Дороз В.Ф., Ларіна Т.Е. Сучасний урок (українська мова та література): Навчально-методичний посібник для студентів філологічних факультетів

Подождите немного. Документ загружается.

СУЧАСНИЙ УРОК (українська мова та література)

 інтерактивні технології колективно-групового навчання;

 інтерактивні технології ситуативного моделювання;

 інтерактивні технології опрацювання дискусійних питань.

Інтерактивні технології кооперативного навчання

Кооперативна (колективна) форма навчальної

діяльності - форма організації навчання у малих групах учнів,

об’єднаних спільною навчальною метою. Кооперативне

навчання здійснюється як в групах, так і в парах.

Парна і групова робота організовується як на уроках

засвоєння, так і на уроках застосування знань, умінь та навичок.

Це може відбуватися одразу ж після викладу вчителем нового

матеріалу, на початку нового уроку замість опитування, на

спеціальному уроці, присвяченому застосуванню знань, умінь та

навичок, або бути частиною повторювально-узагальнюючого

уроку (О.Пометун, Л.Пироженко).

Залежно від змісту та мети навчання можливі різні

варіанти організації роботи груп: робота в парах; ротаційні

(змінювані) трійки; два-чотири-всі разом; карусель; робота в

малих групах; діалог; синтез думок; спільний проект; пошук

інформації; коло ідей; акваріум.

Інтерактивні технології колективно-групового навчання

До цієї категорії відносяться інтерактивні технології, які

передбачають одночасну групову (фронтальну) роботу всього

класу. Групова (фронтальна) форма організації навчання –

передбачає навчання однією людиною групи учнів чи цілого

класу. Усі учні працюють разом чи індивідуально над одним

завданням із наступним контролем результатів: обговорення

проблеми в загальному колі; мікрофон; незакінчені речення;

мозковий штурм; навчаючи - вчусь; ажурна пилка; аналіз

ситуації (Case-метод); вирішення проблем; дерево рішень.

В.Ф.ДОРОЗ, Т.Е.ЛАРІНА

Інтерактивні технології ситуативного моделювання

Модель навчання у грі - побудова навчального процесу

за допомогою включення учня в гру, підпорядковану

дидактичній меті (передусім ігрове моделювання явищ, що

вивчаються). Учням надається максимальна свобода

інтелектуальної діяльності, яка обмежується лише визначеними

правилами гри. Учні самостійно обирають собі роль у грі,

висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій,

створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її розв’язання,

беручи на себе відповідальність за обране рішення. Учитель в

ігровій моделі виступає як: інструктор (ознайомлення з

правилами гри, консультації під час її проведення), тренер

(підказка учням для прискорення проведення гри), головуючий,

ведучий (організатор обговорення). Види інтерактивних ігор:

імітаційні ігри; симуляційні ігри; судове слухання (суд prose);

громадські слухання; рольова гра.

Інтерактивні технології опрацювання дискусійних питань

Дискусія – широке публічне обговорення спірного

питання. Вона може виступати як метод засвоєння знань,

закріплення їх, вироблення вмінь і навичок, як метод розвитку

психічних функцій, творчих здібностей і особистісних якостей

учнів, а також як метод стимулювання і мотивації учіння.

Згідно з логікою застосування дискусії як методу

закріплення навчального матеріалу і стимулювання пізнавальної

діяльності учнів О.Пометун, Л.Пироженко визначають кілька

варіантів моделювання навчальних тем на основі дискусії:

 побудова вивчення теми як підготовки до дискусії за всім

матеріалом, яка відбувається на останньому уроці;

 включення дискусійного компонента в окремі уроки теми на

етапах перевірки домашнього завдання і закріплення щойно

вивченого матеріалу;

 побудова навчання як самостійної або групової роботи учнів

СУЧАСНИЙ УРОК (українська мова та література)

з обговоренням її результатів.

Найбільш поширеними у вітчизняній методиці навчання

є: метод прес; займи позицію; зміни позицію; неперервна шкала

думок; дискусія; дебати.

