Цвік М.В., Петришин О.В. Загальна теорія держави і права

Подождите немного. Документ загружается.

341

Розділ 20. Правові відносини

прав, не кількісне їх відображення, а необхідний і постійно діючий стан

особистості, елемент її правового статусу, передумова її правоволодіння.

Вона має загальний і універсальний характер, хоча окремо взята особа

не може бути одночасно носієм усіх прав і обов’язків. Отже, правоздат-

ність — це категорія, однакова для усіх її учасників, хоча кількість

прав

і обов’язків в окремих суб’єктів може бути різною.

Правоздатність поділяється на загальну і спеціальну. Загальна

правоздатність — це здатність володіти будь-якими з передбачених

чинним законодавством прав і обов’язків. Спеціальна правоздат-

ність — це здатність, пов’язана з певними особливостями суб’єкта,

або така, що потребує спеціальних знань (

наприклад, правоздатність

лікаря, міліціонера, інваліда, дитини тощо).

Головним змістом правоздатності фізичних осіб є не реальні права

учасників правовідносин, а принципова можливість їх мати. Право-

здатність людини невід’ємна від особистості, її неможливо відібрати,

скасувати або скоротити, вона не залежить від професії, статі, віку,

національності, майнового стану та інших життєвих обставин; вона

не

може нікому передаватися. Юридична особа здатна мати такі права

і обов’язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть

належати лише людині.

Правоздатність юридичних осіб є завжди спеціальною. Вона ви-

никає з моменту їх державної реєстрації, а в окремих випадках згідно

з чинним законодавством про

підприємницьку діяльність — із момен-

ту одержання ними ліцензій на спеціально визначені види діяльності

(наприклад, ліцензії на право займатися медичною або юридичною

практикою). Правоздатність юридичної особи може бути обмежена

лише за рішенням суду. Вона виникає з моменту її створення і при-

пиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру підприємств

та

організацій України запису про її припинення. Правоздатність юри-

дичних осіб припиняється разом з їх ліквідацією і обмежена тими за-

вданнями та правомочностями, які зафіксовані в статутах і положеннях

цих юридичних осіб.

Дієздатність — це здатність суб’єкта правовідносин своїми ді-

ями приймати на себе обов’язки і використовувати свої права. Інши-

ми

словами, це можливість реалізовувати правоздатність. Дієздатність

особи поширюється на всі сфери правового регулювання суспільних

відносин, її обсяг залежить від віку та психічного стану особи. Щодо

дієздатності юридичної особи, то остання набуває прав і обов’язків та

здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих до-

342

Частина п’ята. Реалізація права

кументів та закону. Зокрема, цивільна дієздатність — це здатність фі-

зичних осіб своїми діями набувати для себе цивільні права і самостій-

но їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе

цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність

у разі їх невиконання. З огляду на це, в ЦК України

визначено такі її

рівні: часткова, неповна, повна, обмежена.

Часткова дієздатність встановлюється для малолітніх осіб (що

не досягли 14 років). Неповна дієздатність встановлюється для фі-

зичних осіб віком від 14 до 18 років (неповнолітніх осіб). Повну дієз-

датність має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття). На-

буття повної дієздатності можливе і в таких випадках:

у разі реєстрації

шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття; фізичною особою,

яка досягла 16 років і працює за трудовим договором; неповнолітньою

особою, яка записана матір’ю або батьком дитини; фізичною особою,

яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю

(за наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклу-

вальника або

органу опіки та піклування).

Обмежена дієздатність фізичної особи встановлюється судом,

якщо особа страждає на психічний розлад, що істотно позначається на

її здатності усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Також суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо

вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсич-

ними речовинами тощо і тим

ставить себе чи свою сім’ю, а також інших

осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матері-

альне становище.

Фізична особа може бути визнана недієздатною тільки судом, якщо

вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усві-

домлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Над недієздат-

ною

фізичною особою встановлюється опіка. Правочини від імені

недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє опікун. Він же

несе відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною осо-

бою.

Деліктоздатність — це здатність суб’єкта права нести відпо-

відальність за свої протиправні вчинки. Загальна юридична відпові-

дальність громадян настає з 16 років, а кримінальна відповідальність

за умов вчинення особливо тяжких злочинів, — з 14 років.

