Цвік М.В., Петришин О.В. Загальна теорія держави і права

Подождите немного. Документ загружается.

391

Розділ 23

Юридична діяльність

§ 1. Поняття та ознаки юридичної

діяльності

Юридична діяльність — це система юридично значущих, зако-

нодавчо регламентованих дій та операцій, спрямована на задоволення

публічних і приватних інтересів. Вона являє собою різновид соціальної

діяльності. Їй притаманні основні риси, характерні для будь-якої со-

ціальної діяльності: предметність, доцільність, упорядкованість, ви-

бірковість, системність, планомірність, самоорганізованість тощо.

Підпадаючи під сферу правового регулювання,

соціальна діяльність

одержує юридичні властивості, які дозволяють розглядати її як само-

стійний вид діяльності.

Юридичній діяльності притаманні певні ознаки.

Юридична діяльність виражається 1. в діях та операціях, які на-

бувають юридичної значущості завдяки їх реалізації за посередництвом

правових засобів. Вони створюють саме систему, що зумовлюється

цілеспрямованістю юридичної діяльності.

Юридична діяльність 2. опосередкована

правом. Правові приписи

встановлюють компетенцію суб’єктів та правовий статус учасників

діяльності, межі здійснення їх повноважень, перелік використовуваних

засобів і прийомів, шляхи досягнення поставлених цілей, способи за-

кріплення і оформлення одержаних результатів.

Юридичні питання вирішуються 3. для задоволення публічних і при-

ватних потреб та інтересів, тобто на користь зацікавлених суб’єктів

—

392

Частина п’ята. Реалізація права

учасників правовідносин. Так, винесення судом рішення має відповіда-

ти інтересам позивача чи відповідача, а прийняття закону — інтересам

народу і держави.

Оскільки юридична діяльність спричиняє різноманітні матері-4.

альні, політичні, духовні, моральні, соціальні, побутові зміни шляхом

здійснення нормативного регулювання, організації та реальної зміни

правового статусу учасників суспільних відносин, умов їх дії тощо,

то

вона є соціально перетворюючою діяльністю.

Юридична діяльність є найважливішим засобом здійснення 5.

контролю, охорони різних соціальних благ, розв’язання суперечностей

задля задоволення публічних та приватних інтересів і потреб, що й зу-

мовлює її організуючу природу.

6. Інтелектуально-вольовий характер юридичної діяльності виража-

ється в тому, що в процесі її здійснення

відбуваються відображення,

осмислення, пізнання та оцінка реальної дійсності, волевиявлення суб’єктів

шляхом прийняття найрізноманітніших раціональних рішень.

Юридична діяльність являє собою 7. ціннісно-орієнтовну діяль-

ність. Оцінка законодавства, матеріалів юридичної практики, суспіль-

них відносин, поведінки громадян, дій посадових осіб та інших об-

ставин дозволяє суб’єктам правильно орієнтуватися в реальній дій-

сності,

приймати обґрунтовані рішення.

З огляду на соціальний контекст юридична діяльність характери-

зується сукупністю суспільних зв’язків і відносин, головне місце серед

яких посідають правовідносини. Завдяки своїй нормативній заданості,

гарантованості, персоніфікованості правові відносини в кожному кон-

кретному випадку визначають спрямованість юридичних дій та опе-

рацій, склад їх учасників, їх права і обов

’язки та інші змістовні аспек-

ти. Співвідношення юридичної діяльності і правовідносин є таким, що

останні виступають і як передумова, і як форма, і як засіб, і як мета,

і як результат діяльності уповноважених суб’єктів.

Досить часто юридична діяльність розглядається як різновид право-

вої поведінки посадових осіб. Обмеженість цього підходу

полягає

в тому, що увага акцентується лише на особистісному аспекті компе-

тентного органу. Проте системний підхід вимагає розглядати відповід-

ний орган як складне утворення, цілісну частину державного організ-

му, що посідає певне місце в ієрархії органів, має підрозділи, окремі

ланки тощо. Крім того, за такого розуміння юридичної діяльності зву-

жується її

суб’єктний склад, оскільки суб’єкти і учасники юридичної

діяльності не завжди наділені державно-владними повноваженнями.

