Каришева А.Ф. Спеціальна епізоотологія

Подождите немного. Документ загружается.

1. Хвороби, спільні для кількох видів тварин

Гістологічні зміни

при гострому лептоспірозі характеризуються

набряком волокон міжчасточкової сполучної тканини печінки, на-

буханням і десквамацією зірчастих ендотеліоцитів, наявністю ареа-

ктивних некрозів, зернистою та жировою дистрофією печінкових

клітин. У нирках виявляють зернисту дистрофію та гемосидероз

епітелію звивистих канальців, проліферацію ендотелію капілярів у

клубочках. При хронічному лептоспірозі та лептоспіроносійстві в

печінці виявляють інфільтрацію інтерстиціальної тканини лімфоїд-

ними та гістіоцитарними клітинами, іноді дрібні осередки внутріш-

ньочасточкових клітинних скупчень. У нирках спостерігають про-

ліферацію лімфоїдно-макрофагальних клітин з атрофією паренхі-

матозних елементів навколо клубочків, у міжканальцевій і особливо

периваскулярній сполучній тканині. Виявляють також мукоїдне та

фібриноїдне набухання стінок судин мікроциркуляторного русла.

Діагноз установлюють комплексно на основі епізоотологічних

даних, клінічних ознак, патологоанатомічних змін та результатів

лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Проводиться відповідно до чинних Ме-

тодичних вказівок з лабораторної діагностики лептоспірозу тварин.

Для

прижиттєвої

діагностики відбирають по 3 – 5 мл крові хворих тва-

рин у перші 1 – 5 діб гарячки, абортовані плоди, а також сечу від сви-

ней-лептоспіроносіїв. Для

посмертної

діагностики направляють трупи

дрібних тварин і гризунів, від великих тварин — серце, паренхіматоз-

ні органи (обов’язково нирки), сечовий міхур із сечею, спинномозкову

рідину. Влітку патологічний матеріал досліджують не пізніше ніж

через 3 – 6 год з моменту взяття, взимку або при зберіганні патологі-

чного матеріалу в охолодженому вигляді — через 10 – 12 год. Запро-

понований спосіб мікроскопічного виявлення лептоспір із навколо-

серцевої рідини, транссудатів грудної та черевної порожнин (А. Ф.

Каришева, 1963) дає змогу швидко і безпомилково встановлювати

діагноз на лептоспіроз безпосередньо в господарстві.

З метою

виділення чистої культури лептоспір

проводять посіви

на спеціальні живильні середовища Терських, Любашенка або Улен-

гута лише з того патологічного матеріалу, в якому попередньою мі-

кроскопією виявлено лептоспіри. Наявність росту лептоспір контро-

люють мікроскопією в «темному полі» роздавлених крапель, які го-

тують з посівів, починаючи з 8 – 10-ї доби культивування. Сероти-

пову належність виділених лептоспір визначають за допомогою пе-

рехресної реакції мікроаглютинації (РМА) з діагностичними аглю-

тинувальними сироватками.

Для біологічної проби заражають двох молодих (5 – 7-денних)

кроленят, ховрахів або морських свинок, яким патологічний матері-

ал в об’ємі 2 – 2,5 мл вводять у черевну порожнину. Після загибелі

Лептоспіроз

151

заражених лабораторних тварин проводять мікроскопічні дослі-

дження в «темному полі» мікроскопа препаратів, виготовлених з

їхніх органів і крові, а також посіви на живильні середовища. Якщо

тварини не загинули, їх убивають (на 16-ту добу після зараження) і

досліджують сироватки їхньої крові за РМА. Мікроскопічне вияв-

лення лептоспір у патологічному матеріалі або позитивна РМА у

розведенні сироваток 1 : 10 і вище свідчать про позитивні результа-

ти біопроби.

