Каришева А.Ф. Спеціальна епізоотологія

Подождите немного. Документ загружается.

8. Хвороби собак і хутрових звірів

Вірус відносно стійкий у зовнішньому середовищі: в замороже-

ному стані залишається життєздатним упродовж одного року, за кі-

мнатної температури — до 6 міс, при нагріванні до 60 ºС — впро-

довж 1 год. Не інактивується під дією ефіру, хлораміну, а також

звичайних дезінфектантів.

Епізоотологія хвороби. Захворювання уражає собак усіх вікових

груп, проте частіше хворіють цуценята у віці 14 – 60 діб і дорослі

тварини до 3 років. Найчутливішими є собаки культурних і декора-

тивних порід. Сприйнятливі також куниці та єнотовидні собаки,

особливо у 2 – 15-тижневому віці. Норки, червоні лисиці, єноти і

скунси не хворіють. Джерелом збудника інфекції є хворі собаки, які

виділяють вірус з фекаліями в перші 3 – 7 діб після захворювання,

та вірусоносії впродовж 6 міс. Природне зараження відбувається

через травний канал та дихальні шляхи, при безпосередньому кон-

такті під час обнюхування, а також через контаміновані збудником

корми, воду, речі догляду, різні предмети. Виникненню хвороби

сприяють різні порушення ветеринарно-санітарних правил утри-

мання та годівлі тварин, стреси при пересаджуванні звірів у клітки,

проведення вакцинацій тощо.

Патогенез. Вірус після проникнення в організм репродукується

в епітеліальних клітинах кишкових крипт, зумовлюючи їх лізис, а

також діарею, лейкопенію, віремію та підвищення температури тіла

на 4 – 5-ту добу хвороби.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває

4 – 10 діб. Перебіг хвороби надгострий (блискавичний), гострий та

підгострий. Розрізняють дві форми хвороби — кишкову (хворіють со-

баки до 3 років) і серцеву (уражаються цуценята віком від 2 до 15 діб).

Іноді буває змішана форма хвороби. При надгострому перебігу

кишкової форми у цуценят 6 – 10-тижневого віку спостерігаються

різке пригнічення, повна відмова від корму, сухість носового дзерка-

льця, раптова загибель через кілька годин від початку хвороби без

прояву ентериту. Гострий перебіг кишкової форми триває 5 – 6

діб. Спочатку відмічається анорексія, потім починається блювання,

а через 6 – 24 год — діарея. Фекалії рідкі, жовто-сірого, а згодом зе-

леного кольору, містять багато слизу та прожилки крові. Темпера-

тура тіла підвищується до 39,5 – 41,0 ºС або залишається в нормі.

Блювання і пронос призводять до швидкого зневоднення організму

і загибелі впродовж перших 24 – 96 год хвороби. Летальність у цу-

ценят становить 50 %, у дорослих — 5 – 10 %. Серцева форма бу-

ває рідко, переважно у цуценят віком від 1 до 2 (іноді до 7) міс. Спо-

стерігається серцева недостатність, прискорений ниткоподібний пульс,

набряк легень. Загибель цуценят часто настає раптово внаслідок гост-

рої серцевої недостатності. Летальність при цій формі досягає 96 %.

Патологоанатомічні зміни. При кишковій формі відмічається

ураження тонких кишок. Слизова оболонка набрякла, геморагічно

Паравірусний ентерит собак

621

запалена, мезентеріальні лімфовузли також набряклі, збільшені в

розмірі. Селезінка збільшена, на її поверхні спостерігаються світлі

плями. При кишковій формі під час гістологічного дослідження в

кишках спостерігають некротичні зміни епітелію крипт, лімфоїдної

тканини, пейєрових бляшок, а також лімфатичних вузлів і тимуса.

Іноді вдається виявити внутрішньоядерні включення. При серцевій

формі виявляються розширення клапанів, блідість і в’ялість міокар-

да, набряк легень, ознаки гострого гепатиту й осциту, крововиливи.

Діагноз установлюють на підставі клінічних ознак хвороби, па-

тологоанатомічних (гістологічних) змін та результатів лабораторних

досліджень.

Лабораторна діагностика. Включає виявлення в патологічному

матеріалі віріонів методами електронної та імуноелектронної мікро-

скопії; індикацію та ідентифікацію вірусного антигену за РІФ, РГА,

РЗГА (з еритроцитами свині), РНГА (з еритроцитарним діагности-

кумом), ELISA-методом.