393

Розділ 23. Юридична діяльність

Якщо співвідносити юридичну діяльність із правовою поведінкою

громадян, то тут розбіжності ще більш істотні. Правова поведінка

громадян має не завжди усвідомлений і умисний характер, проте юри-

дична діяльність завжди є свідомо спрямованою. Ця цілеспрямованість

обумовлюється тим, що перед суб’єктом юридичної діяльності

в нормативно-правовому порядку встановлюються конкретні цілі,

компетенція,

порядок здійснення юридичних дій. До того ж, юридич-

на діяльність має офіційний характер і оформлюється зазвичай в актах-

документах. Правова поведінка може виражатися як у діях, так і в

бездіяльності, а юридична діяльність здійснюється тільки за допомо-

гою певних дій та операцій.

Як синоніми нерідко вживаються поняття «активність» і «діяль

ність». Юристи започаткували таку позицію з філософської та соціо-

логічної літератури, де активність вважається переважно проявом

усякої діяльності соціального суб’єкта. Проте більш влучним є розу-

міння того, що активність характеризується як міра діяльності, тобто

активною є не будь-яка юридична діяльність, а лише творча, ініціатив-

на, посилена, що характеризує

ступінь її інтенсивності та ефективнос-

ті в суспільстві. Правова активність є виявом високого рівня професі-

оналізму, правосвідомості і правової культури суб’єктів. Такий підхід

не тільки дозволяє відмежувати ці два самостійні поняття, а й створює

певні передумови для подальшого вдосконалення юридичної діяльнос-

ті, націлюючи суб’єктів на досягнення найвищої ефективності праці

Існують декілька позицій щодо співвідношення юридичної діяль-

ності та юридичної практики. Одні вчені ототожнюють ці два поняття,

тим самим виключаючи із юридичної практики такий важливий її

елемент, як юридичний досвід. Інші, навпаки, зводять юридичну прак-

тику до певних висновків, узагальнень, результатів юридичної діяль-

ності, тобто до її об’єктивованого досвіду

. При цьому не враховується

те, що практичне перетворення суспільного життя відбувається не

тільки за допомогою рішень і положень, які виражають підсумок юри-

дичної діяльності, а й безпосередньо, при здійсненні дій та операцій.

Домінуючим є погляд, згідно з яким юридична практика розглядається

в нерозривній єдності діяльності та сформованого на її основі

соціально-

правового досвіду (соціально-правової пам’яті).

Важливим є питання щодо місця юридичної діяльності в правовій

системі суспільства. Юридична діяльність є одним з головних система-

тизуючих чинників, які консолідують різні правові явища в єдине ціле,

сприяє самоорганізації правової системи суспільства. В ній відбувається

394

Частина п’ята. Реалізація права

опосередкований обмін між видами юридичної діяльності, між юридич-

ною діяльністю і правомірною поведінкою громадян. Цей обмін становить

основний зміст усіх динамічних процесів, джерело розвитку, відновлення

та функціонування правової системи суспільства.

§ 2. Структура юридичної діяльності

Найбільш повно уявити природу, основні елементи, зв’язки та

конструктивну роль у суспільстві юридичної діяльності дозволяє її

структура. Структура юридичної діяльності — це така її конструк-

ція, її основні елементи та їх зв’язки, що забезпечують її цілісність,

збереження її властивостей при впливі на неї різноманітних чинників

суспільного життя. Елементами юридичної діяльності

є суб’єкти

і учасники, об’єкти, юридичні дії і операції, способи і засоби їх здій-

снення, мета і результати тощо.

Суб’єкт юридичної діяльності розглядається в двох аспектах:

1) в організаційно-структурному і 2) персонально-особистісному.

