.

З кінця 20-х років у нашій країні були фактично введені і конституційно закріплені

тільки дві з багатьох можливих (про які неодноразово наголошував В. І. Ленін) форми

суспільної власності: державна і колгоспно-кооперативна, з жорстким централізованим

плануванням, з командно-адміністративним управлінням, вкрай обмеженим госпроз-

рахунком і слабо розвинутими товарно-грошовими відносинами.

У праці «Економічні проблеми соціалізму в СРСР» Сталін прямо заявляв, що «кол-

госп є підприємство незвичайне. Колгосп не є власником оброблюваної ним землі...

власником основних засобів виробництва». Все це становило власність держави. Кол-

госпи володіли тільки продукцією, яку вони виробляли: зерно, м’ясо, молоко, овочі

тощо. Причому вони були позбавлені й права вільно розпоряджатися продуктами своєї

праці. Для держави вигідно було отримувати продукцію за цінами, які встановлювала

вона сама. В науковій літературі, в засобах масової агітації і пропаганди, в документах

партії і уряду країни цей процес одержавлення трактувався як процес становлення за-

гальнонародної власності.

Такий державний соціалізм, що остаточно встановився в нашій країні в 30-ті ро-

ки, а Сталін назвав «втіленням ленінських ідей», поступово розкривав усі свої нега-

тивні риси. Бо, як писав В. І. Ленін, «нерозвиненість і нетривкість форми не дає

змоги зробити дальші серйозні кроки в розвитку змісту, викликає ганебний застій,

веде до марнування сил, до невідповідності між словом і ділом». Насправді й від-

бувається поступовий відхід від ленінського бачення соціалізму, збільшується роз-

рив між теорією і дійсністю.

Згодом у політиці щодо власності перевагу набули консервативні, бюрократичні

підходи. Вони призвели до таких явищ, як зростання і розпорошення капіталовкла-

день, варварське ставлення до природних багатств, безвідповідальне ставлення до

всього державного. Як наслідок — у суспільстві дедалі більше виявляється свавілля

влади, безправність особистості, соціальна незахищеність, злиденний життєвий рі-

вень трудящих, нівелювання їхніх інтересів. Для такого суспільства стають харак-

терними стагнація, нездатність керівництва активно включатися в процеси світової

економіки, а для трудящих — повне відчуження від засобів виробництва, соціальна

апатія, пияцтво.

Перекручення, допущені в сталінські часи, не перестали існувати і в наступні, бре-

жнєвські роки, які були названі застійними, або роками невикористаних можливостей.

Ще більше поглибилося відчуження людини-виробника від результатів своєї праці, а

громадянина — від влади. Власність здебільшого роздиралась між відомствами, мала

«нічийний» характер. З іншого боку, як про це досить гостро відзначалось на XIX Все-

союзній конференції КПРС, в країні здебільшого принизливо ставилися до закону вар-

тості або його зовсім відкидали, ігнорували значення госпрозрахунку, індивідуальної

трудової діяльності, різких видів підряду, не рахувалися з перевагами підсобних госпо-

дарств. Такий нігілізм щодо різноманітності форм соціалістичного присвоєння засобів

виробництва сприяв гальмуванню соціально-економічного розвитку країни.

В. І. Ленін не обмежував процес усуспільнення і присвоєння засобів виробницт-

ва певним часом. Цю основну ланку соціалістичного будівництва він пов’язував з

поступовим, важким, суперечливим, але неухильним процесом створення таких ор-

ганізаційних відносин, які поєднували б планомірне виробництво і розподіл проду-

ктів. Конкретне усуспільнення засобів виробництва і самого процесу виробництва

Ф. М. Кирилюк44

було надзвичайно новим в історії соціалізму: «Неважко було декретувати скасу-

вання приватної власності на землю. Неважко було націоналізувати велику частину

фабрик і заводів». Однак «сьогодні тільки сліпі не бачать, що ми більше націоналі-

зували, сконфіскували, набили й наламали, ніж встигли підрахувати. А усуспіль-

нення тим якраз і відрізняється від простої конфіскації, що конфіскувати можна з

самою тільки «рішучістю» без уміння правильно облічити і правильно розподілити,

усуспільнити ж без такого вміння, не можна». Таким було головне завдання, що йо-

го планував Володимир Ілліч.

