Губар О.М. Філософія: інтерактивний курс лекцій

Подождите немного. Документ загружается.

ля в службу тобі зрощує всяку траву насінну і дерево плідне!

Заради тебе ріки приносять рибу, а пустелі харчують звірів”

Антропологія цього періоду ґрунтується на головній тезі:

людина створена богом, вона складається з духовних і тілес(

них начал. Проблема взаємозв'язку душі і тіла в людині є од(

нієї із центральних у філософії Київської Русі. Никифор, мит(

рополит Київський, наприклад, вважав, що між душею і тілом

іде постійна ворожнеча: плоть противиться духу, дух – плоті.

Довершеним Никифор визнає такий стан, коли дух панує над

плоттю, приборкує тілесні страсті. Сама душа створена “боже(

ственним натхненням”, вона безсмертна, перебуває в голові і

володіє трьома силами: “словесною” (розум), “нестямною”

(почуття), і “бажаною” (воля). Перше місце серед них, на дум(

ку філософа, займає словесна сила, яка “старіша є і вища всіх”,

вона відрізняє людину від всіх тварин, при її допомозі людина

пізнає навколишній світ і бога; вона ж веде людей до гордині і

ідолопоклонства. Почуття – “нестямна сила” – зір, слух, нюх,

дотик, смак – “слуги” душі, перша з них – зір.

Пріоритет духовного, вічного, над скороминучим матеріа(

льним характерний для світогляду всіх філософів тієї пори.

Але одні, Феодосій Печерський, Кирило Туровський, напри(

клад, доводять його до теорії аскези, необхідності подавлення

плоті; інші, Володимир Мономах, вважає, що самітництво, ас(

кетизм не єдиний спосіб порятунку душі, що добрими діяння(

ми в миру можна надолужити свій гріх. Феодосій Печерський

стверджує, що шлях порятунку лежить через подавлення в

людині споконвічного властивого йому земного, гріховного,

пов'язаного з світом диявола, плотського єства. Служіння Бо(

гові повинне проявлятися в “діяльних справах” – у терпінні і

стражданні, милостині і любові. Кирило Туровський також

зміст людського життя вбачав у повній відмові від мирських,

плотських насолод, у відході від суєтного і повсякденного до

вічного, тобто до промислів про бога. На цьому заснована його

ієрархія людських чеснот, які філософ представляє у вигляді

дерева: “Що таке дерево життя? Смиренномудрість, початок

якій покаяння... Стовбур того кореня – благовір'я... Від того

.:  O.    // N. – >., 1980. – .211.

стовбура багато різних віток, багато адже сказано, видів пока(

яння: сльози, піст, чиста молитва, милостині, смиренність, во(

здихання та інше. Тих віток доброчесний плід: любов, слух'

няність, покірність, нищелюбіе, – багато шляхів спасіння”

Людина применшується перед особою безмежного Абсо(

люту – Бога, однак, її малість розглядається не як привід для

приниження, а як передумова для розвитку людини. Через ус(

відомлення своєї гріховності людина стає динамічно спрямо(

ваною до морального вдосконалювання. Ідеал людини – це

подвижник, борець за віру, страждалець за істину. Традиція

морально(загостреного відношення до життя і до самого себе

пронизує всю вітчизняну культуру і філософію. Совість, мо(

ральна чистота, прагнення творити добро, робити духовні по(

двиги розглядаються як фундамент особистісної самосвідомо(

сті. І сьогодні для нас актуальні слова “Повчання” Володими(

ра Мономаха: “Їжі і питву бути без шуму великого, при стар(

ших мовчати, мудрих слухати, старшим коритися, з рівними

собі і молодшими в любові прибувати, без лукавого наміру ро(

змовляючи, а побільше вдумуватися; не шаленіти словами, не

засуджувати мовленням, не багато сміятися, соромитися ста(

рших, з дурними жінками не розмовляти: донизу очі тримати,

а душу вгору – уникати їх; не ухилятися вчити ласих на владу,

ні в що ставити загальне шанування...”.