В організаційно-структурному аспекті суб’єкт являє собою утворені

та діючі у встановленому порядку компетентні

органи, організації

і установи з їх внутрішніми підрозділами (відділами, управліннями та

ін.) і зв’язками. Особистісний підхід дозволяє показати, що якість

юридичної діяльності будь-якого органу, організації, установи залежить

від здібностей їх працівників, дає змогу глибше осмислити професій-

ні, соціально-психологічні, моральні якості їх працівників та інших

суб’єктів юридичної

діяльності.

Наступним елементом структури є об’єкт юридичної діяльності.

Оскільки її головна мета полягає в перетворенні, регулюванні, забез-

печенні, закріпленні, охороні, відновленні відносин між людьми, то ці

відносини й є її первинним, безпосереднім об’єктом. Але оскільки

люди вступають у відносини між собою з метою задоволення своїх

потреб (а кожна потреба

є предметною і конкретною), то виділяється

вторинний об’єкт юридичної діяльності. Ним можуть бути предмети,

процеси і стани природного та соціального середовища, об’єктивної

і суб’єктивної реальності, матеріальні і нематеріальні блага.

Динамічну сторону юридичної діяльності утворюють юридичні дії

та операції. Юридичні дії являють собою виражені ззовні, соціально-

перетворюючі, такі,

що спричиняють певні юридичні наслідки, акти

суб’єктів. Сукупність взаємозалежних дій, об’єднаних загальною ме-

395

Розділ 23. Юридична діяльність

тою і спрямованих на вирішення більш-менш відокремленого завдан-

ня, становить юридичну операцію.

Предмети (явища, процеси), за допомогою яких забезпечується

досягнення мети, необхідного результату юридичної діяльності, ста-

новлять її засоби. Виділяються спеціально-юридичні і технічні, мате-

ріальні і інтелектуальні, прості і складні, нормативні та інші засоби.

У своїй сукупності вони

становлять найважливіший компонент право-

творчої, правозастосовної, інтерпретаційної, контрольної та інших

юридичних технік. Засоби використовуються для дослідження суспіль-

них відносин, конкретних соціальних ситуацій, прийняття та оформ-

лення рішень, аналізу правових актів, вивчення матеріалів юридичної

практики. Ті ж самі засоби можуть використовуватися в різні способи.

Сукупність однотипних способів і засобів становить метод

юридичної

діяльності. Система відповідних способів, засобів і методів, спря-

мованих на досягнення найближчих цілей, являє собою юридичну

тактику, а спрямованих на досягнення головних, фундаментальних

цілей — юридичну стратегію.

Починаючи з ідеального (формального) передбачення результату,

юридична діяльність закінчується одержанням фактичного результа-

ту. Залежно від ступеня їх збігу вирішується питання про те, чи

досяг

суб’єкт поставленої мети, наскільки ефективні були його дії, викорис-

тані способи та засоби. Результат юридичної діяльності виражається

в прийнятому суб’єктом рішенні або здійсненій ним юридично зна-

чущій дії, що закріплюються у відповідному правовому акті-документі

(правотворчому, правозастосовному, інтерпретаційному тощо), видан-

ня якого входить до компетенції відповідного суб’

єкта.

Акти-документи знаходять своє зовнішнє втілення в певній юридич-

ній формі. Вона залежить від виду акта-документа (наприклад, закон,

постанова, розпорядження, рішення, наказ, ухвала, протест, подання,

декрет, указ та ін.) і виражається у вимогах щодо обов’язкових реквізи-

тів, послідовності їх розміщення, часу складання документа, правових

наслідків його прийняття, а

також умов юридичної недійсності, підстав

щодо його скасування та зміни. Вид, зміст та юридична сила актів-

документів обумовлюються компетенцією суб’єкта їх видання.

