Губар О.М. Філософія: інтерактивний курс лекцій

Подождите немного. Документ загружается.

201

16. До якого філософського напрямку належать такі філо'

софи: О. Новицький, П. Куліш, Й. Міхневич, Н. Грот, Й. Шад?

а) матеріалізм;

б) дуалізм;

в) екзистенціалізм;

г) ідеалізм;

д) пантеїзм;

17. До якого філософського напрямку належать такі

філософи: Н. Вернадський, М. Умов, М. Коцюбинський, М.

Драгоманов, Л. Українка?

а) матеріалізм;

б) дуалізм;

в) екзистенціалізм;

г) ідеалізм;

д) пантеїзм;

18. Яка методологічна традиція найбільш властива

українській філософії?

а) раціоналізм;

б) ірраціоналізм;

в) сенсуалізм;

г) догматизм;

д) фаталізм;

19. Яка ідеологічна позиція поєднує наступних українських

діячів ХІХ століття: П. Куліш, М. Костомаров, Т. Шевченко?

а) революціонери(демократи;

б) українофіли;

в) філософи(натуралісти;

г) марксисти;

д) народники.

20. Яка ідеологічна позиція поєднує наступних українсь'

ких діячів ХІХ століття: М. Вовчок, М. Драгоманов, М.

Коцюбинський, С. Подолинський, Л. Українка?

а) революціонери(демократи;

б) українофіли;

в) філософи(натуралісти;

г) марксисти;

д) народники.

202

Тема: ФІЛОСОФІЯ XX СТОЛІТТЯ

План

1. Основні особливості сучасної філософії

2. Неопозитивізм

3. Екзистенціалізм

1. Основні особливості сучасної філософії

Сучасну філософію, як і всю духовну культуру, оцінювати і

класифікувати важко. Процеси повинні “відстоятися”. Очеви(

дно, в XXI столітті про філософію нашого двадцятого століття

скажуть інше, по(новому її оцінять. Зараз ми назвемо і корот(

ко охарактеризуємо основні, найбільш відомі школи і напрям(

ки.

Основна риса розвитку філософії XX століття – плюралізм

шкіл, напрямків; поява нових, нестандартних (некласичних)

ідей і концепцій. Причина цьому, можливо, демократизація

громадського життя, ріст ступеня свободи особи. Воля є каталі(

затором творчості, а творчість – це завжди розмаїтість. І все(

таки серед самих різних по типу філософствування і методоло(

гії теорій можна виділити два основних напрямки, які протиле(

жним чином реагують на нашу епоху – епоху науково(технічної

революції (НТР), епоху технічної цивілізації (дивись схему 14).

Схема 14

Основні напрямки філософії ХХ століття

Сцієнтизм Ірраціоналізм

(Від лат. Sciens – нау(

ка) – світогляд, який по(

зитивно оцінює соціальні

наслідки НТР, вважає

головним завданням фі(

лософії – обслуговуван(

ня бурхливого розвитку

науки. Найбільш відомі в

цьому напрямку різні

Негативна світоглядна реа(

кція на НТР, усвідомлення

нерівномірності технічного і

духовного прогресу; конста(

тація духовної кризи, песимі(

стичні прогнози майбутнього.

В центрі філософії – людина

– загублена і «занедбана» в су(

часному технічному світі.

203

школи позитивізму і

неопозитивізму

Основні школи:

Психоаналіз

Неофрейдизм

Філософія життя

Екзистенціалізм

Не займають таких крайніх позицій і не укладаються в цю

схему:

феноменологія

прагматизм

теїстичні концепції

а) неотомізм

б) персоналізм

Далі докладніше охарактеризуємо неопозитивізм і екзисте(

нціалізм, як дві яскраві крайні крапки і нитки духовних філо(

софських шукань ХХ(го століття; а в цьому розділі – коротко

розповімо про названі вище концепції і школи.

