Каришева А.Ф. Спеціальна епізоотологія

Подождите немного. Документ загружается.

1. Хвороби, спільні для кількох видів тварин

коростяних кліщів. При екземі й дерматитах відсутні обме-

жені плями, волосся не обламується, результати мікологічних до-

сліджень негативні.

Лікування. Усіх хворих на трихофітію тварин ізолюють і лікують

вакцинами, які вводять внутрішньом’язово, дворазово, з інтервалом

10 – 14 діб у дозах: ліофілізовану вакцину ЛТФ-130 для профілак-

тики та лікування великої рогатої худоби від трихофітії (стригучого

лишаю): телятам до 4 міс — 10 мл, від 4 до 8 міс — 15 мл, віком по-

над 8 міс — 20 мл; концентровану живу суху вакцину ТФ 130К для

профілактики й лікування трихофітії (стригучого лишаю) великої

рогатої худоби: телятам від 1 до 5 міс — 2 мл, молодняку віком по-

над 5 міс і дорослим тваринам — 4 мл; вакцину СП-1: лошатам від 3

міс до 1 року — 2 мл, молодняку віком понад 1 рік і дорослим тва-

ринам — 4 мл.

Вакцину МЕНТАВАК для профілактики та лікування трихофітії

хутрових звірів і кролів вводять з інтервалом 7 – 10 діб, цуценятам

лисиць і песців віком від 1 до 4 міс — 2 мл, молодняку віком понад

4 міс і дорослим тваринам — 3 мл. Кролям вакцину МЕНТАВАК

вводять у дозі 1 мл для лікування всіх вікових груп. Тваринам зі

значними ураженнями через 10 діб після другої ін’єкції вакцину

вводять утретє в тих самих лікувальних дозах. Лікувальний ефект

після введення вакцин настає через 15 – 30 діб після другої ін’єкції і

виявляється стоншенням та відторгненням трихофітійних кірок.

Для прискорення відторгнення кірок уражені ділянки змазують

вазеліном або риб’ячим жиром. Дрібним тваринам з кормом, перо-

рально, призначають антибіотик гризеофульвін у дозі 40 мг/кг маси

на добу впродовж 30 – 50 діб. Шкірні ураження обробляють 10 %-ю

саліциловою маззю, 10 %-м саліциловим спиртом, 20 %-м розчином

мідного купоросу в нашатирному спирті, застосовують такі фунгіци-

дні речовини, як хлорид йоду (однохлористий йод), трихоцетин,

РОСК, СК-9, мазь «Ям» та ін. Лікувальні обробки проводять на спе-

ціально відведеному для цього місці, яке щоразу дезінфікують;

уражене грибком волосся й кірки спалюють.

Імунітет. Після перехворювання на трихофітію у тварин форму-

ється тривалий напружений імунітет. Для специфічної профілакти-

ки трихофітії у великої рогатої худоби застосовують вакцини ТФ-130К,

ЛТФ-130 і ТФ-130; овець — ТРИХОВІС; коней — СП-1; хутрових

звірів і кролів — вакцину МЕНТАВАК. Вакцини вводять внутрі-

шньом’язово, дворазово, в одне й те саме місце, з інтервалом 10 – 14

діб (крім вакцини МЕНТАВАК). Імунітет у щеплених телят настає

на 21 – 30-ту добу після другого введення вакцини і зберігається не

менш як 7 років, у коней — через 30 діб і зберігається 6 років.

У кролів і хутрових звірів — через 20 – 30 діб і зберігається не менш

як 3 роки.

Трихофітія

191

Профілактика та заходи боротьби. Для запобігання трихофітії в

усіх тваринницьких господарствах слід додержуватися зоогігієніч-

них і ветеринарно-санітарних правил утримання та догляду за тва-

ринами, забезпечувати тварин доброякісними й повноцінними кор-

мами. У неблагополучних і загрозливих щодо трихофітії великої

рогатої худоби господарствах увесь народжений молодняк щеплю-

ють з 1-місячного віку; увесь молодняк, завезений з інших госпо-

дарств, і все поголів’я великої рогатої худоби, що надходить з-за кор-

дону, вакцинують незалежно від віку. Обов’язково вакцинують тва-

рин, які належать населенню, що мешкає на даній території.

