Касьянов М.А., Ревенко Ю.П. та ін. Безпека життєдіяльності

Подождите немного. Документ загружается.

– соціальним;

– індивідуальним.

На державному рівні система управління БЖД формується на рівнях ві-

дповідних комісій Верховної Ради України й органів при Президенті України,

що діють через місцеві органи влади. Безпосередньо виконавчі функції вико-

нує Кабінет Міністрів України і відповідні міністерства.

На соціальному рівні питаннями БЖД займаються міліція, місцеві право-

ві і виконавчі органи влади, середні спеціальні і державні навчальні заклади,

керівники підприємств, громадські організації. Значна роль у цьому приділя-

ється родині. Дуже багато у вирішенні питань БЖД на соціальному рівні за-

лежить від культури сімейних відносин, освіти і виховання. Засоби масової

інформації на місцевому регіональному рівні допомагають у вирішенні цих

важливих завдань.

На індивідуальному рівні вирішення питань БЖД цілком визначається

знаннями і досвідом індивідуума, а тому управління БЖД здійснюється лю-

диною. Якість управління діями і вчинками людини буде багато в чому ви-

значатися її станом здоров'я, включаючи і психіку.

3. Державна і міжнародна безпека

3.1. Державна (національна) безпека України, її структура й ос-

новні завдання вирішення структурними частинами

Україна, досягнувши повної державної незалежності, виявилася пе-

ред необхідністю розробки власної концепції національної безпеки, нор-

мування такої концепції завершується, хоча, навколо цього питання не

припиняється наукова дискусія й у наші дні.

Структурними частинами системи державної безпеки є:

 Збройні сили (ЗС) України;

 Рада національної безпеки й оборони України;

 Служба безпеки України (СБУ);

 Державна адміністрація прикордонних служб України;

 Державна митна служба;

 Система забезпечення громадської безпеки (міліція, війська

МВС).

 Єдина державна система попередження та реагування на

надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру.

Збройні сили призначені для захисту суверенітету України, її терито-

ріальної цілісності і стримування джерел військової небезпеки від прове-

дення збройного конфлікту проти України.

Рада національної безпеки й оборони України здійснює вище керів-

ництво обороною країни і Збройних Сил. Безпосереднє керівництво здійс-

нює Міністерство оборони України.

Державна адміністрація прикордонних служб України здійснює ке-

рівництво прикордонними військами, призначеними для охорони сухопу-

тних, морських і річкових (озерних) кордонів держави. Прикордонні вій-

ська є складовою частиною Збройних Сил України.

Державна митна служба контролює провіз вантажів (у тому числі

багажу і поштових відправлень) через кордон; бере мито й інші збори з

вантажів, що провозяться.

Міліція - орган, покликаний забезпечувати охорону громадського по-

рядку, державної власності, прав і законних інтересів громадян, підпри-

ємств, організацій, установ від злочинних зазіхань і інших антигромадсь-

ких дій.

Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні

ситуації техногенного характеру призначена для захисту населення і на-

вколишнього середовища і зменшення матеріальних втрат у надзвичайних

ситуаціях. До складу системи входять військові, спеціальні і спеціалізова-

ні підрозділи з їх оснащенням. Координуючими органами єдиної держав-

ної системи є Державна Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і

надзвичайних ситуацій; Національна Рада з питань безпеки життєдіяльно-

сті населення.

3.2. Міжнародні правові акти із захисту

безпеки життєдіяльності людей

Величезне значення для захисту безпеки людини мають правові акти

і хартії, прийняті міжнародними організаціями і міжнародними конфере-

нціями з безпеки і співробітництва (ООН, ОБСЄ й ін.).

Серед них особливе місце займає Заключний акт, підписаний у

Хельсінкі на нараді з безпеки і співробітництва в Європі керівниками

33 європейських держав, США і Канади 1 серпня 1975 р.

Кістяк Заключного акта - Декларація принципів, якими держави-

учасниці керуються у взаєминах.

