Каришева А.Ф. Спеціальна епізоотологія

Подождите немного. Документ загружается.

9. Хвороби бджіл

630

трупи личинок. Після головного взятку хвороба знову виявляється і

тримається до осені, доки не припиниться відкладання маткою яєць.

Хвороба затихає лише до початку наступного сезону.

Патогенез. Збудник хвороби проникає в кишечник 3 – 4-денних ли-

чинок, коли до корму бджіл починають добавляти мед і пергу. Через

епітелій середньої кишки збудник виходить у гемолімфу, спричинюю-

чи септицемію. Згодом у тканинах личинки набуває розвитку вторин-

на мікрофлора, яка зумовлює характерну картину гниття.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Європейський гнилець ура-

жає личинок відкритого розплоду 3 – 4-денного віку, однак у разі

значного поширення інфекції хворіють і 7-денні личинки закритого

розплоду. Інкубаційний період — 2 – 3 доби. Перші ознаки хвороби

полягають у занепокоєнні личинок, які поволі рухаються, поступово

змінюють своє положення в комірці, розміщуючись штопороподібно,

витягнувшись уздовж комірки або лежачи до виходу спинкою чи

своїми кінцями. Хворі личинки втрачають округлу форму, перламу-

тровий колір, стають вологими, набрякають, набувають характерно-

го для цієї хвороби жовтуватого забарвлення, гинуть у різноманіт-

ному положенні. Після загибелі личинки деформуються, зморщу-

ються, стають жовтувато-сірими, потім бурими, згодом розкладають-

ся, висихають і перетворюються на темно-бурі кірочки. Гнильна ма-

са личинок не в’язка, має запах гнилого кислого м’яса, кислих яб-

лук або оцту. На відміну від американського гнильцю, висохлі кіро-

чки не прилипають до стінок і легко видаляються з комірок. Розплід

має строкатий вигляд — поряд з нормальними личинками розмі-

щені личинки, уражені на різних стадіях розвитку. В занедбаних

випадках у захворілих личинках розмножується різна супутня мік-

рофлора, що ускладнює перебіг хвороби і уражає 7-денних личинок

печатного розплоду. У хворих личинок кришечки комірок темніють,

западають і продірявлюються. Личинки стають настільки прозори-

ми, що визначається трахея. На відміну від американського гниль-

цю, гнильна маса не тягнеться довгою ниткою, а швидко рветься, не

прилипає до стінок комірки, має неприємний гнильний запах, який

іноді відчутний навіть крізь льоток.

Діагноз при типовій клінічній картині не становить труднощів і

легко досягається при знаходженні у відкритих комірках загиблих

личинок 3 – 4-денного розплоду. В разі ураження не тільки відкри-

того, а й печатного розплоду можлива наявність одночасного інфі-

кування бджолиних сімей європейським гнильцем, американським

гнильцем та мішечкуватим розплодом. Діагноз у цих випадках

установлюється на підставі результатів лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Включає мікроскопічні дослідження

уражених личинок і гнильної маси з комірок, виділення збудника

хвороби на живильних середовищах та його ідентифікацію. У лабо-

раторію для дослідження надсилають частини стільника з ураже-

Європейський гнилець

631

ним розплодом розміром 10 × 15 см, а також гнильну масу з бджо-

линих комірок. Для мікроскопічного дослідження готують мазки з

середньої кишки уражених личинок і з гнильної маси комірок, за-

барвлюють за Грамом та аніліновими фарбами, розглядають під

мікроскопом з метою виявлення збудника. В мазках із захворілих

личинок або свіжих трупиків виявляють Streptococcus pluton, з гниль-

ної маси з дуже неприємним запахом гнилизни — Bacillus alvei, а в

мазках з тканин личинок з кислим запахом — Streptococcus apis.

