Цвік М.В., Петришин О.В. Загальна теорія держави і права

Подождите немного. Документ загружается.

251

Розділ 15. Система права та система законодавства

є найбільш великим за обсягом підрозділом (частиною) системи –

права;

має власний предмет регулювання; –

визначається єдністю предмета і методу правового регулюван- –

ня;

складається з інститутів права, побудованих у галузі права за –

предметом і методом правового регулювання;

відносно самостійна від інших об’єднань правових норм у сис- –

темі

права.

Аналіз галузей права підкреслює таки її властивості.

1. Галузь права — головний за роллю і найбільший за обсягом струк-

турний під розділ (центральна ланка) системи права, оскільки безпосе-

редньо відбиває соціальний механізм і об’єктивний характер її утворен-

ня однорідними суспільними відносинами, а відтак, і «групові» осо-

бливості правового регулювання в

межах галузі. Окремі галузі права

відрізняються своєрідністю режимів правового ре гулювання, які: визна-

чаються власними галузевими принципами; містять специфічні прийоми

регулювання, відрізняються механізмом виникнення та реалізації галу-

зевих прав і обов’язків суб’єктів, специфікою санкцій тощо.

2. Галузі права є неоднорідними за складом, різними за обсягом, не-

рівнозначними за роллю в

правовому регулюванні суспільних відносин.

Одні з них є великими нормативними утвореннями, які ззовні визначені

у великій кількості писаних джерел — нормативно-правових актів (на-

приклад, галузь конституційного права) чи в їх великому обсязі (напри-

клад, галузь цивільного права). Інші являють собою порівняно компактну

сукупність правових норм (наприклад, процесуальні галузі). Пояснюєть-

ся

це несхожістю, різницею предметів їх правового регу лювання.

3. Унікальність утворення галузей права полягає в тому, що вони

не створені штучно законодавцем, а викликані до життя реальним іс-

нуванням практичних соціальних потреб, які суспільство усвідомлює,

а законотворець визначає офіційною формою письмового документа

(нормативно-правового акта). Серед умов, що визначають процес ви-

никнення і оформлення га лузей права, найважливішими є:

– ступінь своєрідності, особливості суспільних відносин;

– неможливість їх врегулювання іншими юридичними засобами

(тобто за до помогою норм інших галузей права);

– необхідність застосування особливого методу регулювання та ін.

4. Галузь права являє собою юридичну цілісність, тобто таку су-

купність норм, що зосереджені у

взаємопов’язаних правових інститу-

252

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

тах. Поєднуючи в один комплекс правові інститути, га лузь права тим

самим забезпечує регулювання, стабільність цілої сфери життєдіяль-

ності суспільства. В цьому полягає її інстру ментальна цінність. Тому

галузь права можна також визначити і як сукупність логічно

взаємопов’язаних правових інститутів, що регулюють відповідну сфе-

ру суспільних відносин (майнових, тру дових, сімейних

та ін.).

5. Як юридична цілісність галузь права є відносно замкнутою, ав-

тономною підсистемою правового регулювання. Головне її при-

значення — забезпечити стосовно певної галузі суспільних відно син

специфічний режим правового регулювання — сукупність ха рактерних

за природою і специфічних за юридичним змістом правових засобів.

Наявність подібного режиму дає можливість не тільки поєднувати

норми

права в одне ціле, надавати їм упорядко ваного системного ха-

рактеру, а й відрізняти одну галузь права від іншої. Юридичний режим

характеризує правовий стан суб’єк тів права, законні засоби реалізації

прав і виконання обов’язків та державно-правові заходи, спрямовані

на забезпечення не ухильної реалізації правових норм у конкретних

правових відносинах.

Завдяки юридичному режиму забезпечується

ефективна дія і галузі права в цілому, і кожного її компонента — право-

вих інститутів, підгалузей права та окремих норм.

6. Для уособлення галузі недостатньо користуватися критерієм

єдності пред мета і методу правового регулювання. Цей критерій, який

добре спрацьовує у сфері цивільного і кримінального права, не може

штучно застосовуватися

при характеристиці усіх галузей права. Осо-

бливо це стосується нових галузей права — космічного, еко логічного,

інформаційного та ін., де врахування їх правових режимів має осо-

бливе значення.

