Дипломная робота - Встановлення режимів народної демократії в Румунії, Угорщині та Болгарії в 1944-1949 рр
Подождите немного. Документ загружается.
44
позбавила депутатських повноважень 20 "реакційних" членів парламенту, які
на чолі з Діжі Шуйоком пізніше заснували Угорську партію свободи.
Багато людей було стривожено подібним ходом подій. Кардинал
Міндсенті заявляв, що один тип диктатури змінився іншим її типом. Іштван
Бібо, що пізніше став одним з провідних теоретиків демократії і етнічних
проблем в Центральній Європі, писав про кризу угорської демократії. А Д.
Секфю, прийнявши дуже важкий пост посла Угорщини в Москві,
конфіденційно попереджав друзів про можливість настання нового "століття
окупації" (проводячи аналогію з часом турецького ярма) [13, 516-517].
На початку січня 1947 р. МВС Угорщини повідомило ще про одну з них,
яка, як стверджувалося, знайшла легальний притулок в найбільшій партії
урядової коаліції. Прямо вказувалося на причетність до змови генерального
секретаря ПМСХ Б. Ковача. 21 січня 1947 р. парламент виніс ухвалу про
позбавлення недоторканості восьми депутатів від ПМСХ, близьких до прем'єр-
міністра Ф. Надя, який публічно (на засіданні парламентської фракції) визнав не
лише наявність змови, але і проникнення "змовників в демократичні партії і
організації, в першу чергу і головним чином в ПМСХ".
Керівництво ПМСХ зрозуміло ще в січні 1947 р., що за всим цим стоїть
заздалегідь продуманий політичний розрахунок. Ф. Надь заявляв радянській
стороні, що "комуністи всіляко роздувають змову і намагаються
використовувати свою перевагу в слідчих органах, щоб зганьбити керівництво
ПМСХ і викликати роскол в рядах цій партії… займаються цькуванням окремих
членів цієї партії". Реакцією у відповідь ПМСХ було "позбавити комуністів
можливості звинувачувати ПМСХ в реакційності" за допомогою позбавлення
партії від найбільш одіозних фігур, щоб створити "здорову основу для коаліції".
При цьому звучала відверта вимога допустити ПМСХ в поліцію і органи влади
на місцях. Але ідея взаємних поступок не викликала позитивного відгуку в
45
радянському посольстві. Що ж стосується УКП, то вона продовжувала
жорсткий курс відносно ПМСХ.
Протистояння, викликане "антиреспубліканськоюзмовою", тривало до
середини березня 1947 р., отримавши відгук на міжнародному рівні. Ще 5
березня американський посол в Угорщині Шенфельд рекомендував Ф. Надю
триматися твердо, всіляко затягувати міжпартійні переговори, не йти на
поступки Лівому блоку і повідомив його про намір уряду США послати СРСР
ноту протесту у зв'язку з арештом Б. Ковача.
Всупереч відмові парламентської комісії позбавити Б. Ковача депутатської
недоторканості, 25 лютого 1947 р. він був заарештований радянською
військовою владою за "шпигунську діяльність проти Радянської Армії і
Радянського Союзу". Пізніше радянське посольство визнало, що "питання про
Ковача перетнуло угорські рамки". Відступ в цьому питанні ставив під загрозу
престиж Радянського Союзу в Угорщині, не кажучи вже про те, що могло
означати серйозну поразку УКП і стати початком контрнаступу реакції".
Негативна відповідь СРСР на ноту США змусила Ф. Надя піти на поступки
Лівому блоку і прийняти дві умови: замінити ряд пов'язані з "змовою" міністрів
від ПМСХ іншими членами цієї партії і брати участь в розробці трирічного
плану. Крім того, керівництво ПМСХ давало зобов'язання провести чистку своєї
партії і погодилось на підготовку проекту "Демократизація народної освіти".
Останнє було надзвичайно важливим рішенням, оскільки відбивало прагнення
обмежити вплив католицької церкви, що контролювала систему шкільної освіти
[17, 196-197].
