Каришева А.Ф. Спеціальна епізоотологія

Подождите немного. Документ загружается.

6. Хвороби молодняку

Патогенез. Після проникнення в кишки аліментарним шляхом (з

молоком, водою, кормом) сальмонели швидко розмножуються, спри-

чинюючи розвиток специфічного для цього захворювання гострока-

тарального, а згодом крупозно-дифтеритичного запалення кінцево-

го відрізку клубової кишки та товстого відділу кишок. Аерогенне

зараження у телят зумовлює катаральну бронхопневмонію. За сеп-

тичної форми бактерії з кишок проникають у кров, спричинюють

бактеріємію, а згодом — гостру септицемію з гіперплазією лімфовуз-

лів та селезінки, гострим катаральним запаленням слизової оболо-

нки кишок, набряком легень, ураженням серцево-судинної системи,

токсико-дистрофічними процесами в паренхіматозних органах.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період у моло-

дняку триває від кількох годин до 5 – 8 діб. У телят, поросят, ягнят

перебіг хвороби гострий, іноді підгострий або хронічний, у лошат —

гострий та підгострий.

телят

ягнят

раннього віку за гострого перебігу відмічають

різке підвищення температури тіла до 41,5 – 42 °С, слабкість, при-

гнічення, прискорення пульсу й дихання, відмову від молозива. На-

прикінці другого дня з’являється профузний пронос. Виділення ма-

ють сірувато-жовтий колір, містять значну кількість слизу у вигляді

сіруватих тяжів, бульбашки газу, пізніше з’являються прожилки кро-

ві. Телята гинуть упродовж 4 – 7 діб. У деяких телят сальмонельоз

протікає у формі сепсису й закінчується смертю без розвитку ентери-

ту. В цих випадках може спостерігатися гострий артрит, кульгання.

У разі виникнення сальмонельозу серед телят 1 – 3-місячного ві-

ку хвороба проходить хронічно, з розвитком бронхопневмонії.

У хворих телят тривалий час зберігається підвищена температура

тіла, спостерігається масовий кашель, особливо зранку під час під-

йому, з носової порожнини витікають слизисто-гнійні виділення.

Аускультацією виявляють бронхіальне дихання та вологі хрипи.

Тривалість хвороби — 1,5 – 2 міс. У тільних корів можливі аборти.

поросят-сисунів

, а також у

поросят відлученого віку

на почат-

ку ензоотії перебіг сальмонельозу гострий. Спостерігаються гаря-

чка, пригніченість, відсутність апетиту, напади блювання, пронос.

На 2 – 4-ту добу захворювання шкіра в ділянці підгруддя, черева й

вух набуває синьо-червоного забарвлення, загальний стан хворих

поросят погіршується. Наприкінці хвороби температура тіла спадає

нижче норми, поросята гинуть упродовж 5 – 10 діб з ознаками си-

льної слабкості.

поросят

відлученого віку

сальмонельоз перебігає хронічно, іно-

ді підгостро. За підгострого перебігу гарячка стає переміжною,

пронос чергується із запором. Апетит мінливий, спостерігаються

спрага, швидке схуднення, задишка, кашель. Тривалість хвороби —

3 – 5 тижнів. За хронічного, найбільш характерного перебігу

Сальмонельоз

451

сальмонельозу, відмічаються хронічні ентерити і пневмонії. Шкіра

хворих поросят бліда, набуває сіруватого кольору, волосся втрачає

блиск, грубішає, з часом розвивається струпоподібна екзема. Спо-

стерігається рецидивний пронос з гнильним запахом, випорожнен-

ня мають жовто-сірий колір, часто містять домішки фібрину або

згустки крові. У багатьох випадках хвороба ускладнюється пнев-

монією, з’являються кашель, виділення з носа, пригнічення, при-

скорене дихання черевного типу, іноді судоми, потовщення суглобів.

