Каришева А.Ф. Спеціальна епізоотологія

Подождите немного. Документ загружается.

1. Хвороби, спільні для кількох видів тварин

ослаблення організму, розвиваються паралічі. Загибель настає на

3 – 7-му добу.

У видужалих тварин часто спостерігаються ускладнення у ви-

гляді стійких парезів або паралічів окремих груп м’язів. У кітних

овець і кіз характерним симптомом лістеріозу вважають аборти й

мастити. У

ягнят

хвороба виявляється у 2 – 15-денному віці. Має

септичну форму, без ознак ураження нервової системи. Спосте-

рігається пригніченість, гарячка, відсутність апетиту, слабкість,

пронос з домішкою крові. Більшість ягнят гине на 2 – 3-тю добу

хвороби.

свиней

різних вікових груп лістеріоз виявляється неоднаково.

поросят-сисунів

та

підсвинків

хвороба проходить у нервовій

формі з різко вираженими симптомами менінгоенцефаліту. У за-

хворілих свиней спостерігаються короткочасне підвищення темпе-

ратури до 40 – 41 °С, збудження, судоми, часті жувальні рухи,

м’язове дрижання, порушення координації рухів, парези та паралічі

кінцівок. У поросят-сисунів хвороба часто має септичну форму,

що супроводжується сильно вираженою загальною слабкістю, по-

вною відсутністю апетиту, посинінням шкіри в ділянці черева й вух,

кон’юнктивітом, ринітом. При підгострому перебігу у поросят

відмічається кашель, виділення з носа, пронос. У

дорослих свиней

перебіг хвороби підгострий або хронічний. Спостерігаються

схуднення, анемія, кашель, відмова від корму, некоординовані рухи,

посмикування м’язів, деяка ригідність передніх кінцівок. Інколи

лістеріоз виявляється лише абортами у свиноматок. Тривалість хво-

роби — 2 – 3 тижні. У свиней можлива безсимптомна інфекція, що

супроводжується тривалим лістеріоносійством.

коней

лістеріоз має спорадичний прояв. Відмічається рефлек-

торна збудливість, порушення координації рухів, кон’юнктивіт, жов-

тяничність склери, субгарячкова температура, парези кінцівок.

собак

спостерігаються явища енцефаліту, ослаблення зору.

кролів

відмічається септична, дуже рідко — нервова форма

хвороби. У вагітних самок бувають аборти, гангренозний метрит,

загибель хворих маток і муміфікація плодів. У

норок

— аборти, па-

тологічні пологи, народження мертвих цуценят і загибель самок.

При лістеріозі

птиці

частіше захворює молодняк з явищами гост-

рого або хронічного сепсису та домінуючими ознаками кахексії. Лі-

стеріоз може ускладнювати перебіг інших захворювань вірусної й

паразитарної етіології.

людини

описані ангінозно-септична, нервова, септикотифозна,

септикогранульоматозна, очно-залозиста та шкірна форми лістеріо-

зу. У вагітних жінок можуть бути аборти. Люди заражаються під час

догляду за хворими тваринами, розтину трупів, вживання в їжу ін-

фікованих продуктів (м’яса, молока, сиру), а також під час роботи з

Лістеріоз

161

культурами лістерій. Можливе зараження при вживанні в їжу ран-

ніх овочів з ділянок, що оброблялись незнезараженими стічними

водами та гноєм. Перебіг лістеріозу у людей — надгострий, го-

стрий, підгострий і хронічний. Встановлено лістеріоносій-

ство. Прогноз хвороби в разі раннього лікування — сприятливий.

Патологоанатомічні зміни. Залежать від клінічного прояву хво-

роби. При нервовій формі виявляються ін’єкція судин та набряк

головного мозку, крововиливи в мозковій тканині, деяких внутрішніх

органах. У свиней інколи спостерігаються гострокатаральні процеси

в травному каналі. При септичній формі у молодняку відміча-

ються гіперемія та набряк легень, застійні явища й крововиливи на

серозних і слизових оболонках; дистрофічні процеси та некротичні

осередки в печінці, нирках, селезінці, міокарді; гіперемія селезінки

та лімфовузлів. Для генітальної форми лістеріозу характерні

ендометрити і метрити. У печінці, селезінці, головному мозку абор-

тованих плодів виявляються типові для лістеріозу некротичні вуз-

лики. Під час гістологічного дослідження патологічного матеріалу

встановлюється мікрофокусний енцефаліт, набряк та дегенерація

нейронів, нейрофагія, проліферативні процеси в головному й спин-

ному мозку. Іноді виявляється зерниста дистрофія клітин печінки

та нирок, дрібноосередкова бронхопневмонія. У різних паренхімато-

зних органах спостерігаються гранульоми з клітин

лімфоїдно-гістіоцитарного типу.