Для бактеріологічного дослідження сухі бджолині трупики (кірочки)

розтирають, готують суспензію в стерильному фізіологічному розчині,

проводять посіви на загальні та спеціальні бактеріологічні середови-

ща. Для остаточного висновку досліджують культури мікроорганізмів,

одержаних у посівах на живильних середовищах. Збудник хвороби

Streptococcus pluton виявляється у вигляді довгих ланцюжків та «ку-

пок», забарвлених у синій колір. Bacillus alvei спостерігається у вигляді

загостреної з обох боків палички, розміром (1,2…3,9) × (0,5…0,7) мкм, з

розміщеними впродовж усього тіла джгутиками. Streptococcus apis має

кокоподібну форму, розмір 0,9 × 0,7 мкм, розміщується у вигляді коро-

тких ланцюжків, забарвлених у синій колір.

Диференціальна діагностика. Передбачає виключення в першу

чергу американського гнильцю, який характеризується

ураженням печатного розплоду, тягучістю й запахом столярного клею

гнилих личинок. У разі мішечкуватого розплоду загиблі

личинки висихають на кірочки з трохи піднятими догори передніми

кінцями. Застуджений розплід характеризується загибеллю

личинок усіх стадій розплоду суцільними ділянками, личинки мають

темний колір. Парагнилець супроводжується ураженням як від-

критого, так і закритого розплодів, хворі личинки мають тьмянувато-

білий колір, змінюють своє натуральне положення. Загиблі личинки

швидко розкладаються, перетворюються на водянисту, згодом на тя-

гучу, з неприємним запахом гнилизну. Висихаючи, гнилі личинки

стають кірочками, які легко видаляються з комірок. Мікроскопічни-

ми дослідженнями мазків і тканин гнилих личинок збудник хвороби

спостерігають у вигляді грампозитивних паличок, в мазках із гни-

лизни та кірочок виявляють великі круглі спори збудника.

Лікування. Проводиться в комплексі з санітарно-профілактич-

ними заходами. Застосовують лікувальний корм, який готують на

основі цукрового сиропу (1 частина цукру на 1 частину води), до

якого добавляють один з таких препаратів: норсульфазол натрію в

дозі 1,0 – 2,0 г, хлортетрациклін — 500 тис. ОД, неоміцин, тетраци-

клін, еритроміцин, мономіцин, окситетрациклін — по 400 тис. ОД,

стрептоміцин — 500 тис. ОД, канаміцин — 400 тис. ОД. Вибір лі-

карського препарату в кожному конкретному випадку визначається

лабораторією на підставі чутливості до нього збудника хвороби.

Спочатку препарат розчиняють у склянці теплої (38 – 40 °С) про-

9. Хвороби бджіл

632

кип’яченої води, потім розчин добавляють до 1 л цукрового сиропу і

добре перемішують. Лікувальний корм наливають у чисті годівниці

з розрахунку 100 – 200 мл на вуличку, згодовують через кожні 6 діб,

якщо використовують окситетрациклін або хлортетрациклін, 5 діб —

тетрациклін, 5 – 7 діб — еритроміцин, неоміцин, норсульфазол на-

трію, 4 доби — стрептоміцин, 3 доби — еритроміцин, неоміцин, нор-

сульфазол натрію, 4 доби — стрептоміцин, 3 доби — канаміцин і 2 –

3 доби — мономіцин. Лікувальний корм дають хворим сім’ям до пов-

ного їх видужання. Забороняється використання антибіотиків з

профілактичною метою. Антибіотики забруднюють мед, зберігаю-

чись у ньому від 2,5 року (тераміцин) до 15 міс (стрептоміцин).

Останнім часом з лікувальною метою використовують вакцину,

яку дають бджолам разом з лікувальним сиропом. При першому

підживленні до 1 л сиропу добавляють 50 мл вакцини, при друго-

му — 70 мл, третьому — 80 мл, четвертому — 100 мл. Підживлення

проводять з інтервалом 3 – 4 доби з розрахунку 150 мл на вуличку.

