Цвік М.В., Петришин О.В. Загальна теорія держави і права

Подождите немного. Документ загружается.

211

Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин

тягне за собою виникнення охоронних правовідносин між особою, яка

їх порушила, та органами держави, уповноваженими розслідувати за-

значені факти. Тим самим створюються умови для прийняття індиві-

дуальних правових актів (постанов слідчого про порушення кримі-

нального впровадження, про призначення експертиз, вироків суду,

наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності і под.),

що опосередковують

з’ясування обставин правопорушення та визна-

чають конкретну міру покарання, яку має зазнати правопорушник. Це

ж у свою чергу відкриває можливість застосування до останнього за-

ходів юридичної відповідальності, встановлених як санкція за недо-

зволену поведінку.

З системністю та державною забезпеченістю правового регулюван-

ня, наявністю широкого діапазону засобів впливу на поведінку

соціаль-

них суб’єктів корелює і така особливість правового регулювання, як

його результативність. Зазначена риса правового регулювання виявля-

ється у підвищеному (порівняно із станом додержання інших видів со-

ціальних норм) ступені реалізації правових приписів, відносній нечис-

ленності випадків відхилення від встановленого правового порядку.

Правове регулювання є хоча й основним, але не

єдиним проявом

дії права. В процесі правового регулювання, а також незалежно від

нього право справляє інформаційний, ціннісний, виховний та інший

духовний вплив на свідомість людей. Наприклад, норми права, що

містяться у такому основоположному правовому акті, як Конституція

України, не тільки мають суто регулятивне значення, а й можуть слу-

гувати достовірним

джерелом інформації про сутність Української

держави, структуру та порядок утворення органів державної влади,

сприяти формуванню в її громадян певних світоглядних уподобань,

виховувати в них любов до Батьківщини, повагу до честі і гідності

інших осіб.

До того ж, іноді, правове регулювання здатне викликати і такі со-

ціальні наслідки, які не охоплюються його

цілями чи навіть розходять-

ся з ними. Наприклад, намагання законодавця підвищити з метою

збільшення надходжень до державного бюджету ставки оподаткування

певних видів підприємницької діяльності може поряд з реалізацією

намічених завдань стимулювати зростання цін на відповідну продук-

цію, роботи, послуги (до чого законодавець може і не прагнути), а в

деяких випадках

призводити й до повного згортання цієї діяльності.

З огляду на викладене правове регулювання слід відрізняти від

більш масштабного юридичного явища — правового впливу, який

212

Частина третя. Загальне вчення про право

охоплює не тільки цілеспрямоване визначення юридичними засобами

характеру поведінки учасників суспільних відносин, тобто власне

правове регулювання, а й усі інші форми та напрямки дії права на

свідомість та поведінку людей.

Більш конкретно співвідношення правового регулювання та право-

вого впливу розкривається у наведеній нижче порівняльній таблиці.

Правове регулювання Правовий вплив

має системний характер, завжди перед-

бачає взаємодію різних правових явищ

(засобів правового регулювання);

може здійснюватися й через окремі

юридичні засоби (наприклад, тільки

через норми права);

поширюється виключно на суб’єктів

права, тобто осіб, для яких правові

норми встановлюють певні юридич-

ні права і обов’язки;

поширюється й на інших осіб;

має обов’язкову природу, спираєть-

ся на державний примус;

не завжди є обов’язковим та припус-

кає застосування примусових заходів

впливу;

спрямоване тільки на визначення ви-

раженої назовні поведінки людей;

має своїм об’єктом не тільки поведін-

ку людини, а й її свідомість;

здійснюється із заздалегідь визначе-

ними цілями.

охоплює як передбачувані, так і не

плановані наслідки дії права.

