Дипломная робота - Встановлення режимів народної демократії в Румунії, Угорщині та Болгарії в 1944-1949 рр

Подождите немного. Документ загружается.

Проте серед 189 страчених були Бардоші, Імреді, Стояї, а також Салаші і його

міністри [13, 510-511].

Як свідчать документи, діяльність СКК і радянських дипломатів в

Угорщині зменшували вірогідність надзвичайно небезпечних ліворадикальних

"викидів" у УКП. Це наочно проявилося в такий вирішальний момент, як

підготовка до муніципальних парламентських виборів восени 1945 р.

Правильно визначивши, що "необхідною передумовою відновлення

господарського життя є включення капіталу у виробництво" УКП розробила

"План відновлення народного господарства Угорщини". Підтвердивши

положення Дебреценської програми і зробивши акцент на необхідності

введення державного управління господарством, на встановлення державного

контролю за діяльністю підприємців, на здійсненні націоналізації

нерентабельних галузей, комуністи надали цим вимогам інший, в порівнянні з

Дебреценською програмою, мотив ,розглядаючи їх як найважливіші кроки по

врятуванню країни від розрухи і економічної кризи об'єднаними зусиллями усієї

нації.

Але в політичній сфері керівництво УКП взяло прямо протилежний курс.

Прагнучи "забезпечити велику роль робітничого класу і комуністичної партії в

національному житті через активну участь у відновленні економіки", ЦК УКП

відмовився від політичної взаємодії з ПМСХ, зробивши ставку на блок тільки з

СДП, програма якої багато в чому перекликалась з економічними постулатами

комуністів.

Небажання робітничих партій взаємодіяти з ПМСХ багато в чому

грунтувалося на настроях робітничого класу, котрий встановив через

фабзавкоми свій контроль на підприємствах і не приховував намірів домагатися

експропріації заводів і фабрик [17, 186].

До виборів 1945 р. котрі відбулися в листопаді, комуністичний авангард

зумів сформувати масову організацію, котра нараховувала півмільйона членів

партії, в результаті абсолютно безпринципної кампанії з вербування

прихильників. У своїй риториці вони лукаво уникали найменших натяків на свої

реальні довготривалі цілі (і на відміну від соціал-демократів взагалі не

згадували соціалізм як стратегічний пункт призначення), приділяючи основну

увагу невідкладним задачам з відновлення країни, по проведенню реформ, так

що оголошена ним програма в цілому співпадала з програмою Фронту

незалежності. При цьому вони не цуралися і підігруванню час від часу на

національно-патріотичних струнах. Ряди компартії поповнювалися тими

робітниками та найбіднішими селянами, котрих комуністичним агітаторам

вдавалося переконати. Інтелігенція вливалася в ряди компартії в силу свого

ідеалізму, а державні службовці - через свій опортунізм та страх перед владою.

Люмпени бачили в цьому можливість поліпшити своє матеріальне становище, а

євреї вступали до партії через почуття вдячності до визволителів і бажаючи

знову відчути почуття приналежності до суспільства, тоді як рядовим членам

партії "Зхрещені стріли" пропонувалася амністія, якщо вони погоджувалися

змінювати свої зелені членські картки на червоні партбілети. Окрім посилення

свого власного впливу, компартія проявила здатність маніпулювати іншими

лівими партіями. Соціал - демократичну партію, в рядах якої нараховувалося

350 тис.членів, котрі мали силу пролетарської свідомості та солідарності, в той

час очолював Арпад Сакашич. Комуністи згодом з'ясували, що він повністю

керований, оскільки є нездатним встояти перед їх лозунгом єдності робітничого

класу. Що стосується Національно - селянської партії, гловою якої був Петер

Вереш,а керівництво в основному складалося з таких як і він, інтелігентів,

натхненних ідеями письменників - "народників" і репрезентували себе

виразниками поглядів та інтересів сільської бідноти, то вони в основному були

заклопотані реалізацієї радикальної земельної реформи. І в керівництві партії, і

серед рядових членів, яких нараховувалося 150 тис.осіб, було немало людей,

котрі симпатизували комуністам [13, 509-510].