Серологічна діагностика

при лептоспірозі ґрунтується на резуль-

татах дослідження парних сироваток за РМА. Як антиген викорис-

товують 7 – 10-денні культури лептоспір різних серотипів, які по-

стійно вирощують у діагностичних лабораторіях. Реакцію ставлять

на плексигласових пластинках, досліджують у «темному полі» мік-

роскопа на наявність лізованих та склеєних лептоспір («павучків») у

різних розведеннях сироваток. Результати реакції оцінюють за

п’ятибальною системою хрестиками: (++++) — аглютиновано й лізо-

вано 100 % лептоспір; (+++) — 75 % лептоспір; (++) — 25 % лепто-

спір; (–) — аглютинація й лізис відсутні. Позитивною вважають ре-

акцію, яка оцінюється не менш ніж двома хрестиками за умови від-

сутності аглютинації та лізису в контролі. Під час повторного дослі-

дження сироваток крові тих самих тварин через 7 – 10 діб реакцію

виконують і оцінюють аналогічно. Зростання в РМА титру антитіл у

п’ять і більше разів свідчить про наявність лептоспірозної інфекції у

досліджуваних тварин.

Сироватки крові від вакцинованих свиней та овець можуть до-

сліджуватись з діагностичною метою на лептоспіроз не раніше ніж

через 2 міс, а великої рогатої худоби — через 3 міс після щеплення.

Діагноз на лептоспіроз вважається установленим, а господар-

ство неблагополучним щодо лептоспірозу, якщо з патологічного

матеріалу або з органів лабораторних тварин, заражених дослі-

джуваним патологічним матеріалом, виділено культуру лептоспір;

під час мікроскопічного дослідження в крові або суспензії з органів

загиблих тварин чи абортованого плоду, в сечі чи органах лабора-

торних тварин, загиблих після зараження досліджуваним матері-

алом, виявлено лептоспіри; у сироватках крові більш ніж 20 % до-

сліджених тварин виявлено антитіла в титрі 1 : 50 у невакцинова-

них тварин, у титрах 1 : 100 і більше — у вакцинованих тварин. У

разі виявлення меншої кількості позитивних серологічних реакцій

проводять мікроскопічне дослідження сечі. При негативних резуль-

татах через 15 – 30 діб повторно досліджують сироватку крові й сечу

тих самих тварин. Виявлення при повторному дослідженні лепто-

спір чи антитіл у тварин, які не мали їх раніше, або зростання тит-

ру антитіл у п’ять і більше разів свідчить про неблагополучний стан

господарства.

1. Хвороби, спільні для кількох видів тварин

Лептоспіроз вважають причиною аборту, якщо лептоспіри вияв-

лено в органах чи рідинах плоду або навколоплідних водах; установ-

лено наявність антитіл до лептоспір у сироватці крові плоду за РМА

у розведенні 1 : 5 і більше. Лептоспіроз вважають причиною загибелі

тварин у разі наявності у них клінічних ознак і патологоанатомічних

змін, характерних для цього захворювання, підтверджених знахо-

дженням лептоспір у крові чи паренхіматозних органах.

З метою своєчасного виявлення лептоспірозу на племінних під-

приємствах, станціях штучного запліднення, в племінних господар-

ствах сироватки крові всіх плідників двічі на рік досліджують за

РМА; поголовно досліджують за РМА також свиней, велику й дрібну

рогату худобу перед виведенням та введенням їх з племінною та

виробничою метою (за винятком тварин, призначених для забою або

відгодівлі).

Диференціальна діагностика. Передбачає виключення у великої

рогатої худоби бабезіозів, злоякісної катаральної гарячки, бру-

цельозу, кампілобактеріозу; у овець — бруцельозу, кампілобактері-

озу; у свиней — бруцельозу, сальмонельозу; у коней — інфекційної

анемії. Бабезіози — паразитарні захворювання, що мають се-

зонний характер і пов’язані з певною місцевістю, наявністю кліщів-

переносників. Температурна реакція утримується впродовж усієї

хвороби незалежно від появи жовтяниці. Некроз слизових оболонок

і шкіри відсутній, спостерігається збільшення селезінки. Застосу-

вання специфічних хіміопрепаратів дає добрий лікувальний ефект.

