Бусенко О.Т. (ред.). Технологія виробництва продукції тваринництва

Подождите немного. Документ загружается.

єднань у майбутньому. Однак такий підбір може бути ефективним,

якщо його здійснюють систематично з урахуванням походження

тварин і оцінки всіх плідників й основного маточного поголів

’я за

якістю потомства.

Груповий підбір проводять у товарних господарствах, закріп-

люючи одного або двох плідників певного походження та якості за

групою подібних між собою маток. В умовах широкого застосування

штучного осіменіння груповий підбір є основним для неплемінних

господарств. При складанні його плану враховують продуктивні

якості тварин, живу масу, показники екстер

’єру, а також плодючість

і великоплідність. Для запобігання спорідненому паруванню плід-

ників замінюють через кожні два роки кращими особинами інших

неспоріднених ліній, тобто практикують лінійно-груповий підбір,

при якому за десять років використовують плідників 5 – 6 різних

великих ліній.

Усі форми підбору спрямовані на розв

’язання основного завдан-

ня — одержати в кожному наступному поколінні тварин вищої яко-

сті порівняно з попередніми. Ще в ХІХ ст. селекціонери дійшли ви-

сновку, що «краще з кращим дає краще». При підборі необхідно

прагнути, щоб плідник за своїми племінними якостями значно пе-

реважав маток, тому що його поліпшувальний вплив на потомство

значно більший, ніж матері. Це пояснюється тим, що оцінку плід-

ників проводять набагато точніше й суворіше і при штучному осіме-

нінні від них одержують незрівнянно більше потомства.

Залежно від мети селекційної роботи в практиці тваринництва

застосовують однорідний (гомогенний) або різнорідний (гетероген-

ний) підбір.

Однорідний (гомогенний) підбір здійснюють для збереження, за-

кріплення та посилення в потомстві найбільш бажаних властивих

батькам ознак, за якими ведеться селекційна робота. З цією метою

для парування підбирають плідників і маток, схожих за напрямом

продуктивності, типом конституції, екстер

’єром, а також за похо-

дженням. Схожість може бути за однією (високі надої) або кількома

ознаками (висока молочність та жирномолочність).

Гомогенний підбір дає добрі результати, коли необхідно одержа-

ти більше потомства від тварин із рекордною продуктивністю, родо-

начальників ліній і родин. Плідники за розвитком селекційних

ознак повинні переважати маток, тобто бути поліпшувачами. Тут

має діяти правило «краще з кращим дає краще», однак воно ефек-

тивне лише при збереженні для потомства не тільки тих умов, за

яких виникли бажані якості, а й при значному їх поліпшенні.

Різнорідний (гетерогенний) підбір передбачає парування плід-

ників і маток, які несхожі між собою за напрямом продуктивності,

типом конституції та екстер

’єром. При цьому до маток, які мають

недоліки, підбирають таких плідників, у яких ці недоліки відсутні.

Різнорідний підбір застосовують із метою виправлення в приплоді

недоліків, властивих одному з батьків; для одержання потомства

проміжного типу щодо якостей батьків або кращих за них; підви-

щення життєздатності приплоду (явище гетерозису).

Гетерогенний підбір широко використовували у нашій країні при

перетворенні малопродуктивних місцевих маток різних видів у ви-

сокопродуктивні схрещуванням їх з імпортованими плідниками

культурних порід. Як при однорідному, так і при різнорідному під-

борі плідник повинен мати міцну будову тіла, велику живу масу,

хороше походження і бути без вад екстер

’єру.