Правове регулювання поширюється (має поширюватися) не на

всі стосунки між людьми, а лише на ті суспільні відносини, що утво-

рюють його предмет. Під предметом правового регулювання розумі-

ють суспільні відносини, які можуть регулюватися правом і при

цьому потребують такого регулювання. Суспільні відносини можуть

регулюватися правом, якщо вони:

по-перше, є свідомими

і вольовими, що відповідно передбачає здат-

ність їх учасників розуміти зміст та можливі наслідки своєї поведінки,

а також обирати та реалізовувати її певні варіанти;

по-друге, мають певний зовнішній вираз у поведінці суб’єктів цих

відносин (без чого не було б можливим забезпечити надійне додержан-

ня правових приписів, спрямованих на

їх регламентацію). Саме тому,

серед іншого, право не регулює думки людей, а також інші прояви їх

поведінки, які не піддаються фіксації за допомогою засобів зовнішньо-

го спостереження;

213

Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин

по-третє, досить чітко визначені за їх суб’єктами та об’єктами.

З огляду на це правовою регламентацією не можуть охоплюватися

соціальні зв’язки з неповністю визначеним суб’єктним складом, як то:

відносини, суб’єктами яких виступають такі недостатньо конкретизо-

вані соціальні угруповання, як соціальні класи, етноси, або ж відноси-

ни

, що складаються з приводу таких об’єктів, як, наприклад, винаходи

та відкриття, що не можуть бути належним чином описані.

Певною мірою обсяг суспільних відносин, які можуть виступати

предметом правового регулювання, залежить також від рівня правової

культури населення, розвитку юридичної науки та юридичної техніки,

ефективності юридичної практики та деяких інших чинників.

Що ж стосується потреби у правовому врегулюванні суспільних

відносин, яка є ще однією з обов’язкових умов їх включення до пред-

мета правового регулювання, то вона зумовлюється іншими обстави-

нами, і пов’язана перш за все з перебуванням таких відносин у сфері

правового регулювання, тобто у царині тих соціальних інтересів, які

реалізуються за підтримкою права.

Водночас не всі стосунки між людьми, навіть якщо вони складають-

ся у сфері правового регулювання та можуть бути врегульовані юридич-

ними засобами, вимагають цього. Частина суспільних відносин, що

знаходяться у сфері правового регулювання, достатньою мірою впо-

рядковуються іншими, ніж право, соціальними регуляторами, а тому не

потребують

для свого нормального розвитку ще й правової регламента-

ції. Наприклад, хоча політичні інтереси громадян і охороняються правом,

а відтак, і суспільні відносини, через які відбувається їх реалізація, ви-

никають у сфері правового регулювання, деякі з них (зокрема відносини,

пов’язані з набуттям членства у політичних партіях, а також політичні

відносини внутрішньопартійного

характеру), опосередковуються ста-

тутними нормами відповідних політичних утворень, тобто неюридич-

ними засобами, через що їх правове регулювання є недоцільним.

§ 2. Способи, методи та типи правового

регулювання. Правовий режим

Суспільні відносини, які регулює право, є вельми неоднаковими за

складом їх учасників, об’єктами, змістом, підставами виникнення,

змінення та припинення. Через те природно, що кожна з однорідних

груп таких відносин (цивільних, кримінальних, трудових та ін.)

214

Частина третя. Загальне вчення про право

об’єктивно вимагає особливих підходів до їх врегулювання. Крім того,

обрання певних засобів регулятивного впливу, хоча і меншою мірою,

залежить від цілей, які ставить перед собою держава (суспільство) на

різних етапах свого існування. Наприклад, правове регулювання від-

носин власності в нашій країні нині, в умовах розбудови ринкової

економіки, докорінно відрізняється від

правових форм упорядкування

цих відносин, які застосовувалися у радянський період, коли держава

прагнула до встановлення жорсткого контролю за розвитком економіч-

них процесів. Перелічені чинники, а також особливості політичної

і правової систем суспільства, конкретних сфер суспільного життя,

в яких здійснюється правове регулювання, історичний шлях та куль-

турні традиції певного народу та

деякі інші обставини зумовлюють

в кожному випадку обрання досить специфічних способів, методів та

типів правового регулювання суспільних відносин.