Хворі поросята відстають у рості, погано відгодовуються, більшість із

них гине або їх вибраковують. У інфікованих свиноматок можливі

аборти.

лошат

перебіг сальмонельозу гострий, характеризується

пропасницею, відсутністю апетиту, проносом, іноді гемоглобінурією.

Захворілі лошата нерідко гинуть упродовж перших 1 – 3 діб життя.

Патологоанатомічні зміни. У телят і поросят за гострого перебігу

сальмонельозу на розтині виявляють набряки, катаральне запа-

лення слизової оболонки тонкого відділу кишок та шлунка, крово-

виливи в дванадцятипалій кишці, шлунку, на епікарді, брижі, гі-

перплазію мезентеріальних лімфовузлів та селезінки, значне збіль-

шення, соковитість пейєрових бляшок і солітарних фолікулів.

телят

за хронічного перебігу сальмонельозу виявляють значні

ураження легень — серозно-катаральну або крупозну пневмонію,

осередки некрозу, а також плеврити, перикардити, артрити колін-

ного й скакального суглобів. Середостінні та бронхіальні лімфовуз-

ли збільшені в об’ємі, іноді в них виявляють сирнисті некротичні

осередки жовтого кольору. Селезінка значно збільшена, печінка

набрякла, в’яла, з осередками некрозу.

поросят

при хронічному перебігу хвороби основні зміни вияв-

ляють у товстому відділі кишок — дифтеритичні та виразково-

некротичні процеси в сліпій, ободовій, частково клубовій кишках,

ураження пейєрових бляшок і солітарних фолікулів, які різко збіль-

шені в об’ємі, просочені фібринозним ексудатом, у вигляді струпів

виступають на поверхні висівкоподібного нальоту. Після їх некрозу

та відторгнення з’являються різного розміру виразки з плоскими,

інколи валикоподібно припіднятими краями та некротичними ма-

сами на дні. Дифтеритичні струпи та виразки знаходять також у

шлунку й мигдаликах. У тонкому відділі кишок відмічають гостро-

катаральне запалення, у лімфатичних вузлах та паренхіматозних

органах — некротичні осередки. Інколи спостерігають катаральну

або катарально-гнійну бронхопневмонію.

ягнят

при розтині виявляють геморагічне запалення слизової

оболонки сичуга і тонких кишок, гіперплазію лімфатичних вузлів,

збільшення селезінки.

6. Хвороби молодняку

Діагноз установлюють на підставі епізоотологічного обстеження

господарства, клінічної картини хвороби, даних розтину трупів за-

гиблих чи забитих тварин та результатів лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Передбачає мікроскопічне досліджен-

ня мазків з патологічного матеріалу та виділених культур, забарв-

лених за Грамом або флуоресціюючими сальмонельозними

О-сироватками; виділення чистих культур збудника на диферен-

ціювально-діагностичних середовищах; ідентифікацію виділених

культур за культурально-біохімічними ознаками; ідентифікацію

виділених культур за допомогою пластинчастої РА з саль-

монельозною полівалентною О-аглютинувальною сироваткою, потім

Н-аглютинувальними сироватками першої і другої фаз.

У лабораторію для зажиттєвої діагностики направляють пробу

фекалій з прямої кишки за наявності у них крові, плівок слизу і

гною.

Для посмертної діагностики направляють свіжі трупи дрібних

тварин і птиці; від трупів великих тварин надсилають паренхіма-

тозні органи (печінку з жовчним міхуром і лімфатичними вузлами,

селезінку, нирку), мезентеріальні лімфатичні вузли, трубчасту кіст-

ку. В разі підозри щодо хронічної форми сальмонельозу від свиней

надсилають також сліпу кишку з її вмістом, від телят — змінені ді-

лянки легень; при абортах — свіжий плід з плодовими оболонками

та навколоплідну рідину.