Вирішальне діагностичне значення має мікроскопічне виявлення в

крові кровопаразитів. Для злоякісної катаральної гаря-

чки характерними є спорадичність захворювання, відсутність жов-

тяничності й гемоглобінурії, тяжкі нервові ураження, помутніння

рогівки. Остаточний діагноз установлюють на підставі бактеріологі-

чних, серологічних, біологічних досліджень. При бруцельозі та

кампілобактеріозі у овець не буває жовтяниці, гемоглобіну-

рії, при бруцельозі спостерігаються орхіти у самців, при кампілоба-

ктеріозі — ранні аборти у самок. Під час бактеріологічного дослі-

дження виділяють відповідний збудник хвороби. У коней інфек-

ційну анемію диференціюють на підставі негативних серологі-

чних показників на лептоспіроз і відсутності лікувальної ефектив-

ності протилептоспірозної сироватки.

Лікування. Проводять полівалентною гіперімунною протилепто-

спірозною сироваткою одночасно з антибіотиками — стрептоміци-

ном та дитетрацикліном. Сироватку застосовують у дозах залежно від

виду й віку тварин: великій рогатій худобі й коням — 150 – 200 мл;

молодняку — 20 – 40 мл; лисицям і песцям — 8 – 10 мл. Стрептомі-

цин застосовують по 10 – 12 тис. ОД/кг 2 рази на день 4 – 5 діб під-

ряд, дитетрациклін вводять свиням у дозі по 30 тис. ОД/кг 2 – 3 ра-

Лептоспіроз

зи з інтервалом 2 – 3 доби. Рекомендуються також амоксицилін

(15 %-й) внутрішньом’язово або підшкірно по 1 мл на 15 кг маси один

раз на день упродовж 3 – 5 діб; канаміцин (25 %-й) внутрішньо-

м’язово або підшкірно один раз на день упродовж 3 – 5 діб у дозах:

великій рогатій худобі та коням — по 2 мл на 10 кг маси, свиням,

вівцям — по 2 мл на 50 кг маси, собакам і котам — по 0,1 мл на 1 кг

маси; фармазин — 200 внутрішньом’язово один раз на день у дозах:

великій рогатій худобі — по 2 – 5 мл на 100 кг маси, малій рогатій

худобі — по 2,5 мл на 50 кг маси, собакам і котам — по 0,5 мл на 10

кг маси. Одночасно застосовують симптоматичне лікування: внут-

рішньовенно вводять 40 %-й водний розчин глюкози (дорослим тва-

ринам — 500 мл, молодняку — 50 – 100 мл), всередину дають глау-

берову сіль у вигляді 5 – 10 %-го водного розчину (дорослим твари-

нам — 500 г, молодняку — 1 – 2 г). Хворих тварин ізолюють, розмі-

щують у затемнених приміщеннях, забезпечують доброякісними

кормами та водою, підкисленою соляною (хлоридною) кислотою. Пі-

сля лікування антибіотиками лептоспіроносійства не буває.

Імунітет. Перехворілі на лептоспіроз тварини набувають стійкого

й тривалого імунітету відносно збудника гомологічного серотипу.

Для активної імунізації застосовують вакцину проти лептоспірозу

тварин ліофілізовану інактивовану в двох варіантах:

перший

варі-

ант

— зі штамів лептоспір серогрупи іктерогеморагія, помона, тара-

сові для імунізації свиней;

