Кирилюк Ф.М. Новітня політологія

Подождите немного. Документ загружается.

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

Глава IV

ПРОДОЛЖЕНИЕ. ДОПОЛНИТЕЛЬНЫЕ ПОЯСНЕНИЯ ЭНГЕЛЬСА

2. ПОЛЕМИКА С АНАРХИСТАМИ

... Маркс нарочно подчеркивает — чтобы не искажали истинный смысл его борьбы с анархиз-

мом — «революционную и преходящую форму» государства, необходимого для пролетариата.

Пролетариату только на время нужно государство. Мы вовсе не расходимся с анархистами по во-

просу об отмене государства, как цели. Мы утверждаем, что для достижения этой цели необходимо

временное использование орудий, средств, приемов государственной власти против эксплуатато-

ров, как для уничтожения классов необходима временная диктатура угнетенного класса...

5. ПРЕДИСЛОВИЕ 1891 ГОДА К «ГРАЖДАНСКОЙ ВОЙНЕ» МАРКСА

.. В обычных рассуждениях о государстве постоянно делается та ошибка, от которой здесь

предостерегает Энгельс... Именно: постоянно забывают, что уничтожение государства есть

уничтожение также и демократии, что отмирание государства есть отмирание демократии.

На первый взгляд такое утверждение представляется странным и непонятным; пожалуй,

даже возникнет у кого-либо опасение, не ожидаем ли мы пришествия такого общественного

устройства, когда не будет соблюдаться принцип подчинения меньшинства большинству, ибо

ведь демократия это и есть признание такого принципа?

Нет. Демократия не тождественна с подчинением меньшинства большинству. Демократия есть

признающее подчинение меньшинства большинству государство, т. е. организация для систематиче-

ского насилия одного класса над другим, одной части населения над другою.

Мы ставим своей конечной целью уничтожение государства, т. е. всякого организованного и

систематического насилия, всякого насилия над людьми вообще. Мы не ждем пришествия такого

общественного порядка, когда бы не соблюдался принцип подчинения меньшинства большинству.

Но, стремясь к социализму, мы убеждены, что он будет перерастать в коммунизм, а в связи с этим

будет исчезать всякая надобность в насилии над людьми вообще, в подчинении одного человека

другому, одной части населения другой его части, ибо люди привыкнут к соблюдению элементар-

ных условий общественности без насилия и без подчинения...

Глава V

ЭКОНОМИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ОТМИРАНИЯ ГОСУДАРСТВА

... 3. ПЕРВАЯ ФАЗА КОММУНИСТИЧЕСКОГО ОБЩЕСТВА

... Коммунистическое общество, которое только что вышло на свет божий из недр капита-

лизма, которое носит во всех отношениях отпечаток старого общества, Маркс и называет

«первой», или низшей, фазой коммунистического общества...

Справедливости и равенства... первая фаза коммунизма дать еще не может: различия в бо-

гатстве останутся и различия несправедливые...

Маркс не только точнейшим образом учитывает неизбежное неравенство людей, он учи-

тывает также то, что один еще переход средств производства в общую собственность всего

общества («социализма» в обычном словоупотреблении) не устраняет недостатков распреде-

ления и неравенства «буржуазного права», которое продолжает господствовать, поскольку

продукты делятся «по работе»...

Таким образом, в первой фазе коммунистического общества и (которую обычно зовут со-

циализмом) «буржуазное право» отменяется не вполне, а лишь отчасти, лишь в меру уже дос-

тигнутого экономического переворота, т. е. лишь по отношению к средствам производства.

«Буржуазное право» признает их частной собственностью отдельных лиц. Социализм делает

их общей собственностью. Постольку — и лишь постольку — «буржуазное право» отпадает...

Но государство еще не отмерло совсем, ибо остается охрана «буржуазного права», освящаю-

щего фактическое неравенство. Для полного отмирания государства нужен полный коммунизм.

4. ВЫСШАЯ ФАЗА КОММУНИСТИЧЕСКОГО ОБЩЕСТВА

... До тех пор, пока наступит «высшая» фаза коммунизма, социалисты требуют строжай-

шего контроля со стороны общества и со стороны государства над мерой труда и мерой по-

Ф. М. Кирилюк62

требления, но только контроль этот должен начаться с экспроприации капиталистов, с кон-

троля рабочих за капиталистами и проводиться не государством чиновников, а государством

вооруженных рабочих...

В первой своей фазе, на первой своей ступени коммунизм не может еще быть экономически

вполне зрелым, вполне свободным от традиций или следов капитализма. Отсюда такое интересное

явление, как сохранение «узкого горизонта буржуазного права» — при коммунизме в его первой

фазе. Буржуазное право по отношению к распределению продуктов потребления предполагает, ко-

нечно, неизбежно и буржуазное государство, ибо право есть ничто без аппарата, способного при-

нуждать к соблюдению норм права.

Выходит, что не только при коммунизме остается в течение известного времени буржуаз-

ное право, но даже и буржуазное государство — без буржуазии! ...