У разі встановлення діагнозу на трихофітію господарство ого-

лошують неблагополучним щодо трихофітії, у ньому запроваджу-

ють обмеження, при яких забороняється введення в господарство

та виведення з нього тварин, за винятком тих, що призначені для

забою. Не дозволяється перегрупування тварин усередині госпо-

дарства; введення здорових тварин у приміщення, де раніше

утримували хворих тварин, до остаточного очищення, санітарного

ремонту та дезінфекції. Всіх сприйнятливих тварин один раз на 10

днів піддають клінічному огляду. Хворих і підозрюваних щодо за-

хворювання тварин негайно ізолюють і лікують, здорових тварин

вакцинують. Підстилку, залишки корму та гній від хворих тварин

спалюють. У разі вимушеного забою щеплених тварин м’ясо вико-

ристовують на загальних підставах. Молоко від щеплених корів

вживають без обмежень. Гній, видалений з приміщень, де знахо-

дились хворі тварини, піддають біотермічному знезараженню, піс-

ля чого використовують лише як добрива. У господарстві прово-

дять комплекс заходів щодо поліпшення догляду й кормового ра-

ціону. Всю роботу на фермі проводять з дотриманням заходів осо-

бистої профілактики. Про появу трихофітії слід повідомити медич-

ний персонал.

Господарство вважається благополучним щодо трихофітії через

2 міс після останнього випадку виділення клінічно хворих тварин,

а також після механічного очищення приміщень і проведення ос-

таточної дезінфекції. Для дезінфекції тваринницьких приміщень

використовують лужний розчин формаліну, що містить 5 % фор-

мальдегіду і 1 % їдкого натру; гарячий 10 %-й розчин сірчано-

карболової суміші з дворазовим нанесенням розчину з годинним

інтервалом; гарячу формалін-гасову емульсію, що складається з 10

частин формаліну, 10 частин гасу, 5 частин креоліну та 75 частин

води. Для остаточної дезінфекції використовують лужний розчин

формальдегіду.

Трихофітія (стригучий лишай) у людини. Захворювання може

виникнути під час догляду й лікування хворих тварин або переда-

ватись через забруднені грибком різні предмети. У дітей, які зара-

1. Хвороби, спільні для кількох видів тварин

жаються від хворих собак і котів, перебіг захворювання злоякісний.

У місцях ураження шкіри з’являються припухлі округлі рожево-

червоні плями з яскравішим забарвленням по краях, які згодом

вкриваються сухими висівкоподібними кірочками. Може уражатись

також волосиста частина голови й нігті. Рідко спостерігається гли-

боке ураження шкіри та підшкірної клітковини, збільшення під-

шкірних лімфатичних вузлів.

З метою особистої профілактики трихофітії слід після контакту з

тваринами ретельно мити руки теплою водою з милом та дезінфіку-

вати їх 1 %-м розчином хлораміну або 0,5 %-м розчином лугу. На

неблагополучних щодо трихофітії тваринницьких фермах слід пра-

цювати лише в спецодягу та гумових чоботях, які систематично зне-

заражують.

Мікроспорія

(Microsporia, мікроспороз) — хронічна висококонта-

гіозна грибкова хвороба котів, собак, хутрових звірів та коней, що

характеризується осередковим поверхневим запаленням шкіри та

обламуванням на її уражених ділянках волосяного покриву, а іноді

й кігтів. Захворювання реєструється в усіх країнах світу. На мікро-

спорію хворіє людина.

Збудник хвороби — патогенні грибки з роду Microsporum: у ко-

ней — М. eguinum, у собак, котів, кролів, свиней, хутрових та хижих

звірів, морських свинок, оленів, мавп — М. lanosum (M. canis, M.

pelineum), у котів, собак, коней, телят, морських свинок, щурів, ми-

шей — М. gypseum (Achorion gypseum, M. lanosum Bodin), у свиней —

М. nanum. У патологічному матеріалі мікроспоруми знаходяться

всередині ураженої волосини у вигляді септованого міцелію та

округлих одноклітинних спор діаметром 2 – 3 мкм, що розміщують-

ся мозаїчно у вигляді чохла біля основи зовнішнього боку волосини.

Грибки легко культивуються в лабораторних умовах на глюкозному

агарі Сабуро та сусло-агарі при 26 – 28 °С. Ріст М. eguinum спостері-

гається на 6 – 7-му добу після посіву у вигляді складчастих, сірува-

то-жовтих колоній, які щільно прилягають до середовища і вкриті

сіро-білим повітряним міцелієм. Під час мікроскопічного дослі-

дження колоній виявляється гіллястий септований міцелій, пооди-

нокі грушоподібні багатокамерні мікроконідії розміром (1…2) ×

× (3…5) мкм. Макроконідії багатоклітинні, мають овальну або вере-

теноподібну форму з 2 – 3 перегородками, розміром (5…8) ×

× (15…35) мкм. Хламідоспори інтеркалярні, рідше термінальні.

