Цвік М.В., Петришин О.В. Загальна теорія держави і права

Подождите немного. Документ загружается.

221

Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин

правових актах, нормативно-правових договорах, адміністративних та

судових рішеннях прецедентного характеру, правових звичаях) норми

права — юридичні правила поведінки людей загального характеру, які

передбачають дозволені та обов’язкові форми їх стосунків у правовій

сфері. Власне ж «запуск» механізму правового регулювання відбува-

ється зазвичай у момент набрання зазначеними правовими нормами

чинності. Залежно від

особливостей конкретних форм (джерел) права,

в яких вони викладаються, а також від наявності спеціальних вказівок

з цих питань правові норми можуть вступати в дію з моменту їх ухва-

лення; одразу після їх офіційного оприлюднення; через певний строк

після цього; з визначеної дати; через певний строк після їхнього узго-

дження уповноваженими

суб’єктами.

Однак іноді і після початку дії норм права функціонування меха-

нізму правового регулювання може блокуватися внаслідок недостатньої

чіткості формулювань окремих норм права, що заважає їх розумінню,

а відтак, і реалізації таких норм особами, яким вони адресовані. В по-

дібних випадках додатковою умовою спрацьовування механізму право-

вого регулювання є видання

нормативних інтерпретаційних правових

актів, спрямованих на роз’яснення змісту відповідних юридичних при-

писів. До найпоширеніших в Україні офіційних нормативних

інтерпретаційно-правових актів належать зараз рішення Конституцій-

ного Суду України, прийняті з метою тлумачення певних положень

Конституції України, постанови пленумів Верховного Суду України,

Верховного Суду СРСР (у частині, що не суперечить

законодавству

України), роз’яснення та інформаційні листи Вищого господарського

Суду України з питань вирішення судами деяких категорій юридичних

справ, акти Державної податкової адміністрації, що містять тлумачен-

ня окремих положень податкового законодавства.

На зазначеній стадії механізму правового регулювання визначаєть-

ся загальний правовий статус учасників суспільних відносин, окрес-

люється коло їх основних прав

та обов’язків, фактична реалізація яких

потребує у більшості випадків продовження правового регулювання із

застосуванням інших засобів його здійснення. Водночас уже на цьому

етапі правового регулювання право здатне впливати на певні прояви

соціальної поведінки у рамках правових відносин загального типу.

Перехід до наступної стадії механізму правового регулювання

пов’язаний з

виникненням між суб’єктами права за наявності перед-

бачених правовими нормами обставин (юридичних фактів) індивіду-

алізованих юридичних зв’язків — правових відносин конкретного

222

Частина третя. Загальне вчення про право

типу, сторони яких наділяються суб’єктивними юридичними правами

і обов’язками. Тим самим забезпечуються необхідна деталізація, уточ-

нення на рівні персонально визначених осіб загальних моделей їх

стосунків, описаних у правових нормах. Це дає змогу учасникам таких

правовідносин перейти до безпосереднього здійснення моделей по-

ведінки, що становлять зміст реалізації правових норм.

Ще

однією стадією механізму правового регулювання є застосуван-

ня норм права, що може як передувати стадії виникнення конкретних

правовідносин, так і відбуватися після неї. У першому випадку застосу-

вання правових норм має оперативно-виконавчий характер і пов’язане

з виданням правозастосовних актів, що відіграють роль юридичних

фактів, яких бракує для встановлення

конкретних правових відносин.

Наприклад, такі правозастосовні акти, як рішення органів РАГСу про

реєстрацію шлюбу між особами, що подали відповідну заяву, є однією

з необхідних умов започаткування між ними шлюбних відносин. У дру-

гому випадку прийняття актів застосування правових норм спрямоване

на усунення обставин, які створюють перепони на шляху реалізації

сторонами правових

відносин своїх суб’єктивних юридичних прав

і обов’язків. Найчастіше такими перепонами виступають різноманітні

правопорушення, спори між суб’єктами права стосовно самої наявнос-

ті та конкретного обсягу їх юридичних прав і обов’язків, певна невизна-

ченість з правових питань (як, наприклад, з питання встановлення бать-

ківства дитини, народженої поза шлюбом).