Діагноз на лістеріоз установлюють на підставі епізоотологічних

даних, клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних і гістологіч-

них змін, а також результатів лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Включає мікроскопічні, бактеріологі-

чні, серологічні та біологічні дослідження. У лабораторію надси-

лають свіжі трупи дрібних тварин або голову (головний мозок),

уражені ділянки легенів, паренхіматозні органи (частину печінки,

селезінку, нирки) великих тварин, у разі абортів — плід і його

оболонки, виділення зі статевих органів. Від хворих тварин на по-

чатку хвороби направляють кров, від перехворілих — сироватку

крові. При маститах для дослідження відбирають молоко з ураже-

них часток вимені. Патологічний матеріал надсилають свіжим або

консервованим у 30 %-му розчині гліцерину. Мікроскопічні дослі-

дження передбачають мікроскопію тонких мазків, мазків-відбитків

та гістозрізів з головного мозку, паренхіматозних органів, а також

з молока та іншого нативного патологічного матеріалу; мазків з

бульйонної та агарової культури; мазків з центрифугатів суміші

різного патологічного матеріалу. Виготовлені мазки фарбують за

Грамом для виявлення під мікроскопом характерних грампози-

тивних паличок або люмінесцентною лістеріозною сироваткою для

1. Хвороби, спільні для кількох видів тварин

виявлення в патологічному матеріалі світіння лістерій у люмінес-

центному мікроскопі.

З метою виділення чистої культури лістерій проводять густі посі-

ви з патологічного матеріалу на м’ясопептонний печінковий бульйон

і агар з 1 % глюкози та 2 – 3 % гліцерину, а також на середовища з

телуритом калію або поліміксином. Посіви інкубують при 37 °С, а

також при 4 °С (для диференціації від інших бактерій, які за цієї

температури не ростуть), з щоденним оглядом їх у перші 3 – 4 доби і

наступним спостереженням упродовж двох тижнів. У разі виявлен-

ня росту культуру пересівають, вивчають морфологічні, культура-

льно-біохімічні (обов’язкова диференціація зі збудником бешихи

свиней) та серологічні показники. Виділену культуру досліджують

за допомогою реакції фаголізису з лістеріозними монофагами та ре-

акції імунофлуоресценції з лістеріозними імунофлуоресцентними

сироватками. Ідентифікацію та серотипізацію виділеної культури

проводять за допомогою краплинної аглютинації на склі з лісте-

ріозними аглютинувальними сироватками — полівалентною та си-

роватками 1-ї і 2-ї серогруп. Біопробу ставлять на білих мишах,

морських свинках, кроликах, яким патологічний матеріал або виді-

лену бульйонну культуру лістерій вводять у дозі 0,3 – 0,5 мл під-

шкірно, кон’юнктивально або внутрішньошкірно. У разі загибелі

заражених тварин проводять патологоанатомічні та бактеріологічні

дослідження з реізоляцією лістеріозної культури. Термін біологічно-

го дослідження — 14 діб. Як діагностичні показники в комплексі з

іншими діагностичними тестами можуть бути використані також

пробіркова реакція аглютинації (РА), реакція непрямої гемаглюти-

нації (РНГА) та реакція зв’язування комплементу (РЗК) з сироват-

ками крові, відібраними у тварин з інтервалом 14 діб. Зростання

титрів специфічних антитіл у парних сироватках крові свідчить про

розвиток у стаді лістеріозної інфекції.

Діагноз на лістеріоз вважають установленим у разі виділення з

патологічного матеріалу грампозитивної поліморфної рухливої

палички, що утворює каталазу і розщеплює з утворенням кислоти

глюкозу, мальтозу, рамнозу і саліцин; позитивної РА виділеної

культури з лістеріозною сироваткою; позитивних результатів лю-

мінесцентно-серологічних досліджень; патогенності виділеної

культури для лабораторних тварин; зростання титрів специфічних

антитіл в РА, РНГА і РЗК у парних сироватках крові від перехво-

рілих тварин.