Галузі права можна поділити на такі види:

фундаментальні1) (профілюючі), до яких традиційно нале жать

конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне, цивільне-

процесуальне, кримінально-процесуальне право. Вони

характеризують-

ся тим, що, по-перше, є юридично первісними, тобто містять вихідний

правовий матеріал, який потім так чи інакше ви користовується при

формуванні правових режимів інших галузей права; по-друге, вичерпно

концентрують генеральні юридичні ре жими, галузеві методи правового

регулювання;

спеціальні2) , в яких головні правові режими модифіковано, при-

стосовано до особливих сфер

життя суспільства (трудове, зе мельне,

сімейне та ін.);

253

Розділ 15. Система права та система законодавства

комплексні3) , для яких характерне сполучення різнорідних ін ститутів

профілюючих (фундаментальних) та спеціальних галузей, наприклад,

підприємницька (господарська), торговельна, морська та ін.

Залежно від особливостей предмета та методу правового ре-

гулювання, а головне — соціального призначення всю систему права

можна поділити на два великі масиви — матеріальне і про цесуальне

право. Предметом матеріального права є реальні

суспільні відносини,

які складалися між людьми, організовані ними і потребують організа-

ції відносин за допомогою права. На підставі норм матеріального

права у суб’єктів суспільних відносин виникають суб’єктивні права,

юридичні обов’язки та відповідальність.

Процесуальне право визначає, врегульовує порядок (процедуру)

вирішення спорів, конфліктів, розслідування і судового розгляду зло-

чинів,

інших правопорушень. Предметом регулювання норм процесу-

альних галузей права є організаційні відносини, тобто такі, які визна-

чають засоби реалізації норм матеріального права (суб’єктивних прав,

обов’язків та відповідальності) і де учас никами, як правило, виступа-

ють органи держави, посадові особи, на яких покладено обов’язок

організовувати, спрямовувати процес, юридичну діяльність

на реалі-

зацію норм матеріального права.

§ 2. Публічне і приватне право

Дихотомія права з його поділом на публічне і приватне теоретично

була обґрунтована ще в Стародавньому Римі. Саме римські юрис ти

вважали цей поділ природним, оскільки він відображає зрозумілі ще

у ті часи особливості і відмінності відносин між державою і приватною

осо бою. Ульпіан писав, що публічне право має відношення до держа-

ви

(римські юристи не бачили відмінності між поняттями «держава»

і «суспільство»), а приватне — відби ває інтереси окремих осіб.

Через деякій час у Західній Європі відбулася рецепція рим ського

права. Вона пройшла декілька етапів: вивчення, коментування та ви-

кладання римського права в європейських університетах; безпосеред-

нє застосування римського права в юридичній практиці; реформуван-

ня законодавства разом з ідеєю про поділ права на приватне і пуб лічне

після буржуазних революцій у XVII–XVIII ст. ст. І це було цілком за-

кономірним, оскільки розвиток буржуаз них ринкових відносин і фор-

мування громадянського суспільства об’єктивно викликали до життя

254

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

ідею виокремлення приватного права і повернення до вчення про при-

ватне і публічне право.

Поділ права на приватне і публічне дістав теоретичної підтримки

в працях мис лителів Західної Європи (Г. Гроцій, Т. Гоббс, Ш. Монтеск’є,

І. Кант, Г. Гегель та ін.). Ідея поділу права була ґрунтовно роз роблена

на теренах дореволюційної

Російської імперії відомими правознавця-

ми Л. Петражицьким, М. Коркуновим, Г. Шершеневичем та ін. У тій

чи іншій формі вона зберігається і сьогодні. У той же час, як що в кон-

тинентальній Європі ідея поділу права на публічне і при ватне набула

майже повного визнання, то в країнах англосаксонської правової сім’ї

вона не набула такого авторитету, підтримується не всіма юристами

і тлумачиться по-іншому.