Для лікування бджіл рекомендується також молочна сироватка, яку

виготовляють зі свіжого незбираного молока. Молоко сквашують

при 20 – 25 °С впродовж 2 – 3 діб, до відділення сироватки. Після

цього знімають верхній жировий шар, а сироватку з сирнистим згу-

стком спочатку підігрівають до 60 – 85 °С, а потім охолоджують до

кімнатної температури, проціджують крізь 1 – 2 шари марлі. Одер-

жана молочна сироватка дозріває впродовж 4 – 5 діб при 25 °С

впродовж 3 діб — при 35 °С. Після фільтрування молочну сироватку

розпилюють по стільниках із розрахунку 12 – 15 г на одну рамку за

температури не менш як 15 °С одноразово, а в разі значного поши-

рення хвороби — дворазово, з перервою 12 – 15 діб.

Профілактика та заходи боротьби. Важливими запобіжними за-

ходами щодо європейського гнильцю бджіл є створення й утриман-

ня на пасіці сильних і здорових маток, виведених від сімей, які від-

значаються стійкістю проти різних хвороб. Треба забезпечувати

бджолині сім’ї достатніми запасами доброякісного меду (не менш як

18 – 20 кг на кожну сім’ю) та перги впродовж зими й весни, до поча-

тку медозбору. Навесні потрібно своєчасно скорочувати чи в міру

потреби розширювати гнізда та добре їх утеплювати, не допускати

крадіжки бджолами меду. Слід додержуватися на пасіці санітарно-

гігієнічних вимог, переселяти бджолині сім’ї в чисті, продезінфіко-

вані вулики, користуватись знезараженим пасічницьким інвента-

рем. Перероблену воскову сировину потрібно зберігати в недоступ-

ному для бджіл приміщенні. Для забезпечення постійним медозбо-

ром треба вивозити бджіл у місця зростання медоносних рослин,

створювати умови для збільшення здорового розплоду. В жодному

разі не можна допускати завезення бджіл і маток з неблагополуч-

них пасік, згодовувати мед невідомого походження, вивозити бджіл

Європейський гнилець

633

у місця, що знаходяться по сусідству з неблагополучними пасіками,

допускати спорідненого парування маток.

У разі виявлення захворювання розплоду на європейський гни-

лець на пасіці запроваджують карантинні обмеження. Хворі сім’ї

ізолюють на відстань не менш як 5 – 7 км, їхні гнізда скорочують і

утеплюють. Проводять лікування сиропом з антибіотиками та суль-

фаніламідними препаратами. Сім’ї, що не піддаються лікуванню,

переганяють у продезінфіковані вулики на стільники від здорових

сімей або на штучну вощину. Особливу увагу слід приділяти регу-

лярному очищенню та ретельній дезінфекції території пасіки, ву-

ликів, рамок, інвентарю. Дезінфекцію проводять у закритому при-

міщенні або на спеціальному майданчику під контролем ветеринар-

ного спеціаліста. Вулики, пасічницький інвентар та різні дерев’яні

предмети від хворих бджолиних сімей після механічного очищення

обпалюють вогнем паяльної лампи до легкого побуріння. Для їх дез-

інфекції використовують 3 %-й розчин пероксиду водню, суміш 1 %-

го розчину пероксиду водню і 0,5 %-го розчину мурашиної кислоти,

2 %-й розчин глутарового альдегіду з розрахунку по 0,5 л/м

за екс-

позиції 2 год. Знезараження вуликів та пасічницького інвентарю

можна виконувати аерозолями «Дезинфектолу», яким спочатку

зрошують вулик, а потім дрібний інвентар, димарі, годівниці, роїв-

ні. Після 2-годинної експозиції здійснюють ретельне провітрювання

вуликів та промивання водою інвентарю. Халати, рушники та спец-

одяг занурюють у 2 %-й розчин пероксиду водню на 3 год, 10 %-й

розчин формаліну або 4 %-й розчин параформу — на 4 год, 1 %-й

розчин активованого хлораміну — на 2 год, а потім прополіскують і

висушують. Металеві предмети прогартовують на вогні або занурю-

ють у 3 %-й розчин пероксиду водню на 1 год чи кип’ятять у 3 %-му

розчині кальцинованої соди впродовж 30 хв або у 0,5 %-му розчині

каустифікованої содо-поташної суміші впродовж 15 хв. Медогонки

після відкачування меду промивають водою і дезінфікують упро-

довж 5 год гарячим розчином, у якому міститься 5 % формаліну та

5 % їдкого натру, з розрахунку 1 л на 1 м

поверхні, потім промива-

ють водою й висушують. Карантинні обмеження знімають з пасіки

через один рік після ліквідації хвороби, проведення всіх передбаче-

них заходів та остаточної дезінфекції.