Виділення вірусу проводять у первинній культурі клітин нирок

цуценят або кошенят, а також перещеплюваних лініях А-72 або

CREK. Індикацію вірусу здійснюють за РІФ через 3 доби після зара-

ження, ЦПД при цій інфекції не проявляється. У разі потреби став-

лять біопробу на цуценятах 8 – 10-тижневого віку, яких заражають

орально. В позитивних випадках через 5 діб у цуценят розвиваються

характерні клінічні ознаки хвороби: пригнічення, анорексія, блю-

вання, пронос з домішками крові у фекаліях, загибель на 5 – 6-ту до-

бу. На розтині виявляють геморагічне запалення тонких кишок, при

гістологічному дослідженні — некроз лімфоїдної тканини пейєрових

бляшок, селезінки, тимуса, лімфовузлів, атрофію кишкових ворсинок.

Специфічність уражень підтверджується шляхом виявлення вірусно-

го антигену за РІФ. Ретроспективну діагностику здійснюють шляхом

визначення в парних сироватках крові специфічних антитіл за РЗГА,

РНГА, а також за РН у культурі клітин у поєднанні з РІФ.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виклю-

чення чуми, інфекційного гепатиту, лептоспірозу, сальмонельозу,

коронавірусної інфекції, гастроентеритів аліментарного й парази-

тарного походження.

Лікування має бути комплексним. Застосовують полівалентну

сироватку проти чуми, парвовірусної інфекції й гепатиту м’ясоїд-

них, а також антибіотики широко спектра дії та сульфаніламідні

препарати. Використовують також симптоматичні засоби для усу-

нення блювання, зневоднення організму, профілактики ацидозу і

бактеріальної інфекції. Хворим собакам призначають атропін, ало-

перидол, перорально — розчин сульфату барію, лужну мінеральну

воду, зв’язуючі і обволікаючі препарати, серцеві засоби (кофеїн,

глюкоза). Необхідно дотримуватися дієти. Хворих тварин забезпе-

чують доброякісним і легкозасвоюваним кормом (міцні м’ясні відва-

8. Хвороби собак і хутрових звірів

ри, заправлені яєчним жовтком, свіжий м’ясний фарш, свіже сире

м’ясо або печінка, замість молока дають АБК, ПАБК, різні закваски

та ін.). Знесиленим тваринам вводять підшкірно цитровану кров

або нормальну кінську сироватку в дозі 3 – 5 мл на 1 кг маси.

Імунітет. У перехворілих на парвовірусний ентерит собак форму-

ється стійкий імунітет, який триває не менш як 3 роки. Для специфіч-

ної профілактики запропоновано ефективні інактивовані й живі куль-

туральні вакцини проти панлейкопенії котів і парвовірусного ентериту

собак, які створюють несприйнятливість відповідно на 6 і 12 міс.

Профілактика та заходи боротьби. Передбачають загальну та спе-

цифічну профілактику парвовірусного ентериту собак у спеціалізо-

ваних розплідниках та звірівницьких господарствах. Щоб запобігти

занесенню збудника хвороби, комплектування розплідників прово-

диться тільки з благополучних господарств здоровими собаками. Но-

воприбулих тварин обов’язково витримують у профілактичному ка-

рантині впродовж 30 діб, а службових собак — 3 тижні. Увесь цей час

тварини перебувають під постійним ветеринарним наглядом, їх під-

дають передбаченим діагностичним дослідженням та щепленням. У

разі появи парвовірусного ентериту ферму карантинують. Хворих і

підозрюваних щодо захворювання на парвовірусний ентерит собак

негайно ізолюють і лікують. Решту тварин вакцинують. Собак у віці

від 2 міс до 1 року щеплюють дворазово з інтервалом 2 – 3 тижні, у

віці понад 1 рік — одноразово. Після кожного випадку видалення

хворої собаки проводять дезінфекцію будиночків та кліток для тварин,

а також ґрунту під клітками, переносних ящиків, інвентарю тощо. В

ізоляторах дезінфекцію проводять щодня. Карантин з неблагополучної

ферми знімають через 30 діб після останнього випадку видужання або

загибелі тварини і проведення остаточної дезінфекції. Вивезення со-

бак з ферми дозволяється не раніше ніж через 45 діб після зняття ка-

рантину. Для дезінфекції використовують 0,2 – 0,3 %-ві розчини фор-

мальдегіду або кальциновану соду в розведенні 1 : 20.

