Каришева А.Ф. Спеціальна епізоотологія

Подождите немного. Документ загружается.

9. Хвороби бджіл

650

ця і дикі птахи, коти, собаки, миші, кролі, лисиці, зайці.

У благополучні пасіки збудник хвороби може заноситися в разі без-

контрольного придбання бджіл, маток, меду, воскової сировини з не-

благополучних пасік. Факторами передавання сальмонел можуть бути

забруднені фекаліями інфікованих тварин стічні води й калюжі, пасо-

вища, скотні двори та вигрібні ями. На пасіку збудника хвороби зано-

сять бджоли із забрудненою сальмонелами водою, нектаром та пил-

ком. У межах пасіки захворювання поширюється блукаючими бджо-

лами, бджолами-злодійками, трутнями, а також під час переставляння

стільників з неблагополучних вуликів у благополучні, неохайними

бджолярами через пасічницький інвентар. Сальмонельоз виникає на-

прикінці зимівлі та навесні. Можливі випадки захворювання бджіл і

влітку, після похолодань і дощової погоди. Поширенню хвороби сприяє

слабкість сімей, переохолодження гнізда, нестача корму. Смертність

бджіл внаслідок сальмонельозу може досягати 50 – 60 %.

Патогенез. Сальмонели проникають у кишки бджоли з медом або

водою. У разі зниження резистентності організму бджіл за різних

несприятливих умов утримання (висока вологість у вулику, падевий

чи незапечатаний мед, різке охолодження гнізда) збудник швидко

розмножується, виділяє екзо- та ендотоксини, спричинюючи різні

ураження кишок. Іноді сальмонели проникають крізь перитрофічну

мембрану й стінку середньої кишки в гемолімфу, викликають сеп-

тицемію і швидку загибель бджіл.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває

від 3 – 5 до 8 – 14 діб. Неблагополучні сім’ї починають виявляти за-

непокоєння уже в лютому. Бджоли виповзають з вулика з роздутим

черевцем, дуже слабкі, забруднені клейкими екскрементами, швидко

гинуть. Кількість загиблих бджіл збільшується. На початку березня

неблагополучні сім’ї сильно слабшають, з вуликів тхне гниллю. Вес-

няний обліт бджіл недружний, під час обльоту бджоли виділяють

значну кількість напіврідких, сморідних, клейких калових мас тем-

но-бурого кольору, При огляді вуликів, як правило, виявляється до-

статня кількість запасів корму, однак усі комірки забруднені клей-

кими або рідкими жовтувато-бурими екскрементами бджіл. Іноді у

захворілих бджіл спостерігаються паралічі ніжок, бджоли втрача-

ють здатність літати. Перебіг хвороби в гострій формі супроводжу-

ється високою смертністю бджіл. Загибель настає впродовж 1 – 5 діб

хвороби. При розтині загиблих бджіл виявляється здуття кишок,

трупики мають сірий або жовто-сірий колір і легко рвуться.

Діагноз ґрунтується на характерних клініко-епізоотологічних по-

казниках та результатах лабораторного дослідження.

Лабораторна діагностика. Передбачає бактеріологічні дослі-

дження гемолімфи та вмісту кишок загиблих бджіл. У лабораторію

для дослідження направляють не менш як 50 хворих бджіл, а також

зскрібки фекалій з вуликів та стільників. Патологічний матеріал

Сальмонельоз бджіл

651

висівають на МПА, МПБ, живильні середовища Ендо, Плоскирева,

бісмут-сульфітний агар. Виділені культури сальмонел досліджують

за морфологічними, культуральними, біохімічними та антигенними

властивостями.

Лікування. Ґрунтується на застосуванні антибіотиків після ви-

значення чутливості до них виділеної культури сальмонел. Хворим

бджоломаткам дають корм з антибіотиками за приблизно такою

схемою:

перший курс

— стрептоміцину — 100 тис. ОД, неоміцину —

100 тис. ОД, левоміцетину — 0,1 г;

другий курс

— стрептоміцину —

150 тис. ОД, неоміцину — 150 тис. ОД, левоміцетину — 0,2 г;

третій

курс

— відповідно по 200 тис. ОД і 0,2 г. Кожну дозу антибіотиків

розчиняють у 100 мл теплої прокип’яченої води, змішують з цукро-

вим сиропом і розливають по 0,5 г на сім’ю. Лікувальну підгодівлю

проводять тричі з інтервалом 3 доби.