Важливе значення для дослідження юридичної діяльності на тео-

ретичному і практичному рівнях мають поняття, які характеризують

її основні параметри: обсяг, інтенсивність, ефективність, економічність,

законність, соціальну цінність юридичної

діяльності. Так, за допомо-

гою поняття «обсяг юридичної діяльності» визначається завантаже-

396

Частина п’ята. Реалізація права

ність суб’єктів (окремих посадових осіб, організацій, системи органів)

роботою, яка пов’язана з кількістю розглянутих справ, їх складністю

та іншими обставинами. Поняття «інтенсивність діяльності» дозволяє

встановити виконання певним суб’єктом за допомогою певних спосо-

бів і засобів за конкретні проміжки часу певного обсягу роботи. По-

няття «ефективність юридичної діяльності» дає

можливість з’ясувати

співвідношення між фактично одержаним результатом і тими соціально-

правовими цілями, які ставилися в процесі її здійснення. Поняття

«економічність» сприяє виявленню матеріальних, трудових, духовних

та інших фактичних витрат, необхідних для одержання відповідних

результатів діяльності. Поняття «рівень законності» відображає стан

законності і правопорядку в конкретній сфері суспільного життя,

ха-

рактеризує питому вагу правомірних дій у всій масі юридично значу-

щих дій. Поняття «цінність юридичної діяльності» розкриває її зна-

чущість, корисність як засобу задоволення суспільних і особистих

інтересів та потреб.

§ 3. Правові форми діяльності органів

держави

Одним із головних суб’єктів юридичної діяльності є державний

орган. Через те, що юридична діяльність здійснюється уповноважени-

ми суб’єктами державної влади, вона спрямована на виконання функ-

цій держави. Отже, державно-владний характер становить сутнісну

властивість юридичної діяльності щодо здійснення функцій держави

і дозволяє їй слугувати потужним засобом перетворення суспільних

відносин

Оскільки будь-яка соціальна діяльність має зовнішній вираз, тобто

форму, то відповідно будь-якій юридично значущій діяльності при-

таманна правова форма. Вона виражає зміст юридичної діяльності та

є правовою конструкцією нормативного впорядкування певного виду

юридичної діяльності. Державні органи здійснюють свою діяльність

також у певних формах, серед яких пріоритетне місце посідають

пра-

вові форми — юридичні засоби здійснення державних функцій. Саме

в них відображаються зв’язок держави і права, обов’язок держави при

здійсненні своїх функцій діяти на основі права і в межах закону.

Правова форма діяльності органів держави — це визначений

законодавством (юридично оформлений) порядок здійснення ними

397

Розділ 23. Юридична діяльність

юридично значущих дій та операцій, спрямованих на здійснення функ-

цій держави.

На відміну від фактичної діяльності правові форми діяльності

державних органів мають такі чітко виражені ознаки:

Система юридично значущих дій, спрямованих на реалізацію 1.

функцій держави, здійснюється органами держави, посадовими осо-

бами та іншими уповноваженими на те державою суб’єктами. Ви-

хідне і заключне призначення цих дій полягає в здійсненні впливу

держави на суспільні відносини шляхом утворення або санкціонуван-

ня нормативних приписів та забезпечення їх реалізації.

Здійснення юридично значущих дій відбувається 2. за допомогою

таких юридичних засобів, як розроблення і прийняття нормативно-

правових актів, видання актів тлумачення норм права, прийняття в по-

рядку застосування норм права індивідуально-правових актів тощо.

Правові форми здійснення функцій держави входять до механізму

правового регулювання.

3. Результати застосування окремих правових форм закріплю-

ються у визначених законом юридичних актах (закон, міжнародний

договір, рішення суду тощо).

Порядок здійснення юридично значущих дій, як правило, 4. регу-

люється процесуальними нормами. Він може

бути регламентований

детально (наприклад, регулювання процедури діяльності судових ор-

ганів процесуальними кодексами) або ж фрагментарно (регламентація

процедури діяльності окремих органів держави, посадових осіб при

вирішенні ними юридичних питань).

Різноманіття правових форм діяльності органів держави можна

класифікувати. Згідно з першим підходом традиційно критерієм їх по-

ділу є однорідна за своїми зовнішніми

ознаками діяльність органів

держави щодо здійснення її функцій. Відповідно правові форми ді-

яльності державних органів поділяються на установчу, правотворчу,

правозастосовну, контрольно-наглядову та правосуддя.

