Дипломная робота - Встановлення режимів народної демократії в Румунії, Угорщині та Болгарії в 1944-1949 рр

Подождите немного. Документ загружается.

фактично без урахування особистої провини кожного підсудного і навіть при її

відсутності [21, 144].

Цілеспрямовано і планомірно з болгарської політичної арени усувалися

люди, чий авторитет або активна діяльність заважали встановленню

єдиновладності БРП(к). Тільки цим можна пояснити, чому перед "народним

судом" з'явилися, наприклад, міністри останнього буржуазного уряду Болгарії,

що очолювалося К.Муравієвим. Усі пункти пред'явленого ним звинувачення

знаходяться в повному протиріччі з їх політичною діяльністю. Ніхто з них не

підтримував пронімецький курс в роки другої світової війни, деякі, як

Н.Мушанов, відкрито, з трибуни Народного зібрання виступали проти

зовнішньої політики, що проводилася. Вироки, винесені міністрам кабінету

Муравієва, були м'якшими в порівнянні з вироками міністрам попередніхурядів

(лише сам Муравієв і його заступник В. Димов були засуджені до пожиттєвого

ув'язнення). Проте цих вироки було досить, щоб витіснити з політичного життя

Болгарії таких видних носіїв ліберально-демократичних і аграристских

концепцій, як Н.Мушанов і А.Гіргінов (Демократична партія), Д.Гічев,

До.Муравієв, В. Димов (БЗНС "Врабча-1"), Ат.Буров (Народна партія) [21, 145].

Окрім судових процесів, застосовували й інші форми розправи над

політичними противниками. Так, 20 грудня 1944 р. уряд видав закон-

розпорядження про утворення так званих трудово-виховних гуртожитків, а по

суті, концентраційних таборів, де без суду утримували осіб, запідозрених у

неблагонадійності [29, 302].

Для реалізації урядової програми принципово важливого характеру

набував стан органів влади на місцях. Їх формування йшло під контролем

керованого комуністами міністерства внутрішніх справ. Директори областей і

кметы (старости) обласних центрів призначалися "згори" указами уряду, але при

обговоренні кандидатур вагомою була позиція обласних комітетів ВФ. Усі інші

ланки владної "вертикалі" формувались обласною адміністрацією і

околійськими управліннями, але і тут слово комітетів ВФ виявлялося вагомим,

якщо не вирішальним. В цілому в адміністративному апараті на місцях

домінували комуністи. Весною 1945 р. членами БРП(к) були 3 околійських

директори з 9, або 33,3%; 70 з 93 околийських управителів, або 75,3%; 63 з 84

міських кметів, або 76,0%; 979 з 1158 сільських кметів, або 84,5%, і т. д.[2, 315].

Офіційно комітети ОФ не стали органами нової влади, хоча спочатку, в

серпні 1944 р., такий варіант не виключався. Але вже 12 вересня 1944 р.

керівництво БРП сформулювало завдання перетворення комітетів ВФ в "опору

нової народної влади на місцях", залишаючи за ними функції контролю і

сприяння роботі державних і громадських органів.

Досить хворобливим виявилося встановлення вододілу між НК ВФ і

державними органами. На початку листопада 1944 р. ПБ ЦК партії прийняло

рішення про посилення ролі НК ОФ як "головного контролера і співробітника

влади ВФ". У документі звертало на себе увагу намір посилити залежність

уряду від НК ВФ, змусити міністрів в обов'язковому порядку виконувати його

рішення. Всіляке заохочення контрольної функції було вигідне в першу чергу

саме комуністам, які отримали таким чином у свої руки ефективний інструмент

для впливу на уряд, в якому вони не мали більшості. Це викликало серйозні

заперечення з боку партнерів, що визнавали лише дорадчу функцію НК ВФ. У

результаті комуністи були вимушені відмовитися від наміру посилити свої

позиції в НК ВФ, додатково включивши до його складу В. Коларова і Д.

Терпешева. Таке рішення переслідувало мету згладити розбіжності в

керівництві ВФ [2, 316-317].

Все виразніше виявлення порушення компартією принципу коаліційності

управління країною правомірно викликало невдоволення некомуністичних

партій, що входили у Вітчизняний фронт. Назрівала криза міжпартійних

стосунків в ВФ, посилилася і поляризація сил усередині партій, що входили в

нього. Політичне переважання БРП(к) в органах ВФ і державній владі,

передусім в інститутах примусу,та вже тоді помічена тенденція, до зрощення

держапарату з компартією вступили в реальне протиріччя з традиційними

поглядами некомуністичних партій на організацію владних структур,

представницьких органів і так далі.