Він виходив з того, що навичок контролю в Радянської держави не було зовсім.

А вироблення їх стримувалося тією обставиною, що буржуазна держава, яка віками

була органом поневолення і пограбування народу, залишила в спадщину велику

ненависть і недовіру мас до всього державного. Крім того, значна частина дрібної

інтелігенції з анархістським ухилом вимагала повної ліквідації держави, в тому чи-

слі й пролетарської.

«Головне — це підвищення продуктивності праці». Цю ідею В. І. Ленін почав

розробляти ще за багато років до «Великого Жовтня». В березні 1914 р. в статті «Си-

стема Тейлора — поневолення людини машиною» він писав про те, що коли проле-

таріат візьме в свої руки владу, все суспільне виробництво, тоді велике виробництво,

транспорт, засоби зв’язку дадуть нам можливість значно підвищити продуктивність

праці і одночасно скоротити час. У праці «Держава і революція» він також довів, що

для перемоги соціалізму необхідна вища, ніж при капіталізмі, продуктивність праці.

Уже через кілька місяців після революції в складних умовах В. І. Ленін вису-

ває на перше місце питання економіки, особливо наголошуючи при цьому на

проблемі підвищення продуктивності праці. У написаному в середині грудня

1917 р. «Проекті декрету про проведення у життя націоналізації банків і про не-

обхідні в зв’язку з цим заходи» підкреслювалося, що «робітники і службовці

націоналізованих підприємств зобов’язані напружувати всі сили і вживати над-

звичайних заходів для поліпшення організації роботи, зміцнення дисципліни,

підвищення продуктивності праці».

У статті «Чергові завдання Радянської влади» ця проблема розглядається більш

комплексно. Майже протягом усієї статті відзначаються характерні фактори підви-

щення продуктивності праці. Головним на той час було не поділ відвойованого, а

праця більш продуктивна, ніж при капіталізмі.

Треба підкреслити, що ленінське положення про необхідність підвищення про-

дуктивності праці вважалося матеріальною умовою соціалізму. «... Соціалізм вима-

гає свідомого і масового руху вперед до вищої продуктивності праці порівняно з

капіталізмом і на базі досягнутого капіталізмом. Соціалізм повинен по-своєму,

своїми прийомами — скажемо конкретніше, радянськими прийомами — здійснити

цей рух уперед».

Однією з умов підвищення продуктивності праці Ленін вважав створення мате-

ріальної основи великої індустрії. Але цей процес може успішно відбуватися лише

за наявності розвинутих економічних, соціальних, культурних і політичних перед-

умов, що створені капіталізмом. «Без великого машинного виробництва, — пише

В. І. Ленін, — без більш-менш розвинутої мережі залізниць, поштово-телеграфних

відносин, без більш-менш розвинутої мережі закладів народної освіти, — ні те, ні

друге завдання в систематичному вигляді і у всенародному обсязі, безумовно, не

могли б бути розв’язані».

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

Він ясно розумів, що в Росії на той час тільки деякі з цих передумов мали місце.

Тому він радить запозичити найбільш цінне з практичного досвіду сусідніх країн,

економічно більш розвинутих і давно поставлених історією та міжнародними від-

носинами в тісний зв’язок з Росією.

Одним з факторів, що ставили СРСР в дещо вигідніше становище, була наяв-

ність великих природних ресурсів, розробка яких дала б основу небаченого прогре-

су продуктивних сил. Радянська країна мала в своєму розпорядженні гігантські за-

паси руди на Уралі, палива в Західному Сибіру (кам’яне вугілля), величезні

багатства лісу, водних просторів, сировини для хімічної промисловості. При цьому

слід зазначити, що Ленін уже з перших днів вимагав дбайливого і ощадливого ста-

влення до використання природних ресурсів.

