Цвік М.В., Петришин О.В. Загальна теорія держави і права

Подождите немного. Документ загружается.

371

Розділ 21. Правова поведінка

Соціологічний підхід враховує більш конкретний рівень — спосіб

життя різних груп населення (соціальних, професійних, вікових та

ін.). Дослідження свідчать, що деформації в способі життя здатні

негативно вплинути на поведінку багатьох людей, а саме: стати дже-

релом конфлікту, викликати відхилення від традиційних моральних

цінностей суспільства (моральну аномію), послабити контроль з боку

суспільства (а

це полегшує вчинення правопорушень).

Психологічний підхід тісно пов’язаний із соціологічним, але не

збігається з ним. Він ураховує дуже важливі для формування норма-

тивних настанов психофізичні та біологічні особливості правопоруш-

ника. Отже, недосконалим завжди є не тільки суспільство із деформо-

ваним способом його життя, а й людина, її внутрішній світ

з притаман-

ним їй психічним складом.

На кримінологічному рівні досліджуються певні категорії право-

порушень. Кримінологія розглядає конкретні форми злочинності та

конкретні засоби і прийоми їх витискання із суспільного життя при

виробленні методів боротьби з організованою злочинністю, терориз-

мом, контрабандою наркотиків.

На рівні галузевих юридичних наук відстежуються і досліджуються

окремі прояви, випадки

порушень правових приписів різних галузей та

інститутів права. Наприклад, науки адміністративного та кримінально-

го права з урахуванням висновків кримінології завжди опікуються пи-

таннями: що можна відносити до проступків, а що — до злочинів; де

знаходиться межа суспільної безпечності при порушеннях правових

норм (шкідливості) і небезпеки? Саме тому невипадково в багатьох на-

ціональних правових системах періодично «трансформуються» состави

правопорушень: із злочинів — до проступків, і навпаки.

Наука цивільного права також опікується деліктними правопору-

шеннями: невиконанням обов’язків сторонами цивільного правочину,

заподіянням шкоди суб’єктивним правам інших осіб і под.

Однак і загальна теорія держави і права посідає гідне місце в до-

слідженні соціальної природи

та причин правопорушень. Передусім

вона формує сама чи підтримує загальні підходи (аспекти) до вивчен-

ня обумовленості антисоціальних вчинків; вивчає проблеми ефектив-

ності законодавства з точки зору причин відхилень від його приписів;

вивчає і дає загальну оцінку державно-правовим заходам, що запобі-

гають правопорушенням.

У вітчизняних наукових джерелах пропонуються різні критерії

по-

ділу причин правопорушень:

372

Частина п’ята. Реалізація права

1) за рівнем прояву — це причини, що проявляються на індивіду-

альному, колективному та суспільному рівнях: а) на індивідуальному

рівні вивчаються причини правопорушення конкретної людини (не-

узгодженість поведінки з вимогами суспільства, що викликано де-

формацією особистості, її антисуспільною настановою, специфікою

впливу оточуючих на її поведінку); б) на рівні соціальних груп (не-

сприятливі

умови формування особистості, різні прояви деформації

правосвідомості на груповому рівні, що мають місце в оточуючому

середовищі); в) на загальносуспільному рівні (зміни в соціальній, еко-

номічній, культурній, психологічній, а останнім часом і політичній

системах суспільства);

2) за своїм змістом, що визначається основними сферами життя

суспільства, причини поділяються на:

а) економічні — неоднаковість темпів

становлення ліберальної

економіки на демократичних засадах, зростання виробництва, а з дру-

гого боку — темпів адаптування робітників до нових економічних умов,

відставання темпів росту заробітної плати, що часто викликає незадо-

волення, невпевненість в особистому економічному результаті;

б) соціальні — послаблення чи невиконання державою соціальної

функції, незбалансованість соціальної політики, що викликає соціаль-

ну

напругу: нерегулярна опла та праці, скачки комунальних тарифів,

відстаючий рівень соціального забезпечення та страхування, що спри-

чиняє нестабільність і в інших сферах (політиці, наприклад);

в) політичні — становлення нового конституційного формату від-

носин в ідеологічній та пол ітичній сферах демократичного суспільства

(політична, ідеологічна багатоманітність — плюралізм); реформуван-

ня політичної системи суспільства, її незавершеність,

невизначеність

її параметрів; нездатність недосвідчених політичних сил до демокра-

тичних перетворень, що викликає загальну атмосферу політичної не-

стабільності, і як наслідок — нестабільність поведінки людей;