2.2. Парламентські вибори 1945 р. Президенство Золтана Тілді (1946-

1948 р.р.).

Муніципальні вибори 7 жовтня 1945 року в Будапешті — столиці і

провідному індустріальному (робітничому) та інтелектуальному центрі країни

— принесли комуністам і соціал-демократам, що балотувались за одним спи-

ском, лише 42,8% голосів а 50,5% — дрібним сільським хазяям, 2% -

національним селянам і 3,8% та 0,9% - двом буржуазно-ліберальним партіям,

що себе іменували відповідно громадянськими демократами та радикалами [27,

123].

Радянські дипломати розцінили програш робітничими партіями

муніципальних виборів в Будапешті як наслідок розчарування комуністами і

соціал-демократами і констатували: після будапештських виборів "керівники

інших партій ігнорували комуністів".

Таким чином, вже осінню 1945 р. керівництво УКП на чолі з М. Ракоші

спробувало переважаючими у своєму політичному курсі класові підходи, і на їх

основі очолити вирішення загальнонаціональних економічних завдань. Але

результати муніципальних виборів показали, що суспільство цього не

сприйняло.

Радянський посол Г. М. Пушкін дав різко критичну оцінку діям УКП

осінню 1945 р. : "Компартія Угорщини відійшла від загальної лінії, прийнятої в

Югославії, Болгарії, Румунії і Фінляндії, де були створені виборчі блоки

демократичних партій. Такий блок, повністю відповідав нашій політиці, і

формально існував до муніципальних виборів в Угорщині. Проте в період

виборчої кампанії комуністи широкому блоку демократичних сил віддали

перевагу лише виборчому блоку тільки з соціал-демократами. Компартія могла

домогтися зміцнення своїх позицій в уряді і свого впливу в політичному житті

тільки шляхом блоку з масовими демократичними партіями. До цього її

зобов'язали дуже серйозні завдання, що стояли перед Угорщиною з подальшої

демократизації країни, по відновленню економіки і розладнаних фінансів. З

такими завданнями міг справитися тільки блок демократичних партій,

організований на мирній основі, тобто блок комуністів не лише з соціал-

демократією, але і з національно-селянською партією і обов'язково з

незалежною ПМСХ як найвпливовішою партією в країні".

Класові акценти в політичному курсі УКП були помічені лідерами ПМСХ.

Не випадково висунена СДП після муніципальних виборів і після провалу спроб

створити виборчий блок спочатку чотирьох, а потім семи партій ідея відкласти

вибори до парламенту до травня 1946 р. отримала сильну підтримку з боку

ПМСХ, а також англійських і американських представників в СКК. За цим

крився прагматичний розрахунок: ставка робилася на те, що уряд не справиться

з економічною ситуацією, і відповідальність за катастрофу розділять дві сили:

СРСР як держава, очолююча СКК, і УКП як один з авторів програми цього

уряду.

Радянська сторона, вловивши сенс і політичну небезпеку відстрочення

виборів, використовувала свої повноваження як лідер СКК і запобігла

перенесенню виборів на травень 1946 г., добилася згоди чотирьох партій, що

входили в Угорський національний фронт незалежності (УНФН) відносно

співпраці на основі загальної програми дій. Домовленість полягала в тому що,

хоча партії і виступатимуть на виборах за самостійними списками, але

незалежно від результату голосування буде створено коаліційний уряд [11, 186-

187].

З огляду на такі результати виборів в Будапешті соціал-демократи

полишили свого комуністичного "виборного тягача" і на національних

парламентських виборах 4 листопада 1945 року — найвільніших за всі часи в

Угорщині балотувались самостійно. Цього разу дрібні хазяї отримали 57%

голосів, соціал-демократи — 17,4%, комуністи — 17%, національні селяни —

6,9%, громадянські демократи — 1,6% та радикали — 0,1% голосів. Потенційні

втрати комуністів компенсувались передвиборною угодою між партіями, що

входили до угорського Фронту національної незалежності, про збереження

коаліційного уряду незалежно від результатів виборів, угодою, яка тепер

перешкодила дрібним хазяям використати свою абсолютну більшість голосів

для формування однопартійного уряду. І все ж результати виборів були

достатньо тривожними і спонукали до негайної переоцінки комуністами, як у

Будапешті, так і в Москві, стриманості в діяльності партії за останні роки, що

породила невпевненість і непослідовність в її поведінці. Матяш Ракоші, лідер

угорських комуністів, був запрошений до Москви для розмови про перегляд

діяльності партій [27, 123].

