Хітрова Т.В, Богуславський О.В. Газетна журналістика

Подождите немного. Документ загружается.

8. У чому полягають роль і завдання власного кореспондента?

9. У чому полягають особливості роботи власного кореспондента?

10.Які основні функції спеціальних кореспондентів?

11.Як редакція керує власними кореспондентами?

12.Які журналістські професії входять у жанрову спеціалізацію?

13.Які основні напрями галузевої спеціалізації журналіста?

14.Які основні напрями функціональної спеціалізації журналіста?

15.Що передбачає створення здорового соціально-психологічного

клімату в колективі редакції?

16.Які методи збору, фіксації та зберігання інформації журналістом ви

знаєте?

17.Що входить в інструментарій журналіста?

18.Що входить в особистий архів журналіста?

19.Які функції виконує ПК в організації роботи журналіста?

Практичне завдання

1. Підготувати письмові плани відповідей з таких питань:

- специфічні можливості журналістської інформації;

- використання інформації в журналістській роботі;

- джерела журналістської інформації.

2. Спираючись на газети різних типів, підготувати схеми, на основі яких

було б видно, які відділи мають загальнополітичні, інформаційно-розважальні,

спеціалізовані (галузеві) видання.

3. Готуючись до практичного заняття, студенти повинні опрацювати

комплект обласної та будь-якої центральної газети за останні 1-2 місяці,

проаналізувати тематику, географію та періодичність виступів власних і

спеціальних кореспондентів.

4. Підготувати запитання до запрошеного на практичне заняття власного

кореспондента одного з періодичних видань регіону, які б дали можливість

визначити особливості його роботи.

Самостійна робота студентів

1. Законспектувати статті 25-27 Закону України “Про друковані засоби

масової інформації (пресу) в Україні”, що регламентують професійну діяльність

журналіста (додаток 1).

Рекомендована література

1. Гуревич С. Номер газеты. – М., 2002. – С. 38-47.

2. Грабельников А. Работа журналиста в прессе. – М., 2001, - С.117-150.

3. Ковалев В., Синица Г. Научные основы организации

внутриредакционной работы. – М., 1985. – С. 82-99.

4. Григораш Д. Журналістика в термінах і виразах. – Львів, 1974. – 293 с.

5. Картер М., Кей Г. Як керувати редакцією газети. – К., 2002. – 28 с.

6. Гуревич С. Организация индивидуального труда журналиста. – М.,

1986. – 56 с.

7. Подолян М. Першооснови журналістської праці. – К., 1997. – С. 51-55.

8. Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в

Україні” //Українське законодавство: Засоби масової інформації. – К., 2002. –

С.U79-94.

Тема 5. Періодичне видання та його аудиторія

Ринок користувачів інформації. Вивчення ринку – одна з головних

проблем бізнесу, в тому числі й інформаційного. Дослідження аудиторії

необхідне насамперед для з’ясування її потреби в тій або іншій інформації,

виявлення реальних та потенційних користувачів видань, пошук, у зв’язку з

цим, власної інформаційної ніші. Саме цим займається спеціальний

редакційний відділ – служба маркетингу. Серед завдань служби маркетингу -

визначення потенційної аудиторії видання, тобто відомостей про можливу

кількість читачів, структуру населення того регіону, де буде

розповсюджуватися або вже розповсюджується видання. Саме на основі цих

відомостей будується оптимальна модель видання, що бере до уваги всі групи

аудиторії, всі можливі напрями публікацій. Реальна аудиторія видання дає для

редакції таку життєво важливу інформацію: кількість людей, що читають

газету; кількісні показники аудиторії, що передплачує та купує газету;

конкретні соціальні характеристики цих читачів (професія, вік, національність,

освіта тощо).