г) ідеологічні — суперечності між старими і новими стандартами

суспільної моралі, моральна аномія; деформації правосвідомості (зо-

крема, правовий нігілізм); однобічне, вульгарне розуміння демократії

як анархії (безвладдя і вседозволеності

), несприятливість правових

обмежень вчинків людей; відсутність нормальної системи правового

виховання;

ґ) юридичні — суперечності в законодавстві, що принижує його

авторитет, повагу до законів, ста ють підставою для існування право-

вого нігілізму; неефективна робота правоохоронних органів (нероз-

373

Розділ 21. Правова поведінка

криття зло чинів, корумпованість та ін.), що породжує зміни в право-

свідомості і не стабільність правової поведінки людей взагалі;

3) за ставленням до свідомості особи:

а) об’єктивні — такі явища, що не визначаються свідомістю особи

(наприклад, недоліки в роботі правоохоронних, судових органів, орга-

нів місцевого самоврядування), тобто перебувають поза свідомістю;

б) суб

’єктивні — психічні явища (настрої, настанови, почуття,

емоції) як частина складу індиві дуальної свідомості людини, що без-

посередньо визначають характер протиправної поведінки).

В юридичній науці загальноприйнятним є те, що проблема причин

правопорушень лежить перш за все у площині її кримінологічної га-

лузі. Наприклад, кримінологічні теорії злочинності поділяють на на-

прямки, залежно

від визначення пріоритетності таких причин: на

соціо логічні теорії, які бачать її в саме умовах життя суспільства, та

біологічні теорії (біопсихологічні, біосоціальні), які шукають причини

злочинності в природі люди ни.

Соціологічні теорії є різноманітними і наполягають на таких при-

чинах.

Зміни останнього часу в суспільстві (індустріалізація, урбаніза ція,

свобода міграції) стали порушувати

тра диційні норми (сімейні, релігій-

ні, моральні та ін.), що призводить до руйнації засад цілісності суспіль-

ства (відчуження, за гальна байдужість, агресивність, емоційна неста-

більність). Соціологічні теорії вважають, що до таких наслідків привела

науково-технічна революція (теорія науково-технічної революції).

Причинами, за якими стають злочинцями, визнають також числен-

ні форми контактів у

невеликих соціальних групах, де панують анти-

соціальні настанови та цінності (теорія диференціальній асоціації).

Різний рівень соціального життя за умов розшарування суспільства

визнається головною причиною злочинності (за теорією соціальної

аномії). Фізичні, кліматичні, територіальні, психічні, антропологічні,

соціальні чинники разом впливають на зростання рівня злочинності

(за теорією багатофакторності). Класова ж теорія наполягає

на тому,

що головна причина злочинів — це класовий поділ суспільства, котрий

як наслідок, викликає майнову нерівність.

До біосоціальних теорій причин злочинності відносять:

теорію небезпечного стану (людині внутрішньо притаманна –

схильність до вчинення злочинів);

теорія Зігмунда Фрейда ( – комплекс біологічної приреченості ди-

тини з народження постійно боротися з антисоціальними інстинктами,

374

Частина п’ята. Реалізація права

настановами, які дитина генетично успадкувала і не здатна позбави-

тися їх);

близька до неї – спадкова теорія (генетична схильність до пору-

шень правил).

Деякі теорії наполягають на тому, що злочин може вчинити тільки

особа, яка має патологію розвитку психіки, розлади розумо вої діяль-

ності, емоційного рівня (різні теорії психопатологічних причин) або

антропологічні (конституціональні) особливості (будова людського

тіла, що впливає на характер людини та її поведінку, в тому числі

в правовій сфері).

Контрольні запитання

1. Як співвідносяться поняття: «правова поведінка», «право-

мірна поведінка», «правопорушення»?

2. Назвіть види правомірної поведінки.

3. Вкажіть ознаки правопорушень та їх види.

4. Назвіть елементи юридичного складу правопорушень.

5. Поясніть значення поняття «соціальна шкідливість» як озна-

ки правопорушення.

375

Розділ 22

Юридична відповідальність

§ 1. Поняття юридичної відповідальності

Юридична відповідальність — це передбачені нормами права

і здійснювані в правових відносинах у процесуальному порядку уповно-

важеними державою суб’єктами засоби державного примусу до особи,

яка вчинила правопорушення, що тягне для неї обов’язок зазнавати

несприятливих наслідків особистого, майнового або організаційного

характеру, вид і міра яких передбачені санкціями правових норм.