У товарних господарствах застосовують переважно різнорідний

підбір, у племінних і на племінних фермах — як різнорідний, так і

однорідний, причому перший повинен передувати другому. При

одержанні за допомогою гетерогенного підбору достатньої кількості

тварин необхідної якості його замінюють гомогенним або викорис-

товують їх одночасно з метою закріплення чи посилення бажаних

господарсько корисних ознак, підвищення їх успадкування. При

цьому на різних етапах племінної роботи слід враховувати вік спа-

ровуваних тварин, генеалогічну поєднуваність, родинні зв

’язки,

закладання й розведення нових ліній і родин та інші фактори. Тре-

ба систематично проводити аналіз результатів підбору, щоб повто-

рювати найефективніші варіанти.

У господарствах застосовують неспоріднене (аутбридинг) і спорід-

нене (інбридинг) парування. Останнє практикують переважно в

племінних господарствах, коли плідник і матка мають одного або

кількох загальних предків у межах до V ряду родоводу. Інбридинг

сприяє закріпленню в потомстві спадкових ознак видатних тварин,

одержанню великої кількості представників цінних заводських лі-

ній, підвищенню успадкування бажаних ознак, створенню однорід-

ності стада.

Існує тісний інбридинг, близький, помірний, віддалений. Дослі-

дженнями встановлено, що тривале, особливо близьке, споріднене

парування протягом кількох поколінь часто призводить до послаб-

лення конституції, зниження продуктивності, плодючості, життє-

здатності, порушення розвитку, тому в племінних господарствах

частіше застосовують помірний інбридинг. Якщо загальний предок

плідника чи матки знаходиться далі V ряду родоводу, парування

вважається вже неспорідненим.

Відбір і підбір як методи розведення доповнюють один одного й

спрямовані на поліпшення окремих груп тварин, стад, порід і є ос-

новою племінної роботи. В господарствах щорічно аналізують ре-

зультати підбору й на цій підставі залежно від напряму діяльності

складають плани закріплення маток за плідниками на рік, одну

зміну плідників або на кілька років. У племінних господарствах і на

племінних фермах план підбору — один з обов

’язкових розділів пер-

спективного плану племінної роботи зі стадом.

1.6. Методи розведення

У тваринництві застосовують три основних методи розведення:

чистопородне, схрещування та гібридизацію.

Чистопородне розведення. При чистопородному (чистому) роз-

веденні парують тварин, які належать до однієї й тієї самої породи,

наприклад корову і бугая чорно-рябої породи, вівцематку й барана

асканійської, кобилу й жеребця української верхової. Потомство від

таких парувань вважається чистопородним, якщо походження бать-

ків підтверджене документально. Основним завданням чистопород-

ного розведення є збереження цінних племінних і продуктивних

якостей порід, що в них нагромаджувалися інколи десятиріччями,

подальше поліпшення та збільшення чисельності сільськогосподар-

ських тварин заводських порід, які повинні забезпечувати одер-

жання цінного племінного молодняку для поліпшення товарного

тваринництва.

Чистопородним розведенням поліпшені всі сучасні заводські по-

роди. Цей метод дає змогу одержувати тварин із найвищою продук-

тивністю. Здійснюють його за допомогою використання різних варі-

антів відбору та підбору, розведення за лініями та родинами. Засто-

сування методів великомасштабної селекції дає змогу вести племін-

ну роботу не тільки з окремими стадами, а й з породою в цілому.

Використання генетичних особливостей чистопородного розведення

дає можливість селекціонерам одержувати видатних тварин і цілі

стада високої племінної цінності, вдосконалювати генетичний поте-

нціал найкращих порід.

Відбираючи найцінніших тварин, порівнюють їхні продуктивні

та племінні якості зі стандартом породи, тобто мінімальними вимо-

гами щодо продуктивності, будови тіла, походження. Кожна порода

має свій стандарт, який періодично переглядають і змінюють. Для

запису тварин до Державної книги племінних тварин вони повинні

мати продуктивність не нижче І класу.

