Бусенко О.Т. (ред.). Технологія виробництва продукції тваринництва

Подождите немного. Документ загружается.

tvarynnyctvo (1611x2403x24b tiff)

УДК 637(075.8)

ББК 45/46я73

Т38

Р е ц е н з е н т и: доктор сільськогосподарських наук, професор

І. С. Трончук (Полтавський державний сільськогосподарський інститут);

доктор сільськогосподарських наук, професор Й. З. Сирацький (Інститут

розведення і генетики УААН)

Бусенко О. Т. та ін.

Технологія виробництва продукції тваринництва: Під-

ручник / О. Т. Бусенко, В. Д. Столюк, М. В. Штомпель та ін.;

За ред. О. Т. Бусенка. — К.: Аграрна освіта, 2001. — 432 с.: іл.

ISBN 966-7906-01-9

Викладено питання розведення та живлення основних видів сіль-

ськогосподарських тварин, оцінки поживності кормів, класифікації кор-

мів та їх характеристики, технології заготівлі й раціонального їх викори-

стання. Описано технології виробництва продукції скотарства, свинар-

ства, вівчарства, козівництва, птахівництва, її первинної обробки та ви-

користання коней в народному господарстві.

Для студентів вищих аграрних закладів освіти всіх сільськогосподар-

ських спеціальностей ІІІ – IV рівнів акредитації, крім спеціальності «Зоо-

інженерія».

ББК 45/46я73

ISBN 966-7906-01-9  О. Т. Бусенко, В. Д. Столюк,

М. В. Штомпель, М. Т. Ноздрін,

О. Й. Могильний, В. Д. Уманець, 2001

Гриф надано Міністерством аграрної

політики України (лист № 18-2-1/182

від 16.08.2001 р. )

Т38

Вступ

Одним із основних завдань тваринницьких галузей є забезпечен-

ня населення продуктами харчування, а промисловості сировиною.

Економіка країни й добробут населення значною мірою залежать від

розвитку тваринництва. У цій галузі досягнуто певних успіхів у селек-

ційній роботі. Створено нові вітчизняні породи великої рогатої худоби

(червоно-ряба і чорно-ряба молочні, українська та волинська м’ясні),

свиней (українська й полтавська м’ясні), внутрішньопородні типи

м’ясо-вовнових і тонкорунних овець, українська верхова порода ко-

ней, гібриди птиці, які мають високу продуктивність.

Система годівлі розроблена з урахуванням вмісту в кормах об-

мінної енергії, білка, вітамінів та мінеральних речовин. Норми го-

дівлі деталізовані за 26 показниками залежно від продуктивності,

фізіологічного стану й віку тварин.

У проведенні розрахунків по складанню раціонів і в підборі інгре-

дієнтів кормів використовується комп’ютерна техніка. Ведуться ро-

боти щодо створення автоматизованих систем управління технологіч-

ними процесами.

Значного поширення набули штучне осіменіння сільськогоспо-

дарських тварин, а також трансплантація ембріонів високопродук-

тивних тварин. Однак ці досягнення ще не забезпечують дедалі

зростаючі потреби населення в продуктах харчування.

Технологія виробництва продукції тваринництва розглядається

як комплекс виробничих процесів і операцій, спрямованих на одер-

жання великої кількості й високої якості продукції. Крім традицій-

ної технології, у практиці ведення галузі тваринництва застосову-

ється і промислова, що сприяє поліпшенню умов праці тваринників,

наближуючи їх до умов праці робітників промисловості.

Для виконання завдань, поставлених перед тваринництвом, і

роботи в сучасних умовах потрібні висококваліфіковані кадри із

зоотехнічних, агрономічних і економічних спеціальностей, які б до-

сконало знали технологію виробництва продукції тваринництва,

вміло застосовували її у практиці й одержували б достатню кіль-

кість продукції з мінімальними витратами кормів та затратами

праці.

У підручнику висвітлено стан і тенденції розвитку галузей ско-

тарства, свинарства, вівчарства, козівництва, птахівництва, коняр-

ства, біологічні й господарські особливості сільськогосподарських

тварин, їхню продуктивність, наведено характеристики основних

порід та їх використання, описано основи племінної роботи окремих

галузей, відтворення стада, вирощування молодняку, годівлі та

утримання тварин. Значну увагу приділено інтенсифікації вироб-

ництва молока, м’яса, яєць і вовни на промисловій основі.