Життя змушує видання крокувати в ногу з ринком користувачів

інформації, шукати нові й нові форми свого просування на ринок. Як зазначає

А. Грабельников у посібнику “Работа журналиста в прессе”, найбільш

ефективними видами такого просування, наприклад, для спеціалізованих

видань є:

- персональні продажі (усна презентація продукту потенційним покупцям

з метою продажу), коли рекламні агенти паралельно зі збором реклами

займаються розповсюдженням свого видання;

- формування громадської думки про газету або журнал (не особисте

стимулювання попиту на товар або послугу за допомогою розміщення

комерційно або суспільно важливих новин у ЗМІ, які не оплачує конкретний

спонсор) за допомогою доброзичливих відгуків про них авторитетних осіб,

установ;

- безкоштовна розсилка перших номерів;

- виставка номерів видання в бібліотеках;

- розробка та випуск фірмових календарів з торговельною маркою видання.

Все це дозволяє реалізувати такі функції просування:

- створення образу престижності видання;

- формування образу інноваційності для редакції і її продукції;

- інформування про характеристики видання;

- закріплення у свідомості користувачів відмітних рис даного видання;

- створення сприятливої інформації про видання порівняно з

конкурентами.

Робота з редакційною поштою. Листи до редакції – важлива форма

зв’язку друкованого органу з аудиторією, засіб самоконтролю діяльності

редакційного апарату, підтвердження збереження авторитету преси. Значення

листів полягає в тому, що вони є носіями інформації особливого характеру –

такої, яка надходить від самого об’єкта впливу.

Листи до редакції є показником демократизму преси, свідченням її

зв’язку з аудиторією. Саме листи до редакції забезпечують демократичне право

кожної людини на вільне висловлення власної думки, привертання уваги до

нерозв’язаних проблем сучасності. Це право гарантоване Конституцією

України та низкою міжнародних міждержавних актів та декларацій.

Цінним матеріалом для газети є листи, які називають проблемними. Вони

порушують важливі питання політики, економіки, культури, національного та

державного відродження.

У своїх листах автори через газету звертаються до органів державної

влади та організацій, установ, окремих осіб, щоб вплинути на поліпшення справ

на місцях. Серед цієї групи листів чималий інтерес викликають критичні

матеріали про стан довкілля.

До редакції надходять також листи, автори яких просять, щоб їм надали

певну інформацію. Вона може мати як пізнавальний характер, так і конкретно

практичний. Ця потреба читачів задовольняється за допомогою спеціальних

публікацій у газеті.

Велику частину листів становлять такі, які виконують суто інформаційну

функцію. Їхні автори тільки повідомляють про той чи інший факт, подію,

сподіваючись, що це зацікавить редакцію і на місце події прибуде

кореспондент, котрий і підготує певний матеріал.

Важливу частину редакційної пошти становлять відгуки читачів на ті чи

інші публікації. Це певне враження, реакція на прочитане, його оцінка.

Формування авторського активу. Увагу студентів треба зосередити на

тому, що за останні роки багато газет відмовилося від роботи з авторським

активом. Журналісти намагаються самотужки писати про все, друкуючи по

кілька матеріалів у одному номері, тим самим заробляючи на гонорарах. Така

практика особливо поширена в інформаційно-розважальних виданнях, які не

передбачають глибокого заглиблення у складні соціальні, політичні та

економічні проблеми сьогодення.

Студенти повинні пам’ятати, що найважливішою формою зв’язку

редакції з аудиторією і допомоги їй у кореспондентській діяльності є

індивідуальна робота з авторами. Вона розпочинається вже тоді, коли

конкретного автора ще немає. Складаючи план роботи редакції чи формуючи

тематику виступів газети, редакційний колектив повинен заздалегідь визначити

виконавця – автора. Реальний зв’язок з підприємствами, бізнесовими,

культурними й науковими установами та організаціями дає можливість

постійно знаходити нових авторів, свіжі теми, цікаву інформацію.

