Губар О.М. Філософія: інтерактивний курс лекцій

Подождите немного. Документ загружается.

361

закономірно прийти, як передбачали К.Маркс і Ф.Енгельс,

комуністична формація, яка відкриває справді людську істо(

рію.

Суспільно'економічна формація – це історичний тип

суспільства, цілісна соціальна система, яка розвивається

і функціонує на основі характерного для неї способу мате'

ріальних благ. Із двох основних елементів способу виробниц(

тва (продуктивні сили і виробничі відносини) у марксизмі веду(

чим вважаються – виробничі відносини, по ним визначається

тип способу виробництва і, відповідно, тип формації. Сукуп(

ність пануючих економічних виробничих відносин становить

базис суспільства. Над базисом піднімається політична, юри(

дична надбудова. Ці два елементи дають уявлення про систе(

мний характер суспільних відносин; є методологічною осно(

вою у вивченні структури формації (дивись схему 38).

Схема 38

Структура суспільноGекономічної формації

Духовне життя сус(

пільства Політика і

Право Соціальні ві(

дносини та інститу(

ти

НАДБУДОВА

Надбудова має від(

носну самостійність

і впливає на базис

Базис визначає на(

дбудову (в матеріа(

лізмі цей зв'язок

вважається голов(

ним)

БАЗИС

сукупність економі(

чних виробничих ві(

дносин в структурі

формації

362

Послідовна зміна суспільно(економічних формацій рухається

протиріччям між новими, розвиненими продуктивними силами і

застарілими виробничими відносинами, які на певному щаблі

перетворюються з форм розвитку в кайдани продуктивних сил.

На основі аналізу цього протиріччя К.Марксом були сформу(

льовані дві основні закономірності зміни формацій.

1. Жодна суспільно(економічна формація не гине раніше,

ніж розів'ються всі продуктивні сили, для яких вона дає до(

сить простору, а нові більш високі виробничі відносини ніко(

ли не з'являються раніше, ніж у лоні старого суспільства до(

зріють матеріальні умови їх існування.

2. Перехід від однієї формації до іншої здійснюється через

соціальну революцію, яка розв’язує протиріччя в способі ви(

робництва (між продуктивними силами і виробничими відноси

нами) і в результаті цього змінюється вся система суспільних

відносин.

Теорія суспільно(економічної формації є методом збагнен(

ня всесвітньої історії в її єдності і різноманітті. Послідовна

зміна формацій утворює магістральну лінію прогресу людства,

формуючи його єдність. В той же час розвиток окремих країн і

народів відрізняється значним різноманіттям, що проявляєть(

ся:

x в тому, що не кожне конкретне суспільство проходить всі

щаблі (наприклад, слов'янські народи минули стадію рабо

власництва);

x в існуванні регіональних особливостей, культурно(

історичній специфіці прояву загальних закономірностей;

x у наявності різних перехідних форм від однієї формації до

іншої; у перехідний період в суспільстві, як правило, співіс(

нують різні суспільно(економічні уклади, які є залишками

старої і паростками нової формації.

Аналізуючи новий історичний процес, К. Маркс виділяв

також три основних типи суспільства:

1. Первинна формація

первісне суспільство, ран

особиста залежність

людина – раб, поглинений

363

ньокласові суспільства тотальністю роду

2. Вторинна формація

частково феодалізм і ка

піталізм

зовнішня залежність

людина юридично вільна, але

змушена іти на ринок праці

і продавати свою робочу силу

3. Третинна формація

майбутнє суспільство

вільна індивідуальність

реальний гуманізм, свобода, умови

для всебічного розвитку сутнісних

сил людини

Теорія суспільно(економічної формації є методологічною

основою однієї з концепцій сучасної історичної науки (на її

основі робиться глобальна періодизація історичного процесу) і

суспільствознавства у цілому.

4. Технократичні концепції прогресу

Технологічний детермінізм (більш загальна назва техно

кратичних концепцій) – це сукупність уявлень, об'єднаних по(

стулатом про визначальну роль техніки і технології в суспіль(

ному розвитку.

Якщо в марксизмі визначальними вважаються виробничі

відносини, то в технократичних концепціях за головний кри(

терій прогресу береться інший елемент способу виробництва

– виробничі сили (а точніше – рівень розвитку техніки і тех

нології).

Загальна методологія технократичних концепцій.

1. За основу береться лінійна, ескалаторна схема історично(

го процесу. Провідною тенденцією вважається прогрес.

2. Критерій виділення щаблів прогресу – рівень розвитку

матеріального виробництва, який визначається рівнем розви(

тку техніки і технології, як бази суспільного виробництва.