Під способами правового регулювання суспільних відносин ро-

зуміють первинні (тобто такі, що не містять у собі інші більш про-

сті) засоби правового впливу на поведінку людей, пов’язані з наділенням

їх суб’єктивними

юридичними правами або покладанням на них

суб’єктивних юридичних обов’язків.

Способи правового регулювання поділяються на основні та допо-

міжні. Для основних способів правового регулювання притаманним

є те, що вони можуть застосовуватись як окремо, так і разом з певними

допоміжними способами його здійснення. Водночас для врегулювання

однієї й тієї самої

поведінки неможливе застосування (через їх несуміс-

ність) одразу декількох основних способів правового регулювання.

До основних способів правового регулювання належать дозвіл,

зобов’язання та заборона.

Дозвіл полягає у наданні особі через визнання за нею відповідного

суб’єктивного юридичного права можливості реалізації певного варі-

анту своєї поведінки. При цьому використання такої можливості не

є обов’язковим, а залежить від власного розсуду уповноважених

суб’єктів. Наприклад, у ст. 92 СК України передбачена можливість осіб,

які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя укласти

шлюбний договір.

Зобов’язання виявляється у покладенні на учасників регламентованих

правом суспільних відносин суб’єктивного юридичного обов’язку актив-

ного типу,

що спонукає його носіїв до дій, передбачених правовими нор-

мами. Так, ст. 97 КПК України зобов’язує прокурора, слідчого, орган ді-

знання приймати заяви про злочини, що вчинені або готуються.

215

Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин

Заборона встановлюється шляхом покладення на особу суб’єктив-

ного юридичного обов’язку пасивного типу, відповідно до якого вона

має утримуватися від певних, визначених правом форм поведінки. Зо-

крема, у ст. 289 СК України міститься заборона особам, які утримують

та виховують малолітніх та неповнолітніх дітей, застосовувати до них

фізичне покарання.

На відміну від

дозволів зобов’язання та заборони не припускають

відхилення їх адресатів від варіантів поведінки, що пропонуються

у правових нормах.

Допоміжними способами правового регулювання є примус, заохо-

чення, покарання, надання пільг, виключення з переліку обов’язків,

пом’якшення юридичної відповідальності та ін. Ці способи не мають

самостійного регулятивного значення, а використовуються разом

з основними способами правового регулювання для посилення та

оптимізації їх дії.

Те чи інше сполучення основних і допоміжних способів правового

регулювання, наявність (чи відсутність) можливості у осіб, на яких

воно поширюється, самостійно встановлювати та уточнювати правові

форми їх поведінки, характер підстав, з настанням яких пов’язуються

виникнення, зміна та припинення правових

стосунків між ними, а та-

кож ступінь деталізованості правового регулювання дають уявлення

про методи правового регулювання суспільних відносин, які вико-

ристовуються при його здійсненні.

Якщо в правовому регулюванні перевага віддається встановленню

обов’язків, обмежується ініціатива суб’єктів права з конкретизації по-

ложень юридичних приписів, що визначають їх поведінку, серед юри-

дичних фактів переважають акти одностороннього волевиявлення

(наприклад, адміністративні накази), а правова регламентація має су-

цільний, всеохоплюючий характер, то правове регулювання базується

на імперативному методі. Навпаки, якщо в правовому регулюванні

ширше, ніж зобов’язання та заборони, застосовуються дозволи, сторо-

ни відносин, що їх регулює право, мають змогу відступати від зазна-

чених

у правових нормах варіантів поведінки та вільні самі ухвалюва-

ти рішення щодо участі в цих відносинах (зокрема, через укладення

між собою різноманітних правочинів), а право визначає лише найбільш

важливі аспекти їх взаємодії, то правове регулювання засновується на

диспозитивному методі.

