Каришева А.Ф. Спеціальна епізоотологія

Подождите немного. Документ загружается.

9. Хвороби бджіл

640

ний параліч зустрічається повсюди. Завдає значної шкоди бджіль-

ництву в зв’язку з ослабленням та загибеллю бджолиних сімей,

зниженням продуктивності пасік.

Збудник хвороби — РНК-геномний Maratovirus paralisis. Віріони

сферичної форми, діаметром 27 – 45 нм. Вірус добре культивується в

первинних культурах клітин тканин медоносної бджоли, а також на

хоріоналантоїсній оболонці 10 – 11-денних курячих ембріонів. Ци-

топатогенна дія вірусу в культурі клітин супроводжується змен-

шенням, рефрактильністю й округленням клітин з наступною деге-

нерацією та відокремленням моношару від скла. В цитоплазмі ура-

жених вірусом клітин спостерігається накопичення включень різ-

них розмірів та форми, так званих тілець Моррісона.

Збудник хвороби досить стійкий у зовнішньому середовищі.

У трупиках бджіл зберігається при мінус 70 °С більш як півроку,

при мінус 15 °С — більше місяця, при плюс 4 °С — впродовж 3 – 4

діб. Інактивується при нагріванні до 60 °С через 30 – 60 хв, до 75 °С —

через 10 хв. Під дією ультрафіолетового опромінення гине через

1 год, 0,2 %-го розчину формаліну при 35 °С — через 3 доби, 0,1 %-го

розчину бетапропіолактону при 37 °С — через 2 год.

Епізоотологія хвороби. Хронічний вірусний параліч уражає як до-

рослих, так і молодих бджіл. Реєструється найчастіше лише в окре-

мих бджолиних сім’ях, іноді в усіх сім’ях пасіки. Можливі спалахи

хвороби одночасно на кількох пасіках. Джерелом збудника хвороби є

хворі бджоли та бджоли-вірусоносії. Зараження відбувається під час

прямих кормових контактів через ротові органи та з контамінованою

зараженою слиною пергою. На пасіці вірус поширюється зальотними

бджолами й трутнями, а також пасічником під час переставляння

стільників з кормами від захворілих сімей до здорових. Поширенню

хвороби на сусідні пасіки, що розміщені на відстані льоту бджіл,

сприяє крадіжка сильнішими бджолами меду в ослаблених хворобою

сім’ях. Поява захворювання може бути спричинена купівлею бджіл,

меду та воскової сировини, а також пакетів бджіл і маток з неблаго-

получних щодо хронічного вірусного паралічу пасік. Захворювання

виникає влітку, однак масова загибель частіше спостерігається в

ослаблених хворобою сімей в осінньо-зимовий період.

Патогенез. Вірус уражає цитоплазму клітин нервової тканини,

епітелій тонкої кишки в місці впадання мальпігієвих судин, манди-

булярні й фарингальні залози, жирове тіло дорослих бджіл. Репро-

дукуючись у чутливих клітинах, вірус утворює в їхній цитоплазмі

скупчення часточок різного розміру й форми, а також цитоплазма-

тичні включення завбільшки 1 – 8 мкм у вигляді базофільної гра-

нуляції з чорним пігментом. Ці включення, що дістали назву тілець

Моррісона, є специфічним тестом під час гістологічної та імунофлу-

оресцентної діагностики хронічного вірусного паралічу бджіл. Від

Хронічний вірусний параліч

641

загиблих бджіл разом зі збудником хронічного паралічу часто виді-

ляють вірус гострого паралічу бджіл (розміром 30 нм), а також віру-

си-супутники діаметром 17 нм, які різняться між собою в антиген-

ному відношенні. Розмноження збудника хронічного паралічу при

30 °С пригнічується вірусом гострого паралічу, а при 35 °С — на-

впаки (Бейлі та ін., 1963).