Підручник підготовлено відповідно до програми «Технологія ви-

робництва продукції тваринництва» для вищих аграрних закладів

освіти всіх сільськогосподарських спеціальностей (крім спеціальнос-

ті «Зооінженерія») з метою дати студентам теоретичні й практичні

знання щодо технології виробництва молока, яловичини, свинини,

продукції вівчарства, козівництва, яєць і м’яса сільськогосподарсь-

кої птиці та використання коней.

Розділи підручника написали: «Вступ», «Технологія виробництва

молока», «Технологія виробництва яловичини», «Використання ко-

ней в народному господарстві» — доктор біологічних наук О. Т. Бу-

сенко; «Основи живлення тварин і оцінка поживності кормів», «Кор-

ми та їх характеристика» — кандидат сільськогосподарських наук

В. Д. Столюк; «Основи розведення сільськогосподарських тварин» —

кандидат сільськогосподарських наук О. Й. Могильний; «Технологія

виробництва свинини» — доктор сільськогосподарських наук

М. Т. Ноздрін і доктор біологічних наук О. Т. Бусенко; «Технологія

виробництва продукції вівчарства», «Технологія виробництва про-

дукції козівництва» — доктор сільськогосподарських наук

М. В. Штомпель; «Технологія виробництва яєць і м’яса сільськогос-

подарської птиці» — кандидат біологічних наук В. Д. Уманець і док-

тор біологічних наук О. Т. Бусенко.

Основи розведення

сільськогосподарських

тварин

Наука про розведення сільськогосподарських тварин розробляє

теорію і практику племінної справи, вивчає питання поліпшення

якостей тварин, методи їх розмноження і складається з таких основ-

них розділів: походження та одомашнення сільськогосподарських

тварин, спадковість і мінливість, конституція та екстер’єр, ріст і

розвиток, вчення про породу, відбір та підбір, методи розведення й

організація племінної роботи.

1.1. Походження та одомашнення

сільськогосподарських тварин

Сільськогосподарські тварини походять від диких предків і одо-

машнювалися протягом багатовікової діяльності людини для забез-

печення її потреб. До сільськогосподарських тварин належать: ве-

лика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, осли, верблюди, буйво-

ли, яки, зебу, кролі, кури, індики, качки, гуси, цесарки та ін.

Приручення й одомашнення диких тварин — це складний і три-

валий процес, який відбувався протягом переходу діяльності лю-

дини від полювання до осілого способу життя. Одомашнення (до-

местикацію) диких тварин зумовлювали й інші причини: висна-

ження мисливських угідь, об’єднання общин і племен, концентра-

ція великої кількості людей та зростання потреби в продуктах хар-

чування.

Вважається, що одомашнення тварин відбувалося у кількох міс-

цях земної кулі, які збігаються з джерелами розвитку давньої куль-

тури людини. Це Південна і Центральна Азія, північно-східна час-

тина Африки, південна частина Європи та Америки.

Диким предком великої рогатої худоби був тур — велика твари-

на, з важкою головою, довгими розвиненими рогами, високими, міц-

ними кінцівками, чорної, чорно-бурої й червоної мастей. Тур від-

значався великою силою, швидкістю, злим норовом, досягав живої

маси 800 – 1200 кг і висоти в холці до 2 м.

Вівці приручені та одомашнені в далекому минулому. Їхніми

предками вважаються барани, які й нині зустрічаються у дикому

стані [муфлони, аргалі (архари), аркари].

Родоначальниками домашніх свиней були європейський та азі-

атський дикі кабани кількох видів.

Єдиної думки щодо походження свійських коней поки немає, але

більшість учених вважають, що походять вони від диких коней

трьох типів: лісових, плоскогірних і степових.

Інші сільськогосподарські тварини (кози, осли, верблюди, олені,

кролі, птиця) також походять від диких предків, які в процесі приру-

чення й одомашнення теж зазнали суттєвих доместикаційних змін.

