Чепінога В.Г. Основи економічної теорії

Подождите немного. Документ загружается.

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

І — інвестиційні витрати приватних підприємців;

У----урядові витрати;

Еч — чистий експорт, тобто різниця між. експортом та імпортом товарів.

Споживчі витрати складають витрати домогосподарств на придбання

споживчих товарів, що використовуються для особистого споживання, тобто

задоволення особистих потреб. Інвестиційні витрати включають витрати приватних

підприємців на капіталовкладення і приріст запасів. Урядові витрати — це витрати з

державного бюджету на придбання товарів і послуг для державних потреб. Що

стосується чистого експорту, то його необхідно враховувати, оскільки частина

кінцевих товарів, створених у національній економіці, реалізується за межами країни, і

внутрішні покупці їх не можуть придбати, але в той же час вони купують ті товари, що

ввозяться в країну, тобто імпортуються. При цьому при перевищенні експорту над

імпортом сума витрат усіх покупців національної економіки збільшується на це

перевищення, а при перевищенні імпорту над експортом ця різниця мінусується.

Уявлення про склад ВВП України, визначений методом витрат, дає табл. 6.

Таблиця 6

Структура ВВП України за витратами

Роки

Складові ВВП (млрд. грн.)

1996 1997 1999 2000

ВВП (усього) 81,5 93,4 130,4 170

Споживчі витрати домогосподарств

(включаючи витрати

Некомерційних організацій, що їх

обслуговують)

47,4 53,9 74,5 96,3

Державні витрати 17,7 22,4 25,9 32,6

Валові внутрішні інвестиції 18,5 20,0 22,8 33,5

Чистий експорт -2,1 -2,9 7,2 7,6

ВВП обчислюється і за методом доходів, або розподілу. Суть його у тому, що

витрати покупців кінцевих товарів та послуг є одночасно доходами їх продавців, тому,

визначивши усі доходи, які одержують суб'єкти національної економіки як

компенсацію затрат на чинники виробництва можна визначити і величину ВВП як суму

усіх доходів. Такими доходами у межах національної економіки є заробітна плата як

оплата такого чинника виробництва, як праця; рента як плата за землю та іншу

нерухомість взяту в оренду; прибуток, виплачений на капітал; Позичковий відсоток як

плата за користування позичковим капіталом. Це чинникові доходи. Однак потрібно

врахувати ще два види доходів: доходи держави у вигляді Непрямих податків та суму

амортизації, яка не є власне доходом, але яку потрібно враховувати як частину

виручки від реалізації товару, що дорівнює зносу основного капіталу. Обчислення ВВП

за цим методом здійснюється за такою формулою:

ВВП = ЗП + Р + ПП + ПВ + НП + А, де

ЗП — заробітна плата найманих працівників з нарахуваннями на соціальне

страхування;

Р — рента як доход від здавання ресурсів в оренду;

ПП — прибуток, одержаний від підприємницької діяльності;

ПВ — позичковий відсоток, що є доходом від наданого у позику капіталу;

НП — непрямі податки, що входять у ціну товарів та послуг, вносяться в бюджет

підприємцями, але в кінцевому Підсумку оплачуються споживачами товарів та послуг;

А — амортизаційні відрахування на спожитий основний капітал.

Слід зазначити, що вирахування ВВП за цим методом не зводиться до простого

складання усіх доходів. При цьому враховуються лише доходи, пов'язані з поточним

виробництвом товарів та послуг, тобто доходи власників Чинників виробництва. Ті ж

доходи, які не виступають як платежі за поточну виробничу діяльність, не

враховуються. До них належать трансфертні доходи, джерелом яких є трансфертні

платежі, що, у свою чергу, є виплатами індивідам державними органами без обміну на

товари та послуги. Прикладом таких платежів є стипендії студентам, пенсії, допомога

по соціальному страхуванню.

Структуру ВВП України, визначеного за методом доходів, наведено у табл. 7.

Таблиця 7

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

Структура ВВП України за категоріями доходу (%)

Роки

Складові ВВП (млрд.грн .)

