Губар О.М. Філософія: інтерактивний курс лекцій

Подождите немного. Документ загружается.

101

Покоя нет – все движется,

вращаясь,

На небе иль под небом

обертаясь

И всякой вещи свойственно

движенье,

Близка она от нас иль далека,

И тяжела она или легка.

И все быть может, в том же

направленье

И тем же шагом вверх и вниз идет,

Пока себе единства не найдет.

Так море бурное колеблется

волнами,

То опускаясь вниз, то вверх идя

горой

Но остается все ж самим собой.

В результаті подвижницької діяльності, наукового подвигу

натурфілософів Відродження був сформований новий погляд

на природу, який істотно відрізняється від середньовічного

релігійного світогляду (дивись схему 9).

Схема 9.

!"











 

+ +, "

E – , "-

! $  + +

=" – N! 

+ +, F -

 $ "+

&! ++ ++  #-

++

?<" – E + +,

"  $+

=+" –   +

 $. #+ ++ +-

 $D  $+

+

102

Утопізм. Культ людини(творця в епоху Відродження ви(

кликав до життя моделі ідеального устрою суспільства і віру в

можливість здійснення в майбутньому цих ідеалів. Слово

“утопія” (дослівно значить “нігдея”, тобто місце, якого немає),

увійшло в суспільну свідомість Європи після виходу в 1516

році у світ книги Томаса Мора (1468(1535), яку він назвав:

“Досить корисна, а також і цікава, воістину золота книжечка

про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія”.

Англійський гуманіст намалював ідеальне суспільство, де не(

має приватної (і навіть особистої) власності, все належить

усім, де всі працюють (не більше шести годин в день), а пара(

зитів не має і немає влади грошей і грошей взагалі, а із золота і

срібла утопійці “роблять нічні горщики і весь подібний посуд

для самих брудних потреб”.

Пізніше подібні ідеї були висловлені італійцем Томмазо

Кампанеллою (1568(1639) у його знаменитій книзі “Місто

Сонця”, написаній в тюремних катівнях. Містом Сонця керує

священик, який іменується на їх мові – “Сонце”, на нашій же

ми назвали б його Метафізиком. Йому допомагають три спів(

правителі Пон, Сін і Мор, або по(нашому: Міць, Мудрість і

Любов.

У веденні Моці перебуває все, що стосується війни і миру.

Веденню мудрості підлягають вільні мистецтва, ремесла і усі(

лякі науки, а також відповідні посадові особи і вчені, так само

як і навчальні заклади. Число підлеглих розуму посадових

осіб відповідає числу наук: є Астролог, також Космограф, Ге(

ометр, Історіограф, Поет, Логік, Ритор, Граматик, Медик, Фі(

зик, Політик, Мораліст. І є у них всього одна книга, за назвою

– “Мудрість”, де дивно стисло і доступно викладені всі науки...

Веденню Любові підлягає, по(перше, дітонародження і спо(

стереження за тим, щоб сполучення чоловіків і жінок давало

найкраще потомство... У веденні того ж правителя перебуває

виховання немовлят, лікування, виготовлення ліків, посіви,

жнива і збір плодів, землеробство, скотарство, стіл і взагалі

все, стосовне до їжі, одягу і половим зносинам

.: O$ . =  // M$ ". U!. – >.:

)?, 1982. – .83-84.

103

Філософи(гуманісти епохи Відродження заклали фунда(

мент, на якому виросли в XVII(XVIII століттях новий євро(

пейський світогляд і наука.

Прочитайте один із творів філософів епохи Відродження

і запишіть свої роздуми над проблемами, які відображені в

тексті.

Перевірте себе. Відгадайте кросворд «Ренесанс». Терміни,

відгадані в кросворді, запишіть у свій словник.

КРОСВОРД „РЕНЕСАНС”

4 11

12 1

По горизонталі:

1. Філософ епохи Відродження. Інше ім'я – Микола Кребс.

2. У Місті Сонця один зі співправителів – Міць, як ще його

названо в книзі.

3. В утопії Т. Кампанелли співправитель – Мудрість, як ще

його названо в книзі.

4. Основна риса філософії епохи Відродження.

104

5. У Місті Сонця Т.Кампанелли правитель – Сонце – як ще

його названо в книзі.

6. У Місті Сонця один зі співправителів – Любов, як ще його

названо в книзі.

7. Філософ, політичний діяч, автор відомої праці «Государ».

8. Італійський філософ, автор ідеї множинності світів у всес(

віті.

9. Відомий твір Томаса Мору.

По вертикалі:

1. Принцип будови сонячної системи, відкритий

Н.Коперніком.

2. Відомий твір Мішеля Ейкема де Монтеня

3. Один з основних принципів філософії епохи Відродження.