Філософія життя – ірраціоналістична філософська шко(

ла, в центрі якої поняття “життя”, як цілісна реальність, не то(

тожна ні духу, ні матерії. Світ розглядається як єдина духовна

істота. Це трактування протистоїть раціоналізму і механізму в

поясненні сутності буття. Головним завданням філософії вва(

жається приречення точки зору розуму, (розум може пізнати

лише статичному, нерухоме, просте). Головний метод осягнен(

ня життя – інтуїція – вид інтелектуальної симпатії, шляхом

якого приносять усередину предмета, щоб злитися з тим, що є

в ньому єдиного, і, отже, Невимовного. Так визначає інтуїцію

Анрі Бергсон і називає дві умови інтуїтивного пізнання:

(1) відмова від усякого інтересу, від відношення до кори'

сної дії;

(2) величезна напруга волі, необхідна для того, щоб зли'

тися з “життєвим поривом”.

Представники цієї школи:

Фрідріх Ніцше (1844(1900) – німецький філософ, поет, ос(

новні роботи: “По той бік добра і зла”, “Так говорив Заратустра”.

Анрі Бергсон (1859(1941) – французький філософ, лауреат

Нобелівської премії; праці: “Творча еволюція”, “Сприйняття

мінливості”.

204

Вільгельм Дільтей (1833(1911) – німецький філософ, іс(

торик культури. Життя трактує як спосіб буття людини, куль(

турно(історичної реальності.

Георг Зіммель (1858(1918) – німецький філософ, соціолог.

Життя розумів як процес творчого становлення, невичерпний

раціональними засобами, який осягається тільки у внутріш(

ньому переживанні.

Ортега'і'гассет Хосе (1883(1958) – іспанський філософ(

публіцист, суспільний діяч. Головним методом обрання нази(

вав процес “вслухування” у життя за допомогою “життєвого

розуму”. Свою філософію називав “раціовіталізмом”.

Психоаналіз (фрейдизм, неофрейдизм) – психологічна і

філософська концепція, яка вважає основою буття людини

поле несвідомого. Засновник цього напрямку – австрійський

психіатр, психолог Зиґмунд Фрейд (1856(1939) запропонував

оригінальне трактування сутності, структури свідомості і при(

чини вивчення людини (антропологічні принципи) і людської

культури. Рушійним фактором психіки, а значить людини і

суспільства в цілому, Фрейд уважав енергію несвідомих пси(

хосексуальних потягів. У структурі свідомості З. Фрейд виді(

ляє три підструктури. Найбільш архаїчна безособова, цілком

несвідома частина – “ВОНО” (Id) – резервуар психологічної

енергії, “киплячий казан” потягів, які прагнуть негайного за(

доволення. Ця частина психіки позбавлена контактів із зовні(

шнім миром і не знає різниці між зовнішньою реальністю і су(

б'єктивною сферою. Друга психічна структура – “Я” – (Ego) –

посередник між зовнішнім світом і “Воно”, потягом і задово(

ленням. “Я” керується не принципом задоволення, а вимогою

реальності, стримує ірраціональні принципи “Воно” за допо(

могою різних захисних механізмів. Третя психічна структура

– “Понад – Я” (Super – Ego) виступає як джерело моральних

установок індивіда, функціонує здебільшого несвідомо, про(

являючись у свідомості як совість (почуття страху, провини,

депресії, неповноцінності і т.п.).

Наприкінці 30(х років виник неофрейдизм, представники

якого (Е. Фромм, К. Хорні, Г. Саллівані) спробували відійти

від біологізму і “пансексуалізму” Фрейда і створити соціоло(

гічну і культурологічну доктрину. Еріх Фромм, наприклад,

205

розробляв цілісну концепцію особистості, вивчав механізми

взаємодії психологічних і соціальних факторів її формування;

запропонував проект перебудови суспільства за допомогою

методів “соціальної терапії”, зокрема, проект “перевиховання”

американської нації.

Феноменологія як особливий напрямок у філософії пов'я(

зана з ім'ям Едмунда Гуссерля (1856(1938), який вважає пре(

дметом філософії царство чистих істин, апріорних змістів. Пі(

знання розглядається як потік свідомості, внутрішньо органі(

зований і цілісний, однак відносно незалежний від суб'єкта пі(

знання і його діяльності. Вихідним пунктом феноменології

було вивчення позадослідних, позаісторичних структур сві(

домості, які забезпечували його реальне функціонування і збі(

гались з ідеальними значеннями, вираженими у мові і психо(

логічних переживаннях. Феномени – ідеальні сутності, зміст.