Дві останні з розглядуваних стадій механізму правового регулю-

вання (виникнення правових відносин конкретного типу та застосу-

вання правових норм) мають факультативний характер. Зокрема, пра-

вове регулювання може здійснюватись і без подальшого уточнення

правового становища особи на рівні конкретних правовідносин, тобто

через правові відносини загального типу. Саме таким чином у біль-

шості

випадків здійснюється правове регулювання, змістом якого є за-

борона деяких шкідливих видів соціальної поведінки.

Так само і необхідність у правозастосовній діяльності державних

та інших уповноважених державою органів виникає не завжди, а лише

тоді, коли внаслідок виняткової важливості певних суспільних відно-

син, потреби якнайповніше враховувати їх специфіку та усунути пере-

пони

для їх нормального функціонування є доцільним застосування

ще й засобів індивідуального правового регулювання.

Завершальною стадією механізму правового регулювання є реалі-

зація норм права. На цьому етапі суб’єкти правових відносин здійсню-

223

Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин

ють свої юридичні права і виконують покладені на них юридичні

обов’язки. Якщо при цьому характер поведінки зазначених осіб узго-

джується з вимогами юридичних приписів, мета правового регулюван-

ня досягнута, а отже, механізм правового регулювання спрацював.

Особливу роль у правовому регулюванні суспільних відносин віді-

грає правова свідомість, яка опосередковує всі стадії

дії даного меха-

нізму, так чи інакше пов’язані із визначення правом свідомо вольової

поведінки соціальних суб’єктів. Неабияке значення для функціонуван-

ня механізму правового регулювання мають також рівень правової

культури населення і стан законності у суспільстві, які створюють

певне середовище правового регулювання, тим самим підсилюючи або

ж, навпаки, знижуючи

його позитивний ефект.

§ 5. Ефективність правового

регулювання

Досконалість юридичних засобів, які застосовуються в правовому

регулюванні, їх відповідність його цілям та завданням, характеру сус-

пільних відносин, що піддаються юридичній регламентації, а також

ступінь фактичної реалізації зазначених намірів відображаються

в ефективності правового регулювання.

Під ефективністю правового регулювання розуміють зумовлену

його організацією конкретну міру результативності правового регу-

лювання, яка виявляється у

певному співвідношенні між очікуваними

та фактичними наслідками дії права на суспільні відносини.

Ефективність правового регулювання може оцінюватися за різними

критеріями. Одним з її можливих показників є з’ясування того, чи за-

безпечують обрані в процесі правової регламентації суспільних відносин

конкретні способи регулятивного впливу на поведінку людей (дозволи,

заборони, зобов’язання,

рекомендації, заохочення тощо) відповідні ним

форми реалізації правових норм (використання, виконання, дотримання).

Інший підхід до оцінки ефективності правового регулювання полягає

в аналізі того, якою мірою зазначені форми реалізації норм права забез-

печують досягнення всього спектра намічених при його плануванні

правових цілей: кінцевих та проміжних, основних та вторинних.

Важливим критерієм ефективності правового

регулювання є вра-

хування витрат, пов’язаних із досягненням його певного результату.

Зокрема, за інших рівних умов більш ефективними вважаються ті за-

224

Частина третя. Загальне вчення про право

соби правового регулювання, які дозволяють вирішувати відповідні

соціальні завдання в більш короткий проміжок часу із залученням

меншої кількості людських та матеріальних ресурсів.