Демократия имеет громадное значение в борьбе рабочего класса против капиталистов за

свое освобождение. Но демократия вовсе не есть предел, его же не прейдеши, а лишь один из

этапов по дороге от феодализма к капитализму и от капитализма к коммунизму.

Демократия означает равенство. Понятно, какое великое значение имеет борьба пролета-

риата за равенство и лозунг равенства, если правильно понимать его в смысле уничтожения

классов. Но демократия означает только формальное равенство. И тотчас вслед за осуществ-

лением равенства всех членов общества по отношению к владению средствами производства,

т. е., равенства труда, равенства заработной платы, пред человечеством неминуемо встанет

вопрос о том, чтобы идти дальше, от формального равенства к фактическому, т. е. к осущест-

влению правила: «каждый по способностям, каждому по потребностям». Какими этапами, пу-

тем каких практичесих мероприятий пойдет человечество к этой высшей цели, мы не знаем и

знать не можем...

СЕДЬМОЙ ЭКСТРЕННЫЙ СЪЕЗД РКП(б) 6—8 МАРТА 1918 г.

... В Советской власти мы имеем новый тип государства; постараемся обрисовать его за-

дачи, конструкцию, постараемся объяснить, почему этот новый тип демократии, в котором так

много хаотического, несуразного, что составляет в нем живую душу — переход власти к тру-

дящимся, устранение эксплуатации, аппарата для подавления. Государство есть аппарат для

подавления. Надо подавлять эксплуататоров, но их подавлять нельзя полицией, их может по-

давлять только сама масса, аппарат должен быть связан с массами, должен ее представлять,

как Советы. Они гораздо ближе к массам, они дают возможность стоять ближе к ней, они да-

ют больше возможности воспитывать эту массу... Советская власть есть аппарат — аппарат

для того, чтобы масса начала немедленно учиться управлению государством и организации

производства в общенациональном масштабе. Это гигантски трудная задача. Но исторически

важно то, что беремся за ее решение, и решение не только с точки зрения лишь нашей одной

страны, но и призывая на помощь европейских рабочих... Вот почему мы считаем, что это есть

продолжение пути Парижской Коммуны. Вот почему мы уверены, что, вставши на этот путь,

европейские рабочие сумеют нам помочь.

ПРОЛЕТАРСКАЯ РЕВОЛЮЦИЯ И РЕНЕГАТ КАУТСКИЙ

... Подобно слепому щенку, который случайно тычет носом то в одну, то в другую сторо-

ну, Каутский нечаянно наткнулся... на одну верную мысль (именно, что диктатура есть власть,

не связанная никакими законами), но определения диктатуры все же не дал... Он мог бы, не

полагаясь на свои умственные способности, прибегнуть к своей памяти и выложить из «ящич-

ков» все случаи, когда Маркс говорит о диктатуре. Он получил бы, наверное, либо следую-

щее, либо по существу совпадающее с ним, определение:

Диктатура есть власть, опирающаяся непосредственно на насилие, не связанная никакими

законами.

Революционная диктатура пролетариата есть власть, завоеванная и поддерживаемая наси-

лием пролетариата над буржуазией, власть, не связанная никакими законами...

Итог: Каутский извратил самым неслыханным образом понятие диктатуры пролетариата,

превратив Маркса в дюжинного либерала, т. е. докатился сам до уровня либерала, который

болтает пошлые фразы о «чистой демократии», прикрашивая и затушевывая классовое содер-

жание буржуазной демократии, чураясь всего более революционного насилия со стороны уг-

нетенного класса.

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

БУРЖУАЗНАЯ И ПРОЛЕТАРСКАЯ ДЕМОКРАТИЯ

Вопрос, безбожно запутанный Каутским, представляется на самом деле в таком виде.

Если не издеваться над здравым смыслом и над историей, то ясно, что нельзя говорить о

«чистой демократии», пока существуют различные классы, а можно говорить только о классо-

вой демократии. (В скобках сказать, «чистая демократия» есть не только невежественная

фраза, обнаруживающая непонимание как борьбы классов, так и сущности государства, но и

трижды пустая фраза, ибо в коммунистическом обществе демократия будет, перерождаясь и

превращаясь в привычку, отмирать, но никогда не будет «чистой демократией»...)

Буржуазная демократия, будучи великим историческим прогрессом по сравнению с сред-

невековьем, всегда остается — и при капитализме не может не оставаться — узкой, урезан-

ной, фальшивой, лицемерной, раем для богатых, ловушкой и обманом для эксплуатируемых,

для бедных...

Возьмите основные законы современных государств, возьмите управление ими, возьмите

свободу собраний или печати, возьмите «равенство граждан перед законом»,— и вы увидите

на каждом шагу хорошо знакомое всякому честному и сознательному рабочему лицемерие

буржуазной демократии. Нет ни одного, хотя бы самого демократического государства, где бы

не было лазеек или оговорок в конституциях, обеспечивающих буржуазии возможность дви-

нуть войска против рабочих, ввести военное положение и т. п. «в случае нарушения поряд-

ка»,— на деле, в случае «нарушения» эксплуатируемым классом своего рабского положения и

попыток вести себя не по-рабски...