Ці принципи закріплені в Статуті ООН або випливають з його духу і

букви, вони загальновизнані в міжнародному праві.

Декларація принципів являє собою документ, у якому знайшло про-

гресивний розвиток міжнародне право з урахуванням конкретних завдань

зі зміцнення безпеки і розвитку співробітництва між державами в Європі.

У Декларації принципів названі основні:

1) суверенна рівність;

2) повага прав, властивих суверенітетові;

3) незастосування сили або загрози силою;

4) непорушність кордонів;

5) територіальна цілісність держав;

6) мирне врегулювання спорів;

7) невтручання у внутрішні справи;

8) співробітництво між державами;

9) сумлінне виконання зобов'язань з міжнародного права, рівно-

правності і право народів розпоряджатися своєю долею;

10) повага прав людини й основної свободи, включаючи свободу

думки, совісті, релігії і переконань.

ВИСНОВКИ

Тісний зв'язок між світом і безпекою в Європі й у світі, між держав-

ною (національною) і міжнародною безпекою заснований на існуючому в

сучасному міжнародному праві принципі неподільності світу, суть якого

полягає в тому, що акти агресії й інші порушення світу зачіпають права й

інтереси усіх держав, усього міжнародного співтовариства. Цей принцип у

міжнародних правових актах конкретизований як «неподільність безпеки

в Європі і в усьому світі». Створення нової Архітектури Європейської

безпеки, у якій активну участь бере Україна, є надійним гарантом безпеки

життєдіяльності її населення.

Участь України в діяльності ООН, її самостійна відмова від ядерної

зброї, скорочення і перебудова Збройних Сил істотно підвищило міжнаро-

дний авторитет України як миролюбної незалежної держави і підсилило її

державну і міжнародну безпеку.

Запитання для самоконтролю засвоєних знань

1. Що таке безпека життєдіяльності?

2. Що таке життєве середовище?

3. Що таке виробниче середовище?

4. Що таке побутове середовище?

5. З яких розділів складається БЖД?

6. Які цілі БЖД?

7. Назвіть основні закони України про безпеку життєдіяльності і коротко розк-

рийте їхній зміст.

8. Розкрийте зміст головних завдань у системі забезпечення БЖД.

Список рекомендованої літератури

[1-4; 10, 158-160; 15, с. 12-23, 285-298; 16, с. 23-34].

2. СЕРЕДОВИЩЕ ПРОЖИВАННЯ ЛЮДИНИ, НЕБЕЗПЕЧНІ

І ШКІДЛИВІ ФАКТОРИ СЕРЕДОВИЩА ПРОЖИВАННЯ

План

Вступ

1. Навколишнє середовище. Взаємодія природи і суспільства.

2. Небезпечні і шкідливі фактори проживання.

3. Психофізіологічні фактори небезпеки.

4. Фактори, що впливають на продуктивність праці.

Вступ

З розвитком людської цивілізації і науково-технічного прогресу пробле-

ми відносин між природою і суспільством постійно загострюються. Різке збі-

льшення за останні сторіччя промислового і сільськогосподарського вироб-

ництва, розвиток транспорту, енергетики, хімізація, зростання урбанізації

негативно впливають на навколишнє середовище.

Результатом негативних наслідків науково-технічного прогресу є: забру-

днення атмосферного повітря, водоймищ, деградація ґрунтового покриття,

зниження запасів природних ресурсів, порушення стабільності екологічних

систем і багато чого іншого.

Таким чином, настала необхідність активної боротьби з цими проблема-

ми, що загрожують життю людей. Найважливішою проблемою сьогодніш-

нього дня з цієї точки зору є загроза виникненню екологічної кризи, а потім і

екологічної катастрофи.

Наприкінці XX століття людство вже реально відчуло можливість закін-

чення свого існування на Землі.