Визначення ефективності правового регулювання передбачає також

зіставлення позитивних та можливих негативних наслідків дії права

на суспільні відносини. Так, аж ніяк не можна визнати ефективною

спробу уряду СРСР у середині

80-х років ХХ ст. обмежити через реа-

лізацію певного комплексу правових заходів вживання населенням

алкогольних напоїв, оскільки поряд із незначним зниженням кількос-

ті випадків пияцтва та алкоголізму це призвело до істотного скорочен-

ня доходів бюджету, значного поширення таких негативних явищ, як

наркоманія та самогоноваріння.

Істотне значення для забезпечення ефективності правового

регу-

лювання має його поетапний аналіз, що дає змогу з’ясувати, які саме

ланки механізму правового регулювання неповною мірою виконують

своє призначення та усунути в подальшому ці недоліки.

Ефективність правового регулювання може оцінюватися щодо пев-

них правових норм, на рівні правових інститутів та галузей, права в ці-

лому. Причому, якщо при

з’ясуванні ефективності окремих юридичних

приписів достатньо використання емпіричних методів пізнання, вивчен-

ня конкретних проявів соціальної поведінки, то у всіх інших випадках

це вимагає проведення комплексних досліджень, вивчення загальних

тенденцій впливу правового регулювання на цілі масиви (сфери) сус-

пільних відносин, стан упорядкованості всього суспільного життя.

Ефективність правового регулювання визначається багатьма

чин-

никами, які можуть бути поділені на декілька груп.

До першої з них належать чинники, які стосуються досконалості

нормативної основи правового регулювання, а саме: відповідність

юридичних норм загальносоціальним закономірностям та природі

суспільних відносин, що утворюють предмет правового регулювання

(зокрема, особливостям суб’єктів та об’єктів цих відносин, їх змісту,

характеру

обставин, які впливають на встановлення, зміну та припи-

нення зазначених соціальних стосунків); додержання при формулю-

ванні і викладенні правових приписів всього комплексу правил та

прийомів юридичної (законодавчої) техніки, спрямованих на прийнят-

тя логічних за будовою та доступних за змістом нормативно-правових

документів; наявність відпрацьованих процедурних механізмів реалі-

зації норм матеріального права

(передусім через синхронний розвиток

поряд з матеріально-правовими процесуально-правових галузей та

225

Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин

інститутів); оптимальність організації системи законодавства, чим

значно полегшується орієнтація у наявному масиві нормативно-

правових актів як населення, так і фахівців юридичної професії; по-

стійне вдосконалення та своєчасне оновлення законодавства, видання

у разі необхідності правових актів інтерпретаційного характеру.

Другу група чинників ефективності правового регулювання утворю-

ють різноманітні обставини, що характеризують стан юридичної

прак-

тики, у тому числі: якість професійної підготовки та наявність достатніх

стимулів для продуктивної роботи фахівців, що виконують обов’язки що-

до здійснення правозастосовної та контрольно-наглядової діяльності,

організації виконання судових та інших правових рішень; чіткий розподіл

компетенції та узгодженість дій різних правових відомств, рівень їх мате-

ріальної оснащеності та

авторитету серед населення.

Третя група охоплює чинники, які визначають соціальні передумови

правового регулювання, посилюючи або послаблюючи дію права, насам-

перед: ступінь відповідності інтересів учасників суспільних відносин, що

піддаються правовому регулюванню, спрямованості останнього; стан

правової поінформованості згаданих осіб; наявність або відсутність зна-

чних розбіжностей між правовими та іншими соціальними нормами.

Контрольні запитання

1. Назвіть та коротко охарактеризуйте риси правового регулю-

вання суспільних відносин, які відрізняють його від інших

видів соціального регулювання.

2. Що розуміють під способами правового регулювання та

в чому полягає відмінність основних способів від допоміж-

них способів правового регулювання?

3. Чому в процесі юридичної регламентації суспільних від-

носин виникає необхідність у поєднанні нормативного пра-

вового регулювання з правовим регулюванням, що здійсню-

ється на індивідуальних засадах?

