Федулова Л.І. Сучасні концепції менеджменту

Подождите немного. Документ загружается.

гової інформації, що дозволяє направити функції НДДКР і ви

робництва на досягнення успіху на ринках; рефлексивна

взаємодія сторінсуперників. Цей механізм захищає компанію

від помилкових рішень і дій, що мають місце під впливом су

перників.

Невід’ємною складовою управління ресурсним по

тенціалом підприємства є його оцінка. Наукові праці з пробле

матики визначення потенціалу окремих підприємств чи

соціальноекономічних систем різних рівнів [див.28] можна

розподілити на чотири загальні групи (залежно від їхнього ба

зового критерію) – ресурсні (витратні), відносні (порів

няльні), цільові (результатні) та суб’єктивно об’єктивізовані

(експертні). При цьому, доведено, що найоб’єктивнішим та

найадекватнішим критерієм оцінки потенціалу підприємств є

їх ринкова вартість. Таким чином, базисом для оціночної мето

дології слід вважати сукупність принципів, що базуються на

міжнародних стандартах оцінки [23, 28].

Класифікацію методів оцінки можна провести відповідно

до різних ознак залежно від типів зв’язків ресурсів, процесів та

отриманих результатів. Якщо оцінка проводиться з позицій

ефективності витрат на створення об’єкта чи упорядкування

земельного масиву, то очевидно, що вартість об’єкта

оцінюється постфактум. Коли враховується тільки теперішня

ситуація, яка склалася на ринку (у певному регіоні), то можна

говорити про поточну оцінку вартості об’єктів. У тому разі, ко

ли визначають майбутню корисність від господарського вико

ристання об’єкта, тобто обчислюють розмір чистого потоку

капіталу, що буде отриманий інвесторомвласником від ек

сплуатації земельної ділянки, будівлі чи споруди, очевидно,

що можлива вартість об’єкта розраховується аналітиком

апріорно. Відповідно до цього з усієї різноманітності методів

визначення вартості потенціалу виокремлюють три тра

диційні підходи: витратний (майновий), порівняльний (рин

ковий) та результатний (доходний).

Загальну класифікацію можливих методів вартісної

оцінки земельномайнового комплексу підприємства та окре

131

Ðîçä³ë 3

мих його компонентів, що можуть бути використані для

оцінки відповідних можливостей підприємства, наведено на

рис. 3.2. Стисло економічну суть трьох указаних підходів до

оцінки майна підприємства, з огляду на необхідність враху

вання можливостей його ефективного використання, можна

пояснити так:

••

витратний (майновий) – визначає вартість об’єкта за

сумою витрат на його створення та використання;

••

порівняльний (ринковий) – визначає вартість на базі

зіставлення з аналогами, що вже були об’єктами ринкових

угод;

132

ÑÓ×ÀÑÍ² ÊÎÍÖÅÏÖ²¯ ÌÅÍÅÄÆÌÅÍÒÓ

Ïðîñòèé áàëàíñîâèé

ìåòîä

Ìåòîä ðåãóëþâàííÿ

áàëàíñó

Ìåòîä ë³êâ³äàö³éíî¿

âàðòîñò³

Ìåòîä ÷èñòèõ

àêòèâ³â

Ìåòîä çàì³ùåííÿ

Ìåòîä

íàãðîìàäæåííÿ

àêòèâ³â

Ìåòîä ãàëóçåâèõ

ñï³ââ³äíîøåíü

Ìåòîä ñòàòèñòè÷íèõ

êîðèãóâàíü

Åêñïåðòí³ ìåòîäè

ïîð³âíÿííÿ

Ìåòîä

ìóëüòèïë³êàòîð³â

ïîð³âíÿííÿ

Ìåòîä êàï³òàë³çàö³¿

äîõîäó

Ìåòîä çàëèøêîâîãî

äîõîäó

Ìåòîä

äèñêîíòóâàííÿ

ãðîøîâèõ ïîòîê³â

Âàðò³ñòü ï³äïðèºìñòâà òà âò³ëåíîãî â íüîìó ïîòåíö³àëó

Âèòðàòí³

ìåòîäè

Ïîð³âíÿëüí³

ìåòîäè

Ðåçóëüòàòí³

ìåòîäè

Рис. 3.2. Загальна класифікація методів оцінки підприємства та його

потенціалу [28]

••

результатний (доходний) – оцінює вартість об’єкта на

засаді величини чистого потоку позитивних результатів від

його використання.