Профілактика та заходи боротьби. Важливим профілактичним

заходом проти сальмонельозу бджіл є розташування пасік не ближ-

че ніж за 1 км від тваринницьких або птахівницьких ферм і літніх

таборів молодняку. Потрібно забезпечувати бджіл напувалками з

прісною та підсоленою водою. Появі хвороби запобігає також утри-

мання на пасіках сильних сімей, добре утеплення гнізд і розміщен-

ня пасік у сухих, добре освітлених сонцем місцях. Слід регулярно

усувати вологість у вуликах взимку та навесні, не допускаючи її в

зимівниках. Бджіл забезпечують на зиму доброякісним медом і пер-

гою в необхідній кількості. Навесні на пасіках установлюють напу-

валки з проточною водою. Під час кочування не допускається вста-

новлення вуликів поблизу стічних водойм і боліт.

У разі виявлення захворювання бджіл на сальмонельоз на пасіці

запроваджують карантинні обмеження, проводять весь необхідний

комплекс ліквідаційно-оздоровчих заходів. З пасіки видаляють за-

ражені вулики і здійснюють механічне очищення та ретельну дез-

інфекцію, а за можливості — заміну неблагополучних вуликів но-

вими, сухими. Переселені сім’ї скорочують, об’єднують або посилю-

ють за допомогою здорової сім’ї, гнізда утеплюють. У разі потреби

проводять заміну матки. Переселеним сім’ям з профілактичною ме-

тою дають лікувальний корм з антибіотиками та сульфаніламідни-

ми препаратами. Лікувальні препарати добирають з урахуванням

чутливості до них виділеної сальмонельозної культури.

Карантинні обмеження знімають з пасіки через один рік після лік-

відації хвороби, проведення всіх передбачених ветеринарно-санітарних

заходів та остаточної дезінфекції. Дезінфекцію вуликів, рамок, встав-

них дощок, металевого інвентарю здійснюють після попереднього очи-

щення їх від бруду одним з таких засобів: сумішшю 10 %-го пероксиду

водню і 0,5 %-го розчину мурашиної кислоти; 10 %-м розчином хлориду

йоду; сумішшю 15 %-го розчину формальдегіду і 5 %-го розчину їдкого

натру. Після дезінфекції всі предмети промивають водою та висушують.

9. Хвороби бджіл

652

Аспергільоз бджіл

(Aspergilosis apis, аспергіломікоз, кам’яний

розплід) — мікозна хвороба личинок, лялечок і дорослих бджіл, що

характеризується проростанням тіла пліснявою і вкриванням його

жовтувато-зеленим або чорним нальотом гриба з наступною їх заги-

беллю, засиханням на тверді грудочки та створенням закам’янілих

мумій.

Історична довідка. У 1855 р. Френзеніус вперше виявив у леге-

нях дрофи гриб, який назвав Aspergillus fumigatus, а хвороба діста-

ла назву «аспергільоз». Пізніше Меєр (1915) знайшов такі самі гри-

би в бронхах інших видів тварин.

Аспергільоз бджіл реєструється в багатьох країнах світу, однак

не набуває значного поширення і не завдає великих збитків. Аспер-

гільоз небезпечний для людини.

Збудник хвороби — плісеневий гриб Aspergillus flavus. В окре-

мих випадках виявляються інші види грибів — Aspergillus niger або

Aspergillus fumigatus, що належать до групи Fungi imperfecti, роди-

ни Aspergillaceae, роду Aspergillus.

Збудник хвороби дуже поширений у природі. Може зберігатись і

розмножуватись у землі, гною, гниючих та живих рослинах, на тичи-

нках і нектарниках квітів. На рослинах і в ґрунті існує як сапрофіт, в

організмі тварин і людини викликає різні захворювання. Гриб являє

собою міцелій з гіфів, що підіймаються на 0,4 – 0,7 мм над поверхнею

живильного середовища і несуть на собі булавоподібні прозорі пото-

вщення — плодові тіла діаметром 30 – 40 мкм. На поверхні плодових

тіл радіально розміщені стеригми розміром 6 × 20 мкм, які утворюють

ланцюжки з конідій або спор завбільшки 5 × 5 мкм.

