Губар О.М. Філософія: інтерактивний курс лекцій

Подождите немного. Документ загружается.

181

Варіант 1.

“Розходження ідей, тобто чистих понять розуму і категорій,

або чистих розумових понять як пізнань зовсім різного роду

походження і застосування настільки важливо для заснування

науки, яка повинна містити систему всіх цих апріорних пі(

знань, що без такого розмежування метафізика просто немож(

лива або якнайбільше являє собою необґрунтовану, безладну

спробу спорудити картковий будиночок без знання матеріа(

лів, які вживаєш, і без знання із придатності для тієї або іншої

мети”.

Завдання 2.

“Сутність духу є, тому з формальної сторони – воля, абсо(

лютна заперечність поняття як тотожності із собою. Відповід(

но до цього формального визначення дух може абстрагуватися

від усього зовнішнього, так само як і від своєї власної зовніш(

ності, від свого наявного буття, він у змозі перенести нескін(

ченне страждання заперечення своєї індивідуальної безпосе(

редності, тобто в цій заперечності він може скоротити свою

ствердність і тотожність собі. Ця можливість є абстрактна для

себе суща в собі загальність”.

Завдання 3.

“Нова філософія корениться в щирості любові, в істинності

почуття. В любові, взагалі в почутті, всяка людина визнає іс(

тинність нової філософії. Нова філософія відносно своїх ос(

нов є не що інше, як сутність почуття, зведена до свідомості;

вона тільки підтверджує в розумі і за допомогою розуму те, що

сповідається серцем кожної сучасної людини, вона є зведене

до розуму серце. Серцю не потрібні абстрактні метафізичні

або теологічні об'єкти, йому потрібні справжні, почуттєві об'(

єкти і істоти”.

Завдання 4.

“Перенесемося подумки в ту епоху, коли на землі існували

тільки досить віддалені предки людини, – наприклад, у вто(

ринну епоху. Запитується, як обстояла тоді справа із просто(

ром, часом і із причинністю? Чиїми суб'єктивними формами

182

були вони в той час? Суб'єктивними формами іхтіозаврів? І

чий розум диктував тоді свої закони природі? Розум археоп(

терикса? На ці питання філософія Канта не може дати відпо(

віді. І вона повинна бути відкинута, як зовсім не відповідна

сучасній науці”.

Завдання 5.

“Перша передумова всякої людської історії – це кінцеве іс(

нування живих людських індивідів... Людей можна відрізняти

від тварин по свідомості, по релігії – взагалі по чому завгодно.

Самі вони починають відрізняти себе від тварин, як тільки по(

чинають робити необхідні їм засоби до життя, – крок, який

обумовлений їх тілесною організацією. Роблячи необхідні їм

засоби для життя, люди непрямим образом роблять і саме своє

матеріальне життя”.

Завдання 6.

“У костюмі арлекіна зі шматочків строкатої крикливої “но(

вітньої” термінології перед нами – суб'єктивний ідеаліст, для

якого зовнішній світ, природа, її закони, все це символи нашого

пізнання. Потік даного позбавлений розумності, порядку, за(

коносообразности; наше пізнання вносить туди розум. Небесні

тіла – символи людського пізнання, і земля в тому числі...

Підсумок: наші махісти, сліпо віруючи “новітнім” реакцій(

ним професорам, повторюють помилки кантівського і юмівсь(

кого агностицизму в питанні про причинність, не зважаючи

того, в якому безумовному протиріччі з марксизмом, тобто

матеріалізмом, перебувають ці вчення, ні того, як вони котять(

ся по похилій площині до ідеалізму”.

Завдання 7.

“Ось вічний круговорот, в якому рухається матерія, – кру(

говорот, який завершує свій шлях лише в такі проміжки часу,

для яких наш земний рік їжаку не може служити достатньою

одиницею виміру; круговорот, в якому час найвищого розвит(

ку, час органічного життя й, тим більше час життя істот, які

усвідомлять себе і природу, відміряно настільки ж скудно, як і

той простір, в межах якого існує життя і самосвідомість; кру(

183

говорот, в якому кожна кінцева форма існування матерії –

байдуже, сонце або туманність, окрема тварина або тваринний

вид, хімічна сполука або розкладання – однаково перехідна і у

якому ніщо не вічне, крім матерії, яка вічно змінюється, вічно

рухається і законів її руху і зміни”.