Єдиною політичною силою, здатною тоді заступити комуністам шлях до

затвердження монополії на владу, був Болгарський землеробський народний

союз - партія, що користувалася підтримкою селянства, найбільш численної

соціальної групи населення країни. БЗНС мав масовий вплив не лише в селі, але

і серед дрібних підприємців міста. У період з вересня 1944 р. по січень 1945 р.

відбувався процес бурхливого росту членської маси і престижу Союзу. Цьому

багато в чому сприяло тріумфальне повернення у Болгарію з еміграції

визнаного лідера партії доктора Ґ.М.Дімітрова. На національній конференції

БЗНС в жовтні 1944 р. його обрали головним секретарем Постійної ради

(керівного органу Союзу). Діяльність Ґ.М.Дімітрова на цій посаді

характеризувалася прагненням відстояти незалежний курс БЗНС у рамках ВФ,

що не могло не викликати протидії комуністів. БРП(к) розцінила ситуацію, що

створилася, - організаційне відновлення і кількісний ріст БЗНС (на початку 1945

р. він налічував 750 тис. членів, тоді як БРП(к) виросла до середини січня 1945

р. до 254 тис.), збільшення популярності д-ра Дімітрова в країні на шкоду

авторитету комуністичних лідерів, передусім Ґ.Дімітрова і В. Коларова, що все

ще знаходяться в Радянському Союзі, - як виключно небезпечну для своїх

політичних амбіцій [3, 86].

В умовах війни що тривала, економічного хаосу і розрухи традиційні гасла

БЗНС "Мир, хліб, свобода", "Мир, хліб, народовладдя" для комуністів сталі

найсильнішим подразником і розцінювалося ними як прямий заклик до

коригування політики ВФ. Керівництво БРП(к) з тривогою стежило за

наміченим зближенням БЗНС, з правими колами "Ланки", вбачаючи в цьому

украй небажану для себе можливість створення блоку усередині ВФ.

Побоюванням, здавалося, судилося було підтвердитися: у кінці листопада -

початку грудня 1944 р. в країні вибухнула перша політична криза [2, 317-318].

Перший серйозний конфлікт у ВФ був спричинений постановою №4,

прийнятою урядом 23 листопада 1944 р. Її ініціював близький до Звена

військовий міністр Д.Велчев, занепокоєний тотальною чисткою в офіцерському

корпусі (під час військових дій проти гітлерівської Німеччини), що вело до

послаблення боєздатності болгарської армії. У запропонованій ним урядовій

постанові зазначалося, що офіцерам, котрі в недавньому минулому брали участь

у боротьбі з партизанським рухом, можуть пом’якшити покарання, якщо вони

підуть добровольцями на фронт. На засіданні Кабінету міністри-комуністи не

заперечували проти цього документу, але незабаром, за вказівкою Москви, ЦК

БРП(к) висловився проти постанови №4, і уряд змушений був її скасувати. Це

значно підірвало довіру некомуністичних партій до комуністів [303, 29].

У Москві Ґ.Дімітров в тісному контакті з радянським керівництвом

розробив стратегію, спрямовану на усунення БЗНС як сильного конкурента

БРП(к) з болгарської політичної арени. В якості першого кроку було поставлено

завдання усунення д-ра Дімітрова від керівництва БЗНС і заміна його людиною,

яка слухняно виконуватиме волю БРП(к).

4 грудня 1944р. газета "Работническо дело" почала кампанію проти д-ра Ґ.

М.Дімітрова, який звинувачувався в розпалюванні капітуляційних настроїв

після включення болгарської армії у бойові дії проти німецьких військ, а також

в спробах саботувати єдність Вітчизняного фронту. За наполяганням комуністів

(тих, що отримали через заступника голови СКК С. С. Бірюзова вказівки з

Москви 18-19 січня 1945г. БЗНС провів свою конференцію, на якій слід було

переобрати керівний орган, - Постійну раду - і найперше головного секретаря. У

своєму звіті д-р Дімітров привів дані, що пояснювали тривогу і його

московського однофамільця, і самого Сталіна : на початку 1945 р. БЗНС

налічував 750 тисяч членів. Якщо взяти до уваги, що склад компартії до

середини січня 1945 р. виріс до 254 тисяч чоловік (з 25 тисяч напередодні 9

вересня 1944г.), то стає очевидним, що Землеробський Союз був партією номер

один за чисельністю і впливом в масах [21, 147].