Пролетарская демократия, одном из форм которой является Советская власть, дала неви-

данное в мире развитие и расширение демократии именно для гигантского большинства насе-

ления, для эксплуатируемых и трудящихся... Советская власть первая в мире (строго говоря,

вторая, ибо то же самое начала делать Парижская Коммуна) привлекает массы, именно экс-

плуатируемые массы, к управлению. Участие в буржуазном парламенте (который никогда не

решает серьезнейших вопросов в буржуазной демократии: их решает биржа, банки) загоро-

жено от трудящихся масс тысячами загородок, и рабочие великолепно знают и чувствуют,

видят и осязают, что буржуазный парламент чужое учреждение, орудие угнетения пролетари-

ев буржуазией, учреждение враждебного класса, эксплуататорского меньшинства... Пролетар-

ская демократия в миллион раз демократичнее всякой буржуазной демократии; Советская

власть в миллион раз демократичнее самой демократической буржуазной республики...

ВЫБОРЫ В УЧРЕДИТЕЛЬНОЕ СОБРАНИЕ

И ДИКТАТУРА ПРОЛЕТАРИАТА

... Мы изучили, на основании данных о выборах в Учредительное собрание, три условия

победы большевизма: 1) подавляющее большинство среди пролетариата; 2) почти половина в

армии; 3) подавляющий перевес сил в решающий момент в решающих пунктах, именно: в

столицах и на фронтах армии, близких к центру...

Каким образом государственная власть в руках пролетариата может стать орудием его

классовой борьбы за влияние на непролетарские массы? за привлечение их на сторону проле-

тариата? за оторвание, отвоевание их от буржуазии?

Во-первых, пролетариат достигает этого тем, что пускает в ход не старый аппарат госу-

дарственный власти, а ломает его вдребезги, не оставляет в нем камня на камне... и создает

новый государственный аппарат. Этот новый государственный аппарат приспособлен к дикта-

туре пролетариата и к его борьбе против буржуазии за непролетарские трудящиеся массы.

Этот новый аппарат не выдуман кем-либо, а вырастает из классовой борьбы пролетариата,

из ее распространения вширь и вглубь. Этот новый аппарат государственной власти, новый

тип государственной власти есть Советская власть...

Таким путем, сразу, одним ударом, немедленно после завоевания государственной власти

пролетариатом, пролетариат отвоевывает у буржуазии громадную массу ее сторонников из

мелкобуржуазных и «социалистических» партий, ибо эта масса — трудящиеся и эксплуати-

руемые, которых буржуазия... обманывала и которые, получив Советскую власть, получают

впервые орудие массовой борьбы за свои интересы против буржуазии.

Во-вторых, пролетариат может и должен сразу или во всяком случае очень быстро отвое-

вать у буржуазии и у мелкобуржуазной демократии «их» массы, т. е. массы, шедшие за ни-

Ф. М. Кирилюк64

ми,— отвоевать посредством революционного удовлетворения их наиболее насущных эконо-

мических нужд ценой экспроприации помещиков и буржуазии...

Вот этой диалектики никогда не могли понять предатели, тупицы и педанты II Интерна-

ционала: пролетариат не может победить, не завоевывая на свою сторону большинства насе-

ления. Но ограничивать или обусловливать это завоевание приобретением большинства голо-

сов на выборах при господстве буржуазии есть непроходимое скудоумие или простое

надувательство рабочих...

Данные о выборах в Учредительное собрание... показывают также роль и значение нацио-

нального вопроса. Возьмите Украину... Данные о выборах в Учредительное собрание показы-

вают, что еще в ноябре 1917 года на Украине получили большинство украинские эсеры и со-

циалисты...

При таком положении дела игнорировать значение национального вопроса на Украине,—

чем очень часто грешат великороссы (и, пожалуй, немногим менее часто, чем великороссы,

грешат этим евреи),— значит совершать глубокую и опасную ошибку... И, как интернациона-

листы, мы обязаны, во-первых, особенно энергично бороться против остатков (иногда бессоз-

нательных) великорусского империализма и шовинизма у «русских» коммунистов; во-вторых,

мы обязаны именно в национальном вопросе, как сравнительно маловажном..., идти на уступ-

ки. Важны другие вопросы, ... гораздо менее важен вопрос, будет ли Украина отдельным го-

сударством или нет. Нас нисколько не может удивить — и не должна пугать — даже такая

перспектива, что украинские рабочие и крестьяне перепробуют различные системы и в тече-

ние, скажем, нескольких лет испытают на практике и слияние с РСФСР, и отделение от нее в

особую самостийную УССР, и разные формы их тесного союза, и т. д., и т. п...