4. Які правові явища входять до складу механізму правового

регулювання?

5. Від яких чинників залежить ефективність правового регу-

лювання суспільних відносин?

226

Частина

четверта

НОРМАТИВНА ОСНОВА

ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Розділ 14

Норми права

§ 1. Поняття та загальні ознаки норм

права

Як вже зазначалось у попередніх розділах підручника, право є нор-

мативним явищем, тобто складається із норм. Що ж таке норма права?

Шукаючи відповідь на це запитання, ми маємо згадати, що норма

права є різновидом соціальних (суспільних) норм. Їй притаманні всі за-

гальні ознаки соціальних норм.

Характеризуючи норми права, слід звернути увагу

на те, що вони:

є правилами поведінки, які регулюють – відносини між людьми

та їх об’єднаннями. Призначення норм (у тому числі правових) — упо-

рядкування суспільних зв’язків, що є необхідною умовою колективно-

го існування людей;

встановлюють правила належної чи дозволеної поведінки. – Ін-

шими словами, норма вказує на те,

як мають діяти суб’єкти в конкрет-

ній життєвій ситуації, а не на те, що вони роблять насправді. Напри-

клад, норма права, враховуючи наявність випадків хабарництва, за-

бороняє державним службовцям брати хабарі;

«озброєні» певними засобами, які забезпечують додержання –

нормативних вимог. Оскільки існує можливість порушення кожної

норми, то мають існувати

певні засоби (переконання, осуд, примус

тощо), за допомогою яких суспільство гарантує втілення належних

правил поведінки в реальне життя. Інакше практично неможливо до-

сягти порядку, заради якого і встановлюються самі норми. Природно,

227

Розділ 14. Норми права

що ці засоби застосовуються до особи лише тоді, коли вона відхиля-

ється від вимог норм;

є суспільно зумовленими правилами поведінки –. Нормам права

властива соціальна, економічна і культурна зу мовленість. Завдяки

цьому вони сприймаються свідомістю людей як справедливі, тобто

природні, і можуть бути ефек тивним суспільним регулятором;

мають – загальний характер, який проявляється

в неперсоніфіко-

ваності і невичерпності. Неперсоніфікованість норми, тобто відсут-

ність вказівки на конкретного адресата, дозволяє їй адресуватися не

одній якійсь особі, а відразу багатьом, поіменно не переліченим. Не-

вичерпність норми означає можливість її багаторазової реалізації.

Інакше кажучи, норма встановлює правило для нескінченної кількос-

ті випадків певного виду і невідомої кількості

осіб певної категорії.

Проте норми права мають також специфічні ознаки, що відрізняють

їх від інших соціальних норм.

1. Юридична норма — вихідний, головний елемент права. За великим

рахунком, право — це набір норм права, об’єднаних в інститути і галузі

права. Отже, слід погодитися з виразною характеристикою норм як пер-

винних клітинок права,

цеглинок, з яких побудована вся система права.

2. Юридична норма спрямована на правове регулювання конкретних

суспільних відносин. Зазвичай вона визначає, що з погляду права може

і що повинна робити особа за наявності певних умов і які наслідки

чекають на неї при додержанні або порушенні правила. Отже, головне

призначення норми права — зафіксувати

суб’єктивні права і юридич-

ні обов’язки учасників суспільних відносин, визначити їх зміст та

обсяг. Відтак, на рівні конкретних суспільних відносин визначається

справедлива міра свободи, що є важливим завданням права в цілому.

3. Норма права закріплює міру, зразок (еталон, стандарт) право-

мірної поведінки особи (класичні норми права) або сприяє

такому

закріпленню (спеціалізовані норми права). Вона є правовим критерієм

при оцінці поведінки (діяльності) особи як дозволеної, необхідної або

за бороненої.

