Цвік М.В., Петришин О.В. Загальна теорія держави і права

Подождите немного. Документ загружается.

231

Розділ 14. Норми права

норм супроводжуються застереженнями на кшталт «якщо інше не

встановлено договором», «якщо інше не встановлено домовленістю

між ними». Наприклад, згідно зі ст. 334 ЦК України право власності

у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна,

якщо інше не встановлено договором. Це означає, що сторони догово-

ру можуть домовитися про інший момент

набуття права власності,

наприклад, про набуття права власності з моменту укладання договору

або з моменту оплати товару. Проте у разі, коли сторони не досягли

жодної домовленості щодо моменту набуття права власності, при

регулюванні їх відносин застосовуватиметься правило, встановлене

в ст. 334 ЦК України.

Найчастіше диспозитивні норми можна зустріти у сфері приватного

права. Стаття 6 ЦК України значно збільшила кількість диспозитивних

норм, дозволивши сторонам у договорі за загальним правилом відсту-

пати від положень актів цивільного законодавства і врегульовувати свої

відносини на власний розсуд. За цією статтею відступ не дозволяється,

якщо в актах цивільного законодавства прямо вказано про це, а також

у разі, якщо обов

’язковість для сторін положень актів цивільного зако-

нодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Абсолютно визначені та відносно визначені норми права. За сту-

пенем визначеності варіанта поведінки, який пропонує правило, кла-

сичні норми права поділяють на абсолютно визначені і відносно ви-

значені.

Абсолютно визначені норми права —

це норми, що з вичерпною

конкретністю і повнотою встановлюють умови своєї дії, права

і обов’язки адресатів та наслідки їх порушення. Таке врегулювання не

залишає особі, яка застосовує подібну норму, можливостей для роз-

суду. Наприклад, відповідно до ст. 145 ЦПК України суддя при здій-

сненні провадження у справі до судового розгляду зобов

’язаний при-

значити експертизу в разі заявлення клопотання про призначення

експертизи обома сторонами. Отже, власні міркування судді в цьому

разі не мають жодного значення для застосування цієї норми.

Відносно визначені норми права — це норми, що не містять повних,

вичерпних вказівок на умови їх дії, права і обов’язки адресатів або

зміст санкцій. Застосування таких норм у конкретних ситуаціях за-

лежить від розсуду (дискреції) особи. Тому ці норми іменують також

дискреційними. Наприклад, суддя може призначити експертизу в разі

заявлення клопотання однією із сторін, однак подібне рішення в цьому

разі він прийматиме за власним розсудом.

232

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

Залежно від характеру розсуду компетентного органу відносно ви-

значені норми поділяють на три основні групи: ситуаційні, альтерна-

тивні, факультативні.

Загальні і спеціальні норми права. Норми права залежно від обсягу

(сфери) дії поділяють на загальні і спеціальні.

Загальні норми права — це норми, що поширюються на рід певних

відносин у цілому. Наприклад,

згідно зі ст. 1166 ЦК України особа, яка

завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе,

що шкоди завдано не з її вини. Ця норма поширюється на всі відноси-

ни, пов’язані з відшкодуванням майнової шкоди.

Спеціальні норми права — це норми, що встановлюються з метою

конкретизації та деталізації, врахування своєрідності та

особливос-

тей будь-якого виду суспільних відносин, рід яких регулюється загаль-

ною нормою права. Фактично спеціальні норми є винятком із загальних

норм. Наприклад, відповідно до ст. 1187 ЦК України особа, яка здій-

снює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за

завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано

внаслідок

непереборної сили або умислу потерпілого. Отже, ця норма встановлює

особливості відшкодування майнової шкоди, що завдана джерелом

підвищеної небезпеки, і на відміну від загального правила, встановле-

ного ст. 1166 ЦК України, передбачає можливість відшкодування шко-

ди і за відсутності вини.

Слід зазначити, що поділ норм на загальні і спеціальні є певною

мірою

умовним. Так, норми ЦК України, що регламентують відносини

купівлі-продажу, є спеціальними щодо норм, що регулюють загальні

умови зобов’язань. Проте вони є загальними щодо норм, які визнача-

ють, наприклад, особливості роздрібної купівлі-продажу.

Норми матеріального та процесуального права. За належністю до

таких складових системи права, як матеріальне та процесуальне

право,

класичні норми поділяють на норми матеріального та процесуаль ного

права.

Призначення норм матеріального права поля гає в первинній ре-

гламентації поведінки (діяльності) суб’єктів суспільних відносин.