Діагноз на сальмонельоз вважають установленим, якщо виділе-

на культура має характерні для сальмонел морфологічні, культу-

ральні та біохімічні властивості і дає чіткі результати в реакції аг-

лютинації з відповідними аглютинувальними монорецепторними

сироватками. У сумнівних випадках проводять біопробу на білих

мишах, яким досліджувану культуру вводять підшкірно в дозі 0,2 –

0,3 мл у концентрації 50 – 100 млн мікробних тіл в 1 мл. Заражені

миші гинуть упродовж 3 – 10 діб.

Диференціальна діагностика. У поросят під час установлення ді-

агнозу на сальмонельоз потрібно виключити чуму, дизентерію, еше-

рихіоз (колібактеріоз), вірусний трансмісивний гастроентерит; у те-

лят виключають ешерихіоз (колібактеріоз) і диплококову інфекцію;

у ягнят виключають анаеробну дизентерію; у всіх тварин виключа-

ють діарею незаразної етіології. За клінічними та патологоанатомі-

чними ознаками сальмонельоз подібний до чуми свиней, однак

при чумі хворіють свині різного віку, захворювання супроводжуєть-

ся тривалою високою температурою тіла, геморагічним діатезом. У

селезінці спостерігають інфаркти, у лімфовузлах — «мармуровість»;

у кишках виявляють некротичні ураження, в клубовій та сліпій

кишках — характерні «бутони». Слід пам’ятати про часті випадки

ускладнення чуми сальмонельозною інфекцією. Дизентерія

Сальмонельоз

проходить лише гостро, уражає свиней будь-якого віку, характерною

клінічною ознакою є кривавий пронос, некротичний коліт. Ефекти-

вним є застосування осарсолу та інших протидизентерійних препа-

ратів. Вірусний трансмісивний гастроентерит ура-

жує поросят до 15-денного віку, перебіг хвороби гострий, з високою,

майже 100 %-ю летальністю. У кишках відсутні дифтеритичні змі-

ни. На колібактеріоз хворіють в основному новонароджені по-

росята й телята. Перебіг хвороби гострий, спостерігається «білий»

пронос, ентерити, але не коліти. При бактеріологічному дослідженні

виділяють кишкову паличку. У разі диплококової інфекції

з органів телят виділяють патогенну культуру диплокока. Анае-

робна дизентерія ягнят характеризується масовістю, крива-

вим проносом, високою летальністю. Характерним є виразковий ге-

морагічний процес у тонкому відділі кишок, змін селезінки не спо-

стерігається. При бактеріологічному дослідженні виділяють анаероб-

ну паличку. Діареї незаразної етіології виникають після

згодовування недоброякісних кормів, характеризуються масовістю;

температура тіла не підвищується. У посівах з органів збудники ін-

фекційних захворювань не виділяються.

Лікування. З лікувальною метою широко застосовують антибіо-

тики, сульфаніламідні, нітрофуранові та комбіновані препарати.

Використовують полівалентну гіперімунну антитоксичну сироватку

проти паратифу телят, поросят, ягнят, овець і птиці; полівалентну

антитоксичну сироватку проти паратифу та колібактеріозу телят,

ягнят, овець і птиці; бівалентну антитоксичну сироватку проти па-

ратифу і колібактеріозу телят, а також бактеріофаг проти паратифу

телят і поросят. Проводять симптоматичну терапію, забезпечують

повноцінну дієтичну й вітамінну годівлю, а за підгострого та хроніч-

ного перебігу хвороби дають ацидофілін, АБК і ПАБК, використову-

ють антибіотики, сульфаніламідні, нітрофуранові та комбіновані

препарати, які запобігають розвитку патогенних мікроорганізмів.