РЕЧЬ О ХОЗЯЙСТВЕННОМ СТРОИТЕЛЬСТВЕ

... После захвата власти рабочий класс держит, сохраняет власть и укрепляет ее, как всякий

класс, изменением отношения к собственности и новой конституцией. Это — первое мое основное

положение, которое бесспорно! Второе положение, что всякий новый класс учится у предыдущего

класса и берет представителей управления у старого класса — тоже абсолютная истина. Наконец,

мое третье положение, что рабочий класс должен увеличивать число администраторов из своей

среды, создавать школы, подготовлять в государственном масштабе кадры работников. Эти три

положения неоспоримы...

ЕЩЕ РАЗ О ПРОФСОЮЗАХ, О ТЕКУЩЕМ МОМЕНТЕ И ОБ ОШИБКАХ

тт. ТРОЦКОГО И БУХАРИНА

... Государство — это область принуждения. Сумасшествием было бы отрекаться от при-

нуждения, особенно в эпоху диктатуры пролетариата. «Администрирование» и администра-

торский под ход к делу здесь обязательны. Партия — это непосредственно правящий авангард

пролетариата, это руководитель. Исключение из партии, а не принуждение — вот специфиче-

ское средство воздействия, средство очищения и закала авангарда. Профсоюзы — резервуар

государственной власти, школа коммунизма, школа хозяйничанья. В этой области специфиче-

ское и главное есть не управление, а «связь» «между центральным» (и местным, конечно, то-

же) «государственным управлением, народным хозяйством и широкими массами трудящих-

ся»...

О ЗАДАЧАХ НАРКОМЮСТА В УСЛОВИЯХ НОВОЙ

ЭКОНОМИЧЕСКОЙ ПОЛИТИКИ

Письмо Д. И. Курскому

... 20/11. 1922.

... Усиление репрессии против политических врагов Соввласти и агентов буржуазии

(в особенности меньшевиков и эсеров); проведение этой репрессии ревтрибуналами и

нарсудами в наиболее быстром и революционно-целесообразном, порядке; обязательная

поставка ряда образцовых (по быстроте и силе репрессии; по разъяснению народным мас-

сам, через суд и через печать, значения их) процессов в Москве, Питере, Харькове и не-

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

скольких других важнейших центрах; воздействие на нарсудей и членов ревтрибуналов

через партию в смысле улучшения деятельности судов и усиления репрессии; — все это

должно вестись систематично, упорно, настойчиво, с обязательной отчетностью...

Воспитательное значение судов громадно. Где у нас забота об этом? Где учет реальных

результатов? Этого нет, а это азбука всей юридической работы.

Такая же азбука — тройная кара коммунистам против кары беспартийным. И такая же

беззаботность НКЮста.

При царе прокуроров гоняли и повышали по проценту выигранных ими дел. Мы переняли

от царской России самое плохое, бюрократизм и обломовщину, от чего мы буквально задыха-

емся, а умного перенять не сумели. Каждого члена коллегии НКЮста, каждого деятеля этого

ведомства надо бы оценивать по послужному списку, после справки: скольких коммунистов

ты закатал в тюрьму втрое строже, чем беспартийных за те проступки? скольких бюрократов

ты закатал в тюрьму за бюрократизм и волокиту? скольких купцов за злоупотребление нэпо

ты подвел под рас стрел или под другое, не игрушечное... наказание? Не можешь ответить на

этот вопрос? — значит ты шалопай, которого надо гнать из партии за «комболтовню» и за

«комчванство»...

P. S. Ни малейшего упоминания в печати о моем письме быть не должно...

ПИСЬМО В ПОЛИТБЮРО ЦК РКП(б)

О ГРАЖДАНСКОМ КОДЕКСЕ РСФСР

Товарищу Молотову для членов Политбюро

Обращаю внимание на то, что вчера в Совнаркоме совершенно изгадили ... гражданский

кодекс. Именно те предостережения, которые я делал в письме Курскому, оказывается не

принятыми во внимание. Предписать Президиуму ВЦИК рассмотреть это дело в духе моих

указаний в письме Курскому. Ни в каком случае не утверждать без вторичного внесения в По-

литбюро с моим предварительным заключением...

2. ТЕОРІЯ ПЕРМАНЕНТНОЇ

РЕВОЛЮЦІЇ ЛЬВА ТРОЦЬКОГО

Одним із поширених варіантів псевдомарксизму у першій половині ХХ ст. став

троцькізм, який пов’язаний з ім’ям Л. Троцького. У радянських джерелах таких як

«Енциклопедичний словник», «Філософська енциклопедія» та інших троцькізм визна-

чається як «опортуністична, дрібнобуржуазна ідейно-політична течія, яка ворожа мар-

ксизму-ленінізму, робітничому та комуністичному руху... Теоретичними витоками

троцькізму є механістичний матеріалізм у філософії, суб’єктивізм, волюнтаризм, схе-

матизм і однобічність в соціології, який найшов вираз у «лівому» політичному авантю-

ризмі. Ядром троцькізму є так звана теорія «перманентної революції», яка фальсифіку-

вала ідеї Маркса про неперервну революцію і яка була висунута Троцьким слідом за А.