Завдання 8.

“Але щоб дух людини коли(небудь зовсім відмовився від

метафізичних досліджень – це так само неймовірно, як і те,

щоб ми коли(небудь зовсім перестали дихати з побоювання

вдихати нечисте повітря. Завжди, більше того, у кожної лю(

дини, особливо в мислячої, буде метафізика, і при відсутності

загального мірила в кожного на свій лад. Те, що дотепер вва(

жалося метафізикою, не може задовольняти ніякий допитли(

вий розум, а зовсім відмовитися від метафізики неможливо,

тому повинен бути нарешті зроблений досвід критики чистого

розуму, а якщо така критика вже є, то вона повинна бути дос(

ліджена і піддана загальній перевірці, тому що немає інших

засобів задовольнити цю настійну потребу, яка є чимось біль(

шим, ніж проста люб'язність”.

Завдання 9.

“Єдність голови і серця в його згоді із істиною полягає не в

тому, щоб згладити і затушувати різницю між тим і іншим, але

скоріше, у тому, щоб істотний об'єкт серця перетворити в іс(

тотний об'єкт голови, таким чином, ця єдність зводиться до

тотожності об'єкта. Тому нова філософія, перетворюється в

суттєвіший і найвищий об'єкт розуму, обґрунтовує розумну

єдність голови і серця, мислення і життя”.

Завдання 10.

“ Кігтик загруз – всій пташці пропасти. А наші махісти всі

загрузли в ідеалізмі, тобто ослабленому витонченому фідеїзмі,

загрузли з того самого моменту, як взяли “відчуття” не в якос(

ті особливого “елемента”. Нічиє відчуття, нічия психіка, нічий

дух, нічия воля – до цьому неминуче скотиться, якщо не ви(

знавати матеріалістичної теорії відбиття свідомістю людини

об'єктивно(реального зовнішнього світу”.

184

Тема: БОРОТЬБА СВІТОГЛЯДІВ У ВІТЧИЗНЯНІЙ

ФІЛОСОФІЇ XIX–XX СТОЛІТЬ

План:

1. Особливості розвитку української філософії

в XIX–XX століттях

2. Розвиток матеріалістичних ідей в Україні.

Філософія І. Франка

3. Ідеалізм в вітчизняній філософії XIX століття.

Філософія П. Юркевича

1. Особливості розвитку української філософії

в XIX–XX століттях

Боротьба світоглядів і різних напрямків у вітчизняній філо(

софії XIX–XX століть була обумовлена декількома причинами.

Перша причина корениться в гострих соціально(

економічних і політичних протиріччях суспільного буття.

Якщо в Західній Європі в цей період панують протиріччя бу(

ржуазного способу виробництва, то в Україні характер соціа(

льно(політичного і духовного розвитку визначає протиріччя

між феодальними і буржуазними відносинами і в, той же час

починають проявлятися сутнісні протиріччя буржуазного

способу виробництва. У суспільній свідомості (ідеології, сві(

тогляді) ця ситуація відбилася в наявність декількох ідеологі(

чних полюсів: старої, традиційної аристократично(феодальній

ідеології (в філософії – це, як правило, релігійно(

ідеалістичний напрямок, сформований в середньовіччі), і со(

ціал(демократичним напрямки, які відображали ідеологію но(

вих класів (в філософії – це розвиток матеріалістичної тради(

ції), а також соціалістичної і комуністичної ідеології, вираз(

ницею протиріч буржуазного суспільства.

Друга причина пов'язана з ростом національної самосвідо(

мості і прагненням вибороти державну і культурну незалеж(

ність. Ось натягу цього протиріччя обмежили ідеологи захід(

ництва і українофільства. Представники першої стверджува(

ли, що Україні необхідно орієнтуватися на Захід і постаратися

185

якнайшвидше наздогнати його, пройшовши шлях капіталіс(

тичного розвитку. Украинофилы наполягали на власному, на(

ціональному шляху розвитку країни, як гарантії благополуччя

і прогресу. От як пише про це один з ідеологів Кирило(

Мефодіївського братерства

Микола Костомаров (1817(1885):