Американський гнилець

623

Хвороби

бджіл

Американський гнилець

(Histolysis infectiosa perniciosa larvae,

злоякісний гнилець, бранденбурзький гнилець, гнилець печатного

розплоду) — інфекційна хвороба 5 – 6-денних личинок печатного

розплоду бджолиних сімей, що характеризується гниттям личинок

та їх загибеллю з утворенням в’язкої тягучої кірочки, яку після ви-

сихання дуже важко видалити з комірки.

Історична довідка. Заразливісь американського гнильцю бджіл

установив у 1827 р. П. І. Прокопович. Збудника хвороби вперше ви-

явив у 1907 р. і описав під назвою Bacillus larvae американський

учений Г. Ф. Уайт.

Хвороба поширена в усіх країнах світу з розвинутим бджільниц-

твом, а також у тропіках і субтропіках. Реєструється в Україні. За-

вдає значних економічних збитків, що зумовлюються зменшенням

медозбору на 20 – 80 %, загибеллю бджолиних сімей, значними ви-

тратами на проведення лікувально-оздоровчих заходів.

Збудник хвороби — Bacillus larvae, рухлива грампозитивна палич-

ка із заокругленими кінцями, розміром (2…5) × (0,5…0,8) мкм. У нати-

вних препаратах із загиблих личинок, забарвлених нігразином або

тушшю, виявляються спірохетоподібні палички з джгутиками та ова-

льні спори розміром (1,2…1,8) × (0,6…0,7) мкм. Культивується в аеро-

бних умовах при 35 – 38 °С тільки на спеціальних живильних середо-

вищах — агарі Уайта, середовищі Томашеца з 10 % кінської сироватки,

а також на кров’яному агарі Цейсслера. На щільних живильних сере-

довищах через 48 – 62 год утворює сірувато-білі, шерехаті, локоноподі-

бні колонії з нерівними краями, а згодом спостерігається її суцільний

ріст у вигляді нашарувань. У рідких живильних середовищах Bacillus

larvae через 24 год зумовлює помутніння, а через 48 – 72 год — утво-

рення на поверхні сіро-білої плівки й випадання на дно осаду.

Збудник американського гнильцю в споровій формі надзвичайно

стійкий у зовнішньому середовищі. У трупах інфікованих личинок,

воску, перзі, меду залишається життєздатним десятки років. У меду,

що зберігається при сонячному світлі, виживає до 4 – 6 тижнів, на

пасіках у сухій землі не руйнується впродовж 228 діб, у сирій землі —

до 19 міс. При кип’ятінні інфікованих трупів личинок спори гинуть

через 13 хв, за температури 85 °С — через 1 год, у водяній парі —

через 35 хв. В киплячому нерозбавленому меду спори руйнуються

лише через 40 хв, а в розбавленому наполовину з водою — через

9. Хвороби бджіл

624

20 хв. У нагрітому до 100 °С воску загибель спор настає через 5 діб,

у нагрітому сухим жаром воску при 140 – 170 °С — через 1,5 – 2 год,

під дією водяної пари при 127 °С і тиску 1,5 атм в автоклаві — через

2 год. Спори вбиває 10 %-й розчин їдкого натру — через 2 хв, 10 %-й

розчин кальцинованої соди — 4 хв, 5 – 10 %-й розчин формаліну —

6 год, 20 %-й розчин формаліну — 30 хв, 1 %-й розчин пероксиду

водню, підкислений кислотою — 3 год, 10 %-й розчин хлориду йоду —

10 хв, 1 –2 %-й розчин бета-пропіолактону — через 20 – 30 хв. Під

дією прямих сонячних променів спори гинуть через 28 – 41 год.