У лабораторних умовах аспергіли культивують на агарі Сабуро

або Чапека при 20 – 25 °С, рН = 5 – 6,5. Гриб Aspergillus flavus на

агарі Чапека утворює жовто-зелені колонії, Aspergillus niger — тем-

но-коричневі колонії, Aspergillus fumigatus — білі пухнасті колонії,

які згодом набувають зеленого або жовтого забарвлення. Під час

розмноження в організмі аспергіли виділяють протеолітичні фер-

менти та сильний ендотоксин.

Спори аспергіл надзвичайно стійкі у зовнішньому середовищі.

Звичайні дезінфектанти (прояснений розчин хлорного вапна, що

містить 2 % активного хлору, 1,5 %-й розчин креоліну, 2,5 %-й роз-

чин фенолу) інактивують аспергіли не раніше ніж через 3 год.

Епізоотологія хвороби. Аспергільоз уражає відкритий і закритий

розплід бджіл, лялечок, а також дорослих бджіл. Спори гриба зано-

сяться у вулики бджолами з нектаром та пилком, розмножуються в

перзі, на комірках, личинках та лялечках, на дорослих бджолах,

Аспергільоз бджіл

653

особливо за високої вологості. У межах пасіки збудник хвороби може

поширюватись зараженими блукаючими комахами, а також, як і в

разі інших захворювань, неохайними бджолярами. Виникненню та

поширенню хвороби сприяють висока вологість повітря, сирість у

вуликах, дощова погода, розташування пасіки в низинних, затем-

нених місцях чи поблизу боліт. Аспергільоз виникає наприкінці зи-

мівлі та навесні, у дощову, вогку погоду, на пасіках, розміщених у

низинних місцевостях. Має спорадичний характер, спостерігається

в окремих сім’ях. На інші вулики хвороба зазвичай не поширюється.

Інтенсивність ураження бджолиної сім’ї визначається резистентніс-

тю бджіл і вологістю повітря. У разі відсутності допомоги сім’я не

спроможна сама впоратися з хворобою і гине або залишає гніздо.

Патогенез. Аспергіли проникають в організм личинки та бджоли

із зараженим медом чи пергою, рідко — крізь зовнішній покрив.

Уражені пліснявою личинки і лялечки наскрізь проростають гіфа-

ми гриба, вкриваючись буро-зеленим або чорним нальотом. Дорослі

бджоли стають пухнастими, їхнє черевце дубіє. Під дією сильного

токсину гриба настає швидка загибель (через 2 – 4 год) і руйнуван-

ня тіла бджоли, перетворення трупиків личинок і бджіл на тверді,

схожі на камінці грудочки.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Захворювання проявляється

в типовій формі з чітко вираженими клінічними ознаками або в

прихованій латентній формі. При типовій формі хвороби спо-

стерігається загибель усіх личинок і лялечок, рідше — дорослих

бджіл. На початку захворювання в головній частині тільця ураже-

ної личинки, особливо на самій голівці, з’являється жовта, буро-

зелена або чорна пліснява, яка поступово пронизує все тіло личин-

ки і заповнює всі отвори комірки. Загиблі личинки спочатку м’які й

білі, пізніше тверднуть, набуваючи жовтуватого або чорного кольо-

ру. Міцелій, поширюючись по всій поверхні трупа, сплітається і

утворює ніби другу оболонку личинки, через що вона нагадує му-

мію. Дорослі бджоли після зараження стають надто збудженими,

активно рухаються, однак швидко слабнуть, падають зі стінок ву-

лика й гинуть. Трупики вкриваються пухнастою пліснявою, черевце

стає твердим. В умовах підвищеної вологості гриб починає розмно-

жуватися на поверхні трупиків і утворювати спори.

В прихованій формі аспергільоз протікає в здорових

сім’ях, гинуть лише личинки та лялечки, дорослі інфіковані бджоли

можуть стати джерелом зараження інших бджолиних сімей.

Діагноз установлюють на підставі характерних клінічних ознак

хвороби, результатів мікроскопічних та мікологічних досліджень.

У лабораторію для дослідження надсилають шматочки стільника

розміром 10 × 15 см з ураженим розплодом, а також не менш як 50

9. Хвороби бджіл

654

трупиків бджіл у стерильній банці з притертою пробкою. З патоло-

гічного матеріалу готують і досліджують під мікроскопом мазки для

виявлення гриба, проводять посіви на спеціальні живильні середо-

вища з метою виділення чистої культури збудника хвороби.