1996 1997 1999 2000

ВВП (усього) 81,5 93,4 130,4 170,0

Оплата праці найманих працівників 38,9 45,4 57,8 71,9

Податки за винятком субсидій на

виробництво та імпорт

17,9 18,1 23,0 28,5

Валовий прибуток, змішаний доход 24,7 29,9 49,6 69,6

Отже, обчислювати ВВП можна за різними методами. Але при їх правильному

використанні величина ВВП буде однаковою. Розбіжності, які виникають на практиці,

пов'язані з похибками у статистичних даних, які використовують для обчислення ВВП.

Визначення ВВП здійснюється на підставі ринкових цін товарів та послуг. Але за

сучасних умов ціни постійно змінюються, відбуваються інфляційні процеси, що

супроводжуюся зростанням цін та знеціненням грошей. Це позначається на якості

вимірювання ВВП, спотворюючи його справжню величину, що особливо відчутно при

визначенні динаміки ВВП. Щоб нейтралізувати вплив зміни цін при визначенні ВВП,

розрізняють номінальний та реальний валовий внутрішній продукт. Номінальний ВВП

обчислюється у поточних цінах періоду, за яким він визначається, а реальний ВВП — у

незмінних або порівняльних цінах (у цінах базового періоду). Визначення ВВП у

незмінних цінах дає змогу уникнути викривлення, створюваного зміною цін, і

визначення динаміки фізичного обсягу товарів та послуг, що становлять ВВП. Саме

реальний ВВП дає справжню картину його динаміки, оскільки усувається вплив

цінового чинника.

Залежність між номінальним та реальним ВВП виявляється через так званий

дефлятор, який є відношенням між; першим та другим і визначається за такою

формулою:

номінальний ВВП

Дефлятор = --------------------------------

реальний ВВП

Він є загальним індексом цін, що визначається з урахуванням усіх товарів та

послуг, що створюються в національній економіці, й використовується, щоб відрізнити

зміни ВВП у результаті руху цін і зміни фізичного обсягу виробництва.

4. Система національних рахунків

Валовий внутрішній продукт є показником, що одночасно враховує сукупний

доход усіх суб'єктів національної економіки і загальний обсяг витрат на виробництво

усіх товарів і послуг. Це дає можливість ведення всеохоплюючого обліку результатів

економічної діяльності у межах усієї країни. Здійснюється такий облік через систему

національних рахунків. Вона є всеохоплюючою системою обліку, статистичних

розрахунків і балансової моделі процесів виробництва і перерозподілу національного

продукту країни. Ця система дає можливість створити цілісну картину руху

національного продукту у формі доходів, характеризувати міжгалузеві зв'язки,

фінансові та перерозподільні потоки. Система національних рахунків Описує

конкретний механізм функціонування національної економіки на усіх її рівнях,

виходячи з тих реальних економічних зв'язків, що склалися в ній, та фактичної

організації виробництва і розподілу продукту.

Система національних рахунків є статистичною моделлю ринкової економіки,

сукупністю міжнародних стандартів і сучасних параметрів економічного розвитку

країни. Вона охоплює усі види діяльності суб'єктів національної економіки, пов'язаної з

виробництвом матеріальних благ і послуг, їх розподілом, перерозподілом і

споживанням, розкриває економічні зв'язки між виробництвом, доходами і витратами.

Головним призначенням системи національних рахунків є отримання всеохоплюючої

різноманітної інформації про стан і тенденції функціонування національної економіки.

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

Це об'єктивна оцінка економічного минулого країни, на підставі якої можна

обґрунтувати заходи впливу на національну економіку з метою досягнення певних

загальноекономічних цілей. Система національних рахунків, зазначають автори

популярного американського підручника «Економікс» професори К. Р. Макконнелл і С.

Л. Брю, дозволяє тримати руку на економічному пульсі країни, вимірювати обсяг

виробництва в конкретний момент часу, передбачати функціонування економіки в

довгостроковій перспективі і виступає основою формування державної політики, яка

без таких розрахунків ґрунтувалась би на інтуїції.