Надаючи пріоритетного значення соціалістичній індустріалізації, він пише «На-

черк плану науково-технічних робіт», який вийшов одночасно з «Черговими за-

вданнями Радянської влади». В ньому В. І. Ленін запропонував Вищій раді народ-

ного господарства негайно дати доручення Академії наук утворити ряд комісій зі

спеціалістів для термінового вирішення питань економічної незалежності, само-

стійного забезпечення країни всіма видами сировини і промисловості. Поряд із цим

він підкреслював необхідність уважного вивчення досягнень зарубіжної науки,

техніки. Особливе значення він відводив досвіду організації виробництва для під-

вищення продуктивності праці й удосконалення його організації. Відсталість Росії

на цих важливих ділянках суспільного виробництва В. І. Ленін пояснював історич-

ними умовами. Він писав: «Росіянин — поганий працівник порівняно з передовими

націями, і це не могло бути інакше при режимі царизму і живості залишків кріпос-

ного права». Тому головне завдання для всього народу полягало в тому, щоб «учи-

тися працювати».

Володимир Ілліч вважав, що Радянська республіка в інтересах соціалістичного

будівництва будь-що повинна взяти все цінне, досягнуте світовою наукою і техні-

кою, поєднати з радянською організацією управління в галузі організації праці.

Відповідаючи «лівим комуністам», думку яких висловив тоді Бухарін на засіданні

ВЦВК 29 квітня 1918 р. про можливість побудови соціалізму без виучки в буржуа-

зії, В. І. Ленін говорив: «Ми не уявляємо собі іншого соціалізму, як основаного на

основах усіх уроків, добутих великою капіталістичною культурою. Соціалізм без

пошти, телеграфу, машин — пустісінька фраза».

Що стосується організації праці, то він вважав за доцільне вивчити і запровади-

ти у себе систему Тейлора, що була останнім досягненням, на той час, капіталізму.

Суть полягала в тому, що вона поєднувала в собі «витончене звірство буржуазної

експлуатації і ряд багатющих наукових завоювань у справі аналізу механічних ру-

хів... вироблення найправильніших прийомів роботи, запровадження найкращих

систем обліку і контролю тощо». Тому Радянська республіка повинна була пере-

йняти все цінне із завоювань науки і техніки в цій галузі з тим, щоб запровадити в

себе нові прийоми виробництва і організації праці, але без будь-якої шкоди для

здоров’я трудящих.

На думку В. І. Леніна, таке застосування системи Тейлора в Радянській державі

мало супроводжуватися скороченням робочого часу і введенням відрядної оплати

праці, що найбільш повно відповідало соціалістичним принципам розподілу за кі-

лькістю і якістю праці. Пізніше, вивчаючи глибше проблеми соціалістичного буді-

вництва, а також нагромаджений досвід капіталістичного суспільства в сфері орга-

Ф. М. Кирилюк46

нізації виробництва, він дійшов висновку про необхідність оголосити конкурс на

підготовку підручників з організації праці взагалі і спеціально праці управлінської.

Серед найважливіших умов «підвищення продуктивності праці є ... освітнє і

культурне піднесення маси населення». Ленін підкреслював, що неграмотна люди-

на стоїть поза політикою, що грамотність — основа культури. Без цього неможливо

було розвивати і радянську науку, яка в умовах соціалізму зможе стати однією з

основних виробничих сил. У травні 1918 р. В. І. Ленін на І з’їзді Рад народного гос-

подарства підкреслював, що «тільки соціалізм дасть можливість широко розповсю-

дити і по-справжньому підпорядкувати суспільне виробництво і розподіл продуктів

за науковими міркуваннями, відносно того, як зробити життя всіх трудящих найле-

гшим, таким, яке давало б їм можливість добробуту».

Визначальним напрямом у боротьбі за підвищення продуктивності праці В. І.

Ленін вважав виховання нової, соціалістичної праці. Він трактував її як нову дис-

ципліну, дисципліну трудову, дисципліну товариського зв’язку, дисципліну радян-

ську, яку виробляють мільйони трудящих. Для нього нова дисципліна асоціювалася

з фундаментом нових суспільних зв’язків, з новою владою трудящих.

Поняття «нові суспільні зв’язки», «нова дисципліна», «суспільна дисципліна»,

«дисципліна свідомих і об’єднаних робітників», які не знають над собою ніякої

влади, крім влади їх власного об’єднання, вживаються дуже часто в працях

В. І. Леніна. Адже він вважав, що виховання нової дисципліни праці є справжнім

надбанням соціалізму. Він виходив з того, що виховання основ трудової дисциплі-

ни — процес тривалий, який потребує серйозної психологічної перебудови в масах.