Діагноз на аспергільоз вважають установленим у разі визначен-

ня характерних зовнішніх змін розплоду та бджіл, виявлення збуд-

ника хвороби під час мікроскопічного дослідження патологічного

матеріалу або виділення культури гриба навіть за відсутності хара-

ктерних клінічних ознак хвороби.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність розріз-

няти збудник аспергільозу бджіл, який утворює булавоподібні пло-

дові тіла, від гриба Ascosphaerosis apis.

Профілактика та заходи боротьби. На пасіці слід утримувати си-

льні сім’ї, забезпечуючи їх необхідною кількістю доброякісного кор-

му та дотримуючись нормативних умов утримання й догляду за

бджолами. Пасіку потрібно розташовувати в сухих, відкритих сонцю

місцях, не допускати вологості в зимівнику.

У разі встановлення захворювання бджіл на аспергільоз на пасі-

ці запроваджують карантинні обмеження. Захворілі на аспергільоз

сім’ї знищують. Для цього бджіл закурюють сірчистим газом чи фор-

маліном. Стільники зі знищеними бджолами, вуликові рамки, годі-

вниці, вкриті пліснявою, видаляють з вулика і спалюють. Стільни-

ки зі здоровими бджолами і здоровим розплодом переносять у новий

чистий, сухий та продезінфікований вулик. Слабкі сім’ї підсилюють,

гнізда скорочують і утеплюють, забезпечують нормальну вентиля-

цію та повноцінний корм. Після очищення вулики та пасічницький

інвентар знезаражують полум’ям паяльної лампи або 5 %-м розчи-

ном формальдегіду. Місце стоянки неблагополучного вулика пере-

копують і обробляють 5 %-м розчином формальдегіду з розрахунку

10 л/м

площі. Знезаражують також усі предмети догляду за бджо-

лами й спецодяг.

Пасіку вважають благополучною щодо аспергільозу бджіл через

один місяць після ліквідації захворювання, проведення всіх перед-

бачених заходів та остаточної дезінфекції.

Аспергільоз у людей. Спори збудника небезпечні для людини.

Тому з метою особистої профілактики при огляді бджіл на пасіці, а

також під час досліджень підозрюваного щодо аспергільозу патоло-

гічного матеріалу потрібно захищати ніс і рот маскою-респіратором

або вологою марлевою пов’язкою, працювати в гумових рукавичках і

захисних окулярах.

Аскосфероз бджіл

(Ascosphaerosis apis, перицистоз, вапняний

розплід) — інфекційна хвороба дорослих бджолиних і трутневих

личинок, що супроводжується ураженням тіла пухнастою білою плі-

снявою та перетворенням їх після загибелі на тверді, подібні до ва-

пна, кірочки.

Історична довідка. Вперше збудник хвороби був виділений з

уражених личинок бджіл у 1916 р. Маассеном, який дав йому назву

«перицистіс апіс». У 1955 р. Спілтор відніс цей гриб до роду Asco-

sphaera. Нині хвороба набула значного поширення в багатьох краї-

нах світу, переважно з вологим кліматом. Завдає значних економіч-

них збитків бджільництву, знижуючи кількісний склад бджіл у

сім’ях у середньому на 23 %, а їх здатність до медозбору — на 49 %.

Збудник хвороби — мікроскопічний плісеневий гриб Ascosphaera

apis (Pericystis) — має два підвиди — малоплідний і великоплідний,

що різняться розмірами спорових цист і нездатністю схрещуватись

між собою. Гриб утворює сферичні спороцисти у вигляді куль з ве-

ликою кількістю капсул, заповнених безбарвними спорами овальної

форми. Культивується при 22 – 36 °С на агарі Сабуро та сусло-агарі,

утворює тонкий повзучий міцелій з багатоклітинних гіфів завшир-

шки 4,2 – 12 мкм, з багатоядерними клітинами. При злитті жіночих

овогоній з чоловічими антеридіями утворюють вкриті товстою обо-

лонкою кулясті або овальні плодові тіла діаметром 27 – 77 мкм, в

яких накопичується величезна кількість склеєних у кулі одноклі-

тинних спор діаметром 2,9 – 3,2 мкм.

Спори аскосфер надзвичайно стійкі у зовнішньому середовищі,

де можуть залишатись життєздатними до 15 років. У порожніх ву-

ликах, на стільниках, пасічницькому інвентарі, обладнанні, меду та

перзі зберігаються понад 4 роки. Спори гриба руйнуються під дією

1 %-го розчину формальдегіду й глутарового альдегіду через 20 хв,

1 %-го розчину пероксиду водню — через 30 хв, 3 %-го розчину хлор-

ного вапна й гіпохлориту — через 10 хв.