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 4

– 10 діб. Перебіг хвороби гострий, що супроводжується масовою

загибеллю дорослих бджіл, або хронічний. За хронічного перебі-

гу загибель бджіл настає через 30 – 40 діб після зараження і перебуває

на рівні їх природної смертності. Основною ознакою виникнення за-

хворювання є поява бджіл, не здатних літати. Здорові бджоли вики-

дають хворих із гнізда, і вони накопичуються на прилітній дощечці, а

також беззахисно повзають на землі біля вулика. Захворілі бджоли

тремтять, втрачають волоски на череві та грудях, стають чорними й

блискучими, не реагують на зовнішні подразники. На 12 – 20-ту добу

після зараження у них настає параліч ніжок і загибель у стані заду-

біння. Від трупів бджіл тхне гнилою рибою. У разі ураження хроніч-

ним вірусним паралічем більш як половина бджіл сім’ї стає нездатною

забезпечувати себе кормом на зиму, сім’я швидко слабшає і без допо-

моги людини гине. У сім’ях, що вижили, вірус зберігається до наступ-

ного року, становлячи постійну загрозу для здорових гнізд.

Діагноз ґрунтується на підставі характерних ознак хвороби та

результатів лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Передбачає гістологічні дослідження

зрізів зі слизової оболонки тонкої кишки бджіл та застосування ме-

тоду непрямої імунофлуоресценції з метою виявлення вірусних ті-

лець-включень Моррісона, а також проведення РДП в агаровому

гелі для встановлення вірусного антигену за допомогою специфічної

сироватки. У разі виникнення труднощів у встановленні діагнозу

проводять біопробу на здорових бджолах. У лабораторію для дослі-

дження надсилають по 50 хворих або недавно загиблих бджіл, за-

консервованих у 50 %-му розчині гліцерину.

Диференціальна діагностика. Передбачає виключення токсико-

зу, а також різних інфекційних та інвазійних захворювань бджіл.

Профілактика та заходи боротьби. Включають охорону пасік від

занесення збудника інфекції ззовні та створення оптимальних умов

утримання бджолиних гнізд, які слід оберігати від перегрівання та

крадіжок меду. На пасіці потрібно регулярно проводити механічне

очищення та дезінфекцію вуликів, підставок до них, рамок, перенос-

них ящиків та іншого інвентарю. Для дезінфекції рекомендується

використання розчину, до складу якого входить 10 % пероксиду вод-

ню та 3 % мурашиної або оцтової кислоти, які наносять на знезара-

жувані поверхні з розрахунку 1 л на 1 м

площі триразово через кож-

9. Хвороби бджіл

642

ну годину. Вулики після такої обробки можна використовувати за

призначенням через 1 год без попереднього обмивання водою та ви-

сушування. Можливе використання також теплого розчину з 5 % фо-

рмальдегіду й 5 % їдкого натру з розрахунку 0,5 л на 1 м

площі дво-

разово через одну годину. Через 5 год після обробки вулики та інші

продезінфіковані предмети обмивають водою та висушують. Рамки і

розподільні ґратки кип’ятять у 2 %-му розчині їдкого натру або 4 %-

му розчині каустифікованої содо-поташної суміші впродовж 15 хв.

Стільники з обох боків зрошують до заповнення комірок 3 %-м розчи-

ном пероксиду водню з 3 % мурашиної чи оцтової кислоти або 5 %-м

розчином хлориду йоду. Через 24 год після зрошення стільники про-

мивають водою з гідропульта-розбризкувача й висушують.

Територію пасіки один раз на тиждень очищують від сміття, бру-

ду, трави, трупів бджіл, які спалюють. З профілактичною метою

бджолині сім’ї навесні обробляють аерозолями бактеріальної ендо-

нуклеази. Розчин ендонуклеази готують із розрахунку 100 тис. оди-

ниць активності в 1 л води з добавлянням 1,0 г хлориду натрію.

Розпилення проводять 6 – 8 разів через кожні 10 діб. Кожну вуличку

обприскують 2 – 3 с, при цьому витрачається по 40 – 50 мл розчину

бактеріальної ендонуклеази. Бджолині сім’ї можна обробляти також

біовітом-40 — по 5,0 г на вуличку триразово через кожні 7 діб.