Установча діяльність — це правова форма діяльності щодо ство-

рення і припинення функціонування шляхом реорганізації або лікві-

дації всіх органів і структур державної влади, об’єднань громадян,

суб

’єктів підприємницької діяльності, а також їх кадрового забезпе-

чення, тобто організації проведення виборів або призначень і затвер-

дження відповідних установчих результатів. Спонукальними обстави-

нами установчої діяльності зазвичай є відповідні юридичні факти

(наприклад, закінчення строку повноважень органів держави або стро-

398

Частина п’ята. Реалізація права

ку призначення посадової особи). Кінцевим юридичним результатом

установчої діяльності є орган держави, посадова особа, інший суб’єкт,

який виник. Наслідок може бути виражений також у факті реорганіза-

ції або ліквідації певного суб’єкта права. Установча діяльність над-

звичайно різноманітна за своїм конкретним змістом, наприклад, ді-

яльність по виборах президента, депутатів парламенту

та органів

місцевого самоврядування, діяльність по призначенню посадових осіб

тощо.

Правотворча діяльність — це правова форма діяльності з розро-

блення, зміни та скасування правових норм, санкціонування інших

соціальних норм шляхом надання юридичної сили вже існуючим у сус-

пільстві правилам поведінки, звичаям; прийняття, офіційного опри-

люднення та набрання чинності нормативно-правових актів.

Спону-

кальними обставинами правотворчої діяльності безпосередньо висту-

пають об’єктивна потреба в правовій регламентації відповідних суспіль-

них відносин (юридичний мотив), а також вияв права правотворчої

ініціативи. Кінцевим юридичним результатом правотворчої діяльності

є відповідний нормативно-правовий припис, оформлений в нормативно-

правовому акті-документі. При цьому він може бути або новелою, або

зміненим

приписом.

Правозастосовна діяльність — це правова форма діяльності з роз-

гляду та вирішення індивідуальних юридичних справ, яка полягає

в наділенні одних суб’єктів правами, покладанні на інших суб’єктів

юридичних обов’язків, офіційному визнанні юридичних фактів, укла-

денні угод, розгляді юридичних питань про наслідки правових спорів

і правопорушень та притягнення винних

до юридичної відповідаль-

ності органами та посадовими особами позасудової юрисдикції. Спо-

нукальними обставинами правозастосовної діяльності виступають

юридичні факти, які пов’язані з реалізацією інтересів різних суб’єктів

права і потребують свого офіційного визнання (наприклад, призна-

чення пенсії, призов на військову службу, притягнення до дисциплі-

нарної відповідальності). Кінцевими юридичними результатами є від

повідні правозастосовні акти різного призначення, що містять при-

писи індивідуального характеру.

Правосуддя — це правова форма діяльності державних органів

і посадових осіб системи судової влади з розгляду і вирішення в судо-

вих засіданнях у встановленому законом порядку юридичних справ

у формі конституційного, адміністративного, господарського, цивіль-

ного та кримінального судочинства. Залежно від

різновиду судочинства

399

Розділ 23. Юридична діяльність

індивідуалізуються спонукальні обставини і безпосередні юридичні

результати цієї правової форми діяльності. Так, спонукальною обста-

виною конституційного судочинства є необхідність вирішення питан-

ня про відповідність (конституційність) законів та інших нормативно-

правових актів Конституції України, а також офіційне тлумачення

Конституції та законів України. Кінцевими юридичними результатами

конституційного судочинства є інтерпретаційний акт та

рішення про

конституційність або неконституційність законів та інших нормативних

актів. В останньому разі нормативно-правовий акт втрачає чинність.