Поряд з імперативним та диспозитивним методами, які є основни-

ми різновидами методів

правового регулювання, в ньому можуть за-

216

Частина третя. Загальне вчення про право

стосовуватися також методи рекомендацій та заохочення, що мають

переважно субсидіарний (додатковий) характер.

Рекомендаційний метод полягає у наданні учасникам відносин, які

впорядковуються правом, вказівок, що не мають обов’язкової сили,

стосовно найбільш раціональних, прийнятних для суспільства і цих

осіб форм організації їх взаємодії. Прикладом реалізації даного мето-

ду може слугувати розроблення уповноваженими

державними органа-

ми типових трудових договорів (контрактів) між працівником та робо-

тодавцем, використання яких сприяє усуненню можливих непорозумінь

між сторонами трудових відносин ще на стадії їх започаткування.

Заохочувальний метод передбачає стимулювання за допомогою

комплексного застосування різних способів правового заохочення

такої поведінки суб’єктів права, яка є найбільш бажаною з погляду

досягнення цілей правового регулювання.

Типи правового регулювання відображають його загальну будову

на рівні окремих ділянок суспільного життя (підсфер сфери правового

регулювання — економічної, політичної, культурної, військової та

інших галузей суспільного життя), які опосередковуються правом.

Розрізняють два типи правового регулювання: загальнодозволений

і спеціально дозволений.

При застосуванні загальнодозволеного типу правового регулюван-

ня можливість певної

соціальної поведінки зумовлюється відсутністю

її прямої юридичної заборони. У разі, якщо такої заборони не перед-

бачено, то така поведінка вважається правомірною, тобто у цьому

разі використовується юридична формула: дозволено все, крім того,

що заборонено.

При обранні спеціально дозволеного типу правового регулювання

вихідним є нормативне положення, згідно з яким дозволяються лише

ті форми поведінки соціальних суб’єктів, що безпосередньо визна-

ються правовими нормами як припустимі. У цьому разі діє інша юри-

дична формула: заборонено все, крім того, що дозволено.

Зазначені типи правового регулювання втілюють у собі кардиналь-

но протилежні підходи до юридичної організації певних ділянок сус-

пільних відносин, а тому не можуть

застосуватися при врегулюванні

однієї й тієї самої сфери соціальної діяльності.

Застосування конкретного типу правового регулювання визнача-

ється характером завдань, які воно виконує у відповідній сфері життє-

діяльності суспільства. Зокрема, там, де більш важливим є підтриман-

ня високої соціальної активності, максимальної свободи особи (як,

217

Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин

наприклад, у сфері підприємництва), має бути реалізований загально-

дозволений тип правового регулювання. Якщо ж на перший план ви-

ходить потреба у забезпеченні високого рівня впорядкованості суспіль-

них відносин, дисциплінованості їх учасників (як, наприклад, у сфері

державного управління), перевага надається спеціально дозволеному

типу правового регулювання.

Розглянуті способи, методи та типи правового регулювання

дають

уявлення лише про його окремі сторони і аспекти. Характеристика

ж цих явищ в їх єдності, взаємодії як цілісної системи регулювання

досягається за допомогою такої місткої юридичної категорії, як право-

вий режим. Отже, під правовим режимом розуміють певний порядок

правового регулювання, який забезпечується через особливе поєднання

залучених для його здійснення

способів, методів та типів правового

регулювання. Враховуючи ж, що набір цих складових може бути вель-

ми різним, то і діапазон можливих правових режимів є досить широ-

ким — від «жорстких», як, наприклад, при регулюванні суспільних

відносин, що виникають з приводу реалізації особою права на вико-

ристання мисливської та іншої зброї, де застосовується

спеціально

дозволений тип регулювання, на перше місце висувається імператив-

ний метод регулятивного впливу, а домінуючими способами регулю-

вання є зобов’язання та заборони, до відносно «м’яких», як, наприклад,

у сфері відносин, що складаються з приводу задоволення індивідами

своїх культурних потреб, де використовується протилежний за своєю

спрямованістю комплекс правових засобів.