У разі виявлення захворювання бджіл на хронічний вірусний па-

раліч на пасіці запроваджують карантинні обмеження. Забороняєть-

ся вивезення з господарства бджіл та маток, кочування пасіки за ме-

жами закріплених за нею угідь, реалізація меду та воскової продук-

ції. На пасіці поліпшують умови утримання бджіл. Під час остаточної

дезінфекції в місцях стоянки вуликів поверхневий шар ґрунту оброб-

ляють на глибину 5 см 4 %-м розчином формальдегіду з розрахунку

10 л на 1 м

площі за експозиції 7 – 10 діб або хлорним вапном з роз-

рахунку 5 кг на 1 м

ділянки, змішуючи його із землею на глибину 5 см

з наступним змочуванням водою. Карантинні обмеження знімають з

пасіки через один рік після повної ліквідації хвороби, проведення

остаточної дезінфекції та інших ветеринарно-санітарних заходів.

Септицемія

Септицемія бджіл

(Septicemia apis) — гостра інфекційна хвороба

дорослих бджіл, що характеризується ураженням гемолімфи, груд-

них м’язів, специфічним розпадом трупиків на окремі сегменти.

Історична довідка. Вперше септицемію бджіл спостерігав у 1888

р. Чешайр. У 1928 р. Борнсайд детально описав це захворювання

бджіл на пасіках США, виділив і дав назву збуднику хвороби «апі-

септикум». Ландрід (1963) і Бейлі (1963) віднесли збудника хворо-

би до роду псевдомонад. Септицемія бджіл має значне поширення

Септицемія

643

в багатьох країнах світу з розвиненим бджільництвом. Спричинює

значні збитки в зв’язку з масовою загибеллю бджолиних сімей,

зниженням продуктивності пасік, витратами на проведення профі-

лактичних та лікувальних заходів.

Збудник хвороби — Bacterium (Pseudomonas) aрisepticus — неве-

личка, (0,8…2,0) × (0,7…0,8) мкм поліморфна рухлива грамнегатив-

на паличка. Спор і капсул не утворює. Належить до умовно-

патогенних мікроорганізмів. Дуже поширений у природі, зустріча-

ється в землі на території пасіки, у водоймах, виявляється в здоро-

вих сім’ях бджіл. Мікроб добре культивується на звичайних живи-

льних середовищах при 20 – 37 °С, рН = 7,2 – 7,4. На агарі вироста-

ють великі з рівними краями каламутно-опалові в центрі і світлі на

периферії маслянисті колонії. У бульйоні ріст бактерій супроводжу-

ється легким помутнінням і утворенням незначного осаду. На плас-

тинчастій желатині утворюються колонії з глибоким центром розрі-

дження, а в разі посіву уколом спостерігається лійкоподібне розрі-

дження желатину з утворенням нагорі пухирців газу. На агарі Ендо

формуються червоні колонії без зміни кольору середовища. На кар-

топлі виростають опуклі маслянисті колонії, які поступово змінюють

свій колір від бурого до чорного. Культури Bact. abisepticus мають

різкий гнильний запах. Вважається, що вірулентними відносно

бджіл є лише такі штами мікроба, які не розщеплюють маніт і лак-

тозу, не утворюють індол, ростуть за наявності КСN, розщеплюють

глюкозу й адоніт, дають позитивну реакцію Фогес — Проскауера,

утворюють Н

S і повільно розріджують желатин. Згодовування

культури збудника хвороби із цукровим сиропом викликає загибель

від 3 до 10 % бджіл, обприскування змивом культури збудника —

60 – 100 %. У разі підселення до хворих гине 15 – 20 % здорових

бджіл. Білі миші, голуби та кролі до цього мікроба не чутливі. На-

грівання до 73 – 74 °С інактивує мікроб через 30 хв, до 100 °С — че-

рез 3 хв, дія сонячних променів і формаліну — через 7 год.