4. Обов’язковість норми права підтримується погрозою застосу-

вання державного примусу. Ця ознака, поза всяким сумнівом, не свід-

чить про те, що обов’язковість норм права забезпечується лише дер-

жавним примусом.

Останній виконує насамперед роль гарантії, що

є необхідною на випадок можливого порушення юридичної норми.

В умовах правової держави основним має бути варіант добровільного

виконання юридичних норм, який ґрунтується на внутрішньому пере-

228

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

конанні особи у справедливості, корисності, доцільності і необхіднос-

ті цих правил. Суб’єкт сприймає норми як авторитетні, легітимні ви-

моги. Проте обов’язковість цих норм підтримується також силою

державного впливу, в тому числі погрозою застосування державного

примусу. Він нібито стоїть позаду норм права, вступаючи в дію у разі

їх порушення.

Такий особливий засіб забезпечення відрізняє норми

права від інших суспільних норм.

5. Норма права має особливі форми свого зовнішнього виразу. Як

елемент права вона відображається в приписах форм (джерел) права —

нормативно-правових актів, правових звичаїв, правових прецедентів

тощо. Саме зовнішня форма може зробити доступними для суб’єктів

права зразки (еталони) правомірної

поведінки, що пропонуються нор-

мами. З урахуванням традицій національної правової системи юридич-

ні норми в Україні знаходять вираз головним чином в законодавчих

нормативних приписах.

Отже, норма права — це різновид соціальної норми, що закріплює

правило (стандарт) правомірної поведінки, неприпустимість відхи-

лення від якого гарантується державною владою.

§ 2. Види норм права

Кожна норма в межах системи права має свою спеціалізацією, що

зумовлює її своєрідність порівняно з іншими нормами права. Ця осо-

бливість дозволяє класифікувати норми права за різними підставами.

Класичні та спеціалізовані норми права. Переважна більшість норм

права спрямована на безпосереднє регулювання суспільних відносин.

Такі норми закріплюють міру, зразок (еталон, стандарт) правомірної

поведінки суб’єкта права (вони вказують на те, що з погляду права

може, а чого не може робити особа) і тому їх іменують нормами-

правилами поведінки. Так, правило поведінки закріплює норма ст. 116

ЦК України, що дозволяє учаснику господарського товариства брати

участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину

вигляді дивідендів. Оскільки норми права традиційно асоціюються

саме з правилами поведінки, їх часто-густо характеризують як класич-

ні норми.

Проте в праві також існують норми, які зазвичай безпосередньо

відносини між особами не регулюють (йдеться, наприклад, про норми-

визначення, колізійні норми). Однак вони без всяких сумнівів є корис-

229

Розділ 14. Норми права

ними для правового регулювання: ці норми нібито обслуговують

норми-правила поведінки і в такий спосіб опосередковано беруть

участь у регулюванні суспільних відносин. Ці некласичні, або нетипо-

ві, норми в літературі іменують спеціалізованими нормами права. Такі

норми є досить неоднорідними за своїми характеристиками, змістом

та цільовим призначенням і в свою чергу можуть

бути поділені на

окремі групи (див. § 4 цього розділу).

Регулятивні і охоронні норми права. За функціональною спрямо-

ваністю класичні норми права поділяють на регулятивні і охоронні.

Іншими словами, ця класифікація норм ґрунтується на поділі юридич-

них функцій права на регулятивну та охоронну.

Регулятивні норми права — це норми, що здійснюють правове

регулювання

суспільних відносин шляхом наділення їх учасників права-

ми і покладанням на них юридичних обов’язків. Регулятивні норми

права визначають міру правомірної поведінки суб’єктів. Ці норми іно-

ді іменують правоустановчими, оскільки їх роль у регулюванні сус-

пільних відносин зводиться головним чином до встановлення

суб’єктивних юридичних прав і обов’язків.

Наприклад, ст. 75 СК Укра-

їни зобов’язує дружину і чоловіка матеріально підтримувати один

одного і надає право на утримання (аліменти) тому із подружжя, який

є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги.