Складові технології уроку української мови

(за М.Пентилюк)

Найголовніші ознаки технології уроку:

 сучасність - постійне прагнення до новизни і вдосконалення

змісту уроку;

 оптимальність - спроба досягти навчально-виховних цілей

при економному використанні часу;

 інтегральність - синтез знань з мови, літератури, історії,

краєзнавства тощо;

 науковість - опора на досягнення сучасної лінгвістики,

лінгводидактики, лінгвопсихології;

 відтворення процесу навчання і його результатів;

 програмування діяльності вчителя й учнів;

 використання різноманітних засобів навчання, ТЗН;

 якісна і кількісна оцінка результатів уроку.

Вимоги до вчителя:

 діагностувати цілі навчання;

 забезпечувати раціональне змістове наповнення уроку (дії і

слова, які говорять учасники навчального процесу);

В.Ф.ДОРОЗ, Т.Е.ЛАРІНА

 актуалізувати навчальний матеріал;

 досконало володіти мовою;

 забезпечувати наступність і перспективність у вивченні

навчального матеріалу;

 розробляти опорні конспекти, моделювати навчальний

матеріал;

 створювати нові види наочності;

 вільно володіти різними технологіями навчання;

 організовувати групову та індивідуальну роботу учнів у

класі;

 використовувати комп'ютери та інші технічні засоби

навчання.

Технологія уроку, побудована на основі особистісно-

зорієнтованого вивчення літератури як людинотворчого

предмета ( за Є.Ільїним)

1. Художній твір – цілий світ морально-етичних проблем та

історичного досвіду їх розв’язання.

2. Урок літератури має будуватися за законами мистецтва, а не

дидактики.

3. Під час аналізу твору головним є людинознавство, а не

літературознавство.

4. Подавати знання – це шукати ключі до нього.

5. Формула успіху вчителя літератури: «… синтез хорошої

книги, хорошого способу і хорошої людини».

Концептуальні ідеї системи Є.Ільїна

 Вивчення літератури має здійснюватися за принципом

гуманізації: «…моральний потенціал книг породжує

особливу систему гуманістичних знань – переконань…».

 Педагогіка словесника – це педагогіка експресії: «… слово +

почуття…».

 Знання через спілкування і спілкування через знання – це

двоєдиний процес морального розвитку.

СУЧАСНИЙ УРОК (українська мова та література)

Технологія уроку, побудована на основі особистісно-

зорієнтованого вивчення літератури (за А.Плигіним)

 Традиційний підхід до літератури як засобу виховання

малоефективний; необхідно посилити пізнавальний аспект

навчання.

 З читачами треба обговорювати те, як «зроблені» ті чи інші

твори, які знання з теорії літератури допомагають глибше

пізнати їх.

 Учнів слід навчити насамперед користуватися мовою

художнього твору як особливого виду мистецтва.

 Найбільше уваги вчитель має приділяти двом аспектам

літературного аналізу: використанню образних засобів та

психології художнього сприймання. Важливо формувати в

учнів уміння психолінгвістичного аналізу художнього твору.

 Варто розвивати сенсорне мислення читачів-учнів як основу

творчості.

 У навчанні має бути систематичне виконання «подібних»

вправ.

Екзистенціально-діалогічна концепція методики

викладання української літератури (за Г.Токмань)

1. Методика як педагогічно-літературознавча наукова

дисципліна має пропонувати вчителю парадигми і технології,

конкретні моделі навчально-виховної роботи.

2. У вивченні літератури поряд зі специфічними мають

враховуватися і загальнодидактичні принципи.

3. Учитель свідомо йде на педагогічний ризик, удаючись до

інноваційних технологій.

4. Шкільний аналіз твору ґрунтується на екзистенціально-

рецептивній засаді, коли існування твору відроджується в

зустрічі з читачем

5. Під час аналізу твору в школі слід застосовувати й

В.Ф.ДОРОЗ, Т.Е.ЛАРІНА

літературознавчі методи.