Дієвою формою участі широкої аудиторії у пресі є обговорення на

сторінках газет загальнодержавних проблем. Саме громадські кореспонденти та

місцеві автори є безпосередніми провідниками й виразниками громадської

думки. Без налагодженої мережі місцевих інформаторів, журналістів,

консультантів, які і становлять авторський актив, власний кореспондент не

зможе вчасно зібрати та передати до редакції необхідну інформацію.

Робота з позаштатним автором передбачає і певну допомогу, бо навіть

кваліфікованому дописувачеві треба пояснити, що саме часопису потрібно, які

його цікавлять питання, як їх бажано опрацювати та розробити.

Готуючись до заняття, студенти повинні звернути увагу на те, що масова

робота редакції – це система різноманітних форм діяльності. У цю систему

входить індивідуальна робота з автором, навчання авторського активу, його

участь у внутрішньоредакційній роботі, масові заходи редакції видання.

Масова робота редакції органічно входить у процес ведення газети як

один з найважливіших засобів поліпшення друкованого видання, розширення і

збагачення його тематики. Для того щоб закріпити й розширити зв’язки з

читацькою аудиторією, редакція і розгортає організаційно-масову роботу. Ще

донедавна досить популярними й дієвими були “виїзні летючки”, проведення

спортивно-масових заходів, “читацькі конференції”, на яких читачі

висловлювали своє ставлення до тих або інших матеріалів, форми і стилю їх

подання. Вони давали можливість журналістам з’ясувати інтереси аудиторії,

отримати найбільш точну й достовірну інформацію про успіхи або недоліки в

роботі газети.

У перші роки незалежності набули поширення такі форми організаційно-

масової діяльності, як “експрес-опитування”, “свята газети” (згадати масштабні

акції газети “МИГ” початку 90-х рр.), “зустрічі за круглим столом”, конкурси,

лотереї тощо, які зараз використовують зовсім рідко, і то лише в період

передплатних кампаній. На сьогодні більшість газет не завжди може вдатися до

зворотного зв’язку зі своєю аудиторією, що викликано економічною

неспроможністю видань.

Дослідження аудиторії газети. Демократизація нашого життя,

підвищення інтересу до громадської думки, необхідність вивчення її для

подальшого, більш ефективного функціонування друкованих ЗМІ зумовлюють

все ширше використання анкетування як методу заочного опитування читачів з

метою збирання інформації. У його основу покладено анкету, вміщену на

газетних або журнальних шпальтах, іноді – на окремому бланкові. Мета анкети

– зібрати інформацію про роботу ЗМІ (їх взаємовідносини з аудиторією,

ефективність журналістських матеріалів), якийсь бік політичного,

громадського, господарського та культурного життя (додаток 7).

Анкетування має переваги над іншим методом – опитуванням, бо дає

можливість виявити точку зору аудиторії при відсутності коштів і часу для

відряджень і достатньої кількості респондентів; кореспондент не впливає своєю

присутністю на відповіді читачів; організувати анкетування в газеті чи журналі

неважко.

Анкети можуть мати одноразове чи багаторазове застосування. Для

вивчення певної проблеми, контролю стійкості інформації, перевірки дієвості

журналістських матеріалів через деякий час можна повторити анкетування.

Існують такі види анкетування: пресове, поштове, роздавальне,

експертне. Вид, який використовують у газетах і журналах, соціологи

називають пресовим (анкети друкують у пресі). Анкетний спосіб збору

інформації приваблює журналістів малими витратами на його проведення,

простотою й легкістю організації. Недолік - низький відсоток повернення

анкет. Поштове анкетування дає вищий процент повернення анкет, коли в лист

з анкетою вкладають порожній конверт з маркою та адресою редакції. Завдяки

роздавальному опитуванню можна отримати найвищий процент повернення

анкет. Журналіст роздає і збирає анкети прямо на місці; дозволяється

повернути їх через певний термін. Проте це не гарантує, що анкету заповнять

самостійно та повернуть. Експертне анкетування, яке передбачає опитування

спеціалістів, компетентних осіб, можна провести як круглий стіл у редакції чи в

якійсь установі. Відповіді читачів дадуть змогу виявити панівну точку зору,

пропозиції тощо. Такий вид анкетування може бути і поштовим, але

охоплювати не більше ніж 30-50 осіб.