Усе перераховане вище підкреслює необхідність займатися проблемами

безпеки життєдіяльності людини на найвищому рівні. Знання екологічних

проблем, принципів і способів забезпечення безпеки, взаємозв'язку між здо-

ров'ям людей і біосферою дозволять студентам як майбутнім фахівцям об'єк-

тів господарської діяльності практично вирішувати питання, пов'язані з жит-

тєдіяльністю людей у системі ―людина - середовище проживання - машина".

1. Навколишнє середовище. Взаємодія природи і суспільства

Життя і діяльність людини відбувається в середовищі проживання, що

підрозділяють на виробниче і невиробниче.

Основними елементами виробничого середовища є праця і природне се-

редовище, невиробничого – природне середовище і загальна культура суб'єк-

та.

Загальну культуру становлять такі елементи, як моральна культура, зага-

льноосвітня, правова і культура спілкування.

Середовище проживання (життєве середовище) – навколишнє середо-

вище людини, обумовлене в даний момент сукупністю факторів (фізичних,

хімічних, біологічних, соціальних), здатних вчиняти прямий або непрямий,

негайний або віддалений вплив на діяльність людини, її здоров'я і потомство.

Навколишнє середовище (взаємодія природи і суспільства) – це біосфера,

зовнішня оболонка Землі, що охоплює частину атмосфери, гідросфери.

Атмосфера – повітряна оболонка Землі, що складається із суміші газів, у

якій переважають кисень і азот. Маса атмосфери становить 5-10 т. Характери-

стикою атмосфери є атмосферний тиск, що визначається висотою місцевості

над поверхнею моря, а також станом атмосфери, тобто наявністю області ни-

зького тиску – циклону або області високого тиску – антициклону. Зміна ат-

мосферного тиску в межах 760-780 мм. рт. ст. небезпеки для життя людини не

становить.

Атмосфера поділяється на шари, у яких у залежності від висоти зміню-

ється температура.

До атмосферних шарів Землі відносяться:

тропосфера (9-18 км);

стратосфера (50-55 км);

мезосфера (80-90 км);

термосфера (90-800 км);

екзосфера (понад 800 км).

У складі атмосфери також виділяють озоносферу. Цей шар знаходиться

на висоті 20-50 км і є щитом від ультрафіолетового випромінювання Сонця.

До складу атмосфери входять: азот 78%, кисень 21%, аргон 1%. На час-

тку вуглекислого газу, неону, гелію й інших газів, що присутні в атмосфері,

припадає не більш 0,04%.

Основним компонентом атмосфери є водяна пара (в атмосфері вона ста-

новить до 13 тис. м

) – джерело формування опадів.

Наявність в атмосфері водяної пари і діоксиду вуглецю захищає земну

поверхню від надмірного охолодження, створюючи так званий парниковий

ефект.

Обсяг викиду парникових газів на країни СНД становить 13,5%.

Якщо кількість вуглекислого газу в атмосфері подвоїться в порівнянні з

періодом 1955 року, то середня температура на планеті збільшиться на 1,5–

4,5°С у порівнянні із сучасною (15°С), що приведе до екологічної катастрофи

(танення льодовиків із глобальним затопленням материків планети).

Велика загроза нависла над руйнуванням озонового шару (тропосфе-

ра 11,2 м + стратосфера 39 км). Виникли озонові діри над Антарктидою й

Арктикою.

Основний внесок у руйнування озонового шару роблять з'єднання вод-

ню, азоту, хлору, фреону. Зменшення товщини озонового шару на 1% (серед-

ня товщина озонового шару, приведена до щільності води, становить 2,5 мм)

приводить до збільшення потоку згубного ультрафіолетового випромінюван-

ня на 2%, а, отже, захворювання людей на рак шкіри на 4%.

Крім того, постійне вимивання діоксидів сірки й азоту в тропосфері веде

до утворення кислотних дощів.