Навчися, віруюча людина, поступати благочестиво, навчися

по євангельському слову, “очами керуванню, мови втриманню,

розуму смиренності, тіла підпорядкуванню, гніву придушенню,

думці чистоту дотримувати, спонукаючи себе до добрих справ

Господа заради. Тебе позбавляють – не мсти, ненавидять – лю(

би, переслідують – терпи, хулять – моли, умертви гріх”

Ще раз прочитайте два останніх абзаци і виділіть п'ять

головних чеснот людини, яки вказали перші книжники Русі.

Поверніться до таблиці «Чесноти в історії культури» і за

повніть в ній 4ий стовпець: головні чесноти у вітчизняній ку

льтурі.

.: O. ?   B    // N. – >., 1980. –

.199.

.: # >. ? // N – >., 1980. – .165.

Прочитайте притчу К. Туровського «Слово про сліпого та

кульгавого» і дайте відповіді на такі питання:

9 які морально – філософські проблеми в ній порушені?

9 як ці проблеми ставляться і вирішуються в інших світо

глядних концепціях і філософських системах?

9 зверніть увагу на символізм, алегоризм мови давньорусь

ких філософів і спробуйте “розшифрувати” їхні символи.

Кирило Туровський

Притча про людську душу і про тіло

або Слово про сліпого та кульгавого

“Сказав Господь. Була одна домовита людина; вона насади(

ла виноградник і відгородила огорожею, і викопала яму для

віджимання вина, залишила вхід, – улаштувала і ворота, але

не зачинила входу. І вертаючись додому, сказала вона: “Кого

залишу я сторожем мого винограднику? Якщо залишу кого(

небудь із рабів, які мене служать, то, знаючи мою поблажли(

вість, розтопчуть вони моє добро. Але от що зроблю: пристав(

лю до воріт кульгавого і сліпого. Якщо хто з ворогів моїх захо(

че обікрасти мій виноградник, то кульгавий побачить, а сліпий

почує. Якщо ж хто(небудь із них двох захоче вийти у виногра(

дник, то кульгавий не маючи ніг, не може проникнути усере(

дину; сліпий же, якщо і увійде, то, заплутавшись, у прірві ро(

зіб’ється”. І, посадивши їх у воріт, дав їм владу над усім, що

навколо винограднику, і їжу, і одяг приготував легку. “Тільки,

– сказав, – того що усередині винограднику, не трогайте без

мого веління”. І потім пішов, сказав, що повернеться згодом і

тоді плату їм за роботу з собою принесе, але пригрозив їм

покаранням, якщо ті заборону його переступлять...

Після того як, вони посиділи якийсь час, сказав сліпий ку(

льгавому: “Що це за пахощі з воріт винограднику овівають

мене?” Відповідав кульгавий: “Багато доброго усередині вино(

граднику є в пана нашого, а на смак – несказанно приємного.

Але тому що пан наш мудрий, посадив тебе тут сліпого і мене

кульгавого, і не можемо ніяк насититься добрими плодами”.

Відповідав сліпий, говорячи: “Чого ж ти не сказав давно мені

цього, ми б не терпіли, але це дане нам володіння, давно б ро(

зібрали. Хоч я і сліпий, але маю ноги і сильний, можу носити і

тебе, і вантаж... Бери кошик і сідай на мене; я тебе понесу, ти ж

указуй шлях і все добро пана нашого ми обірвемо; не думаю я,

що прийде сюди наш пан”... І сів кульгавий на сліпого, і, увій(

шовши всередину винограднику, обікрали все бувше там доб(

ро пана свого...

Коли прийшов пан взяти плоди у винограднику і побачив

його обікраденим, призвав кульгавого і з'єднав його зі сліпим,

і почали вони викривати один одного. Кульгавий говорив слі(

пому: “Якби ти мене не поніс, ніяк би я не міг достатися туди,

тому що я кульгавий”. Сліпий же говорив: “Якби ти не пока(

зав мені дорогу, то ніяк би я не міг достатися туди”. Тоді пан,

сівши на суддівське крісло, почав судити їх обох”. І сказав: “Як

ви крали, так і тепер – нехай сяде кульгавий на сліпого”. І ко(

ли кульгавий сів, наказав перед всіма рабами нещадно карати

їх у зовнішній темниці для мук”.