Антибіотики вибирають на підставі даних антибіотикограми. Ефек-

тивним є пероральне застосування левоміцетину по 20 – 25 мг тричі

на добу, а також тетрацикліну в дозі 0,03 – 0,05 г/кг 2 – 3 рази на добу

впродовж 4 – 6 діб, синтоміцину й тераміцину в дозі 0,02 – 0,04 г/кг

тричі на добу впродовж 5 діб, фуразолідону по 0,2 – 0,5 г (залежно

від віку) 2 – 3 рази на добу з молоком, біовітину й біовіту-40 відповід-

но по 80 і 200 мг/кг. При пневмоніях антибіотики (суміш 5 – 10 тис.

ОД/кг пеніциліну і 2,5 мл емульсії екмоліну) вводять внутрішньо-

м’язово. Виражений лікувальний ефект спостерігається також при

застосуванні неоміцину в дозі 100 тис. ОД/кг.

Більш ефективним є сумісне застосування антибіотиків із суль-

фаніламідними препаратами — норсульфазолом, етазолом, дисуль-

фаном, сульцимідом. Добова доза сульфаніламідних препаратів у

6. Хвороби молодняку

перший день лікування має становити не менш як 0,1 г на 1 кг маси

тварини на чотири прийоми, у наступні дні добову дозу зменшують

на 1/4. Застосовують нітрофуранові препарати — фуразолідон, фу-

радонін, фуразонал. Фуразолідон дають усередину з молоком теля-

там по 0,2 – 0,3 г, поросятам — 0,2 г, ягнятам — 0,12 г двічі–тричі

на день. Рекомендується також ендофарм, діарекс, тримеразин,

триметосул, рифавет, оксикан, а після закінчення курсу лікуван-

ня — різні пробіотики (АБК, ПАБК, сухий ацидофілін та ін.). Хво-

рим телятам і поросятам перорально впродовж 3 діб через кожні

2 год 3 рази застосовують бактеріофаг проти паратифу з розрахунку

1 – 2 мл/кг. За 10 – 15 хв перед даванням бактеріофага випоюють

3 – 5 %-й розчин питної соди з розрахунку 0,2 – 0,5 мл/кг для нейтра-

лізації в шлунку соляної кислоти. Після 3 діб лікування бактеріофа-

гом роблять перерву на 1 – 2 доби, а далі за потреби лікування мож-

на продовжити. Особливу увагу слід звертати на дієту, не можна до-

пускати згодовування молочнокислого й кислого корму, треба засто-

совувати послаблювальні й дезінфекційні препарати. Добрі резуль-

тати дає одночасне застосування хворим телятам і поросятам бакте-

ріофага в дозі 30 – 40 мл та специфічної сироватки в дозі 40 – 50 мл.

Нині для профілактики й лікування сальмонельозу у телят, по-

росят, ягнят, птиці рекомендується Енвет-1, водазоль, споролакт,

моноспорин-ПК, біфідумбактерин ветеринарний, хвойна хлорофіль-

но-каротинова паста (В. П. Литвин, 2000).

Імунітет. Перехворілі на сальмонельоз тварини набувають три-

валого нестерильного імунітету. З метою формування пасивного ко-

лострального імунітету у новонароджених телят, поросят і ягнят

вакцинують глибокотільних самок концентрованою формолгалуно-

вою вакциною проти сальмонельозу дворазово в дозах 10 і 15 мл з

інтервалом 8 – 10 діб.. Для пасивної імунізації застосовують поліва-

лентну антитоксичну сироватку проти сальмонельозу телят, ягнят,

поросят, овець і птиці та полівалентну антитоксичну сироватку про-

ти сальмонельозу і колібактеріозу телят, ягнят, овець і птиці. Пре-

парати вводять внутрішньом’язово в дозах: телятам — 15 – 40 мл,

ягнятам — 5 – 10 мл, старшим вівцям — 60 – 100 мл.