Епізоотологія хвороби. На американський гнилець хворіють тільки

дорослі 5 – 6-денні личинки робочих бджіл і маток, значно рідше трут-

нів. Можуть заражатися оси. Для людини і теплокровних тварин ба-

цила ларве не патогенна. Джерелом збудника інфекції є хворі й заги-

блі личинки печатного розплоду, в тілі яких міститься близько 5 млрд

бацил ларве. У бджолиній сім’ї збудник хвороби передається молодими

бджолами-чистильницями та годувальницями личинок. Факторами

поширення хвороби від сім’ї до сім’ї, а також на сусідні пасіки на від-

стані льоту бджіл найчастіше стають бджоли-злодійки, які займаються

крадіжкою меду в слабших, уражених хворобою бджіл. При цьому одна

крапля контамінованого меду містить таку кількість спор збудника,

яка за сприятливих умов може заразити цілу сім’ю бджіл. Bacillus

larvae може також поширюватись різними паразитами бджіл — клі-

щами, личинками жука-шкіроїда, вощинною міллю, мурашками, що

поїдають контаміновані спорами стільники та різні відходи життєдія-

льності бджіл. Збудник хвороби може бути занесений під час переста-

вляння пасічником стільників та рамок із хворих сімей у здорові, у разі

використання не знезараженого інвентарю, предметів догляду, згодо-

вування меду, придбаного в неблагополучній пасіці. Безконтрольний

продаж і пересилання сімей та відводків у пакетах з одних місць в ін-

ші також є одним із шляхів поширення хвороби.

У природних умовах американський гнилець з’являється пізні-

ше, ніж європейський гнилець, зазвичай у другій половині червня, і

досягає значного поширення в липні та серпні. Виникненню захво-

рювання сприяють жарка погода, перегрівання гнізда, нестача кор-

му, ослаблення сім’ї внаслідок недостатньої кількості робочих

бджіл. У зв’язку з тим, що хвороба уражає печатний розплід, відріз-

нити його від здорового дуже важко. Здебільшого зараження вияв-

ляють лише тоді, коли бджоли починають очищати комірки, від-

криваючи їх і оголюючи запалі та продірявлені кришечки. У разі

сильного зараження сім’я гине в середині літа, слабкого — напри-

кінці літа. Частина хворих сімей з незначним ураженням може пе-

резимовувати з високим відходом старих бджіл, однак навесні такі

сім’ї слабко розвиваються, на них часто нападають здорові бджоли з

благополучних вуликів, заносячи разом з викраденим медом спори

Американський гнилець

625

збудника. Американський гнилець поширюється на пасіці дуже по-

вільно, однак заражена один раз бджолина сім’я рано чи пізно гине,

оскільки неспроможна самостійно видалити з комірки дуже клейку

гниючу масу зі спорами, які спричинюють постійне зараження й

вимирання дорослих личинок. Американський гнилець може вияв-

лятися не тільки як самостійна інфекція, а й у змішаній формі з

двома або кількома видами гнильцевих захворювань. Ураження

розплоду бджолиної сім’ї одночасно американським та європейсь-

ким гнильцем окремо або в поєднанні з парагнильцем посилює тяж-

кість перебігу хвороби і значною мірою впливає на її кінець.

Патогенез. Личинки бджіл заражаються на американський гни-

лець до запечатування, у разі потрапляння в кишки спор з кормом,

яким їх починають підгодовувати бджоли-годувальниці з 3-денного

віку. В перші дні бактерицидна дія молочка та кисла реакція ки-

шок перешкоджають розвитку прониклих бацил. Однак після запе-

чатування личинок збудник крізь стінку кишок проникає в гемолі-

мфу і швидко розмножується. Внаслідок генералізації процесу ба-

цили впродовж 12 – 20 год поширюються по всьому організму личи-

нки і зумовлюють загальну токсемію та дегенерацію клітин цито-

плазми. Личинки масово гинуть перед перетворенням їх на лялеч-

ки, а їхні тканини зазнають гнильного розпаду.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває

3 – 7 діб. Спочатку хвороба розвивається непомітно, оскільки гинуть

лише окремі личинки. Складність установлення первинного діагно-

зу, коли навіть досвідчені пасічники не помічають хвороби, часто

призводить до значного перезараження бджолиних сімей. Ознаки

хвороби виявляються лише під час ретельного огляду стільників з роз-

плодом. Увагу привертає строкатий вигляд розплоду, де поряд зі здо-

ровими комірками знаходяться комірки з продірявленими й запалими

кришечками. Хворі личинки втрачають перламутровий блиск і члени-

стість, їхнє тіло набуває сіруватого кольору, шкіра легко руйнується.

Після загибелі личинка темніє, спочатку до світло-, а потім темно-

коричневого кольору, загниває і поступово висихає. Гнильна маса має

неприємний запах, який нагадує розтоплений столярний клей, стає

в’язкою й дуже тягучою (її можна витягнути в довгу нитку). Воскова

кришечка западає, оскільки в міру висихання гнильна маса змор-

щується і втягує її за собою. Сухий трупик личинки осідає на нижню

бічну стінку і дно комірки, перетворюючись на тверду суху кірочку,

яку дуже важко видалити.