Епізоотологія хвороби. До аскосферозу найсприйнятливіші трут-

неві личинки, потім 3 – 4-денні личинки бджіл-робітниць, що зна-

ходяться на нижніх та бічних ділянках стільників. Дорослі бджоли і

матки не хворіють. Джерелом збудника інфекції є хворі личинки та

дорослі бджоли-носії. Факторами передавання збудника можуть

стати трупи загиблих личинок і лялечок, контаміновані грибом, мед

і перга, а також вулики, стільники, інвентар. Спори гриба можуть

заносити до вулика бджоли з пилком, нектаром та водою. Збудник

хвороби поширюється блукаючими бджолами, трутнями, бджолами-

злодійками, різними паразитами бджіл. Гриб може бути занесений

у разі придбання маток та пакетних бджіл з неблагополучної щодо

9. Хвороби бджіл

аскосферозу пасіки, при годуванні бджіл пилком або білковою пас-

тою, виготовленою з ураженого грибом квіткового пилку. Виник-

ненню й поширенню хвороби сприяють різні порушення ветеринар-

но-санітарних правил утримання бджіл, несприятливі умови зовні-

шнього середовища (підвищена вологість, різкі коливання темпера-

тури повітря), незабезпеченість пергою і, нарешті, порушення рів-

новаги в кількісному та якісному складі нормальної мікрофлори в

бджолиній сім’ї внаслідок багаторазового безсистемного викорис-

тання антибіотиків. Хвороба найчастіше проявляється в середині

літа, спостерігається переважно в окремих сім’ях, ніколи не набуває

значного поширення.

Патогенез. Спори гриба проникають у кишки личинки разом з

медом та пергою, швидко проростають і розмножуються в епітелії

середньої кишки, а також в усіх тканинах. Невдовзі гриб виходить

на поверхню личинки і вкриває все її тіло білою пліснявою. Личин-

ка набрякає, заповнюючи всю комірку. У запечатаному розплоді

міцелій проростає крізь кришечки комірок, огортаючи їх білою пух-

настою пліснявою, що нагадує мох. Пізніше личинки засихають,

втрачають пухнастість, перетворюються на тверду, подібну до вапна

зморшкувату масу, а при утворенні плодових тіл набувають сірого

або чорного кольору.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Уражається печатний і від-

критий розплід, переважно трутнів та бджолиних личинок 3 – 4-

денного віку. Частіше хворіють слабкі сім’ї. Під час огляду стільни-

ків у відкритих та запечатаних комірках виявляють муміфікованих

личинок, вкритих пухнастим нальотом міцелію, а також подібні до

вапна тверді грудочки. На задньому кінці загиблої личинки плісня-

ва набуває форми сірого ковпачка. Пліснявою можуть бути вкриті

також стільники й перга в нижній частині рамок. Трупи личинок

легко видаляються з комірок бджолами.

Діагноз установлюють на підставі характерних клінічних ознак

хвороби та результатів лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Передбачає проведення мікроскопіч-

них та мікологічних досліджень. У лабораторію доставляють ура-

жені зразки стільників розміром 10 × 15 см разом з хворими й заги-

блими личинками, а також середню пробу перги чи пилку, по 10 г

від кожної призначеної для реалізації партії. Для мікроскопії готу-

ють зскрібки білого нальоту гриба з трупиків личинок та пил-

ку й перги, вносять у краплю 50 %-го розчину гліцерину і дослі-

джують за малого збільшення (7 × 10) мікроскопа. Виявлення в маз-

ках гіфів міцелію та цист зі спорами гриба є підставою для встанов-

лення попереднього діагнозу на аскосфероз. З метою виділення чис-

тої культури гриба проводять посіви патологічного матеріалу з тру-

Аскосфероз бджіл

пиків уражених личинок, а також із 10 %-ї емульсії перги (пилку)

на агар Сабуро, сусло-агар, 2 %-й цукровий агар, картопляно-

декстрозний агар. Посіви культивують при 26 – 30 °С впродовж

10 діб. У разі позитивних результатів через 3 – 5 діб на поверхні

агару спостерігається ріст білих пухнастих колоній, які через 8 – 10

діб набувають вигляду зеленувато-сірого нальоту. Під час мікроско-

пічного дослідження мазків з колоній гриба виявляють багатоклі-

тинний септований міцелій з багатоядерними клітинами, гіллясті

гіфи, спорові кулі, включення в кулясту цисту. Розмір спор дрібно-

плідного гриба становить 3,3 × 2,5 мкм, великоплідного — 65,8 ×

× 128 мкм. Позитивні результати мікроскопічного та мікологічного

досліджень є підставою для встановлення діагнозу на аскосфероз.