Система національних рахунків почала формуватися з кінця 40-х років XX ст.

Велика увага цьому процесу надавалася Статистичною комісією ООН. Під її егідою

система удосконалювалась, і зараз застосовується у понад 150 країнах. Із середини

90-х років минулого століття вона використовується і в Україні.

Основу системи національних рахунків складають зведені рахунки, що є

балансовими побудовами за принципом: доходи — видатки, ресурси — їх

використання. Система включає такі національні рахунки: виробництва, споживчих

витрат, доходів і їх використання, нагромадження (капіталоутворення), фінансування

капітальних затрат. Усі вони в кінцевому підсумку об'єднуються у зведену економічну

таблицю, на основі якої складається міжгалузевий баланс у вигляді таблиці «затрати

— випуск». Усі показники системи національних рахунків кореспондуються між собою

у вигляді рівностей.

Розглянемо основні макроекономічні показники виміру національного продукту.

Вихідним є показник волового внутрішнього продукту, який, як уже з'ясували,

визначає сукупну ринкову вартість усіх товарів та послуг, створених резидентами та

нерезидентами на території країни протягом певного періоду часу, за винятком

вартості проміжного споживання.

Другим макроекономічним показником є валовий, національний продукт (ВНП).

Його визначення пов'язане з власністю на чинники виробництва, з допомогою яких

створюється суспільний продукт. ВВП створюється як резидентами, чинники яких є

власністю громадян даної країни, так і нерезидентами. В той же час частина

національних чинників виробництва, що є власністю громадян даної країни,

використовується для виробництва товарів та послуг за межами даної країни. Тому

ВНП визначають як товари та послуги, створені лише національними чинниками

виробництва як усередині даної країни, так і за її межами. ВНП визначають,

зменшуючи ВВП на величину товарів та послуг, створених нерезидентами, і одночасно

збільшуючи його на величину доходів, створених національними чинниками

виробництва, що є власністю даної країни, за межами даної країни. Тобто ВНП

визначається коригуванням ВВП на різницю між чинниковими доходами, одержаними

від закордонного виробництва даної країни, і одержаними нерезидентами в даній

країні. Тому ВНП можна визначати за формулою:

ВНП = ВВП + ДЗВ, де

ДЗВ — різниця між доходами, одержаними даною країною від її закордонних

інвестицій, і доходами, що отримані у даній країні нерезидентами. Різниця між ВВП і

ВНП у розвинутих країнах відносно невелика, вона, на думку спеціалістів, коливається

у межах 1 відсотка.

Третім макроекономічним показником є чистий національний продукт (ЧНП).

Потреба в його визначенні випливає з того, що ВВП і ВНП визначають не лише нову,

створену у поточному періоді, вартість, а й частину зносу Основного капіталу

економіки у вигляді амортизації. ЧНП і дає можливість визначити цю нову вартість. Це

досягається шляхом вираховування з ВНП амортизаційних відрахувань. Тобто, ЧНП

визначається за формулою:

ЧНП = ВНП — А.

Цей показник визначає ринкову вартість кінцевих товарів та послуг, що

надходять у споживання після заміни зношеного основного капіталу. Він показує

розмір доходів ВІД власності на землю, працю, капітал та підприємницькі здібності,

якими і був створений ЧНП.

Важливим макроекономічним показником є національний доход (НД). Справа в

тому, що у сукупній ринковій вартості кінцевих товарів та послуг, створених

чинниками виробництва, крім амортизаційних відрахувань є ще одна складова, яку не

можна віднести до чинникових доходів. Це непрямі податки, або податки на бізнес.

Будучи частиною створеної чинниками виробництва нової Вартості, ця складова не

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

надходить жодному їх власнику. Будучи включеною у ціну товарів, вона вноситься

підприємцями у державний бюджет, тобто присвоюється державою. Тому, вилучивши

цю частину з ЧНП, одержуємо ті чинникові доходи, які привласнюють їх власники. Така

частина ЧНП називається національним доходом і визначається за формулою:

НД = ЧНП — НП.