Перевірте себе. Розгадайте кросворд «Явище Софії в Ки

ївській Русі». Відгадали? Відмінно! Поповніть свій словник

частиною цих термінів.

КРОСВОРД „ФІЛОСОФІЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ”

По горизонталі:

1. Один з перших книжників на Русі, автор «Слово про сліпо(

го та кульгавого».

2. Один з творців слов'янського алфавіту

3. Ім'я ігумена Києво(Печерського монастиря в Х1ст, автора

«Слово про терпіння і любов».

4. «Доля – .....», протилежне поняття.

5. Одне із джерел філософії Київської Русі.

6. Бог вогню в давньослов'янській міфології.

7. Назва другого етапу людської історії в історико(

філософській концепції Іларіона, митрополита Київського.

8. Співвідношення, єдність, діалог двох джерел філософії Ки(

ївської Русі.

По вертикалі:

1. Як називалася філософія (мудрість) у Давній Русі?

2. Київський князь, автор «Повчання».

3. «Чет – ....» Протилежний термін.

4. Жанр давньоруських текстів.

5. Одна з особливостей культури Київської Русі, злитість,

нерозчленованість її елементів.

6. Вчення про бога (слов'янський варіант).

7. Митрополит Київський у ХІ столітті, автор «Слово про

закон і благодать».

8. Один з перших літописців на Русі.

Тема: ФІЛОСОФІЯ ЕПОХИ

ВІДРОДЖЕННЯ І НОВОГО ЧАСУ

План

1. Антропоцентризм філософії епохи Відродження

2. Основні особливості Європейської філософії XVII–

XVIII століть

3. Дилема емпіризму і раціоналізму у філософії Нового часу

4. Механістична наукова картина світу

1. Антропоцентризм філософії епохи Відродження

Епоха Відродження (Ренесанс – від фр. Renaissance) – пе(

рехідна епоха від середньовіччя до Нового часу, від феодаліз(

му до капіталізму, звернення до культурної спадщини антич(

ності. Почавшись в XIV столітті в Італії, ренесанс в XV(XVI

століттях поширюється в інших західноєвропейських країнах.

Які основні особливості філософії цього періоду?

Антисхоластичний характер філософії. В епоху Відро(

дження проходить процес секуляризації – звільнення духов(

ної культури від релігії і церкви. Філософія, звільняючись від

релігії, перетворюється знову у світську діяльність, у своєму

ідейному розвитку тісно переплітаючись із гуманітарним

знанням і мистецтвом.

Антропоцентризм – ствердження ідеалу гармонічної, роз(

кріпаченої, творчої особистості, краси і гармонії дійсності,

звертання до людини, як до вищого сенсу буття. Відомий фі(

лософ – гуманіст Піко делла Мірандола Джовані (1463(

1494) в “Промові про гідність людини” так формулює основ(

ний принцип світогляду нової епохи – епохи відродження, то(

ді погодився бог з тим, що людина – утвір невизначеного об(

раза, і, поставивши його в центрі світу, сказав: “... Я ставлю те(

бе в центрі світу, щоб звідти тобі було зручніше обдивлятися

все, що є у світі. Я не зробив тебе ні небесним, ні земним, ні

смертним, ні безсмертним, щоб ти сам, вільний і славний май(

стер, сформував себе в образі, якому ти віддаси перевагу. Ти

можеш переродитися в нижчі, нерозумні істоти, але можеш

переродитися по велінню своєї душі і у вищі, божественні

Діячі епохи Відродження називали себе гуманістами (від

лат. humanus – людський), підкреслюючи цим свою спрямова(

ність до чисто людських земних інтересів. У світогляді цієї епохи

підкреслюється творча воля людини. Мішель Эйкем де Мон'

тень (1533(1592) у своїх “Досвідах” стверджує, що: доля не при(

носить нам ні зла, ні добра, вона поставляє лише сиру матерію

того і іншого, і здатне запліднити цю матерію сім’я. Наша душа,

більше могутня щодо цього, чим доля, використовує і застосовує

їх за своїм розсудом, будучи, таким чином, єдиною причиною і

розпорядницею свого щасливого або тяжкого стану

Завдяки та(

кій світоглядній установці епоха Відродження дала світу таких

видатних особистостей, як писав Ф. Енгельс – „... титанів по силі

думки, пристрасті і характеру, по багатосторонності і ученості.