3. Підкреслюється величезна роль науки, освіти, інформації

в розвитку суспільства.

4. Технократія (лат. techno – ремесло, kratos – влада; влада

ремесла, техніки) – ідея про можливість влади, заснованої на

знаннях, компетентності; про можливість заміни політичних

рішень раціонально(технологічними. Головним суб'єктом ро(

364

звитку суспільства (принаймні в майбутньому) називаються

інженери і вчені.

5. Для цих концепцій характерний науково(технічний і со(

ціальний оптимізм, заснований на упевненості, що всі людські

проблеми можна вирішити технічними засобами. Ці концепції

відкриті в майбутнє, у них сильний прогностичний елемент.

6. Для технократичних концепцій характерна ідея конвер(

генції. Конвергенція – це стирання граней між суспільствами

з різними політичними і ідеологічними системами. Вважаєть(

ся, що чим вище рівень розвитку суспільства, тим більше вони

тяжіють до співробітництва і однаковості (наприклад, загаль

ний ринок, загальна інформаційна мережа).

Коротко охарактеризуємо деякі, найбільш відомі технокра(

тичні концепції.

Стадії економічного росту У. Ростоу

Уолт Уітмен Ростоу – американський економіст, соціолог,

історик виділяє залежно від рівня розвитку техніки п'ять про(

гресивних економічних стадій росту будь(якого суспільства і

історії людства в цілому.

Стадія перша – традиційне суспільство – аграрне суспіль(

ство із примітивним сільським господарством, ієрархічна со(

ціальна структура, влада в руках земельних власників, донью(

тонівський рівень розвитку науки.

Стадія друга – перехідне суспільство – період створення

передумов для зрушення, збільшення капітальних вкладень на

душу населення, ріст сільськогосподарського виробництва,

поява заповзятливих людей, які виступили як рушійна сила

суспільства, зростання націоналізму, який прагнув забезпечи(

ти економічний фундамент національної безпеки виникаючих

централізованих держав.

Стадія третя – стадія зрушення – період промислової ре(

волюції, швидкий ріст продуктивності праці, більша частка

нагромадження капіталу, радикальна зміна методів виробниц(

тва (історичний приклад: на цьому рівні розвитку Англія була в

XVIІI ст., Франція і США в середині XIX ст., Німеччина – кі

нець XIX ст., Росія кінець XIX – початок XX ст., Індія і Китай

– середина XX ст.).

365

Стадія четверта – стадія зрілості – індустріальне суспі(

льство, бурхливий розвиток промисловості, нові галузі виро(

бництва, капітальні вкладення становлять до 20% від націона(

льного доходу, зростання міст (рівень урбанізації – частка мі

ського населення в загальній чисельності 6090%).

Стадія п'ята – ера "високого рівня масового споживан'

ня" – НТР, основна галузь виробництва – сфера послуг. Піз(

ніше цю стадію назвали постіндустріальною.

Соціологи Г.Кан і А.Вінер, підрозділяючи всі країни на

п'ять категорій, користуються строгими кількісними показни(

ками – виробництво валового національного продукту на ду(

шу населення в рік (у вартісному вираженні, в цінах 70х років

ХХ століття).

1. Доіндустріальні країни – до 200 доларів ВНП на

душу населення в рік

2. Перехідні – 200(600 доларів

3. Індустріальні – 600(1500 доларів

4. Високоіндустріальні – 1500(4000 доларів

5. Постіндустріальні – 4000 і більше доларів

Теорія У.Ростоу "Стадії економічного росту" стала методологі(

чною основою всіх технократичних концепцій. Якщо Ростоу ско(

нцентрував свою увагу на історичних стадіях (перших чотирьох),

то інший відомий американський соціолог Даніел Белл став авто(

ром, родоначальником прогнозної концепції "постіндустріального

суспільства" і досить докладно описав майбутнє суспільство.

Концепція постіндустріального суспільства

Д. Белл виділяє три ступені прогресу:

1. Доіндустріальне суспільство – сільське господарст(

во+армія+церква.

2. Індустріальне суспільство – промисловість+корпорація

і фірма.

3. Постіндустріальне суспільство – виробництво знань із

університетом на чолі.