Національний доход показує чисті доходи, отримані на чинники виробництва у

національній економіці. Розрізняють два їх види: трудові, що отримують від

використання праці, та доходи на власність, які отримують від використання власності

на матеріальні чинники виробництва. До перших належать заробітна плата (основна і

додаткова), до других — рентні доходи, відсотки, доходи корпорацій і

некорпоратизованих власників. Отже, національний доход — це зароблений доход, бо

він означає лише ту нову ринкову вартість, на величину якої зростає багатство, а отже

і добробут населення даної країни. Розрізняють створений і використаний

національний доход.

У системі національних рахунків використовуються і такі показники, як

особистий доход (ОД) і використовуваний доход (ВД). Особистий доход — той, що

отримали домогосподарства. Він визначається вираховуванням з національного

доходу нерозподілених прибутків і додаткових платежів у державну систему

соціального страхування і збільшенням одержаної суми на величину трансфертних

платежів. Якщо з особистого доходу вирахувати прибутковий податок, то одержимо

доход, що залишається у розпорядженні домогосподарств і називається

використовуваним доходом. Він іде на споживання та заощадження.

Останнім часом дедалі настійніше у структуру системи національних рахунків

включається показник під назвою чистий економічний добробут. Це пов'язано з тим,

що макроекономічні показники характеризують не тільки обсяг національного

виробництва, а й рівень добробуту. Однак такі показники, як ВВП, ВНП, ЧНП і НД

неповно, а отже, і неточно характеризують рівень економічного добробуту. Вони не

враховують таких елементів добробуту, як дозвілля (вільний час), рівень

забрудненості довкілля, і в той же час включають багато компонентів, що не

впливають на добробут. Усунути ці недоліки і передбачається шляхом визначення

показника чистого економічного добробуту (ЧЕД). Це, на думку його авторів,

скоригована міра національного обсягу виробництва, що враховує тільки споживання

та інвестиції, що безпосередньо впливають на економічний добробут.

Отже, система національних рахунків — це система, що дозволяє визначати

кількісні параметри функціонування національної економіки і служить важливою

умовою обґрунтування економічної політики держави.

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

Лекція 14. Макроекономічний аналіз: сукупний попит і сукупна пропозиція

1. Поняття макроекономічного аналізу;

2. Визначення сукупного попиту і сукупної пропозиції;

3. Споживання і заощадження та їх функції;

4. Інвестиції, їх види та детермінанти;

5. Макроекономічна рівновага і модель мультиплікатора;

Макроекономіка розкриває закономірності функціонування національної

економіки як цілісної системи, її завдання полягає у їх виявленні. А це передбачає

аналіз економічних процесів, взаємозв'язків та взаємозалежностей, що іманентні

національній економіці, встановлення на цій основі засобів, використовуючи які можна

впливати на макроекономічні процеси, спрямовувати їх у вигідне для суспільства

русло. Розглянемо, що являє собою цей аналіз, якими поняттями оперують,

здійснюючи його.

1. Поняття макроекономічного аналізу

Національна економіка складається з великої кількості незалежних суб'єктів:

домогосподарств, підприємств (фірм), які між: собою тісно взаємопов'язані через

ринкові відносини, її функціонування передбачає встановлення певних співвідношень

між окремими складовими частинами, або підтримання певних економічних

пропорцій. При порушенні останніх нормальний хід економічних процесів

порушується, що призводить до таких негативних явищ, як безробіття, інфляція, спад

виробництва і зниження життєвого рівня. Попередження таких порушень, вживання

заходів до їх усунення передбачають з'ясування причин цих явищ. Це і є завданням

макроекономічного аналізу як процесу дослідження і виявлення причин та наслідків

таких процесів, використання їх у економічній політиці держави.

У процесі функціонування національної економіки фірми купують чинники

виробництва у домогосподарств і використовують їх для виробництва товарів та

послуг, продаючи які домогосподарствам, одержують прибуток. Якщо фірми не

зможуть продати усі вироблені товари, вони скорочують їх виробництво і звільняють

працівників. Виникає безробіття, що ще більше знижує купівельну здатність, і постає

проблема: як повернути економіку у русло нормального функціонування.