Серед багатьох причин, що забезпечили успіх ПМСХ і поразку комуністів,

одна уявляється цілком конкретною: глава Угорської католицької церкви

кардинал Йожеф Міндсенті, обурений тим, що його організація без будь-якої

компенсації втратила велику частину своїх земель і що за ініціативою

комуністів священики були позбавлені права голосу, в спеціальному

пасторському посланні засудив "марксистське зло" і закликав вірян підтримати

на виборах ПМСХ. Проте вибір майже 4,8 млн. виборців, тобто 90% усіх

громадян, наділених виборчим правом, однозначно свідчить, що вони зупинили

свій вибір на парламентській демократії, заснованій на приватній власності,

віддавши перевагу їй над соціалізмом з його системою державного управління і

планування в економічній сфері. Вони сподівалися, що їх вибір переможе,

незважаючи на присутність в країні радянських військ, які, як вони чекали,

підуть відразу ж після підписання мирного договору. Керуючись аналогічними

міркуваннями і не бажаючи до певного часу створювати конфліктну ситуацію,

керівництво ПМСХ прийняло умови Ворошилова, який дав ясно зрозуміти, що

Радянський Союз визнає тільки такий уряд "великої коаліції", в якому

комуністи збережуть вже завойовані ними позиції (а саме керівництво

міністерством внутрішніх справ і поліцією) [13, 514].

Насправді ж ця партія не мала змоги реалізувати свій успіх повною

мірою.Лідерам ПМСХ доводилося зважати на ряд принципово важливих

внутрішньо- і зовнішньополітичних чинників. Підприємницькі та поміщицькі

кола, що групувалися навкруги правого флангу ПМСХ та ті що віддали цій

партії голоси на виборах, почали дуже інтенсивно домагатися руйнуванню

існуючої коаліції і відтиснення робітничих партій на політичну периферію.

Вони сподівалися припинити демократичні перетворення, ревізувати проведену

аграрну реформу, не допустити ліквідації великої власності та зберегти

монархію. Таке спрямування правого флангу ПМСХ, що діяв (на відміну від

ситуації в Румунії) усередині партії, створювали загрозу навіть для

прибічників ліберальної альтернативи, оскільки протиставляли їх основній

частині масовій базі ПМСХ - селянству, а також політичним партнерам по

урядовій коаліції.

Важливу роль в зниженні значеншя перемоги ПМСХ зіграло і те, що за

виборами не послідувало зміни розташування сил в національних комітетах

відповідно до їх результатів. Національні комітети, створення яких було

вираженням ініціативи знизу, і після формування адміністративного апарату

продовжували бути органами прямої демократії [17, 188].

Результати виборів дозволили зберегти режим народної демократії,

стримати ліворадикальні спрямування, але в той же час міжнародні реалії і

радянська присутність в Угорщині зробили стримуючу дію на партію дрібних

сільських хазяїв. Вона не наважилася самостійно сформувати кабінет міністрів.

У Угорщині як і раніше можна було створити тільки коаліційний уряд, в якому

по сім міністерських портфелів мали НПМСХ і ліві партії. Але главою кабінету

все ж став колишній священик реформаторської церкви Золтан Тільді

(НПМСХ). Міністерскі пости були поділені на міжпартійній нараді. З семи

місць що дісталися в уряді НПМСХ, лише одне крісло зайняв видний політик

цієї партії Бела Ковач, який став міністром землеробства, інші були віддані

маловідомим її представникам. Голова НПМСХ Ференц Надь, на відміну від

лідерів УКП М. Ракоші і СДПУ А. Сакашича, не увійшов до уряду. Двоє

останніх і І. Добі (представник лівого крила НПМСХ, по суті "прихований"

комуніст) стали державними міністрами з досить широкими повноваженнями.