У січні 1945 р. при активному сприянні радянських представників в СКК в

цій партії сталася зміна керівництва. Д-ра Ґ.М.Дімітрова на посту головного

секретаря змінив Н. Петков, що мав чималий авторитет серед селянства і був

прихильником лівих поглядів. Проте розрахунки на гнучкість і поступливість

Петкова не виправдалися. Визнавши, що однією з головних причин зміни

керівництва Союзу стала небезпека кризи у відносинах між БЗНС і БРП(к) і

прагнення уникнути розколу БЗНС і ВФ, Н.Петков в той же час заявив про

невчасність викриття "капітуляційної" поведінки ґеметовців, що може привести

до небажаних потрясінь всередині БЗНС. Документи свідчать, що новий лідер

БЗНС вже до весни 1945 р. чітко визначив свою позицію: протистояти натиску

комуністів, що прагнули створити з БЗНС "ліву" партію у власному розумінні,

тобто визнаючу домінацію БРП(к) у владних структурах [2, 320].

Нестабильність внутрішньополітичної ситуації посилилася в результаті

втечі 23 травня 1945 р. Ґ.М.Дімітрова в дипломатичне представництво США з

будинку, де він знаходився під домашнім арештом після того, як його

звинуватили в підготовці антинародної і антирадянської змови. В результаті

компромісу між союзниками по антигітлерівській коаліції болгарський уряд був

вимушений дозволити Ґ.М.Дімітрову у вересні 1945 р. виїхати з Болгарії в

США. Еміграція д-ра Дімітрова і його політична діяльність закордоном стали

приводом для судового переслідування його в якості "шпигуна" і "ворога

народу". Почалися арешти його прибічників.

1 травня 1945г. Трайчо Костов (у той час фактичний керівник болгарських

комуністів в країні) передав Н.Петкову рекомендацію Ґ.Дімітрова скликати

конференцію БЗНС, з метою очистити Союз від "ґеметовщини" і повернути

його курс до співпраці з компартією на її условиях. Н.Петков і міністри -

"землероби" Б.Бумбаров і А.Павлов, враховуючи переважаючі настрої членів

Союзу, відмовилися скликати таку конференцію. 7 травня Дімітров в розмові по

ВЧ з Бірюзовим і Костовим знову просив передати Н.Петкову, щоб він

відмежувався від "ґеметовців", взяв участь в конференції і залишився на чолі

Землеробського союзу і в уряді. Якщо ж Петков прямо або побічно підтримає

"ґеметовців", попереджав Димитров, то партія і він особисто "будуть вимушені

публічно виступити проти такої шкідливої для народу поведінки". Коли

комуністам стала очевидна безпідставність надій на капітулянтство Петкова, їх

погляди звернулися до інших "землеробських" лідерів. Роль керівника

колабораціоністської групи у БЗНС, що назвала себе "лівими землеробами",

погодився грати украй амбітний Ал.Оббов[3, 86-87].

У БРП(к) не було єдності в оцінках положення у БЗНС і подальших дій :

якщо Ґ.Дімітров, наприклад, вважав необхідним в той момент орієнтуватися на

співпрацю з Н. Петковым і не допустити урядової кризи, то частина партійного

керівництва (її точку зору відбив Т. Павлов у бесіді з Льовочкіним 4 червня

1945 р.) вважала за доцільне, навпаки, "розширити урядову кризу" для

зміцнення позицій комуністів. Він пропонував поетапно прибрати із складу

кабінету не лише міністров-"землеробців" на чолі з Н. Петковим, але і соціал-

демократа Г. Чешмеджієва і "звенарів" Д. Велчева і П. Стайнова. Фігура

Оббова, на якого робилася особлива ставка, при цьому придбала додаткову

політичну вагу [2, 321].