Правовий статус суб’єктів права — це сукупність усіх прав,

обов’язків і законних інтересів суб’єктів права. Правовий статус кож-

ної особи є індивідуальним (наприклад, чоловік не може мати відпуст-

343

Розділ 20. Правові відносини

ки за пологами, а кожна людина має право на власне ім’я). Крім того,

слід розрізняти конституційний і спеціальний статуси громадян. Кон-

ституційний статус у всіх громадян є однаковим: основні права і сво-

боди однаковою мірою належать усім громадянам. А спеціальний

статус суб’єктів пов’язаний з різними природними і правовими

чин-

никами, які зумовлюють їх певні особливості. Так, спеціальний статус

мають особи, які обіймають певну посаду або займаються певним ви-

дом діяльності, наприклад, статус державного службовця, статус сту-

дента, статус особи, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобиль-

ський АЕС та ін. Відмінність у правовому статусі осіб полягає у:

1) розбіжностях, пов

’язаних з природними чинниками (статус дитини,

статус пенсіонера, статус жінки); 2) розбіжностях, пов’язаних із юри-

дичними чинниками (статус депутата, статус в’язня, статус посадової

особи).

§ 4. Поняття і види об’єктів правових

відносин

З позицій філософії під об’єктом розуміють те, що протистоїть

суб’єкту в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності. Об’єкт

права — це суспільні відносини, які можуть бути предметом право-

вого регулювання і потребують його.

Об’єктом правовідносин є матеріальні або нематеріальні блага,

задля одержання, передачі або використання яких виникають права

і обов’язки учасників правовідносин.

Об’єкти правовідносин конкретні й індивідуалізовані, вони

пов’язані з правами і обов’язками суб’єктів правовідносин, можливіс-

тю користуватися і розпоряджатися будь-чим і дають змогу претенду-

вати на певні за характером дії інших осіб. Залежно від характеру

і видів правовідносин їх об’єктами

є:

1) предмети матеріального світу: частини матеріальної природи,

природні ресурси, земля, надра, ліс тощо;

2) речі і цінності: засоби виробництва і споживання, будівлі, цінні

папери, гроші та ін. Вони є об’єктами майнових правовідносин, таких

як купівля-продаж, дарування, застава, обмін, зберігання, спадкоємство

тощо;

3) особисті немайнові блага: життя, безпека, честь, гідність

, відпо-

чинок, освіта, здоров’я, свобода, право на ім’я, недоторканність житла

344

Частина п’ята. Реалізація права

та ін. Вони є об’єктами правовідносин різних галузей права і врегу-

льовані нормами кримінального, адміністративного, цивільного, кон-

ституційного, сімейного права тощо;

4) послуги як результат певної поведінки, внаслідок якої виникають

права і обов’язки суб’єктів правовідносин, мають місце у сферах управ-

ління, побутового обслуговування, господарській, культурній, освітян-

ській та

інших сферах діяльності людини (наприклад, правовідносини,

які виникають з приводу перевезення вантажу). Уповноважену особу

в цих випадках цікавить не дія, як іноді тлумачиться в літературі, а ре-

зультат дій зобов’язаної особи — доставлення перевізником вантажу

в пункт призначення у визначений строк;

5) продукти духовної творчості — це результати інтелектуальної

діяльності: твори

мистецтва, музики, літератури, «ноу-хау», комп’ютерні

програми та ін. З приводу таких об’єктів виникають правовідносини

духовного характеру (наприклад, відвідування картинної галереї, теа-

тральної вистави, опери, балету тощо).

§ 5. Суб’єктивні права, правомочність

та юридичні обов’язки суб’єктів права

Виникаючи на основі суб’єктивних прав, правомочність і юридич-

ні обов’язки становлять юридичний зміст правовідносин, аналіз яких

формує уявлення про характер і мету правовідносин. Змістом право-

відносин, що виникають у процесі суспільного розвитку, є суб’єктивні

права та юридичні обов’язки їх учасників, що охороняються державою.

В правовідносинах суб’єкти

права виступають контрагентами в про-

цесі виконання ними вимог норми права і набуття певних прав

і обов’язків (покупець — продавець, позивач — відповідач).

Суб’єктивне право завжди належить уповноваженій особі, яка має

певний матеріальний, духовний, політичний, сімейний та інший інте рес.