Парвусом у 1906 році на противагу ленінській теорії переростання буржуазно-

демократичної революції в соціалістичну».

Довідка

Троцький Лев (псевдонім Лева Давидовича Бронштейна) народився в 1879 р. в сім’ї

заможного землевласника Херсонської губернії. Революційну діяльність розпочав у

1897 р. в Миколаєві. У 1898 р. був заарештований і висланий до Сибіру. Потім утік

до Лондона, де співпрацював з редакцією газети «Іскра», а пізніше перебрався в Же-

неву. Учасник ІІ з’їзду РСДРП у 1903 р., на якому примкнув до меншовиків. Але в

1904 р. відійшов від них. На початку 1905 року повернувся в Росію і брав активну

Ф. М. Кирилюк66

участь у революційних подіях. В цьому ж році він постав як найпомітніший лідер

Санкт-Петербурзької ради. Його було заарештовано і вислано до Сибіру, звідки він

згодом утік, проживши десятиліття напередодні 1917 року в Європі. Повернувшись

після Лютневої революції в Росію, Троцький приєднався до табору Леніна та біль-

шовиків і разом із ними став лідером Жовтневого повстання та творцем наступної

революції. Як народний комісар закордонних справ він провів переговори про мир із

Німеччиною у Бресті-Литовському, а як військовий комісар — створив і очолив Чер-

вону Армію, гартуючи її перемогу в громадянській війні. Та після смерті Леніна в

1924 році його ізолювали й відмежували від партії, а відтак його падіння було таким

само миттєвим, як і попередній злет до вершини влади. У 1929 р. Троцького було

вислано з Радянського Союзу і, поблукавши від одного тимчасового сховку до іншо-

го, 1937 р. він врешті-решт оселився в Мексиці. Саме там — за прямим наказом

Сталіна, його й було вбито в 1940 р. Вбивця Маркадер — мексиканський революціо-

нер-ленінець, пізніше був нагороджений орденом Леніна.

Особливого аналізу потребують погляди Троцького на революцію. В цілому во-

ни концентруються навколо сформульованої ним концепції «перманентної револю-

ції», викладеної в його працях «Підсумки і перспективи» (1906 р.) та «Перманентна

революція» (1930 р.).

В основі цієї концепції — заперечення існуючих ленінських положень про зако-

номірність етапів революційної боротьби, намагання «перестрибнути» через бур-

жуазно-демократичний етап революції в Росії. У ній «фальсифіковано» ленінські

думки про місце, роль і співвідношення класів у революції. Зокрема, він зазначав,

що «перемога революції можлива у нас як революційна перемога пролетаріату або

неможлива взагалі». Він доводив, що такі суспільства як Росія, залишаючись пере-

важно відсталим і нерозвинутим, потрапляють під вплив Заходу і переймають деякі

з найбільш передових методів економічного розвитку та відносин, і на основі цих

осередків, чи острівців розвитку, в свою чергу, постають величезні урбаністичні

центри, потужний пролетаріат, європеїзована інтелектуальна еліта і радикальні фо-

рми політичної боротьби та діяльності. Натомість буржуазія залишається слабкою,

а лібералізм — неефективним, оскільки індустріалізація запроваджується держа-

вою зверху. Подальші суперечності такого суспільства — чіпляння за старе й від-

жиле паралельно і на противагу розвитку нових тенденцій — створює зростаючу

напругу й нестабільність, що невдовзі змушує нові радикальні сили вступити в

пряму боротьбу зі старим режимом, яка завершується фактично миттєвим стрибком

у посткапіталістичну, соціалістичну еру. Однак Троцький дуже добре усвідомлю-

вав, що величезні маси сільського населення, зацікавленого найбільше лише в

отриманні землі, не підуть услід за робітниками радикальним шляхом. Він прові-

щав, що в Європі спалахне пожежа світової революції, і дійшов висновку про те,

що якщо це станеться, то робітничий уряд Росії матиме змогу отримати підтримку

ззовні для здійснення подальших зрушень в економіці і подолання реакційних на-

строїв селянства. Він вірив, що на цьому шляху кульмінацією «нерівномірного роз-

витку» стане «комплексний розвиток», тобто сполучення двох історичних стадій

соціально-економічного розвитку.

Він також заперечував обґрунтоване Леніним положення про гегемонію робіт-

ничого класу і його союз із селянством, яке він характеризує не інакше, як реакцій-

ну масу. Це положення ленінської теорії соціалістичної революції ґрунтувалося на

тих специфічних історичних особливостях Росії, які склалися в першій чверті

ХХ ст. Троцький якраз не розумів і відкидав ленінський висновок про необхідність

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

революційно-демократичної диктатури пролетаріату і селянства як нового типу

державної влади на етапі буржуазно-демократичної революції.