Феноменологія – метод безпосереднього, інтуїтивного розг(

ляду цих сутностей. У феноменах Гуссерль виділяє різні ша(

ри: язикові оболонки; різноманітні психічні переживання;

предмет, мислимий у свідомості; смисл – інваріантну струк(

туру і зміст мовних висловлень. Для феноменології характер(

ний гостра критика позитивізму, усвідомлення духовної кри(

зи сучасності.

Прагматизм – американська філософія “дії”. Засновники

прагматизму Чарльз Пірс (1839(1914), Вільям Джеймс (1842(

1910). Джон Дьюї (1859(1952), звинувативши всю попередню

філософію в абстрактності і споглядальності, висунули про(

граму “реконструкції філософії”. Філософія, на їх думку, по(

винна бути не міркуванням над першоосновами буття і пі(

знання, а загальним методом вирішення практичних проблем,

які встають перед людиною в безупинно мінливому світі. Го(

ловна категорія – “досвід” трактується не як реальність, а як

потік свідомості. Знання – не як відбиття реальності, а спосіб

усунення перешкод для діяльності. Істина характеризується

корисністю. Джеймс стверджував, що гіпотеза про бога – іс(

тина, якщо вона служить задовільно цілям людини. Практич(

на доцільність є не тільки критерієм істинності, але і критері(

єм моральності. Особливий варіант прагматизму – інструмен(

талізм Дьюї. Пізнання – по Дьюї – знаряддя, інструмент при(

206

стосування людини до навколишнього середовища. Наука –

це ящик з інструментами. Людина дістає ці інструменти, коли

попадає в скрутні ситуації. Для прагматизму характерна абсо(

лютизація суб'єкта в пізнанні і практичній діяльності і так са(

мо моральний нігілізм (або релятивізм).

Неотомізм – сучасний етап у розвитку томізму – вчення

Фоми Аквінського. З 1879 року одержав офіційне визнання

Ватикану (енциклика папи Лева XIII). Найбільш відомі пред(

ставники: Жильсон, Марітен, Сертийанж (Франція), В. Брут(

тер, А. Демпф, І. Лоц, М. Грабман (Німеччина). Д. Мерсье, А.

Дондейн, Л. Де Реймекер, Ф. Ван Спінберген (Бельгія) У. По(

довані, Ф. Ольджаті, К. Фабро (Італія).

Неотомізм різко протистоїть як матеріалізму, так і суб'єк(

тивному ідеалізму. Він претендує на універсалізм, об'єднання

в цілісному синтезі віри і розуму, умогляди і емпірії, спогля(

дальності і практицизму, індивідуалізму і соборності. Це об'є(

днання здійснюється на догматичній основі, обумовлено неза(

перечністю і загальнообов'язковістю для філософії божест(

венного одкровення. Основне завдання філософії вбачається в

раціональному розкритті і виправданні істин теології. Відпо(

відно до цього світ представляється як створений богом. Осо(

бистість у неотомізмі трактується як непорушна і самодіяльна

духовна субстанція. Атрибути особистості – воля, самосвідо(

мість, здатність прояву в духовному акті, творчі можливості –

одержують своє ціннісне підтвердження лише в співвіднесен(

ні з богом.