У зоотехнії розрізняють генеалогічні та заводські лінії. Генеало-

гічна лінія включає все потомство кількох поколінь родоначальника

лінії незалежно від його якості. До заводської лінії належать висо-

копродуктивні племінні тварини з притаманними їм найкращими

продуктивними якостями та іншими особливостями видатного ро-

доначальника, кличкою якого вона й називається. Створення ліній і

родин вимагає глибокої, цілеспрямованої племінної роботи з метою

перетворення переваг окремих тварин у переваги групові.

Кожна лінія в породі відрізняється одна від одної своїми харак-

терними особливостями. Роботу з лінією ведуть у напрямі розвитку

кращих якостей, які були у родоначальника. Нові лінії створюють

поступово в межах старої заводської або генеалогічної і закладають

на провідних, видатних плідників, цінних за якістю потомства. По-

дальше поліпшення лінії залежить від виділення її продовжувачів

серед кращих синів, онуків, правнуків родоначальника.

На різних етапах розвитку лінії застосовують споріднене пару-

вання різних ступенів: на початку її формування — близький, а ін-

коли й тісний інбридинг на родоначальника та однорідний підбір за

основними ознаками. Потім проводять споріднене парування в по-

мірних та віддалених ступенях. Для цього тварин підбирають дуже

ретельно і здійснюють таке парування лише на видатних особин,

враховуючи всі позитивні й негативні явища, які можуть виникнути

в майбутньому.

У племінних господарствах практикують внутрішньолінійний

підбір, у користувальних — кроси ліній, тобто парування тварин

різних ліній. При кросах цінні якості однієї лінії доповнюються по-

зитивними особливостями іншої, зміцнюється конституція тварин.

У кожній породі є лінії, родоначальники яких одержані в результаті

кросів, тому вдалі поєднання ліній обов

’язково треба повторювати.

Планова зміна плідників різних ліній (ротація) в товарних гос-

подарствах дає змогу уникнути стихійного родинного парування.

Кількість заводських ліній у породі може бути різною і залежить від

віку породи, рівня племінної роботи, чисельності поголів

’я. В недав-

но створених молодих породах сільськогосподарських тварин налі-

чується 5 – 7 ліній, у старих — кілька десятків.

Існують лінії в середньому протягом 3 – 5 поколінь. Для їх розве-

дення і поліпшення використовують не всіх тварин, а лише кращих.

Відбір проводять за результатами комплексної оцінки тварин не

тільки за фенотипом, а й генотипом, які здатні стійко передавати

кращі якості потомству, що забезпечує поліпшення породи. Особин,

які не відзначаються цінними особливостями, виводять із стада.

Родини є структурними одиницями стад та порід і мають велике

значення для їх поліпшення. Розвиток у дочок, онучок, правнучок

цінних якостей родоначальниці підбором до них кращих плідників

провідних ліній — основна мета роботи з родинами. Їх створюють і

поліпшують не тільки в племінних, а й у товарних господарствах,

причому кількість родин у кожному стаді може бути необмежена.

Цілеспрямований відбір та підбір, добрі умови годівлі, вирощу-

вання й утримання зумовлюють появу в родинах самок із високою

продуктивністю, від яких одержують видатних плідників. Частина з

них стає родоначальниками і продовжувачами нових цінних ліній.

Розведення родин та їх раціональне використання для поліпшення

стад набувають великого значення при впровадженні нових методів

відтворення поголів

’я — трансплантації ембріонів від корів-донорів

коровам-реципієнтам, що дає можливість у короткі строки створити

численні родини і стада від високопродуктивних корів.

Схрещування — це парування тварин різних порід одного виду

з метою поєднання цінних якостей вихідних порід. Потомство, одер-

жане при цьому, називають помісями або метисами. Розрізняють

такі види схрещування: відтворне (заводське), ввідне (прилиття

крові), поглинальне (вбирне, перетворювальне), промислове та пе-

ремінне (ротаційне). Всі існуючі породи сільськогосподарських тва-

рин створені при застосуванні різних видів схрещування. Особливо

це актуально у зв

’язку з переведенням тваринництва на промисло-

ву основу. Адже помісні тварини порівняно з чистопородними кон-

ституціонально міцніші, витриваліші, краще пристосовані до утри-

мання на великих механізованих комплексах і фермах, мають під-

вищену життєздатність (явище гетерозису).

