Цвік М.В., Петришин О.В. Загальна теорія держави і права

Подождите немного. Документ загружается.

261

Розділ 15. Система права та система законодавства

Галузевий (внутрішньогалузевий) інститут складається із норм од-

нієї га лузі права (наприклад, інститут громадянства в конституційному

праві), а міжгалузевий — із норм двох і більше галузей права.

Міжгалузеві правові інститути — це сукупність норм права різних

галузей права, спрямована на регулювання суспільних відносин певно-

го виду. Наприклад, інститут права власності складається із норм

галузей

конституційного, цивільного, кримінального та інших га лузей права;

інститут відшкодування шкоди — із норм галузей цивільного і трудово-

го права; інститут виборів Президента України — із норм галузей кон-

ституційного, фінансового, трудового, кримінального права.

2. За своїм складом інститути поділяються на прості (наприклад,

інститут необхідної оборони в кримінальному праві) та складні (на-

приклад

, інститут власності).

3. За змістом суспільних відносин інститути права поділяються на

матеріальні (наприклад, інститут підряду в цивільному праві) та про-

цесуальні (наприклад, інститут притягнення до кримінальної відпові-

дальності).

4. За функціями, які інститути виконують у правовому регулю-

ванні, вони поділяються на регулятивні (інститут купівлі-продажу

в цивільному праві) та охоронні (інститут

адміністративної відпові-

дальності в адміністративному праві).

§ 4. Поняття системи законодавства,

її співвідношення з системою права

Категорія «система законодавства» є однією з найпоши реніших

у сучасній юридичній науці та юридичній практиці. Важ ливе місце

вона посідає і в теорії права. Особливістю цього по няття (категорії)

є його використання для позначення певних су купностей, не завжди

однакових за формою і рівнем юридичної сили нормативно-правових

актів, які приймаються різними орга

нами держави, посадовими осо-

бами, самоврядними ор ганізаціями. В одних випадках мають на увазі

тільки сукупність законів; в інших — закони, укази Президента Укра-

їни і урядові постанови (саме так витлумачив термін «законодавство»

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 9 липня 1998 р.,

додавши до них «чинні міжнародні договори України, згода на

обов’

язковість яких надана Верховною Радою України...»), в третіх —

і це майже стало традиційним — усю чинну в межах країни (держави)

262

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

сукупність нормативно-правових актів. В ос танньому випадку це по-

няття іноді неточно використовується як синонім поняття «право», бо

система законодавства — це пе редусім форма права, тобто засіб

існування, виразу і ор ганізації його норм у цілісну, внутрішньо узго-

джену систему. Саме завдяки законодавству стають можливими ви-

окремлення пра вових норм із

інших систем нормативного регулюван-

ня, форму вання права як цілісного нормативного явища і культурної

цінності суспільства.

Під системою законодавства умовно, згідно з термінологією, що

склалася в навчальній літературі, маємо на увазі усю систему чинних,

взаємодіючих нормативно-правових актів. У більш повному обсязі це

поняття може бути визначене як форма існу вання права

, спосіб на-

дання юридичного значення нормам пра ва, засіб їх організації та по-

єднання в конкретні статті, норма тивні приписи, нормативно-правові

акти, інститути та галузі зако нодавства.

Системі законодавства притаманна низка ознак, які характери зують

її як статичну і функціональну:

1) вона є елементом правової системи, більш широкої за обся-

гом;

система законодавства має вертикальну (ієрархічну) бу дову.