Диференціальна діагностика. При встановленні діагнозу лісте-

ріоз потрібно відрізняти від сказу, хвороби Ауєскі, злоякісної ката-

ральної гарячки, бруцельозу, кампілобактеріозу, трихомонозу, це-

нурозу (овець), кормових отруєнь. Сказ спостерігається лише в по-

Лістеріоз

кусаних тварин, характеризується значною агресивністю захворілих

тварин, наявністю в головному мозку тілець Бабеша — Негрі, пози-

тивною РІД з антирабічним глобуліном. Хвороба Ауєскі відрі-

зняється від лістеріозу вираженою контагіозністю, швидким і широ-

ким охопленням свиней різного віку, ураженням легень у дорослих

свиней. Діагноз підтверджується характерною біопробою на кролях.

При злоякісній катаральній гарячці виявляється лише

поодинока хвора худоба. Спостерігаються висока температура, ура-

ження очей, стоматит. Результати бактеріологічних та біологічних

досліджень негативні. Бруцельоз, кампілобактеріоз,

трихомоноз супроводжуються абортами, ознак ураження нерво-

вої системи не буває. Під час бактеріологічного дослідження виді-

ляються збудники відповідної хвороби. Ценуроз установлюють на

підставі виявлення в головному мозку ценуруса. Кормові отру-

єння характеризуються масовістю, негативними результатами мі-

кроскопічних і бактеріологічних досліджень, припиняються після

виключення недоброякісного корму.

Лікування. Хворих тварин з ознаками ураження центральної

нервової системи доцільно направляти для забою. Решту хворих і

підозрюваних щодо захворювання на лістеріоз тварин ізолюють і

лікують внутрішньом’язовим введенням антибіотиків тетрациклі-

нового ряду. Ефективне також пероральне застосування біоміцину в

дозі 25 мг, тераміцину — 30 мг/кг маси 2 – 3 рази на добу до зни-

ження температури тіла або амоксициліну (15 %-й розчин внутріш-

ньом’язово чи підшкірно по 1 мл на кожні 15 кг маси один раз на

день упродовж 3 – 5 діб). Після нормалізації температури рекомен-

дують використання пролонгованих препаратів — рифампіцину та

ампіциліну (10 тис. ОД/кг 2 рази на добу), неоміцину (по 10 – 15 тис.

ОД/кг 2 рази на добу). Застосовують також серцеві, обволікаючі, дез-

інфекційні препарати, призначають дієту.

Імунітет. Вивчений недостатньо. Припускають, що основна роль

у захисті організму від лістеріозної інфекції належить клітинному

імунітету, який забезпечує підвищення метаболічної та фагоцитар-

ної активності макрофагів і завершення фагоцитозу. Для активної

імунізації запропоновано суху живу вакцину з авірулентного штаму

лістерій АУФ, яку застосовують для профілактичної імунізації

овець, великої рогатої худоби, свиней і кролів лише у неблагополуч-

них щодо лістеріозу господарствах при спалаху захворювання, або в

господарствах, де захворювання реєструвалося раніше. Вівцям, сви-

ням, кроликам вакцину вводять внутрішньом’язово з внутрішньої

поверхні стегна, великій рогатій худобі — у сідничні м’язи. Вакцину

вводять дворазово з інтервалом 10 діб. Імунітет у щеплених тварин

настає через 10 – 14 діб після вакцинації і зберігається впродовж

одного року. За кілька діб до введення вакцини та 10 діб після щеп-

лення не рекомендується застосовувати антибіотики.

1. Хвороби, спільні для кількох видів тварин

Профілактика та заходи боротьби. Щоб запобігти виникненню

лістеріозу, слід систематично знищувати гризунів, як основний ре-

зервуар лістерій у природі. Комплектування стада (отари) потрібно

проводити тільки тваринами з благополучних господарств. У період

30-денного карантину здійснюють клінічний огляд завезених тва-

рин, а у разі підозри відносно прихованого лістеріоносійства прово-

дять бактеріологічні та серологічні дослідження. Організовують си-

стематичну боротьбу з гризунами, вживають заходів щодо захисту

від них кормосховищ. Комбікорми та м’ясо-кісткове борошно підда-

ють обов’язковому бактеріологічному дослідженню.