Розглянувши і прокоментувавши педагогічні технології,

які діють в галузі мовної і літературної освіти, можна

констатувати, що технологізоване навчання забезпечує належну

організацію учіння школярів, є керованим процесом формування

у них знань, умінь, навичок і здібностей, передбачених чинними

програмами. Посилюється увага до внутрішнього світу дитини,

її життєвих інтересів і творчих можливостей, готовності

працювати цілеспрямовано й систематично.

Отже, простір мовної і літературної освіти в школі

відкритий до технологізованого навчання і потребує його.

Учитель-технолог упевнено приходить на зміну вчителю-

методисту.

СУЧАСНИЙ УРОК (українська мова та література)

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО КЛАСИФІКАЦІЇ І СТРУКТУРИ

УРОКІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ

На уроках української мови та лiтератури на перший план

можуть ставитися рiзні завдання: засвоєння нової iнформaцiї,

систематизація й узагальнення набутих знань, самостiйне

виконання учнями завдань з метою контролю тощо.

Відповідно до дидактичної мети уроку визначається його

тип. Проблема типології ypoків недостатньо вивчена в

педагогiчнiй науці. Cьoгoднi немає загальновизнаної єдиної

класифікації ypoкiв мови та лiтератури, хоч методистами

зроблено безліч спроб.

Проблема класифікації ypоків має не тільки теоретичне, а й

практичне значення. Бiльшість пропонованих класифікацій не

прижилися в методицi, оскільки в їх oснові сполучалися рiзнi

принципи розмежування уроків. Типи уроків різноманітні, i їх

дуже важко пiдпорядкувати певному чиннику та звести в якійсь

одній класифікації.

Уроки класифікуються за дидактичною метою, змiстом і

способами проведення уроку, основними етапами навчального

процесу, дидактичними завданнями, методами навчання,

способами проведення уроків тощо.

Найпоширенішою в сучасній педагогічній теорії і

шкільній практиці є класифікація уроків за основною

дидактичною метою. Один із варіантів такої класифікації дає

В.Онищук, який називає шість основних типів уроків:

 засвоєння нових знань;

 формування навичок і набуття вмінь;

 застосування знань, навичок і вмінь;

 узагальнення і систематизація знань;

 перевірка знань, навичок і вмінь;

В.Ф.ДОРОЗ, Т.Е.ЛАРІНА

 комбінований урок.

Стосовно навчання української мови класифікацію

В.Онищука не можна прийняти беззастережно і повністю: по-

перше, опрацювання нового матеріалу передбачає інтенсивну

практику, спрямовану на формування відповідних умінь і

набуття навичок, а „чистих” уроків засвоєння нових знань

майже не буває в практиці викладання мови; по-друге, уроки

засвоєння вмінь і навичок у викладанні мови за традицією

краще називати уроками закріплення вивченого; по-третє,

суворий розподіл програмою змісту навчання не дозволяє

учителеві виділяти спеціальні уроки застосування знань, умінь

і навичок, оскільки це здійснюється на всіх уроках; по-

четверте, в поданій класифікації відсутні уроки повторення –

їх замінили уроками узагальнення і систематизації знань, хоч

правильно організоване повторення обов’язково передбачає

систематизацію.

М.Махмутов у своїй класифiкaцiї бере за основу мету

занять, характер змiсту матерiалу, piвень знань учнiв i подiляє

уроки на п'ять типiв i кiлька видiв.

 I тип – урок вивчення нового матеріалу включає тaкi види

ypoків: а) урок-лекцiя; б) урок-бесiда; в) кіноурок; г) урок

теоретичних або практичних робiт доcлiдницького типу;

г) змiшаний урок.

 II тип – уроки вдосконалення знань, умінь і навичок (сюди

входять уроки формування вмінь та навичок) включають

тaкi види: а) урок самостiйних робiт репродуктивного типу;

б) урок практичних робiт; в) урок-екскурсiя; г) ypoк-ceмiнap;

ґ) урок-лабораторна робота.