Українськими вченими ( Є. І. Скрипник, Л. П. Артеменко, Ф. М.

Алексеєнко, Е. В. Руденко, А. М. Вовк) у різний час були розроблені

і впроваджені у виробництво вакцини проти європейського (Херсон-

ська біофабрика) і американського (Сумська біофабрика) гнильцю

бджіл, які на мають аналогів у світовій практиці. Нині йдеться про

створення комплексної вакцини проти кількох видів гнильцевих

захворювань бджіл, що дасть змогу забезпечити стійке ветеринарно-

санітарне благополуччя в бджільництві і отримувати якісну, еколо-

гічно чисту продукцію (Е. Руденко та ін., 2002).

9. Хвороби бджіл

634

Мішечкуватий розплід

(Sacculisato contagiosa larvae, сухий гни-

лець, безбактеріальний гнилець, пухирчастий гнилець, суха заги-

бель черви, мішечкувата черва) — вірусна хвороба личинок медоно-

сних бджіл, яка характеризується накопиченням усередині тіла во-

дянисто-зернистої рідини, що робить їх зовні схожими на мішечки.

Історична довідка. Вірусна етіологія хвороби була з’ясована в 1913

р. американським ученим Г. Ф. Уайтом. У колишньому Радянському

Союзі мішечкуватий розплід вперше виявив Горбачов у 1917 р. У 1966

р. Фургала та Лі довели тривале вірусоносійство збудника серед доро-

слих бджіл. Мішечкуватий розплід реєструється в різних країнах, пе-

реважно з вологим кліматом. Внаслідок обмеженого поширення та до-

броякісного перебігу економічні збитки при цій хворобі незначні.

Збудник хвороби — РНК-геномний вірус сферичної форми, діа-

метром 30 нм. Положення вірусу мішечкуватого розплоду в сучасній

номенклатурній систематиці до кінця не з’ясовано. Вірус культиву-

ється в первинних культурах клітин медоносної бджоли, а також

курячих та мишачих фібробластів, зумовлює дегенерацію й зернис-

тість інфікованих клітин, утворення цитоплазматичних тілець-

включень. Збудник мішечкуватого розплоду стійкий до дії ефіру,

хлороформу, 3 %-го розчину їдкого лугу, 0,3 – 1 %-го розчину рива-

нолу й перманганату калію, а також до висушування. Залишається

життєздатним у меду за кімнатної температури впродовж 30 діб, в

умовах холодильника — 2 міс, у водянисто-зернистому вмісті личин-

ки — понад 10 діб, на вкритій прополісом дерев’яній поверхні при

22 °С і відносній вологості 53 % — впродовж 10 – 15 діб, на метале-

вій поверхні — 5 – 10 діб, на стільниках — 80 – 90 діб, у перзі при

13 °С і відносній вологості 80 % — 100 – 150 діб. У ліофілізованому

стані не змінює своїх антигенних властивостей понад 4 роки. Вірус

інактивується в клітинній суспензії при 59 °С через 10 хв, під впли-

вом сонячного випромінювання — через 4 – 7 год, у меду та гліце-

рині при 70 – 73 °С — через 10 хв, у висушеному стані — через 3

тижні, при кип’ятінні — через 10 хв.