Люди, які заснували сучасне панування буржуазії, були всім чим

завгодно, але тільки не людьми буржуазно(обмеженими. Навпа(

ки, вони були більш(менш овіяні характерними для того часу

духом сміливих шукачів пригод. ... Звідси та повнота і сила хара(

ктеру, які роблять їх цільними людьми

. Різнобічність – ось ідеал

людини епохи Відродження. Теорія архітектури, живопису і

скульптури, математика, механіка, картографія, філософія, ети(

ка, естетика, педагогіка – таке коло занять, наприклад, флорен(

тійського художника і гуманіста Леона'Баттиста Альберті

(1404(1472), Леонардо да Вінчі (1452(1519) був не тільки вели(

ким живописцем, але і великим математиком, механіком, інже(

нером, Альбрехт Дюрер (1471(1528) був живописцем, гравером,

скульптором, архітектором, винайшов систему фортифікації;

Нікколо Макіавеллі (1469(1527) був державним діячем, істори(

ком, поетом, і, крім того, першим гідним згадування військовим

письменником нового часу

. Людина в поданні гуманіста Альбе(

.:?  >. L    // W L: *-

!  2 . – >:., 1981. – .1. – .249.

.:>. H$. – >.: ?, 1991. – .61.

.:W .  $. # // > O., W . . 2- ". –

.20. – .346-347.

.: W .  $. # // > O., W . . 2- ".

– .20 – .346-347.

рті, не “вутлий човен”, “не лампада на вітрі”, як вчила церква, а

герой, який прийшов у життя робити подвиги і великі діяння.

Оптимізм світогляду епохи Відродження заснований не на

благості божественного творіння (як у середньовіччя), а на ві(

рі в життєві, добрі, творчі сили людини, здатності її змінити

світ на кращій.

Я в мир пришел порок развеять в прах

Яд себялюбья всех змеиных злее

Я знаю край, где зло ступить не смеет,

Где Мощь, Любовь и Разум сменят страх

Томмазо Кампанелла

Повернемося до нашої таблиці «Чесноти в історії культу

ри». Заповніть наступний стовпець, відповідаючи на запи

тання: які чесноти шанувалися, культивувалися в епоху Ві

дродження?

Пантеїзм – ще одна характерна риса світогляду і філософії

епохи Відродження. Пантеїзм (від грец.: SDX – всі і XHR] – бог)

– філософське вчення, яке ототожнює бога і світ; бог розчине(

ний у світі, у природі, природа – обожнена. Микола Кузансь'

кий (Микола Кребс, 1401(1464), наприклад, розглядаючи бога

як нескінченний максимум і наближаючи його до природи, як

до обмеженого максимуму, сформулював ідею нескінченності

Всесвіту. Бог немов спускається на Землю і розчиняється в

природі.

Натхнення, обожнювання природи, магіко(алхімічне її

тлумачення характерне для концепції філософа, натураліста і

лікаря – Парацельса (псевдонім; справжнє ім'я Пилип Ауре(

ол Теофраст Бомбаст фон Гогенгейм, 1493(1541). Ґрунтую(

чись на розумінні природи як живого цілого, перейнятого

єдиною світовою душею, Парацельс допускає можливість ма(

гічного впливу людини на природу за допомогою таємних за(

собів. Пізнаючи свою душу, а також осягнувши архей (одуше(

влений початок будь(якого елемента природи) і вступивши з

ним у магічний контакт, людина може керувати природою.

Крім основних першоелементів (земля, вода, повітря і небо)

Парацельс виділяє три алхімічних початки: ртуть (відповідає

духу), сірка (душа) і сіль (тіло). Оскільки вся природа по Па(

рацельсу населена духами і демонами, то завдання медицини

– відновлювати порушений вторгненням чужого духу поря(

док; тобто лікар повинен лікувати і тіло, і душу, і дух хворого.