Юридична відповідальність

є особливим різновидом со ціальної,

тобто соціальна відповідальність є родовим понят тям (загальне) від-

носно усіх її різновидів (особливе). Особливості соціальної відпові-

дальності та її різновидів досліджують у філософії, соціології, етиці,

політології, релігії тощо, розуміючи, що будь-яка відповідальність — це

завжди певний обов’язок особи здійснити власний вибір поведінки

відпо відно до

тих норм, що існують у будь-якій сфері суспільства

і відображають його інтереси, і сприйняти при цьому необхідний

обов’язок звітувати перед суспільством за свій вибір і зазнати пока-

рання у разі недодержання вимог соціальної норми.

Специфіка юридичної відповідальності полягає в тому, що вона

перш за все завжди оцінює минуле,

тобто це відповідальність за дію,

яка вже була вчинена. Тим самим юридична відповідальність може

відрізнятися від організаційної, політичної, моральної та інших видів

відповідальності, які спрямовані у майбутнє (наприклад, член політич-

ної партії «відповідає» за проведення певного запланованого заходу,

мітингу). Вона встановлюється за порушення юридичних вимог, а не

376

Частина п’ята. Реалізація права

за їх виконання (тому в законах мають фіксуватися, наприклад, міри

відповідальності за невиконання договірних обов’язків, а не за їх ви-

конання). Така відповідальність може встановлюватися і здійснювати-

ся за відповідними юридичними (публічними) процедурами лише

державою з притаманною їй можливістю використовувати заходи

державно-владного примусу (на відміну від інших видів соціальної

відповідальності).

Відмінності, якими відрізняється юридична відповідальність (ре-

троспективна), можна додати до переліку її головних обов’язкових

ознак.

Вона полягає в офіційній 1. негативній оцінці (засудженні) з боку

суспільства і держави поведінки правопорушника. Це засудження має

вираз офіційного правозастосовного акта, виданого від імені держави

її уповноваженим органом.

Обов’язкова наявність визначених

законом 2. фактичних підстав,

застосування тільки за реально вчинене правопорушення (юридичний

факт), що містіть у собі всі ознаки складу певного виду правопору-

шення.

Наявність 3. юридичних підстав, тобто юридичної основи — за-

кріплених законодавчо правових нор м.

Пов’язана з 4. державним примусом у формах каральних і право-

відновлюючих заходів, які також відображені в

правозастосовному

акті. Тобто, відповідальність тягне за собою застосування до право-

порушника з боку держави певних негативних для нього санкцій, об-

межень майнового, особистого чи організаційного характеру з метою

охорони правопорядку, що здійснюється шляхом примусового понов-

лення порушених прав та покарання пра вопорушника.

Застосовується лише до 5. суб’єктів (фізичних та юридичних

осіб),

винних у вчиненні кон кретного правопорушення власними діями.

Здійснюється виключно уповноваженими державою компетент-6.

ними органами відповідно до приписів матеріальних і процесуальних

правових норм.

Здійснюється такими органами в рамках правозастосовної ді-7.

яльності з додержанням процесуальних форм — особливого процесу-

ального порядку, встановленого процесуальним законом (наприклад,

кримінально-процесуальним, цивільним процесуальним). Саме в

рам-

ках процесуальних відносин здійснюються всі заходи юридичної від-

повідальності.

377

Розділ 22. Юридична відповідальність

§ 2. Підстави юридичної відповідальності

Рішення про притягнення до юридичної відповідальності завжди

є важливою подією, яка здатна вплинути на юридичний, морально-

психологічний, соціальний стан особи. Воно зачіпає права і свободи

людини, їх недоторканність і захищеність від посягань, честь та гід-

ність особи, її віру в справедливість і гуманність закону, професійність

державних органів, що вживають всіх заходів

щодо юридичної відпо-

відальності, її обґрунтованості в кожному випадку притягнення.

В правовій теорії і правозастосовній практиці добре відомі поло-

ження, згідно з якими юридична відповідальність можлива тільки

тоді, якщо існують підстави для її виникнення і якщо при цьому від-

сутні підстави, що її виключають.

Під підставами юридичної відповідальності розуміється певна

сукупність обставин, за наявністю яких вона є можливою і належною.