Бурхливі події перших місяців 1947 р., що завершилися показовим
процесом і виголошенням смертного вироку лідерам "Общини угорського
братерства", викликали хвилю еміграції. Країну стали залишати великі
політичні діячі. Окрім тих, хто ще залишався з часів правління Хорті, і лідерів
Партії дрібних сільських хазяїв ряди еміграції поповнили видний діяч соціал-
46
демократичного руху Карой Пейер і секретар НКП Імре Ковач. Але що було ще
важливіше, змусили поїхати навіть прем'єра Ференца Надя. Він знаходився на
лікуванні в швейцарському санаторії, коли 30 травня 1947 р. йому
зателефонував його заступник Ракоші і повідомив, що радянська влада виявила
свідчення особистої участі прем'єра в "змові". Крім того, Ракоші додав, що сім'ї
Надя буде дозволено приїхати до нього у вигнання, якщо він подасть у
відставку. Що і було зроблено. Під акомпанемент не занадто гучних протестів з
боку західних держав, заклопотаних в той момент критичною ситуацією в
Греції - країні, значно важливішій для них, ніж Угорщина, Надь був заміщений
Лайошем Дін’єшем, одним з лідерів ПМСХ, що дало згоду співробітничати з
комуністами [13, 517].
Політичне протистояння у зв'язку з трирічним планом було ні чим іншим,
як боротьбою цих двох альтернатив, і "змова" виявилася потрібною для
дискредитації і послаблення суспільно-політичної ролі ПМСХ. Влітку 1947 р. з
великою вірогідністю проявилася залежність шансів на реалізацію тієї або іншої
концепції не лише від взаємодії або конфронтації політичних носіїв цих
концепцій, переваги прибічників однієї з них, але і від ситуації на міжнародній
арені. Якісно новий стан міжнародних відносин, потім відмова від приєднання
до плану Маршала, проектувалося на внутрішній розвиток Угорщини (як і
інших країн регіону). Перекреслювалася можливість здійснення концепції,
розрахованої значною мірою на співпрацю із Заходом і на його пряму фінансову
і політичну підтримку. Що ж стосується народно-демократичної альтернативи,
яка могла об'єднати Лівий блок і значну частину ПМСХ, то уявляється, що
крутий поворот в міжнародних відносинах все ж залишав шанс для її
реалізації. Реальна загроза все більше нависала з боку лівого радикалізму,
стимульованого загостренням відносин між СРСР і західними державами.
Влітку 1947 р. виразно проявилися прагнення компартії прискорити течію
громадських процесів, щоб змінити структуру економіки і характер коаліційної
47
влади. В цей же час ПМСХ переживала наростаючу внутрішню нестабільність.
Дістав прискорення процес переходу рядових членів цієї партії в партії Лівого
блоку, і передусім в НКП і СДП. Тут швидше за все слід бачити побічний ефект
викриття "змови" і відмови Угорщини від плану Маршала.
Наростання конфронтації на міжнародній арені активізувало процес
оформлення цілого ряду партій і угрупувань, включаючи тих, що відокремилися
від ПМСХ, опозиційних усій правлячій коаліції. Це істотно міняло політичну
сцену Угорщини напередодні виборів 1947 р.: створилася опозиція справа.
Будучи носіями різних варіантів ліберальної демократії, Буржуазно-
демократична партія, Угорська незалежна демократична партія, Угорська партія
незалежності, партія Народних демократів і Жіноча християнська ліга
протистояли не лише Лівому блоку, але і лівим в ПМСХ на чолі з І. Добі, який
змінив все ще перебуваючого за кордоном Ф. Надя.
Таким чином, напередодні виборів 1947 р. нестримно змінена розстановка
політичних сил свідчила про те, що ПМСХ перестала бути "своєю" для
прибічників ліберальної альтернативи в різних її модифікаціях. Тепер в ПМСХ
були зосереджені сили, що виступали за народну демократію (ліве крило
ПМСХ) або за демократію аграристського типу. При такій новій розстановці
сил повторення в 1947 р. підсумків виборів 1945 р. ставало дуже проблематич-
ним. Збереження взаємодії партій коаліції дозволяло не допустити прориву до
влади опозиції справа. Інструментом, який міг перешкодити цьому прориву,
став запропонований комуністами варіант виходу на вибори єдиним списком.