Щоб зрозуміти взаємозв'язки між безробіттям, інфляцією та спадами

виробництва, з одного боку, і поведінкою суб'єктів національної економіки, з іншого,

потрібно змоделювати національну економіку. Для цього здійснюють так зване

агрегування, тобто зведення окремих ринків у внутрішній національний ринок, різних

цін на окремі товари — у єдиний для усієї економіки рівень цін. Крім цього необхідно

звести в єдине ціле рівноважну кількість окремих товарів та послуг, яке і буде

реальним обсягом національного виробництва. Об'єднання усіх цін на окремі товари

та послуги в єдиний рівень цін, і об'єднання усієї рівноважної кількості товарів та

послуг у реальний обсяг національного виробництва і називається агрегуванням. А

об'єднані ціни (рівень цін) і об'єднані рівноважні кількості товарів та послуг (реальний

обсяг національного виробництва) називаються сукупностями, або агрегатами. Таке

агрегування дозволяє порівнювати неспівставні і взаємонезамінювані товари

(наприклад, масло, виробниче устаткування і озброєння). Саме процес агрегування

створює ситуацію, коли в межах макроекономіки національний продукт набуває

моністичного характеру, виступає у формі одного продукту. Агрегування дозволяє

співставляти попит на велику кількість товарів та послуг, що складають ВВП, як попит

на один товар і аналізувати чинники, що на нього впливають. Те ж стосується сукупної

пропозиції і рівня цін.

Отже, в макроекономічному аналізі доходів та зайнятості здійснюються такі

суттєві припущення: за даної величини капіталу економіка, використовуючи один вид

праці, виробляє єдине благо, яке може бути спожите або інвестоване. Виходячи з

постійної структури національного виробництва, тобто з незмінної структури набору

благ, таке припущення є розумним, бо мета його полягає в аналізі обсягу

виробництва, а не його структури. Ще одним спрощенням є розгляд рівня цін

постійним і рівним одиниці, бо виражені у грошах величини одночасно є реальними.

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

Тому береться до уваги реальний ВВП, бо він при такому припущенні співпадає з

номінальним. Використання агрегативних показників та понять дає можливість

визначити причини, що зумовлюють коливання національної економіки, знайти

відповіді на запитання: чим викликане коливання цін у межах національної економіки,

які чинники впливають на реальний обсяг національного виробництва, під впливом

яких чинників змінюється сукупний попит? Усе це — предмет макроекономічного

аналізу.

Виходячи з наведених припущень, у макроекономічному аналізі

використовується модель макроекономічних коливань, за допомогою якої

визначаються коливання національної економіки. У найзагальнішому вигляді вона

показує взаємозалежність між сукупним попитом, сукупною Пропозицією і загальним

рівнем цін у національній економіці, її основою є дві змінні — реальний обсяг

національного виробництва, що вимірюється реальним ВВП, і загальний рівень цін,

показником якого є індекс цін. Графічне зображення усієї моделі має такий вигляд

(рис. 6):

Потенційний обсяг виробництва

Рис. 6. Сукупний попит, сукупна пропозиція І потенційний обсяг виробництва

На цьому графіку крива СПП показує реальний обсяг національного

виробництва, на який є попит залежно від рівня цін. Як і при попиті на окремий товар,

вона показує, що величина сукупного попиту за інших рівних умов вища при нижчому

рівні цін. Крива СПЯ показує сукупну пропозицію як реальний обсяг національного

виробництва, що залежить від рівня цін. Крива ПОВ характеризує потенційний обсяг

виробництва, який залежить не від рівня цін, а від обсягу чинників виробництва і межі

виробничих можливостей.

Розглянемо сукупний попит і сукупну пропозицію та чинники, що їх визначають.