Епізоотологія хвороби. Мішечкуватий розплід уражає личинок

робочих бджіл і трутнів будь-якого віку під час згодовування маточ-

ного молочка. Найчутливішими є 4 – 7-денні личинки, які гинуть у

стадії передлялечки, рідше — лялечки. Дорослі бджоли хворіють

безсимптомно. Захворювання виникає переважно в першій полови-

ні літа, частіше після похолодання, в ослаблених сім’ях, у разі не-

стачі корму або ураження вароозом. Джерелом збудника інфекції є

дорослі бджоли, в організмі яких вірус може зберігатися впродовж

усієї зими. Факторами передавання збудника можуть бути трупи

інфікованих лялечок, в яких міститься така кількість віріонів, що

може заразити до 3 тис. здорових личинок. У самій бджолиній сім’ї

Мішечкуватий розплід

635

вірус поширюється бджолами-годувальницями, бджолами-

чистильницями, трутнями, блукаючими бджолами, а також під час

переставляння стільників з розплодом і медом від хворих сімей до

здорових. Передавання вірусу можливе також кліщами вароа, від

яких був виділений вірус мішечкуватого розплоду. Поліпшення по-

годи і достатня кількість у природі нектару та пилку сприяють зни-

женню захворюваності і навіть зникненню хвороби, однак восени

або навесні наступного року хвороба знову з’являється на цих пасі-

ках. Мішечкуватий розплід часто асоціюється з європейським чи

американським гнильцем або парагнильцем, що значно утруднює

встановлення діагнозу та організацію заходів боротьби.

Патогенез. Вірус мішечкуватого розплоду потрапляє разом з кор-

мом, до якого бджоли-годувальниці добавляють мед і пергу, в кишки

1 – 3-денних личинок, а звідти — в покривні тканини. Репродукція ві-

русу в клітинах покривних тканин личинок супроводжується утворен-

ням специфічних округлих тілець-включень чорного кольору. Разом з

жировими клітинами тільця-включення надають зруйнованим ткани-

нам зернистого вигляду. Уражені передлялечки набувають коричнево-

го кольору, згодом настає затвердіння або склеротизація їхніх тканин.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває

5 – 6 діб. Захворілі личинки втрачають перламутровий блиск, ста-

ють тьмяними, значно збільшуються в об’ємі і гинуть у 8 – 9-

денному віці, після запечатування восковою кришечкою. Виявля-

ється строкатість розплоду, серед якого розміщені здорові, хворі та

загиблі личинки. Кришечки над загиблими личинками в багатьох

комірках потемнілі, запалі, продірявлені. Бджоли часто відкрива-

ють їх повністю або частково, через що створюється враження про

загибель відкритого розплоду.

У комірках знаходяться загиблі передлялечки, тіла яких витяг-

нуті вздовж нижньої стінки. Мертва передлялечка наповнена водя-

нисто-зернистим вмістом, має в’ялий вигляд, спочатку блідо-жовте

забарвлення, а надалі буріє і при висиханні стає темно-коричневою.

Загибла личинка, на відміну від гнильцевих хвороб, не розклада-

ється, не має запаху. При вийманні з комірки личинка, що недавно

загинула, нагадує мішок з рідиною, передній кінець якого піднятий

до виходу з комірки, що є характерною для цього захворювання

ознакою. Після висихання трупи передлялечок перетворюються на

кірочки темно-бурого кольору у вигляді черевика з піднятим нос-

ком, які легко видаляються з комірки.

Діагноз ґрунтується на характерних клінічних ознаках хвороби

та позитивних результатах лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Передбачає дослідження патологічно-

го матеріалу від загиблих личинок за допомогою реакції дифузної

преципітації в агаровому гелі (РДП). У лабораторію надсилають

зразки стільників (10 × 15 см) з ураженим розплодом бджіл. З тру-

9. Хвороби бджіл

636

пиків передлялечок готують 20 %-ву суспензію і досліджують за до-

помогою РДП зі специфічною сироваткою проти вірусу мішечкува-

того розплоду за загальноприйнятою методикою. Рекомендуються

також дослідження суспензії із загиблих передлялечок за реакція-

ми непрямої та прямої імунофлуоресценції, а також інші методи

серологічної діагностики.