Для активної імунізації молодняку запропоновано цілий ряд

живих та інактивованих вакцин, призначених для щеплення різ-

них видів тварин. Залежно від епізоотичної ситуації використову-

ють вакцину проти сальмонельозу телят із атенуйованого штаму

S. dublin, яка після одноразового введення формує несприйнятли-

вість упродовж 6 міс; вакцину проти сальмонельозу молодняку з

атенуйованого штаму S. typhimurium i S. dublin; вакцину проти саль-

монельозу свиней із супресорного ревертанта S. chjleraesuis, якою

щеплюють поросят внутрішньом’язово або перорально. Імунітет піс-

Сальмонельоз

ля введення живих вакцин зберігається не менш як 6 міс. Вакцину

живу суху проти сальмонельозу свиней зі штаму ТС-177 використо-

вують для вакцинації поросят 40 – 45-денного віку. Імунітет настає

через 10 – 14 діб після другого введення вакцини і триває не менш

як 6 міс.

До інактивованих вакцин, які знайшли практичне застосування,

належать: концентрована формолгалунова вакцина проти сальмо-

нельозу (паратифу) телят, призначена для щеплення телят і тіль-

них корів; концентрована формолгалунова вакцина проти паратифу

поросят, призначена для щеплення поросят і супоросних свинома-

ток; вакцина проти сальмонельозу, пастерельозу й ентерококової

інфекції поросят; формолтіомерсалова полівалентна вакцина проти

сальмонельозу овець; полівалентна вакцина проти сальмонельозу і

колібактеріозу хутрових звірів.

Профілактика та заходи боротьби. Щоб запобігти появі сальмо-

нельозу в благополучному господарстві, комплектування стада по-

трібно проводити тваринами з благополучної щодо цього захворю-

вання ферми, а в період карантину обов’язково досліджувати сиро-

ватки їхньої крові за допомогою РА, а фекалій — бактеріологічним

методом для своєчасного виявлення приховано інфікованих тварин.

Особливу увагу слід звертати на додержання чистоти в родильних

приміщеннях, профілакторіях, телятниках, забезпечення маточного

поголів’я впродовж усього періоду вагітності й лактації повноцін-

ним раціоном та прогулянками. Усі корми тваринного походження

(м’ясо-кісткове, рибне борошно, комбікорми), що надходять у госпо-

дарство, обов’язково досліджують на відсутність сальмонел.

У неблагополучних щодо сальмонельозу господарствах проводять

планову вакцинацію, дезінфекцію, дератизацію, дезінсекцію. Реко-

мендується з профілактичною метою згодовувати молодняку аци-

дофілін, АБК та ПАБК.

У разі виникнення хвороби господарство оголошують неблагопо-

лучним щодо сальмонельозу, в ньому запроваджують карантинні

обмеження, припиняють будь-які перегрупування тварин, введення

та виведення їх з ферми. Проводять поголовний клінічний огляд і

термометрію молодняку неблагополучної ферми. Хворих та підо-

зрюваних щодо захворювання тварин негайно ізолюють і лікують.

Решту молодняку сприйнятливого віку щеплюють протисальмоне-

льозними вакцинами. Хронічно хворих тварин і тих, що відстають у

рості та розвитку, вибраковують, перехворілих свиноматок і овець

після абортів утримують ізольовано від здорових, відгодовують і

здають на забій.

Приміщення, де перебували хворі тварини, ретельно очищають

та дезінфікують. Гній знезаражують біотермічним методом. Ферму

6. Хвороби молодняку

оголошують благополучною щодо сальмонельозу через 30 діб після

ліквідації захворювання, проведення комплексу ветеринарно-сані-

тарних, зоогігієнічних і господарських заходів, дератизації та оста-

точної дезінфекції. Для дезінфекції приміщень застосовують 4 %-й

гарячий розчин їдкого натру, розчин хлорного вапна, що містить

3 % активного хлору, 10 %-ву емульсію дезінфекційного креоліну,

20 %-ву суспензію свіжогашеного вапна, 2 %-й розчин формальдегі-

ду. Можливе проведення аерозольної дезінфекції формаліном з

розрахунку 15 мл на 1 м

приміщення за експозиції 6 год.