Протягом існування радянської держави офіційна юридична наука

негативно ставилася до поділу права на публічне і приватне. Такий

підхід був обумовлений ідеологією марксизму-ленінізму, коли В. Ленін

висловив свою жорстку негативну позицію щодо приватного права:

«Ми нічого “приватного”

не визнаємо, для нас все в галузі господарства

є публічно-правовим, а не “приватним”. Звідси — розширити за-

стосування державного втручання у “приватноправові” відноси ни;

розширити право держави скасовувати “приватні” договори; застосо-

вувати до “цивільних правовідносин” нашу революційну правосвідо-

мість...» Така ідеологія стає основою тотального одержавлення всієї

правової системи.

Нині, в умовах

визнання і законодавчого закріплення приватної

власності, пострадянські держави будують економіку на ринкових за-

садах. Потому легалізація приватного права, законодавче закріплення

його галузей є природними і необхідними для форму вання громадян-

ського суспільства, стимулювання підприємницької діяльності. Цілком

закономірним є те, що в юридичній науці відродився і підхід до поділу

права на приватне

і публічне.

Сутність цього поділу системи права полягає в тому, що в кожній

сис темі права є норми, покликані забезпечувати насамперед загально-

значущі (публічні) інтереси, тобто інтереси державно організованого

суспільства, які потребують впорядкування і захисту. Але є й інші норми,

які регулюють відносини з метою впорядкування і захисту інтересів

окремих осіб

в їх приватному житті, перш за все — приватних власників.

Тому сфери суспільних відно син, пов’язані з державними або приват-

ними інтересами, стають відповідно предметами регулювання правових

галузей, що належать до публічного і приватного права.

255

Розділ 15. Система права та система законодавства

Публічне право — це сукупність галузей права (підсистема), пред-

метом регулю вання яких є відносини у сфері реалізації публічних (дер-

жавних) інтересів з допомогою імперативного методу регулювання.

Це пере дусім галузі конституційного, адміністративного, кримінально-

го, фінансового, процесуального права. Тут юридичний пріори тет

у питаннях захисту публічного інтересу має воля органів державної

влади, яка,

однак, у першу чергу підкоряється її завданню захисту ін-

тересів особи і населення країни в цілому. Тому саме цієї кінцевій

меті і підпорядковується логіка побудови галузей публічного права.

Останнє своїми засобами створює соціальні умови правопорядку, за

наявності яких громадянин почуває себе захищеним і має можливість

реалізувати власні приватні інтереси, використовуючи при

цьому від-

повідні приватноправові засоби.

Приватне право — це сукупність галузей права (підсистема),

предметом регу лювання яких є відносини у сфері приватних, індивіду-

альних інтересів юридично рівних суб’єктів за допомогою диспозітив-

ного методу регулювання. До приватного права відносять насамперед

норми цивільного права. Тут юридичний пріоритет у питаннях реалі-

зації приватних інтересів

, ініціатива залежать від волі приватних осіб,

громадян, їх об’єднань, недержавних суб’єктів господарювання, а ре-

гулювання відбувається на засадах ко ординації, тобто за принципами

юридичної рівності, автономії таких суб’єктів.

Приватне право має велике значення в забезпеченні свободи авто-

номної особи, незалежності і самостійності приватних осіб і тому є умо

вою і гарантом розвитку ринкової економіки, демо кратії, громадянсько-

го суспільства. Воно охоплює відносини, учасники яких не володіють

ніякою примусовою владою один що до одного, а, більш того, виокрем-

лені від державної влади і тому є «приватними». Однак, і це дуже важ-

ливо, їх договори, акти, в тому числі односторонні, наприклад,

акти

власників, мають повноцінне юридичне значення, захищаються судом,

визнаються і забезпечу ються державою як її власні веління. Приватне

право створює зону свободи, ізольовану від державної влади, в якій

здійснюють свою майнову, господарську діяльність приватні особи.

Державна влада може втручатись у цю діяльність тільки в передбачених

законом випадках або за рішенням суду.

Водночас дії приватних осіб,

якщо вони не порушують встановлених законом заборон, державна вла-

да зобов’язана не тільки визнавати, а й захищати.