Диференціальна діагностика. Передбачає виключення інших

гнильцевих хвороб та застудженого розплоду. Відсутність тягучої

гнильної маси і специфічного запаху, властивість сухих кірочок

легко відокремлюватись від стінок у комірках стільників дає підста-

ву для того, щоб відрізнити хворобу від американського та

європейського гнильцю. При мішечкуватому розплоді ре-

зультати бактеріологічних досліджень негативні. Для засту-

дженого розплоду характерна одночасна загибель усіх личи-

нок і лялечок суцільними ділянками на стільнику, тоді як при мі-

шечкуватому розплоді стільники мають строкатий вигляд.

Лікування. Специфічних препаратів для лікування мішечкува-

того розплоду бджіл не розроблено. З лікувальною й профілактич-

ною метою рекомендується використання стимулятора загальної

дії — ендоклюкіну, яким обприскують хворі бджолині сім’ї з розра-

хунку 40 – 50 мл препарату на вуличку, не менш як 6 разів з інтер-

валом 10 діб. Згодовування ендоклюкіну забезпечує також збіль-

шення в гнізді розплоду на 30 %.

Профілактика та заходи боротьби. Щоб запобігти захворюванню на

мішечкуватий розплід, потрібно розміщувати пасіки в сухих місцях,

тримати на пасіці тільки сильні сім’ї, забезпечивши їх доброю годів-

лею, доглядом і утриманням. Особливу увагу слід приділяти заходам

щодо запобігання занесенню збудника хвороби ззовні, систематичному

очищенню та профілактичній дезінфекції пасічного інвентарю. На не-

благополучній пасіці запроваджують карантинні обмеження.

У разі незначного поширення хвороби проводять заміну матки на

молоду, зі здорової сім’ї. Стільники з ураженим розплодом вилуча-

ють, гніздо скорочують і утеплюють. Слабкі сім’ї об’єднують або поси-

люють бджолами зі здорової сім’ї. Ефективні результати дає підса-

джування роїв. Створюють відповідні умови догляду за бджолами,

забезпечують їм повноцінну білкову та вітамінну годівлю. В разі си-

льного зараження здійснюють переселення бджіл у продезінфіковані

вулики на рами з штучної вощини. Вулики, рамки та дерев’яні пред-

мети піддають механічному очищенню і зрошуванню одним із таких

засобів: 4 %-м водним розчином пероксиду водню, 5 %-м розчином

хлориду йоду, 1 %-м розчином формальдегіду за експозиції 3 год з

наступним промиванням водою та висушуванням. Забруднені стіль-

ники перетоплюють на віск. Карантинні обмеження знімають з па-

сіки через рік після ліквідації хвороби, остаточної дезінфекції та

проведення всіх передбачених ветеринарно-санітарних заходів.

Гафніоз

637

Гафніоз

Гафніоз бджіл

(Hafniosis, інфекційний пронос бджіл) — інфекційна

хвороба дорослих бджіл-робітниць, що характеризується ураженням

кишок, ослабленням та масовою загибеллю бджолиних сімей.

Історична довідка. Збудника хвороби вперше описав Бар у 1919

р. під назвою «бацила паратіфі алвей». У 1956 р. на VII Міжнародно-

му конгресі мікробіологів цей мікроорганізм був віднесений до ро-

дини Enterobacteriaceae, роду Hafnia, виду Hafnia alvei. А. А. По-

ляков (1973) детально вивчив ультраструктуру збудника, установив

її ідентичність з більшістю грамнегативних бактерій. Гафніоз реєст-

рується в багатьох країнах світу. Завдає значної шкоди пасікам у

зв’язку з масовою загибеллю бджолиних сімей.

Збудник хвороби — Hafnia alvei — паличкоподібна із заокруглени-

ми кінцями грамнегативна рухлива бактерія розміром (1,0 – 2,0) ×

× (0,3 – 0,5) мкм. Спор і капсул не утворює. Добре культивується на

звичайних живильних середовищах, утворюючи на МПА впродовж

24 год невеликі напівпрозорі колонії, які згодом зливаються, форму-

ють у центрі валикоподібні підвищення, стають клейкими. Ріст збуд-

ника в МПБ супроводжується сильним помутнінням і утворенням на

поверхні сіруватої плівки. Желатину не розріджує, молоко не звур-

джує. Лабораторні тварини (кролі, миші, морські свинки) до Hafnia

alvei не чутливі. Збудник досить стійкий у зовнішньому середовищі.