Така будова означає розташування в ній нормативно-правових актів

залежно від їх юридичної сили. Остання в свою чергу визначається

місцем відпо відного уповноваженого нормотворчого органу в механіз-

мі держави;

3) горизонтальну структуру системи законодавства утворюють

його галузі відповідно до предмета правового регулювання;

4) вона характери

зується цілісністю, системністю, єдиною спря-

мованістю. Кожний нормативно-правовий акт діє хоча і самостійно,

але в єдиній системі відповідно до тих завдань і цілей, які закріплені

в кон ституції, законах, інших вищих за юридичною силою актах. Крім

того, кожний нормативно-правовий акт перебуває в ієрархічних, суб-

підрядних зв’язках з іншими

нормативними акта ми;

5) система законодавства має інтегративний ха рактер. Ця її влас-

тивість виражається в тому, що вона водночас є і юридичним джерелом

права, і формою його існування. Від того, наскільки оптимально сис-

тема законодавства інтегрує в собі нормативно-правовий матеріал,

залежить ефективність правового регулювання.

Важливим питанням є встанов лення правильного співвідношення

між системою права і систе мою законодавства. Вирішення його на

263

Розділ 15. Система права та система законодавства

належному рівні має на меті забезпечити доступність законодавства,

скорочення не потрібної кількості актів, їх узгодженість між собою та

ін. При цьому важливо мати на увазі ще одну обставину. Історично

скла лося так, що термін «право» використовується не тільки в юри-

дичному розумінні. Його застосовують при визначенні як право вих,

так і таких

можливостей, які випливають із корпоративних норм, зо-

крема, із статутів політичних партій при визначенні прав і обов’язків

їх членів. Що стосується терміна «законодавство», то він склався в до-

бу Нової історії, коли буржуазні демократичні дер жави (перший вид

держави громадянського типу) почали масово закріплювати в письмо-

вій формі нормативи, що

склалися в ре зультаті багаторазового повто-

рення певного виду відносин. Унаслідок цього термін «законодавство»

набув винятково юри дичного значення. Ним стала позначатися сукуп-

ність норматив но-правових актів, що мають юридичну силу в резуль-

таті їх видання і захисту державою.

Однією із форм взаємодії права і законодавства є їх взаємо вплив

у процесі

формування та розвитку. Законодавство може істотно впли-

вати на розвиток формування права. В одних випад ках цей вплив

зводиться до оформлення права. Відбувається це тоді, коли суспільні

відносини набули очевидної юридичної значущості (це визначається

передусім їх повторюваністю), в інших випадках законодавство може

викликати до життя право, окремі його підрозділи. Наприклад, закони

про підприємництво, про власність в Україні сприяли формуванню

галузей підприєм ницького права, істотно вплинули на розвиток ци-

вільного права. Важливим напрямком впливу законодавства на розви-

ток права є формування правових режимів кожної галузі права. Тут без

участі держави право, по суті, не змогло б набути тих якостей, що

перетворили б його

на одну із загальнолюдських цінностей. Зворотній

бік їх взаємодії — це вплив права на формування і розвиток законо-

давства, завдяки чому воно набуває певних якостей з погляду як його

змісту, так і форми.

Отже, система законодавства і система права є поняттями одно го ряду,

але вони не тотожні. Їх слід розглядати як

відносно самостійні категорії,

ознаки яких містять у собі показники відмінностей між ними:

якщо система права має об’єктивний характер, то система за-1)

конодавства залежить від суб’єктивного чинника — діяльності зако-

нодавця, інших суб’єктів правотворчих повноважень;

право як явище завжди виступає системою норм, а зако-2)

нодавство — системою нормативно-правових

актів;

264

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

ці системи різняться за своїми первинними елементами. Якщо 3)

для системи права первинним елементом є її норма, то для системи

законодавства ним є нормативно-правовий припис. Юридичні норми —

це той будівельний матеріал, з якого склада ються конкретні галузі

права. В законодавстві ці норми втілю ються в окремих статтях норма-

тивного акта або

приписах усередині статей;

система законодавства і система права не збігаються за об сягом. 4)

Система законодавства є ширшою за систему права, оскільки дуже часто

включає те, що не може бути віднесеним до норм пра ва, — різні програм-

ні положення, вказівки на мету і мотиви ви дання тих чи інших актів;