Охоронні норми права — це норми, що здійснюють правове регу-

лювання суспільних відносин шляхом встановлення складів правопору-

шень і закріплення санкцій (мір

юридичної відповідальності, право-

відновлюючих заходів тощо). Призначення таких норм — охорона

правомірних суспільних відносин, попередження суб’єктів права про

обов’язок утримуватися від певної дії або бездіяльності, що порушують

ці суспільні відносини, і можливі негативні наслідки порушення від-

повідного обов’язку. Наприклад, ст. 186 КК України встановлює склад

такого злочину, як грабіж

, і закріплює покарання (санкцію) за його

вчинення; відтак, вона забороняє вчинення грабежу і охороняє право-

мірні майнові відносини, що випливають з права власності.

Зобов’язальні, заборонні та уповноважувальні норми права. За

способом правового регулювання, який лежить в основі правила по-

ведінки (зобов’язання, заборона чи дозвіл), регулятивні норми права

поділяють

на зобов’язальні, заборонні та уповноважувальні.

Зобов’язальні норми права — це норми, що встановлюють юридич-

ний обов’язок особи вчиняти певні позитивні дії. Закріплення змісту

обо в’язкової поведінки досягається, як правило, за допомогою таких

230

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

термінів, як «повинен», «зобов’язаний», «має обов’язок». Наприклад,

згідно зі ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов’язані спільно

дбати про матеріальне забезпечення сім’ї.

Заборонні норми права — це норми, що встановлюють юридичний

обов’язок особи утримуватися від певних дій, тобто заборону на їх

вчинення. Такі норми зазвичай розпізнаються завдяки

термінам «не

допус кається», «заборонено», «не повинне», «не може бути». Так, від-

повідно до ст. 216 СК України забороняється посередницька, комер-

ційна діяльність щодо усиновлення дітей.

Уповноважувальні норми права — це норми, що встановлюють

суб’єктивні права, тобто дозвіл на здійснення уповноваженою особою

тих чи інших активних дій. У тексті відповідних приписів часто

-густо

містяться такі терміни, як «має право», «мо же». Наприклад, ст. 35 СК

України надає право нареченим обрати прізвище одного з них як спіль-

не прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбними прізвища-

ми. Уповноважувальні норми права надають суб’єктам сво боду розпо-

ряджатися своїми правами, однак не зобов’язують їх реалізовувати.

Слід

зазначити, що поділ правових норм на зобов’я зальні, заборон-

ні та уповноважувальні певною мірою є віднос ним. Цей висновок

ґрунтується на врахуванні двостороннього характеру кожної правової

норми, яка передбачає для од них осіб певні уповноваження, а для ін-

ших — відповідні їм обов’язки (заборони).

Імперативні і диспозитивні норми права. За методом

правового

регулювання (імперативний чи диспозитивний) класичні норми права

поділяють на імперативні і диспозитивні.

Імперативні норми права — це норми, що містять категоричні

приписи, які безпосередньо визначають по ведінку суб’єктів суспільних

відносин і не можуть бути замінені за власним розсудом таких осіб

іншими умовами. Наприклад, імперативними є всі норми КК. Якщо

суб’

єкти суспільних відносин відхиляються від імперативної норми

і встановлюють для себе інші правила поведінки, то такі умови є не-

чинними, неправомірними. Застосуванню в цьому разі все одно під-

лягає правило, визначене нормою.

Диспозитивні норми права — це норми, що діють лише тоді, коли

суб’єкти суспільних відносин своєю угодою не встановили інших

умов

власної поведінки. Диспозитивні норми — це свого роду запасний ва-

ріант, який передбачено в праві на випадок, коли сторони не скориста-

лися можливістю домовитися між собою про інший порядок врегулю-

вання власних стосунків. Тому часто-густо правила диспозитивних