Дубич К.В. Основи теорії управління та менеджменту

Подождите немного. Документ загружается.

ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

державного бюджету. Фінансові відносини з державою повинні будуватися на

основі довготермінових нормативів.

Економічні методи управління мають непрямий вплив: можливість

одержання певного доходу із загального доходу організації в поєднанні з

реальністю втрат через невдалі дії чи банкрутство спонукає людей до виконання

управлінських дій і команд управління.

Організаційно-розпорядчі методи управління - це способи впливу на

трудові колективи і окремих працівників, засновані на використанні відносин

між людьми.

Особливостями даної групи методів є:

1)прямий директивний вплив на систему в цілому та її елементи;

2) можливість керівника приймати однозначне рішення, яке не дозволяє

виконавцю вибирати між різними способами дій (як це властиве економічним

методам);

3)обов'язковість виконання розпоряджень керівника, а невиконання їх

розцінюється як порушення трудової дисципліни і тягне за собою дисциплінар

не стягнення.

Ця група методів за формою впливу поділяється на методи організа-

ційного, розпорядчого та дисциплінарного впливу.

Методи організаційного впливу призначені для створення організа-

ційної основи спільної праці: розподіл функцій, обов'язків, відповідальності,

повноважень, встановлення порядку ділових взаємовідносин. Організаційний

вплив здійснюється через документи тривалої дії. В основі організаційного

впливу лежать регламентування, нормування, інструктування, інформування.

Організаційне регламентування - це найбільш жорсткий тип впливу.

Воно полягає в розробці і впровадженні в дію організаційних положень і правил,

обов'язкових для виконання і діючих протягом точно встановленого терміну.

До їх складу входять:

V зовнішньоорганізаційні - закони і декрети державних органів

управ

ління;

\ загальноорганізаційні — положення про об'єднання, установу, статут

підприємства;

^внутрішньоорганізаційні - типові структури організації, положення

про структурні підрозділи;

V посадові - штатний розпис, інструкції.

Нормування - це менш жорсткий тип організаційного впливу, який

полягає у виробленні нормативів, які слугують орієнтиром в певній діяльності

і встановлюють їх верхню і нижню межі. В практиці управління використовують

норми часу, виробітку, чисельності персоналу, норми використання вироб-

ничих фондів, технічні і технологічні режими роботи, стандарти.

Розділ І. ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ПРАЦІ

Інструктування - найбільш м'який спосіб організаційної дії. Він полягає в

ознайомленні з умовами роботи або обставинами дорученої справи, поясненні

обстановки, завдань, можливих помилок. Інструктування завжди має форму

методичної та інформаційної допомоги, спрямованої на успішне виконання роботи,.

і забезпечує свободу дій виконавця. Здійснюється через інструкції, правила, вимоги.

Інформування здійснюється за допомогою актів, протоколів,

доповідних і службових записок, листів, телеграм, телефонограм, заяв.

Методи розпорядчої дії відображають динаміку управління, забезпе-

чують злагоджену роботу всіх виробничих підрозділів і служб управління. Вони

спрямовані на конкретні ситуації (часом нестандартні), не передбачені регламен-

таційними актами, на усунення відхилень, виявлених в ході виробничо-госпо-

дарської діяльності.

До їх_складу входять директиви, накази, розпорядження, вказівки,

резолюції, які можуть реалізовуватись в усній або письмовій формі. Вони

частіше, ніж організаційні форми, вимагають контролю і перевірки.

Методи дисциплінарного впливу полягають у встановленні відпові-

дальності і ЇЇ практичній реалізації. Для цього розробляються і впроваджуються

різні санкції, які поділяються на матеріальні, адміністративні та карно-правові.

Соціально-психологічні методи управління - це способи впливу на

людей через їхні соціальні потреби та психологічні особливості. Для успішного

керівництва колективом керівник повинен знати психологію взаємовідносин

між людьми, особливості колективної діяльності, важливі риси і особливості

особистості. Без знання основ психології, педагогіки та соціології, методів

впливу на людей керівник не зможе якісно виконувати свою функцію, яка

полягає у створенні таких умов в організації, які б стимулювали у людей трудову

активність, формували оптимізм і впевненість у завтрашньому дні.