ці системи різняться

за значенням і роллю, які мають для них 5)

предмет і метод правового регулювання. Якщо, наприклад, для га лузі

права характерні однорідність суспільних відносин, що нею регулю-

ються, а також застосування одного головного методу правового регу-

лювання, то для галузі законодавства це необов’язко во. Предмет галу-

зі законодавства становлять, як правило

, різно рідні суспільні відноси-

ни, а саме: відносини в державному управ лінні, відносини в народно-

му господарстві, види господарської діяльності тощо. Різними в цьому

разі є і методи, що застосовують ся для регулювання суспільних від-

носин галузями законодавства;

6) система права і система законодавства різняться за своєю вну-

трішньою (вертикальною) будовою. Так,

відносно системи права по-

няття «вертикальна структура» має умовний характер, для неї харак-

терна логічна побудова за обсягом — норма права, інститут права,

підгалузь права, галузь права. Вертикальна ж структура системи за-

конодавства має ієрархічний характер, оскільки її побудовано відпо-

відно до юридичної сили норма тивно-правових актів, яка передусім

визначається місцем

правотворчого органу в державному механізмі.

§ 5. Структура системи законодавства

Законодавству притаманна своя структура — спосіб зв’язку між

її елементами. Система законодавства має декілька структурних «зрі-

зів» (ас пектів), виокремлення кожного з яких містить у своїй основі

той чи інший критерій. Залежно від цих критеріїв вирізняють функціо-

нальну, горизонтальну, ієрархічну (вертикальну) структури.

Залежно від функціонального призначення нормативно-пра вових

актів можна виокремити

265

Розділ 15. Система права та система законодавства

1) головні нормативно-правові акти, які виконують основну функ-

цію інтегратора (носія) певної сукупності нормативно-пра вових при-

писів. Це базові нормативно-правові акти, представлені своєю первин-

ною редакцією, як, наприклад, основи зако нодавства, кодекси;

допоміжні2) нормативно-правові акти, тобто такі, які вносять

часткові зміни в чинні (головні) нормативно-правові акти. За

своєю

формою це найрізноманітніші акти — від одиничних, які вно сять змі-

ни в одну статтю або припис, до таких, що являють собою викладення

певного акта в новій редакції;

нормативно-правові акти, які виконують оперативну функцію 3)

припи нення юридичної сили окремих нормативних положень або їх

первинних структурних частин — статей, приписів, підпунктів, аб

заців

тощо. Особливістю цього виду актів є те, що вони містять тільки єди-

ний припис про визнання нечинними тих чи інших нор мативних актів,

їх структурних частин.

За обсягом нормативного матеріалу вирізняють такі елементи го-

ризонтальної структури законодавства:

нормативно-правовий припис1) , тобто письмове викладення пра-

вила поведінки, принципу, дефініції та інших

елементів систе ми права.

За своєю формою це граматично, логічно та юридично завершена

частина нормативно-правового акта, виражена в його структурних

текстових підрозділах — статтях, пунктах, підпунк тах, параграфах,

абзацах тощо. Нормативно-правові приписи є головними елементами

змісту нормативно-правового акта як форми права. Структура

нормативно-правових приписів зако номірно зумовлюється в кожному

окремому випадку струк турністю норми права;

нормативно-правовий акт2) — це письмовий акт-документ дер-

жавного органу, який містить сукупність нормативно-право вих при-

писів, спрямованих на регулювання окремої групи суспільних відно-

син. В одних випадках нормативно-правові акти містять норми тільки

певної галузевої належності (так звані цільні акти), в інших — норми

права

різних галузей права (комплексні);

інститут законодавства3) , який являє собою сукупність вза-

ємопов’язаних та взаємодоповнюючих нормативно-правових приписів,

спрямованих на регулювання відповідної уособленої сукупності сус-

пільних відносин. Він може бути галузевим або міжгалузевим;

галузь законодавства4) , яка є взаємопов’язаною системою за-

конодавчих актів.