У цілому вплив навколишнього середовища на людину викликає хворо-

би: алергію, бронхо-легеневі захворювання, хвороби нирок, крові, слизових

оболонок, шкіри, центральної нервової системи, ракові хвороби, серцево-

судинні захворювання і т.д. Різко зросла дитяча смертність, народження дебі-

лів.

Джерела забруднення атмосфери:

природні (космічний пил, попіл від виверження вулканів);

антропогенні (виробнича діяльність людини, металургія, нафтова і

хімічна промисловість).

Найпоширенішими токсичними речовинами, що забруднюють атмосфе-

ру, є: діоксид сірки, оксиди азоту, вуглеводні.

Гідросфера – це водяна оболонка Землі, що займає 70% земної кулі.

Гідросфера становить близько 1,4 млрд. км

води, а вся планета вміщає

близько 16 млрд. км

води або 0,25% маси Землі.

Сучасна потреба людства у воді оцінюється в 4 тис. км

Втрата організмом 10–20% води приводить до загибелі.

За останні роки різко погіршився стан гідросфери. За гідробіологічними

показниками 12% водних об'єктів України можна віднести до умовно чистих,

32% знаходяться в стані антропогенно-екологічної напруги (відносно чисті),

інші 56% є забрудненими.

Обсяг води з різним ступенем очищення, що скидаються у водостоки і

водойми усіх видів, становить 90% від усієї води, що забирається.

Вважається, що розлита на поверхні води нафта (сира) на 35% випарову-

ється за добу, а та, що залишилася, 65% – за 10 років.

Ракові захворювання різко зростають при хлоруванні прісної води, за-

брудненої фенолами: хлорована вода на 20% збільшує ризик захворювання на

рак сечового міхура і нирок; на 40-50% – рак шлунка кишечника і печінки.

Джерела забруднення гідросфери:

поверхневі;

побутові;

виробничі;

радіоактивні (випробування ядерної зброї, аварії на АЕС, скидання

радіоактивних відходів у море).

Основними джерелами забруднення гідросфери є промисловість і сільсь-

ке господарство.

Біологічні забруднення потрапляють у водоймища з побутовими і проми-

словими стоками, в основному з підприємств харчової, медико-біологічної,

целюлозно-паперової промисловості.

Хімічні забруднення потрапляють у водоймища з промисловими поверх-

невими і побутовими стоками. До них відносяться: нафтопродукти, важкі ме-

тали, мінеральні добрива, миючі засоби, пестициди.

Фізичні забруднення потрапляють у водоймища зі стоками при скидан-

нях з виробок шахт, при змиванні з територій промислових зон, транспортних

магістралей, атмосферного пилу.

Літосфера – це земна кора, зовнішня тверда оболонка земної кулі.

Основна частина літосфери складається з вулканічних порід, 95% серед

яких на континенті становлять граніти, а в океані базальти. Літосфера є міс-

цем розташування всіх мінеральних ресурсів, а також є територією антропо-

генної діяльності людини.

Джерела забруднення літосфери:

видобуток корисних копалин;

поховання відходів виробництва і побутових відходів;

військові відходи.

Біосфера – сфера поширення життя на Землі, що включає нижній шар

атмосфери, гідросфери і верхній шар літосфери, що не зазнали техногенного

впливу. Головна функція біосфери полягає в забезпеченні круговороту хіміч-

них елементів і здійснюється за участі всіх організмів, що населяють планету.

Нижня границя біосфери опускається на 2-3 км на суші і до 1-2 км нижче дна

океану. Верхньою границею є захисний озоновий екран на висоті 20-25 км,

вище якого ультрафіолетова частина сонячного спектра виключає існування

життя.

Техносфера – регіон біосфери, у минулому перетворений людьми за до-

помогою прямого або непрямого впливу технічних засобів з метою найкращої

відповідності своїм матеріальним і соціально-економічним потребам (техно-

сфера – регіон міста або промислової зони, виробниче або побутове середо-

вище).

Поява техносфери призвела до того, що біосфера в багатьох регіонах

нашої планети стала активно заміщатися техносферою.