Великі суперечки на вказаній нараді розвернулися навколо поста міністра

внутрішніх справ, яким комуністи не побажали поступитися нікому. У

результаті це місце збереглося за ними. Крім того, вони отримали ще два

міністерські портфелі. СДПУ дісталися три міністерські поста, НКП - один.

Парламентські вибори в постійні Національні збори і формування кабінету

3. Тільді привели до істотних змін в розташуванні політичних сил на користь

комуністів. Якщо в колишньому парламенті і уряді праві були чисельно

переважаючою політичною силою, то тепер, незважаючи на переконливу

перемогу НПМСХ на виборах і збереження парламентської більшості за нею,

вплив цієї партії у виконавчій владі ослаб. Комуністи разом з двома лівими

партіями значно зміцнили свої позиції в уряді Тільді. Більше того, вони

оволоділи в грудні 1945 р. і таким суперміністерством, яким стала Головна

економічна рада, що контролювала фактично усі економічні структури

Угорщини. Її очолив комуніст 3. Ваш [7, 182-183].

На перших же засіданнях Національних зборів, коли постало питання про

форму державності для післявоєнної Угорщини, розгорілася дискусія.

Незважаючи на енергійну кампанію монархістів на чолі з примасом Угорщини

кардиналом Міндсенті і певні коливання дрібних сільських хазяїв, більшість все

ж висловилася за республіку. Після цього був сформований Кабінет Міністрів.

Президентом країни 1 лютого 1946 р. був обраний Золтан Тільді, а Ференц

Надь став прем'єр-міністром уряду, в якому представники ПМСХ отримали

половину міністерських портфелів. Комуністи ж окрім поста міністра

внутрішніх справ (Райк) отримали пост віце-прем'єра (Ракоші), а також

міністрів транспорту і соціального забезпечення. Заручившись підтримкою

міністрів з СДП і НКП, комуністи тактично уміло і дуже жорстко протистояли

більшості з ПМСХ в апараті, яка все не наважувалася проводити тверду лінію

проти лівого угрупування, яке мало за собою підтримку радянськими

багнетами. Особливо яскраво це проявилося після того, як ліві, підкреслюючи

необхідність загострення класової боротьби і неминучість соціалістичної

революції, формально об'єдналися 5 березня 1946 р. в Лівий блок [13, 514-515].

У створеній після парламентських виборів правлячій коаліції УКП і

НПМСХ представляли протилежні політичні полюси. Ліві на чолі з УКП, що

створили в коаліції “лівий блок” зберегли свої вигідні позиції, отримані ними

ще на першому етапі затвердження народної демократії. НПМСХ, отримавши

перемогу на виборах, поліпшила своє положення в Національних зборах. Таке

розташування сил свідчило про настання етапу політичної рівноваги, що

тривало до осені 1946 р.. Щоправда, це не означало настання затишшя в

політичній боротьбі, хоча обидва табори на користь ефективного управління

країною були вимушені співробітничати один з одним і йти на взаємні

поступки. Комуністи, які після виборів вже відкрито заявляли, що часи

"залицяння" закінчуються, запропонували провести чистку державної

бюрократії, мотивуючи її необхідність тим, що серед чиновництва є немало

елементів, що "не є прихильниками демократії". Лідери НПМСХ вимушено

погодилися на таку реформу адміністративного апарату. До жовтня 1946 р. з

органів управління на різних рівнях було видалено 60 тис. осіб. Це стало

реальною поступкою НПМСХ комуністам, які і без того контролювали

положення на місцях.

Слід врахувати, що ще в уряді Тільді такі важливі пости, як міністерство

внутрішніх справ (Імре Надь) і транспорту (Ерне Гере), очолювалися

комуністами. До того ж по країні в цілому у виконавчій владі і системі

адміністративного управління 62% посад займали члени УКП і СДПУ, а

НПМСХ була представлена усього 16%. УКП користувалася реальною

підтримкою і з боку глави Союзної контрольної комісії, а після парламентських

виборів, як ми пам'ятаємо, оволоділа також Вищою економічною радою. Ці

позиції збереглися за ВКП і при уряді Ф. Надя, коли ліві розвернули активний

наступ проти "реакції".