Діагноз установлюють на підставі епізоотологічних даних, вияв-

лення характерних ознак ураження печатного розплоду з ураху-

ванням результатів мікроскопічних, бактеріологічних та серологіч-

них досліджень патологічного матеріалу.

Лабораторна діагностика. Передбачає відбір з 2 – 3 бджолиних сі-

мей зразків уражених стільників розміром не менш як 10 × 15 см з

9. Хвороби бджіл

626

хворими й загиблими личинками та лялечками, доставку в лабора-

торію патологічного матеріалу не пізніше ніж через добу після його

збирання. Дослідження кожного зразка проводять за схемою: візуа-

льний огляд стільників з розплодом, відбір хворих та загиблих личи-

нок, виготовлення з личинок діагностичних змивів, приготування й

мікроскопія нативних мазків із загиблих личинок та їхніх кірочок,

проведення реакції непрямої імунофлуоресценції, посіви діагностич-

них змивів з личинок на живильні середовища для виділення чистої

культури збудника та його ідентифікація за морфологічними й куль-

туральними властивостями, виконання реакції мікроаглютинації на

склі. У сумнівних випадках вивчають біохімічні, серологічні та пато-

генні властивості виділеної культури Bac. larvae шляхом зараження

бджолиного розплоду й кролів. Остаточний діагноз установлюють на

підставі характерних ознак ураження бджолиного розплоду та вияв-

лення в патологічному матеріалі збудника хвороби під час мікроско-

пічних, бактеріологічних та серологічних досліджень. У лабораторії

проводять також визначення чутливості виділених культур Bac.

larvae відносно різних антибіотиків і норсульфазолу натрію з метою

виявлення найефективніших лікарських препаратів.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виклю-

чення європейського гнильцю, мішечкуватого розплоду та засту-

дженого розплоду. У разі європейського гнильцю захворює

і гине лише відкритий розплід, гнильна маса має специфічний кис-

лий запах, злегка тягуча, кірочки після висихання легко відокрем-

люються від стінок комірки. Збудник хвороби P. pluton має форму

ланцетоподібних коків. При мішечкуватому розплоді за-

гиблі личинка мають вигляд заповненого зернистою рідиною міше-

чка, специфічного запаху не буває. Уражені личинки бджіл після

висихання легко виймаються з комірок. Хворобу спричинює вірус.

Застуджений розплід є незаразною хворобою, що виникає

внаслідок сильного й тривалого охолодження. Гинуть усі стадії роз-

плоду суцільними ділянками, личинки мають чорний колір.

Лікування. Здійснюється у комплексі з іншими оздоровчими за-

ходами, насамперед з переселенням зараженої бджолиної сім’ї у

новий або знезаражений вулик та проведенням загальної дезінфе-

кції всієї пасіки. Переселення бджіл можливе лише за наявності

хоча б незначного взятку. Заражений вулик переносять на 1,5 м у

бік, а на його місце ставлять новий вулик з рамками, навощеними

цілими листами штучної вощини. Перед льотком порожнього вулика

виставляють дошку, на якій розстелюють газетний папір, куди

струшують бджіл хворої сім’ї. Потім за допомогою диму їх переселя-

ють у новий вулик. Після переселення папір спалюють, вулики та

стільники хворих сімей переносять у недоступне для бджіл місце і

дезінфікують. У переселених сім’ях старих маток знищують і замі-

нюють молодими плідники матками зі здорових продуктивних сімей.

Американський гнилець

627

Переселеним бджолам дають лікувальний корм, виготовлений з

цукрового сиропу (1 частина цукру на 1 частину води) з добавлян-

ням одного з лікарських препаратів з розрахунку на 1 л сиропу:

неоміцину — 400 тис. ОД, тераміцину — 500 тис. ОД, біоміцину —

500 тис. ОД, норсульфазолу — 1 г, сульфантролу — 2 г. Спочатку

лікарський препарат розчиняють у 100 мл теплої прокип’яченої во-

ди. Потім цей розчин змішують з теплим цукровим сиропом і в кінці

цього ж дня дають бджолам у чистих годівницях по 100 – 150 мл на

одну вуличку бджіл. Лікувальний корм дають теплим, 3 – 4 рази

через кожні 5 – 7 діб до повного одужання бджіл.