Слід зазначити, що кожен з указаних підходів ре

алізується з допомогою специфічних методик, які залежать від

об’єкта оцінки. Застосування того чи іншого підходу залежить

від специфіки бізнесу та цілей його оцінки. Так, наприклад,

якщо оцінюється виробниче підприємство зі значними акти

вами, необхідна ретельна оцінка з застосуванням майнового та

ринкового підходів (щодо активів) одночасно з оцінкою май

бутніх доходів. Якщо мова йде про оцінку торгового

підприємства з метою виділення частки одного з засновників,

переважає поєднання дохідного та ринкового підходів.

Під час обґрунтування вибору необхідних методів для

проведення процесу оцінки бізнесу необхідно враховувати пе

реваги та недоліки, які містить у собі кожний підхід і метод

(табл. 3.6). Для отримання найбільш точної картини оцінки на

попередніх етапах оцінюється вартість підприємства із засто

суванням всіх доцільних підходів і методів з наступним

підсумковим узгодженням отриманих результатів.

В умовах ринку, який характеризується нестабільністю

попиту та пропозиції, мінливістю цін на товари і ресурси,

змінами в конкурентному середовищі і низкою інших макро і

мікроекономічних факторів, достовірне визначення можливо

стей підприємства, так ще й на досить тривалу перспективу –

надзвичайно складне завдання, якщо не неможливе, тим

більше, коли в прийнятті рішень бере участь такий непередба

чений фактор, як людина.

Загалом, оцінка потенціалу підприємства – це пошук су

купності характеристик, показників і властивостей, що дозво

ляють у достатній мірі описати підприємство й оцінити його

можливості по забезпеченню задовольняння відповідної

суспільної потреби в товарах (послугах) на перспективу і мож

ливості досягнення поставлених цілей.

На сучасному етапі розвитку відбувається зміна еко

номічної парадигми. Раніше визначальним економічним еле

133

Ðîçä³ë 3

ментом потенціалу виступала матеріальна база, виробничий

апарат. У нових економічних умовах здатності до якісних і

структурних зрушень визначається, у першу чергу, кадровим

потенціалом і тими видами економічної і соціальної діяль

ності, які забезпечують його розвиток, удосконалення й ефек

тивне використання. Кожний з перелічених елементів являє

собою сукупність можливостей, але саме внаслідок взаємодії

всіх складових системи досягається ефект синергії і виробни

ча система отримує нові властивості і можливості, яких не має

кожний окремий елемент.

134

ÑÓ×ÀÑÍ² ÊÎÍÖÅÏÖ²¯ ÌÅÍÅÄÆÌÅÍÒÓ

Ï³äõ³ä

Ïåðåâàãè

Íåäîë³êè

1. Ðåçóëüòàòíèé

(äîõîäíèé)

- âðàõîâóº ìàéáóòí³ î÷³-

êóâàííÿ;

- âðàõîâóº ðèíêîâèé àñ-

ïåêò (÷åðåç ñòàâêó äèñêîí-

òó);

- âðàõîâóº åêîíîì³÷íå

çàñòàð³âàííÿ.

- òðóäîì³ñòê³ñòü ïðîãíî-

çóâàííÿ;

- ðåçóëüòàòè ìàþòü ³ìî-

â³ðí³ñíèé õàðàêòåð.

2. Ïîð³âíÿëüíèé

(ðèíêîâèé)

- ö³ëêîì ðèíêîâèé ìåòîä;

- â³äîáðàæàº ðåàëüíå

ñï³ââ³äíîøåííÿ ïîïèòó òà

ïðîïîçèö³¿, ïðàêòèêó

óãîä.

- çàñíîâàíèé íà ìèíó-

ëîìó áåç óðàõóâàííÿ

ìàéáóòí³õ î÷³êóâàíü;

- âèìàãàº âåëèêîãî ÷èñ-

ëà âèïðàâëåíü;

- òðóäíîù³ ç³ çáèðàííÿì

íåîáõ³äíî¿ ³íôîðìàö³¿.

3. Âèòðàòíèé

(ìàéíîâèé)

- ´ðóíòóºòüñÿ íà ðåàëüíî

³ñíóþ÷èõ àêòèâàõ;

- ºäèíî ìîæëèâèé äëÿ

äåÿêèõ âèä³â ï³äïðèºìñòâ.