 III тип – уроки узагальнення та систематизації знань, куди

входять основні види вcix п'яти типiв ypoків.

 IV тип – комбіновані уроки, що теж об'єднують цi основні

види.

 V тип – контрольні уроки, якi включають: а) урок усного

опитування; б) урок письмового опитування; в) урок-залiк;

г) урок контрольної роботи; ґ) змiшаний урок.

СУЧАСНИЙ УРОК (українська мова та література)

Найбiльш популярною на сьогодні є класифiкацiя уроків за

основною дидактичною метою, яку пропонує Ю.Зотов:

 комбiнований урок;

 урок вивчення нового матерiалу;

 урок закрiплення і систематизація знань;

 урок контролю та оцiнки знань.

Ciм типiв урокiв розрiзняє І.Kaзaнцeв, беручи за основу

спосiб їx проведення:

 уроки-лекцiї;

 уроки-бесiди;

 уроки-екскурсiї;

 кіноуроки;

 уроки самостiйної роботи учнiв у класi;

 практичнi заняття.

 Типи уроків з української мови

Уроки української мови методисти орієнтовно

поділяють на дві основні групи. Перша група - аспектні уроки

української мови - уроки пов'язані з вивченням окремих

аспектів мови. Головна мета їх - на основі засвоєння

теоретичних відомостей з мови формувати і розвивати в

учнів частково-мовленнєві, або первинні уміння і навички, а

саме: орфоепічні, лексичні, словотвірні, правописні -

орфографічні та пунктуаційні. На таких уроках переважають

вправи, підпорядковані вивченню окремих одиниць мови:

звуків, морфем, слів, словосполучень, речень.

Друга група - уроки розвитку зв'язного мовлення –

уроки, які проводяться з метою формування і розвитку в учнів

комунікативних (вторинних) умінь і навичок.

Так, І.Олійник зазначає, що „…доцільно виділяти за

навчальною метою такі типи аспектних уроків з мови:

 вивчення нового матеріалу;

 закріплення вивченого;

 перевірка й облік набутих знань, умінь і навичок;

В.Ф.ДОРОЗ, Т.Е.ЛАРІНА

 аналіз контрольних робіт;

 узагальнення і систематизація вивченого;

 повторення певної теми, розділу.”

Одна із спроб зробити наукову класифікацію уроків

російської мови належить М.Позднякову. В основу своєї

класифікації він поклав основні етапи засвоєння учнями мовного

матеріалу й виділив такі основні типи уроків:

 уроки повідомлення нового матеріалу;

 уроки закріплення одержаних відомостей;

 уроки перевірки засвоєння знань і навичок;

 уроки узагальнення засвоєного.

Учений не виділяє як окремий тип урок повторення.

С.Чавдаров за основу класифікації бере мету уроку і

пропонує такі типи:

 уроки, на яких подається новий матеріал;

 уроки для закріплення вивченого;

 уроки перевірки знань учнів.

У цій класифікації не розрізняються уроки закріплення й

уроки повторення (уроки повторення описані в матеріалі, де йде

мова про уроки закріплення), не виділяється також урок

узагальнення вивченого.

Уроки мови залежно від мети класифікує О.Текучов.

Основними типами він вважає:

 урок повідомлення нових знань;

 урок закріплення вивченого;

 урок перевірки (контролю) знань і навичок.

Особливе місце вчений відводить урокам повторення,

вважаючи їх різновидом уроків закріплення, і, у свою чергу,

як на різновидність уроків повторення вчений вказує на

уроки узагальнення.

Існує ще багато класифікацій аспектних уроків.

Найбільш прийнятою для сучасної практики навчання

української мови у 5-9 класах вважаємо класифікацію,

запропоновану О.Біляєвим, що виходить з основної дидактичної

(навчальної) мети. У відповідності з цим виділяються:

 уроки вивчення нового матеріалу, або засвоєння нових