У разі появи захворювання господарство (ферму, отару) визнають

неблагополучним щодо лістеріозу, в ньому запроваджують каран-

тинні обмеження, розробляють заходи, спрямовані на ліквідацію

хвороби. Проводять термічну обробку кормів або замінюють їх. Хво-

рих тварин ізолюють і лікують. За рештою тварин установлюють

постійний ветеринарний нагляд, щеплюють їх протилістеріозною

вакциною. Молоко, отримане від хворих тварин, кип’ятять упро-

довж 15 хв або переробляють на топлене масло. На фермах і приле-

глих до них територіях систематично проводять дезінфекцію, дера-

тизацію, дезінсекцію. Комбікорми, сіно, солому зі скирт і стогів, що

були заселені великою кількістю гризунів, піддають термічній обро-

бці при 100 °С упродовж 30 хв, а силосну масу знезаражують біо-

термічним способом.

Господарство вважають благополучним щодо лістеріозу через

2 міс після останнього випадку виділення клінічно хворих тварин

та одержання негативних серологічних результатів за РА, РНГА та

РЗК при дворазовому дослідженні сироваток крові з інтервалом 14 –

20 діб, а також після проведення заключної дезінфекції приміщень

і території ферми. Виведення овець упродовж двох років після оздо-

ровлення господарства від лістеріозу допускається лише за умови

отримання негативних результатів дослідження їхніх сироваток

крові на лістеріоз. Виведення інших видів тварин допускається за

тих самих умов упродовж одного року. У господарствах, які були

неблагополучними щодо лістеріозу, раз на рік, перед переведенням

тварин на стійлове утримання, проводять серологічне обстеження.

Для дезінфекції тваринницьких приміщень при лістеріозі реко-

мендується 3 %-й гарячий розчин їдкого натру з експозицією 3 год;

16 %-й гарячий розчин кальцинованої соди з експозицією 4 год;

5 %-ва гаряча емульсія ксилонафту з експозицією 5 год; 6 %-ва га-

ряча емульсія дезінфекційного креоліну з експозицією 6 год; прояс-

нений розчин хлорного вапна, що містить не менш як 2 % активного

хлору, з експозицією 4 год. Аерозольну дезінфекцію проводять 20 %-м

розчином формальдегіду з розрахунку 20 мл на 1 м

приміщення з

Псевдотуберкульоз

експозицією 4 год; формалін-креоліновою (ксилонафтовою) суміш-

шю, яка складається з трьох частин формаліну, що містить 40 % фор-

мальдегіду, та однієї частини 50 %-ї водної емульсії дезінфекційно-

го креоліну або ксилонафту з розрахунку 15 мл на 1 м

приміщення,

з експозицією 4 год.

Лістеріоз у людини. На лістеріоз хворіють особи, характер роботи

яких пов’язаний з обслуговуванням тварин та переробкою сирої

тваринницької продукції. Описано випадки зараження людей при

купанні в забруднених виділеннями хворих тварин водоймах, а та-

кож під час заготівлі кормів на затоплених луках та плавнях річок,

заселених дикими гризунами, при вживанні в їжу продуктів від ін-

фікованих тварин. Зараження людини відбувається аліментарним і

аерогенним шляхом, а також через ушкоджену шкіру. Інкубаційний

період триває 3 – 7 діб. Описано ангінозно-септичну, окулогланду-

лярну, септикотифозну та септикогранульоматозну форми хвороби.

Заходи щодо захисту людей від зараження лістеріозом під час

догляду за хворими тваринами, розтину інфікованих туш, обробки

сировини, одержаної від хворих тварин, а також під час роботи зі

збудником лістеріозу в лабораторіях і біофабриках ґрунтуються на

чіткому дотриманні особистої профілактики.

Ветеринарні й медичні спеціалісти мають проводити санітарно-

просвітницьку та профілактичну роботу серед населення, працівників

тваринницьких господарств, а також осіб, що займаються заготівлею,

зберіганням, переробкою та реалізацією сировини тваринного похо-

дження.