Дисципліна праці, природа якої визначається спільною діяльністю людей у про-

цесі виробництва, в різні історичні періоди має особливий соціально-економічний

зміст. Кожній суспільно-економічній формації відповідають свої форми і методи,

які регулюють суспільні зв’язки, свої правила і норми, що визначають поведінку

людей. В. І. Ленін писав, що за умов капіталізму в Росії кріпацька організація праці

трималася на дисципліні кийка, при надзвичайній забитості і темноті трудящих,

яких оббирала і над якими знущалася купка поміщиків, і які повинні були підпо-

рядковуватися дисципліні під постійною загрозою голоду. Тому й вироблялася від-

повідна суспільна думка про те, що всяке ухиляння від роботи, саботування є про-

тестом проти експлуататорів. «Капіталістична організація суспільної праці

трималась на дисципліні голоду, — писав В. І. Ленін, — і величезна маса трудя-

щих, незважаючи на весь прогрес буржуазної культури і буржуазної демократії, за-

лишалася в найбільш передових, цивілізованих і демократичних республіках тем-

ною й забитою масою найманих рабів або задавлених селян, яких грабувала і з яких

знущалась жменька капіталістів». У класовому, антагоністичному суспільстві дис-

ципліна праці встановлювалася в інтересах власників засобів виробництва з однією

метою — досягти якнайбільшого прибутку за рахунок нещадної експлуатації.

Соціалістична революція мала здійснити докорінне перетворення в усіх сферах

життя. Але, зазначав В. І. Ленін, «нова дисципліна не з неба падає і не з добреньких

побажань народжується, вона виростає з матеріальних умов великого капіталістич-

ного виробництва, тільки з них... Комуністична організація суспільної праці, до

якої першим кроком є соціалізм, тримається і чим далі, тим більше триматиметься

на вільній і свідомій дисципліні самих трудящих, що скинули ярмо як поміщиків,

так і капіталістів». Нова дисципліна праці полягала в тому, як вбачав Володимир

Ілліч, що із засобу поневолення і пригнічення вона, за умов соціалізму, перетворю-

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

ється на умову розвитку суспільного виробництва і підвищення матеріального доб-

робуту трудящих. В. І. Ленін називав її самодисципліною, що найбільш чітко відо-

бражає нове ставлення до праці. Праця робітників звільнена від експлуатації, і саме

це визначає основний зміст і особливість соціалістичної дисципліни.

Слід також підкреслити, що процес становлення нової дисципліни триває значно

довше, ніж відбуваються корінні зміни в інших сферах суспільства. «Будувати нову

дисципліну праці, — писав В. І. Ленін, — будувати нові форми суспільного зв’язку

між людьми, будувати нові форми і прийоми залучення людей до праці, це — робо-

та багатьох років і десятиріч».

Виховувати нову дисципліну праці можна тільки разом із здійсненням соціаль-

но-економічних перетворень. Ленін розглядав цей процес як двоєдиний. Він пояс-

нював, що свідомість людей дещо відстає від їх економічного становища, а це, в

свою чергу, стримуватиме впровадження нової дисципліни праці, особливо на пе-

рших порах становлення нового суспільного ладу. Тому він допускав навіть запро-

вадження примусових методів у налагодженні нової дисципліни праці. Особливо це

стосувалося порушників трудової дисципліни, ледарів, дармоїдів, горлохватів, спе-

кулянтів, злодіїв і шахраїв. Виховання дисципліни серед трудящих, підкреслював

він, організація контролю за мірою праці та її інтенсивністю, введення спеціальних

промислових судів для встановлення міри праці і притягнення до відповідальності

злісних порушників цієї міри — все це ставилося на порядок денний як найнеобхі-

дніше завдання Радянської влади.

На шляху організації соціалістичного самоврядування. «Треба продумати,

що для успішного управління необхідно, крім уміння переконати, крім уміння пе-

ремогти в громадянській війні, уміння практично організувати. Це — найважче за-

вдання, бо справа йде про організацію по-новому найглибших, економічних основ

життя десятків і десятків мільйонів людей».