Техносфера – дітище ХХ століття, що приходить на зміну біосфері.

До нових, техносферних, відносяться умови життя людини в містах і

промислових центрах, виробничі, транспортні і побутові умови життєдіяль-

ності. Практично все урбанізоване населення проживає в техносфері, де умо-

ви життя істотно відрізняються від біосферних, насамперед, підвищеним

впливом на людину техногенних негативних факторів.

2. Небезпечні і шкідливі фактори середовища проживання

Шкідливі фактори: запилення і загазованість повітря; шум; іонізуючі

випромінювання; монотонність діяльності, важка фізична праця; токсичні

речовини; забруднення води і продуктів харчування; неправильне освітлення

й ін.

Небезпечні фактори: вогонь, транспортні засоби і рухомі частини ма-

шин, отруйні речовини, гострі і падаючі предмети і т. ін.

Негативні фактори в побуті: повітря, забруднене продуктами згоряння

природного газу, викидами ТЕЦ, промислових підприємств; вода з надлиш-

ковим вмістом шкідливих домішок; недоброякісна їжа; медикаменти; тютю-

новий дим; бактерії й ін.

2.1. Природні фактори небезпеки

землетрус;

пожежа;

спека;

повінь;

ураган;

холод;

водойми;

гроза;

сильний снігопад;

сильний зливовий дощ;

інші.

2.2. Хімічні і біологічні фактори небезпеки

Протягом свого життя людина постійно зіштовхується з великою кількі-

стю шкідливих речовин, що викликають різні види захворювань, а також тра-

вми як у момент контакту, так і через визначений проміжок часу. Особливу

небезпеку представляють речовини, що у залежності від їхнього практичного

застосування можна розділити на:

промислові отрути, що використовуються на виробництві (розчин-

ники, барвники), є джерелом небезпеки гострих і хронічних інтоксикацій

при порушенні правил техніки безпеки (наприклад, ртуть, свинець і т.д.);

отрутохімікати, що використовуються в сільському господарстві

для боротьби з бур'янами і гризунами (гербіциди, пестициди);

лікарські препарати;

хімічні речовини в побуті, що використовуються в якості харчових

добавок, засобів санітарії, особистої гігієни, косметичних засобів;

хімічна зброя.

У залежності від характеру дії на організм людини хімічні речовини по-

діляються на: токсичні, подразнюючі, мутагенні, канцерогенні, наркотичні,

задушливі, тобто які впливають на репродуктивну функцію, сенсибілізатори.

Токсичні речовини – це речовини, що викликають отруєння всього орга-

нізму людини або впливають на окремі системи людського організму (напри-

клад, на центральну нервову систему). Ці речовини можуть викликати пато-

логічні зміни визначених органів, наприклад, нирок, печінки. До таких речо-

вин відносяться такі з'єднання, як чадний газ, селітра, концентровані розчини

кислот або лугів.

Подразнюючі речовини – викликають подразнення слизових оболонок,

дихальних шляхів, очей, легень, шкіри (наприклад, пари кислот, лугів, аміак).

Мутагенні речовини – приводять до порушення генетичного коду. Це –

свинець, радіоактивні речовини.

Канцерогенні речовини – викликають, як правило, злоякісні новоутво-

рення – пухлини (азбест, нікель, хром).

Наркотичні речовини – впливають на центральну нервову систему

(спирти, ароматичні вуглеводи).

Задушливі речовини – приводять до токсичного набряку легень (оксид

азоту, оксид вуглецю).

Прикладом речовин, що впливають на репродуктивну функцію, можуть

бути радіоактивні ізотопи, ртуть, свинець.

Сенсибілізатори – це речовини, що діють як алергени. Серед них фор-

малін, лаки на основі нітросполук.

Отруйними називаються речовини, що призводять до поразки всіх жи-

вих організмів, особливо людей і тварин.