266

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

Головне призначення і цінність галузей законо давства в тому, що всі

вони виступають як офіційна форма, тобто засобом організації, існуван-

ня і зовнішнього вира зу структури змісту права на рівні його галузей.

У цьому полягають не тільки відносна самостійність і різниця між га-

лузями права та галузями законодавства, а й їх внутрішня

єдність. Тому

в реальній дійсності в суспільстві і державі функціонують не окремі

розрізнені системи, а єдина нормативно-правова регулятив на система.

Галузі законодавства і галузі права співвідносяться таким чи ном:

галузь законодавства за обсягом може повністю збігатися з га- –

луззю права, що має місце в кримінальному праві;

на базі однієї

галузі права можуть існувати декілька галузей за- –

конодавства, як то є в конституційному або цивільному праві;

більшість приписів галузі законодавства є формою однієї із га- –

лузей права, становлячи, проте, лише певну частину цієї галузі (на-

приклад, у законодавстві про охорону здоров’я і народну освіту одні

приписи (їх більше

) належать до адміністративного права, другі — до

трудового, цивільного та інших галузей права);

галузь законодавства може поєднувати в собі норми декількох –

галузей права.

Залежно від юридичної сили нормативно-правових актів, яка ви-

значається місцем правотворчого (правоустановчого) органу в держав-

ному апараті, вирізняють ієрархічну вертикальну структуру вітчизня-

ного законодавства, до якої

входять такі складові:

Конституція1) України. Головне місце в ієрархічній системі за-

конодавства посідають Конституція України і закони, що встановлюють

відправні засади правового регулювання (конституційні закони). Вона

має найвищу юридичну силу і становить першооснову усього зако-

нодавства;

закони та кодекси2) — кодифіковані закони усередині законодав-

ства. Їх головне призначення — забезпечення на основі науково

об-

ґрунтованих принципів комплексного, всебічного та цілісного вирі-

шення тих чи інших завдань економічного і соціального роз витку

суспільства. Кодифіковані закони здебільшого функціону ють як стриж-

неві акти, що надає формальної визначеності нор мам певної галузі

права і є активним центром регулювання суспільних відносин;

нормативні3) укази і розпорядження Президента України — під-

законні

акти, що видаються відповідно до Конституції України;

підзаконні нормативно-правові4) акти центральних органів

виконавчої влади — постанови і розпорядження Кабінету Міністрів

267

Розділ 15. Система права та система законодавства

України, накази і інструкції міністерств, державних комітетів Укра-

їни;

акти5) місцевих органів виконавчої влади — місцевих державних

адміністрацій;

6) акти органів місцевого самоврядування щодо здійснення функ-

цій, які їм делеговані державними органами.

Наведена структура вітчизняного законодавства не є ви черпаною.

Усередині цієї ієрархічної структури залежно від юридичної сили

нормативно-правові акти можна поділити

на два види: закони і підза-

конні нормативно-правові акти.

Функціональна, ієрархічна та горизонтальна структури зако-

нодавства забезпечують внутрішню узгодженість, юридичну єдність

і цілісність законодавства.

§ 6. Чинники формування та розвитку

системи законодавства

Чинники формування та розвитку системи законодав ства — це

обставини, чинники, які визначають її зв’язок з іншими соціальними

явищами, її зміст, форму та ефективність пра вового регулювання.

Вплив кожного з цих чинників на формуван ня і розвиток законодавства

нерівнозначний. Одні з них мають домінуюче значення на час появи

(зародження) закону, інші більше

пов’язані з процесом його реалізації

(чинники зворотного зв’язку). Істотним є і те, що вплив кожного чинни-

ка залежить і від природи самого законодавчого акта, галузі та інститу-

ту законо давства, від того місця, яке вони посідають. Так, на конститу-

ційне і адміністративне законодавство сильніше вплива ють політичні

чинники, на

цивільне — економічні, на трудове — соціальні.