Якщо такі підстави відсутні, відповідальність виключається. В науко-

вій думці і законодавстві такі підстави поділяють переважно на фак-

тичні та юридичні.

Отже, для юридичної відповідальності є необхідним таке.

1. Наявність визначених законом фактичних підстав. Це означає,

що застосування заходів відповідальності можливе

лише за наявності

факту реально вчиненого правопорушення. Фактичною підставою

юридичної відповідальності є наявність складу реально вчиненого

правопорушення, щодо якого вся необхідна сукупність передбачених

законом елементів є доведеною і за вчинення якого в законі передба-

чено конкретні санкції (засоби державного примусу).

Фактичною підставою юридичної відповідальності не можуть бути

такі форми втілення людської

свідомості, як наміри, переконання, дум-

ки, вподобання, схильності, які самі по собі, без їх зовнішнього прояву

в конкретних вчинках (діях чи бездіяльності) не можуть контролювати-

ся державою, а відтак, знаходитися під регулюючим впливом закону

взагалі, якими б негативними вони не були. Реальні (фактично вчинені)

вчинки, передбачені не правовими, а іншими

соціальними нормами

(моральними, релігійними, корпоративними, нормами спортивних зма-

гань тощо), можуть бути певною мірою соціально шкідливими, але, за

умов їх неврегульованості юридичним законом виступають ззовні як

форми виразу іншої, а не правової поведінки. Тому таки вчинки не ви-

знаються юридичними фактами для настання відносин юридичної від-

повідальності, тобто не можуть

бути її фактичною підставою.

378

Частина п’ята. Реалізація права

2. Якщо підґрунтям будь-якої соціальної відповідальності можуть

бути порушення абияких норм, що регулюють людські стосунки, то

підставою правової відповідальності є наявність юридичних підстав,

тобто порушення правових норм. Правові приписи містять у собі необ-

хідні об’єктивні та суб’єктивні показники ознак поведінки, яку вони

дозволяють кваліфікувати як протиправну, неправомірну. Заходи

дер-

жавного примусу (санкції), що можуть застосовуватися до порушників

правових норм, містяться в санкціях правових приписів у вигляді ви-

черпного переліку примусових засобів (покарань).

Правові приписи вміщують указівку на категорії суб’єктів, котрі

відповідають ознакам деліктоздатності, щодо яких передбачені відпо-

відними приписами заходи можуть бути застосовані. Юридична від-

повідальність пов’язана

з використанням офіційної юридичної про-

цедури обвинувачення у вчиненні правопорушення. У зв’язку з цим

доцільно розрізняти:

а) юридичні підстави притягнення до відповідальності особи, яка

вчинила правопорушення. Наявність протиправного вчинку як юри-

дичного факту, правової норми та інших обставин, що становлять

підставу для юридичної відповідальності;

б) підстави настання юридичної відповідальності

для правопоруш-

ника, вина якого доведена доказами і знайшла офіційне втілення у ви-

гляді процесуального документа — правозастосовного акта, виданого

компетентним державним органом з додержанням усіх вимог до такої

процедури (наприклад, вироку суду).

Цей правовий акт містить дані про конкретні заходи державного

впливу (покарання) з обов’язковим посиланням на нормативно-правові

приписи

, що вміщують в їх текстах вичерпний перелік санкцій за вчи-

нення відповідного правопорушення. Такі правозастосовні акти мож-

на назвати процесуальною підставою. Вона є необхідною для настан-

ня відносин, в яких суб’єкт правопорушення реально починає зазна-

вати вплив певного виду та міри юридичної відповідальності, перед-

бачених санкцією норми. Правопорушник починає

виконувати такий

новий юридичний обов’язок, юридичних підстав для виникнення яко-

го до вчинення правопорушення не існувало (сплачувати штраф, пере-

бувати в місцях позбавлення волі, компенсувати витрати на лікування

потерпілого від злочину і под.).

Вирішуючи питання про юридичну відповідальність, слід також

перевірити наявність чи відсутність підстав, що її виключають, звіль-

няють

від неї.