Існує кілька правил складання анкет, але всі вони зводяться до того, що

анкета має насамперед викликати інтерес у читача, бажання відгукнутися та

дати ґрунтовні й щирі відповіді. У передмові до анкети важливо зазначити

мету, завдання дослідження і наголосити на необхідності отримання від усіх

читачів точних і повних відповідей. У анкеті треба ставити конкретні, суттєві,

недвозначні, чіткі запитання, пам’ятаючи, що читачеві нікому роз’яснювати їх.

Кожне запитання має підтримувати інтерес і серйозне ставлення до відповідей.

Психологи рекомендують: щоб збудити й закріпити інтерес, особливу увагу

доцільно звертати на перші запитання. Вони мають бути цікавими і досить

простими, звичайно, при цьому слід враховувати інтелектуальний рівень

опитаних. Далі можна переходити до складніших запитань. Щоб запобігти

помилкам, перед тиражуванням анкети можна провести апробацію запитань,

які вона містить, і внести корективи.

Студенти мають пам’ятати, що анкета являє собою не хаотичний набір

запитань, а їх певним чином організовану послідовність. У кожному

конкретному випадку має бути специфічна система, що залежить від мети

анкетування і загальних характеристик опитаних.

Професор В. Лизанчук у своєму посібнику “Методи збирання і фіксації

інформації в журналістиці” ставить такі загальні вимоги до організації запитань

в анкеті:

“1. Кілька питань на одну тему дають надійнішу й точнішу інформацію,

ніж одне.

2. Не можна допускати поряд кількох запитань, що потребують відповіді

“так” чи “ні”.

3. У деяких респондентів складається звичка відповідати на них

однозначно: так, ні.

4. При постановці альтернативних запитань слід міняти їх порядок, щоб

респондент не фіксував уваги лише на перших чи других варіантах.

5. Запитання в анкетах групують за темами. Спочатку слід давати

загальні й відкриті, далі – більш специфічні й конкретні.

6. Всі групи запитань повинні бути логічно вмотивовані і складати

єдність.

7. Для поступового і плавного переходу від теми до теми слід ставити

кілька нейтральних або зв’язуючих запитань чи фраз типу: “А тепер перейдемо

до проблеми…”.

Композиція анкет типова: передмова, основна частина, демографічна

частина.

Запитання анкети розрізняють за змістом, формою, функціями. Типи

запитань за змістом умовно поділяють на дві великі групи: фактографічні та

оціночні. Перші дають можливість здобути правдиву інформацію про дійсні

факти, події, явища, другі допомагають журналістам виявити думку

опитуваних, їх враження, наміри. За формою розрізняються запитання: 1)

відкриті й закриті (напівзакриті), 2) прямі й непрямі, 3) особові й безособові. За

функцією запитання поділяються на фільтруючі й контролюючі.

**********

• інформатори – особи, які самі не виступають у газеті як автори, а лише

повідомляють журналістам про події, що можуть бути цікавими для редакції,

новини в різноманітних сферах громадського життя;

• консультанти – особи, компетентні в різних галузях знання, експерти,

до яких співробітники редакції звертаються за консультаціями, порадами під

час підготовки матеріалу до друку, коли виникають певні сумніви;

• позаштатні автори – особи, що постійно виступають з публікаціями в

часопису за певною тематикою, в якій вони є компетентними. Працівники

редакції звертаються до них з проханням підготувати повідомлення –

кореспонденцію, написати статтю на актуальну тему, взяти участь у дискусії на

сторінках газети, надіслати відгук на певний виступ газети;

• громадські кореспонденти – найбільш підготовлена частина авторів,

які беруть активну участь у роботі редакції, її позаштатних структур – відділів,

корпунктів, громадських редколегій тощо.