Тому соціально-психологічні методи управління стають все більш

актуальними, бо саме вони сприяють підвищенню продуктивності праці,

створюють таку атмосферу, в якій кожен працівник може реалізувати свої

можливості. За способом впливу їх можна поділити на індивідуальні і колек-

тивні, а за видом - на соціальні і психологічні.

Соціальні методи дозволяють упорядковувати відносини між колек-

тивом і особою, між окремими особами. Вони поділяються на методи

соціального нормування, соціального регулювання і морального стимулювання.

Методи соціального нормування дозволяють упорядковувати відносини

між колективом і особою шляхом введення різних соціальних норм, до яких

можна віднести правила внутрішнього розпорядку, професі йні кодекси, правила

виробничого етикету.

Методи соціального регулювання використовуються для створення

сприятливих відносин в колективі і проявляються у системі відбору, розподілу

ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

і черговості задоволення соціальних потреб, в обміні досвідом, критиці і

самокритиці, взаємними зобов'язаннями.

Методи морального стимулювання використовуються для заохочення

колективів, груп і окремих працівників, що досягай найкращих показників

діяльності. Це нагородження почесними грамотами, почесними званнями, це

винесення подяки, надання додаткових соціальних пільг.

Психологічні методи управління спрямовані на регулювання відносин

між людьми шляхом створення оптимального морально-психологічного клімату

в колективі. Психічний стан людини виявляє безпосередній вплив не тільки

на особисті результати ЇЇ праці, але й на результати діяльності всього колективу.

До цих методів належать методи комплектування малих груп, гуманізація праці,

професійний відбір і навчання, мотивація працівників до праці.

Комплектування малих груп проводиться з точки зору їх чисельності

та психологічної сумісності.

Гуманізація праці полягає у створенні таких умов праці, які б сприятливо

впливали на психіку людини. Це санітарно-гігієнічні умови, виключення

монотонності праці, використання психологічної дії музики, кольору.

Професійний відбір - це виявлення і розстановка людей так, щоб їх

психологічні властивості найбільше відповідали роботі, що виконується.

Формування мотивації до праці полягає в тому, щоб привернути праців-

ника до роботи, сформувати у нього мотив, який би змушував його чесно і

творчо працювати, бути внутрішньо зацікавленим роботою.

Основою застосування соціально-психологічних методів є знання і вив-

чення стану колективу і окремих його членів, які забезпечуються різними мето-

дами соціологічних і психологічних досліджень: інтерв'ювання, анкетування,

спостереження, експерименту, Соціально-психологічні методи використовуються

в комплексі з іншими методами управління.

Кожен метод управління має свої переваги і недоліки. Якщо керівник

надає перевагу економічним і організаційно-розпорядчим методам, то такий

напрямок можна назвати орієнтованим на виробництво. Така модель керівниц-

тва впливає в основному на формальні характеристики організації, структуру,

розподіл ресурсів, контроль виконання, документообіг. Вона була характерна

командно-адміністративній системі; її недоліком є те, що орієнтованість на

виробництво може прийти у суперечність з інтересами окремих груп чи осіб і

викликати їх опір у відповідь на дії керівника, подолати який можна за

допомогою ще більш жорстких санкцій і контролю. А це може привести до

серйозних потрясінь в організації і провалу багатьох заходів.

Цього недоліку позбавлена діяльність керівника, орієнтована на

соціально-психологічні методи управління або, інакше кажучи, на людей. Тут

об'єктом управління є поведінка членів колективу, які виконують у ній різні

Розділ 1. ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ПРАЦІ

ролі, мають різні статуси і вступають у різні міжособові таміжгрупові відносини.

Дані соціологічних та психологічних досліджень свідчать, що у колективах з висо-

ким рівнем взаємовідносин порушення дисципліни зустрічаються у 8 разів рідше,

ніж в групах з низьким рівнем взаємодії, В першому випадку члени групи хочуть

перейти на іншу роботу у 5 -7 разів менше, ніж у другому. Створення сприятливого

морально-психологічного клімату в керованому колективі ще не гарантує високої

продуктивності праці, та через нього можна впливати на поведінку людей.

Але й підхід, орієнтований на людей, також має недоліки, які можуть

проявитися в анархії внутрішньовиробничих процесів. Тому найбільш

оптимальним є системний підхід, який об'єднує переваги двох інших.

1.2. Характер і зміст управлінської праці

1.2.1. Сутність управлінської праці, її специфіка.