2. Визначення сукупного попиту і сукупної пропозиції

Сукупний попит — це сукупна величина обсягу продукції, яку готові купити усі

суб'єкти національної економіки за даного рівня цін та за інших однакових умов. Він

визначається величиною грошових видатків, які передбачають витратити на

придбання товарів та послуг домогосподарства, приватні підприємці, урядові

установи, та витрат на чистий експорт. Сукупний попит містить чотири компоненти:

споживчі витрати, інвестиції, урядові витрати та чистий експорт.

Споживчі витрати є тими грошовими видатками, які домогосподарства

передбачають використати на придбання споживчих товарів та послуг, їх загальна

Сукупний

попит

(СПп)

Потенційний обсяг

виробництва (ПОВ)

Сукупна пропозиція

(СПя)

Реальний обсяг національного виробництва

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

величина, в першу чергу, залежить від використовуваного доходу, оскільки

переважна частина останнього і використовується на ці цілі. На обсяг споживчих

витрат впливає розподіл одержуваних домогосподарствами доходів на частину, що

споживається, і ту, що заощаджується. Розмір споживчих витрат безпосередньо

пов'язаний і з рівнем цін.

Другим компонентом сукупного попиту є інвестиції. Це ті витрати, які приватні

підприємці (юридичні і фізичні особи) передбачають використовувати для придбання

споруд, будівель, устаткування та нагромадження запасів. Розмір цих витрат

залежить від обсягу виробництва, витрат на капітал, які зумовлюються рівнем

податків і відсоткових ставок, очікувань на майбутнє. Ця складова сукупного попиту

найчутливіша до заходів монетарної політики.

Третій компонент сукупного попиту — урядові витрати. До них належать

витрати, передбачені державними установами на придбання товарів та послуг для

задоволення державних потреб, їх розмір залежить від величини видатків на цілі,

визначені державним бюджетом згідно з прийнятими урядовими рішеннями.

Останнім компонентом сукупного попиту є чистий експорт, що становить

різницю між вартістю експорту та імпорту товарів і послуг. Найважливішими

чинниками, що його визначають, є обсяги виробництва і внутрішні доходи країн, що

здійснюють торгівлю, обмінні курси національних валют та співвідношення внутрішніх

і зовнішніх Цін на обмінювані товари та послуги.

Сукупний попит залежить від цінових та нецінових чинників. Ціновим чинником

є рівень цін. Залежність між сукупним попитом і рівнем цін обернено пропорційна. До

нецінових чинників сукупного попиту належать доходи населення, його наміри щодо

майбутнього придбання товарів та послуг, рівень податків і відсоткової ставки тощо.

Саме вони визначають зміни усіх чотирьох компонентів сукупного попиту. Так, зміни у

споживчих витратах викликаються загальною величиною доходів населення,

очікуванням їх зміни, заборгованістю споживачів, зміною податкового тиску. Зміни в

інвестиційних витратах пов'язані з рівнем прибутків та відсоткових ставок,

очікуваними доходами від інвестицій, рівнем використання потужностей. Зміни в

урядових видатках визначаються політикою уряду, його політичним курсом. А зміни у

чистому експорті є результатом змін валютних курсів: падіння курсу національної

валюти збільшує чистий експорт, бо останній стає вигідним, тоді як зростання

валютного курсу робить вигідним імпорт, а отже негативно позначається на чистому

експорті.

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

Сукупний попит можна зобразити і графічно (рис.7).

Рис. 7. Крива сукупного попиту

На цьому графіку крива СПП показує величину реальних видатків (за постійних

цін) для кожного рівня цін за інших незмінних умов. Так, якщо рівень цін буде РЦІ, то

обсяг реального ВВП, який купується, буде дорівнювати ВВПІ, При зниженні рівня цін

до РЦз сукупний попит збільшиться до обсягу ВВП2- Як бачимо, крива сукупного

попиту має спадний характер, тобто, що нижчий рівень цін, то більший обсяг

реального ВВП, який буде куплено. Такий нахил кривої сукупного попиту зумовлений

трьома чинниками.