- íå âðàõîâóº âàðò³ñòü

äåÿêèõ íåìàòåð³àëüíèõ

àêòèâ³â;

- íå âðàõîâóº ìàéáóòí³

î÷³êóâàííÿ;

- íå âðàõîâóº åôåêòèâ-

í³ñòü âèêîðèñòàííÿ àêòè-

â³â.

Таблиця 3.6

Переваги та недоліки підходів до оцінки вартості бізнесу

Таким чином, потенціал виробничого підприємства відоб

ражає реальну здатність підприємства створювати й реалізо

вувати максимальні обсяги матеріальних благ з урахуванням

конкретних ресурсних обмежень, збалансованості трудових та

матеріальних ресурсів, потреб споживачів, а також з урахуван

ням особливостей соціальноекономічних відносин і взаємодії

між людьми, підприємствами, державними установами,

задіяними у господарському процесі.

Ë²ÒÅÐÀÒÓÐÀ

1. Основи економічної теорії: Підручник. 3тє вид. /За загаль

ною редакцією Ю.В.Ніколенка – К.: ЦУЛ, 2003. – 540 с.

2. Эндрес А., Квернер И. Экономика природных ресурсов. – 2е

изд. – СПб.: Питер, 203. – 256 с.

3. Новицький В.Є. Економічні ресурси цивілізаційного розвит

ку: Навч. посіб. – К.: НАУ, 2004. – 268 с.

4. Верба В.А., Новікова І.В.Методичні рекомендації з оцінки

інноваційного потенціалу підприємства. //Проблеми науки. – 2003.

– № 3 – С. 22–31.

5. Економіка й організація інноваційної діяльності: Підручник

/ Під ред. проф. О.І.Волкова, проф. М.П. Денисенка. – К.: ВД “Про

фесіонал”, 2004. – 960 с.

6. Історія економічних учень: Підручник /За ред. В.Д.Базиле

вича. – К.: Знання, 2004. – 1300 с.

7. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень. –

К.: ЗнанняПрес, 2000. – 514 с.

8. Гапоненко А.Л. Управление знаниями. – М.:ИПК госслужбы,

2001. – 52 с.

9. Wernerfelt, B. (1984) A resourcebased view of the firm (Journal

Article in Strategic Management Journal SMJ).

10. Rumelt, R.P. 1974. Strategy, structure and economic perform

ance. Cambridge, MA: Harvard University Press.

11. Teece D., Pisano G., Shuen A. Dynamic Capabilities and

Strategic Management. Working Paper. Berkeley: University of

California at Berkeley, 1992.

135

Ðîçä³ë 3

12. Бобрышев С. Управление организационным знанием как

стратегическим активом / http://www.cfin.ru/management/strate

gy/knowledge_asset.shtml

13. Прахалад К.К., Хэмел Г. Стержневые компетенции корпора

ции //Минцберг Г., Куинн Дж. Б., Гошал С. Стратегический про

цесс. / Пер. с англ. под ред. Ю.Н. Каптуревского. – СПб: Питер, 2001.

– С. 112123.

14. Васюков И. Деятельность и карьера профессионала сквозь

призму ресурсного подхода /

15. Катькало В. Организационные факторы конкурентных пре

имуществ фирм /

16. Большаков А.С., Михайлов В.И. Современный менеджмент:

теория и практика. – СПб.: Питер, 2000. – 416с.

17. Уваров В.В., Пятибратов И.Н. Стратегический менеджмент

и глобализация мировой экономики. – М.: Междунар. унт бизнеса и

управления, 2001. – 283с.

18. Тис. Д.Дж, Пизано Г., Шуен Э. Динамические способности и

стратегическое управление. //Российский журнал менедмжента. –

2003. – Вып.4. – С. 133185.

19. Слейтер Р. Принципы управления от легенды General

Electric Джека Уэлча. – Мн.: Издво “Попурри”, 2005. – 288 с.

20. Эффективный экономический рост: теория и практика:

Учеб. пособие /Под ред. Т.В.Чечелевой. – М.: Издво “Экзамен”,

2003. – 320 с.

21. Тихомиров А.В., Оценка эффективности управления произ

водством. – М.: Экономика, 1984.

22. Авдеенко В.Н., Котлов В.А. Производственный потенциал

промышленного предприятия. – М.: Экономика, 1989. – 240 с.

23. Гавва В.Н., Божко Е.А. Потенціал підприємства: формування

та оцінювання: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літера

тури, 2004. – 224 с.