І хоча Н. Петков і ще два міністр-землероби", враховуючи переважаючі

настрої членів Союзу, відмовилися скликати таку конференцію, частина

"землеробської" левиці за узгодженням з БРП(к) скликала свою конференцію,

де відокремилася в якості самостійної політичної формації і обрала головним

секретарем А. Оббова. Це привело до остаточного розколу БЗНС і оформлення

опозиційного БЗНС на чолі з Н. Петковим (БЗНС-НП).

Розкол відбувається і в рядах соціал-демократів - утворюється опозиційна

БРСДП (об'єднана) на чолі з Г. Чешмеджієвим і До. Лулчевим [3, 87-88].

3.2. Парламентські вибори 1945 р. Проголошення Болгарської

Народної Республіки.

Відцентрові тенденції в коаліції ОФ посилилися у зв'язку з призначенням

дати виборів в Народні збори - 26 серпня 1945 р. В умовах розколу БЗНС і

БРСДП, при домінуванні БРП(к) у Вітчизняному фронті проведення

парламентських виборів по єдиному від ВФ списку, як цього вимагала

компартія, було визнано опозиційними діячами антидемократичним [3, 88].

Намагаючись зміцнити свої позиції і забезпечити собі легітимність, уряд

Вітчизняного фронту прийняв рішення провести у серпні 1945 р. вибори до

Народних зборів. Це ще більше загострило політичну боротьбу в країні.

Опозиції, яка не встигла належним чином організуватися, поспішні вибори були

вкрай невигідними. Нікола Петков і ще кілька керівників опозиційної БЗНС 26

липня 1945 р. надіслати голові Ради міністрів Болгарії, членам Реґентської ради

і голові СКК листа, у якому заявляли, що в країні немає умов для вільних

виборів. Вони просили СКК дати згоду на проведення виборів під міжнародним

контролем. Однак заступник голови СКК С.Бірюзов та болгарська влада

категорично відхилили цю вимогу.

Ніколу Петкова підтримала БРСДП (об’єднана) на чолі з Костою

Лулчевим, яка виникла внаслідок розколу, що відбувся влітку 1945 р., коли

частина соціал-демократів теж відмовилася від співпраці з комуністами. Окрім

того до них приєдналися праві радикали на чолі з М.Стоенчевим, Демократична

партія (лідери Н.Мушанов та А.Ґірґінов) і деякі незалежні політики [29, 304-

305].

До середини серпня політична обстановка у Болгарії загострилася. 14

серпня міністри -"землеробці" подали у відставку на знак солідарності з Н.

Петковим, який вийшов з уряду двома тижнями раніше. 20-21 серпня уряди

США і Англії направили Болгарії ноти, сенс яких зводився до наступного :

якщо вибори не будуть відкладені, то США і Великобританія не визнають

новий кабінет.

Представники США і Англії в СКК зажадали від своїх радянських колег

погодитися на відстрочення виборів. В іншому випадку західні держави

пригрозили не визнати їх результатів і не укласти миру з Болгарією. Радянські

представники в СКК були вимушені поступитися. 25 серпня, тобто за день до

виборів, болгарський уряд оголосив про їх відстрочення. 30 серпня в 1945 р.

Сталін під час зустрічі з керівниками БРП(к) заявив: "Відклали вибори - це була

істотна поступка. Більше ніяких поступок. Ніяких змін у складі уряду". Проте в

той же час прагматик Сталін, не бажаючи на цьому етапі псувати стосунки із

західними союзниками, вимушений був погодитися не лише з їх вимогою

перенести вибори, але і дозволити легальне існування опозиції у Болгарії. У

кінці серпня в 1945 р. він дав директиви болгарським комуністам, суть яких

зводилася до обмежених тимчасових поступок опозиційним силам. Сталін

рекомендував болгарським комуністам дозволити опозиції легалізовуватися для

того, щоб її можна було тримати в руках і змусити бути лояльною: "Ви

зацікавлені в тому, щоб мати опозицію. Якщо ви добре працюватимете, ви

зможете подолати опозицію Петкова і використовувати її у цілому ряді

випадків".

Відповідно до цих директив у вересні 1945 р. опозиціонерам було

дозволено легалізуватися в якості самостійних політичних партій, БЗНС-НП

(Нікола Петкова) і БРСДП (об'єднана) разом з деякими "незалежними"

політиками утворили так звану "Лояльну опозицію" Вітчизняному фронту. В

цей час легалізувалися також Демократична і Радикальна партії, що мали в

країні давні традиції. Частина Радикальної партії навіть приєдналася до ВФ -

рамки ВФ тимчасово розсувалися [3, 88-89].