По-перше, ефектом відсоткової ставки. Якщо рівень цін зростає, то

збільшується і відсоткова ставка. Це, в першу чергу, призводить до зменшення такої

складової сукупного попиту, як інвестиції. Негативне зростання відсоткової ставки

позначається і на споживчих витратах, бо значну частину товарів та послуг

домогосподарства купують у кредит. Тому і обсяг реального ВВП, який буде куплено,

зменшиться.

По-друге, ефектом багатства. При вищому рівні цін купівельна здатність

нагромаджених фінансових активів, таких як строкові рахунки та облігації, що

знаходяться у населення, зменшиться. Багатство населення зменшується, бо за

рахунок накопичених фінансових активів люди купують менше товарів. Тому і витрати

населення на придбання товарів та послуг скоротяться, що зменшить реальний обсяг

валового національного виробництва.

По-третє, ефектом імпортних заміщень. Якщо рівень цін на вітчизняні товари

зростає, то населення буде більше купувати імпортних товарів, а іноземці — менше

вітчизняних. Зростання цін призведе до зменшення експорту і збільшення імпорту,

тобто до зменшення чистого експорту, а отже, і величини сукупного попиту.

Рівень

цін

ВВП1 ВВП2 Реальний ВВП

СПп

СП

п1

СПП2

РЦ1

РЦ2

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

На криву сукупного попиту впливають нецінові детермінанти, що спричиняють

її зсув вправо або вліво. Якщо, наприклад, збільшуються грошові доходи

домогосподарств, то збільшуються їх витрати на придбання товарів та послуг. Тому

при незмінному рівні цін товарів та послуг буде купуватися більше, а це означає, що

сукупний попит зросте і його крива переміститься вправо в положення СПд1. А коли

збільшаться податкові ставки, то зменшаться як споживчі, так і інвестиційні витрати,

що зменшить і сукупний попит, крива якого пересунеться вліво, у положення СПП2

(див. рис. 7).

Розглянемо сукупну пропозицію. Це загальна кількість товарів та послуг, які

фірми готові виробляти і продавати протягом року за кожного рівня цін. Тобто,

сукупна пропозиція визначається обсягом товарів та послуг, який підприємці країни

пропонують на ринку. Характерним є їх прагнення досягати максимально можливого

обсягу таких благ, або потенційного чи природного обсягу виробництва. Саме такий

обсяг виробництва є одним з найважливіших чинників сукупної пропозиції.

Економіка в кожен момент має певний обсяг чинників виробництва у вигляді

праці, капіталу та придатної для використання землі, їх поєднання за наявного рівня

технологічної оснащеності виробництва дає змогу виробляти максимальний обсяг

товарів і послуг. Потенційний обсяг виробництва і є тим обсягом створюваних товарів

та послуг, який можливий за умови повного використання усіх чинників виробництва і

технологічних можливостей економіки. Тобто, цей обсяг пов'язаний із межею

виробничих можливостей економіки, що характеризують можливий вибір суспільства.

Якщо економіка намагається виробити товарів і послуг понад потенційний

обсяг виробництва, то реальний обсяг виробництва не збільшується, але підвищується

рівень цін, бо ресурси будуть використовуватися інтенсивніше. Інша ситуація тоді,

коли реальний обсяг виробництва менше потенційно можливого. Це буде означати,

що частина чинників виробництва не використана для створення благ, що призводить

до безробіття (неповної зайнятості) і недовикористання виробничих потужностей.

Отже, потенційний обсяг виробництва — це такий реальний ВВП, який

економіка виробляє, якщо в ній є повна зайнятість, або норма безробіття не

перевищує так званого його природного рівня. Ці явища детально розглядатимуться в

наступних розділах посібника. Такий обсяг виробництва і є одним з чинників, що

визначають сукупну пропозицію.

Другим чинником сукупної пропозиції є рівень заробітної плати і цін. Заробітна

плата є важливим елементом витрат виробництва, її зменшення спричинює

зменшення витрат і, зрештою, позначається на збільшенні сукупної пропозиції. Такий

самий вплив здійснює і зміна цін інших чинників виробництва.