Сальмонельоз (паратиф) у людини. Спричинюють S. paratyphi

A i B, які зумовлюють загальне септичне захворювання, а також

S. typhimurium, S. enteritidis, S. cholеraesuis, S. dublin pullorum

(gallinarum), що викликають гостроінтестинальну форму хвороби

(харчове отруєння). В останньому випадку сальмонельоз виникає

після поїдання сирих або недостатньо проварених продуктів —

м’яса, молока, яєць, отриманих від хворих на паратиф тварин, або

контамінованих під час забою тварин, розбирання та зберігання

туш м’ясних продуктів. Харчові продукти можуть бути контаміно-

вані також сальмонелоносіями — людьми, котами, собаками, гри-

зунами та механічними переносниками збудника хвороби — му-

хами й тарганами. У разі порушення санітарного режиму виготов-

лення м’ясних і рибних кулінарних виробів (котлет, холодців, паш-

тетів, ліверної та кров’яної ковбас) створюються сприятливі умови

для розмноження сальмонел у продуктах і виникає велика загроза

харчових токсикоінфекцій. Захворювання людини може розпоча-

тися уже в перші 24 год після зараження, інфекція має гострий

характер, супроводжується пропасницею, ознобом, блюванням,

проносом, м’язовою та суглобовою болючістю, триває кілька днів.

Прогноз у разі своєчасної й правильної антибіотикотерапії сприят-

ливий. Після одужування у людини можливе тривале бактеріоно-

сійство.

З метою профілактики сальмонельозу у людей слід чітко до-

тримуватись усіх ветеринарно-санітарних вимог у період передза-

бійного утримання тварин, під час їх забою, виготовлення м’ясної

продукції, а також забезпечувати виконання вимог ветеринарно-

санітарного режиму роботи молочних і кулінарних підприємств та

їдалень. Не дозволяється реалізація на загальних підставах м’яса

та субпродуктів при вимушеному забої тварин, вживання в їжу

сирих гусячих і качиних яєць та інших продуктів, що потребують

спеціальної переробки і цільового використання. Працівникам ха-

рчових підприємств потрібно регулярно перевірятись на сальмо-

нелоносійство. Слід систематично вести боротьбу з гризунами, му-

хами, тарганами.

Колібактеріоз

457

Колібактеріоз

(Colibacteriosis, ешерихіоз, колібацильоз, колідіа-

рея, колісепсис) — гостре захворювання телят, поросят, ягнят, кур-

чат і молодняку хутрових звірів, що проявляється профузним про-

носом, зневодненням організму, ознаками тяжкої інтоксикації, іноді

— септицемією.

Історична довідка. Заразний характер так званого «білого проно-

су сисунів» установив Обіх у 1865 р. Збудник колібактеріозу вперше

був виділений з фекалій хворої дитини у 1885 р. Ешеріхом, на честь

якого і був названий ешерихією. У 1893 р. Йєнсен висловив припу-

щення, що кишкова паличка спричинює «білий пронос» у телят.

Мейснер зі співробітниками (1931) виділив кишкову паличку з тру-

пів новонароджених поросят, у яких була діарея. Кауфман (1947)

розробив серологічну класифікацію ешерихій. Значний внесок у

вивчення колібактеріозу зробили Р. А. Ціон, А. Г. Малявін, Н. А.

Міхін, М. А. Сидоров, Я. Є. Коляков, Л. К. Волинець.

Хвороба поширена в багатьох країнах, особливо в господарствах з

незадовільним ветеринарно-санітарним станом. Економічні збитки

зумовлюються масовим захворюванням та загибеллю новонародже-

них тварин, а також витратами на ліквідацію інфекції.