Ще у серпні 1945 р. опозиційні кандидати опублікували свою

передвиборчу програму, яка охоплювала всі сфери суспільного життя. У ній

чітко ставилася вимога “відновлення Конституції та політичних прав і свобод

болгарського народу”. У документі зазначалося, що програма опозиційних сил

нічим не суперечить програмі Вітчизняного фронту у тому її вигляді, який вона

мала до вересня 1944 р., доки комуністи не взяли під свій контроль усю владу в

країні. У галузі зовнішньої політики опозиція вважала за необхідне

орієнтуватися на країни “великої демократії”, тобто на Великобританію, США,

Францію.

Проте на цьому конфлікт між владою й опозицією не вичерпався.

Опозиціонери надалі стверджували, що уряд не забезпечує належних умов для

проведення вільного воєвиявлення, тому пропонували ще раз змінити дату

виборів, щоб попередньо прийняти новий, демократичніший виборчий закон.

Однак цього разу до їхнього голосу ніхто уже не прислухався. Зрозумівши, що

результати виборів комуністи сфальсифікують, лідери опозиції в середині

жовтня закликали населення до їх бойкоту. Вони сподівалися, що проведені без

участі опозиції вибори не визнають західні держави, однак прорахувалися. Як

згодом виявилося, цей крок був хибним - він тільки полегшив БРП(к)

можливість здобути перемогу [29, 305].

Осінню 1945 р. напередодні виборів в Народне зібрання між очолюваним

комуністами ОФ і опозицією розгорнулася боротьба за маси. В розпал виборчої

кампанії в країну після 22-річної еміграції повернувся Ґ.Дімітров, захоплено

зустрінутий населенням. Опозиція обрала тактику бойкоту парламентських

виборів, розраховуючи дискредитувати ВФ. Проте ця тактика себе не

виправдала. Широка пропагандистська кампанія на користь ВФ принесла свої

плоди: на виборах що відбулися 18 листопада 1945 р. за його кандидатів (за

єдиним списком) проголосували більше 88% виборців. Уряди Англії і США,

ґрунтуючись на оцінках своїх дипломатичних представників, не визнали вибори

вільними і демократичними і не визнали їх результатів. Таким чином, опозиція

отримала моральну і політичну підтримку урядів західних держав і їх

представників в СКК [3, 90].

Зґідно з попередньою домовленістю, партії, що входили до Вітчизняного

фронту, поділили між собою 256 мандатів таким чином: БРП(к) і

прокомуністична БЗНС - по 94 депутатські місця; “Звено” - 45; БРСДП

(Ґ.Нейкова) - 31; Радикальна партія - 11 та один незалежний депутат. Головою

Народних зборів став один з лідерів БРП(к) Васіл Коларов, котрий від 1923 р.

перебував на еміграції в СРСР і лише перед виборами повернувся на

батьківщину.

Утворення нового кабінету затягнулося більше ніж на чотири місяці,

оскільки США та Великобританія поставили перед Сталіним вимогу вплинути

на болгарське керівництво і домогтися його згоди на включення до складу

уряду двох представників опозиції, а саме лідерів БЗНС і БРСДП - Н.Петкова і

К.Лулчева. З цього приводу відбувалися тривалі дипломатичні переговори.

Зокрема під час зустрічі міністрів закордонних справ держав антигітлерівської

коаліції у Москві в грудні 1945 р. західні уряди послідовно наполягали на своїй

вимозі, заявляючи, що інакше вони не визнають нового болгарського уряду. Не

маючи наміру ускладнювати відносини зі США та Великобританією, Сталін

погодився на їхні пропозиції щодо принципу формування у Софії нового

кабінету. Під впливом Кремля керівництво БРП(к) розпочало переговори з

лідерами опозиції Н.Петковим і К.Лулчевим щодо їхньої участі в уряді. Але ті,

перш ніж дати на це згоду, сформулювали низку своїх умов. Найголовніші з

них: 1) відмова БРП(к) від посади ключової фігури - міністра закордонних

справ; 2) відновлення Тирновської конституції 1879 р. і гарантованих нею

демократичних свобод; 3) надання у ВФ рівних БРП(к) прав опозиційним БЗНС

та БСДРП тощо. Комуністи та керований ними з цим не погодилися [29, 305-

306].