На пасіках за температури мінус 22 °С — плюс 30 °С та відносної во-

логості 80 – 93 % залишається життєздатним упродовж 270 діб, за

температури від 12 до 28 °С зберігається в перзі — 300 діб, у меду —

70 – 90 діб. Швидко гине при кип’ятінні. При нагріванні до 60 – 85 °С

руйнується через 10 – 30 хв. Інактивується при 18 – 20 °С під дією

0,1 %-го розчину їдкого натру через 3 год, 0,5 %-го їдкого натру — че-

рез 35 – 85 хв, 3 – 5 %-х розчинів фенолу і формаліну — через 1 – 5 хв.

Епізоотологія хвороби. Гафніоз уражає насамперед бджіл-ро-

бітниць. Джерелом збудника інфекції є хворі бджоли. Факторами пе-

редавання збудника можуть стати трутні, блукаючі бджоли, бджоли-

злодійки, а також забруднені зараженими фекаліями вулики та па-

січний інвентар. Збудник інфекції може бути занесений бджолами із

застояною водою з калюж після дощів та весняної повені. Поширен-

ню хвороби в межах пасіки сприяє переставляння стільників від хво-

рих сімей до здорових, використання загальної напувалки з нечистою

водою та незнезараженого інвентарю для догляду за бджолами. Хво-

роба проникає в благополучні пасіки з блукаючими бджолами у разі

купівлі бджіл і маток з неблагополучних пасік. Хвороба з’являється

наприкінці зими або навесні, за несприятливих умов утримання

бджіл у сирих зимівниках або в разі згодовування під час тривалої

зимівлі неякісного меду, прокислого та рідкого корму.

9. Хвороби бджіл

638

Патогенез. Збудник хвороби з кормом та водою потрапляє в тра-

вний канал, швидко розмножується, утворюючи токсини, що зумов-

люють загибель бджіл. У разі проникнення в гемолімфу розвива-

ється септицемія.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває

3 – 14 діб. Перебіг хвороби гострий або латентний. Наприкінці зими

(лютий — березень) захворілі бджоли починають виявляти неспо-

кій, шумлять, виповзають з вуликів, втрачають здатність літати. У

них збільшується черевце, іноді настає параліч ніжок і крилець.

Весняний обліт не дружний, бджолині сім’ї кволі. У захворілих

бджіл розвивається пронос. Фекалії клейкі, сморідні, яскраво-

жовтого або жовто-бурого кольору, спричинюють сильне забруднен-

ня стільників та рамок вулика.

За гострого перебігу смертність бджіл у сім’ї може досягати 50 –

60 % і більше. Трупики бджіл у значній кількості накопичуються на

дні вулика або перед прилітною дощечкою. В разі прихованого

перебігу хвороби, що досить часто спостерігається на практиці, клінічні

ознаки хвороби можуть виявлятися слабко або їх взагалі може не бу-

ти. Інфікованість бджіл у таких випадках визначається лише на під-

ставі виділення збудника під час лабораторного дослідження.

Діагноз на гафніоз внаслідок нечітких її зовнішніх проявів

пов’язаний зі значними труднощами. Беруть до уваги місцеву епізо-

отичну ситуацію, проводять ретельні лабораторні дослідження.

Лабораторна діагностика. Включає виділення чистої культури

збудника хвороби, її подальше бактеріологічне та серологічне типу-

вання. Для виділення чистої культури Hafnia alvei проводять посіви

на агар Ендо з кишок, гемолімфи та грудних м’язів хворих бджіл. За

можливості ставлять біопробу на здорових бджолах. У лабораторію в

скляних банках, закритих 2 – 3 шарами марлі, надсилають від кож-

ної захворілої сім’ї не менш ніж по 50 бджіл з ознаками хвороби.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключен-

ня сальмонельозу бджіл, септицемії, отруєння пестицидами, нозема-

тозу.