Відтворне (заводське) схрещування — основний метод виве-

дення нових порід, які поєднували б у собі всі позитивні ознаки ви-

хідних порід або переважали б їх. Якщо при схрещуванні викорис-

товують дві породи, його називають простим, якщо три і більше —

складним. За допомогою цього методу виведена переважна частина

сучасних заводських порід тварин.

Відтворне схрещування — найскладніше. Його застосовують

тільки в племінних господарствах і на племінних фермах, тому що

чим більше ознак, за якими здійснюється селекційна робота, тим

важче проводити відбір та підбір тварин і досягти прояву у потомст-

ва всіх господарсько корисних якостей, бажаних для нової породи.

Наукові основи цього методу розведення тварин розробив у 30-х

роках ХХ ст. академік М. Ф. Іванов, вивівши п

’ять нових порід сви-

ней та овець.

T Прикладом простого відтворного схрещування є створена Івановим в Аска-

нії-Новій Херсонської області українська степова біла порода свиней. Для її ви-

ведення він використав місцевих українських коротковухих свиней, які були

пізньоспілими, мали велику живу масу, але добре пристосованими до суворих

кліматичних умов південної частини України, і кнурів однієї з найкращих по-

рід — великої білої, завезеної з Англії, що погано акліматизувалася в південно-

му регіоні.

Цілеспрямована селекційна робота з помісями, застосування

спорідненого розведення, ретельний відбір і жорстке вибракування

тварин, які не відповідали вимогам, дали можливість сформувати

протягом 1926 – 1934 рр. українську степову білу породу свиней, що

вдало поєднала в собі цінні продуктивні та племінні якості великої

білої породи з високою пристосованістю місцевих свиней до сухого

жаркого клімату. Нині — це одна з найпоширеніших за кількістю

поголів

’я порода, яка займає друге місце після великої білої.

T Прикладом ефективного використання складного відтворного схрещування є

створення нових порід великої рогатої худоби: української червоно-рябої молочної

за участю симентальської, червоно-рябої голштинської, айрширської та монбе-

льярдської; української м’ясної (шароле × кіанська × симентальська × сіра укра-

їнська); волинської м’ясної (місцева чорно-ряба × червона польська × абердин-

ангуська × герефордська × лімузинська).

Ввідне схрещування (прилиття крові) застосовують в основ-

ному в племінних господарствах із метою подальшого збагачення та

посилення деяких господарсько корисних, технологічних і племін-

них якостей або виправлення недоліків поліпшувальної заводської

породи без зміни її генотипу. У ввідному схерещуванні беруть

участь дві близькі за типом породи. При цьому чистопородних ма-

ток заводської (поліпшуваної) парують з плідниками іншої високо-

продуктивної породи (поліпшувальної), що має саме ті якості, через

які й проводять схрещування.

Дуже важливо для прилиття крові вибрати цінного плідника, у

якого необхідні ознаки виражені максимально і саме з тих ліній і

родин, що стійко передають свої якості потомству. Одержаних помі-

сей першого покоління послідовно протягом 2 – 3 поколінь парують

із плідниками основної (поліпшуваної) породи, залишаючи на

плем

’я тільки тих тварин, у яких краще виражені бажані ознаки.

На завершальному етапі помісей, якщо вони за продуктивністю,

будовою тіла, племінними якостями відповідають бажаному типу,

використовують для розведення «в собі» і для парування з чистопо-

родними тваринами основної породи. Ввідним схрещуванням лише

частково поліпшується заводська порода, проте іноді цей метод за-

стосовують для створення нової породи. Необхідно підкреслити, що

схрещування може дати позитивні результати тільки при повноцін-

ній збалансованій годівлі, належному вирощуванні та утриманні

поголів

’я тварин.