24. Журавлев А. Управление ресурсным обменом / Проблемы

теории и практики управления. – 2002. – № 5. – С. 7980.

25. Краснокутська Н.С. Потенціал підприємства: формування та

оцінка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури,

2005. – 352с.

26. Лапин Е.В. Оценка экономического потенциала предприятия:

Монография. – Сумы: ИТД “Университетская книга”, 2004. – 360 с.

136

ÑÓ×ÀÑÍ² ÊÎÍÖÅÏÖ²¯ ÌÅÍÅÄÆÌÅÍÒÓ

27. Управління ресурсами підприємства: Навч. посіб. /Під ред.

Ю.М.Воробйова, Б.І.Холода. – К.: “Центр навчальної літератури”,

2004. – 288 с.

28. Федонін О.С., Рєпіна І.М., Олексик О.І. Потенціал

підприємства: формування та оцінка: Навч. посібник. – К.: КНЕУ,

2004. – 316 с.

29. Самоукин А.И. Потенциал нематериального производства. –

М.: Знание, 1991.

30. Абалкин Л.И. Диалектика социалистической экономики. –

М.: Мысль, 1981. – 351 с.

31. Анчишкин А.И. Прогнозирование роста экономики. – М.:

Экономика, 1996. – 98 с.

32. Спирин В.С. Анализ экономического потенциала предприя

тия. – М.: Финансы и статистика. – 1994.

33. Большая Советская Энциклопедия. Т.20. – М.: Сов. Энцик

лопедия, 1975.

34. Борисов А.Б. Большой экономический словарь. – М.: Книж

ный мир, 2003.

35. Економіка зарубіжних країн: Підручник / А.С.Філіпенко. –

К.: Либідь., 1998 – 416 с.

36. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.3 /Редкол.: …

С.В.Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”,

2002. – 952 с.

37. Економічна теорія /Під ред. В.А.Предборського – К.: Кондор,

2003. – 492 с.

38. Иноземцев В. За пределами экономического общества. – М.:

Academia – Наука, 1998.

39. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник. – Видавничий

центр “Академія”, 2003. – 656 с.

40. Основи економічної теорії: Підручник /За загальною ре

дакцією О.О.Мамалуя – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 480 с.

137

Ðîçä³ë 3

Ðîçä³ë 4. ÊÎÍÖÅÏÖ²ß ÌÅÍÅÄÆÌÅÍÒÓ ÇÍÀÍÜ

4.1. Íåîáõ³äí³ñòü çàñòîñóâàííÿ ìåíåäæìåíòó çíàíü

Серед основних концепцій менеджменту, які підтримують

сучасні тенденції розвитку бізнесу, центральне місце займає

концепція менеджменту знань. Це обумовлено набуттям еко

номіками провідних країн світу нових характерних рис, які

притаманні економіці знань.

На початку ХХІ ст. у розвинутих країнах світу характер

ною рисою економічного розвитку стає перевага в потенціалі

країни знань як основного ресурсу для забезпечення конку

рентних позицій. Успіх або поразка організації залежить від її

здатності формувати та використовувати інтелектуальні акти

ви. Згідно твердження відомого фахівця в галузі економіки

знань Л.Едвінссона [1] в майбутньому успіху досягатимуть ті

компанії, які будуть спроможні трансформуватися з

індустріальних організацій у такі, що здійснюють інтелекту

альне підприємництво. Саме інтелектуальне підприємництво

фокусується на навчанні та знаннях як на ресурсі вартості,

формуванні та спільному використанні знань, створенні нових

комбінацій знань, капіталізації потенціалу знань.

Успіх діяльності організації в умовах сучасної економіки

все більше залежить від вміння накопичувати та використову

вати унікальні знання. Конкурентні переваги організації в

умовах економіки знань полягають насамперед в унікальних

компетенція, які базуються на унікальних знаннях. Так фірма,

що знає, як вести справи в певній країні, на певному ринку має

переваги перед конкурентами, які не володіють цими знання

ми. До того ж, для того, щоб володіючи інформацією та знан

нями на її основі, фірма могла отримати конкурентні переваги,

необхідно вчасно передати їх необхідним співробітникам.