Збудник хвороби відзначається високою стійкістю в зовнішньому

середовищі. На вуликах у літній період за температури повітря 16 –

28 °С зберігає свою життєздатність до 35 діб, в осінньо-зимовий період

за температури повітря від плюс 2 до мінус 25 °С і відносної вологості

60 – 98 % — до 150 діб. За цих самих умов у комірках стільників бак-

терія виживає влітку до 40 діб, взимку — до 180 діб. В організмі клі-

щів вароа зберігається впродовж 12 – 14 год, в їхніх трупах — 25 – 30

діб, в екскрементах — до 25 діб. На дерев’яній поверхні вуликів, ра-

мок, стельових дощок від інфікованих бджолиних сімей збудник хво-

роби гине під дією 3 %-го розчину пероксиду водню або розчину, до

складу якого входить 1 % пероксиду водню, 0,5 % мурашиної кислоти

та 2 % розчину глутарового альдегіду, — через 2 год. Упродовж цього

ж часу збудник хвороби інактивується на стільниках під дією 3 %-го

розчину пероксиду водню й 1 %-го розчину глутарового альдегіду.

9. Хвороби бджіл

644

Епізоотологія хвороби. Септицемія уражає робочих бджіл будь-

якого віку, а також маток і трутнів. Джерелом збудника інфекції є

хворі бджоли. Факторами передавання палички псевдомонас мо-

жуть бути різні контаміновані нею предмети (стільники, рамки, ву-

лики, різне знаряддя). До організму бджоли збудник потрапляє че-

рез органи дихання й травлення, а також через зовнішні покриви в

разі порушення їх цілісності різними паразитами бджіл (трахейни-

ми й зовнішніми кліщами, самками кліща вароа, личинками мух і

жуків). Поширенню хвороби сприяє дощове літо, розташування па-

сік у низинних, затінених, заболочених місцевостях, вологі зимів-

ники для бджіл, діряві дахи вуликів.

Септицемія частіше спостерігається навесні або в осінньо-

зимовий період. Уражаються окремі сім’ї, рідко відмічаються ензоо-

тії. У разі гострого перебігу впродовж 3 – 4 діб може загинути до

20 % льотних бджіл. Особливо тяжкий перебіг септицемії спостері-

гається при змішаній інфекції з вароозом і акарапідозом, які не

лише значно підвищують летальність у період спалаху хвороби, а й

негативно впливають на зимівлю бджолиних сімей. Установлено,

що кліщі вароа якобсоні можуть бути резервуаром збудника септи-

цемії в природі та джерелом інфекції для здорових бджолиних сімей.

Патогенез майже не вивчено. В організм бджоли збудник хворо-

би проникає через органи дихання, розмножується в травному ка-

налі й гемолімфі, спричинює сепсис.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Перебіг хвороби дуже швид-

кий, смерть настає через кілька годин після появи перших клініч-

них ознак. Спочатку захворілі бджоли поводяться дуже неспокійно,

потім настає різке пригнічення, малорухливість. Внаслідок ура-

ження грудних м’язів бджоли втрачають здатність літати, вилазять

з вуликів, безпорадно махають крильцями, розповзаються і впро-

довж кількох годин від початку хвороби гинуть у легких конвульсі-

ях (судомне скорочення черевця, тремтіння ніжок, хоботка). Роз-

множення псевдомонозної бактерії в гемолімфі й травному каналі

призводить до розладу травлення, спричинює пронос. Фекалії за-

бруднюють рамки, стінки вуликів, передльоткові дошки, що сприяє

подальшому поширенню збудника хвороби. Гемолімфа втрачає світ-

ло-коричневий колір, стає білуватою, розрідженою. Грудні м’язи та-

кож різко змінюють звичайний колір на коричневий, потім на чор-

ний, розкладаються, перетворюються на мазку мастильну масу.

Трупики загиблих бджіл внаслідок руйнування м’язів, що сполуча-

ють хітинові сегменти тіла бджоли, розпадаються на окремі дрібні

сегменти (голівка, вусики, черевце, крила, ніжки й волосинки від

хітину), що є патогномонічною ознакою для септицемії бджіл.