“Алі було два лиха в слов'ян: одне – незгода між собою, а дру(

гу ті, що смороду, як менші брати, вусі переймали від старі(

ших; чи до діла, чи не до діла, не бачачи того, що в їх своє було

краще ніж братерське”

Третя причина полягає в самому філософському процесі,

що (як будь(яке інше суспільне явище) являє собою діалекти(

ку традицій і новаторства; власних, традиційних, національ(

них способів осягнення світу і запозичень із інших культур. В

XIX столітті в Україні популярні були ідеї німецького класи(

чного ідеалізму. Найбільш відомими популяризаторами, дос(

лідниками систем І. Канта, І. Фіхте, Г. Шеллінга і Г. Гегеля,

стали українські філософи: П. Лодій, Л. Якоб, В. Довгович, Я.

Рубан, Й. Шад, М. Максимович, Й. Міхневич, О. Новицький,

С. Гогоцький. В другій половині XIX – на початку XX століт(

тя філософський процес в Україні зазнав впливу від ідей по(

зитивізму, зокрема махізму – М. Грот, В. Лесевич.

Четверта причина або джерело нових філософський ідей, на(

самперед матеріалістичних, корінилася в розвитку природничих

наук. Вчені(натуралісти боролися проти ідеалістичного світо(

гляду, сприяли розвитку і поширенню ідей матеріалізму і діалек(

тики. Це Т. Осиповський, П. Шумлянський, М. Остроградський,

В. Лапшин, І. Сєченов, І. Мечников, М. Умов, М. Бекетов,

П. Ковалевський. В. Данилевський, К. Тімірязєв, О. Северцев,

М. Хандриков, В. Талієв, Л. Тарасевич. Обґрунтування конкрет(

но(наукових ідей часто піднімалося до загальнонаукових і філо(

софських узагальнень. Деякі з них набагато випередили свій час,

наприклад, вчення В. Вернадського про перехід біосфери в ноо(

сферу почало в повну міру усвідомлюватися тільки наприкінці

XX століття.

O+->+;  – ; ,   1845 + " D

! +< + '! $+;  1847 + $   -

  B+ + +,  : >. O, ?. O+B, . Z.

O >.&. N EF (O ! < ). – O.: +, 1991. –

.22.

186

Отже, серед безлічі напрямків і шкіл в розвитку філософії

XIX – початку XX століть виділимо чотири основних:

9 розвиток традиційних ідей національної філософії, що

йде від Київської Русі і українського просвітництва (як

правило, це ідеалістичні системи);

9 розвиток ідеалізму як результат запозичення, впливу

німецької класичної філософії і махізму;

9 розвиток матеріалістичної філософії в соціал'

демократичному таборі і в марксизмі;

9 поширення і обґрунтування матеріалістичного світо'

гляду в природознавстві.

Далі докладніше охарактеризуємо перший і третій з назва(

них напрямків. А зараз про загальну рису, яка поєднує всі ці

напрямки – різні і часто протилежні. До XIX століття сфор(

мувалися і почали рельєфно проявлятися традиційні, своєрід(

ні риси української філософії. В більшій або меншій мірі вони

вплинули на характер, настрій, стиль філософських ідей всіх

названих вище напрямках. Назвемо деякі, на наш погляд, самі

значні, своєрідні риси української філософії.

1. Екзистенціальність (від existentia – існування) – праг(

нення осягнути світ, буття через внутрішнє духовне існування

людини: звідси психологізм, інтуїтивізм, тяжіння до ірраціо(

нальних способів осягнення предмета. Незважаючи на те, що

вітчизняна філософія постійно зазнавала впливу від раціона(

лізованої західноєвропейської культури і філософії, вона змо(

гла зберегти свій ірраціональний дух, здатність відображати

світ не через наукову систему (переважно), а через символ,

міф, художній образ.

2. Зв'язок філософії з мистецтвом, насамперед з літера(

турою. Видатні українські філософи були поетами, письмен(

никами, літературними критиками: М. Гоголь, Т. Шевченко,

М. Вовчок, М. Костомаров, І. Франко, П. Грабовський, Л.