В основі троцькістської теорії «перманентної революції» — «антинауковий»

підхід до аналізу характерних рис і особливостей імперіалізму, суб’єктивна оці-

нка його ролі і тенденцій розвитку. Нерозуміння глибоко суперечливого, діалек-

тичного характеру соціально-економічних процесів і явищ в епоху імперіалізму

в їх взаємодії і взаємозалежності послужило вихідним моментом твердження

про неможливість національної революції в Росії, оскільки епоха імперіалізму,

на думку Троцького, протиставила не буржуазну націю старому режиму, а про-

летаріат — буржуазній нації. Звідси він робить висновок про те, що в епоху ім-

періалізму може йти мова тільки про революційний робітничий уряд, про те, що

російський пролетаріат повинен завоювати владу самостійно як безпосередня

альтернатива царському самодержавству. В концентрованому вигляді ця думка

міститься в заклику «без царя, а уряд робітничий», що по суті означало прове-

дення революції без селянства.

В. І. Ленін зазначав, що загальні методологічні корені та ідейно-політична спря-

мованість поглядів Троцького зводилися до того, що він з антимарксистських пози-

цій підходив до характеристики природи імперіалізму, відривав політику від еко-

номіки, неправильно трактував, або навіть обходив мовчанкою, корінні економічні

суперечності монополістичного капіталізму, перекручував суть класової боротьби.

Теорію перманентної революції Л. Троцький доповнює ідеями, які виникли у

нього після перемоги Жовтневої революції.

У новому Радянському уряді Троцький займав посаду комісара закордонних

справ. Фактично керівником зовнішньополітичної діяльності молодої Радянської

держави був В. І. Ленін. Зважаючи на це, Троцький і ставився до своїх високих

обов’язків як тимчасових. Більше того, надіючись на світову пролетарську револю-

цію, він взагалі вважав, що функції держави по здійсненню зовнішньої політики

відпадуть, і намагався якомога більше сприяти розвитку і здійсненню світової соці-

алістичної революції. Він був переконаний у тому, що якщо вона не здійсниться

найближчим часом, то влада Рад зазнає поразки.

Таке сприйняття Троцьким ситуації випливало з його розуміння суті і перспек-

тив, які відкривалися внаслідок перемоги Великого Жовтня.

По-перше, у Троцького виявилося явне нерозуміння і спотворене уявлення про

співвідношення соціалістичних і буржуазно-демократичних завдань, які були вирі-

шені пролетарською революцією. Цілком відкидаючи основні оцінки, які були дані

II з’їздом Рад, партією і В. І. Леніним, Троцький заявляв у 1929 p., що в Росії відбу-

лася не соціалістична, а буржуазна революція, яка дійсно знищила лише самодер-

жавно-кріпосницький устрій.

По-друге, особливу небезпеку для дальшого розгортання революційного проце-

су, розпочатого «Великим Жовтнем», мало твердження Троцького й інших лівих

комуністів про те, що нібито історичний рух і революційна практика народних мас

цілком залежать від суб’єктивних бажань і уявлень окремих політиків і партій.

«Негайно робити світову революцію», — таку вимогу ставив Троцький.

Водночас необхідно відзначити, що теоретичну концепцію Жовтневої революції

як початку світової пролетарської революції поділяла у 20—30-ті роки більшість

керівників партії. Зокрема, В. І. Ленін 5 липня 1921 р. у доповіді на III конгресі Ко-

мінтерну цю думку визначав так: «Ще до революції, а також і після неї, ми думали:

Ф. М. Кирилюк68

або зараз же, або, принаймні, дуже швидко настане революція в інших країнах, ка-

піталістично більш розвинутих, або, в противному разі, ми повинні загинути».

По-третє, ставлення до питання захисту Вітчизни, підвищення обороноздатності

країни було одним із корінних питань, по якому в післяжовтневий період пройшло

розмежування ленінської більшості в партії з Троцьким і лівими комуністами.

У науковій і науково-популярній літературі було достатньо розкрито лінію по-

ведінки Троцького в період боротьби за вихід Радянської країни із війни з Німеч-

чиною. Варто тільки відзначити, що зрив з вини Троцького переговорів у Бресті-

Литовському був використаний Німеччиною як привід для наступу. І оскільки Тро-

цький заявив у цей час про розпуск російської армії, то німецьким військам вдалося

захопити величезні території і вийти на підступи до Петрограда.

VII з’їзд РКП(б) різко засудив таку позицію Троцького і його прихильників. На знак

протесту він демонстративно заявив про своє увільнення від усіх посад, які займав. В.

І. Ленін, засуджуючи «революційні фрази» Троцького, підкреслював, що їх

суб’єктивна психологія є проявом психології дрібного буржуа. Але, беручи до уваги

організаторські здібності Троцького, В. І. Ленін наполіг на тому, щоб його було зали-

шено в керівництві країною і партією. Йому довіряють нову посаду керівника Народ-

ного комісаріату у військово-морських справах, а потім — голови Революційної війсь-

кової ради республіки, яка була створена в роки громадянської війни.