§ 3. Види правового регулювання

Правове регулювання є досить неоднорідним. Тому для кращого

розуміння природи цього явища слід розглянути його основні різновиди.

Зокрема, залежно від особливостей правового інструментарію, який

використовується в процесі юридичної регламентації суспільних відносин,

розрізняють нормативне та індивідуальне правове регулювання.

Нормативне правове регулювання здійснюється за допомогою

юридичних правил поведінки загального характеру, які закріплюють-

ся в нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах,

правових прецедентах, правових звичаях, і має такі ознаки:

поширюється не на конкретні життєві ситуації, а на заздалегідь –

не визначену кількість тотожних за своїми ознаками випадків;

218

Частина третя. Загальне вчення про право

адресується колу осіб, не окреслених персонально; –

реалізується за допомогою правових засобів багаторазової дії; –

здійснюється зазвичай протягом тривалого часу без встановлен- –

ня чітких часових меж.

Індивідуальному правовому регулюванню притаманні ознаки,

протилежні тим, якими володіє нормативне регулювання, а саме:

спрямовується на врегулювання конкретних (одиничних) актів –

соціальної поведінки;

поширюється лише

на персонально визначених осіб; –

не передбачає повторного застосування одних й тих самих юри- –

дичних засобів;

має переважно короткостроковий характер, припиняється з реа- –

лізацією відповідних індивідуальних правових приписів.

У більшості випадків індивідуальне правове регулювання засно-

вується на нормативному та полягає в уточненні, пристосуванні право-

вих норм до специфічних

умов їх дії, які неможливо врахувати при

здійсненні нормативного правового регулювання. Разом з тим іноді

індивідуальне правове регулювання набуває і самостійного значення.

Наприклад, у разі виявлення прогалин у праві та застосуванні такого

способу їх заповнення, як аналогія права, індивідуальні правові акти

виступають як первинні засоби правового регулювання.

До найпоширеніших засобів індивідуального

правового регулю-

вання належать рішення, вироки, ухвали та інші ненормативні акти

органів судової влади, акти прокурорського реагування, різноманітні

приписи правозастосовного характеру, що видаються органами дер-

жавного управління та органами місцевого самоврядування, керівни-

ками державних і недержавних підприємств, установ, організацій.

Розглянуті види правового регулювання взаємно доповнюють один

одного. Зокрема, завдяки їх

комбінуванню компенсуються недоліки,

притаманні як нормативному (надмірна узагальненість, не завжди до-

статня оперативність реагування на суспільні потреби), так і індивіду-

альному регулюванню (непрогнозованість, значний простір для про-

явів свавілля, суб’єктивізму, потреба кожен раз заново створювати

необхідний правовий інструментарій).

За характером розподілу компетенції з юридичної регламентації

суспільних відносин правове регулювання класифікують

на централі-

зоване і таке, що здійснюється на децентралізованих засадах.

При централізованому правовому регулюванні майже всі повно-

важення з юридичного вирішення відповідного кола питань концен-

219

Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин

труються на рівні вищих та центральних органів державної влади. Так,

згідно із ст. ст. 85, 106, 116 Конституції України визначення засад зо-

внішньої політики Української держави, її представництво в міжнарод-

них відносинах, безпосереднє керівництво та здійснення зовнішньопо-

літичної діяльності віднесено відповідно до компетенції Верховної Ради

України, Президента України та Кабінету Міністрів України.