другий варіант

— зі штамів лептоспір

серогрупи грипотифоза, помона, сейро, тарасові для імунізації ве-

ликої рогатої худоби, овець та кіз. Коней, хутрових звірів та тварин

інших видів щеплюють вакциною того варіанта, до складу якого

входять лептоспіри, виявлені у хворих тварин неблагополучного

осередку. Вакцину застосовують у неблагополучних і загрозливих

щодо лептоспірозу господарствах; у відгодівельних господарствах,

що комплектуються без дослідження на лептоспіроз; у разі випа-

сання тварин у природних осередках лептоспірозу; при виявленні в

господарстві тварин, сироватки крові яких позитивно реагують на

лептоспіроз за РМА; у районах з відгінним тваринництвом. Вакци-

ну вводять внутрішньом’язово одноразово (поросятам у віці від 1 до

3 міс — дворазово з інтервалом 12 – 15 діб) у дозах, передбачених

відповідною інструкцією. Імунітет формується через 14 – 20 діб піс-

ля щеплення і триває у телят, ягнят, свиней усіх вікових груп та

молодняку хутрових звірів — до 6 міс; у овець, кіз і хутрових звірів,

що були вакциновані у віці 6 міс і більше, у великої рогатої худоби й

коней, вакцинованих у віці 12 міс і більше, — до одного року. Ревак-

цинацію різних видів тварин здійснюють через 6 – 12 міс. Останнім

часом використовують окрему вакцину проти лептоспірозу собак та

різні асоційовані вакцини. Для формування пасивного імунітету у

новонароджених поросят їх свиноматок вакцинують за 35 – 75 діб до

1. Хвороби, спільні для кількох видів тварин

опоросу, кітних овець — за 1,5 – 2 міс до окоту, тільних корів — за

1,5 – 6 міс до отелення. Колостральний імунітет зберігається у поро-

сят і ягнят до 1,5-місячного, у телят — до 2,5-місячного віку. Одер-

жаних від щеплених маток поросят і ягнят, а також цуценят хутро-

вих звірів вакцинують у віці 1,5 міс, телят — 2 міс. Вакцинація за-

побігає клінічному прояву хвороби, абортам, лептоспіроносійству,

перешкоджає формуванню інтенсивного осередку лептоспірозу.

Чинною інструкцією передбачається вакцинація тварин проти леп-

тоспірозу в неблагополучних щодо лептоспірозу господарствах; у

відгодівельних господарствах, де поголів’я комплектується без об-

стеження на лептоспіроз; у разі випасання тварин на пасовищах у

зоні природного осередку лептоспірозу; при виявленні тварин, си-

роватки крові яких реагують за РМА.

Профілактика та заходи боротьби. Щоб запобігти захворюванню

тварин на лептоспіроз, потрібно комплектувати стадо тільки кліні-

чно здоровими тваринами з благополучних господарств. У період

карантину проводять серологічні дослідження на лептоспіроз усіх

тварин, які надходять чи вивозяться із господарств, за винятком

тварин для комплектування відгодівельних підприємств. Призна-

чених для продажу тварин досліджують на лептоспіроз за РМА, у

разі одержання негативних результатів по всій групі їх вивозять без

обмежень. Якщо виявлено позитивні серологічні показники, всю

групу тварин залишають у господарстві, де проводять додаткові до-

слідження на лептоспіроз. Під час 30-денного карантину усіх заве-

зених для племінних цілей свиней обробляють стрептоміцин-

сульфатом у дозі 15 – 20 тис. ОД/кг через кожні 12 год упродовж

5 діб. Не допускаються контакти тварин з худобою неблагополучних

щодо лептоспірозу господарств на пасовищі та в місцях водопою, не

дозволяється випасати на території природного лептоспірозного

осередку невакцинованих тварин. Організується систематичне

знищення гризунів на території ферм і в місцях зберігання кормів.

У разі встановлення позитивного діагнозу на лептоспіроз госпо-

дарство оголошують неблагополучним щодо цього захворювання; у

ньому вводять карантинні обмеження, складають та затверджують

план заходів щодо ліквідації інфекції. За умовами карантинних

обмежень забороняється вивозити тварин з неблагополучного гос-

подарства, використовувати хворих тварин для відтворення, прода-

вати їх населенню, перегруповувати тварин без дозволу головного

ветеринарного лікаря господарства, вивозити невакцинованих про-

ти лептоспірозу тварин, випасати та напувати невакцинованих тва-

рин на території, де перебували хворі тварини, використовувати

продукти забою від хворих та підозрюваних щодо захворювання

тварин з харчовою чи кормовою метою без відповідного їх знезара-

жування, використовувати молоко від хворих тварин без кип’ятіння.