Вибір лікарських препаратів для приготування корму проводять

після визначення лабораторією чутливості «місцевого» штаму збуд-

ника відносно того чи іншого антибіотика або сульфаніламідного

препарату. Ефективних результатів досягають комбінованим засто-

суванням будь-яких двох із визначених препаратів у половинній

дозі. Слід мати на увазі, що антибіотики забруднюють мед, зберіга-

ючись у ньому тривалий час: синтоміцин — до 1,5 року, терамі-

цин — до 2,5 року, стрептоміцин — 15 міс.

Профілактика та заходи боротьби. Для запобігання появі хвороби

не дозволяється купувати бджіл без ветеринарного свідоцтва і году-

вати їх медом невідомого походження. На пасіках слід тримати тіль-

ки сильні, продуктивні сім’ї і провадити боротьбу з бджолиними кра-

діжками меду. У разі загрози занесення збудника американського

гнильцю на пасіку доцільне застосування навесні або на початку лі-

та, за 2 – 4 тижні до головного медозбору, лікувального корму, систе-

матичне проведення дезінфекції інвентарю пасіки. В спеціальній

літературі є повідомлення про позитивні наслідки апробації з профі-

лактичною метою вакцини проти американського гнильцю бджіл,

виготовленої на Сумській біофабриці (Є. В. Руденко, 2002).

Після встановлення діагнозу неблагополучну пасіку і територію

в радіусі 5 – 7 км карантинують і проводять обмежувальні, ліку-

вальні та ветеринарно-санітарні заходи згідно з чинною інструкцією.

У разі виявлення вперше в благополучній місцевості поодиноких

хворих бджолиних сімей для запобігання подальшому поширенню

хвороби приймають рішення про негайне їх знищення. Бджіл уве-

чері закурюють у вуликах сірчистим газом або парою формаліну.

Стільники з рамками та знищених бджіл спалюють. Вулики, інвен-

тар, обладнання, територію пасіки ретельно дезінфікують. На ста-

ціонарно неблагополучних пасіках оздоровлення проводять шляхом

переселення бджолиних сімей у нові або продезінфіковані вулики,

профілактичним даванням переселеним бджолам лікувального кор-

му, систематичною дезінфекцією вуликів, обладнання, інвентарю.

Розплід після переселення хворих сімей вирощують у спеціально

залишених для цього бджолиних сім’ях. Льотки вуликів цих сімей

загратовують дрібною сіткою, маток знищують. Бджіл забезпечують

9. Хвороби бджіл

628

водою й цукровим лікувальним сиропом. Через 10 – 15 діб молодих

бджіл переселяють у нові або знезаражені вулики.

У комплексі ветеринарно-санітарних заходів великого значення

надають поточній дезінфекції (перед переселенням бджіл) та оста-

точній дезінфекції (перед зняттям карантинних обмежень). Вулики,

їхні надставки, рамки та інші дерев’яні предмети від хворих бджо-

линих сімей піддають ретельному механічному очищенню та обпа-

люванню вогнем паяльних ламп до рівномірного побуріння. Вулики

можна знезаражувати також 3-разовою обробкою з інтервалом 1 год

розчином, що містить 10 % пероксиду водню та 3 % мурашиної чи

оцтової кислоти з розрахунку 1 л/м

. Через 1 год після третьої оброб-

ки вулики можна використовувати за призначенням. Дезінфекцію

можна здійснювати також теплим (30 – 40 °С) лужним розчином

формаліну (5 % формальдегіду і 5 % їдкого натру) з розрахунку 0,5 л

на 1 м

дворазово з інтервалом 1 год. Через 5 год вулики, промиті

водою, можна використовувати за призначенням. Місця стоянки

вуликів перекопують, землю змішують з хлорним вапном, що міс-

тить не менш як 25 % активного хлору, з розрахунку на три частини

ґрунту одна частина хлорного вапна. Стільники перетоплюють на

віск. Мед викачують і використовують тільки в їжу людям, давати

його бджолам не можна.

Пасіку вважають оздоровленою і знімають карантинні обмежен-

ня через один рік після ліквідації хвороби та проведення повного

комплексу заходів щодо ліквідації заразних хвороб бджіл та запобі-

гання їм.

Європейський гнилець

Європейський гнилець бджіл

(гнилець відкритого розплоду, доб-

роякісний гнилець, кислий гнилець) — інфекційна хвороба, що су-

проводжується гниттям переважно 3 – 4-денних личинок відкритого

розплоду, ослабленням і загибеллю бджолиних сімей, зниженням

продуктивності пасік.