Діагноз ґрунтується на підставі дуже характерних ознак хвороби,

а також результатів лабораторних досліджень.

Септицемія

645

Лабораторна діагностика. Включає мікроскопічні й бактеріологі-

чні дослідження патологічного матеріалу (гемолімфи) для виявлен-

ня та ідентифікації збудника хвороби. У сумнівних випадках прово-

дять біопробу на здорових бджолах. У лабораторію для дослідження

направляють у скляних банках, закритих 2 – 3 шарами марлі, не

менш як 50 живих бджіл з ознаками захворювання.

Профілактика та заходи боротьби. Щоб запобігти появі септицемії

на пасіках, треба створювати сильні сім’ї, забезпечувати їх необхід-

ною кількістю доброякісного меду та перги, утримувати в сухих вули-

ках і зимівниках. Улітку пасіки розміщують на сухих підвищених

місцевостях, вулики розставляють льотками на південь. Для бджіл

улаштовують напувалки з чистою водою. У разі виявлення захворю-

вання бджіл на септицемію на пасіці запроваджують карантинні об-

меження, проводять комплекс оздоровчих заходів. Захворілі бджоли-

ні сім’ї переганяють у сухі продезінфіковані вулики, гнізда скорочу-

ють і утеплюють. Проводять заміну матки, організовують лікування

захворілих бджіл. Для виготовлення лікувального корму до 1 л цук-

рового сиропу в концентрації 1 : 1 добавляють тетрациклін або біомі-

цин по 300 тис. ОД. Зазначені препарати спочатку розчиняють у 30 –

50 мл теплої (38 – 40 °С) води, потім добавляють у сироп і ретельно

розмішують. Лікувальний корм дають у чистих годівницях по 100 –

150 мл на вуличку бджіл 3 рази з інтервалом 5 – 6 діб.

Особливу увагу слід приділяти очищенню та дезінфекції вули-

ків, обладнання й пасічницького інвентарю. Вулики після механіч-

ного очищення дезінфікують 3 %-м розчином пероксиду водню чи

2 %-м розчином глутарового альдегіду або розчином, що містить 1 %

пероксиду водню і 0,5 % мурашиної кислоти, з розрахунку 0,5 л/м

впродовж 2 год. Можлива й аерозольна обробка дезінфекантом

(в аерозольному балоні), який розпилюють упродовж 1 хв з розра-

хунку 60 – 65 г аерозолю на один рамковий вулик. Потім усередині

обробленого вулика розміщують дрібний пасічницький інвентар,

роївні, годівниці, димарі, маточні кліточки, які швидко (1,5 – 2 хв)

зрошують до рівномірного зволоження, після чого вулик на 2 год

щільно закривають. Вулик та продезінфікований інвентар провіт-

рюють (2 – 3 год), промивають водою й висушують. Дерев’яні части-

ни порожніх стільників очищають від фекалій і зрошують з обох бо-

ків з гідропульта чи дезустановки до повного заповнення комірок

3 %-м розчином пероксиду водню або розчином, до складу якого

входить 1 % пероксиду водню і 0,5 % мурашиної кислоти, або 1 %-м

розчином глутарового альдегіду. Після 2 год експозиції дезінфек-

ційні розчини з комірок видаляють, стільники промивають водою і

висушують (О. Ф. Гробов, А. М. Смирнов, Є. Г. Попов, 1987). Каран-

тинні обмеження з пасіки знімають через один рік після повної лік-

відації захворювання, проведення остаточної дезінфекції та вико-

нання всіх передбачених санітарних заходів.

9. Хвороби бджіл

646

Колібактеріоз бджіл

(Colibacteriosis apis) — інфекційна хвороба

дорослих бджіл, що супроводжується ураженням кишок, втратою

здатності літати, ослабленням, а іноді загибеллю сім’ї.

Історична довідка. Збудник хвороби, патогенна кишкова паличка,

був виділений у 1893 р. К. О. Йенсеном з фекалій хворої дитини.