Збудник хвороби — ентеропатогенна кишкова паличка

Escherichia coli, що належать до родини Enterobacteriaceae, роду

Escherichia і на відміну від непатогенних серотипів, які постійно

перебувають у кишках тварин і людини, мають адгезивні та токси-

генні властивості. У морфологічному відношенні E. coli являє собою

досить товсту (0,5…0,7 мкм), коротку (2…4 мкм), грамнегативну па-

личку, окремі штами якої мають джгутики, які забезпечують їй ру-

хливість. Спор і капсул не утворює. Добре культивується на звичай-

них живильних середовищах, спричинюючи в МПБ інтенсивне по-

мутніння та утворення осаду на дні пробірки. На поверхні МПА че-

рез 18 – 24 год утворює невеликі вологі округлі опуклі колонії сіро-

білого кольору. На елективному середовищі Ендо кишкова паличка

формує характерні круглі, плоскі, соковиті малиново-червоні коло-

нії з металічним блиском. На середовищі Левіна виростають неве-

ликі округлі колонії чорного або темно-фіолетового кольору. Енте-

ропатогенні штами кишкової палички утворюють екзотоксин, який

має нейротропні й некротизуючі властивості, та ендотоксин, що

спричинює дегенеративні зміни в кишках. Ешерихії мають складну

антигенну структуру і різняться між собою за соматичним О-анти-

геном, поверхневим К-(капсульним) антигеном та джгутиковим

Н-антигеном, а також за адгезивним фібрилярним (війчастим) піл-

антигеном. Установлено за О-антигеном понад 170 серогруп ешери-

хій, 100 різних варіантів К-антигену, близько 60 типів Н-антигенів.

6. Хвороби молодняку

458

Більш токсичними вважаються штами кишкової палички, що міс-

тять К-антиген, більш адгезивними — фібрилярний (війчастий) піл-

антиген, який забезпечує мікробу здатність «прилипати» до епітелі-

альних клітин слизової оболонки кишок. Чіткого взаємозв’язку між

серогруповою належністю ешерихій та видовою сприйнятливістю до

них тварин не виявлено. Проте установлена властивість ешерихій

окремих О-серогруп частіше спричинювати захворювання у молод-

няку окремих видів тварин. Так, у телят коліентеритну форму хво-

роби частіше спричинюють ешерихії серогруп 08, 09, 015, 026, 041,

05, 0101, 0116, 0117, рідко — 0141, 0149, септичну форму — 078,

0115, 086; у ягнят — 08, 09, 026, 078, 0111, 0127; у поросят — 08, 09,

020, 026, 045, 049, 054, 0101, 0137, 0138, 0139, 0141, 0142, 0147, 0149.

Штами ешерихії, що належать до серогруп 0111 і 0126, викликають

набрякову форму колібактеріозу. Ешерихії цих двох серогруп про-

дукують гемолізин та коліцин, що пригнічують інші ентеробактерії.

Серед тварин одного й того самого неблагополучного господарства

можуть одночасно циркулювати ешерихії, що належать до кількох

серологічних груп. Ентеропатогенні штами кишкової палички, які

виділяються від хворих та загиблих тварин, патогенні для білих

мишей при внутрішньовенному та внутрішньочеревному введенні.

Кишкова паличка досить стійка у зовнішньому середовищі: у фе-

каліях зберігається до 30 діб, у воді, ґрунті, гною та тваринницьких

приміщеннях — кілька місяців. При нагріванні до 60 °С гине через

15 хв, до 75 °С — через 30 с, до 100 °С — миттєво. Швидко інактиву-

ється під дією дезінфекційних засобів у звичайних концентраціях.

Просвітлений розчин їдкого натру, 2 %-й розчин формаліну, 10 %-ва

емульсія дезінфекційного креоліну знищують кишкову паличку

впродовж кількох хвилин.