Категорії працівників апарату управління

Управлінська праця є різновидом суспільної праці. її сутність полягає в

забезпеченні цілеспрямованої скоординованої діяльності виробничих колек-

тивів для досягнення поставлених перед ними цілей. Ця праця має свої

особливості, які потрібно враховувати при її вивченні, аналізі та удосконаленні.

По-перше, результати управлінської праці не піддаються прямому виміру

(наприклад, вартісними чи кількісними показниками виробленої продукції),

так, як це можна оцінити в праці робітника. Поняття "продуктивність праці"

можна застосувати лише до деяких різновидів управлінської праці (друкування.

ввід даних в ЕОМ та ін.). Праця ж керівника, інженера, економіста пов'язана з

виконанням різноманітних управлінських операцій і тому має творчий характер.

Тому для оцінки такої праці застосовують показники результативності

керованого об'єкта, тобто праці інших людей.

По-друге, в процесі управлінської праці застосовуються специфічні

предмети і знаряддя праці, специфічним є і її продукт. Предметом управлінської

праці виступають не матеріально-предметні об'єкти, а люди та породжувана

ними інформація. Засобами

управлінської праці є методи управління та

організаційна техніка. Продуктом праці у сфері управління є інформація у формі

документів, в яких відображаються управлінські рішення.

По-третє, праця у сфері управління висуває особливі вимоги до

кваліфікації людей, що нею займаються: управлінці повинні мати відповідну

професійну та посадову підготовку, певний досвід роботи, на що витрачається

значно більше часу і коштів, ніж на підготовку фахівця-робітника.

По-четверте, праця управлінців має мобільний характер (рухливість,

готовність до швидкого виконання завдання) і протікає в розгорнутих просто-

рових межах.

ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

По-п'яте, праця управлінських працівників вимагає посиленої

розумової діяльності і пов'язана в основному з витратами нервової енергії.

Специфіка управлінської праці полягає в тому, що зайняті нею праців-

ники самі не виробляють матеріальних цінностей, а забезпечують управління

діями людей, зайнятих продуктивною працею.

Управлінські діяння на виробничий колектив здійснюються людьми,

яких називають кадрами управління або працівниками апарату управління. В

сучасному розумінні апарат управління — це працівники підприємств, установ

та інших організацій, професійна діяльність яких повністю або переважно

пов'язана з виконанням функцій з управління виробництвом. Ознаками, на

основі яких визначають належність до апарату управління, є сфера діяльності,

зміст і характер праці. Відповідно до цього виділяють три категорії управ -

лінських працівників (їх часто ще називають службовцями):

керівники (директори, їхні заступники, начальники структурних

підрозділів, майстри, бригадири), які мають право і зобов'язані приймати

рішення, скеровувати і координувати роботу підлеглих їм людей. Характер їх

праці в основному творчий;

спеціалісти (інженери, технологи, економісти, юристи) розробляють

і впроваджують у виробництво нові або вдосконалені види продукції, техноло

гічні процеси, технічні та економічні нормативи, а також готують варіанти

рішень для керівників і беруть участь у їх реалізації, забезпечують виробництво

необхідною документацією, оснащенням, необхідним обслуговуванням. У праці

спеціалістів поєднуються творчі дії та операції, що повторюються;

технічні виконавці (обліковці, техніки, секретарі, друкарки, оператори

ПК) здійснюють передачу інформації, підготовку та оформлення різних докумен

тів для керівників та спеціалістів. У праці технічних виконавців переважають

порівняно прості операції, що повторюються.

Безпосередньою метою управлінської праці є організація спільних зусиль

колективу і забезпечення узгоджених дій його членів, спрямованих на досяг -

нення кінцевих результатів при найменших витратах.

1.2.2. Управлінське рішення, вимоги до нього

З позиції системного аналізу управлінське рішення

- це основний про-

дукт керуючої підсистеми. Його результат відбивається на керованій підсистемі,

яка розвивається або гальмується, працює ефективно або збитково. Найкращим

результат є тоді, коли цілі системи і рішень, що приймаються, не суперечливі.

Рішення є основною формою і специфічним продуктом управлінської

праці. Це творчий акт керівника щодо вироблення і реалізації оптимального

варіанту розв'язання проблеми, що виникає в ході виконання виробничих

завдань. А коротко: рішення - це вибір альтернативи.