Українка, М. Коцюбинський, В. Винниченко і інші. Напри(

клад, О. Потебня обґрунтовує спільність філософії і літерату(

ри в цілісності (нерозчленованості) пізнання світу:

187

“Наука роздробляє світ, щоб заново скласти його в складну

систему понять; але ця мета віддаляється в міру наближення

до неї, система розвалюється від будь(якого факту, який не

ввійшов в неї... Поезія попереджує це недосяжне аналітичне

знання гармонії світу; вказуючи на цю гармонію конкретними

своїми образами, які не вимагають нескінченної безлічі

сприйняттів, і заміняючи єдність поняття єдністю уявлення,

вона деяким чином винагороджує за недосконалість наукової

думки і задовольняє вроджену людську потребу бачити скрізь

цільне і доконане. Призначення поезії – не тільки готувати

науку, але і тимчасово влаштовувати і завершувати невисоко

від землі зведений її будинок. В цьому полягає давно помічена

подібність поезії і філософії”

3. Тісний зв'язок з життям, з практикою суспільного бут(

тя. Український філософ, як правило, не кабінетний вчений, а

“учитель” народу, суспільний діяч; тому вітчизняна філософія

більше орієнтована на соціально(філософські, етичні, психо(

логічні проблеми.

2. Розвиток матеріалістичних ідей в Україні.

Філософія І. Франка

Обґрунтування і поширення матеріалістичного світогляду

пов'язане з діяльністю революціонерів(демократів: Т. Шевче(

нко, М. Вовчок, М. Гулак, П. Мирний, Ю. Федькович, М. Дра(

гоманов, І. Фесенко, О. Потебня, І. Франко, М. Подолинсь(

кий, П. Грабовський, М. Павлик, Л. Українка, М. Коцюбинсь(

кий. Для їх поглядів характерний матеріалізм, атеїзм, раціо(

налізм і в деяких випадках – позитивізм. Проте, навіть через

раціоналізм простежується екзистенціальний характер і ірра(

ціоналистичні особливості стилю української філософії. При(

клад тому – філософія І. Франка.

Іван Якович Франко (1856(1916) народився в селі на Гали(

чині, закінчив сільську школу і Дрогобицьку гімназію, вчився

на філософському факультеті Львівського університету, вищу

.: ?! *. *.   . - >.: ?, 1989. - .180-181.

188

освіту закінчив у Чернівецькому університеті. Зі студентських

років і до кінця свого життя брав активну участь у революцій(

ній визвольній боротьбі. Його революційно(демократичні по(

гляди ґрунтувалися на діалектичних ідеях: “Теперішній еко(

номічний стан, – писав він, – не є вічне незмінним. Він виник

у формі історичного розвитку і також повинен впасти, звіль(

нити місце іншому, більш вдосконаленому, більш людяному

суспільному ладові. Я переконаний, що велика світова рево(

люція поступово знесе теперішній порядок і встановлює но(

вий”

. В своїх філософських творах: “Думки про еволюцію в

історії людства”, “Що таке прогрес?”, “Щирість тону і щирість

переконань”, “Кілька слів про те, як упорядкувати і вести на(

ми народні видання”, “Наука і її відношення до трудящих кла(

сів”. Франко прагне з'єднати матеріалізм із діалектикою. При(

чину існування, єдності і зміни світу він вбачає в саморушній

матерії: “Ми тепер знаємо, – пише він, що ні тьма ні світло не є

ізольованими тілами, а тільки сильним або більш слабким ру(

хом часток матерії, що заповнює увесь світ, ми знаємо тепер,

що якщо була у світі матерія, то не було необхідності окремо

створювати світло, тому що, рухаючись, матерія повинна була

світитися”

. Відстоюючи філософський монізм, Франко стве(

рджував, що необхідно відкинути подвійність в природі і сто(

яти в єдності (монізм), тобто треба визнавати, що матерія і

сила – одна суть, що дух і тіло – одна суть. Процес розвитку

матерії філософ розумів як суперечливий процес перетворен(

ня простого в складне. Досягши певного етапу у своєму роз(

витку, матерія здобуває властивість мислити. Звертаючись

“до матерії(природі”, поет писав:

“Той максимум, що змогла створити ти (

То людина”

Пізнання філософ розглядав як складний процес відбиття

об'єктивного світу у свідомості людей. Джерелом наших

знань, на його думку, є почуттєві дані (сенсуалізм), на основі

яких виникають абстрактні поняття. Але в ряді випадків він

.:: H $    K-$  

L  2-  – >., 1956. – .11. – .602.