Епізоотологія хвороби. Колібактеріоз уражає новонароджений

молодняк усіх видів тварин: телят віком 2 – 7 днів (іноді до 30-

денного віку), ягнят — з перших днів життя до 2 – 3-тижневого віку

(іноді до 5 – 7-місячного віку), поросят — з перших днів життя до

20–денного віку, лошат — з перших днів життя, курчат — від 1- до

90-денного віку, а також у період яйцевідкладання, хутрових зві-

рів — у віці 1 – 5 днів, значно рідше — у 6 – 10-денному віці. У по-

росят до відділення від свиноматки, а також упродовж наступних

2 – 3 тижнів колібактеріоз може спостерігатись у формі набрякової

хвороби. Колібактеріоз з’являється, як правило, без занесення ззов-

ні і може набувати великого поширення зі значним відходом мо-

лодняку. У виникненні цієї хвороби вирішальне значення мають

такі фактори, як неповноцінна годівля та неправильне утримання

корів під час тільності; порушення санітарних вимог під час оте-

лення; затримка при випоюванні молозива телятам і його низька

якість; відхилення від нормативних параметрів вирощування ново-

Колібактеріоз

459

народжених тварин; невиконання ветеринарно-санітарних заходів

та правил особистої гігієни обслуговуючим персоналом. Джерелом

збудника інфекції є хворі та перехворілі телята (ягнята, поросята), а

також матері — носії патогенних серотипів кишкової палички, які з

фекаліями, іноді з сечею, виділяють у навколишнє середовище зна-

чну кількість збудника хвороби. Факторами передавання збудника

можуть бути предмети догляду, посуд, повітря, одяг та взуття обслу-

говуючого персоналу, контаміновані виділеннями хворих тварин, а

також мухи, воші, миші, щури, коти, різні види птахів (механічні

переносники збудника). Зараження відбувається головним чином

через травний канал під час випоювання забрудненого кишковими

паличками молозива, води, ссання забрудненого вим’я, облизуван-

ня контамінованих ешерихіями предметів (годівниці, стіни кліток),

особливо до першого одержання молозива. Можливе внутрішньоут-

робне зараження та народження інфікованих тварин.

У разі інфікування через травний канал розвивається ентеритна

форма хвороби, при зараженні через слизові оболонки носа, лімфо-

глоткове кільце, пупковий канал — септична форма. Спочатку за-

хворюють слабкі тварини, а згодом, після підсилення вірулентності

збудника в результаті його пасажів та кількісного збільшення вна-

слідок масових проносів, заражаються й міцні, добре розвинені тва-

рини. У виникненні та перебігу колібактеріозу важливим фактором

є низька резистентність новонародженого молодняку, що зумовлю-

ється його своєрідним фізіологічним та імунобіологічним станом,

пов’язаним з відсутністю в крові власних гамма-глобулінів і можли-

вістю компенсації їх лише за рахунок своєчасного вживання моло-

зива (не пізніше 2 год після народження). Разом з тим слизова обо-

лонка тонкого відділу кишок новонароджених тварин інтенсивно

адсорбує і транспортує в кров усі білки, що надходять у нативному,

не перетравлееному стані, в тому числі й мікроорганізми. Бар’єрна

функція печінки в цей час також знижена, імунна система функціо-

нує дуже слабко і не здатна здійснювати синтез власних глобулінів.

Тому захисні білки у вигляді імуноглобулінів новонароджені твари-

ни одержують тільки від своїх матерів з молозивом. Якщо новонаро-

джені тварини своєчасно не одержують молозива, то мікроорганіз-

ми, в тому числі й ешерихії, що проникають у травний канал, почи-

нають швидко розмножуватись і викликають захворювання. Харак-

тер розвитку патологічного процесу при колібактеріозі значною мі-

рою залежить від шляхів проникнення збудника в організм сприй-

нятливих тварин та ступеня його вірулентності.

Патогенез. У разі надходження в організм аліментарним шля-

хом ешерихії, що мають адгезивний піл-антиген, прилипають до

епітеліальних клітин ворсинок слизової оболонки тонкого відділу