Вони ви значають зміст первинних прав і обов’язків суб’єктів права,

їх правове становище і безпосередньо спрямовані на регулювання

суспільних відносин. Так, норми матеріального

права закріплюють

форми власності, правове становище майна і осіб, визначають по-

рядок утворення і структуру державних органів, підстави і межі від-

повідальності за правопорушення тощо. Об’єктом матеріального

233

Розділ 14. Норми права

права виступають господарські, майнові, трудові, сімейні та інші

суспільні відносини.

Призначення норм процесуального права по лягає в правовому

регулюванні так званих організаційних суспільних відносин, забезпе-

ченні процедур, форм реалізації або захисту норм матеріального права.

Процесуальні норми завжди мають процедурний характер; вони адре-

совані насамперед суб’єктам, наділеним дер жавно-владними повно-

важеннями

щодо прийняття та застосуван ня норм матеріального права.

Ці норми містяться, зокрема, в ЦПК і КПК України.

Деякі інші класифікації норм права. За підсистемами права (підсис-

тема публічного і приватного права), до яких належать правила поведін-

ки, норми можна поділити на норми публічного і приватного права.

За галузями права, до яких

належать правила поведінки, норми

можна поділити на норми конституційного, цивіль ного, сімейного,

трудового, адміністративного, кримінального, цивільно-процесуального,

кримінально-процесуального права тощо.

За часом дії норми права поділяються на постійні та тимчасові.

Постійні норми права — це норми, встановлені з невизначеним стро-

ком дії. Вони діють до їх скасування або зміни. Переважна більшість

норм є постійними (наприклад, такими є норми ЦК і КК України).

Тимчасові норми права — це норми, встановлені тільки на певний

строк (прикладом таких норм є приписи бюджету, які діють з 1 січня

до 31 грудня календарного року).

§ 3. Структура норми права

Структура норми права — це внутрішня побудова норми, поділ

її на складові (елементи).

В юридичній літературі висловлені різні погляди з приводу струк-

тури норми права. Проте найбільш поширеною є думка про тричленну

побудову юридичної норми. Її прихильники пояснюють, що в нормі

права насамперед перелічені умови, за яких вона підлягає застосуван-

ню (

гіпотеза); далі йде виклад самого правила поведінки (диспозиція);

нарешті, в нормі міститься вказівка на наслідки невиконання цього

правила (санкція). Іншими словами, будь-яка норма права може бути

викладена у вигляді формули «якщо..., то..., інакше (а в іншому ви-

падку...)». За виразним висловом, без диспозиції норма є неймовірною,

без гіпотези — безглуздою, без санкції — неспроможною.

234

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

Гіпотеза — елемент норми права, що вказує на життєві обста-

вини, за наявності та/або відсутності яких реалізується правило

поведінки (диспозиція).

За допомогою гіпотези певний варіант поведінки, сформульований

в нормі права, прив’язується до конкретного життєвого випадку, кон-

кретного суб’єкта, часу і місця. Гіпотеза нібито «вдихає життя» у пра-

вило

поведінки і тому виступає необхідною умовою обов’язковості

диспозиції.

Гіпотези можуть бути різних видів.

1. Залежно від того, з наявністю чи відсутністю життєвих обставин

пов’язується дія норми права, виділяють позитивні, негативні та змі-

шані гіпотези.

Позитивна гіпотеза — це гіпотеза, що вказує на життєві обстави-

ни, за наявності яких реалізується правило

поведінки. Наприклад,

згідно зі ст. 35 ЦК України повна цивільна дієздатність може бути

надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за тру-

довим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю

або батьком дитини.

Негативна гіпотеза — це гіпотеза, що вказує на життєві обстави-

ни, за відсутності яких реалізується правило

поведінки. Так, відповід-

но до ст. 40 СК України шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою

та чоловіком або одним із них без наміру створення сім’ї та набуття

прав та обов’язків подружжя.

Змішана гіпотеза — це гіпотеза, що вказує на життєві обставини,

коли за наявності одних і відсутності інших реалізується

правило по-

ведінки. Наприклад, за ч. 1 ст. 7 Закону України «Про статус суддів»

на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією

суддів громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який

має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три

роки, проживає в Україні не менш як

десять років та володіє державною

мовою. Тут формулюються життєві обставини, що мають існувати.

Водночас згідно з ч. 7 ст. 7 цього Закону не може бути суддею особа,

яка має судимість. Іншими словами, для призначення суддею необхід-

на відсутність судимості.

2. Залежно від кількості життєвих обставин, з якими пов’язується

дія норми права, виділяють

прості, альтернативні та складні гіпо-

тези.