Контрольно-наглядова діяльність — це правова форма діяльності,

яка виражається в здійсненні юридично значущих дій за наглядом

і перевіркою відповідності виконання та додержання підконтрольними

суб’єктами правових приписів і припиненні правопорушень відповід-

ними організаційно

-правовими засобами. Спонукальними обставина-

ми контрольно-наглядової діяльності є: потреба у створенні найбільш

сприятливих умов для реалізації правових приписів у поведінці, ді-

яльності різних суб’єктів суспільних відносин; забезпечення ефектив-

ності правового регулювання; відновлення режиму законності, право-

порядку та державної дисципліни у разі їх порушення. Своєрідність

контрольно-наглядової діяльності полягає

в тому, що вона пронизує

установчу діяльність, правотворчість, правозастосування та право-

суддя своїм організуючим впливом, сприяє здійсненню цих правових

форм на належному організаційному рівні.

Юридичним результатом контрольно-наглядової діяльності ви-

ступає контрольно-правовий акт, специфічність якого визначається

правовим статусом контролюючого і підконтрольного суб’єктів. Він

може містити рішення констатуючого порядку, коли

внаслідок пере-

вірки встановлюються лише позитивні моменти реалізації правових

приписів, або містить правоохоронні приписи з усунення виявлених

правопорушень. З огляду на це контрольно-наглядова діяльність по-

єднує позитивний (регулятивний) і негативний (правоохоронний)

контроль.

Крім того, іноді виділяють окремо правоохоронну діяльність, пред-

метом якої є юридичні питання, пов’язані з можливим

або наявним

порушенням норм права. Вона спрямована на захист закріплених

у нормах права суспільних відносин від будь-яких посягань, віднов-

лення правового стану в разі спричинення шкоди суб’єктам права,

інтересам суспільства, правопорядку. Також виділяють інтерпретаційно-

правову діяльність уповноважених на те державою суб’єктів права

400

Частина п’ята. Реалізація права

з офіційного тлумачення чинних норм права, результатом чого є ви-

дання спеціального інтерпретаційного акта.

Послідовність розташування окремих видів правових форм діяль-

ності органів держави виправдана самою логікою правової системи.

Суб’єкти, засновані в результаті установчої діяльності, виступають як

безпосередні генератори юридичного впливу. Реальний юридичний

вплив припускає налагоджене функціонування правозастосування

і правосуддя

, які здійснюються на основі нормативно-правових при-

писів, встановлених у результаті правотворчості. Режим виконання

і додержання правових приписів забезпечується контролем.

В юридичній літературі немає єдності поглядів щодо виділення

правових форм діяльності органів держави. Так, розуміючи під право-

вими формами здійснення функцій держави специфічні види діяльнос-

ті державних органів, виділяють законодавчу (

правотворчу), управлін-

ську (виконавчу), судову (правоохоронну), контрольно-наглядову пра-

вові форми. Іноді, наголошуючи на поділі державної влади, виділяють:

правотворчість, виконавчо-розпорядчу і правоохоронну діяльність.

Деякі дослідники серед правових форм здійснення функцій держави

виділяють лише правотворчу і правозастосовчу та зазначають, що

остання здійснюється в оперативно-виконавчій і правоохоронній фор-

мах. Крім того

, відзначається, що зростає роль договірної форми в здій-

сненні функцій держави через розвиток ринкової економіки та децен-

тралізацію державного управління.

Від правових форм діяльності держави відрізняють організаційні

(або фактичні) форми, оскільки вони являють собою фактичні дії,

спрямовані на сприяння реалізації функцій держави. Якщо право як

форма владного веління держави

безпосередньо впливає на поведінку

і свідомість індивіда, пропонуючи йому суспільно корисну модель по-

ведінки, то організаційні форми справляють вплив опосередковано −

переважно шляхом створення сприятливих умов для такої поведінки.

Правові форми пов’язані з виданням юридичних актів, а організацій-

ні — реалізуються в межах уже виданих актів та становлять фактичні

дії, що

сприяють здійсненню прийнятих правових актів. Вони не

пов’язані з виданням юридичних актів і тому не спричиняють юридич-

ні наслідки, хоча реалізуються в межах певного правового регулюван-

ня, на основі виконання вимог законності.

При здійсненні юридичної діяльності державні органи викорис-

товують також різноманітні методи — прийоми, засоби і способи, за

допомогою

яких справляється вплив на суспільні відносини. Серед