Персоналізм (від лат. persona – особистість) – теїстичний

напрямок у сучасній філософії, який визнає особистість пер(

винною творчою реальністю і вищою духовною цінністю, а

увесь світ проявом творчої активності верховної особистості –

бога. Представники: Н.А. Бердяєв, Л. Шестов, Б. Боун, У. Хо(

кинг, Е. Брайтмен, Р. Т. Флюеллінг, П. Ландсберг, М. Недон(

сель, П. Рікер, Е. Муньє, Ж. Лакруа. В основі світогляду –

плюралізм – визнання множинності існувань, свідомостей,

волі, особистостей. Особистість розглядається як основний

прояв буття, у якому вольова активність, діяльність сполуча(

ється з безперервністю існування. Джерела особистості все ж

коріняться в єдиному початку – богу. Е. Муньє вважає хрис(

207

тиянське вчення про особистість основою революційного пе(

ревороту в житті людства, який дозволяє створити “суспільст(

во особистостей”, подібне до християнської громади. Оскільки

особистість, відповідно до персоналізму, перебуває у ворожих

відносинах з дійсністю, життя особистості починається з того,

що вона ламає контакт із середовищем; вона повинна піти в

себе, “зосередитися”. Внутрішні властивості особистості: “по(

кликання”, інтимність, повинні охоронити особистість і суспі(

льство, як від тоталітаризму, так і від індивідуалізму, об'єдна(

ти особистостей між собою. Головним способом самоствер(

дження особистості виступає внутрішнє самовдосконалення.

2. Неопозитивізм

Позитивізм (від positivus – позитивний) – філософський

напрямок, заснований на принципі, що позитивна свідомість

досягається лише конкретними науками, а філософія як наука

не має права на існування.

Позитивізм, який виник в 30(і роки XIX століття, пройшов

істотну історичну еволюцію. Виділяються три основних істо(

ричних форми позитивізму.

Класичний позитивізм. Родоначальник цього напрямку,

який ввів і цей термін – французький філософ і соціолог

Огюст Конт (1798(1857) проголосив рішучий розрив з філо(

софською “метафізикою”, вважаючи, що наука не має потреби

в якій(небудь філософії яка стоїть над нею. Представники

“класичної” форми позитивізму: Е. Літтре, Г.М. Вирубов, П.

Лаффіт, І. Тен, Е. Ж. Ренан, Дж. С. Мілль, Г. Спенсер.

Махізм і емпіріокритицизм. Основоположники Ернст Мах

(1838(1916) і Ріхард Авенаріус (1843(1896). Центральне по(

няття їх філософії – “досвід”, у якому розчиняється протилеж(

ність матерії і духу, фізичного і психологічного, але ця проти(

лежність насправді не знімається тому, що досвід в остаточно(

му підсумку трактується суб'єктивно (внутрішній досвід сві(

домості). Світ представляється як “комплекс відчуттів”, а за(

вданням науки вважається емпіричний опис цих відчуттів. Су(

б'єктивно(ідеалістичну спрямованість махізму критикував В.І.

Ленін у роботі “Матеріалізм і емпіріокритицизм”.

208

Неопозитивізм – сучасна форма позитивізму, у якій в

свою чергу виділяються три основні форми або щаблі еволю(

ції.

Логічний позитивізм виник в 20(і роки XX століття на ос(

нові діяльності Віденського гуртка (наукове об'єднання логі(

ків і філософів при кафедрі філософії індуктивних наук Ві(

денського університету); представники: М. Шлік, Р. Капнап,

О. Нейрат, Ф. Франк, Ч. Морріс, П. Бріджмен, А. Тарський;

Лінгвістичний позитивізм – Дж. Мур, Л. Витгенштейн;

Постпозитивізм або аналітична філософія – Т. Кун, Лака(

тос, Файерабеід, Тулмін.

Основні ідеї неопозитивізму:

Критика класичної філософії, протиставлення філософії і

науки, ствердження, що істинне значення може бути отримане

тільки в конкретних науках. Філософія по виразу Бертрана

Рассела – це «нічийна земля», яка перебуває між наукою і ре(

лігією і територія цієї землі постійно зменшується. На думку

Л. Вітгенштейна вся класична філософія представляє «хворо(

бу мови», у відношенні якої філософ – неопозитивіст, озброї(

вшись логічними знаннями, покликаний виконати своєрідні

терапевтичні функції. «Більшість речень і питань, висловле(

них із приводу філософських проблем... безглузді, – ствер(

джував Л. Вітгенштейн. – Більшість пропозицій і запитань

філософів випливає з того, що ми не розуміємо логіки нашої

мови"

Інший представник неопозитивізму Р. Каркал писав, що

перед безжалісним судом нової логіки вся філософія в її ста(

рому змісті... викрила себе не тільки як змістовно помилкова,

за твердженням колишніх критиків, але і як логічно неспро(

можна і тому безглузда. Зокрема, у неопозитивізмі було ого(

лошене позбавленим наукового змісту основне питання філо(

софії, питання про взаємовідношення теорії і реальності, про

існування предметів зовнішнього миру, яке відповідають на(

шим відчуттям.