Псевдотуберкульоз

(Pseudotuberculosis, єрсеніоз) — інфекційне

захворювання різних видів тварин, що супроводжується інтоксика-

цією, утворенням у різних органах казеозних вузликів та сирнисто-

некротичних осередкових уражень, подібних до туберкульозних.

Може хворіти людина.

Історична довідка. Туберкульозоподібне захворювання було впе-

рше описане у гризунів у 1883 р. Маляссе та Віньялем, у овець — у

1891 р. Прейсом і Гінаром, у коней — у 1893 р. Нокардом, у птиці — в

1897 р. Вороновим і Синьовим. У 1899 р. Пфайффер вперше виді-

лив збудника хвороби з лімфатичних вузлів хворого коня і дав йому

назву Васillus pseudotuberculosis. Псевдотуберкульоз реєструється в

різних країнах світу, не завдає відчутних збитків у зв’язку зі спора-

дичним або ензоотичним проявом.

1. Хвороби, спільні для кількох видів тварин

Збудники хвороби — Corynobacterium ovis (pseudotuberculosis) i

Yersenia pseudotuberculosis. Обидва збудники — маленькі, (1…3) ×

× (0,5…1) мкм, поліморфні аеробні бактерії.

С. ovis (pseudotuberculosis) — нерухома грампозитивна паличка,

рівномірно забарвлюється усіма аніліновими фарбами. Спор і кап-

сул не утворює. При культивуванні в МПБ спричинює помутніння

середовища, утворення пластівців та поверхневої плівки. Продукує

екзо- і ендотоксини з гемолітичними, піогенними, дермонекротизу-

ючими властивостями. На МПА утворює маленькі складчасті коло-

нії, які при тривалому культивуванні набувають червонуватого ко-

льору. На кров’яному агарі бактерії утворюють зону β-гемолізу. З

лабораторних тварин до корінобактерій сприйнятливі білі миші,

морські свинки та кролики.

C. ovis можуть тривалий час зберігатись у фекаліях, гною, землі,

м’ясі. Швидко інактивуються 0,25 %-м розчином формальдегіду та

2,5 %-м розчином фенолу.

Y. pseudotuberculosis — рухлива грамнегативна бактерія, фарбу-

ється за Романовським — Гімза біполярно, спор і капсул не утворює.

Росте на звичайних живильних середовищах. У МПБ спричинює по-

мутніння, утворює звислу плівку та осад на дні пробірки. На МПА

через 24 год формує червоні прозорі колонії S-, О- та R-форми. Глад-

кі бактерії S-форми продукують сильні екзо- та ендотоксини. За на-

явністю термостабільних О-антигенів і термолабільних Н-антигенів

у РА розрізняють 6 серотипів збудника, які мають загальний

R-антиген, що забезпечує можливість виготовлення єдиної вакцини

проти всіх серотипів.

Збудник чутливий до дії сонячного випромінювання і висушу-

вання. Швидко руйнується 3 – 5 %-м розчином хлораміну, 4 %-м

розчином формаліну. Довго зберігається в харчових продуктах і во-

ді, де може навіть розмножуватися.

Епізоотологія хвороби. У природних умовах до псевдотуберку-

льозу найсприйнятливіші дикі гризуни, птахи та звірі, менш чут-

ливі вівці, рідко хворіють коні, велика рогата худоба, свині. Захво-

рювання має значне поширення в природі у зв’язку з високою ін-

фікованістю гризунів та диких птахів, формуванням природних

осередків хвороби. Джерелом збудника інфекції можуть бути та-

кож перехворілі сільськогосподарські тварини, які виділяють його

з фекаліями та серозно-гнійними витіканнями з носа. Факторами

передавання можуть бути контаміновані збудником вода, земля,

корми, різні предмети зовнішнього середовища. Зараження відбу-

вається через дихальні шляхи, травний канал, рідше — через

ушкоджену шкіру і, можливо, пуповину. Хвороба частіше виникає

в зимовий період, захворюють у першу чергу молоді тварини на

Псевдотуберкульоз

фоні різкого зниження резистентності організму внаслідок скупче-

ного утримання та неповноцінної годівлі. Хвороба трапляється у

вигляді спорадичних випадків, іноді у формі ензоотії, уражаючи

60 – 70 % ягнят. Летальність серед хворих тварин досягає 14 – 16 %.