Розділ 1 ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ПРАЦІ

Від правильності та оптимальності рішень залежать результати діяльності

трудового колективу, його престиж, авторитет керівника, морально-психологіч-

ний клімат у колективі. До якості управлінського рішення ставиться ряд вимог,

основними з яких є:

- обгрунтованість - рішення повинно прийматися з урахуванням дії

економічних, соціальних законів, аналізу конкретної виробничої обстановки на

основі достовірної інформації і базуватися на останніх досягненнях науки і техніки;

- правомірність

- рішення повинен приймати орган, який має на це

право. Перевищення прав або їх недовикористання негативно впливає на

дієвість рішення;

- несуперечливість

, тобто єдність та погодженість у всіх ланках з

законами, нормативними актами, раніше прийнятими рішеннями;

- повнота - управлінське рішення має включати мету, основні шляхи і

засоби її досягнення, взаємодію виконавців, контроль і терміни виконання.

Відсутність хоча б одного із цих компонентів порушує чіткість і логічність

рішення і вносить дезорганізацію в його виконання;

- комплексність - врахування всіх можливих взаємозв'язків та взаємо-

залежностей в діяльності підприємства;

- своєчасність

~ рішення слід приймати власне в той момент, коли

цього вимагають обставини (коли виникла проблема). Запізнілі чи передчасні

рішення однаково даремні, а часом і шкідливі. Передчасним рішення може

виявитися тому, що в момент його прийняття не досить точно виявлена проб

лема чи відсутня інформація про неї. Запізніле рішення втрачає сенс виконання;

- гнучкість - можливість внесення змін у ході виконання рішення;

- директивність

, означає обов'язковість виконання рішення. Вона

забезпечується повноваженнями керівника;

- економічність, ефективність і оптнмальність. Вимога ефективності

полягає в тому, щоб забезпечити досягнення накреслених в рішенні цілей.

Проте важливо, щоб цілі були досягнуті при мінімальних витратах ресурсів

(трудових, матеріальних, фінансових). В цьому є суть економічності рішення.

Якщо правильно витримується залежність між цілями, засобами і ресурсами,

то прийняте рішення буде оптимальним.

За організацією розробки розрізняють рішення індивідуальні (підготов-

лені однією особою), колегіальні (продукт групи представників), колективні

(бере участь весь колектив).

За функціональним змістом рішення бувають планові, організаційні,

мотиваційні, контролюючі.

За причинами виникнення - ситуаційні, директивні, ініціативні, сезонні.

За широтою охоплення — загальні (стосуються всіх сторін господарської

діяльності) і часткові.

ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

За періодами здійснення - прогнозні, планові, оперативні. Незважаючи на

різноманітність управлінських рішень, можна стверджувати, що процес їх

прийняття здійснюється за такою схемою (рис. 1.2):

Виникнення ситуації

Встановлення проблеми і її аналіз

■>

Формулювання обмежень І критерію оптимальності

рішення

Виявлення альтернативних рішень }+-,

Оцінка варіантів

Вибір найкращого варіанту

7 Організація виконання і контролю —

Рис. 1.2. Схема процесу прийняття рішення

Вихідним моментом вироблення рішення є виникнення ситуації, що

вимагає його прийняття. Ситуація може полягати в надходженні розпорядження

від вищого органу або якоїсь ініціативи від нижчих ланок, або складається такий

стан справ, який не відповідає запланованому чи бажаному рівню. На цьому

етапі необхідно встановити, чи існує проблема і яка ЇЇ суть. Для цього необхідно

зібрати інформацію і проаналізувати її. Інформація повинна бути достовірною

і повною. На основі аналізу внутрішніх ресурсів і зовнішніх обставин

визначаються обмеження, які звужують можливості прийняття рішення.

Аналіз та оцінка зібраної інформації дозволить виробити варіанти рішення.

Однією з основних відмінностей проблем, що виникають в управлінні, є їх

багатоваріантність, тобто наявність багатьох шляхів переводу системи із одного

стану в інший, або можливість прийняття багатьох рішень з однієї і тієї ж

проблеми. В таких умовах виникає необхідність вибору оптимального варіанту

управлінського рішення, що, в свою чергу, вимагає формулювання критерію

оптимальності, за яким визначається найкращий варіант. Критеріями опти-

мальності можуть бути норми, стандарти чи інші вимоги, що виражені кількісно.