Основні риси майбутнього постіндустріального суспільства

(на думку Белла, деякі високорозвинені країни починають вхо

дити в цю стадію):

366

9 сфера послуг – провідна галузь економіки;

9 в соціальній сфері – перехід від класового розподілу суспі(

льства до професійного (стирання класових розходжень,

конфлікти мають тенденцію згладжуватися); якщо в інду(

стріальному суспільстві основне соціальне протиріччя –

конфлікт між працею і капіталом, то в постіндустріальному

– боротьба між знаннями і некомпетентністю;

9 явно виражена тенденція демократизації всіх сторін гро(

мадського життя; усунення привілеїв і всіх форм нерівності

(за винятком нерівності здібностей); відпадає необхідність

в революціях;

9 теоретичне знання займає центральне місце у визначенні

політики (пригадується мрія Платона про державу, де пра

вити будуть мудреці), правлячу еліту становлять люди з

високим рівнем знань і освіти;

9 створення нових інтелектуальних технологій (інформаційна

революція, глобальна інформатизація суспільства).

Іноді ці концепції оцінюють як технократичні утопії, які

малюють не реальні картини майбутнього. Однак, не можна не

відзначити, що в цих теоріях помічено багато характерних рис

і протиріч нашої епохи.

5. Філософія культурноGцивілізаційного циклизма

Принципово інша (деревоподібна) схема історичного про(

цесу розглядається в культурологічних концепціях.

Загальні методологічні ідеї культурологічних концеп'

цій.

1. Не зізнається єдність всесвітнього історичного процесу і

критикується однолінійна, односпрямована схема прогресу.

Потворність лінійної схеми, на думку М.Данилевського, поля(

гає в тому, що намагаються з'єднати непоєднуване. До древ(

ньої історії, наприклад, відносять Єгипет, Індію, Китай, Ваві(

лон, Ассирію, Іран, Грецію, Рим. "Чи не зроблене це теж саме,

367

що з'єднувати ворону з устрицею, тому що ні в тій, ні в іншій

чотирьох ніг не має

2. Критика європоцентризму. Представники цих концепцій

вважають, що історія Європи або романо(германського пле(

мені неправомірно була ототожнена з долею всього людства.

Багато історичних класифікацій і періодизацій розробляться

на прикладі Європи, а потім автоматично екстраполюються на

увесь світ.

3. Головна ідея: світовий історичний процес – це розвиток

відносно замкнутих локальних цивілізацій (культур, культу

рноісторичних типів).

4. Культурний детермінізм. Основним критерієм історич(

ної класифікації є своєрідність окремих культур.

Докладніше охарактеризуємо три найбільш помітні куль(

турологічні концепції кінця XIX(XX століть.

Культурно'історичні типи Н. Данилевського

Микола Якович Данилевський (18221885 – росіянин уче

ний біолог, статистик, історик, філософ), по своєму світогля(

ду примикав до ідеології слов'янофілів, які вважали, що сло(

в'янам не варто звертатися до історичного досвіду європейсь(

кої цивілізації; у них є власний, більш продуктивний і більш

гуманний шлях прогресу. Ці ідеї були реалізовані Данилевсь(

ким в його історико(філософській концепції, викладеної в ро(

боті "Росія і Європа" (1871). В цій праці були сформульовані

всі основні методологічні принципи культурологічної філо(

софії історії.

М.Данилевський стверджував, що загальної історії у людс(

тва немає. Кожен народ являє собою своєрідний, неповторний

культурно(історичний тип, який живе по своїх мірках і своїй

системі цінностей.

Ознаки культурно'історичного типу:

9 своєрідна мова, як основа культури;

9 особливий духовний склад народу (сучасний термін – мен

талітет), ядро якого становить релігія;

.: !&+ ;.<. =%  >&. – ., 1991. – .81.

368

9 наявність у народу політичної незалежності (коли народ

створює державність), коли реалізується можливість більш

ефективного розвитку перших двох ознак.

М.Данилевський формулює наступні основні закони роз(

витку культурно(історичних типів.

Закон 1. Всяке плем'я або сімейство народів, які характе(

ризуються окремою мовою або групою мов... становлять само(

бутній культурно(історичний тип, якщо вони взагалі по своїм

духовним задаткам здатні до історичного розвитку і вийшли

вже із дитинства.

Закон 2. Щоб цивілізація, властива самобутньому культу(

рно(історичному типу, могла зародитися і розвиватися, необ(

хідно, щоб народи, до нього приналежні, користувалися полі(

тичною незалежністю.

Закон 3. Початок цивілізації одного культурно(історичного

типу не передається народам іншого типу. Кожний тип вироб(

ляє її для себе при більшому або меншому впливі далеких,

йому попередніх або сучасних цивілізацій.

Закон 4. Цивілізація, властива кожному культурно(

історичному типу, тоді тільки досягає повноти розмаїтості і

багатства, коли різноманітні етнографічні елементи, які його

складають, – коли вони не поглинаються одним політичним

цілям, користуються незалежністю і становлять федерацію

або політичну систему держав.