• анкетування – форма програмного опитування, один з основних

методів вивчення громадської думки. Вдаючись до методу анкетування,

періодичні видання дізнаються про ставлення громадськості до творчої роботи

редакції, збирають читацькі пропозиції, які можуть бути використані в

діяльності журналістського колективу.

Питання для обговорення

1. Ринок користувачів інформації.

2. Робота з редакційною поштою.

3. Формування авторського активу.

4. Організація масової роботи редакції.

5. Визначення методу анкетування.

6. Суть поняття “анкета”.

7. Мета анкетування в журналістиці.

Питання для самоперевірки

1. Які є форми використання листів у редакції?

2. Як поставлено роботу з листами читачів у сучасних газетах?

3. З якою метою читачі звертаються листовно в редакцію?

4. Які основні напрями організаційно-масової роботи редакції? Чим вони

відрізняються?

5. Які зміни в роботі з позаштатними авторами відбулися в редакціях за

роки демократичних змін у суспільстві?

6. Для чого редакція створює авторський актив?

7. У чому виявляється індивідуальна робота редакції з громадськими

кореспондентами?

8. Який час є найбільш інтенсивним у плані проведення організаційно-

масової роботи редакції?

9. Які є форми організаційно-масової роботи, запозичені у західних

видань?

10.За яких умов аудиторія може перетворитися в основний суб’єкт

інформаційного процесу?

11.У чому полягають особливості взаємин сучасних періодичних видань з

аудиторією?

12.У редакції немає досить коштів і часу для проведення анкетування.

Який його вид краще застосувати?

13.Чому обов’язково збуджувати інтерес читачів на початку анкети й

підтримувати протягом опитування?

14.Чи потрібна анкеті передмова?

15.Якщо журналіст невпевнений у вичерпності альтернативних

відповідей, які слід передбачити запитання?

16.Щоб перевірити поінформованість, компетентність респондентів, які

слід ставити запитання?

17.Які запитання допоможуть перевірити правдивість, якість анкетування?

Практичне завдання

1. Підготувати письмову відповідь на такі питання:

- значення масової роботи редакції;

- форми і методи роботи редакції з авторським активом.

2. Вам запропонували підготувати новорічну анкету для читачів газети.

Які запитання ви хотіли б у ній поставити?

3. Редакція районної газети вирішила отримати інформацію про свою

роботу і провести опитування читачів. До якого методу краще вдатися?

Самостійна робота студентів

Підготувати (письмово) свій план проведення масово-організаційної

роботи редакції вашого видання.

Рекомендована література

1. Грабельников А. Работа журналиста в прессе. – М., 2001. – С. 167-201.

2. Гуревич С. Номер газеты. – М., 2002. – С. 93-106.

3. Гуревич С., Вычуб Г. Организация работы редакции и труда

журналиста. – М., 1987. – С.38-45.

4. Верховская А. Журналист и методы организации массового

сотрудничества с редакцией // Методы журналистского творчества / Под ред. В.

Горохова. – М., 1982. – С. 133-148.

5. Верховская А. Социологические методы изучения редакционной

почты. – М., 1984. – 79 с.

6. Григораш Д. Журналістика в термінах і виразах. – Львів, 1974.

7. Картер М., Кей Г. Як керувати редакцією газети. – К., 2002. – 28 с.

8. Рабочая книга редактора районной газеты / Под ред. Я. Засурского. –

М., 1988. – С. 507-533.

9. Шумилина Т. Методы сбора информации в журналистике. – М., 1983.

– С. 13-31.

10.Лизанчук В., Кузнецова О. Методи збирання і фіксації інформації в

журналістиці. – К., 1991. – С. 72-81.

11.Московцева В. Типологія друкованих засобів масової інформації. –

Запоріжжя, 2002. – С. 24-25.

12. Корконосенко С. Основы журналистики. – М., 2001. – С. 143-160.