Підготовка рішення полягає в оформленні вибраного варіанту у вигляді

проекту документа чи в якійсь іншій формі, придатній для затвердження.

Прийняття рішення -це система дій, що пов'язана із санкціонуванням

найкращого варіанту. Остаточно прийняте рішення оформляється у вигляді

документа (наказу, розпорядження, постанови) і доводиться до виконавців з

урахуванням розподілу обов'язків, відповідальності і забезпечення необхідним

інструктивним матеріалом.

Розділ 1. ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ПРАЦІ

За виконанням рішення здійснюється контроль, який полягає в безпе-

рервному нагляді за ходом роботи, виявленні відхилень і коригуванні рішення

для одержання найкращого результату. При цьому рішення уточнюється і при

необхідності змінюється.

1.2.3. Методи прийняття управлінських рішень

Методи прийняття управлінських рішень - це сукупність розумових та

практичних операцій, які використовуються в процесі вироблення рішення. їх

можна поділити на два різновиди: запрограмовані (формалізовані) і незапрогра-

мовані (неформалізовані).

Запрограмоване рішення (термін запозичений із комп'ютерної терміно-

логії) є результатом реалізації певної послідовності кроків або дій, подібних до

тих, що здійснюються при розв'язуванні математичного рівняння або при

складанні програм для комп'ютерів. Наприклад, існує певне співвідношення

між числом хворих і обслуговуючого персоналу. Якщо на одну медсестру

припадає 5 хворих, то приймається автоматично рішення про те, що на 50

пацієнтів треба прийняти на роботу 10 медсестер. Або, якщо вирішено вільні

грошові кошти підприємства покласти на депозит чи вкласти у цінні папери,

то в залежності від того, що дає більший прибуток, туди й вкладеться капітал.

Рішення приймається після прямого розрахунку прибутку по кожному варіанту

і вибору найвигіднішого. Керівництво переважно програмує рішення під

ситуації, що часто повторюються.

До програмованих методів прийняття рішення належать всі методи

економіко-математичного моделювання та методи сіткового планування і

управління. Найбільш повно розроблені і широко застосовуються методи

математичного програмування і методи, розроблені на основі теорії ймовірності

та математичної статистики.

Незапрограмовані методи прийняття рішення використовуються в

ситуаціях, які, до певної міри, нові, внутрішньо не структуровані або пов'язані

з невідомими факторами. До числанезапрограмованих можна віднести рішення

типу: якими повинні бути цілі організації, як покращити якість продукції, як

вдосконалити структуру управління організацією, як посилити мотивацію

підлеглих. Такі рішення приймаються на основі виробничого і життєвого

досвіду, інтуїції та здорового глузду. Це, по суті, є традиційні методи розв'язання

виробничих проблем. Процес прийняття таких рішень має інтуїтивний характер

або заснований на судженнях.

Інтуїтивне рішення - це вибір, зроблений на основі відчуття того, що

він є правильним. Особа, що приймає рішення, не займається при цьому

свідомим зважуванням "за" і "проти" по кожній альтернативі. Просто людина

ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

робить вибір на підставі того, що називається осяянням, шостим відчуттям.

Але в практиці прийняття управлінських рішень можливі сотні варіантів вибору,

а, з другого боку, в ряді випадків керівник може не знати усіх можливих варіантів

вибору. Тому керівник, який спирається виключно на інтуїцію, зіштовхується з

чистою випадковістю, і, з точки зору статистики, його шанси на правильний

вибір без використання методів логіки вкрай незначні.

Рішення, засновані на судженнях, - це вибір, зумовлений знаннями та

набутим досвідом. Людина використовує знання того, що трапилося в подібних

ситуаціях раніше, щоб спрогнозувати можливі наслідки альтернативних варіан-

тів вибору, які мають місце в існуючій ситуації. Спираючись на судження, вона

обере альтернативу, яка принесла успіх в минулому. Однак, судження немож-

ливо використати в ситуації, яка є абсолютно новою, оскільки тоді відсутній

досвід, на який можна спертися при виборі. Зокрема, це такі ситуації: зміна

асортименту продукції, розробка нової технології, випробування системи

винагородження, що відрізняється від діючої.