Проста гіпотеза — це гіпотеза, що визначає одну життєву об-

ставину, за наявності (відсутності) якої діє диспозиція норми. На-

235

Розділ 14. Норми права

приклад, згідно з ст. 42 ЗК України у разі приватизації громадянами

багатоквартирного жилого будинку земельна ділянка може переда-

ватись безкоштовно у власність або у користування об’єднанню

власників.

Альтернативна гіпотеза — це гіпотеза, що визначає декілька

життєвих обставин, за наявності (відсутності) хоча б однієї з них діє

диспозиція. Так, відповідно до ст. 147 ЗК

України у разі введення во-

єнного або надзвичайного стану земельні ділянки можуть бути вилу-

чені з мотивів суспільної необхідності.

Складна гіпотеза — це гіпотеза, що визначає декілька життєвих

обставин, за одночасної наявності (відсутності) яких діє диспозиція.

Прикладом такої гіпотези є ст. 125 ЗК України: забороняється присту-

пати до використання земельної ділянки до

встановлення її меж у на-

турі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї,

та державної реєстрації.

3. Залежно від того, чи сформульовані життєві обставини у вигля-

ді вичерпного переліку, виділяють абсолютно визначені та відносно

визначені гіпотези.

Абсолютно визначена гіпотеза — це гіпотеза, в якій життєві об-

ставини, з наявністю (відсутністю)

яких пов’язана дія норми, сформу-

льовані у вигляді вичерпного переліку. Наприклад, згідно з ст. 108

Конституції України повноваження Президента України припиняють-

ся достроково у разі відставки, неможливості виконувати свої повно-

важення за станом здоров’я, усунення з поста в порядку імпічменту,

смерті.

Відносно визначена гіпотеза — це гіпотеза, в якій життєві обста

вини, з наявністю (відсутністю) яких пов’язана дія норми, сформульо-

вані у вигляді невичерпного переліку. Так, відповідно до ст. 3 СК

України сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення,

усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом

і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Диспозиція — це елемент норми

права, що вказує на правило по-

ведінки, якому повинні підкорятись учасники правовідносин.

Поза всяких сумнівів, диспозиція є серцевиною, стрижнем норми:

саме за її допомогою впорядковуються суспільні відносини, в ній фор-

мулюються права і обов’язки, яких набувають суб’єкти суспільних

відносин.

1. Залежно від кількості варіантів поведінки, які пропонує норма,

виділяють

безальтернативні та альтернативні диспозиції.

236

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

Безальтернативна диспозиція — це диспозиція, в якій суб’єкту

пропонується лише один варіант поведінки. Наприклад, згідно з ст. 707

ЦК України покупець має право протягом чотирнадцяти днів обміняти

непродовольчий товар неналежної якості у продавця на аналогічний

товар інших розміру, форми, габариту, фасону, комплектації тощо.

Альтернативна диспозиція — це диспозиція, в якій суб’єкту нада

но декілька можливих варіантів поведінки. Так, у ч. 1 ст. 708 ЦК Укра-

їни встановлено, що покупець, якому продано річ неналежної якості,

має право за своїм вибором вимагати: 1) безоплатного усунення недо-

ліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення; 2) заміни

товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар;

3) відповідного

зменшення ціни; 4) розірвання договору і повернення

сплаченої за товар грошової суми.

2. Залежно від способу викладення правила поведінки виділяють

прості, описові, відсильні, бланкетні та змішані диспозиції.

Проста диспозиція — це диспозиція, яка називає варіант поведін-

ки, проте не розкриває його. Наприклад, у ч. 1 ст. 323 КК України

встановлено відповідальність за спонукання неповнолітніх до

засто-

сування допінгу.

Описова диспозиція — це диспозиція, яка описує всі істотні ознаки

поведінки. Так, у ст. 121 КК України передбачено відповідальність за

умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження,

небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило

втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший

розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш

як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне зніве-

чення обличчя.

Відсильна диспозиція — це диспозиція, яка не викладає правило

поведінки, а відсилає для його ознайомлення до іншої норми. Напри-

клад, згідно зі ст. 22 Закону України «Про державну податкову службу

Україні» посадовим особам податкової міліції для виконання покла-

дених на них обов’язків надаються права, передбачені певними нор-

мами цього Закону, а також деякими нормами Закону України «Про

міліцію».

Бланкетна диспозиція — це різновид відсильної диспозиції, яка

для розкриття змісту відсилає до інструкцій, правил та технічних норм.

Наприклад, у ст. 287 КК

України встановлено відповідальність за гру-

бе порушення правил експлуатації транспорту, що убезпечують до-

рожній рух, тобто відсилає до правил експлуатації транспорту.