Філософія, подібно логіці і математиці оголошувалася ана(

літичної. Її справжніми проблемами вважалися, насамперед,

.: #B . - . – >., 1958. – .44.

209

логічні проблеми. Завдання філософії вбачалося не у відкрит(

ті нового знання, а в логічному аналізі готового наукового

знання. Головне завдання філософії – аналіз мови науки.

Центральна проблема в філософії неопозитивізму – про(

блема мови. Мова – система знаків, яка служить засобом люд(

ського мислення і спілкування. Людина в пізнанні світу і спі(

лкуванні користується як природною мовою (мовою слів, по(

нять, вплетених у безпосередню життєдіяльність) так і штуч(

ними формалізованими мовами (мова формул, знаків). Ево(

люцію неопозитивізму визначило прагнення більш глибоко

вивчити суть мови. Якщо логічний позитивізм концентрував

свою увагу тільки на логіку мови науки, вивчаючи інваріант(

ний каркас штучних мов, то вже лінгвістична філософія Віт(

генштейна (інша форма неопозитивізму) звертається до ана(

лізу природної мови, більш складної і рухливої по своїй стру(

ктурі. Вітгенштейн висунув і обґрунтував логіко(мовну мо(

дель відображення світу, затверджуючи, що ціла хмара філо(

софії концентрується в краплі граматики. А постпозитивізм

приходить до необхідності вивчення історико(культурного

середовища, в якому існує і розвивається дана мова. Таким

чином, неопозитивізм у своїй еволюції прийшов до традицій(

них світоглядних філософських проблем, від яких на початку

відмовився.

Неопозитивісти розглядають мову як об’єднуюче ядро сві(

ту (дивись схему 15).

Схема 15

Модель світу у філософії неопозитивізму

Онтологія

Комунікація Гносеологія

Світ Мова Знання

Для гносеології позитивістів характерний емпіризм, засно(

ваний на принципах редукціонізму (зведення теоретичного

знання до емпіричного) і верифікації (твердження, що істин(

ність знання можна довести шляхом емпіричної перевірки,

тобто зведення будь(якого теоретичного положення до висло(

влень про факти).

210

Неопозитивізм, свідомо обмеживши коло філософських

проблем, сконцентрувавши всю увагу на методології науки,

вніс великий вклад у розвиток логіки, математики, інформа(

тики, лінгвістики і інших конкретних наук.

3. Екзистенціалізм

Екзистенціалізм (від existentia – існування) – філософія

існування – ірраціоналістичний напрямок у сучасній філосо(

фії. Батьківщиною екзистенціальних ідей вважається Росія –

Федір Достоєвський, Лев Шестов, Микола Бердяєв. Після

світової війни екзистенціалізм розвивається в Німеччині – М.

Хайдгер, К. Ясперс, М. Бубер; і після Другої Світової Війни

класичні форми він здобуває у творах французів – Ж.П.

Сартр, Г. Марсель. А. Камю.

Що відрізняє філософію екзистенціалізму?

1. Поворот до людини.

“Багато писали виправдань бога

Але наступає час писати виправдання людини – антропо(

дицеею”.

М. Бердяєв

“Головна проблема філософії – це проблема самогубства”.

А. Камю

“Існування людини – ось перша проблема філософії”

Е. Муньє

Особливість екзистенціального підходу до людини полягає

в тому, що вивчається не людина взагалі (людський рід), а

конкретна одинична жива людина. Трагічність існування лю(

дини в тому, що вона завжди чимось поглиналась, якоюсь то(

тальністю – родом, державою, церквою; в XX столітті людина

поглинається технічною цивілізацією, яка веде з собою зне(

особлювання зв'язків, світові форми і катастрофи. Звідси ідея

скінченності, абсурдності людського буття, її розгубленість в

цьому світі і песимістичному фарбуванні всієї екзистенціаль(

ної філософії. Наприклад, істотою екзистенції називається