4. Автор утопії «Місто Сонця».

5. Епоха, суть якої у зверненні до культурної спадщини анти(

чності.

6. Ототожнення Бога і Природи – світоглядний принцип.

7. Автор книги «Утопія».

8. Процес звільнення духовної культури від безроздільного

впливу церкви.

9. Німецький лікар, алхімік, який практично обґрунтовував

ідеї пантеїзму.

10. Діяч епохи Відродження, теоретик архітектури, матема(

тик, філософ, педагог.

11. Моральна якість. Слово є в назві одного із творів Піко

делла Мірандола Джованні.

12. Автор твору «Досвіди».

13. Польський філософ, астроном, автор відомого висловлен(

ня: «І все(таки вона (Земля) обертається!».

105

2. Основні особливості європейської філософії

XVIIGXVIII століть

Три основні фактори визначили формування і характер фі(

лософії Нового часу. Це:

Буржуазні революції

Релігійна реформація

Наукова революція

Буржуазний спосіб виробництва, заснований на розвитку

промисловості, викликав потребу у глибокому вивченні при(

роди. Наукова революція XVII століття полягало в появі дос(

лідно(експериментального природознавства, бурхливому роз(

витку астрономії, механіки, фізики, анатомії, фізіології, мате(

матики і математизації всього філософського знання. Розви(

ток науки у свою чергу викликало необхідність методологіч(

них досліджень. Тому основними проблемами філософії Но(

вого часу – стали гносеологічні проблеми: межі і можливості

людського пізнання, методи осягнення і способи перевірки іс(

тини. Якщо в середні віки філософія виступала в союзі з бого(

слов'ям, в епоху Відродження – з мистецтвом і гуманітарним

знанням, то в Новий час вона опирається на науку. Однак

прагнення до науковості, логічної строгості, раціональності

філософія цього періоду спричинила втрату жвавості, образ(

ності, рухливості картини світобудови. А.Ф. Лосєв так пише

про цю особливість філософії Нового часу: “Замість живої га(

рмонії цільного нероздільного Логосу і музичного народного

міфу в новій філософії сформувалося розуміння природи як

іррелігійного, механічного цілого... Увесь світ стає бездушним

і механічним... “Речовинність” з усім властивим їй механіциз(

мом і формалізмом займає пануюче положення у всіх вченнях

нової філософії, навіть у вченні про особистість, яке перетво(

рюється в простий пучок перцепцій”

.:  *..   . – >., 1990. – . 75-76.

106

Найбільш відомі філософи Нового часу

Френсіс Бекон (1561(1626) – англійський філософ(

матеріаліст, родоначальник методології експериментальної

науки, розробив доктрину “природної” філософії, обґрунтував

емпіричні методи пізнання (індукція, експеримент), запропо(

нував деталізовану класифікацію наук (пізніше ця класифіка(

ція була прийнята французькими енциклопедистами). Основ(

ні праці: “Про початки і джерела”, “Про мудрість древніх”,

“Про достоїнство і збільшення наук”, “Новий Органон, або

Щирі вказівки для тлумачення природи”, “Історія вітрів”, “Іс(

торія життя і смерті”, “Досвіди або Наставляння моральні і

політичні”, “Нова Атлантида”.

Рене Декарт (1596(1650, латинізоване ім'я Картезій) –

французький філософ і математик, представник класичного

раціоналізму. Декарт – дуаліст, первісними визнає дві субста(

нції – тілесну і мислячу; автор теорії “вроджених ідей” (вва(

жав, що деяке знання є в людському розумі споконвічно, до

досвіду); займався проблемами систематизації науки і розроб(

ки універсального наукового методу. Праці: “Міркування про

метод”, “Метафізичні міркування”, “Початки філософії”.

Томас Гоббс (1588(1679) – англійський матеріаліст, ство(

рив завершену систему механістичного матеріалізму, висунув

завдання наукового розуміння суспільства і керування ним, у

зв'язку із цим висунув теорію суспільного договору і природ(

ного права. Основні твори: “Елементи законів, природних і

політичних”; філософська трилогія “Основи філософії”, “Про

тіло”, “Про людину”, “Про громадянина”; “Левіафан”.

Джон Локк (1632(1704) – англійський матеріаліст, просві(

тник і політичний мислитель, розробив емпіричну теорію пі(

знання і ідейно(політичну доктрину лібералізму; критикував

теорію вроджених ідей Декарта. Твори: “Досвід про людський

розум”, “Розумність християнства”, “Два трактати про держа(

вне правління”.