M. lanosum на 3 – 5-ту добу після посіву формує округлі з концент-

ричними колами сірувато-білі або жовті колонії з борошнистим

центром, які стеляться пухким міцелієм. Під час мікроскопічного

Мікроспорія

дослідження колоній виявляється гіллястий септований міцелій, а

також мікроконідії розміром (1…3) × (1,5…5,0) мкм, які мають ова-

льно-грушоподібну форму. Макроконідії численні, веретеноподібної

форми, ворсинчасті або з шипоподібною двоконтурною стінкою, ба-

гатокамерні, звужені з обох кінців, розміром (11…16) × (53…85) мкм.

M. gypseum утворює плоскі, згодом борошнисті колонії жовто-

брунатного кольору, з невеликим заглибленням у центрі. Під час

мікроскопічного дослідження колоній виявляється рівний септова-

ний ракетоподібний міцелій, а також мікроконідії грушоподібної

форми або видовжені, розміром (3…5) × (2,5…3,5) мкм. Макроконідії

багатокамерні, товстостінні, мають овальну або веретеноподібну фо-

рму. Уражене грибком волосся флуоресціює, що пов’язано з продук-

цією флуоресціюючого пігменту інтеридину. M. nanum утворює жов-

туваті або темно-червоні, пухкі в центрі колонії. Під час мікроскопі-

чного дослідження виявляється септований ракетоподібний міце-

лій, мікроконідії поодинокі, овальні або видовжені, розміром

(4…5) × (1,5…2) мкм. Макроконідії рясні, грушоподібної або оваль-

ної форми, багатокамерні, розміром (12…20) × (4…14) мкм.

Спори всіх грибків мікроспорії надзвичайно стійкі в зовнішньому

середовищі. В ураженому волоссі та зскрібках зі шкіри зберігаються

2 – 5 років, у шерсті — 2 – 7 років, гної та гноївці — до 8 міс, у папе-

рових пакетах за кімнатної температури — 3 – 4 роки. Стійкі до за-

морожування, висушування та дії прямого сонячного випроміню-

вання. Під дією сухої пари при 110 °С спори руйнуються через 30 хв,

при 80 °С — через 2 год, при кип’ятінні інактивуються через 2 – 3 хв.

Вегетативні форми грибків руйнуються 1 – 3 %-м розчином форма-

льдегіду впродовж 15 хв, 5 – 8 %-м розчином лугів — 20 – 30 хв.

Епізоотологія хвороби. На мікроспорію найчастіше хворіють ко-

ти, собаки, коні, хутрові звірі, кролі; рідше — вівці, кози, свині, оле-

ні, мавпи, морські свинки, щури, миші, хижі звірі. Більш сприйнят-

ливі до мікроспорозу молоді тварини. Джерелом збудника інфекції є

хворі тварини та носії, які виділяють збудник з ураженими волоси-

нками та шкірними лусочками після підсихання і надовго контамі-

нують предмети навколишнього середовища. Особливо небезпечни-

ми в підтриманні епізоотичного осередку є бездомні коти й собаки, а

також гризуни, у яких встановлено тривале носійство M. gypseum.

Зараження відбувається в разі спільного утримання хворих тварин

зі здоровими, а також через інфіковані корми, воду, підстилку,

предмети догляду, одяг та взуття обслуговуючого персоналу. Собаки

й коти інфікуються під час обнюхування, облизування та бійки.

Захворювання проходить спорадично або у вигляді незначних

ензоотій. У густонаселених міських районах мікроспорія може набу-

вати значного поширення серед бездомних бродячих собак і котів,

1. Хвороби, спільні для кількох видів тварин

уражати велику кількість тварин, включаючи кімнатних, які зара-

жаються під час прогулянок та тічки. Характерною особливістю

мікроспорії є висока контагіозність, постійна циркуляція збудника

мікроспорії в інфікованих осередках серед бродячих собак і котів,

тривале збереження грибків у зовнішньому середовищі. Найбільша

кількість хворих реєструється восени. Тривалість хвороби — від 3 до

10 тижнів. Вважається, що близько 85 % випадків захворювання

людей пов’язано із зараженням від котів.