Зміни тварин при одомашненні. Послаблення дії природного

відбору, зміна умов існування, різке посилення штучного відбору та

інші фактори суттєво вплинули на розвиток фізіологічних і морфо-

логічних ознак, пов’язаних із продуктивністю свійських тварин, яка

стала значно вищою, ніж у диких предків.

Якщо дика худоба забезпечувала молоком (400 – 600 кг на рік)

тільки своє теля, то від сучасних корів за лактацію надоюють 5000 –

6000 кг молока, а рекордистки здатні давати 25 000 кг молока і біль-

ше. Дика свиня народжує за рік у середньому 4 – 6 поросят, домашня

за два опороси — 20 – 25 поросят. Настриг вовни від диких овець ста-

новить 1 – 2 кг, від свійських — 20 – 30 кг. Несучість курей підвищи-

лась у 10 – 15 разів (від 10 – 15 до 340 – 360 яєць на рік). Більшість

свійських тварин втратили сезонність розмноження, стали плодючі-

шими і скороспілішими, але вибагливішими до умов годівлі та утри-

мання, що свідчить про значну пластичність їхнього організму.

Умови зовнішнього середовища на розвиток якісних (морфологіч-

них) і кількісних (надій, м’ясність, настриг вовни, несучість та ін.)

ознак впливають по-різному. Якісні ознаки мало змінюються залеж-

но від умов зовнішнього середовища, на них впливає переважно

спадковість. Кількісні ж більше змінюються під впливом умов зов-

нішнього середовища. Під спадковістю розуміють властивість бать-

ків передавати свої ознаки та особливості розвитку наступним поко-

лінням. Мінливість — це властивість, протилежна спадковості, тоб-

то поява і розвиток неподібних ознак між батьками й дітьми або

між особинами в межах популяції, породи, виду. Згадані протилеж-

ні явища природи у процесі еволюції диких і свійських тварин тісно

пов’язані між собою й перебувають у взаємодії.

1.2. Конституція та екстер’єр

сільськогосподарських тварин

Термін «конституція» грецького походження й зустрічається в

літературі майже дві тисячі років. Під конституцією розуміють за-

гальну будову організму тварин, зумовлену спадковими особливос-

тями його розвитку, внутрішнім взаємозв’язком будови і функцій

тканин та органів як єдиної системи, що характеризує напрям про-

дуктивності, обмін речовин, пристосованість до умов життя.

Класифікація типів конституції. Існує кілька класифіка-

цій типів конституції тварин. Одні вчені взяли за основу морфоло-

гічний, другі — функціональний принцип, треті — тип нервової ді-

яльності тощо. Найбільшого ж поширення набула класифікація,

запропонована професором П. М. Кулешовим, який вивчив співвід-

ношення розвитку органів і тканин залежно від напряму продук-

тивності тварин, розробив класичні схеми перерізів тіла овець та

великої рогатої худоби й визначив чотири типи конституції: грубу,

ніжну, щільну, рихлу.

Груба конституція характеризується грубим кістяком, товстою

шкірою і щільною мускулатурою, жирові відкладення незначні. Цей

тип властивий найчастіше тваринам місцевих, аборигенних порід, а

також робочій худобі. Продуктивність їх невисока, але вони витри-

валі, невибагливі, менше хворіють.

Ніжна конституція в протилежність грубій характеризується

легким, міцним кістяком, тонкою шкірою, покритою м’яким воло-

сом, слабким розвитком підшкірної жирової тканини. До такого ти-

пу можуть бути віднесені тонкорунні вівці, верхові коні, молочна

худоба. Ці тварини в певних умовах проявляють високу продуктив-

ність. Проте вони менш стійкі проти захворювань і більш вибагливі

до умов годівлі та утримання.

Щільна конституція властива тваринам із міцним кістяком,

щільною шкірою і мускулатурою, недостатньо розвиненою підшкір-

ною жировою тканиною. До цього типу належить переважна біль-

шість тварин універсального та комбінованого напрямів продуктив-

ності. Вони витривалі, добре пристосовуються до нових умов існу-

вання.