Для того щоб з’ясувати міру впливу різних чинників на фор мування

і розвиток законодавства, доцільно їх кла сифікувати. Окрему групу

становлять чинники, які визначають процес формування та роз витку

системи законодавства в цілому на значному проміжку розвитку сус-

пільства і держави. Це такі чинники:

співвідношення політичних

сил на час виникнення форми дер-1)

жави (її конституювання). Зокрема, заснування інституту президента

зумовлює виникнення такого елемента системи за конодавства, як пре-

зидентські укази; затвердження федеративного устрою об’єктивно

268

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

веде до виникнення загально-федеративного законодавства і законо-

давства суб’єктів федерації (рес публік, штатів, провінцій та ін.);

стан розвитку економічних, політичних, соціальних та інших 2)

відносин, який може викликати до життя як окремі зако нодавчі акти,

так і цілі галузі законодавства, постійно штовхає за конодавця до змін,

доповнень або скасування чинних норматив

но-правових актів;

становище держави на міжнародній арені (зовнішній чинник). 3)

Політика замкнутості держави веде до самобутності, відри ву законо-

давства від інших національних систем права. Політика ж відкритості,

орієнтованість держави на інтеграцію у світові економічні, політичні

та інші процеси є передумовою необхід ності додержуватися

міжнародно-правових стандартів правового регулювання, особливо

сфері прав і свобод людини.

Нині міжнародне право та іноземне законодавство справляють зна-

чний вплив на формування розвитку права та законодавства в Україні,

а конституційне визнання пріоритету норм міжнарод ного права по-

силює цю детермінацію. Однак, орієнтуючись на них, не слід бездум-

но копіювати зарубіжні концепції, прямо за позичувати нормативні

тексти, беззаперечно

приймати «правові послуги» зарубіжних експер-

тів, оскільки це призводить до появи штучних правових конструкцій,

які не мають реальних коренів в українській дійсності і, як наслідок,

не спрацьовують на практиці.

Залежно від характеру впливу на процес формування та розви ток

системи законодавства чинники можна поділити на три групи.

Перша група — це чинники

, які визначають предмет законо давчого

регулювання. Їх особливістю є те, що вони здебільшого знаходяться

поза межами системи законодавства, що, однак, не зменшує їх значення.

Саме вони містять первинні імпульси, які йдуть від суспільства і держа-

ви. Так, проведення ре форм в економічній сфері в Україні зумовило

прийняття вели кого блоку законів, спрямованих

на встановлення ново-

го право вого режиму власності, статусу господарюючих суб’єктів

(підпри ємств, бірж, банків тощо), фінансових і податкових відносин.

Друга група чинників виражає позиції учасників законодавчої ді-

яльності. Вони відбивають її суб’єктивну сторону, оскільки є діяль-

ністю суб’єктів законодавчої ініціативи, лобізму, дією політичних

партій, фракцій, участю консультантів

, експертів тощо. Головне, що

визначає позицію цих суб’єктів, є їх інтерес, якому вони намагаються

або надати законодавчої форми, або ж, навпаки, пе решкодити законо-

творчості.

269

Розділ 15. Система права та система законодавства

Третю групу становлять чинники суто юридичного характеру.

В них виявляються притаманні системі законодавства прин ципи по-

будови і функціонування, внутрішньосистемні зв’язки і за лежності

(наприклад, залежність законів від конституції, а підзаконних

нормативно-правових актів — від законів тощо). Визна чальним тут

є взаємозв’язок системи права і системи законодав ства. Чим повніше

сприйматиметься законодавством зміст права, тим ефективнішим

буде правове регулювання. Велику роль тут віді грають чинники, які

визначають характер процесуальних дій. Одні з них проявляються на

стадії зародження, підготовки і ухвалення законів (вибір засобів

правового регулювання, правово го забезпечення, тиск суспільної

думки, дії різних політичних сил тощо), інші — на стадії реалізації

закону (розуміння

законів і підзаконних актів населенням, їх під-

тримка або відчуження, опір опозиції, виконання або невиконання

посадовими особами, органами держави, громадянами). Останні

чинники вико нують функції зворотного впливу на діяльність законо-

давця, спо нукають його до вдосконалення, зміни, систематизації

чинного законодавства.