Поширенню інфекції у вівчарських господарствах сприяють пору-

шення правил асептики під час кастрації, обрізування хвостів,

стриження шерсті, догляду за пуповиною новонароджених. У де-

яких вівчарських господарствах псевдотуберкульоз набуває стаціо-

нарного характеру і реєструється впродовж 4 – 6 років. При виник-

ненні захворювання, зумовленого Y. pseudotuberculosis, серед свій-

ської птиці та диких птахів, а також зайців, лисиць, нутрій, норок,

щурів інфекція набуває характеру спустошливої епізоотії з дуже

високою летальністю.

Патогенез. Після проникнення в організм корінобактерії осіда-

ють у лімфовузлах, зумовлюючи гнійне запалення, або течією крові

поширюються по всьому організму і спричинюють септицемію, утво-

рення характерних гнійно-некротичних осередків у лімфатичних

вузлах та паренхіматозних органах. Згодом осередки ураження за-

знають казеозного переродження та інкапсуляції. Уражаються кро-

воносна і нервова системи. Тварини гинуть від асфіксії, серцевої

недостатності та кахексії.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 9

– 14 діб. У

овець

псевдотуберкульоз має хронічний перебіг без

виражених клінічних ознак. Виявляється переважно при розтині

трупа після загибелі або під час ветеринарно-санітарної експерти-

зи туш. У клінічно вираженій формі хвороба спостерігається лише

в разі значного ураження органів. Відмічається припухання й бо-

лісність поверхневих лімфатичних вузлів, які згодом стають твер-

дими, безболісними, іноді флуктують. Через кілька днів уражені

лімфатичні вузли розкриваються з виділенням густого жовто-

зеленого гною. При ураженні легень розвивається бронхопневмо-

нія, що характеризується прискореним і утрудненим диханням,

пригніченістю, виснаженням, сухим болісним кашлем, слизисто-

гнійними виділеннями з носа, лобулярним осередковим притуп-

ленням у легенях. Захворювання вимені виявляється в збільшенні

його об’єму, щільності, горбистості. Надвим’яні лімфатичні вузли

запалені, молоко набуває шафранового кольору, має фібринозні

згустки. Розвивається загальна інтоксикація, анемія, наприкінці

3 – 5-го тижня захворілі вівці гинуть. У разі захворювання нирок

спостерігаються явища хронічного пієлонефриту: в сечі виявляють

білок, нирковий епітелій, лейкоцити, циліндри. Хвороба триває 2 –

3 тижні і веде до загибелі. У

баранів

спостерігається опухання та

ущільнення сім’яників і придатків. У

ягнят

часто трапляються за-

1. Хвороби, спільні для кількох видів тварин

палення пуповини та суглобів, під шкірою розвиваються численні

абсцеси.

коней

псевдотуберкульоз супроводжується розвитком виразко-

вого лімфангоїту. На початку хвороби в ділянці нижньої частини

живота й грудної клітки виявляються дифузні болючі припухання

шкіри та підшкірної клітковини, які згодом можуть поширюватися

на вим’я, мошонку, внутрішню поверхню стегон, кінцівки. Надалі

утворюються множинні абсцеси, які визрівають, розкриваються, з

нориці витікає тягучий гній кремового кольору з домішкою крові.

Далі процес поширюється по ходу лімфатичних судин, утворюються

нові абсцеси і виразки. Розвивається генералізований виразковий

процес, який призводить до загибелі тварини. Абсцеси у внутрішніх

органах і мезентеріальних лімфовузлах бувають дуже рідко. У

ко-

бил

можуть виникати мастити і аборти.

Псевдотуберкульоз

птиці

, зумовлений Y. pseudotuberculosis, час-

то набуває гострого перебігу і закінчується раптовою загибеллю.

При підгострому перебігу спостерігаються пронос, виснаження,

блідість сережок і гребеня, паралічі. Летальність птиці становить

30 – 50 %.

Основною клінічною ознакою псевдотуберкульозу у

великої рога-

тої худоби

є пневмонія, бувають мастити і аборти. У

свиней

спосте-

рігаються жовтяничність, пронос, набряки повік і в ділянці живота;

собак

— гастроентерити і анемія; у

котів

— жовтяничність, пронос,

різке схуднення; у

гризунів

— скуйовдженість волосяного покриву,

пронос, слабкість, втрата апетиту, виснаження, паралічі.