Неможливо зрозуміти ленінську концепцію соціалізму без виявлення і глибоко-

го аналізу основних принципів управління народним господарством. Це завдання

постало перед молодою Країною Рад як одне з основних питань подальшого розви-

тку. «І це — найвдячніше завдання, — писав В. І. Ленін, — бо лише після його

розв’язання (в головних і основних рисах) можна буде сказати, що Росія стала не

тільки радянською, а й соціалістичною республікою».

Він розумів, що питання усуспільнення і присвоєння виробництва на ділі кожним

працівником можливе тільки через залучення всіх трудящих і пригноблених мас до

управління всіма державними процесами. Своєрідність моменту полягала в особли-

востях переходу від головного завдання переконування «народу і воєнного приду-

шення експлуататорів до головного завдання управління». Але в цей період не виста-

чало одного: вміння господарювати, вміння практично підійти до справи організації і

управління процесами виробництва і розподілу матеріальних благ. З іншого боку, оп-

тимізм В. І. Леніна ґрунтувався на тому, що молода Радянська держава мала великий

запас людських сил і великий розмах революційної народної творчості.

Життя підказувало, що мистецтво управління дається тільки досвідом. Партія

більшовиків, очолювана В. І. Леніним, неухильно з перших днів шукала такі орга-

нізаційні форми і методи управління, які забезпечували б поступальний розвиток

економіки. В основу соціалістичного господарювання були покладені принципи

демократичного централізму, основні положення якого розроблялися Леніним ще

задовго до Великої Жовтневої соціалістичної революції.

Ф. М. Кирилюк48

Нині це важливе положення ленінської концепції побудови соціалізму в нашій

країні, яке було спотворене в епоху сталінізму, найбільше зазнало критики з боку

широких верств трудящих. Хотілося, щоб читачі, по-перше, звернули увагу саме на

суть механізму, демократичного централізму, на шляхи й методи його впроваджен-

ня в реальну практику, а по-друге, на те, що Ленін розглядає його як невід’ємну і

складову частину становлення соціалістичного самоврядування, яке повинно по-

ступово перерости в соціалістичне самоуправління. В січні 1918 р. в доповіді про

діяльність РНК на Всеросійському з’їзді Рад Володимир Ілліч підкреслював, що

«ми переконані в тому, що з кожним кроком Радянської влади виділятиметься все

більша й більша кількість людей, які звільнилися до кінця від старого буржуазного

пересуду, ніби не може управляти державою простий робітник і селянин. Може і

навчиться, якщо візьметься управляти».

Ця думка була висунута і обґрунтована в цілому ряді праць, в яких ми знаходи-

мо одну з важливих ленінських ідей про те, що тільки соціалізм створює такі умо-

ви, в яких пригноблені в минулому народні маси приходять до управління держав-

ними справами. Соціалізм створює умови для залучення трудящих до управління,

«де вони можуть проявити себе, розгорнути свої здібності, виявити таланти, яких в

народі — непочате джерело і які капіталізм м’яв, давив, душив тисячами і мільйо-

нами».

У праці «Держава і революція» В. І. Ленін акцентує увагу на тих положеннях, де

відстоювалася позиція пролетаріату щодо розуміння демократичного централізму, де-

мократичної централістської республіки. При цьому він зазначав, що демократичний

централізм не має нічого спільного з бюрократизмом. А в статті «Як організувати зма-

гання» він уперше визначив суть принципу демократичного централізму як єдності

централізованого керівництва з розвитком і заохоченням ініціативи і свідомості мас на

місцях. Він писав: «З демократичним і соціалістичним централізмом ні шаблонування,

ні встановлення одноманітності згори не має нічого спільного. Єдність в основному, в

корінному, в істотному не порушується, а забезпечується різноманітністю в подроби-

цях, в місцевих особливостях, в прийомах підходу до справи, в способах здійснення

контролю, в шляхах винищення і знешкодження паразитів (багатих і шахраїв, нехлюїв

і істеричок з інтелігенції і т. д. і т. п.)».

Ось ці основні ідеї були продовжені, поглиблені у «Варіанті статті «Чергові за-

вдання Радянської влади» і в самій статті. Необхідно звернути увагу читачів на таку

особливість, яка була поставлена В. І. Леніним у центр його роздумів про організа-

цію управління соціалістичним процесом виробництва. Це — співвідношення де-

мократичного централізму, принципу єдиноначальності і принципу контролю. Він

розглядав їх як частини єдиного процесу соціалістичного управління і формування

соціалістичного самоуправління. Саме в неправильному розумінні цього процесу

полягала позиція «лівих комуністів», анархістів та інших дрібнобуржуазних партій,

які намагалися абсолютизувати одну з сторін цього складного соціального процесу.