Колібактеріоз реєструється серед молодняку майже всіх видів тва-

рин, особливо в господарствах з незадовільним ветеринарно-сані-

тарним станом, де порушуються зоогігієнічні нормативи утримання

тварин та не забезпечена повноцінна годівля маток і новонародже-

них тварин. Установлено патогенність певних серологічних груп

для кожного виду тварин. Значне поширення колібактеріозу серед

бджіл останнім часом пов’язується з розповсюдженням кліща вароа,

який спричинює зниження їх резистентності і може переносити збу-

дника хвороби. Економічна шкода, якої завдає колібактеріоз, ви-

значається загибеллю бджіл і витратами на ліквідацію хвороби.

Збудник хвороби — Escherichia coli, що належить до родини

Enterobacteriaceae, роду Escherichia, є постійним мешканцем кишок

людини, ссавців, птахів, риб, комах. Захворювання викликають лише

окремі патогенні серологічні типи E. coli, які мають інвазійні та ток-

сигенні властивості. В морфологічному відношенні E. coli являє собою

рухливу грамнегативну паличку із заокругленими кінцями, величи-

ною (1…3) × (0,3…0,6) мкм, спор не утворює, окремі серотипи мають

капсулу. Ешерихії добре ростуть на МПА і МПБ, елективному сере-

довищі Ендо та Левіна при 37 – 38 °С, рН = 7,0 – 7,4. При культиву-

ванні на МПА через 24 год з’являються соковиті, круглі, з рівними

краями та гладенькою поверхнею сіро-білі колонії. В МПБ спричи-

нюють інтенсивне помутніння і незначний осад, що розбивається при

струшуванні. На середовищі Ендо утворюються характерні темно-

вишневі колонії з металічним блиском або червоно-малинові колонії

з рожевим обідком діаметром 2 – 3 мм. На середовищі Левіна колонії

темно-фіолетові або чорні. Патогенні ешерихії мають три види анти-

генів: О-соматичний антиген, що зумовлює серологічну специфічність

збудника, його токсичні та імуногенні властивості; К-антиген полі-

цукридної природи, має некротизувальні властивості, спричинює ге-

моліз еритроцитів; Н-антиген, або джгутиковий антиген, характери-

зується серологічною відособленістю. Крім того, деякі ешерихії мають

поверхневі структури, так звані фібрії, або ворсинки — пілі (pili), які

забезпечують адгезію (прикріплення) їх до клітин тонкої кишки.

Збудник хвороби досить стійкий у зовнішньому середовищі. Збе-

рігається в землі від 6 до 11 міс, у фекаліях — до 11 міс, у воді — до

300 діб, у меду при 4 – 20 °С — до 7 діб. Нагрівання до 60 °С вбиває

його через 10 хв, до 100 °С — миттєво. Швидко руйнується під дією

Колібактеріоз бджіл

647

звичайних дезінфектантів (розчини хлорного вапна, їдкого натру,

формальдегіду, карболової кислоти).

Епізоотологія хвороби. На колібактеріоз хворіють тільки дорослі

бджоли. Джерелом збудника інфекції є захворілі бджоли, які виді-

ляють патогенні ешерихії з фекаліями і контамінують навколишнє

середовище. Основним переносником збудника хвороби вважаються

кліщі вароа, які передають ешерихії від бджоли до бджоли. У межах

пасіки хворобу можуть поширювати також блукаючі бджоли та

бджоли-злодійки. Факторами передавання збудника можуть стати

вода, корми, стільники, рамки, забруднені фекаліями хворих бджіл,

а також різний інвентар та предмети догляду за бджолами, які ви-

користовують пасічники.

Колібактеріоз з’являється на пасіці наприкінці зимівлі або навес-

ні, на фоні різкого зниження резистентності бджіл, що перезимува-

ли, та значного накопичення збудника в неблагополучних вуликах.

Розвитку й поширенню хвороби сприяє переохолодження гнізда,

нестача корму, слабкість сімей внаслідок загибелі дорослих робочих

бджіл. У разі гострого перебігу хвороби може спостерігатися заги-

бель цілих сімей.