Лептоспіроз

На неблагополучній фермі проводять клінічний огляд і термомет-

рію всього поголів’я, ізоляцію та лікування хворих і підозрюваних

щодо захворювання тварин. Умовно здорових тварин щеплюють

протилептоспірозною вакциною. Хворих тварин ізолюють, для їх

лікування використовують полівалентну гіперімунну лептоспірозну

сироватку та антибіотики. Інфікованих плідників ізолюють, оброб-

ляють лептоспіроцидними препаратами, через 10 – 12 діб здійсню-

ють контроль ефективності їх санації за допомогою мікроскопії сечі.

У разі виявлення в сечі лептоспір повторюють курс обробки антибіо-

тиками з наступним контролем результатів санації. Плідників на

племпідприємствах, станціях, пунктах штучного запліднення, роз-

міщених у зонах природних осередків лептоспірозу, вакцинують

проти лептоспірозу. Повторне дослідження сироватки крові за РМА

і мікроскопію сечі всіх плідників на раніше неблагополучному під-

приємстві (станції) здійснюють через 3 міс і в разі одержання нега-

тивних результатів — надалі кожні 6 міс. Вимушений забій хворих

тварин проводять на санітарній бойні м’ясокомбінату, а за її відсут-

ності — в забійному цеху наприкінці зміни, після видалення із залу

всіх туш та субпродуктів, з наступним очищенням та дезінфекцією

приміщень і обладнання. Механічному очищенню та дезінфекції

піддають усі неблагополучні приміщення, загони, станки, проходи,

інвентар, обладнання після виведення з них хворих та підозрюва-

них щодо захворювання тварин. Дезінфекцію приміщень проводять

також через кожні 10 діб упродовж усього періоду неблагополуччя

господарства щодо лептоспірозу. Станки дезінфікують після кожно-

го випадку виявлення хворих тварин. Для дезінфекції використо-

вують 2 %-й розчин формальдегіду; 2 %-й гарячий розчин їдкого

натру; просвітлений розчин хлорного вапна з вмістом 3 % активного

хлору. Корми згодовують лише вакцинованому проти лептоспірозу

поголів’ю.

Після проведення всіх передбачених інструкцією ветеринарних

заходів та за відсутності хворих тварин і тварин-лептоспіроносіїв

господарство вважається оздоровленим від лептоспірозу. Перед

зняттям карантинних обмежень, через 1 – 2 міс після проведення

заходів, за РМА досліджують не менш як 50 проб сироваток крові

молодняку (не повинно бути позитивних реакцій) і не менш як 100

проб сечі від кожної тисячі дорослих тварин, але не менш як від 100

тварин, серед яких не повинно бути лептоспіроносіїв. Повторне об-

стеження на лептоспіроз у раніше неблагополучних господарствах

проводять через 6 міс після зняття карантинних обмежень.

Лептоспіроз у людини. Люди заражаються лептоспірозом під час

роботи на заболочених ділянках і заплавинах річок, що розташовані

на території природного лептоспірозного осередку; при купанні у

водоймах, забруднених виділеннями хворих та перехворілих тва-

1. Хвороби, спільні для кількох видів тварин

рин-лептоспіроносіїв і гризунів; під час догляду за хворими твари-

нами, особливо свиньми; у разі вживання контамінованої лептоспі-

рами їжі та води; під час обробки інфікованих туш.