Децентралізоване правове

регулювання, навпаки, передбачає пере-

дання багатьох повноважень з врегулювання певних суспільних від-

носин, включаючи деякі правотворчі можливості, до інших державних

та недержавних суб’єктів. Зокрема, у сфері трудових відносин значною

компетенцією з питань визначення умов праці та відпочинку робітни-

ків наділені трудові колективи, профспілкові органи, адміністрація

підприємств; в галузі земельних

стосунків широкі можливості із вста-

новлення конкретного правового режиму розпорядження землями,

організації землеустрою, вирішення земельних спорів мають органи

місцевого самоврядування.

Залежно від порядку формування юридичних засобів, які застосо-

вуються у правовому регулюванні, воно може бути поділене на субор-

динаційне та координаційне.

Субординаційне правове регулювання має односторонній характер

і не передбачає узгодження

правових приписів, що при цьому встанов-

люються з особами, на яких поширюється їх дія. Цей різновид право-

вого регулювання реалізується переважно через видання різноманітних

нормативно-правових актів (наприклад, законів та інших нормативно-

правових актів з питань оподаткування фізичних та юридичних осіб,

про загальний військовий обов’язок), а також шляхом ухвалення

на тій

самій основі юридичних рішень індивідуального характеру (наприклад,

наказ керівника підприємства про накладення на його працівника пев-

ного дисциплінарного стягнення).

На відміну від субординаційного координаційне правове регулю-

вання має двосторонній або багатосторонній характер і полягає у вста-

новленні відповідних юридичних правил поведінки на основі консен-

сусу, в тому числі з

залученням до їх формулювання осіб, які в подаль-

шому самі виступають адресатами таких приписів. Прикладом остан-

нього із зазначених різновидів правового регулювання може слугувати

спільне прийняття учасниками господарського товариства статуту

цього утворення.

Особливе місце в юридичній регламентації суспільних відносин

посідає автономне правове регулювання, яке виконує переважно суб-

220

Частина третя. Загальне вчення про право

сидіарні функції відносно субординаційного та координаційного пра-

вового регулювання. Автономне правове регулювання здійснюється

в межах загальнодозволеного типу правового регулювання і поширю-

ється виключно на власну поведінку його суб’єктів, які можуть, не

порушуючи прав і законних інтересів інших осіб і не вступаючи в без-

посередні зносини з ними, самостійно визначати хоча

і не передбачені

правом, але при тому юридично не заборонені форми своєї поведінки

у правовій сфері. Прикладом такого регулювання може слугувати об-

рання власником земельної ділянки спеціально не обговореного у зе-

мельному законодавстві способу її використання, якщо при цьому не

утискаються права і законні інтереси інших землевласників.

§ 4. Механізм правового регулювання

суспільних відносин

Як вже зазначалося, правове регулювання здійснюється на систем-

них засадах, через взаємодію багатьох юридичних явищ, конкретний

порядок якої визначають у правознавстві як механізм правового ре-

гулювання.

Механізм правового регулювання має свій склад та структуру.

Його склад утворюють правосвідомість, принципи права, юридичні

норми, інтерпретаційні та індивідуальні правові акти, правові відно-

сини, заходи

юридичного примусу і юридичної відповідальності,

а також деякі інші правові явища, які залучаються для реалізації цілей

правового регулювання і можуть бути охарактеризовані під цим кутом

зору як засоби його здійснення.

Структура механізму правового регулювання виявляється у певній

послідовності підключення до правового регулювання зазначених юри-

дичних засобів, у тій чи іншій

черговості його обов’язкових (тобто таких,

які цей процес перебігає кожен раз) та факультативних (в яких виникає

потреба при впорядкуванні лише деяких суспільних відносин) стадій.

Правове регулювання розпочинається дещо раніше, ніж дія цього

механізму, оскільки воно не тільки охоплює процес безпосереднього

визначення правом поведінки людей, а й включає до себе передуючу

цьому стадію правової регламентації суспільних відносин. На етапі

правової регламентації суспільних відносин різні суб’єкти правоутво-

рення формулюють, санкціонують та закріплюють у притаманних

правовій системі даної країни юридичних джерелах (нормативно-