З призначенням 20 березня 1946 р. на пост міністра внутрішніх справ

комуніста Л. Райка МВС взяло курс на згортання політичногого плюралізму

шляхом наступу на низові осередки суспільства. Почався розгін громадських,

релігійних і просвітницьких об'єднань, що діяли на принципах громадянської

самоорганізації знизу. Тільки у 1946 р. було розформовано близько 1500 подіб-

них товариств, союзів і асоціацій. Річ у тому, що комуністам прийшла на

допомогу СКК, будь-які вимоги якої, як відомо, підлягали негайному

виконанню. Влітку 1946 р. в Будапешті мав місце інцидент (підліток стріляв в

радянських солдатів), після чого заступник голови СКК генерал-лейтенант В. П.

Свиридов запросив до себе Ф. Надя і зажадав прийняти енергійних мір для того

щоб виключити подібні випадки і гарантувати безпеку військовослужбовців

Червоної Армії в Угорщині. Він передав прем'єру лист з докорами на адресу

уряду і з переліком вчинків молодіжних організацій, проявів недружньої

пропаганди буржуазного друку і католицьких священиків і повимагав

проведення відповідних дій. У листі рекомендувалося розпустити союз

бойскаутів, молодіжні католицькі організації, у тому числі і такі що налічували

більше 500 тис. членів - Об'єднання сільської молоді (КАЛОТ), і очистити від

правих молодіжні союзи партії дрібних сільських хазяїв. Було запропоновано

також звільнити державного секретаря юстиції 3. Пфейффера і губернаторів -

членів НПМСХ, що дотримуються правих поглядів, притягнути до

відповідальності окремих депутатів парламенту. Свиридов просив МВС

терміново скласти перелік усіх діючих в Угорщині громадських організацій,

потурбуватися про контроль над ними або прийняти заходи по їх забороні в

майбутньому [7, 185].

Комуністи спиралися не лише на радянську підтримку. Вони

використовували факт суперництва в інших партіях, знаючи, що їх вожді

особливо не заперечуватимуть, якщо хтось почне прибирати з дороги їх

конкурентів в інших угрупуваннях або навіть в їх власних рядах.

Прем'єр-міністр з подивом виявив, що будь-яка висунена ним ініціатива

служить приводом для його партнерів по коаліції з'ясовувати стосунки,

загострюючи увагу на існуючих між ними відмінностях, і перевіряти, наскільки

далеко він сам здатний піти в ім'я досягнення своїх політичних цілей. Його

спроби змінити склад державного апарату за партійною приналежностю і

політичним симпатіями його кадрового складу, який за 1945 р. дуже сильно

полівів, привівши його в деяку відповідність з результатами виборів що

відбулися, натрапляли на протидію Райка. Шеф силовиків складав усі нові і нові

списки "правоекстремістських елементів" серед держслужбовців, а також

ініціював ретельно підготовлені "збори колективів" (користуючись ними як

інструментами "примітивної демократії"), на яких "вороги" викривалися і

виганялися з установ. Таким чином, з травня по жовтень 1946 р. більше 60 тис.

співробітників органів управління звільнилися з роботи. Коли Надь вирішив

перевірити сигнали про зловживання і порушення, які мали місце в ході

реалізації земельної реформи (у багатьох місцях експропріація вироблялася без

дотримання встановлених законом нормативів), ліві партії почали

організовувати демонстрації під гаслом "Землю не повернемо", звинувачуючи

ПМСХ в тому, що вона нібито хоче повернути назад колесо історії. Незабаром

вони зібралися на мітингу, зібраному Лівим блоком 7 березня 1946 р., з

вимогою "вигнати з коаліції реакціонерів", погрожуючи при цьому, що

"залізний кулак пролетаріату знає, куди завдати удару". Відчуваючи, що за

усіма цими акціями стоїть прорадянська Союзна контрольна комісія, ПМСХ