Інкубаційний період триває 8 – 14 діб. Розрізняють жовтяничну

форму лептоспірозу (хвороба Вейля) і безжовтяничну форму (водяна

лихоманка). При жовтяничній формі перебіг лептоспірозу гос-

трий, проявляється раптовою пропасницею, блюванням, головною

та м’язовою болісністю, болем у животі, порушенням апетиту і трав-

лення, запором або проносом. На 3 – 5-ту добу хвороби з’являється

жовтяниця, яка повільно зникає в ході одужання. При безжов-

тяничній формі лептоспірозу (водяній лихоманці) жовтяниця

буває дуже рідко. Печінка збільшена, болюча. Нерідко спостеріга-

ються болі в попереку, грудях, м’язах ніг, свербіж, висипання на

шкірі, прогресуюче виснаження.

Щоб запобігти захворюванню людей на лептоспіроз, слід забез-

печити працівників тваринництва спецодягом і спецвзуттям, уста-

новити в кожному тваринницькому приміщенні умивальник з во-

дою, милом, рушником, аптечку першої допомоги з дезінфекційним

розчином. У неблагополучному щодо лептоспірозу господарстві слід

дотримуватися заходів особистої безпеки під час догляду за хворими

тваринами. У разі потреби проводять щеплення обслуговуючого пе-

рсоналу лептоспірозною вакциною. Під час польових і лучних робіт

на низинних заболочених ділянках, при огляді та обробці туш у са-

нітарній бойні, а також при діагностичній роботі з патологічним

матеріалом необхідно суворо дотримуватись режимних правил по-

ведінки на відповідному робочому місці, не допускати порушень

техніки безпеки.

Лістеріоз

(Listeriosis) — природно-осередкова хвороба різних ви-

дів тварин і птахів, що характеризується септичними явищами,

ураженням центральної нервової системи і статевих органів. До ліс-

теріозу сприйнятлива людина.

Історична довідка. Лістеріоз є порівняно новим і недостатньо ви-

вченим захворюванням. Вперше було описане у кролів у 1892 р. Лу-

се, у диких кролів у 1911 р. Польферсом. У 1915 р. Аткінсон повід-

омив про цю хворобу у людей в Австралії. Моррей, Уебб і Суенн

(1926) спостерігали хворобу серед дрібних піддослідних тварин і

ізолювали від них збудника. Пірі (1927) описав аналогічне захворю-

вання у диких гризунів у Південній Африці, виділив від тушканчи-

ка збудника хвороби і запропонував назвати його на честь англій-

ського вченого Лістера Listerella hepatolytica. Пізніше збудник

Лістеріоз

назвали Listeria monocytogenes, а хворобу — лістеріозом. У овець

лістеріоз вперше виявив Джил у 1931 р., у свійської птиці — Теп-

Брич у 1932 р., у великої рогатої худоби — Шварте і Бістер у 1941 р.,

у коней — Гріні в 1943 р., у собак — Гарлік у 1956 р. В Україні ліс-

теріоз вперше діагностував Т. П. Слабоспицький (1934), який виді-

лив збудника хвороби від свиней. Лістеріоз реєструється в багатьох

країнах світу. Економічні збитки визначаються високою летальністю

серед молодняку (25 – 50 %) і птиці (90 – 100 %), абортами у кітних

овець та вагітних свиней, витратами на профілактично-оздоровчі

заходи в неблагополучних господарствах. Лістеріоз має соціальне

значення в зв’язку з небезпекою зараження людини від хворих тва-

рин і при вживанні інфікованих продуктів.

Збудник хвороби — Listeria monocytogenes — поліморфна, грам-

позитивна дрібна (0,6…2) × (0,3…0,5) мкм паличка із заокруглени-

ми кінцями, спор і капсул не утворює. Росте на звичайних живиль-

них середовищах за оптимальної температури 30 – 37 °С, рН = = 7,2

– 7,4. Добре культивується на печінкових середовищах з 1 % глюко-

зи та 2 – 3 % гліцерину, елективному МПБ з 0,05 % телуриту калію.

На кров’яному агарі навколо маленьких прозорих колоній спостері-

гається чітка зона гемолізу. Лістерії виділяють особливі антибіоти-

чні речовини — моноцини, а також бактеріофаг, який використову-

ється для типізації штамів та діагностики хвороби. Під впливом рі-

зних факторів лістерії можуть утворювати L-форми. З лабораторних

тварин до лістерій чутливі білі миші, кролі, морські свинки.