Оскільки судження завжди спираються на досвід, керівники тяжіють

до рішень, що вже їм знайомі. Але в такому випадку може залишитися поза

увагою нова альтернатива, більш ефективна, ніж уже знайомі варіанти вибору.

Тому найбільш ефективним є раціональний підхід до вирішення проблеми.

Основна відмінність цього підходу від використання суджень полягає в тому,

що раціональне рішення не залежить від минулого досвіду. Воно обґрунто-

вується за допомогою об'єктивного аналітичного процесу. Цей підхід до

прийняття управлінського рішення викладений у схемі, описаній вище.

Рішення можуть прийматися одноосібно і колегіально чи навіть усім

колективом. При прийнятті рішень групами доцільно проводити дискусії для

того, щоб всі сторони проблеми і вся ситуація прийняття рішення були для

всіх учасників зрозумілими. Можна назвати ряд типових методів прийняття

колективних рішень.

1. Непомітне рішення . Хтось із учасників вносить пропозицію. З даного

питання виникає дискусія. Ніхто свідомо не висловлює позиції, а рішення

виникає ніби саме по собі, без усвідомлення його учасниками.

2. Авторитетне рішення. Приймає остаточно авторитетна особа. Воно

може бути оптимальним, якщо ця особа до прийняття рішення уважно

вислухала членів групи і використала таким чином їх думку. (Але таке рішення

не сприймається членами як своє).

3. Рішенн я меншості. Меншість, виявляючи підтримку один одного,

проводить свою пропозицію. Більшість, що не мала єдиної позиції, мовчить. Але

це не означає її згоди. Тому при реалізації таке рішення може гальмуватися більшістю.

4. Компромісне рішення. Це серединне рішення, яке задовольняє обидві

сторони.

Розділ 1. О СНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ПРАЦІ

5. Рішення більшості. Вважається демократичним і успішним. Часто

виникає в результаті голосування.

6. Рішення взаєморозуміння. Виникає в результаті дискусії, а не голо

сування. Дискусія триває доти, поки кожен із учасників не зможе хоча б частково

приєднатися до висунутої пропозиції. Тут кожен відчуває, що мав вплив на

прийняття рішення, і, як правило, всі беруть участь в його прийнятті.

7. Одноголосне рішення.

Буває дуже рідко. Повної згоди в принципі

досягнути неможливо, і тому не можна ставити умовою прийняття рішення

одноголосність.

1.2.4. Фактори, що впливають на прийняття рішення

Ефективність рішення залежить від багатьох факторів. Серед них - рівень

ризику, час і оточення, що безперервно змінюються, особисті оцінки та пове-

дінкові фактори особи, що приймає рішення.

Ризик. В багатьох випадках при прийнятті рішень існує непевність у їх

реальному досягненні, тобто існує певний ризик, який необхідно враховувати.

Відхилення майбутнього результату може бути пов'язане не тільки із втратами,

але й додатковими позитивними результатами, наприклад, додатковим висо-

ким прибутком. Власне тому йдуть на ризик при прийнятті рішень керівники

підприємств.

Рішення приймаються в різних обставинах по відношенню до ризику.

їх можна класифікувати як умови певності, ризику і невизначеності.

Рішення приймаються в умовах певності, якщо відносно кожної альтер-

нативи відомо, що вона неодмінно приведе до деякого конкретного результату.

Наприклад, вкладення вільних коштів в облігації внутрішньої державної позики.

Організація, за винятком надзвичайних обставин, завжди одержить відпо-

відний відсоток на вкладені кошти. В умовах певності приймаються порівняно

небагато управлінських рішень.

Рішення приймаються в умовах ризику, якщо результати не є певними,

але відома ймовірність кожного результату. Ймовірність - це ступінь можливості

настання певної події, яка вимірюється числом від 0 до 1. Сума ймовірностей

усіх альтернативних результатів рівна 1. Ймовірність можерозраховуватися на

основі статистичної інформації. Така ймовірність називається об'єктивною. Вона

показує частоту, з якою відбувається даний процес або явище. Якщо ж інформація

відсутня, то досвід особи, що приймає рішення, підкаже з досить високою

ймовірністю, що може статися. Така ймовірність називається суб'єктивною.

Рішення приймаються в умовах невизначеності, коли неможливо

оцінити ймовірність потенційних результатів. Це має місце тоді, коли фактори,

які треба враховувати, настільки нові і складні, що про них неможливо одержати