Бенедикт (Барух) Спіноза (1632(1677) – нідерландський

матеріаліст, пантеїст, обґрунтовуючи принцип єдності миру,

висуває ідею про єдину, вічну і нескінченну субстанцію (про(

тяжність і мислення, на відміну від Декарта, вважає не самос(

107

тійними субстанціями, а двома основними атрибутами єдино(

го); як послідовник механістичного детермінізму, вважав ма(

тематику єдиним методом пізнання, навіть етику філософ ви(

кладає за допомогою геометричного, аксіоматичного методу.

Твори: “Богословсько(політичний трактат”, “Етика”.

Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646(1716) – німецький фі(

лософ(ідеаліст, математик, фізик і винахідник, юрист, історик,

мовознавець. У поясненні сутності миру Лейбніц виходить із

плюралізму – реальний мир, по Лейбніцю складається з не(

зліченних діяльних субстанцій, неподільних першоелементів

буття – монад, які перебувають між собою у відношенні пере(

думовленої гармонії. У теорії пізнання обґрунтовував діалек(

тику почуттєвого досвіду і раціонального знання. В логіці ро(

звив вчення про аналіз і синтез, сформулював закони достат(

ньої підстави і тотожності, створив найбільш повну класифі(

кацію дефініцій у роботі “Про мистецтво комбінаторики”, пе(

редбачив деякі ідеї сучасної математичної логіки. Твори: “Мі(

ркування про метафізику”, “Нова система природи”, “Нові до(

свіди про людський розум”, “Теодицея”, “Монадологія”.

Джордж Берклі (1685(1753) – англійський філософ, пред(

ставник суб'єктивного ідеалізму, єпископ, прагнув спростува(

ти матеріалізм і дати обґрунтування релігії. Відкинувши буття

матерії, Берклі визнавав існування тільки духовного буття,

яке він ділив на “ідеї” і “душі”. Твори: “Досвід нової теорії зо(

ру”, “Трактат про початки людського зору”, “Три розмови між

Гиласом і Філонусом”, “Алсифрон, або “Дрібний філософ””,

“Сейрис, або Ланцюг філософських міркувань і досліджень”

Давид Юм (1711(1776) – англійський філософ, історик,

економіст і публіцист, сформулював основні принципи новоє(

вропейського агностицизму, попередник позитивізму. Напо(

лягаючи на досвідному походженні суджень про існування,

Юм сам досвід розуміє ідеалістично. По Юму, дійсність – це

потік “вражень”. Причини, які породжують в нас ці враження,

принципово непізнавані. Ми не можемо також знати, чи існує

зовнішній світ. Твори: “Трактат про людську природу”, “Дос(

віди моральні і політичні”.

108

Французький матеріалізм XVIII століття, на відміну

від англійського матеріалізму XVII століття, опирається на

більш розвинені природничі науки (не тільки на механіку і ас(

трономію, але і на медицину, фізіологію, біологію), а також

орієнтований на проникнення у суспільну свідомість грома(

дянського суспільства. Французькі матеріалісти викладають

свої філософські погляди в загальнодоступній літературній

формі у вигляді словників, енциклопедій, памфлетів, політич(

них статей.

Жюльєн'офре Ламетрі (1709(1751) – визнавав існування

єдиної матеріальної субстанції; дух, свідомість – не що інше

як прояв цієї субстанції, людина – природна істота, нічим від

іншої природи не відрізняється. Твори: “Трактат про душу”,

“Людина – машина”, “Людина – рослина”, “Система Епікура”.

Клод Адріан Гельвецій (1715(1771) – матеріаліст, ідеолог

французької буржуазії. Головний його твір “Про розум” був

заборонений і спалений. Гельвецій критикував ідеї існування

бога, створення миру, безсмертя душі.

Поль Анрі Гольбах (1723(1789) у своїй основній праці

“Система природи” обґрунтував основні положення і принци(

пи механістичної наукової картини світу, використовуючи

при цьому різнобічні природничо(наукові знання.

Дені Дідро (1713(1784) – філософ(матеріаліст, письмен(

ник, теоретик мистецтва, організатор і редактор французької

“Енциклопедії”. Дідро ближче інших матеріалістів підійшов

до діалектичної ідеї саморуху матерії, висловлював деякі ідеї

еволюційної теорії (людина, як і все інше, має історію свого

становлення), сформулював головну ідею теорії відображен(

ня, припустивши, що відображення – загальна властивість ма(

терії, розвиваючись разом з нею приводить до появи людської

свідомості. Твори: “Філософські думки”, “Алеї, або Прогулян(

ка скептика”, “Лист про сліпих в повчання зрячим”, “Думки

про пояснення природи”, “Розмова Д'аламбера з Дідро”, “Чер(

ниця”, “Пам'ятник Рамо”, “Жак Фаталіст і його хазяїн”.