Лістерії досить стійкі у зовнішньому середовищі: у ґрунті та гною

скотних дворів залишаються життєздатними до 11 міс, у гноївці —

30 – 106 діб, у сіні та м’ясо-кістковому борошні — 134 доби, у комбі-

кормах та вівсі — до 105 діб, у трупах гризунів — до 4 міс, у воді

ставків — до 1 року, у заритих у землю трупах тварин — від 45 діб

до 4 міс. У тваринницьких приміщеннях лістерії зберігаються 25 –

48 діб, на забрудненому гноєм ґрунті — від 8 діб улітку і до 115 —

взимку. Можливе розмноження лістерій у багатих на гумуси ґрун-

тах, мертвих субстратах, поверхневих шарах силосу за низьких тем-

ператур і рН > 5,5.

Лістерії інактивуються 5 %-ми розчинами лізолу, креоліну, а та-

кож розчином хлорного вапна з 3 % активного хлору — через 10 хв;

2 %-м розчином їдкого натру або формальдегіду, 20 %-м розчином

свіжогашеного вапна — через 20 хв; 2,5 %-м розчином формальдегі-

ду — через 3 год. Кип’ятіння руйнує лістерії за 5 хв, нагрівання до

75 °С — 20 хв, сонячне випромінювання — за 2 – 15 діб.

Епізоотологія хвороби. У природних умовах до лістеріозу особ-

ливо сприйнятливі вівці й велика рогата худоба. Хворіють також

свині, кози, коні, буйволи, хутрові звірі, собаки, кролики, свійська

птиця та дикі птахи. Лістерії знайдено у 92 видів диких тварин,

1. Хвороби, спільні для кількох видів тварин

бліх, вошей, іксодових кліщів, личинок оводів, а також у форелі.

Особливо чутливі до лістерій вагітні матки, молоді, а також ослаб-

лені неповноцінною годівлею тварини. Основним резервуаром збуд-

ника лістеріозу в природі є мишоподібні гризуни, серед яких ця ін-

фекція нерідко трапляється у вигляді епізоотій, а перехворювання

супроводжується тривалим (до 260 діб) лістеріоносійством. Під час

перебування в природних осередках можливе зараження сільсько-

господарських тварин і виникнення серед них лістеріозу. Однак ос-

новним джерелом збудника інфекції є клінічно хворі на лістеріоз

сільськогосподарські тварини, з організму яких лістерії виділяються

з сечею, калом, молоком, витіканнями з носової порожнини, стате-

вих органів (під час абортів), з абортованими плодами. Не меншою

загрозою є клінічно здорові тварини-лістеріоносії, яким належить

провідна роль у підтриманні стаціонарних осередків інфекції та ви-

никненні періодичних спалахів хвороби. Зараження відбувається

через травний канал, хоча збудник хвороби може проникати в орга-

нізм тварин і через кон’юнктиву очей, дихальні шляхи, пошкоджену

шкіру та слизові оболонки, а також внутрішньоутробно. Лістерії

можуть передаватися іксодовими й гамазовими кліщами, кровосис-

ними комахами, мишоподібними гризунами. У овець лістеріоз має

сезонний характер і спостерігається в зимово-весняний період, що

зумовлено міграцією інфікованих гризунів до кормосховищ та різ-

ким зниженням резистентності організму за несприятливих умов

утримання й годівлі (скупченість, авітамінози). У інших видів тва-

рин чітко вираженої сезонності в появі ензоотій лістеріозу не помі-

чається.

Ензоотія лістеріозу починається зазвичай зі спорадичних випад-

ків або захворювання окремих груп тварин. Згодом хвороба набуває

тривалого стаціонарного характеру. Установлено також випадки

бурхливого перебігу ензоотії лістеріозу з охопленням упродовж ко-

роткого часу значної кількості сприйнятливих тварин. Лістеріоз

може проходити у вигляді змішаної інфекції з чумою, хворобою

Ауєскі, сальмонельозом, пастерельозом свиней, пулорозом курчат

або як ускладнення при хворобах вірусної чи паразитарної етіології.