Історична довідка. Вперше це захворювання бджіл описав

П. І. Прокопович у 1827 р. в Росії. В різні часи збудниками хвороби

вважали Bacillus alvei (Чішайр і Чайн, 1885), Streptococcus appis (Бур-

рі, 1906; Маассен, 1908), Actinomyces appis, Bacillus butlerovi

(І. Л. Сербінов, 1910, 1933), Streptococcus pluton (Л. Бейлі, 1956), ві-

руси (Баро та ін., 1966). Захворювання поширене в усіх країнах Єв-

ропи з розвиненим бджільництвом, завдає значної економічної

шкоди. Захворілі бджолині сім’ї дають товарного меду на 20 – 80 %

менше, ніж здорові, кількість воскової сировини зменшується вдвічі,

сімей бджіл (рої, відводки) зменшується в 3 – 7 разів, розплоду — на

34 – 45 % (О. Ф. Гробов з співавт., 1987).

Європейський гнилець

629

Збудник хвороби — Streptococcus pluton, який був відкритий Л.

Бейлі в 1956 р. Інші мікроорганізми, що виявляються в личинках

під час цієї хвороби, відносять до супутників, які мають певний

вплив на перебіг хвороби. Bacillus alvei трапляється при запущеній

хворобі і спричинює так звану «смердючу форму» гнильцю, Strepto-

coccus appis зумовлює кислий запах гнильної маси — «кислу форму»

гнильцю. Справжній збудник хвороби — Streptococcus pluton має

форму ланцетоподібних грампозитивних коків розміром (1…2) ×

× (0,5…0,8) мкм, оточених капсулою. Спор не утворює. У мазках з

тканин загиблих личинок стрептококи розміщуються парами, лан-

цюжками, купками, рідше поодинці. Збудник культивується на се-

редовищі Бейлі і Черепова за температури 33 °С, рН = 6,6. На сере-

довищі Бейлі стрептококи через 24 – 48 год утворюють круглі пер-

ламутрово-білі зернисті колонії діаметром 1,0 – 1,6 мм.

Стрептококи досить стійкі у зовнішньому середовищі: за кімнат-

ної температури зберігаються 17 міс, у стільниках та меду — не

менш як один рік, у трупах личинок і перзі — 6 – 7 міс. Швидко

руйнуються на сонячному світлі. У висушеному стані інактивуються

через 21 – 31 год, у воді — через 5 – 6 год, у меду — через 3 – 4 год.

Збудник надійно руйнується 2 %-м розчином фенолу, 2 %-м розчи-

ном хінозолу, 2 %-м розчином їдкого натру, 4 %-м розчином активо-

ваного хлораміну.

Епізоотологія хвороби. На європейський гнилець хворіють пере-

важно ослаблені сім’ї навесні, в холодну погоду, за недостатнього ме-

дозбору, а також улітку в період максимального накопичення роз-

плоду. Джерелом збудника хвороби є хворі бджолині сім’ї. Факторами

передавання збудника можуть стати заражені вулики, рамки, стіль-

ники, обладнання, інвентар. Виникнення хвороби може бути

пов’язане з крадіжками меду бджолами із здорових сімей у слабких,

уражених гнильцем бджіл, а також блукаючими бджолами та літаю-

чими роями. Збудник хвороби може бути занесений під час перестав-

ляння стільників і вуликів від хворих сімей до здорових, у разі пору-

шення санітарних правил пасічником. Хвороба поширюється при ку-

півлі бджіл, меду, пилку, воскової сировини, пасічницького приладдя

з неблагополучних щодо європейського гнильцю пасік. У межах самої

бджолиної сім’ї збудник поширюється переважно бджолами-

прибиральницями та бджолами-годувальницями. Появі й поширен-

ню хвороби сприяють різні стресові фактори, що знижують резистент-

ність бджіл, — різке переохолодження гнізда, особливо під час вес-

няних заморозків, нестача корму або припинення медозбору навесні,

поява значної кількості нових личинок. Захворювання з’являється у

травні — червні, а за несприятливих умов утримання й пізніше. Не-

рідко в період багатого медозбору або наприкінці літа ознаки євро-

пейського гнильцю зникають, що пов’язано зі скороченням червління

матки та здатністю численних молодих бджіл видалити з комірок усі