В цілому у європейській філософії XVII(XVIII століть пе(

реважають матеріалістичні концепції. Вивчаючи проблеми те(

орії пізнання і методології, філософи внесли суттєвий вклад у

розвиток науки свого часу.

109

3. Дилема емпіризму і раціоналізму

у філософії Нового часу

Наукова революція визначила два напрямки, два полюси фі(

лософії Нового часу. Розвиток дослідно(експериментального

природознавства викликав до життя методологію емпіризму, а

математизація наукового знання – раціоналізм.

3333Емпіризм (від грец. HPSHULD – досвід) – напрямок у те(

орії пізнання, який визнає почуттєвий досвід єдиним джере(

лом знання і вважає, що зміст знання може бути представле(

ний або як опис цього досвіду, або зведено до нього. Бекон,

Гоббс, Локк, Конділ'як виступали з позицій матеріалістичного

емпіризму, стверджуючи, що почуття відбивають у пізнанні

об'єктивно існуючі речі. На противагу цієї позиції суб'єктив(

но(ідеалістичний емпіризм (Берклі, Юм) визнавав єдиною ре(

альністю суб'єктивний досвід.

Близький до емпіризму сенсуалізм (від лат. sensus – по(

чуття, відчуття) – напрямок у теорії пізнання, відповідно до

якого чуттєві враження є достовірним джерелом пізнання

(знання).

Емпіризм Нового часу виник із критики середньовічної

схоластики, безплідності її методу, заснованому на некритич(

ному звертанні до авторитету, догматизмі, умоглядності, від(

сутності систематичного спостереження і експерименту. Кре(

до матеріалістів(філософів і натуралістів Нового часу – не

“наука для науки”, а збільшення влади людини над природою,

удосконалювання, зростання сили, здоров'я, краси людини.

Відомий девіз Френсіса Бекона: “scientia est potentia” – Знан'

ня сила! Бекон стверджував, що лише та наука здатна перема(

гати природу і панувати над нею, яка сама “кориться” природі,

тобто керується пізнанням її законів. Догматика він порівнює

з павуком, який плете павутину із себе, а емпірика з мурахою

або бджолою, яка збирає із квіток солодкі соки, але не зали(

шає їх так, а переробляє у мед власною діяльністю. Знання

людини розширює не пасивне споглядання, а експеримент,

тобто навмисне, активне випробування природи. Бекон всі

знання ділить на: 1) плодоносні досвіди, що приносять безпо(

110

середню користь людині і 2) світлоносні досвіди, ціль яких

не безпосередня користь, а пізнання законів природи.

Умовою реформи науки Бекон вважає очищення розуму

від оман і приводить надзвичайно цікаву їх класифікацію. На(

зиваючи омани ідолами, які “осаджують” розум людей, філо(

соф виділяє чотири види ідолів: ідоли роду, печери, площі і

театру.

“Ідоли роду” знаходять підставу в самій природі людини, у

племені або в самому роді людей, тому що не можна ствер(

джувати, що почуття людини є міра речей. Навпаки, всі

сприйняття як почуття, так і розуму спочивають на аналогії

людини, а не на аналогії світу. Розум людини вподібнюється

нервовому дзеркалу, який, домішуючи до природи речей свою

природу, відбиває речі у скривленому і спотвореному виді.

“Ідоли печери” – суть омани окремої людини. Адже в кож(

ного крім помилок, властивих роду людському, є своя особли(

ва печера, яка послабляє і спотворює світло природи. Відбува(

ється це або від особливих – природжених властивостей кож(

ного, або від виховання і бесід з іншими, або від читання книг і

від їх авторитетів. Так що дух людини, дивлячись по тому, як

він розташований у окремих людей, є річ мінлива, нестійка і

як би випадкова. От чому Геракліт правильно сказав, що люди

шукають знань у малих світах, а не у великому, або загально(

му світі.

Існують ще ідоли, які виникають як би в силу взаємної

зв'язаності і спільності людей. Ці ідоли ми називаємо, маючи

на увазі спілкування і товариства людей, яке породжує їх,

“ідолами площі”. Люди об’єднуються мовою. Слова ж уста(

новлюються згідно розумінню юрби. Тому погане і безглузде

встановлення слів дивним чином впливає на розум... Слова

прямо насилують розум, змішують все і ведуть людей до по(

рожніх і незліченних суперечок і тлумачень.

Існують, нарешті, ідоли, які вселилися в душі людей із різ(

них догматів філософії, а також із помилкових доказів. Їх ми

називаємо “ідолами театру”, бо вважаємо, що, скільки є

прийнятих або винайдених філософських систем, стільки пос(

тавлено і зігране комедій, які представляють вигадані і штучні

світи. ...При цьому ми маємо на увазі тут не тільки загальні