Патогенез. Внаслідок розвитку грибка в роговому шарі епі-

дермісу виникає поверхневе запалення та злущення шкіри, пору-

шення живлення волосся, яке стає сухим і легко ламається. Утво-

рюються обмежені безволосі ділянки шкіри різних розмірів та

форми.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває

22 – 47 діб. Розрізняють поверхневу, глибоку, стерту та приховану

форми хвороби. У

собак

котів

реєструється прихована форма хво-

роби, інколи поверхнева. При прихованій формі хвороби ура-

ження волосся можна виявити лише за допомогою люмінесцентного

та мікроскопічного дослідження. Поверхнева форма часто трап-

ляється у кошенят. Під час клінічного огляду на шкірі лап, морди,

хвоста виявляють плями округлої форми, вкриті лусочками, іноді

білувато-сірими кірочками з рідко розміщеними волосинками, що

легко обламуються. На деяких ділянках спостерігається повне обли-

сіння шкіри. У собак численні осередки ураження спостерігаються

на морді, спині, тулубі, рідко — на лапах.

хутрових звірів

мікроспорія має приховану форму і виявля-

ється лише люмінесцентним методом. У

цуценят

при поверхне-

вій формі навколо очей, біля основи вух, на лобі, передніх та зад-

ніх лапах відмічаються плями з дрібними пухирцями та сірувато-

жовтими кірками.

коней

ураження локалізуються в ділянці голови, шиї, холки,

лопаток, спини, крупа, іноді кінцівок. Частіше спостерігається по-

верхнева форма хвороби, що характеризується утворенням без-

волосих плям різної форми діаметром 3 – 4 см, обламуванням волос-

ся поблизу верхніх шарів шкіри, відсутністю свербежу. При гли-

бокій формі розвивається чітко виражений запальний процес,

утворення на поверхні шкіри кірок із засохлого ексудату, різних

розміру і форми плям з обламаним волоссям. При атиповій фор-

мі виявляються безволосі ділянки шкіри, осередкове злущення по-

верхневого шару шкіри.

поросят

грибкові ураження локалізуються на вухах, шиї, спині,

боках. Спостерігається переважно глибока форма, що проявля-

ється утворенням овальних, різко обмежених плям червонуватого

Мікроспорія

кольору, місцями вкритих товстими коричневими кірками, випа-

данням щетини, облисінням.

Мікроспорія у людини. У людей при мікроспорії на шкірі вияв-

ляються округлі або овальні плями червоного кольору та осередки з

облисінням у центрі й більш вираженим забарвленням по перифе-

рії. При ураженні волосистої частини голови спостерігається обла-

мування волосся, утворення злущених округлих плям, оголених ді-

лянок шкіри. Частіше хворіють діти, які заражаються під час гри з

хворими собаками й котами.

Діагноз установлюють на підставі епізоотологічних даних, кліні-

чного обстеження хворих тварин, мікроскопічного дослідження во-

лосся та кірок з уражених ділянок шкіри. У разі підозри щодо

мікроспорії у собак і котів застосовують метод люмінесцентної діаг-

ностики.

Лабораторна діагностика. Включає люмінесцентний та мікро-

скопічний методи дослідження. До лабораторії у пробірках з проб-

ками або в невеликих целофанових пакетах надсилають волосся,

лусочки, кірочки, а також зскрібки з країв різних уражених неліко-

ваних ділянок шкіри.

Люмінесцентний метод передбачає дослідження волосяного по-

криву хворої тварини або ураженого волосся в затемненому примі-

щенні, під час якого виявляється специфічне смарагдово-зелене сві-

тіння ураженого мікроспорумами волосся. При трихофітії світіння

волосся не спостерігається. Не люмінесціює також уражене грибком

мікроспорії волосся тварин чорної масті. Як джерело ультрафіоле-

тового випромінювання використовують ртутно-кварцеві лампи зі

світлофільтрами, які здатні затримувати видиму частину спектра і

пропускати ультрафіолетову. Дослідження проводять до лікування

тварин різними препаратами, оскільки деякі з них (саліцилова кис-

лота, риванол, вазелін та ін.) флуоресціюють.