Він спочатку зустрів негативне відношення з боку найбільшої партії коаліції -
СДП. Тільки після втручання радянського посла Пушкіна соціал-демократи
дали свою згоду на виборчий блок чотирьох коаліційних партії (СДП, УКП,
НКП, ПМСХ) [17, 198-199].
48
2.3. Парламентські вибори 1947 р. Створення Угорської партії
трудящих.
Вибори до парламенту що відбулися 31 серпня 1947 р., пройшли зі
значними порушеннями, і продемонстрували посилення позицій комуністів.
УКП отримала 22,3% голосів, зайнявши таким чином перше місце серед 11
пройшовших до парламенту партій. За НПМСХ, що виявилася на третьому
місці, проголосували лише 15,4% виборців. Вона отримала на 2 млн. голосів
менше, ніж в 1945 р., хоча разом з партіями-спадкоємницями результат був
майже колишнім. На друге місце вийшла одна з таких організацій, Демо-
кратична народна партія, що отримала 16,4% голосів, інші партії -"вихідці" з
НПМСХ, зокрема Партія угорської незалежності (13,4%) і Незалежна угорська
демократична партія (5,2%), також добилися відносно непоганих результатів.
Успіхи цих рухів зміцнили, проте, вже не коаліцію, а табір опозиції. З
урахуванням голосів інших трьох буржуазних партій некоаліційні сили зібрали
в цілому більше 39% голосів, що свідчило про все ще значний вплив їх ідей
серед населення. Правда, роз'єднаність цих організацій дозволила надалі легко
розправлятися з ними.
У лівому блоці партій також сталася поляризація сил, і він в травні 1947 р.
фактично перестав існувати. У ході передвиборчої кампанії соціал-демократи
спробували зробити спротив компартії. Цікаво відмітити, що праве крило СДПУ
відкрито зажадало від свого керівництва партії вийти з коаліції. 3 серпня, коли
ще йшов підрахунок голосів, лідери раніше відколотих від НПМСХ партій (3.
Пфейфер. І. Балог, І. Бранковіч) також намагалися переконати її керівника
І.Добі створити нове партійно-політичне об'єднання, яке б могло взяти
виконавчу владу у свої руки. Але Добі рішуче відхилив їх пропозицію. Отже, в
порівнянні з 1945 р. нові парламентські вибори виявили різке падіння престижу
і підтримки населенням НПМСХ (з 57,4 до 15,4%).
49
Після виборів комуністи не могли відмовитися від коаліції, оскільки вони
не могли обійтися без НПМСХ. Тільки разом з нею набиралася коаліційна
більшість (60,9%) в парламенті. Отже, від позиції партії дрібних сільських
хазяїв як і раніше залежало багато при формуванні нових органів влади.
Завдяки старанням І. Добі коаліція була збережена. У сформований 23 вересня
1947 р. новий уряд Л. Дінеша (НПМСХ) увійшли п'ять міністрів-комуністів, по
чотири - від соціал-демократів і партії дрібних сільських хазяїв і два - від НКП.
Вирішуюча роль в усіх гілках влади залишилася за комуністами, вони зберігали
свої позиції в силових органах і адміністративному управленні. Тепер ліві могли
безперешкодно проводити в життя будь-які свої рішення, впливаючи в
потрібному їм напрямі на політичне життя країни. Після виборів лідери
компартії відмовилися від діалогу з союзниками по коаліції і з угорським
суспільством в цілому. Віднині вони диктували свою волю.
З літа 1947 р. народна демократія вступила в останню, завершальну стадію
свого розвитку, яка характеризувалася формальною коаліційністю і видимістю
демократизму. В усіх партіях коаліції брали гору ліві, комуністичні або
прокомуністичні сили, що підтримували курс УКП на побудову соціалізму. На
ділі ж УКП повністю контролювала ситуацію, все більш відверто
підпорядковувавши собі інші партії, обмежуючи на практиці їх можливості і
витісняючи на периферію політичного життя [7, 196-197].