Патогенез. Збудник хвороби з кормом чи водою потрапляє в ки-

шки, де розмножується, проникає в гемолімфу, спричинює сепсис,

тяжку інтоксикацію та загибель бджіл.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Наприкінці зими бджоли

виповзають з вуликів, виглядають дуже слабкими, з роздутим чере-

вцем, не здатні літати. Багато хворих бджіл гине, скупчуючись під

стільниками, а також біля льотків. Усі предмети всередині вулика

забруднені бурими рідкими, клейкими, з неприємним запахом ви-

порожненнями бджіл. На розтині загиблих бджіл виявляють некро-

тичні ураження кишок, які мають брудно-біле забарвлення.

Діагноз ґрунтується на клінічних ознаках хвороби й результатах

обов’язкових лабораторних досліджень з метою виділення та іден-

тифікації чистої культури збудника.

Лабораторна діагностика. Включає бактеріологічні й біологічні

дослідження та визначення чутливості виділеної культури ешери-

хій до різних антибіотиків і сульфаніламідних препаратів. Для до-

слідження в лабораторію надсилають не менш як 50 хворих бджіл у

скляній банці, вкритій двома шарами марлі.

Лікування. Хворим бджолосім’ям згодовують лікувальний корм з

антибіотиками та сульфаніламідними препаратами після попере-

днього визначення чутливості до них збудника хвороби. Краще ви-

користовувати різні поєднання препаратів: левоміцетину — 0,1 г +

+ неоміцину — 100 тис. ОД; біоміцину — 0,2 г + окситетрациклі-

ну — 400 тис. ОД; норсульфазолу натрію — 1 – 2 г + канаміцину —

400 тис. ОД. З цукровим сиропом використовують також антибіоти-

9. Хвороби бджіл

648

ки: неоміцин, тетрациклін, еритроміцин, канаміцин, мономіцин —

по 400 тис. ОД; стрептоміцин — по 500 тис. ОД, тетрациклін або

хлортетрациклін — по 300 тис. ОД на 1 л сиропу. Спочатку готують

водний розчин лікувального препарату, потім змішують з 1 л тепло-

го цукрового сиропу і дають бджолам по 100 – 150 мл на вуличку

через кожні 5 – 7 діб до повного видужання.

Профілактика та заходи боротьби. На неблагополучних щодо ко-

лібактеріозу пасіках потрібно створювати відповідні умови догляду

й утримання бджіл, розміщення пасік у сухих, захищених від вітру

місцях, далеко від тваринницьких приміщень та непроточних водо-

йм. Треба добре утеплювати сім’ї, особливо восени та навесні. Не

можна допускати в зимівниках вогкості. При підготовці гнізд до зи-

мівлі треба забезпечувати бджіл тільки доброякісним запечатаним

медом або цукровим сиропом у необхідній кількості. Особливу увагу

слід приділяти вжиттю заходів щодо знищення кліща вароа, основ-

ного переносника збудника в бджолиних сім’ях. Утримання на пасі-

ках тільки сильних сімей, правильний догляд за бджолами впро-

довж цілого року, створення умов, що запобігають тривалому збере-

женню ешерихій у вуликах, проведення санітарних заходів, спря-

мованих на очищення бджолиних гнізд від збудника хвороби, за-

безпечують не лише зменшення кількості захворювань, а й можли-

вість повної ліквідації хвороби на пасіці. Ефективних результатів у

боротьбі з колібактеріозом досягають також осінньою дезінфекцією

гнізд під час підготовки бджіл до зимівлі. Навесні після виставлян-

ня бджіл усі неблагополучні сім’ї бажано пересадити в теплі сухі

вулики, знезаражені 3 %-м гарячим (70 °С) розчином їдкого натру

за експозиції 2 год або теплим (30 °С) розчином, до складу якого

входить 3 % формальдегіду і 3 % їдкого натру, з розрахунку 1 л/м

площі за експозиції 3 год. Продезінфіковані поверхні промивають

водою і висушують. Стільники, забруднені бджолиними фекаліями,

перетоплюють на віск. Спецодяг, рушники, лицеві сітки кип’ятять у

воді впродовж 10 хв або занурюють в 1 %-й розчин хлораміну на

4 год чи 2 %-й розчин формальдегіду на 2 год. Пасіку вважають

благополучною щодо колібактеріозу через один рік після ліквідації

хвороби та проведення остаточних санітарних заходів.