Між публічним і приватним правом немає неперехідних кор донів —

вони взаємопов’язані. Ті функції, які вони ви конують, зрештою відпо-

256

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

відають інтересам усіх. Тому приватне право фактично не існує без

публічного, оскільки останнє по кликане охороняти і захищати приватні

відносини. Приватне право ґрунтується на публічному, без якого воно

могло б бути знецінене. Крім того, в процесі історичного розвитку грані

між ними в деяких сферах суспільного і державного життя стираються,

ви никають змішані

публічно-правові і приватноправові відносини (на-

приклад, з питань соціального, трудового та іншого права). Разом з тим

на сьогодні публічне і приватне право залишаються фундаментальними

вихідними частинами дійсно демократичної правової системи.

Отже, до ознак публічного права можна віднести такі:

його галузі регулюють відносини між нерівними, юридично 1)

підпорядкованими суб’єктами;

його

норми спрямовані на регулювання відносин, в яких суб’єкти 2)

задовольняють загальний (публічний, державний) інтерес;

має особливості суб’єктного складу (основним учасником 3)

публічно-правових відносин завжди виступає держава, а додатковим —

суб’єкти приватного права);

за своїм призначенням воно випливає з приватного права, під-4)

коряється йому (тобто державно-правовий порядок створюється

засо-

бами публічного права з метою забезпечення сфери свободи особи,

вільної від державного втручання);

його суб’єкти здійснюють волевиявлення одноособово. Це озна-5)

чає, що публічно-правові відносини може регулювати, а відповідні

права і обов’язки їх суб’єктів здатна встановлювати лише держава;

в ньому застосовується імперативний метод регулювання — ме-6)

тод субординації, централізований, придатний для регулювання вер-

тикальних, владних субординаційних відносин. Головним правовим

інструментарієм таких галузей є позитивні зобов’язання та забороні.

Основним типом правового регулювання відносин виступає спеціаль-

но дозвільний (суб’єкти правомочні в публічно-правовій сфері робити

тільки те, що прямо дозволено законом).

До складу публічного права належать галузі

конституційного, кри-

мінального, кримінально-процесуального, адміністративного, фінан-

сового, цивільного процесуального права.

До ознак приватного права можна віднести такі:

його галузі регулюють рівносторонні відносини між рівними, 1)

юридично непідпорядкованими суб’єктами;

його норми спрямовані на регулювання відносин, в яких суб’єкти 2)

задовольняють приватний (особистий, недержавний) інтерес;

257

Розділ 15. Система права та система законодавства

особливий с3) уб’єктний склад (основним учасником приватнопра-

вових відносин є приватні особи — юридичні та фізичні, суб’єкти

приватного права можуть виступати як додаткові);

за своїм призначенням воно визначає сферу свободи індивіда 4)

і створено для її реалізації (а державно-правовий порядок створюєть-

ся засобами публічного права для забезпечення, охорони, захисту,

відновлення прав і свобод особи, яка задовольняє приватні інтереси

у сфері, що є вільною від необґрунтованого державного втручання);

суб’єкти самостійно здійснюють волевиявлення. Це означає, що 5)

приватноправові відносини можуть регулюватися і відповідні права та

обов’язки їх сторін можуть встановлюватися декількома суб’єктами за

їх власною ініціативою. При цьому застосовується

договірна форма

встановлення суб’єктивних прав і обов’язків;

використовується диспозитивний метод, децентралізований, що 6)

означає координаційні способи впливу, придатні для регулювання го-

ризонтальних відносин між юридично рівними особами. Головним

правовим інструментарієм таких галузей виступає дозвіл. Основним

типом правового регулювання відносин є загальнодозвільний (суб’єкти

правомочні в приватноправовій сфері робити все,

крім того, що прямо

заборонено законом);

відносини між суб’єктами приватного права мають як майновий, 7)

так і немайновий, особистий характер.

До складу приватного права належать галузі цивільного, сімейно-

го, корпоративного, господарського, комерційного, аграрного права.