237

Розділ 14. Норми права

Змішана диспозиція — це диспозиція, яка поєднує в собі способи

викладення правила поведінки, характерні для інших видів диспозицій

(наприклад, описової і відсильної).

3. Залежно від способу описання прав і обов’язків виділяють аб-

страктні та конкретні диспозиції.

Абстрактна диспозиція — це диспозиція, в якій правило поведін-

ки викладено в загальному вигляді. Наприклад, згідно

з ст. 319 ЦК

України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які

не суперечать закону.

Конкретна диспозиція — це диспозиція, в якій правило поведінки

сформульоване за допомогою спеціальних, індивідуалізованих ознак.

Так, за ст. 127 КПК України при провадженні обшуку, виїмки, огляду,

пред’явленні осіб і предметів для впізнання, відтворенні

обстановки

і обставин події, опису майна обов’язкова присутність не менше двох

понятих.

4. Залежно від ступеня визначеності виділяють абсолютно визна-

чені та відносно визначені диспозиції.

Абсолютно визначена диспозиція — це диспозиція, яка з вичерпною

конкретністю і повнотою встановлює права і обов’язки адресатів. На-

приклад, згідно з ч. 1 ст. 165 ЦПК України

свідки видаляються із зали

судового засідання у відведені для цього приміщення.

Відносно визначена диспозиція — це диспозиція, яка не містить

повних і точних вказівок на права і обов’язки адресатів. Наприклад,

у ст. 159 ЦПК України передбачено, що в судовому засіданні можуть

бути оголошені перерви, тривалість яких визначається відповідно до

обставин розгляду справи

, що їх викликали.

Санкція — елемент норми права, що встановлює не вигідні наслід-

ки на випадок порушення правила, визначеного в диспозиції.

Санкція є складовою, яка логічно завершує норму права: вона міс-

тить вказівку на наслідки відхилення від диспозиції і є одним із засобів

спонукання особи до додержання норми права. У літературі слушно

зазначається, що без санкції правило поведінки може залишитися

«мертвою літерою».

1. Залежно від характеру негативних наслідків, що настають за

порушення правила, визначеного в диспозиції, можна виділити такі

санкції:

а) правовідновлюючі міри — санкції, спрямовані на відновлення

порушених прав і законних інтересів, виконання невиконаних або не-

належним чином виконаних обов’язків, повернення

до попереднього

238

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

стану. Прикладами таких санкцій є відшкодування шкоди, примус до

виконання зобов’язання в натурі, визнання нормативного чи ненорма-

тивного акта недійсним, визнання правочину недійсним, поновлення

на роботі тощо;

б) міри юридичної відповідальності — санкції, що означають до-

даткові позбавлення особистого, організаційного або майнового харак-

теру, які настають унаслідок правопорушення. До цього різновиду

санкцій відносять штраф, конфіскацію, позбавлення волі, позбавлення

батьківських прав, оголошення догани, звільнення та ін.;

в) заходи попереджувального впливу (наприклад, арешт майна,

можливість перевести на попередню оплату покупця, який затримує

оплату);

г) власні правові втрати, тобто несприятливі наслідки, що вини-

кають через дії самого суб’єкта (наприклад, втрата права на судовий

захист або права на спадщину).

2. За сферою використання санкції поділяються, зокрема, на:

конституційно-правові (наприклад, визнання конституційним су-

дом за кону таким, що не відповідає конституції);

цивільно-правові (визнання правочину недійсним, примусове ви-

конання обов’язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи

відшкодування майнової шкоди, стягнення неустойки та ін.);

адміністративно-правові (наприклад, попередження, штраф, по-

збавлення спеціального права, наданого громадянинові, адміністра-

тивний арешт);

дисциплінарні (винесення догани або звільнення з роботи);

кримінальні (позбавлення волі, виправні роботи, штраф, конфіс-

кація).

3. За ступенем визначеності санкції можуть бути:

абсолютно визначеними, тобто такими, що чітко і вичерпно вказу-

ють на вид і міру державного

примусу (наприклад, штраф у подвій-

ному розмірі);

відносно визначеними, тобто такими, що передбачають можливість

застосування різних видів санкцій (наприклад, штраф або позбавлення

волі) або їх різної міри (наприклад, позбавлення волі на строк від двох

до п’яти років);

4. Залежно від кількості несприятливих наслідків, що загрожують

порушнику, санкції поділяють на:

прості —

передбачають один невигідний наслідок (наприклад,

штраф);

239

Розділ 14. Норми права

складні — передбачають одночасне застосування декількох неви-

гідних наслідків (наприклад, позбавлення волі з конфіскацією майна);

альтернативні — передбачають декілька наслідків, один з яких

може бути застосовано до правопорушника (наприклад, штраф або

обмеження волі).