379

Розділ 22. Юридична відповідальність

Підстави, що виключають юридичну відповідальність, — це спе-

ціально визначені законом винятки з правил, згідно з якими діяння, що

зберігає ззовні вигляд правопорушення, за певних обставин таким не

вважається, а особа не підлягає юридичній відповідальності. В таких

випадках відсутній будь-який елемент складу правопорушення, що

унеможливлює юридичну відповідальність за об’єктивно

існуючий,

реальний вчинок. До таких підстав належать:

а) неосудність — обумовлена хворобливим станом психіки особи

її нездатність усвідомлювати свої вчинки або керувати ними під час

скоєння суспільно шкідливого (небезпечного) вчинку. Законом визна-

чено критерії неосудності: медичний (біологічний) — психічний роз-

лад, хвороба та юридичний — нездатність усвідомлювати власні дії

або керувати ними. Для визнання

наявним юридичного критерію нео-

судності достатньо однієї з двох ознак неосудності;

б) необхідна оборона. Кожна людина згідно з міжнародними стан-

дартами в галузі прав людини має право на необхідну оборону. Остан-

ня має місце при захисті особи та її прав чи прав інших осіб, що охо-

роняються законом, а також

охоронюваних законом інтересів суспіль-

ства від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння шкоди

особі, що вчинила замах, незалежно від того, чи мала ця особа можли-

вість звернутися до правоохоронних органів;

в) крайня необхідність — вид протиправної поведінки, який є при-

пустимим у випадках усунення небезпеки, що загрожує інтересам дер-

жави, суспільства, особи або

правам громадян, якщо таку небезпеку

неможливо було усунути іншими засобами, а заподіяна шкода є меншою

на відміну від тієї, що була відвернута, наприклад, коли умисно руйну-

ється, знищується електроприлад задля того, аби врятувати людину, яка

опинилася в небезпечному стані, під електричним струмом. Заподіяна

шкода — знищено майно, але таке знищення було

необхідним саме для

того, або відвернути шкоду більш значущому благу — життю людини.

Отже, в цьому випадку існують підстави, що виключають юридичну

(наприклад, кримінальну) відповідальність за знищення майна. Трудовим

законодавством передбачено обставини, які виклю чають матеріальну

відповідальність працівника, якщо шкода була завдана роботодавцю

діями працівника, які підпадають під ознаки трудового правопорушення,

однак

були вчинені в результаті нормального виробничо-господарсь кого

ризику, крайньої необхідності чи необхідної оборони;

г) малозначущість правопорушення, яке не становить великої

суспільної небезпечності — обставина, яка встановлюється за фактом:

380

Частина п’ята. Реалізація права

ураховуються характер вчинку, умови його скоєння, відсутність як

самих значних шкідливих наслідків, так і наміру їх спричинити;

ґ) казус (випадок) — об’єктивно шкідливе і протиправне діяння,

яке порушує права інших суб’єктів і за яке законотворець своєчасно

не передбачив юридичну відповідальність (тобто мала місце прогали-

на в законі), тому відсутні власне

юридичні підстави притягнення

особи до такої відповідальності;

д) фізичний або психічний примус — виключає відповідальність

у випадках, коли особа завдає шкоди правам інших осіб унаслідок

примусу, тиску з боку. Отже, в такому разі відсутньою є суб’єктивна

сторона (вина) особи.

§ 3. Види юридичної відповідальності

Юридичну відповідальність класифікують (тобто поділяють на

певні види) з оглядом на різні характеристики і аспекти правопору-

шення як підстави такої відповідальності. Головними критеріями її

поділу на види є галузева належність норми, за порушення якої особа

може відповідати; суб’єкти, які в певній спосіб її здійснюють.

Залежно від галузевої належності норми розрізняють

такі види

відповідальності.

1. Конституційну відповідальність — її особливість полягає в то-

му, що вона має політико-правовий характер і настає за конституційний

делікт, об’єктивна сторона якого має специфічний зміст — невиконан-

ня при писів Конституції, як політико-правового акта, інших конститу-

ційних актів держави, і спрямована на захист конституції шляхом за-

стосування конституційних санкцій. Її суб’єктами є коло органів дер-

жави, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування, громадя-

ни України та їх об’єднання.

Прикладами конституційної відповідальності можуть бути: від-

правлення у відставку президента в порядку імпічменту; вираження

парламентом недовіри уряду в формі резолюції, в результаті чого уряд

іде у відставку

; розпуск політичної партії чи громадської організації;

визнання неконституційними приписів нормативно-правових актів

з боку Конституційного Суду України; дострокове припинення повно-

важень державних орга нів (наприклад, парламенту), посадових осіб,

суддів (наприклад, за порушення присяги).