Лікування проводять у комплексі з усіма іншими оздоровчими

заходами. Перед лікуванням гнізда хворих сімей скорочують, утеп-

люють, забруднені фекаліями рамки та стільники видаляють. Хво-

рим бджолиним сім’ям згодовують лікувальний сироп з антибіоти-

ками за схемою: перший курс лікування: стрептоміцин — 100 тис.

ОД, неоміцин — 100 тис. ОД, левоміцетин — 0,1 г; другий курс лі-

кування: стрептоміцин — 150 тис. ОД, неоміцин — 150 тис. ОД, ле-

воміцетин — 0,2 г; третій курс лікування: стрептоміцин — 200 тис.

ОД, неоміцин — 200 тис. ОД, левоміцетин — 0,2 г. Кожну дозу пре-

парату спочатку розчиняють у 100 мл прокип’яченої та охолодженої

до 25 °С води, змішують із цукровим сиропом і згодовують по 0,5 л

кожній захворілій сім’ї тричі через кожні 3 дні.

Хронічний вірусний параліч

639

Профілактика та заходи боротьби. Для запобігання появі на па-

сіці гафніозу особливу увагу слід приділяти охороні благополучних

пасік від занесення збудника хвороби ззовні та своєчасному вияв-

ленню захворілих бджіл. Нові бджолині сім’ї потрібно витримувати

в профілактичному карантині. Треба також ужити заходів щодо

усунення крадіжок меду в неблагополучних бджолиних сім’ях, не

можна годувати бджіл медом від хворих сімей, користуватись штуч-

ною вощиною нез’ясованого походження. На зимовий період слід

забезпечувати бджолині сім’ї доброякісним запечатаним медом або

цукровим сиропом у достатній кількості, створювати в сім’ях ущіль-

нене гніздо, ретельно утеплювати його зверху і з боків. У зимівни-

ках потрібно підтримувати постійний приплив свіжого повітря (по

0,5 м

на кожну сім’ю), не допускати підвищення температури та

вологості. Бджіл слід забезпечувати чистою проточною водою. Пасі-

ки треба розташовувати лише в сухих місцевостях з невисоким рів-

нем підгрунтових вод, подалі від тваринницьких ферм.

У разі встановлення захворювання бджіл на гафніоз неблагопо-

лучну пасіку карантинують і вводять у ній обмеження, проводять

комплекс оздоровчих заходів. Захворілі бджолині сім’ї лікують. Ву-

лики, стельові та вставні дошки, вуликові рамки після механічного

очищення зрошують 3 %-м гарячим (70 °С) розчином їдкого натру за

експозиції 2 год або теплим (30 °С) дезінфекційним розчином, у яко-

му міститься 3 % формальдегіду і 3 % їдкого натру, з розрахунку

1 л/м

, упродовж 3 год. Продезінфіковані предмети промивають во-

дою і висушують. Забруднені бджолиними фекаліями стільники пе-

ретоплюють на віск, придатні для використання порожні стільники

зволожують з двох боків 1 %-м розчином хлориду йоду впродовж 3 год

або 2 %-м розчином формальдегіду — 4 год. Після промивання та ви-

сушування стільники придатні для використання за призначенням.

Спецодяг (комбінезони, халати), лицеві сітки, рушники кип’ятять у

воді впродовж 10 хв або занурюють у 1 %-й розчин хлораміну на 4 год

чи в 2 %-й розчин формальдегіду на 2 год. Карантинні обмеження

знімають з пасіки через один рік після ліквідації хвороби і проведен-

ня остаточної дезінфекції та інших передбачених санітарних заходів.

Хронічний вірусний параліч

(Paralysis chronica apium, чорна

хвороба, параліч, синдром чорного облисіння, хвороба лісового взят-

ку) — вірусна хвороба бджолиних сімей, що характеризується озна-

ками ураження нервової системи, почорнінням та облисінням доро-

слих медоносних бджіл, масовою їх загибеллю.

Історична довідка. Параліч бджіл вірусної етіології вперше опи-

сав Бернсайд у 1933 р., детальне вивчення хвороби було проведено

Батлером (1943) і Бейлі (1963). Захворювання на хронічний вірус-