Мікроскопічні дослідження для виявлення грибка проводять

безпосередньо в господарстві чи зональній лабораторії. Відібрані

зразки волосся, лусочки, зскрібки ураженої шкіри подрібнюють пре-

парувальними голками, заливають на 5 – 10 хв 1 – 2 краплями

10 %-го розчину їдкого натру або калі. Потім переносять на пред-

метне скло у краплю 50 %-го водного розчину гліцерину, трохи піді-

грівають над спиртівкою, розглядають за малого й великого збіль-

шення мікроскопа. У позитивних випадках знаходять характерний

гіллястий міцелій грибка з рідкими перегородками, а також мозаї-

чне розміщення невеличких (2 – 3 мкм) спор усередині та на повер-

хні волосини.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність відрізня-

ти мікроспорію від трихофітії й корости. При трихофітії у коней

1. Хвороби, спільні для кількох видів тварин

спостерігається сильний свербіж і не буває світіння ураженого волосся

при люмінесцентному обстеженні. Мікроскопією виявляють всередині

волосини правильні ряди гіфів з перегородками, ланцюжки великих

спор на волосині та біля її основи. При корості завжди спостеріга-

ється сильний свербіж, мікроскопією виявляють кліщів.

Лікування. Специфічної терапії не розроблено. Хворим тваринам

призначають з кормом антибіотик гризеофульвін з розрахунку 25 –

30 мг/кг маси на добу. Уражені місця впродовж 20 – 30 діб обробля-

ють 10 %-м саліциловим спиртом, 10 %-вою саліциловою маззю, 10

%-м настоєм йоду, 3 – 10 %-м розчином карболової або бензойної ки-

слоти, маззю «Ям», хлоридом йоду, трихоцетином, йодоформом, ніт-

рофунгіном, мікосептином, саліфунгіном та іншими фунгіцидними

мазями й розчинами. Для лікування коней рекомендується мазь

Ваганова (лізол — 30,0 г, дьоготь березовий — 50,0, сірчаний цвіт та

АСД — фракція 3 — по 100,0, вазелін — 800,0 г).

Імунітет. Після перехворювання на мікроспорію у коней форму-

ється несприйнятливість до повторного зараження впродовж 2 ро-

ків. Для специфічної профілактики використовують вакцину

МЕНТАВАК.

Профілактика та заходи боротьби. У зв’язку з відсутністю ефек-

тивних засобів профілактики мікроспорії особливу увагу слід приді-

ляти виконанню загальних ветеринарно-санітарних правил, що пе-

редбачають комплектування кінних заводів і звірівницьких госпо-

дарств тваринами з благополучних ферм, дотримання передбаче-

них карантинних заходів, систематичне проведення дезінфекції та

дератизації, масових профілактичних оглядів з використанням лю-

мінесцентної діагностики. У разі появи хвороби господарство ого-

лошують неблагополучним щодо мікроспорії і запроваджують об-

меження. Хворих тварин ізолюють і лікують. За рештою поголів’я

встановлюють постійний ветеринарний нагляд. Забороняють пере-

групування тварин, поліпшують умови утримання й годівлі. Хворих

на мікроспорію котів і собак знищують.

Господарство вважається оздоровленим через 15 діб після оду-

жання останньої хворої тварини і проведення остаточної дезінфек-

ції. Для дезінфекції приміщень використовують лужний розчин фо-

рмальдегіду, що містить 2 % формальдегіду і 1 % їдкого натру, га-

рячий 10 %-й розчин сірчано-карболової суміші при дворазовому

нанесенні з годинним інтервалом; гарячу формалін-гасову емуль-

сію, яку виготовляють з 10 частин формаліну, 10 частин гасу, 5 час-

тин креоліну і 75 частин води. З метою профілактики захворювання

на мікроспорію людей слід виловлювати і знищувати бездомних ко-

тів і собак. Під час догляду за хворими свійськими тваринами необ-

хідно дотримуватись правил особистої гігієни та профілактики.

Стахіботріотоксикоз

(Stachybotriotoxicosis) — тяжке інтоксика-

ційне захворювання коней і великої рогатої худоби, що виникає

внаслідок згодовування об’ємистих кормів (соломи, полови), ураже-

них токсичним грибком, проявляється геморагічним діатезом, гли-

бокими порушеннями функцій нервової системи, кровотворних ор-

ганів, некрозом слизових оболонок, тяжкими запальними процеса-

ми в кишках. До токсину грибка чутлива також людина.