У можливості задоволення цього інтересу і полягає соціальна цінність

суб’єктивного

права. Самореалізація певного інтересу особи можлива

лише за умов її бажання. Однак межі можливої поведінки чітко окрес-

лені нормами позитивного права. Суб’єктивне право визначає міру

можливої поведінки. Наприклад, особа може перебувати тільки в одно-

му зареєстрованому шлюбі; робітник має чітко визначену за тривалістю

відпустку тощо. Суб’єктивне право безпосередньо

пов’язане із свободою

особистості, тому і виступає ще й мірою цієї свободи.

345

Розділ 20. Правові відносини

Суб’єктивне право — це гарантована правом міра можливої або

дозволеної поведінки особи. Воно належить суб’єкту незалежно від

того, перебуває він у правових відносинах з іншими суб’єктами чи ні.

До суб’єктивних прав належать фундаментальні демократичні права

і свободи особи.

З виникненням конкретних правовідносин суб’єктивні права реа-

лізуються через

правомочність уповноважених осіб, яка складається

з таких елементів:

а) можливості діяти особисто;

б) можливості вимагати певної поведінки від зобов’язаної особи;

в) можливості звертатися до компетентних державних органів за-

ради застосування державного примусу в разі невиконання контраген-

том своїх обов’язків;

г) можливості користуватися соціальними благами на основі пев-

ного

суб’єктивного права.

Таким чином, правомочність може виступати як: право на по-

ведінку, право на вимагання, право на домагання, право на корис-

тування соціальними благами. Наприклад, у разі відчуження майна

виникають правовідносини між покупцем і продавцем. Покупець

має право: оплатити і одержати товар (право на власні дії); вимага-

ти від продавця

прийняти оплату і передати товар (право на вима-

гання); звернутися до компетентних органів про відшкодування

збитків або усунення недоліків продавцем у разі одержання неякіс-

ного товару (право на домагання); користуватися товаром на власний

розсуд (право на користування соціальними благами). У такому

разі реалізація суб’єктивного права покупця складається з чотирьох

правомочностей.

Юридичний обов’язок — це вид і міра належної поведінки, яка

встановлена законом. В основу суб’єктивного права покладено юри-

дичне забезпечення можливості, а основу юридичного обов’язку ста-

новить закріплення необхідності. Носієм можливої поведінки виступає

уповноважена особа, а носієм обов’язку — зобов’язана особа. Уповно-

важена особа має право здійснювати

певні дії, а зобов’язана — повинна

виконувати і забезпечувати їх.

Юридичний обов’язок складається з таких елементів:

а) необхідність здійснення певних дій або утримання від їх здій-

снення;

б) необхідність для зобов’язаної особи відреагувати на законні ви-

моги, звернені до неї уповноваженою особою;

346

Частина п’ята. Реалізація права

в) необхідність нести відповідальність за невиконання цих ви-

мог;

г) необхідність не перешкоджати контрагенту користуватися тим

благом, на яке він має право.

Юридичний обов’язок, як і суб’єктивне право, окреслений певни-

ми правовими нормами, тобто являє собою міру належної, необхідної

поведінки. Вимагати виконання обов’язків поза встановленою мірою

є порушенням

закону. Наприклад, при купівлі товару продавець не має

права вимагати в покупця сплатити більше встановленої суми; батьки

зобов’язані утримувати своїх дітей і піклуватися про них; громадяни

зобов’язані поважати і виконувати закони. За порушення юридичних

обов’язків настає юридична відповідальність. Юридичний обов’язок

є гарантом виконання суб’єктивних прав,

встановлюється в інтересах

уповноваженої особи.

§ 6. Юридичні факти

Під юридичними фактами розуміють конкретні життєві об-

ставини (дії та події), з якими норми права пов’язують настання

певних правових наслідків — виникнення, зміну або припинення право-

вих відносин.

Юридичні факти — це життєві обставини, які:

1) полягають у наявності або відсутності певних явищ матеріаль-

ного світу;

2) мають конкретний зміст, існують у певному

місці і часі;

3) несуть інформацію про стан суспільних відносин, що входять

до предмета правового регулювання;

4) мають зовнішній вираз: абстрактні поняття, думки, духовне

життя людини не можуть бути юридичними фактами;

5) прямо або опосередковано передбачені нормами права;

6) зафіксовані у встановленій законодавством процесуальній формі;

7) викликають юридичні наслідки, передбачені нормами права.