Одним з видів небезпеки є біологічні речовини, до яких відносяться мік-

роорганізми (рослини і тварини) і патогенні мікроорганізми, збудники інфек-

ційних захворювань (бактерії, віруси, грибки).

Отруйні рослини. Близько 700 видів рослин можуть викликати важкі або

смертельні отруєння людей. Токсичними речовинами отруйних рослин є різні

з'єднання, що відносяться переважно до алкалоїдів, кислот, смол і т.д.

За ступенем токсичності рослини поділяються на:

отруйні (біла акація, бузина, плющ і т.д.);

дуже отруйні (олеандр);

смертельно отруйні (білена чорна, беладона, дурман звичайний).

Отруйні тварини. Серед тваринних організмів отруйні форми зустріча-

ються частіше, ніж у рослинних організмах. Отрути, вироблювані тими або

іншими організмами, є хімічними чинниками, що беруть участь у міжвидових

взаємодіях.

Приклади використання хімічних речовин для нападу або захисту можна

знайти на всіх ступенях еволюційного розвитку.

Наведемо приклад деяких небезпечних тварин.

Основними інфекційними захворюваннями в наш час вважають чуму,

сибірку, холеру, лихоманку, віспу, ботулізм, грип.

Проникаючи у внутрішні органи людини, збудники інфекційних захво-

рювань можуть викликати різні розлади як клінічного, так і анатомічного ха-

рактеру.

Деякі зі збудників захворювань можуть викликати інфекційні хвороби

через їжу (вода, молоко, продукти), уживаючи яку людина занедужує. Поши-

ренню багатьох інфекційних захворювань сприяють комахи, а також недо-

тримання правил особистої гігієни.

Хворих, уражених інфекцією зовнішніх покривів, необхідно ізолювати,

зробити родичам і близьким потерпілого відповідні щеплення.

Біологічна зброя. Це дуже небезпечний вид зброї, призначений для масо-

вого ураження живих організмів (людей, тварин, рослин), а також для пошко-

дження військових об'єктів. В основі такої зброї патогенні організми (бактерії,

віруси, грибки) і токсини, що виробляються бактеріями.

Біологічна (або бактеріологічна) зброя – це смертельний вид зброї, заря-

джений біологічними засобами.

Особливих методів захисту від негативної дії отрутних рослин і тварин

не існує. Треба лише досконально знати їх, симптоми їхньої дії, уміти відріз-

няти їх від інших і якмога рідше з ними «зустрічатися».

Одним з найефективніших методів боротьби з інфекційними захворю-

ваннями є їхня специфічна профілактика. Вона ґрунтується на створенні шту-

чного імунітету шляхом профілактичних щеплень. Також для лікування ви-

користовуються лікувальні сироватки і бактеріофаги.

Бактеріофаги викликають в організмі людини розчинення хворобливих

мікробів і попереджають розвиток хвороби або забезпечують лікувальний

ефект.

Сироваткам властиве швидке поширення в організмі штучного не-

сприйняття того або іншого інфекційного захворювання.

Для захисту від проникнення в організм людини інфекції використову-

ються такі ж засоби, як і для захисту від радіоактивних і хімічних отруйних

речовин. Засоби захисту підрозділяються на:

індивідуальні (протигази, захисні маски і засоби захисту шкіри);

колективні (спеціально оснащені інженерні спорудження).

У комплексі заходів, спрямованих на протибіологічний захист, обов'яз-

ковими складовими є дезінфекція, дезінсекція і дератизація.

Дезінфекція – це знищення або усунення хвороботворних мікробів із зо-

внішнього середовища. Разом з дегазацією і дезактивацією дезінфекція вхо-

дить у поняття спеціальної обробки різних об'єктів з метою ліквідації наслід-

ків застосування бактеріологічної зброї.

Дезінсекція проводиться для знищення шкідливих для людей комах і

кліщів – збудників інфекційних захворювань.

Дератизація проводиться для боротьби з гризунами, що можуть бути

джерелами або переносниками інфекцій.