Тема 6. Жанри газетної журналістики

Питання функціонування жанрів у періодичній пресі – тема більше

теоретична та методологічна. Вона характеризує основні вимоги редакцій

періодичних видань до жанрів журналістики. Навчальним планом передбачено

вивчення цих жанрів у профільному спеціалізованому курсі “Інформаційні,

аналітичні та художньо-публіцистичні жанри”, а в курсі “Газетна

журналістика” – лише оглядове ознайомлення з цією темою.

Глибоке засвоєння особливостей кожного жанру зокрема і всієї системи

жанрів загалом сприяє тому, що студенти на основі цього можуть дати

професійно грамотну оцінку газеті як літературному явищу. Яким жанрам

надає газета перевагу, яким чином вони діють як засіб реалізації різноманітних

проблем – це треба мати на увазі при розгляді окремих питань.

Жанри газетних матеріалів відрізняються один від одного методом

літературної подачі та стилем викладу, засобами, що використовують для

відображення фактів, подій та явищ навколишньої дійсності, прийомами

передачі побаченого й усвідомленого, а також багатьма іншими якостями.

Характеризуючи газетні жанри, можна виділити чотири основні ознаки,

за якими їх класифікують: 1) за предметом пізнання, відображення об’єкта;

2)Uза конкретним призначенням, “робочими функціями, пізнавально-виховним

(пропагандистським) завданням”; 3) за широтою, обсягом висвітлення

дійсності, “за масштабом висновків і узагальнень”; 4) за характером

літературно-стилістичних засобів, “виражально-зображальними засобами”.

Ознайомившись з основними ознаками газетних жанрів, студент повинен

з’ясувати для себе загальні вимоги до всіх жанрів газетної журналістики. Жанр

журналістики завжди визначається задумом, змістом, роллю, яку виконує твір

на сторінках друкованого видання, масштабами і способом узагальнення в

ньому дійсності.

Жанри сучасної журналістики прийнято умовно поділяти на три основні

групи: 1) інформаційні, 2) аналітичні, 3) художньо-публіцистичні. Основною

тенденцією сучасних журналістських жанрів є їх взаємопроникнення,

взаємозбагачення. Так, часто інформаційні за своєю природою матеріали

набувають аналітичного, постановочного звучання. Окремі аналітичні жанри за

своїми мовностилістичними та лексико-зображальними засобами

наближуються до художньо-публіцистичних жанрів.

Інформаційні жанри. Вивчаючи цю тему, студент повинен враховувати,

що інформація – це не тільки інформування, повідомлення фактів, а й обмін

думками. Журналістська інформація передовсім відображає політичну,

соціальну сфери життя суспільства. Інформація в друкованих засобах масової

інформації оперативно і всебічно висвітлює внутрішні й зовнішні події, місцеві

новини.

Групу інформаційних жанрів об’єднує основне завдання – оперативно

повідомити про факт, подію або явище, тобто поінформувати про зміни (новини)

в нашому житті. Аналіз та коментування залишаються ніби на другому плані.

Новина, новизна факту – ось що є основною ознакою всіх інформаційних жанрів.

Оперативні інформаційні жанри “користуються”, як правило, простою,

первісною інформацією. Всі вони ніби йдуть по “гарячих слідах” подій, новин,

відбиваючи найбільш злободенні події сучасності.

До цієї групи жанрів належать: повідомлення, замітка, звіт, інтерв’ю,

репортаж.

Якщо журналіст має за мету лише повідомити про подію, факт або явище,

він обирає один з інформаційних жанрів – замітку, репортаж або ін. У

повідомленні чи замітці, наприклад, журналіст дуже стисло викладає сам факт

у його найсуттєвіших рисах. Це, власне, є оперативний відгук на подію, яка

щойно відбулася.

Для репортажу головною означальною рисою є наглядно-почуттєве

відображення фактів. Автор, як очевидець, суб’єктивно сприймає факти і так

само досить суб’єктивно їх передає для ознайомлення аудиторії.