Вивчаючи структуру норми, слід ураховувати, що в зовнішніх

формах права норма, як правило, будується за формулою «якщо — то»

представлена у складі двох елементів: гіпотези і диспозиції (регуля-

тивна норма) або диспозиції і санкції (охоронна норма). Іноді вона

взагалі обмежується однією диспозицією (наприклад, як у разі з низкою

норм Конституції України).

§ 4. Спеціалізовані норми права:

природа, особливості та значення

в правовому регулюванні

У системі права існує значна за обсягом група правових норм, що

не містять правила (моделі) поведінки. В теорії права ці некласичні

правила називають спеціалізованими нормами права. Їх існування

зумовлено специфікою самого права. Вони мають пев не самостійне

значення в регулюванні суспільних відносин.

На відміну від класичного правила поведінки ці норми:

–

виконують субсидіарну (додаткову) функцію в правовому ре-

гулюванні. Вони зазвичай не є самостійною нормативною основою для

виникнення правовідносин і безпосередньо відносини між особами не

регулюють. При регламентуванні суспільних відносин вони нібито

приєднуються до регулятивних та охоронних норм права, утворюючи

в сполученні з ними єдиний нормативний регулятор;

– позбавлені традиційної триелементної логічної

структури, ха-

рактерної для норм права як класичного припису, а мають нетрадицій-

ну, нетипову структуру (тому часто ці норми іменують нетиповими).

Спеціалізовані норми є досить неоднорідними за своїм ха рактером,

змістом та цільовим призначенням. Вони можуть бути поділені на дві

групи: відправні норми та інші спеціалізовані норми.

Особливе призначен ня відправних норм

полягає у встановленні ви-

хідних засад, основ правового регу лювання суспільних відносин. Завдяки

цим приписам визначаються цілі, зав дання, принципи, межі та методи

правового регулювання. Вони є носіями духу права і мають велике зна-

240

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

чення як в нормотворчому процесі, так і при тлумаченні класичних норм

права. Іноді їх іменують системоутворюючими нормами. До відправних

належать норми-засади, норми-завдання, норми-принципи тощо.

Норми-засади — це норми, що закріплюють загальні засади, на

яких ґрунтуються політична і правова системи. Наприклад, такі норми

закріплюють засади конституційного ладу держави, основи

соціально-

еко номічного, політичного і державного життя, взаємовідносини дер-

жави і особистості. Норми-засади зосеред жено насамперед у консти-

туції. Наприклад, ст. 1 Конституції України проголошує Україну суве-

ренною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою держа-

вою; ст. 2 визначає Україну як унітар ну державу, а ст. 5 — як республі-

ку. Стаття 15 Конституції України закріплює політичну

, економічну та

ідеологічну багатоманітність суспільного життя в Україні.

Норми-завдання — це норми, які ви значають завдання окремих

інститутів або галузей права. Так, ст. 1 КК України встановлює завдан-

ням цього кодексу правове забезпечення охорони прав і свобод люди-

ни і громадянина, власності, громадського порядку та громадської

безпеки, довкілля, конституційного устрою України від

злочинних

посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання

злочинам. Стаття 1 СК України вбачає завданням правового регулю-

вання сімейних відносин, зокрема, зміцнення сім’ї як соціального ін-

ституту і як союзу конкретних осіб та утвердження почуття обов’язку

перед батьками, дітьми та іншими членами сім’ї.

Норми-принципи — це

найбільш загальні і стабільні імперативні

вимоги, закріплені в праві, які є концентрованим виразом найважли-

віших сутнісних рис та цінностей, що притаманні цій системі права,

і визначають її характер та напрямки подальшого розвитку. Так, ст. 8

Конституції України закріплює принцип верховенства права, а ст. 24 —

принцип рівності; ст. 3 ЦК України проголошує принципи справедли-

вості, добросовісності та розумності тощо. На відміну від інших спе-

ціалізованих норм принципи в деяких випадках можуть виступати як

безпосередня нормативно-правова основа вирішення юридичної спра-

ви, наприклад, при виявленні про галин у праві.

Інші спеціалізовані норми можна умовно поділити на дві підгрупи:

системозберігаючі норми (колізійні і оперативні норми) та системо-

спрощуючі норми (норми-дефініції, норми-строки, норми-презумпції,

норми-преюдиції, норми-фікції та ін.).

Колізійні норми — це норми, що встановлюють правила вибору

норми права, яка підлягає застосуванню за наявності розбіжності (зо-