Диференціальна діагностика. Ґрунтується на визначенні відмін-

ності між культурою гриба аскосфера апіс (збудник аскосферозу

бджіл), культурою плісеневих грибів аспергіллюс фумігатус з коло-

ніями зеленого кольору та аспергілус нігер з чорно-коричневими

колоніями (збудники аспергільозу бджіл), а також пергового гриба

(аскосфера альвей), який є непатогенним для розплоду, однак ура-

жає комірки з пергою (пилком) і краще культивується при 20 °С.

Цей гриб не утворює всередині цисти спорових куль, а аскоспори

знаходяться в спороцисті.

Лікування. Проводять препаратами дикобін, аскоцин, аскоста-

тин, ністатин, нітрофунгін. Найефективнішими є дикобін, ністатин

і нітрофунгін. Дикобін перед використанням розчиняють у теплій

кип’яченій воді і розбризкують з розрахунку 2 – 7 мл на одну рамку

з хворим розплодом і бджолами 2 – 3 рази через 3 – 5 діб. Ністатин

після розчинення у воді змішують з цукровим сиропом 1 : 1 і згодо-

вують бджолам по 100 мл на рамку тричі через 3 – 5 діб. Для обпри-

скування ураженого розплоду і бджіл ністатин змішують з цукро-

вим сиропом або цукровою пудрою і застосовують 3 рази через 4 – 5

діб. Навесні ністатин згодовують бджолиним сім’ям по 50 – 70 г на

рамку з профілактичною або лікувальною метою. Нітрофунгіном з

цукровим сиропом (1 : 5) обприскують бджіл у дозі 15 мл на рамку

4 рази через 4 – 5 діб. Після лікування мед можна використовувати

в їжу не раніше ніж через 20 діб.

Профілактика та заходи боротьби. Полягають у поліпшенні умов

утримання бджіл і проведенні санітарних заходів, спрямованих на

захист бджолиних сімей від проникнення збудника хвороби ззовні.

На пасіці потрібно утримувати тільки сильні сім’ї, забезпечувати їх

упродовж цілого року добрим кормом і доглядом. Пасіку слід розмі-

щувати в сухих, добре освітлюваних місцевостях, подалі від тварин-

ницьких приміщень. Зимівники треба оберігати від вологості, гніз-

9. Хвороби бджіл

да сімей — добре утеплювати, особливо восени й навесні. Не можна

допускати безсистемного згодовування антибіотиків здоровим сім’ям

з метою профілактики гнильцевих та інших хвороб. У всіх випадках

придбання бджолиних сімей треба суворо перевіряти їх благополуч-

чя щодо інфекційних захворювань. На пасіці слід вести постійну

боротьбу з блукаючими бджолами.

Для запобігання виникненню аскосферозу під час профілактич-

ного огляду пасік навесні проводять видалення запліснявілих сті-

льників і перетоплювання їх на віск. Бджіл переселяють у сухі чисті

продезінфіковані вулики, забезпечують доброякісним кормом. За

потреби слабкі сім’ї об’єднують, гнізда утеплюють і посилюють

бджолами від здорової сім’ї, замінюють стару матку на молоду.

Огляд слабких та хворих гнізд завжди слід проводити після огляду

здорових сімей.

У разі виявлення захворювання бджіл на аскосфероз у неблаго-

получній пасіці вводять карантинні обмеження, згідно з якими за-

бороняється вивезення бджолиних сімей, маток і продуктів бджіль-

ництва, заготівля перги та пилку. Кочування пасік для медозбору

дозволяється тільки в спеціально відведених для цього місцевостях і

не ближче ніж за 5 – 7 км від благополучних пасік. Уражені пліснявою

стільники видаляють і перетоплюють на віск, хворі сім’ї переселя-

ють у нові продезінфіковані вулики, на чисті стільники або вощину.