Обсяг сукупної пропозиції безпосередньо пов'язаний із цінами на товари та

послуги. Високі ціни створюють сприятливі умови для зростання виробництва товарів

та послуг, а отже, і збільшення сукупної пропозиції. Низькі ціни призводять до

скорочення реального обсягу виробництва. Тому між сукупною пропозицією і рівнем

цін існує прямопропорційна залежність. Це означає, що за інших рівних умов обсяг

сукупної пропозиції тим більший, чим виший рівень цін, і навпаки.

Отже, на сукупну пропозицію впливають дві групи чинників: цінові і нецінові.

Першу групу складають ціни на товари та послуги, що становлять ВВП. До нецінових.

чинників сукупної пропозиції належать зміни цін на ресурси, з яких виготовлені

товари та послуги, зміни у рівні ефективності виробництва (їх підвищення означає

зменшення витрат ресурсів на одиницю продукції, а отже супроводжується

збільшенням реального обсягу виробництва) та зміни правових норм (до останніх, у

першу чергу, належить рівень податків та субсидій).

Сукупна пропозиція зображується графічно. Щодо суті та форми графічного

зображення сукупної пропозиції серед різних течій економічної теорії немає єдиного

підходу. Представники класичної школи вважають, що крива сукупної пропозиції є

вертикальною, тобто обсяг реального ВВП від зміни цін рівня не залежить, оскільки

ціни і заробітна плата гнучкі і зміна рівня цін на обсязі ВВП не позначається.

Прихильники кейнсіанства твердять, що крива сукупної пропозиції має

горизонтальний характер, бо зміни у сукупному попиті спричинюють зростання обсягу

національного виробництва за незмінного рівня цін.

Сучасні погляди на характер кривої сукупної пропозиції базується на об'єднанні

названих двох підходів. Розрізняють сукупну пропозицію у короткостроковому та

довгостроковому періодах. У короткостроковому періоді крива сукупної пропозиції має

такий вигляд (рис. 8).

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

Рис. 8. Крива сукупної пропозиції у короткостроковому періоді.

У короткостроковому періоді зміна рівня цін викликає аміну реального обсягу

виробництва. Якщо рівень цін Зростає з РЦІ до РЦа, то обсяг реального ВВП

збільшується 1 ВВПІ до ВВП2- Це збільшення зумовлене тим, що при підвищенні

попиту фірми збільшують обсяг виробництва і одночасно підвищують ціни. Причиною

є негнучкість витрат виробництва, зокрема, заробітної плати у короткостроковому

періоді. Заробітна плата, як правило, встановлюється на контрактній основі і після

підписання тарифної угоди не збільшується щонайменше протягом року. Оскільки

вона становить значну частину витрат виробництва, то останні в цей період

залишаються відносно сталими. За таких умов підвищення рівня цін стимулює фірми

до збільшення обсягів виробництва, що спричинює зростання обсягів сукупної

пропозиції. На рис. 8 видно, що підвищення рівня цін з РЦІ до РЦ2 призвело до

збільшення обсягу ВВП з ВВПІ до ВВП2, що на графіку виражено у піднесенні кривої

сукупної пропозиції вгору і вправо. Отже, у короткостроковому періоді між рівнем цін і

сукупною пропозицією встановлюється пряма залежність: зміна рівня цін зумовлює

однонаправлену зміну сукупної пропозиції.

Інша ситуація у довгостроковому періоді: витрати виробництва втрачають

стабільність, стають гнучкими, бо заробітна плата, реагуючи на зростання цін, також

буде підвищуватися. За таких умов підвищення цін не викличе збільшення прибутків

фірм, бо буде нейтралізоване зростанням витрат виробництва, в першу чергу

заробітної плати. Тому підвищення попиту і відповідне зростання рівня цін не

спричинить зростання обсягів виробництва. Тому крива сукупної пропозиції у

Рівень

цін

(РЦ)

РЦ2

РЦ1

Потенційний

обсяг

виробництва

(ПОВ)

Сукупна

пропозиція (СПп)

ВВП1 ВВП2