§ 3. Загальна характеристика галузей

та інститутів права

Галузі права поділяються залежно від предмета і методу правового

регулювання. Крім того, їх поділяють за місцем, яке галузі посідають

у системі права (основні — конституційне, цивільне, адміністративне,

трудове; комплексні — екологічне, господарське). Головне значення

має поділ системи права на галу зі залежно від предмета і методу

правового регулювання.

Конституційне право — це сукупність правових

норм, які ре-

гулюють статус людини і громадянина в суспільстві і державі, прин-

ципи суспільного і державного ладу, організацію і діяльність системи

органів держави та органів місцевого самоврядування. В предметі

258

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

цієї галузі головне місце посідають відносини між людиною, суспільством

і держа вою. Саме вони визначають устрій держави, її функціонування та

ступінь участі громадянина в цьому процесі. Такі особливості цих від-

носин обумовлюють і відповідні методи регулювання. Домінує імпера-

тивний метод, бо виникнення цієї галузі пов’язано з існуванням владних

відносин. Тому

норми конституційного права мають переважно зо-

бов’язальний і заборонний характер, а ті, що пов’язані з регулю ванням

статусу людини і громадянина, — переважно дозвільний характер. Норми

конституційного права є провідними щодо норм інших галузей права, їх

базовим нормативним утворенням. Головними джерелами конституцій-

ного права будь-якої держави є її кон

ституція та конституційні закони.

Цивільне право — це сукупність правових норм, які регулю ють

сферу майнових і пов’язаних з ними особистих немайнових відносин

(ім’я, честь, гідність, авторство). Вони виникають з при воду володіння,

користування та розпорядження власністю, її на буття та відчуження,

купівлі-продажу, спадкоємства тощо між різними суб’єктами права

—

фізичними і юридичними особами.

Суттєвими ознаками суспільних відносин, які регулюються нор-

мами цивільного права, є наявність у них вільних (автономних) і рівних

суб’єктів права (покупець — продавець, замовник — під рядчик та ін.),

відсутність відносин влади і супідрядності, що проводить чітку межу

між предметом цивільного права і предме том адміністративного, фі-

нансового

права. Така природа відно син обумовлює диспозитивний

(автономний) метод правового регулювання суспільних відносин, який

є головним для цієї га лузі права.

В ринкових умовах роль цивільного права зростає. Без розвинуто-

го, цивілізованого ринку формуван ня громадянського суспільства та

побудова правової держави практично неможливі.

Адміністративне право — це сукупність правових норм, які регулю-

ють

суспільні відносини, що виникають у процесі виконав чо-розпорядчої

діяльності органів держави. Вони і є предметом правового регулювання.

Їх особливістю є те, що однією зі сторін тут завжди виступає державний

орган або посадова особа. Тому в основі правового регулювання адміні-

стративного права лежить метод владних приписів (імперативний метод)

через накази, вказівки

. Йому властиві ієрархія і субординація по службі,

встановлення відповідальності за доручену ділянку та ін.

Фінансове право — це сукупність правових норм, які регулю ють

суспільні відносини, пов’язані з діяльністю держави по фор муванню

і виконанню державного бюджету, з грошовим обігом, банківськими

259

Розділ 15. Система права та система законодавства

операціями, кредитами, позиками, податками. Суб’єктами цих відно-

син, крім органів держави, виступають всі юридичні та фізичні особи.

Фінансова діяльність значною мірою має виконавчо-розпорядчий ха-

рактер, що і визначає методи її пра вового регулювання. Ними є владні

приписи, контроль, ревізії. В умовах переходу до ринку все більше

розкриваються межі са

мостійності суб’єктів фінансової діяльності.

Трудове право — це сукупність правових норм, які регулюють від-

носини між роботодавцем і працівниками. Вони охоплюють питання

організації праці, її оцінки і оплати, умови виник нення, зміни та при-

пинення трудових відносин, а також пов’язані з ними відносини щодо

соціального забезпечення, пенсійного об слуговування; робочий час

та

час відпочинку. Суб’єктами трудових відносин є робітники, державні,

приватні, громадські та кооперативні організації, профспілки. Методи

ре гулювання трудових відносин — імперативні та диспозитивні, а та-

кож методи заохочення, стимулювання.