Проведіть порівняння понять: теїзм, пантеїзм, атеїзм, по

літеїзм, монотеїзм

Методологічна стратегія пізнання визначається тим, що

Відродження – перехідна розумова епоха, час звільнення дум(

ки від оковів схоластичної мудрості. Вірі в авторитет гуманіс(

ти відродження з великою енергією протиставляють необме'

жену силу розуму, досвід, спостереження, критичне мис'

лення, вільне від забобонів. В той же час, для мислителів епо(

хи відродження не характерний крайній, сухий раціоналізм,

світ для них не втратив ще своєї багатобарвності, не перетво(

рився в абстрактну чуттєвість геометра, а розум виступає в

ролі комплексного, часом навіть напівфантастичного мислен(

ня, часом не позбавлений здатності в наївній простоті вгаду(

вати дійсну діалектику реального світу. В концепції Миколи

Кузанського, наприклад, розум є вищим ступенем пізнання (із

трьох основних: відчуття, розсудок, розум), оскільки саме ро(

зум здатний поєднувати протилежності й, отже, пізнавати не(

скінченне. Універсальний шлях сходження до істини, по Ку(

занському, у з'єднанні видимих протилежностей згідно їх

природної єдності.

Леонардо да Вінчі обґрунтовував ідею про необхідність

сполучення практичного досвіду і його наукового осмислення

як головного шляху відкриття нових істин. Він стверджував,

що закохані в практику без науки, немов керманич, що ступає

на корабель без керма або компаса; він ніколи не впевнений,

куди пливе...

Натурфілософія епохи Відродження. Пантеїзм і нова ме(

тодологія стимулюють вивчення природи. Природа знову стає

об'єктом філософського аналізу “Революційним актом, яким

дослідження природи заявило про свою незалежність і як би

.:  #. )" - $"!. – >., 1955. –

.23.

100

повторило лютеровське спалення папської булли, було видан(

ня безсмертного твору, у якому Копернік кинув – хоча і нері(

шуче і, так сказати, лише на смертному одрі – виклик церков(

ному авторитету в питаннях природи. Звідси починає своє лі(

точислення звільнення природознавства від теології”

. Енгельс

має на увазі відому працю Миколи Коперніка (1473(1543)

“Про обертання небесних сфер”, у якому обґрунтовується гелі'

оцентрична модель

сонячної системи. Вчення Коперніка

спростувало багатовікову геоцентричну (від “Гея” – Земля)

традицію Арістотеля – Птолемея, стало вихідним пунктом ро(

звитку нової астрономії і фізики. В філософії геліоцентризм

став відправним пунктом формування нової методології при(

родознавства. Якщо раніше панувала гносеологічна установка,

відповідно до якої видиме ототожнювалося з дійсним, то у

вченні Коперніка вперше реалізується протилежний принцип

– видиме не є вірогідність, а є “переверненим” відображенням

схованої за явищами сутності. Якщо Галілео Галілей (1564(

1642) і Іоганн Кеплер (1571(1630) математично і експеримен(

тально довели правильність ідеї геліоцентризму, то заслуга фі(

лософського осмислення цієї ідеї належить Джордано Філіп'

по Бруно (1548(1600), який стверджував, що існують незлічимі

сонця, незліченні землі, які кружляються навколо своїх сонець,

подібно тому, як наші сім планет кружляються навколо нашо(

го. В 1592 році, потрапивши в руки інквізиції, після катувань

Д.Бруно підтвердив: “Вважаю, що в кожному із цих світів іс(

нують моря, ріки, гори, прірви, вогонь, тварини, дерева...” Про

одну із книг Джордано Бруно переляканий схоласт говорить

філософові: “Подібного роду твердженнями ви хочете перевер(

нути світ нагору дном!” На що філософ відповідає: “Тобі зда(

ється, що було б погано, якби хто(небудь захотів перевернути

нагору дном перевернений світ?” У натурфілософії Д.Бруно

міцні елементи матеріалізму і діалектики, він обґрунтовує

принципи заповнюваності Вселеної матерією, єдності матерії і

життя, саморуху матерії. Джордано – філософ і поет – так ви(

ражає принцип загальності та невинищуванності руху:

.:W .  $ // > O., W . .. 2- ". – .20 –

.347.

=+" (. KOY] – ) –   +  $.