Історична довідка. Вперше хворобу було виявлено у коней в

Україні в 1930 р. Продуцент токсину — грибок St. alternans відкри-

то у 1938 р. П. Д. Ятелем. Ензоотії стахіботріотоксикозу зареєстро-

вані в Росії, Англії, Франції, США, Італії, Бельгії, Данії, Голландії,

Угорщині, Польщі. Українські вчені Ф. М. Пономаренко, В. І. Вер-

тинський, Г. Г. Петренко, М. Д. Мельниченко, О. М. Говоров, І. І.

Лукашов, С. М. Бакай, А. М. Курапов зробили значний внесок у ви-

вчення цього захворювання і розробку шляхів його профілактики та

лікування. Економічні втрати при поширенні стахіботріотоксикозу

можуть бути значними внаслідок високої летальності тварин, що

досягає 70 – 90 %.

Збудник хвороби — токсичний грибок Stachybotrys alternans, що

належить до незавершених грибків родини Dematiaceae. У природ-

них умовах грибок міститься в землі, а також на вологих рослинних

субстратах, уражає солому, полову, відмираючі бур’яни та стерню,

добре розвивається за вологості понад 40 % і температури близько

27 °С. Уражені корми набувають оливково-коричневого або чорного

кольору, через 7 – 12 діб на них утворюється чорний із зеленуватим

відтінком сажистий наліт. Грибок належить до аеробів, добре куль-

тивується на агаровому середовищі Чапека або Сабуро, середовищі

Ван-Інтерсона, а також на дрібно порізаній вологій простерилізова-

ній соломі при 20 – 25 °С. На щільних середовищах утворює кала-

мутні двозонні колонії овальної форми, чорного кольору, складчасті

в центрі і з білою обямівкою по периферії. У процесі життєдіяльнос-

ті St. alternans продукує сильний стахіботріотоксин, до якого дуже

чутливі кролики. Спори грибка можуть до 6 міс зберігатися в ґрунті,

скиртах соломи та стеблах відмираючих рослин. Спори грибка не

гинуть під дією температури мінус 35 °С, сонячного, рентгенівського

та ультрафіолетового випромінювання. При нагріванні до 100 °С

спори руйнуються через 5 хв, під дією 2 %-го розчину формаліну і 2 –

4 %-го розчину їдкого натру — через 1 год. Сухий жар руйнує коло-

нії грибка впродовж 1 год, гаряча вода (88 °С) впродовж 30 хв, теку-

ча пара вбиває грибок на вологій соломі через 2 – 3 хв. Токсин гриб-

ка не руйнується під час переміщення через шлунок і кишки тва-

рин, стійкий до дії різних органічних та неорганічних кислот, однак

1. Хвороби, спільні для кількох видів тварин

швидко знешкоджується 0,5 %-м розчином гідроксиду калію або на-

трію, 5 %-м розчином вапна.

Епізоотологія. У природних умовах на стахіботріотоксикоз за-

хворюють насамперед дорослі коні, рідше — велика рогата худоба,

свині, курчата. Спалахи хвороби відмічені у буйволів, лосів, бізонів

та інших диких тварин. Молодняк молочного періоду не хворіє. За-

хворювання виникає внаслідок годівлі тварин соломою, половою або

січкою, ураженими грибком St. alternans. Стахіботріотоксикоз є се-

зонною хворобою, яка починається восени, набуває значного поши-

рення взимку та рано навесні, коли коням згодовується багато

об’ємистого фуражу, в тому числі ураженої грибком соломи. Інтен-

сивність охоплення поголів’я і тяжкість перебігу хвороби визнача-

ються ступенем ураження кормів грибком, об’ємом і тривалістю їх

згодовування тваринам. Для стахіботріотоксикозу, як і для інших

мікотоксикозів, характерна висока швидкість поширення хвороби і

масовість ураження тварин. У деяких господарствах захворюваність

досягає 100 %, летальність — 85 – 90 %. При порушенні вимог щодо

заготівлі та зберігання об’ємистих кормів стахіботріотоксикоз може

набувати стаціонарного характеру і щороку повторюватися в одних і

тих самих господарствах.