Сімейне право — це система правових норм, які регулюють осо-

бисті та майнові відносини, пов’язані з перебуванням у шлюбі та спо

рідненістю фізичних осіб. Метод регулювання — диспозитивний.

Земельне право — це сукупність норм права, які регулюють сус-

пільні відносини, пов’язані з володінням, користуванням та распоря-

дженням землею. Це питання землекористування і землеустрою, збе-

рігання і розподілу земельного фонду, визна чення правового режиму

різних видів землі відповідно до їх адміністративно-господарського

призначення (державні

, фер мерські, орендні тощо). Застосовуються як

імперативний, так і диспозитивний методи правового регулюван ня

з використанням відповідного юридичного інструментарію — дозволів,

спеціальних дозволів, заборон.

Екологічне право — це сукупність правових норм, які регулю ють

суспільні відносини у сфері освоєння, використання і охорони суспіль-

ством, державою, господарськими суб’єктами і громадяна ми природ-

ного середовища

з метою зберігання природних ба гатств, запобігання

екологічно шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на

середовище проживання людини. Норми цієї галузі права встановлю-

ють механізм охорони при роди, порядок проведення екологічної екс-

пертизи і екологічного контролю за додержанням вимог природоохо-

ронного законо давства і нормативів якості довкілля. Ця галузь спря-

мована на

реалізацію права громадян на безпечне довкілля.

Кримінальне право — це сукупність правових норм, які визна чають

коло суспільно небезпечних діянь (злочинів) і міри пока рання, що за-

260

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

стосовуються до злочинців. Норми цієї галузі вста новлюють право-

мочність компетентних органів держави щодо осіб, які вчинили злочин,

підстави та умови притягнення їх до відповідальності, види і системи

санкцій, склад конкретних діянь, форми і ступінь вини тощо. Метод

регулювання, який використо вується в галузі кримінального права, —

імперативний (метод за борони).

Цивільне процесуальне

право — це сукупність норм права, які регу-

люють порядок розгляду цивільних справ. Норми цієї галузі права

встановлюють права і обов’язки сторін, між якими виник спір про пра-

во, судових і прокурорських органів з приводу судового розгляду цивіль-

них справ, визначають порядок подання позовів до суду, підсудність та

інші питання, які

виникають у зв’язку з розглядом цивільних справ.

Кримінально-процесуальне право — це сукупність правових норм,

які регулюють діяльність органів слідства, прокуратури, суду в роз-

слідуванні злочинів і розгляду кримінальних справ у суді. Особливістю

цієї галузі права є те, що вона постає як не обхідна умова реалізації

норм кримінального права шляхом встановлення

чіткої регламентації

прав і обов’язків органів та осіб у процесі розслідування і судового

розгляду. Провідним методом правового регулювання є імперативний

(зобов’язальний).

Правовий інститут має таки властивості:

1) його зміст має текстовий вираз в вигляді групи виокремлених

понять, термінів, конструкцій (наприклад, «спадкоємець» — в інсти-

туті спадкування у цивільному праві

; «автор», «винахідник» — основні

поняття авторського права; «посадова особа» — в кримінальному

праві; «покупець», «продавець» — у цивільному праві; «трудова дис-

ципліна» — у трудовому праві і т. п.). Ці поняття створені законодавцем

у межах саме даних інститутів і є наслідком їх розвитку;

2) норми інституту права набувають своєрідного офіційного спо-

собу закріплення

в законодавстві: а) в окремому нормативно-правовому

акті (наприклад, в Законі України «Про авторське право і суміжні пра-

ва») або б) лише в окремому розділі нормативно-правового акта (на-

приклад, у главі «Купівля-продаж» у ЦК України); книзі (наприклад,

«Право власності» у ЦК України).

Інститути права можуть бути класифіковані за

різними критері-

ями.

1. За предметом правового регулювання вони поділя ються на ін-

ститути конституційного, цивільного, кримінального, адміністратив-

ного, процесуального та інших галузей права.