Тепер "тактика нарізування салямі" запрацювала безупинно і швидко. Вже
не потрібні були показові процеси. На цій стадії для досягнення своїх цілей
комуністи цілком обходилися методами залякування. З опозиційних партій -
після остаточного розгрому ПМСХ і тих звинувачень, які комуністи висунули
проти лідера Партії свободи Діжі Шуйока, що згодом емігрував за кордон, - ще
до виборів про самороспуск оголосила Угорська партія свободи. Аналогічна
модель спрацювала і в жовтні 1947 р., коли, за разюче вдалих обставин, Партія
угорської незалежності була звинувачена в шахрайстві під час виборів, її
50
депутати позбавлені мандатів, а її вождь Золтан Пфейфер вимушений був
емігрувати, щоб уникнути арешту. 20 листопада 1947 р. і ця партія була
заборонена. Демократична народна партія майже втратила політичну
активність. А ПМСХ після вигнання Ференца Надя фактично більше вже не
функціонувала як самостійна партія. Її легко можна було контролювати
особливо після того, коли навіть Дін’єш був заміщений ліворадикалом
Іштваном Добі у кінці 1948 р.. До цього часу країна вже залишилася без
президента: Тільді змусили піти у відставку і навіть взяли під варту, коли в
липні 1948 р. його зятеві (пізніше страченому) були пред'явлені звинувачення в
корупції і шпигунстві. Як номінальний глава держави Тільді був замінений
Арпадом Сакашичем, який вже довів свою майже комуністичну політичну
гнучкість, погодившись із злиттям двох робітничих партій, коли ліве крило
Соціал-демократичної партії фактично виявилося поглиненим Комуністичною
партією [13, 522].
У міру того як коаліційні партнери ставали усе більш слухняними, під
приводом "відновлення організаційної єдності робітничого класу" готувалося
"поглинання" компартією СДПУ. Воно і стало знаковою подією на шляху
умисного згортання багатопартійної структури, а отже, усієй все ще зіснуючої
системи народної демократії. Мало відбутися силове об'єднання СДПУ і УКП.
Лівий "соціал-демократ" Д. Марошан, приклав до цього немало сил, і вже
восени 1947 р. закликав швидше покінчити з "двозначністю" і почати процес
об'єднання двох партій, бо "майбутнє можна і треба представляти виключно в
об'єднанні". З того часу діяльність лівих лідерів СДПУ фактично вже прямувала
УКП. Комуністи розвернули посилену пропагандистську роботу в соціал-
демократичному середовищі, дискредитуючи популярних правих і
центристських лідерів СДПУ. УКП і її союзники з числа активу СДПУ на чолі з
Марошаном і при піддержке генсека СДПУ А. Сакашича активно зайнялися
застосуванням "тактики нарізки салямі" тепер уже в рядах соціал-демократів.
51
Стараннями Марошана на засіданнях будапештського виконкому СДПУ 31
грудня 1947 р. і 18 лютого 1948 р. були виключені з керівництва, а потім з партії
такі лідери, як Ф. Седер, А. Кетлі, І. Селіг, А. Бан. Вони хотіли зберегти
самостійність организации і чинили опір її злиттю з УКП. Услід за ними де-
сятки тисяч членів партії були виключені з її лав на початку 1948 р. Марошан і
його прибічники заслужили на похвалу Ракоші, котрий в березні 1948 р. на
останньому, XXXVI, з'їзді СДПУ заявив: "Ми, комуністи, скажемо прямо, не раз
були невдоволені зволіканням наших лівих друзів, методами і темпами їх
боротьби проти правих. Але сьогодні, озираючись назад, ми можемо
констатувати, що переважно у вирішальних питаннях ви займали правильну
позицію". Колишній соціал-демократ Р. Нерш, з іменем якого пов'язана
економічна реформа 60-х років в Угорщині, згодом так згадував про акт
об'єднання двох партій : "Об'єднання хотіли комуністи, ми ж, хоча партія на
початку 1948 р. розвалювалася на окремі елементи, ще не бажали цього... Проте
незабаром, через два місяці, ми самі погодилися на це. Я вважаю трагічною
втратою вихід і виключення з партії Антала Бана, Ганни Кетлі, Вільмоша Бема,
Едена Кішхазі, Імре Селіга, Дюли Келемена. Ми потрапили в пастку
сталінізму".