Закон 5. Хід розвитку культурно(історичних типів ближче

всього вподібнюється тим багаторічним одноплодовим росли(

нам, у яких період росту буває триває не визначений час, а пе(

ріод цвітіння і плодоносіння – відносно короткий і виснажує

раз і назавжди їх життєву силу

М. Данилевський розрізняє три типи народів:

9 народи – творці культур;

9 народи – руйнівники, гробарі цивілізацій

(наприклад, гуни, монголи, туркиосмани).

9 пасивні народи (етнографічні) – повільно будують свою

культуру і виступають інструментом для народів – творців.

До першого типу відносяться, наприклад, таки культури:

.: !&+ ;.<. =%  >&. – ., 1991. – .91-92.

369

9 єгипетська – єврейська – перуанська

9 китайська – грецька – романо(германська

9 халдейська – римська (європейська)

9 індійська – аравійська – російська

9 іранська – мексиканська

У своєму відносно замкнутому розвитку кожна культура

проходить три основних стадії:

9 перша – етнографічна – збирання цінностей своєї культури,

вироблення свого духовного складу;

9 друга – державна – створення державної самостійності;

9 третя – фаза цивілізації – старіння і умирання; культура

припиняє творчість і починає переживати старе.

Перша і друга фази, на думку вченого, можуть тривати як

завгодно довго, а для третьої відміряно не більш як 500 років.

Структура суспільних відносин розглядається Данилевсь(

ким в "загальних розрядах культурної діяльності". Він виділяє

чотири основних сфери суспільного життя і розташовує їх по

ступені значимості:

1. Діяльність релігійна, охоплює собою відношення лю(

дини до Бога, поняття людини про долі свої як морально не(

подільне у відношенні до загальних доль людства і Всесвіту.

2. Діяльність культурна (у вузькому значенні цього слова)

– розвиток науки, мистецтва, техніки.

3. Діяльність політична, охоплює собою відносини людей

між собою як членів одного народного цілого і відносини цьо(

го цілого, як одиниці вищого порядку до інших народів.

4. Діяльність суспільно'економічна, охоплює собою від(

носини людей не безпосередньо, як моральних і політичних

особистостей, а опосередковано – стосовно до умов користу(

вання предметами зовнішнього світу, добування і обробки їх

Залежно від того, яка сфера життєдіяльності розвинена бі(

льше, Данилевський виділяє типи одноосновні (європейська

культура – релігійна діяльність, грецька – естетична, римська

&?+  @A %% ?+ ? ?+, )?@ ?"

?+@ ))@ - &'%) ("%  )& + &%?).

.: !&+ ;.<. =% >&. – ., 1991. – C. 471-472.

370

– політична); двоосновні (європейська – політикокультурний

тип). Характеризуючи із цього погляду слов'янський культу(

рно(історичний тип, Данилевський робить такий прогноз:

"Ми можемо сподіватися, що слов'янський тип буде першим

чотирьох основним культурно(історичним типом"

; тобто в

ньому одержують розвиток всі сфери громадського життя.

Філософ також стверджує, що слов'янський тип відрізняється

молодістю, життєтворчістю і має більші переваги перед євро(

пейською культурою, яка перебуває у фазі цивілізації. Ця ж

думка пізніше буде висловлена Освальдом Шпенглером в йо(

го знаменитій книзі "Захід Європи".

Концепція локальних культур О. Шпенглера

Освальд Шпенглер (18801936) – німецький філософ, істо(

рик, культуролог. Його книга "Захід Європи", написана в 1914

році і опублікована в 1917 стала однієї із самих популярних у

світі; вона видавалася 20 разів відразу після виходу, її назива(

ли "духовним наркотиком", "філософським шлягером". Оче(

видно, трапилося це тому, що Шпенглер не тільки правдиво

розповів про сучасну епоху, але і проникливо пророчив багато

протиріч майбутнього.

До вивчення історії, вважав філософ, не можна підходити з

позицій строгого наукового аналізу; в історії головне – улови(

ти унікальність, а в цьому інтелект неспроможний – потрібна

інтуїція. Зрозуміти, оцінити культуру можна тільки зсереди(

ни, відчувши її.

У Шпенглера немає поняття "людство" – є окремі народи

(культури). Він вважав, що кожна культура виростає на осно(

ві власного "прафеномена" – способу переживання життя і

живе приблизно 1200(1500 років по певному "біологічному

ритму" (народження, дитинство, молодість, зрілість, ста

рість). У житті культури Шпенглер виділяв два основних

етапи.

1. Етап підняття культури – органічна еволюція.

2. Етап занепаду культури – цивілізація – механічний

тип еволюції; для нього, зокрема, характерно:

!&+ ;.<. =% >&. – ., 1991. – C. 508.