Патогенез. Зумовлюється сповільненою резорбтивною дією ток-

синів, які з шлунка й кишок надходять у кровоносну та лімфатичну

систему і розносяться по всьому організму. Внаслідок інтоксикації

уражується нервова система, виникають глибокі зміни в кровотвор-

них органах та судинній системі. Розвивається геморагічний діатез,

зростає проникніть судинних стінок, настає їх в’ялість, виникають

значні зміни у фізико-хімічних характеристиках крові. Патологічні

явища розвиваються в легенях, кістковому мозку, селезінці, лімфа-

тичних вузлах, печінці, що призводить до різкого порушення їх

функцій.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. У

коней

розрізняють гострий

і підгострий перебіг захворювання, типову й атипову (шокову) фор-

ми хвороби. При гострому перебігу спостерігається атипова

(шокова) форма хвороби, яка зумовлюється поїданням значної кіль-

кості ураженого корму. Перші ознаки захворювання з’являються

вже через 5 – 10 год після вживання токсичного корму. У клінічній

картині домінують нервові явища — втрата чутливості, агресивність

або депресія, клонічні судоми м’язів голови, а також гіпертермія,

порушення серцевої діяльності, набряк легенів, ослаблення зору.

На слизових оболонках ротової й носової порожнин, піхви, на

кон’юнктиві очей виявляються численні крововиливи, іноді спосте-

рігається кровотеча з прямої кишки, піхви, носа. Захворілі тварини

гинуть упродовж 8 – 15 год з ознаками асфіксії. Типова форма

хвороби зустрічається частіше, проходить підгостро, у три стадії.

Стахіботріотоксикоз

Клінічні ознаки першої стадії з’являються через 24 – 72 год після

згодовування ураженого грибком корму і характеризуються слино-

течею, опуханням підщелепових лімфатичних вузлів, набряканням

та гіперемією слизової оболонки ротової порожнини, поверхневим

дерматитом і лущенням шкіри в ділянці губ та кутів рота. Перша

стадія триває 3 – 8 діб і в разі своєчасного припинення згодовування

ураженого корму може минути непомітно, оскільки не супроводжу-

ється значним порушенням загального стану тварин. Друга стадія

хвороби є наслідком більш тривалого згодовування ураженого кор-

му. У тварин спостерігається зниження роботоздатності, в’ялість,

пітливість, часте позіхання, короткочасна гарячка, іноді на слизовій

оболонці виявляються осередки вторинного некрозу. Незважаючи

на задовільний загальний стан тварин, у крові відбуваються глибо-

кі зміни — різке зниження ретракції кров’яного згустку, тромбопе-

нія, лейкопенія (1000 – 4000 лейкоцитів в 1 мл

крові), нейтропенія,

лімфоцитоз. Друга стадія хвороби триває від 5 – 8 до 20 – 40 діб і

переходить у третю стадію. Для третьої стадії характерні лихоманка

(до 40 °С), анорексія, виснаження тварини, аритмія та послаблення

серцевої діяльності, глибокі зміни крові, множинні некрози на сли-

зовій оболонці губ, ясен, язика, твердого й м’якого піднебіння з

утворенням глибоких виразок при відсутності запальної реакції. З

ротової порожнини витікає слина з неприємним запахом. Хвороба

може ускладнюватися вторинною мікрофлорою, що призводить до

швидкої загибелі тварини.

великої рогатої худоби

стахіботріотоксикоз має гострий пе-

ребіг у дві стадії — передклінічну (приховану) й клінічну. У першій

стадії виявляються лише морфологічні зміни складу крові, у другій —

спостерігаються атонія рубця, пронос (іноді з домішками крові),

анорексія, фібрилярне дрижання м’язів, виділення з носа, саліва-

ція, зниження надоїв молока. Іноді в ділянці носового дзеркальця

та на губах утворюються виразки. Температура тіла на початку хво-

роби нормальна, а з її розвитком підвищується до 40 – 42 °С. Захво-

рілі тварини гинуть упродовж перших 2 – 14 діб хвороби. Леталь-

ність досягає 75 – 85 %.

овець

основними ознаками хвороби є гарячка, анорексія, зага-

льна слабкість, порушення серцевої діяльності, атаксія. Під кінець

хвороби з’являється риніт, набряк губ. У

свиней

характерною озна-

кою хвороби є некротичне ураження губ, п’ятачка, вимені, численні

крововиливи й виразки в ділянці вух, ануса, черева. Часто спостері-

гаються пронос і набряк легенів. Серед поросят-сисунів смертність

може досягати 50 %.

курчат

основними симптомами хвороби є некротично-запальні

явища шкіри, дифтеритичні нашарування на слизовій оболонці

дзьоба та язика. Загибель настає через 1 – 2 тижні від початку хво-