.:H $    K-$  

L  2-  – >., 1956. – .11. – .605.

.: ). )". . – .1. – .367.

189

схиляється до раціоналістичного тлумачення джерел пізнан(

ня, стверджуючи, наприклад, що математика створює всі свої

правила сама із себе.

Поет – громадянин і патріот важко переживав соціальний і

національний гніт свого народу:

Як я люблю тебе, мій рідний краю,

Як я красу твою, твій люд.

Як гаряче молюся і бажаю

Для твого щастя свій віддати труд!

Як радо я життя свого зречуся,

І щастя, і вдохновлення, й житла.

Прийму все горе, в муках і скінчуся,

Щоб тільки ти не знав руїн й зла

І. Франко, який поділяв погляди революціонерів(

демократів так в поетичній формі обґрунтовує необхідність

революційної зміни суспільства:

“Вы так боитесь, чтобы наводненье

Кровавое не обвивало дом

Блестящего прогресса, лишь каменья

Кой где оставив на пути своем?

Не бойтесь! Шелуху, а не ядро

Не сгинет мысль, и правда, и добро:

Привольнее им, светлее на просторе.

Не бойтесь! Шелуху, а не ядро

Волна расколет, гневно поднимаясь, (

Ядро лишь крепче станет, очищаясь”.

І. Франко бачив діалектику соціального і національного

звільнення. Соціальний ідеал він розглядає в той же час і як

моральний. Метою суспільного розвитку, вважав філософ, є

особистість, її свобода; створення такого суспільного устрою,

де виключалася б будь(яка влада людини над людиною, де бу(

ли б достатні умови для прояву споконвічно доброї природи

людини. Етику Франко вважає однієї з головних наук про

 &. . – . 13. – .324-325.

.: ). )". . – >., 1948-1951. – .1. – .145.

190

людську культуру: “Етика вчить людину жити по(людськи –

вона керує завжди і всюди її кроками: вона змінює тварин у

природу людини і облагороджує, – і в такий спосіб робить її

здатною до сприйняття щастя як внутрішнього самозадово(

лення, так і суспільного, що ґрунтується на узгодженій праці

всіх людей і на братській взаємній любові”

Науково(літературна і суспільно(революційна діяльність

Івана Франка дуже вплинула на визвольний рух, розвиток ма(

теріалістичної філософії і української культури.

3. Ідеалізм в вітчизняній філософії XIX століття.

Філософія П. Юркевича

Ідеалістична філософія на Україні з одного боку продов(

жувала традиції релігійної філософії Київської Русі, українсь(

кого просвітництва (тут у явній формі виявилися специфічні

риси вітчизняної філософії), а з іншого боку, ідеалізм був за(

позичений із Західної Європи, зокрема, шляхом популяриза(

ції і розвитку ідей німецького класичного ідеалізму. Найбільш

відомі представники філософського ідеалізму: Й. Шад, А. Ду(

дрович, М. Курляндцев, І. Гриневич, Й. Міхневич, О. Новиць(

кий, С. Гогоцький, П. Юркевич, П. Ліницький, М. Грот, В. Ле(

севич, П. Куліш, М. Костомаров, К. Ганкевич.

Повною мірою традиційні, своєрідні риси української філо(

софії втілені в філософії П. Юркевича. Памфіл Данилович

Юркевич (1827(1874) народився в Полтавській губернії в сім'ї

священика, одержав освіту в Полтавській семінарії і Київській

духовній академії. Видатні здатності дозволили майбутньому

філософові завершити курс із прирахуванням до першого ро(

зряду вихованців, і продовжити науково(педагогічну діяль(

ність у стінах академії. В 1874 році незабаром після смерті

дружини Юркевич помер і був похований на цвинтарі Дани(

лова монастиря в Москві.

Гуманізм творчості Юркевича виражений в його основній

ідеї: “Людина починає свій моральний розвиток з рухів серця,

яке скрізь хотіло б зустрічати істоти радіючі, які зігрівають

 &. N+. +: 50 . – O., 1988. – .45. – .40.