Бджолиним сім’ям неблагополучної пасіки згодовують лікувальний

корм з ністатином.

Навесні бджолам після обльоту згодовують по 50 г меду з 100 тис.

ОД ністатину на рамку або по 0,5 л цукрового сиропу з 100 тис. ОД

ністатину на одну бджолину сім’ю. Влітку бджолині сім’ї обробля-

ють за допомогою розпилювача аерозолем 20 %-го розчину цукрово-

го сиропу з ністатином з розрахунку по 10 – 15 мл на рамку. Згодо-

вування лікувального корму чи зрошення рамок здійснюють тричі з

інтервалом 3 – 5 діб. На неблагополучних пасіках регулярно про-

водять поточну дезінфекцію обладнання та інвентарю. Вулики, ме-

догонки, металевий інвентар, рамки, вставні дошки після механіч-

ного очищення обробляють одним з таких дезінфектантів: сумішшю

10 %-го розчину пероксиду водню і 0,5 %-го розчину мурашиної кис-

лоти, 10 %-м розчином хлориду йоду, суміші 15 %-го формальдегіду

і 5 %-го розчину їдкого натру. Після дезінфекції всі предмети про-

мивають водою й висушують. Пасіку вважають оздоровленою і зні-

мають карантин через один рік після ліквідації хвороби, проведен-

ня повного комплексу передбачених ветеринарно-санітарних захо-

дів та остаточної дезінфекції.

Меланоз

659

Меланоз

(Melanosis apis) — мікозна хвороба бджолиних маток,

що супроводжується припиненням яйцевідкладання, некрозом яєч-

ників, утворенням калової пробки на кінці черевця.

Збудник хвороби — дріжджоподібний незавершений гриб

Melanosella mors apis, належить до родини Dematiaceae. Утворює гі-

фи жовтого чи жовто-коричневого кольору, овальні оїдії й темно-

коричневі круглі або овальні одноклітинні хламідоспори. Розмір спор

становить (2,8…4,8) × (1,6…2,8) мкм. Спороцисти мають овальну фо-

рму, розвиваються з ендоспор, іноді брунькуванням. Зі спороцист

утворюються спорові гіфи, які розпадаються й існують у вигляді само-

стійних паличкоподібних клітин розміром (3,5…5,5) × (0,8…1,2) мкм,

які розміщуються у вигляді ланцюжків. Гриб забарвлюється за Гра-

мом позитивно. Культивується на сусло-агарі, картопляно-морк-

вяному або сливовому агарі при 28 – 32 °С.

Збудник стійкий до дії різних фізико-хімічних факторів. Зали-

шається життєздатним після багаторазових заморожувань і відта-

вань, на сонячному світлі виживає впродовж 8 міс, у меду — 12 міс.

Гине під дією 2 %-го розчину хлориду йоду через 5 хв, 0,1 %-го роз-

чину йоду і 70 %-го етилового спирту — через 10 хв.

Епізоотологія хвороби. До меланозу сприйнятливі бджоломатки

різних порід, а також бджоли-робітниці й трутні. Уражаються пере-

важно дорослі бджоли, рідше — молоді. У разі експериментального

зараження загибель бджіл настає через 6 – 7 діб. У природних умо-

вах гриб досить часто знаходиться на рослинах, звідки бджолами

заноситься у вулики. Шляхи проникнення збудника в організм ма-

тки і бджіл-робітниць до кінця не з’ясовані. Значному поширенню

меланозу сприяють підвищена вологість та різке похолодання, не-

якісний, з домішкою паді мед, порушення санітарного режиму

утримання бджіл.

Патогенез. Після проникнення в гемолімфу збудник спричинює

сепсис, розноситься по всьому організму, зумовлюючи виникнення

метастазів і некрозів у різних тканинах і органах, у тому числі й у

яєчниках, які набувають спочатку жовтого забарвлення, а згодом

коричневого й чорного. У бджіл-робітниць і трутнів уражаються

кишки, спермоприймач та м’язи.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Перебіг захворювання на ме-

ланоз часто має латентну форму. Хвороба виявляється, як правило,

лише в другій половині літа, коли під впливом різких несприятливих

погодних змін матка скорочує яйцевідкладання, а у вулик починає

надходити значна кількість падевого меду, який порушує нормальну

роботу травного каналу бджіл. Захворілі матки стають млявими, не-

рухомими, тривалий час перебувають у коматозному стані, раптово