Відомо, що В. І. Ленін виявляв надзвичайну принциповість, високу вимогли-

вість у поєднанні з товариським довір’ям при доборі й розстановці кадрів. Він ніко-

ли не припускався політиканства, не керувався при цьому особистими уподобання-

ми чи антипатіями. Все це проявилося і в його стосунках з Троцьким. В. І. Ленін

враховував його міжнародну популярність. З іншого боку, його підтримували на

той час такі відомі і впливові діячі партії, як Бухарін, Каменєв, П’ятаков та ін. На-

решті, В. І. Ленін намагався повернути Троцького до марксизму, поставити його

неабиякі здібності на службу партії та країні. Він належно оцінив вчинок Троцько-

го, коли той зумів порвати з меншовиками, його діяльність по налагодженню дис-

ципліни в Червоній Армії.

У «Листі до з’їзду» В. І. Ленін виділив Троцького як одного з найбільш здібних

членів ЦК. Водночас він нагадав про те, що його дожовтневий «небільшовизм» не

був випадковістю, що він виділявся серед усіх надзвичайною самовпевненістю,

умінням вести боротьбу проти Центрального Комітету і непомірним захопленням

адміністративною роботою.

Займаючи високі керівні посади в уряді молодої Радянської держави, Троцький

виявляв поряд з недостатнім знанням марксизму, прихованим ігноруванням ленін-

ських настанов схильність до адміністративно-командних методів керівництва до-

рученими ділянками соціалістичного будівництва. Здебільшого вони переростали у

вождізм, диктаторські замашки, які гнівно засуджував В. І. Ленін. Багато разів йому

вдавалося припинити авантюристичні дії Троцького, які могли б ускладнити копіт-

ку роботу по налагодженню і впровадженню соціалістичних принципів. Так, було

попереджено розстріл ряду відомих політпрацівників Східного фронту, направлен-

ня кінного корпусу для здійснення революцій у ряді країн Азії тощо.

Троцький займав особливу позицію щодо організації праці. Він висунув план

мілітаризації праці, розрахований на весь період будівництва соціалізму. Виступа-

ючи на IX з’їзді РКП(б), запропонував перебудувати господарське життя на армій-

ський зразок, впровадити серед робітників та селян жорстку військову дисципліну,

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

перетворити профспілки на засіб мілітаризації праці. З цього приводу на засіданнях

Політбюро, коли точилися гострі суперечки навколо методів соціалістичного буді-

вництва, Троцький твердо проводив думку про те, що робітничий клас може набли-

зитися до соціалізму лише через величезні труднощі і жертви, напружуючи всі свої

зусилля, віддаючи свою кров і нерви.

Троцький вважав, що примусова праця непродуктивна лише в експлуататорсь-

кому суспільстві. За умов соціалізму без перебудови господарства на основі приму-

сової праці «ми приречені на економічний занепад, як би ми не викручувалися, що

б ми не робили». А для цього необхідно провести примусову мобілізацію селян,

робітників з тим, щоб цю масу можна було «легко перекидати з одного місця на

інше, щоб командування нею велося на зразок армії». Він невтомно повторював,

що без «робітничих армій», без «мілітаризації праці», без «повного самообмежен-

ня» революція ніколи не вирветься з «царства свободи у царство необхідності».

Питанню «мілітаризації праці» присвячений весь п’ятнадцятий том його творів.

Він закликав перетворювати виробничі, промислові райони у мільйонні дивізії, вій-

ськові округи злити з виробничими одиницями, на особливо важливі об’єкти посилати

«ударні батальйони, щоб вони особистим прикладом значно підвищили продуктив-

ність праці». «Перехід до планомірно організованої суспільної праці, — писав Троць-

кий, — немислимий без заходів примусу як по відношенню до паразитичних елемен-

тів, так і щодо відсталих елементів селянства і самого робітничого класу». Але, на його

думку, елемент примусу повинен застосовуватися все менше й менше, в міру розвитку

соціалістичного будівництва, утворення сприятливих умов праці, підвищення рівня

виховання підростаючого покоління. У брошурі «Роль і завдання профспілок» запро-

понував «перетрусити» профспілки, зробити їх «провідниками революційних репре-

сій», засобами примусу робітничого класу і селянства до трудової діяльності. Він кате-

горично заперечував проти курсу партії на демократизацію профспілкового життя,

вимагав «закрутити гайки воєнного комунізму», намагався «одержавити» профспілки,

а їх керівні органи включити до державного апарату.

Троцький відстоював необхідність «зрощування» держави з профспілками. На його

думку, таке «зрошення і злиття» має здійснюватись у процесі управління виробницт-

вом. Зокрема, він пропонував, щоб до складу ВЦРПС і президії ВРНГ входили від од-

нієї третини до половини спільних обом установам членів, а до колегії — від половини

до двох третин і т. д. То був, по суті, адміністративний підхід до профспілок, який ціл-

ком виправдовував лінію «перетрушування» кадрів, маніпулювання ними.