При

встановленні юридичного факту важливо враховувати механізм

його встановлення, фіксації та посвідчення. Якщо такого механізму

немає, то соціальна обставина ніким не фіксується і навряд чи може

бути використана як юридичний факт. Наприклад, відсутність реєстра-

ції дисциплінарних проступків робить неможливим використання цих

фактичних обставин як юридичних фактів.

347

Розділ 20. Правові відносини

Юридичні факти, що закріплюються в нормах законодавства, повин-

ні одержувати адекватний понятійний вираз і чітке термінологічне по-

значення. Невірне визначення кола юридично значущих обставин, їх

неточне відображення засобами юридичної мови робить межі заборо-

неного і дозволеного нечіткими, що зменшує цінність права, створює

передумови для різних зловживань. Отже, чітке визначення юридичних

фактів

підвищує ефективність правового регулювання, позитивно впли-

ває на економічне, соціальне та культурне життя суспільства.

За вольовою ознакою юридичні факти поділяються на дії та події.

Юридичні дії — це вчинки людини, акти державних органів, пов’язані

з волевиявленням суб’єктів правовідносин. Юридичні події — це яви-

ща природи, виникнення і розвиток яких не

залежать від волі і свідо-

мості людини.

Юридичні дії за ставленням до права поділяються на правомірні

та протиправні. Правомірні дії відповідають приписам юридичних

норм, у них виражається правомірна (відповідно до законодавства)

поведінка. Протиправні дії — суперечать правовим приписам, завда-

ють шкоди інтересам суспільства і держави.

У свою чергу правомірні дії відповідно спрямованості

волі суб’єкта

на правові наслідки поділяються на юридичні вчинки та юридичні

акти. Юридичні вчинки викликають правові наслідки незалежно від

того, усвідомлював чи не усвідомлював суб’єкт їх правове значення,

бажав чи не бажав їх настання. Значна частина правомірних вчинків

породжується діяльністю людей (виробництвом і споживанням мате-

ріальних благ, створенням

творів літератури і мистецтва, винаходами

тощо). Юридичні акти — це дії, спрямовані на досягнення правового

результату. Громадяни, державні органи та інші суб’єкти, що вчиняють

юридичні акти, цілеспрямовано створюють, змінюють чи припиняють

правові відносини для себе або інших суб’єктів.

У процесі правового регулювання юридичні дії як основний вид

юридичних фактів виступають

у різних якостях. Дії є підставами ви-

никнення, зміни, припинення правовідносин, настання різних правових

наслідків. З іншого боку, дії відіграють роль матеріального об’єкта, на

який впливають правові відносини і заради яких здійснюється право-

ве регулювання.

Юридичні події — це життєві обставини, настання яких не залежить

від волі і свідомості людини.

В той же час, по-перше, багато подій

лише на початку можуть залежати від волі людини (народження лю-

дини, її смерть, пожежа тощо). По-друге, розвиток науки і техніки

348

Частина п’ята. Реалізація права

збільшує можливості людини впливати на природні явища і процеси.

Явища, що не залежать від волі і свідомості людини, не залишаються

незмінними, відповідно скорочується або збільшується й галузь юри-

дичних подій в класичному визначенні.

Діяльність людини і суспільства відбувається в просторі і часі.

Часова тривалість — найважливіша характеристика соціальних явищ

і процесів. З

цієї причини строк — досить поширена категорія серед

юридичних фактів. Функції строків у правовому регулюванні надзви-

чайно різноманітні. В юридичній літературі виділяється попереджу-

вальна функція строків, крім цього, строки виконують стимулюючу

функцію, виступають юридичною гарантією захисту прав і виконання

обов’язків, стабілізують правове регулювання суспільних відносин.

Універсальними масштабами часу є рік,

квартал, місяць, декада, тиж-

день, день, година. Зокрема, у ст. 251 ЦК України визначено, що стро-

ком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка

має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені акта-

ми цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

В основі поділу на

позитивні і негативні юридичні факти покла-

дено спосіб зв’язку з явищем дійсності. Правові наслідки можуть бути

пов’язані як з існуванням певного явища, так і з його відсутністю. На-

приклад, наявність громадянства буде позитивним юридичним фактом,

а відсутність захворювання, що перешкоджає проходженню служби, —

негативним.