Ідеологи великої і дрібної буржуазії на всі лади сурмили про те, що народи Росії

нездатні керувати країною, а тим більше будувати соціалізм. В. І. Ленін називав та-

кі думки старими, абсурдними, мерзотними, дикими забобонами, які щоб-то не ста-

ло необхідно розвіяти. Він бачив в народі, незважаючи на його культурну і полі-

тичну відсталість, непочате джерело талантів, закликав вирощувати і підтримувати

їх, розробляв всілякі заходи для надання їм широкого простору для розвитку твор-

чості, спрямованої па будівництво нового суспільного ладу.

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

Введення принципу єдиноначальності, яку Володимир Ілліч розглядав як один з

невід’ємних принципів соціалістичного управління на певному етапі будівництва

нового ладу, було зумовлено об’єктивним характером великої машинної індустрії,

станом, який склався в той час в народному господарстві, а також зовнішніми умо-

вами.

По-перше, вважаючи велику машинну індустрію виробничим джерелом і фун-

даментом соціалізму, Ленін доводив, що саме вона «вимагає безумовної і найсуво-

рішої єдності волі, яка спрямовує спільну роботу сотень, тисяч і десятків тисяч лю-

дей. І технічно, і економічно, і історично необхідність ця очевидна, всіма, хто

думав про соціалізм, завжди визнавалась як його умова».

По-друге, це наявність дрібнобуржуазної стихії і елементів анархізму, які пану-

вали в розваленому народному господарстві молодої республіки. «Дрібнобуржуаз-

на стихія, — писав Ленін, — з якою ми маємо тепер вести найвпертішу боротьбу,

виявляється саме в тому, що слабим є усвідомлення народногосподарського і полі-

тичного зв’язку голоду і безробіття з розпущеністю всіх і кожного в справі органі-

зації та дисципліни, — що тримається міцно дрібновласницький погляд: мені б ур-

вати якнайбільше, а там хоч трава не рости». Дуже важливі для нас сьогодні думки

Леніна про госпрозрахунок. Він найтісніше пов’язував єдиноначальність з госпо-

дарським розрахунком. Госпрозрахунок передбачає оперативно-господарську са-

мостійність працівників і відповідальність кожного за свою ділянку роботи. Тому

принцип єдиноначальності необхідний був для виховання робітника нового соціа-

лістичного типу. «Веди акуратно і сумлінно рахунок грошей, — зазначав В. І. Ле-

нін, — господарюй економно, не ледарюй, не кради, додержуйся найсуворішої ди-

сципліни в праці, — саме такі лозунги... стають... головними лозунгами моменту».

По-третє, має дуже сучасне звучання ленінська думка про те, що без широкого

залучення мас у нову політику нічого зробити не можна. Причому демократичний

принцип організації на виробництві, як і в усьому соціалістичному суспільстві, він

розумів як участь робітників не тільки в обговоренні загальних правил, постанов і

законів, не тільки в контролі за їх виробництвом, а й безпосередньо в їх виконанні.

Неможливо допускати такий стан на виробництві, як хаос або безладдя. Скрізь по-

винні бути закріплені робітники, які знають певні виконавчі функції, які контро-

люють проведення в життя певних розпоряджень і колективних рішень, які здійс-

нюють керівництво процесом спільної праці тощо. В. І. Ленін досить влучно

визначає суть соціалістичного демократизму: «Маса повинна мати право вибирати

собі відповідальних керівників. Маса повинна мати право зміняти їх, маса повинна

мати право знати і перевіряти кожний найменший крок їх діяльності. Маса повинна

мати право висувати всіх без винятку робітничих членів маси на розпорядчі функ-

ції. Але це нітрохи не означає, щоб процес колективної праці міг лишатися без пев-

ного керівництва, без точного встановлення відповідальності керівника, без найсу-

ворішого порядку, створюваного єдністю волі керівника». Саме цей момент і був

забутий в період панування адміністративно-командного стилю управління.