Патологоанатомічні зміни. Трупи тварин виснажені, у коней

спостерігається виразковий лімфангоїт. Лімфатичні вузли збіль-

шені, часто виявляється казеозне переродження та інкапсуляція.

На ранній стадії розвитку хвороби вміст уражених лімфатичних

вузлів має вигляд клейкої маси зеленувато-жовтого кольору, на

пізній стадії — сирнистоподібної маси сірувато-білого кольору.

В уражених паренхіматозних органах і м’язах спостерігаються роз-

литі осередки або маленькі вузлики з сирнистою масою. У овець

ураження найчастіше виявляються в легенях та лімфатичних вуз-

лах, рідко — в печінці, селезінці й нирках. У птиці при гострій

формі хвороби відмічається геморагічне запалення кишок і збіль-

шення селезінки. При хронічній формі у внутрішніх органах і гру-

дних м’язах виявляються сірувато-білі дрібні вузлики з казеозним

розпадом. У гризунів спостерігаються некротичні ураження орга-

нів черевної порожнини та брижових лімфатичних вузлів. У ле-

генях відмічаються емфізематозні ділянки, в селезінці — горбис-

тість і гіперплазія. Під час гістологічного дослідження некротичної

маси з центральної частини вузликів виявляється значне збіль-

Псевдотуберкульоз

шення кількості гранулоцитів і плазмоцитів, а з периферії —

круглі клітини й сполучнотканинні волокна, що формують кап-

сулу.

Лабораторна діагностика. У лабораторію для дослідження над-

силають трупи дрібних тварин або паренхіматозні органи великих

тварин. У лабораторії проводять мікроскопію мазків та мазків-

відбитків з патологічного матеріалу, посіви на живильні середо-

вища, виділення та ідентифікацію збудника хвороби. В разі необ-

хідності проводять біопробу на білих мишах, які гинуть через 2 – 4

доби після зараження патологічним матеріалом, а також на мор-

ських свинках і кроликах, загибель яких настає в термін від 2 до

35 діб.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виклю-

чення в овець і птиці туберкульозу, а в птиці, крім того, — пастере-

льозу і лейкозу, у гризунів — туляремії та лістеріозу, у коней — са-

пу та епізоотичного лімфангоїту.

Лікування. Специфічну терапію псевдотуберкульозу не розроб-

лено. Проводять хірургічне лікування абсцесів, використовують ан-

тибіотики широкого спектра дії (хлорамфенікол, неоміцин, ампіци-

лін, окситетрациклін) та сульфаніламідні препарати. Набряки

змащують іхтіоловою маззю, абсцеси розтинають, рани обробляють

антисептичними препаратами.

Імунітет не вивчено. Встановлено, що сироватка крові перехворі-

лих овець не має превентивних властивостей, хоча і нейтралізує

токсини збудника. За кордоном для щеплення овець використову-

ють вакцину.

Профілактика та заходи боротьби. Спрямовані на запобігання

занесенню в господарство збудника хвороби ззовні тваринами і з

кормами, створення оптимальних зоогігієнічних умов утримання

тварин і птиці. Не допускається скупчення овець, утримання їх у

темних, вологих кошарах. Потрібне систематичне очищення тва-

ринницьких приміщень від гною, дератизацію та дезінфекцію місць

перебування сприйнятливих тварин. У вівчарських господарствах

ретельно виконують необхідні умови асептики й антисептики під

час хірургічної обробки тварин після кастрації, обрізування хвостів

та пуповини. У разі появи інфекції хворих та виснажених тварин

забивають на санітарній бойні, за сприйнятливими тваринами уста-

новлюють ветеринарний нагляд з обов’язковою пальпацією один раз

на тиждень поверхневих лімфатичних вузлів. Для дезінфекції тва-

ринницьких приміщень застосовують 2 %-й розчин формальдегіду,

3 %-й розчин їдкого натру, 5 %-ву емульсію дезінфекційного креолі-

ну, 5 %-й розчин хлориду йоду, просвітлений розчин хлорного вап-

на, що містить 2 % активного хлору.