Факти і склади можуть встановлювати,

змінювати чи припиняти

правовідносини залежно від правових наслідків, які вони породжують

як єдине ціле. За функціональним призначенням юридичні факти по-

діляються на правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняю-

чі. Правовстановлюючі факти — це обставини, необхідні для настан-

ня правових наслідків. Правоприпиняючі факти — це обставини, які

стримують або припиняють розвиток фактичного складу, перешкоджа-

ють настанню

правових наслідків. Правозмінюючі факти спрямовані

на зміну правовідносин.

Розмежування юридичних фактів на основні і додаткові зумовлено

практичним значенням. Основний юридичний факт найбільш повно

відображає сутність життєвої ситуації, що потребує правового регу-

лювання. Всі інші факти мають уточнююче значення, конкретизують

та деталізують юридично значущі обставини. Наприклад, основними

фактами для призначення пенсії

за віком є вік і стаж роботи. Всі інші

фактичні обставини мають додатковий характер. За наявністю осно-

349

Розділ 20. Правові відносини

вного факту законодавство допускає в окремих випадках дострокове

настання правових наслідків.

З погляду на зв’язок з відповідними правовими відносинами юри-

дичні факти поділяються на матеріальні і процесуальні. До матеріаль-

них фактів належать фактичні обставини, що є підставами настання

матеріальних правовідносин. Процесуальні факти пов’язані з порядком

їх реалізації, його розвитком

і динамікою.

За ознакою їх документального закріплення юридичні факти мо-

жуть поділятися на оформлені і неоформлені. Більшість юридичних

фактів існує в оформленому, зафіксованому вигляді, разом з тим деякі

юридичні факти можуть існувати в неоформленому вигляді. Це, на-

приклад, усна угода між громадянами або відмова від реалізації

суб’єктивного права. Подібні

юридичні факти можна назвати латент-

ними (прихованими). У латентному вигляді існує певна частина фактів-

правопорушень.

Конкретна життєва ситуація є переплетінням елементів об’єктивного

і суб’єктивного, закономірного і випадкового характеру. Тому юридич-

ними фактами є не тільки окремі фрагменти соціальної дійсності, а й їх

сукупності. Тому в правовому регулюванні з’являються

складні юридич-

ні факти, що містять декілька юридично значущих ознак. Наприклад,

факт дієздатності громадянина містить у собі як суб’єктивний елемент —

здатність своїми діями здобувати і реалізовувати права і виконувати

обов’язки, так і об’єктивний елемент — вік. Типовим прикладом склад-

них юридичних фактів є правопорушення, що складається з декількох

елементів суб’єктивного і об’єктивного характеру.

Складні юридичні факти не слід ототожнювати з фактичними скла-

дами.

Фактичний склад є сукупністю юридичних фактів, необхідних

для виникнення, зміни або припинення правовідношення. Наприклад,

для призову громадянина на дійсну військову службу необхідні на-

явність українського громадянства, досягнення встановленого зако-

ном віку, необхідний стан

здоров’я, відсутність установленого зако-

ном права на відстрочку. Сукупність зазначених фактичних обставин,

на основі яких відбувається акт призову, породжує для громадянина

комплекс прав і обов’язків, пов’язаних із проходженням строкової

військової служби.

Фактичний склад відрізняється від складного юридичного факту

тим, що він складається з різних за змістом юридичних

фактів. Для

юридичної повноцінності фактичного складу необхідні не тільки на-

350

Частина п’ята. Реалізація права

явність усіх елементів юридичного факту, а й додержання певного

порядку їх систематизації у фактичному складі. Наприклад, для визнан-

ня підприємця банкрутом необхідно, аби нездатність задовольнити

законні вимоги кредиторів настала до того, як ці вимоги будуть заяв-

лені в суді. В противному разі визнання підприємця банкрутом не-

можливо.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення правовідносин. Якими ознаками вони

характеризуються?

2. Розкрийте юридичний та фактичний зміст правовідносин.

3. Що таке правосуб’єктність?

4. На які види поділяються об’єкти правовідносин?

5. Що таке юридичні факти, за якими критеріями вони класи-

фікуються?