Організація отримує конкурентні переваги від накопичен

ня та генерації знань з причини, що завдяки внутрішньому

138

обміну професійними напрацюваннями, ноухау ведення

бізнесу, її співробітники можуть приймати нестандартні

рішення. Так, за результатами дослідження компанії KPMG,

яке було проведено у 2000 році серед великої кількості ор

ганізацій Європи та США, 81% підприємств впровадили або

розглядають як необхідну для впровадження програму уп

равління знаннями [2]. Про значення діяльності процесів

створення нових знань, формування інтелектуального капіта

лу організації, свідчить оцінка на ринку вище балансової вар

тості тих компаній, які здійснюють великі інвестиції у форму

вання знань.

Оцінка власного капіталу підприємства на фондовому

ринку часто значно відрізняється від його балансової вартості.

Так, співвідношення між ринковою та балансовою оцінками

власного капіталу молодих компаній, що зареєстровані на

Франкфуртській біржі, в середньому складає 14,4. Цей показ

ник ще більше для компанійлідерів нових ринків, що швидко

зростають. Наприклад, для компанії Quiagen, що є лідером на

ринку біотехнологій, цей показник складає 46,6; для компанії

Articon – лідера на ринку безпеки інформаційної технології –

відповідно – 66,6; для лідера серед підприємств Інтернетза

безпечення – фірми GFT Technologies – 32,9 [3]. Починаючи з

1992 року, у США більше як 200 млр. дол. щорічно інвес

тується у нематеріальні активи, а основна частка інвестицій

припадає на дослідження, розвиток, освіту, підвищення

кваліфікації, програмне забезпечення, Internet.

Подальше зростання значення нематеріальних активів у

сучасній економіці ставить перед підприємством нові завдан

ня, серед яких – формування та ефективне використання сис

теми управління знаннями організації (менеджменту знань).

Терміни “менеджмент знань” (knowledge management),

“управління знаннями” сьогодні широко використовується в

науковій літературі та в практичній діяльності організацій.

Згідно проведених досліджень компанії Bain (Бостон), яка

протягом останнього десятиріччя відслідковує досвід впрова

дження у практику найвідоміших інструментів управління

139

Ðîçä³ë 4

(management Tools), 708 компаній різних частин світу назвали

управління знаннями в якості найбільш придатних для засто

сування управлінських механізмів [4].

Концепція менеджменту знань започаткована наприкінці

минулого століття, але її застосування в практиці діяльності

провідних компаній розвинутих країн свідчить про достатньо

вагомі результати в плані ефективності діяльності та здатності

адекватно реагувати на зміни бізнессередовища і разом з тим

бути ініціаторами таких змін. Слід зазначити, що практичною

передумовою формування нового напряму менеджменту ор

ганізації стали значні технологічні новації – розвиток інфор

маційних технологій, впровадження комп’ютерних мереж,

створення баз даних, поява Інтернет – та Інтранеттехнологій.

Теоретичним підґрунтям виокремлення управління знаннями

як одного із нових напрямів менеджменту став розвиток ре

сурсної теорії на початку 90х років минулого століття, згідно

якої фундаментальними джерелами конкурентних переваг ор

ганізації є внутрішні ресурси, спеціальні характеристики та

компетенції. У дослідженнях школи ресурсів значний акцент

приділяється саме нематеріальним активам фірми: знанням,

ключовим компетенціям, навчанню, корпоративній культурі,

іміджу організації, бренду.

Незважаючи на те, що концепція менеджменту знань по

чала розвиватися відносно недавно, в іноземній та вітчизняній

науковій літературі існують певні напрацювання щодо теоре

тичних аспектів системи менеджменту знань та практичного

застосування її в діяльності іноземних корпоративних струк

тур. Теоретичні та практичні аспекти управління знаннями су

часної організації в контексті формування економіки знань

знайшли своє відображення та розвиток у працях таких відо

мих зарубіжних вчених як Т.Стюарт, Л.Едвінсон, Р.Холл,

І.Нонаки, Х.Такеучі, Т.Девенпорт, К.О”Делл, Дж.Грейсон,

Дж.Пфеффер, Р.Сьютон, К.Норт, Г.Пробст, У.Буковіч,

Р.Уілльямс, Дж.Стоунхаус тощо. Значної уваги питанням уп

равління знаннями організації приділяють вітчизняні вчені та

представники наукових шкіл СНД: Н.Шпак, Р.З.Вечорковскі,

140

ÑÓ×ÀÑÍ² ÊÎÍÖÅÏÖ²¯ ÌÅÍÅÄÆÌÅÍÒÓ