Змістом лозунгу одержавлення профспілок була вимога не тільки «зрощування»

їх з держапаратом, а й надання профспілкам права «висувати зі свого складу весь

адміністративно-господарський апарат». Він стверджував, що профспілки можуть

активізувати діяльність за умови, коли вони будуть «захоплювати виробництво

знизу доверху», а це є не що інше, як захоплення влади профспілками.

Тому В. І. Ленін, категорично виступаючи проти командно-адміністративних прин-

ципів будівництва профспілок, роз’яснював, що вони, як масова громадська організа-

ція, за умов соціалізму є школою об’єднання, школою солідарності, школою захисту

своїх інтересів, школою господарювання, школою управління.

Ще одну помилку допускав Троцький щодо ролі профспілок у соціалістичному

суспільстві: заперечення захисту ними інтересів робітничого класу. Навіщо захи-

щати, від кого захищати робітничий клас, коли буржуазії немає, коли держава робі-

тнича, — ось основна теза Троцького.

Ф. М. Кирилюк70

Критикуючи таку постановку питання, В. І. Ленін зазначав, що в нас держава на

ділі не робітнича, а робітничо-селянська, така, що поголів організований пролетарі-

ат повинен себе захищати, а ми повинні ці робітничі організації використати для

захисту робітників від своєї держави і для захисту робітниками нової держави. От-

же, профспілки необхідні до тих пір, аж доки буде існувати соціалістична держава.

Обійтися без профспілок для захисту інтересів пролетаріату — це питання майбут-

нього, це сфера «абстракції або ідеалу, якого ми через 15—20 років досягнемо, але

я і в ньому не впевнений, що досягнемо саме в такий строк». Помилявся Троцький і

в трактуванні поняття «виробничої демократії», яку він відривав від демократії як

загального принципу, що визначає суть соціалізму. «Всяка демократія, як взагалі

всяка політична надбудова (неминуча, поки не завершене знищення класів, поки не

утворилося безкласове суспільство), слугує, кінець кінцем, виробництву і визнача-

ється, кінець кінцем, виробничими відносинами даного суспільства. Тому виділен-

ня «виробничої демократії» з усякої іншої демократії нічого не говорить». «Вироб-

нича демократія» повинна бути спрямована не тільки на проведення виборів,

висування кандидатів у керівники, систему перевірки їх політичних, господарських

і організаторських здібностей, не тільки на піклування про матеріальні і духовні ін-

тереси трудящих мас, як про це твердили Троцький і Бухарін. Усе це, безумовно,

правильно, але В. І. Ленін підкреслює, що цього ще замало. Підтримуючи й схва-

люючи принцип планомірності ведення народного господарства на початку 20-х

років, Троцький різко змінює свою точку зору. Зміна, до речі, відбувається в міру

зміцнення влади Сталіна, іншими словами, як опозиція йому, незгода з тим курсом,

який нестримно нав’язував вождь.

Троцький вважав, що намагання апріорно побудувати безпомилковий і заверше-

ний господарський план, починаючи з гектара пшениці і кінчаючи ґудзиками на

жилеті, — все це приречено на провал. Ще більшою мірою це стосується намагань

з єдиного центру керувати всіма народногосподарськими процесами, за висловом

Троцького, «керувати господарством 170 млн душ». Тому він вважав, що планове

управління можна правильно здійснювати лише через ринок.

Особливо різко виступив Троцький проти сталінської тези, суть якої зводилася

до того, що за наявності плану інфляція так само неможлива, як і за «наявності

компаса на судні — пробоїна». Тому він рекомендував працівникам Держплану

«в усіх приміщеннях, де суперечливі постанови Політбюро переводяться на циф-

рові показники, вивісити плакати «Інфляція є сифіліс планового господарства».

Отже, як бачимо, Троцький заздалегідь помітив загрозу інфляції для соціалістич-

ної країни.

Не прийняв Троцький і сталінської колективізації, з цього приводу він писав, що

колективізація може бути миттєва лише тією мірою, в якій вона залишає в силі осо-

бисту зацікавленість колгоспників і забезпечує взаємовідносини між колгоспом і

зовнішнім світом лише на основі комерційних розрахунків.

Отже, в багатьох питаннях соціалістичного будівництва Троцький дотримувався

ленінських настанов. Слід погодитися з думкою Д. Волкогонова про те, що Троць-

кий у період його активної діяльності з 1917 по 1924 рік не був ворогом революції й

соціалізму. В. І. Ленін цінував його організаторські здібності й пропагандистський

талант. І хтозна яким став би пізніше Троцький, коли б живим був Ленін. Але зро-

зуміло одне, що за життя Леніна Троцький і Сталін стали ворогами. Саме ця воро-

жнеча значною мірою позначилася на подальшому розвитку країни.