Важливу роль тут відіграє розвиток юридичної науки, яка повин на

охоплювати своїм

дослідницьким полем природу кожного із чинників,

що впливає на формування та розвиток права і законо давства, сприяти

опрацюванню механізмів їх впливу на законо давчий процес.

Якщо взяти за основу (критерій) таку властивість законодавст ва,

як його стабільність, то чинником, що сприятливо діє на нього, можна

назвати загальну обстановку в країні, яка є

не чим іншим, як рівноді-

ючою багатьох, більш конкретних чинників, таких як: стійкість і ви-

сокий авторитет влади; поступовий розвиток еко номіки і соціальної

сфери; збалансованість системи законодавст ва і відсутність супереч-

ностей між її галузями та інститутами; послідовна і цілеспрямована

дія закону як способу вирішення політичних, економічних, соціальних

та інших

завдань; високий престиж права; реальне визнання верхо-

венства права і закону; неухильне додержання правових приписів

і норм тощо.

Законодавець своїми діями має сприяти збільшенню «по зитивного»

заряду чинників, оскільки його зменшення значно погіршує потенціал

законодавства і обмежує рамки його дії, спричиняє появу суперечли-

вого, невпорядкованого нормативно-правового матеріалу, що призво-

дить

до неефективності правово го регулювання.

270

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

§ 7. Співвідношення норм міжнародного

і національного права

Вивчаючи систему внутрішньодержавного права, ми неодмінно

стикаємося з проблемою його співвідношення з міжнародним правом,

тобто з нормами та принципами, що регулюють відносини між держа-

вами і міжнародними організаціями, а також у деяких випадках від-

носини цих суб’єктів з іншими особами.

Існують три основні концепції співвідношення міжнародного і вну-

трішньодержавного права

: два різновиди моністичної — примату

міжнародного права і примату внутрішньодержавного права — і ду-

алістична.

Сутність моністичної концепції полягає у визнанні існування єди-

ної системи права, складовими якої є як міжнародне, так і національне

право. При цьому пріоритет має або міжнародне, або національне

право. Дуалістична теорія, навпаки, визнає самостійний характер двох

систем

права. Найбільш послідовні дуалісти вважають, що міжнарод-

не і внутрішньодержавне право існують абсолютно відокремлено одне

від одного, що вони розвиваються за власними законами і між цими

системами немає ніякої взаємодії. Помірні ж дуалісти, визнаючи само-

стійне існування двох систем права, припускають їх більшу або меншу

взаємодію.

Зараз у вітчизняній і

зарубіжній літературі домінуючим стає помір-

но дуалістичний підхід. Більшість авторів стверджують, що в умовах

сучасного історичного процесу в співвідношенні внутрішньодержавно-

го і міжнародного права визначився примат останнього. Такий висновок

можна зробити, аналізуючи законодавчу практику багатьох країн.

Розглянемо, як цей принцип реалізується в нашій державі. Зазна-

чений підхід добре узгоджується з положеннями

ч. 3 ст. Х Декларації

про державний суверенітет України, де встановлено, що Україна «ви-

знає... пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед

нормами внутрішньодержавного права».

Співвідношення норм міжнародного права з національним правом

залежить від того, в якому джерелі закріплено ту чи іншу норму між-

народного права — міжнародному договорі, міжнародному звичаї,

загальних принципах

права, обов’язкових нормативних резолюціях

міжнародних організацій. Крім того, допоміжним засобом для визна-

чення міжнародно-правових норм визнаються судові рішення і док-

трина.