Рихла (сира) конституція, на відміну від щільної, характеризу-

ється масивною будовою тіла, значним розвитком мускулатури і

підшкірної жирової тканини, широкотілістю. Такі тварини відзна-

чаються високими відгодівельними якостями і скороспілістю. Цей

тип конституції мають переважно худоба спеціалізованого м’ясного

напряму продуктивності, коні ваговозних порід, свині сальних по-

рід, вівці м’ясо-вовнових порід (рис. 1).

У практиці тваринництва описані типи конституції в чистому ви-

гляді зустрічаються рідко. Найчастіше спостерігається поєднання

грубого і ніжного типів із щільним або рихлим. Тому класифікація,

розроблена П. М. Кулешовим, була доповнена академіком М. Ф. Іва-

новим та професором Є. А. Богдановим, які запропонували виділяти

міцний тип конституції (рис. 2). Такі тварини характеризуються

пропорційною будовою тіла, добре розвиненим кістяком і мускула-

турою, підвищеною життєздатністю. Цей тип конституції бажаний

для тварин усіх напрямів продуктивності, особливо для племінних.

Рис. 1. Корова абердин-ангуської породи м’ясного напряму продуктивності

рихлої конституції

Рис. 2. Корова чорно-рябої породи молочного напряму продуктивності

міцної конституції

При вивченні конституційних типів слід також враховувати по-

ведінку і темперамент тварин. Ці питання ґрунтовно розробив ви-

датний вчений, академік І. П. Павлов, вивчаючи типи вищої нерво-

вої діяльності. Він визначив чотири основних типи: сильний — урів-

новажений — жвавий (сангвінічний), сильний — урівноважений —

повільний (флегматичний), сильний — неврівноважений — не-

втримний (холеричний) з переважанням збудження над гальмів-

ними процесами і слабкий (меланхолійний) з переважанням галь-

мівних процесів над збудженням. Темперамент тісно пов’язаний із

напрямом продуктивності. Практика свідчить, що найбільш бажані

тварини врівноваженого жвавого або врівноваженого повільного

(спокійного) типу нервової діяльності.

Екстер’єр та методи його оцінки. Конституцію і пов’язані з

нею біологічні та господарські якості сільськогосподарських тварин

визначають і оцінюють за екстер’єром та інтер’єром. Під екс-

тер’єром розуміють зовнішні форми будови тіла. Досвід оцінки

тварин за зовнішнім виглядом накопичувався протягом багатьох

століть, але сформувалося вчення про екстер’єр у XVIII ст., коли

відбору тварин за екстер’єром при їхній оцінці почали надавати ве-

ликого значення.

Оцінка тварин за екстер’єром дає можливість досить повно оха-

рактеризувати міцність конституції й стан здоров’я, напрям продук-

тивності, індивідуальні особливості будови тіла, кондиції, придат-

ність до певної технології. Тому при оцінці екстер’єру враховують як

загальну будову тіла, його гармонійність, так і розвиток окремих

частин або статей.

Стать — це анатомічна ділянка, яка має певні умовні межі на

тілі тварини. Для окомірної оцінки необхідно добре знати топогра-

фію і правильну будову статей, їхній взаємозв’язок із розвитком

внутрішніх органів та продуктивністю тварин. Оцінюють тварин за

екстер’єром у стані нерухомості й у русі, порівнюючи їх з іншими

тваринами, а також кращими тваринами породи, застосовуючи три

основних способи, що доповнюють один одного: окомірний (візуаль-

ний) і промацування; взяття промірів та визначення індексів; фото-

графування.

Окомірна оцінка. Огляд, промацування та описування статей

необхідно починати з голови, поступово переходячи до задньої части-

ни тулуба, відмічаючи добре розвинені статі й найбільш значні недо-

ліки (вади). Найважливіші статі, за якими визначають сумарну оцін-

ку екстер’єру, такі: голова, шия, холка, грудна клітка, спина, попе-

рек, крижі, кінцівки, черево, вим’я, зовнішні статеві органи. Кожна з

цих статей у свою чергу поділяється на ряд дрібніших.

Поряд із цим необхідно особливу увагу звертати на розвиток кіс-

тяка та мускулатури, стан шкірного покриву (товщина шкіри, її

еластичність, розвиток підшкірної жирової тканини) і як підсу-