На з'їздах УКП і СДПУ, що відбулися 12 червня 1948 р. було проголошено
об'єднання двох партій в "єдину" організацію - Угорську партію трудящих
(УПТ) - разом з 753 тис. комуністів увійшли 240 тис. соціал-демократів. Більше
500 тис. членів СДПУ від співпраці з комуністами відмовилися. Головою нової
партії без певних функцій був обраний А. Сакашич, генеральным секретарем, в
руках якого знаходилися реальні важелі керівництва, став М. Ракоші, а його
заступниками - М. Фаркаш, Я. Кадар і Д. Марошан. Було прийнято загальне
рішення про те, що нова партія у своїй "програмі, політиці і організаційній
діяльності керується ідеями марксизму-ленінізму"[7, 198-200].
52
2.4. Парламентські вибори 1949 р. Проголошення Угорської Народної
Республіки.
Арешт Тільді символізував сумний кінець реальної системи народної
демократії. Слідом за главою держави подав у відставку і прем'єр.
Контрольований комуністами парламент 3 серпня 1948 р., очевидно, за заслуги
в об'єднанні СДПУ з УКГ обрав новим президентом країни А. Сакашича. Було
утворено новий уряд на чолі з І.Добі, до його складу були введені чотири члени
УПТ. 1 лютого 1949 р. був створений Народний фронт, який обрав своїм
головою Ракоші, а генеральним секретарем - Райка. Усі партії і організації
фронту являлися зобов'язаними "в усьому підкорятися рішенням Всеугорської
Раді фронту і виконувати їх". Народний фронт об'єднав залишки усіх партії
колишньої коаліції. Віднині більше вже не говорилося про які-небудь
партнерські стосунки у рамках цієї структури. Лідери комуністів вважали
Народний фронт інструментом переходу до однопартійної системи. На думку
Ракоші, він повинен був стати ступенем в процесі відмирання союзницьких
партій, які вже все одно не мали масової бази. Вважалося, що "їх існування
приносить демократії більше шкоди, ніж користі".
У березні 1949 р. на засіданні ЦР УПТ Реваї говорив: "Формально у нас ще
збереглися елементи розділення влади... існує коаліція. Але насправді,
товариші, при владі у нас знаходиться пролетаріат, і фактично лише одна наша
партія керує країною. Та обставина, що прем'єр-міністром є не товариш Ракоші,
а Іштван Добі, має лише формальне значення, адже на практиці навіть тими
міністерствами, на чолі яких стоять ще не комуністи, управляємо ми".
На нових парламентських виборах вже всі номінальні партії виступили з
"єдиним списком кандидатів Народного фронту". 18 серпня 1949 р. Державні
збори прийняли Конституцію вже нової держави - Угорської Народної
Республіки. Її основной закон по суті став копією радянської Конституції 1936
53
р. Була обрана Президентська рада, головою якої став колишній президент А.
Сакашич. Багатопартійність фактично була ліквідована. Усі партії, хоча вони
спеціально і не заборонялись, припинили свою діяльність, тобто, як і
припускали комуністи, сталося їх "відмирання". На політичній сцені
залишилася єдина керівна сила - УПТ. Фактично ж влада в країні все більше
зосереджувалася в руках Ракоші і вузької групи його наближених (Е. Гере, М.
Фаркаш, Й. Реваї), а також УДБ[7, 202-203].
Таким чином можна зробити наступний висновок. За допомогою активно
підтримки зі сторони Радянського Союзу, використовуючи різноманітні методи
політичної боротьби зокрема дестабілізуючу діяльність всередині конкуруючих
партій Комуністичній партії Угорщини вдалося захопити владу та розпочати
будівництво тоталітарної комуністичної держави. Використовуючи
неузгодженість в діях конкуруючих партіях, користуючись наданими силовими
важелями впливу для репресій по відношенню до демократичних діячів
конкуруючих партій компартії вдалося дестабілізувати та дескридетувати в очах
суспільства діяльність цих партій, домогтися їхнього розколу та влиття членів
цих партій до лав компартії, встановлення в 1949 р. тоталітарного
комуністичного режиму та проголошення Угорської Народної Республіки.