Сальмонельоз бджіл

(Salmonellosis apis, паратиф, заразний про-

нос бджіл) — інфекційна хвороба, що супроводжується ураженням

кишок, перитрофічної мембрани, а при низькій резистентності ор-

ганізму та інтенсивному розмноженні збудника в гемолімфі — сеп-

тицемією й високою смертністю.

Сальмонельоз бджіл

649

Історична довідка. Сальмонели, що спричинюють захворювання

бджіл, є збудниками хвороби й у інших видів тварин. Вперше мікроб

був виділений американськими ветеринарними лікарями Саль-

моном і Смітом у 1885 р. від свиней. У 1888 р. Гертнер при з’ясуванні

етіології отруєння людей знайшов у м’ясі корови і селезінці померлої

людини один і той самий мікроб, названий Bact. enteritidis. Леффлер

у 1892 р. під час цієї хвороби в мишей виділив Bact. typhimurium. Пі-

зніше на честь першовідкривача Сальмона збудник хвороби був на-

званий сальмонелою, а захворювання в різних видів тварин — саль-

монельозом. Захворювання бджіл на сальмонельоз трапляється в ба-

гатьох країнах світу на пасіках, де не дотримуються ветеринарно-

санітарних правил їх утримання та годівлі.

Збудник хвороби — сальмонели, що належать до родини

Enterobacteriaceae, роду Salmonella, до сероварів S. typhimurium, S.

gallinarum-pullorum, S. dublin, S. choleraesuis, які здатні спричиню-

вати захворювання у людей, різних видів тварин, а також у бджіл.

Це маленькі рухливі грамнегативні палички із заокругленими кін-

цями, розміром (1…4) × (0,3…0,8) мкм. Спор і капсул не утворюють,

культивуються на звичайних та елективних живильних середови-

щах — МПА, МПБ, бісмут-сульфітному агарі, середовищі Ендо,

Плоскирева, Левіна за температури 37 °С, рН = 7,0 – 7,2. Під час

росту на м’ясо-пептонному бульйоні сальмонели утворюють невели-

кі, круглі з рівними краями, сіро-білі колонії. У м’ясо-пептонному

бульйоні викликають інтенсивне помутніння, значний осад, на по-

верхні середовища утворюють тонку плівку або пристінкове кільце.

На середовищі Ендо виростають у вигляді прозорих рожевих коло-

ній, на середовищі Левіна — прозорих блакитних колоній, на біс-

мут-сульфітному агарі — чорних колоній з металічним блиском.

Антигенна структура сальмонел представлена соматичним О-

антигеном і джгутиковим Н-антигеном. На підставі спільності сома-

тичних антигенів сальмонели об’єднують у серологічні групи, а ко-

жна серологічна група охоплює певну кількість сероварів, які ви-

значають за Н-антигеном. Визначення серогрупової та сероваріант-

ної належності виділеної культури сальмонел проводять за реак-

цією аглютинації з О-комплексними сироватками і монорецептор-

ними О- і Н-аглютинувальними сироватками.

Сальмонели досить стійкі до дії факторів зовнішнього середови-

ща. У землі зберігаються впродовж 12 – 16 міс, у сухих фекаліях —

близько 3 років, у відкритих водоймах та питній воді — впродовж

70 – 84 діб. Під дією сонячного проміння гинуть через 5 – 9 год, за

температури 60 °С — через 1 год, при 100 °С — миттєво.

Епізоотологія хвороби. Сальмонельоз найчастіше уражає робочих

бджіл. Джерелом збудника інфекції є хворі бджоли й бактеріоносії, а

також інфіковані свині, велика й дрібна рогата худоба, свійська пти-