В. І. Ленін надавав дуже великого значення проблемі оптимального поєднання

централізму і демократії. Він постійно твердив, що не можна абсолютизувати

централізацію, так само як не можна перетворювати демократію в безплідну, не-

скінченну демагогію поза дисципліною і організованістю. Характер поєднання

централізму і демократії залежить від рівня розвитку виробництва, суспільних від-

носин, конкретно-історичних умов. Розвиваючи ці положення, він водночас писав,

Ф. М. Кирилюк50

що «... для того, щоб не вийшло того багатовладдя і тієї безвідповідальності, від

яких ми неймовірно терпимо тепер, — для цього треба, щоб для кожної виконавчої

функції ми знали точно, які саме особи, будучи обрані на посаду відповідальних

керівників, відповідають за функціонування всього господарського організму в ці-

лому». З іншого боку, він також вимагав, щоб на радянських підприємствах і в

установах виконували розпорядження керівника, який обраний, визначений самими

робітниками.

Треба зазначити, що Ленін у цій та інших працях, у яких йшлося про форми і

методи безпосереднього управління на виробництві, вказував, коли, крім службо-

вих або технологічних функцій, той чи інший керівник монополізує загальні функ-

ції влади, суб’єктом яких повинні бути трудящі маси, відбувається процес бюрок-

ратизації управління, ліквідації демократичних начал суспільного життя.

Історичний досвід нашої країни, починаючи з кінця 20-х років, засвідчив, наскільки

можуть бути шкідливими нехтування і забування об’єктивних принципів соціаліс-

тичного співжиття. Практика довела, що бюрократизм виникає на будь-якому рівні

організації народного господарства, якщо не виконуються достатньо ефективні фо-

рми реалізації прав трудящих на вироблення і прийняття рішень, на контроль за їх

виконанням, на самоуправління.

Ось чому суттєвим у ленінській концепції соціалізму була проблема кадрів і ка-

дрової політики. Яким повинен бути радянський керівник? Ця проблема завжди

стояла в центрі уваги В. І. Леніна і до Великої Жовтневої соціалістичної революції,

і в період будівництва нового суспільства. Важливий акцент на виховання радянсь-

ких кадрів робиться саме в праці «Чергові завдання Радянської влади». Оскільки

таких кадрів було дуже мало, то Ленін поставив питання про використання буржуа-

зних спеціалістів. Але одночасно наполягав на тому, щоб «потім обговорити глас-

но, які є засоби надолужити прогаяне, — це значить виховувати маси і на досвіді

вчитися, разом з ними вчитися будівництва соціалізму». Він також попереджав

партію про те, що в історії суспільства ні один глибокий і могутній народний рух

не обходився без «брудної піни, — без авантюристів і шахраїв, хвастунів і горлоде-

рів, як присмоктуються до недосвідчених новаторів, без безглуздого сум’яття, без-

ладдя непотрібної метушливості, без спроб окремих «вождів» братися за 20 справ і

ні одну не доводити до кінця». Володимир Ілліч неодноразово відзначав, які основ-

ні якості повинні бути притаманні будь-якому керівникові: «а) з точки зору добро-

совісності; б) з політичної позиції; в) знання справи; г) адміністраторських здіб-

ностей...».

В. І. Ленін особливу увагу звертав на політичні якості керівників, на їхню зрі-

лість і відповідальність. Під цим він, насамперед, розумів відданість справі соціалі-

зму, глибоке розуміння марксистської теорії, активну участь в практичній роботі по

перетворенню в життя соціалістичних ідеалів, ясне розуміння шляхів будівництва

нового суспільства. Великого значення він надавав також колегіальному принципу

керівництва. А ділові якості будь-якого керівника оцінював за його професійною

підготовленістю. Крім цього, підкреслював він, для керівника велике значення має

його підготовка в галузі управління й економіки, знання основних принципів нау-

кової організації праці, вміння ефективно використовувати робочий час, прийняти

оптимальне рішення. Справжніх керівників-організаторів В. І. Ленін характеризу-

вав як «людей з тверезим розумом і з практичною кмітливістю, людей, які поєдну-

ють відданість соціалізмові з умінням без шуму (і всупереч метушні і шуму) нала-