Захворюваність на лістеріоз становить 0,5 – 5 %, летальність при

септичній формі хвороби може досягати 50 %, а при ураженні

центральної нервової системи — 100 %.

Патогенез. З місця первинного проникнення лістерії поширю-

ються по організму нейрогенним, гематогенним або лімфогенним

шляхами. При септичній формі хвороби, що частіше зустрічається у

молодняку, збудник розмножується в усіх органах і тканинах, утво-

рює екзо- та ендотоксини, спричинює дегенеративні та некротичні

зміни в різних паренхіматозних органах, головному й спинному

мозку. Нервова форма хвороби зумовлює менінгоенцефаліт, при

Лістеріоз

цьому в головному й спинному мозку виявляються лістерії. У вагіт-

них тварин лістерії спричинюють метрити з наступним зараженням

та загибеллю плода.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває

7 – 30 діб. Перебіг хвороби — гострий, підгострий та хронічний. Роз-

різняють кілька клінічних форм лістеріозу — нервову, септичну,

генітальну, стерту й безсимптомну. У

великої рогатої худоби

перебіг

хвороби гострий або підгострий, переважає нервова

форма. На початку хвороби спостерігаються пригніченість, відмова

від корму, припинення жуйки, короткочасне підвищення темпера-

тури тіла до 41,2 °С, виділення з носових отворів значної кількості

прозорого в’язкого слизу, а з ротової порожнини — в’язкої слини.

Спостерігаються сльозотеча, гіперемія слизових оболонок. На 3 – 7-му

добу з’являються найхарактерніші симптоми хвороби, зумовлені

ураженням центральної нервової системи: напади неспокою, некоор-

диновані рухи, парези окремих груп м’язів, однобічний парез язика

або вуха, розширення зіниць, ослаблення або повна втрата зору.

Тривалість хвороби — від кількох годин до 10 діб. Генітальна

форма хвороби супроводжується абортами на 4 – 7-му місяці вагіт-

ності, народженням мертвих і слабких телят, затримкою посліду,

ендометритами, маститами. В останньому випадку лістерії трива-

лий час виділяються з молоком. Прогноз за цієї форми хвороби —

сприятливий. Септична форма лістеріозу трапляється у

телят

Відмічаються сильне пригнічення, відмова від корму, діарея. Тем-

пература тіла залишається в нормі, інколи підвищується до 41 °С.

Тривалість хвороби — 1 – 2 тижні. При ураженні центральної нер-

вової системи з 4 – 5-ї доби хвороби у

телят

спостерігається хитка

хода, втрата рівноваги, судомні скорочення м’язів, викривлення

шиї, оглумоподібний стан. Часом нервові явища минають, теля

встає, приймає корм, зовні має здоровий вигляд. Проте через 2 – 3

доби напади нервових явищ повторюються і тварина гине.

овець

кіз

спостерігається в’ялість, байдуже відношення до нав-

колишнього середовища, лякливість, відмова від корму, припинен-

ня жуйки, слизові виділення з носової порожнини, слизово-гнійні

витікання з очей. Температура тіла підвищується до 40,5 – 41,0 °С,

іноді буває в межах норми. Часто відмічається ураження очей —

косоокість, витрішкуватість, ослаблення чи втрата зору, кон’юн-

ктивіт. На 2 – 3-тю добу розвиваються ознаки нервової форми хворо-

би. З’являються судоми шийних, потиличних, жувальних м’язів,

посмикування шкіри. Голова закинута вгору або повернута вбік,

шия витягнута вперед і круто загнута догори. Спостерігаються не-

координовані рухи, тварина натикається на сторонні предмети, час-

то упирається головою в годівницю або стіну. Відмічається загальне