Якщо для коротких жанрів (повідомлення, хроніка, замітка) характерні

лаконічність, ясність та обмеженість зображальних засобів, то для репортажу,

інтерв’ю – емоційність, образність, особисте зацікавлення автора,

співпереживання (або т. зв. “ефект присутності”, співучасності).

Практичний досвід преси останніх років говорить, що сучасним

інформаційним жанрам періодики (передусім звітові та інтерв’ю) все частіше

властивими стають коментування й аналітичність.

Аналітичні жанри. Студенти повинні з’ясувати, що відрізняє аналітичні

жанри від інформаційних. Глибокий аналіз фактів, за якими спостерігає

журналіст, їх порівняння і зіставлення, формулювання певних висновків – ось

головні вимоги до аналітичних жанрів і те, що відрізняє їх від інформації.

Іншою відмітною ознакою є ширші часові межі аналітичних матеріалів.

Аналітичні жанри будують на вивченні системи фактів, стилістичних даних за

більш-менш тривалий термін.

Таким чином, можна констатувати, що в аналітичних жанрах вивчають і

узагальнюють широке полотно фактів. Конкретний життєвий матеріал є

відправним пунктом для постановки певної проблеми, рекомендацій,

узагальнень, висновків.

До основних аналітичних жанрів газетної публіцистики зараховуємо

кореспонденцію, статтю, коментар, рецензію, огляд, огляд преси.

У кожному конкретному аналітичному жанрі факт відіграє свою певну

роль. Так, наприклад, у кореспонденції використовують та аналізують меншу

кількість фактів, ніж у статті. До того ж кореспонденцію можна вважати більш

локальною за своїм матеріалом, вона розглядає ті чи інші факти у порівняно

вужчих межах. Стаття аналізує всю сукупність фактів у масштабах, більш

глобальних, вона підіймається у розгляді проблеми до теоретично-практичних

висновків, ґрунтовних рекомендацій. І в інших аналітичних жанрах – огляді,

огляді преси, рецензії, коментарі та рецензії, факти теж ґрунтовно

узагальнюють. Розгляд конкретного питання, певної проблеми поєднують у них

з логічними висновками, науковими узагальненнями та практичними

пропозиціями.

Вплив на читацьку аудиторію в аналітичних жанрах залежить не від

кількості наведених журналістом фактів, а від міри їх узагальнення, наявності

оригінального авторського бачення проблеми, глибини аналізу документальних

фактів сучасності.

Саме аналітичні жанри допомагають формувати, творити громадську

думку щодо тих чи інших подій, фактів та явищ дійсності.

Художньо-публіцистичні жанри. Студентам варто звернути увагу на

основні ознаки художньо-публіцистичних жанрів, їх загальну характеристику,

причини фактичної відмови від цієї групи жанрів у багатьох сучасних виданнях.

У журналістиці виділяють досить специфічну групу жанрів, що за

традицією називають художньо-публіцистичними, в яких поєднують художні і

публіцистичні засоби відображення життєвих ситуацій, фактів, явищ. Їй

притаманні образність і типізація, широке використання всіх літературно-

мистецьких зображальних засобів.

Основними художньо-публіцистичними жанрами в газетній журналістиці є

нарис і близькі до нього зарисовка, есе (відображають позитивні або нейтральні

явища дійсності) та фейлетон і памфлет (гостро критичні, сатиричні жанри).

У художньо-публіцистичних жанрах конкретний, документальний факт

ніби відходить на інший план. Визначальним стає авторський погляд, авторська

думка та враження. Факт типізують, подають його образне трактування.

Так, наприклад, у нарисі факти автор пропускає через свідомість, передає

через власне світоглядне “я”, частково збагачуючи власною фантазією. Для

цього жанру більш важливим є не сам факт, а як цей факт сприймає і трактує

автор, які асоціативні зв’язки він викликає. У нарисі факт узагальнений,

типізований та переосмислений в образ.