Ввідне схрещування широко застосовують для вдосконалення

багатьох сучасних порід — підвищення жирномолочності, збіль-

шення живої маси, поліпшення будови тіла тварин та ін. Так, у мо-

лочному скотарстві для підвищення молочності, вмісту жиру в мо-

лоці, поліпшення якості вим

’я використовують плідників спеціалі-

зованих порід (голштинська, англерська, айрширська). М

’ясні фор-

ми молочної худоби багатьох європейських порід були поліпшені

завдяки «прилиттю крові» м

’ясних порід, переважно шортгорнів.

Поглинальне (вбирне, перетворювальне) схрещування за-

стосовують із метою перетворення протягом кількох поколінь тва-

рин місцевої (поліпшуваної) низькопродуктивної породи у високо-

продуктивну заводську. Для цього маток місцевої породи парують із

плідниками поліпшувальної заводської породи і далі помісних ма-

ток знову парують із плідниками поліпшульваної породи. У кожно-

му наступному поколінні частка крові поліпшуваної породи в два

рази зменшується, поліпшувальної — зростає. Схрещування продов-

жують до одержання помісей IV – V поколінь, які при добрій вира-

женості бажаного типу можуть вважатися чистопородними.

Дуже важливо при поглинальному схрещуванні постійно поліп-

шувати умови годівлі, вирощування та утримання тварин, особливо

високопродуктивної поліпшувальної породи і висококровних особин,

які вибагливіші до умов зовнішнього середовища, ніж місцеві низь-

копродуктивні тварини. Поглинальне схрещування відіграло важ-

ливу роль у перетворенні грубововнових овець у напівтонкорунні й

тонкорунні, збільшенні живої маси, підвищенні багатоплідності й

поліпшенні м

’ясних якостей місцевих порід свиней плідниками ве-

ликої білої породи, виведенні нових порід. Поглинальне схрещу-

вання — ефективний метод перетворення великих масивів низько-

продуктивних тварин у високопродуктивні популяції.

Промислове схрещування застосовують у товарних господарс-

твах для одержання помісей першого покоління як користувальних

тварин. Існують дві його форми — просте й складне. При простому

(двопородному) схрещуванні маток однієї породи парують із плід-

никами іншої, які мають високу продуктивність і добре пристосова-

ні, особливо матки, до місцевих умов. Помісей використовують для

одержання товарної продукції, а не для відтворення. При складно-

му промисловому схрещуванні використовують три породи і більше.

Помісних маток першого покоління парують із чистопородними

плідниками третьої породи і потомство вирощують також для одер-

жання продукції.

Помісі, передусім першого покоління, відзначаються високою

енергією росту, пристосованістю до місцевих умов, міцністю консти-

туції, тобто спостерігається підвищена життєздатність. Тому проми-

слове схрещування застосовують при розведенні всіх видів тварин,

але найчастіше — в свинарстві, скотарстві та птахівництві.

У багатьох країнах для збільшення виробництва яловичини ча-

стину низькопродуктивних корів молочних і молочно-м’ясних по-

рід парують із плідниками м

’ясних порід (герефордська, шароле,

абердин-ангуська, санта-гертруда, кіанська). Помісні тварини при

вдалому підборі порід переважають материнську породу за серед-

ньодобовими приростами, забійною масою, якістю м

’яса, оплатою

корму.

За даними спеціалістів, 70 % яловичини на світовому ринку одер-

жано від худоби молочних порід та їхніх помісей. Широко застосо-

вують промислове схрещування у свинарстві та птахівництві. В ряді

країн для одержання свинини використовують переважно помісний

молодняк. При цьому велике значення мають вибір порід і спеціа-

лізованих ліній, їхня поєднуваність, а також повноцінна збалансо-

вана годівля помісних тварин.

Перемінне схрещування — це різновид промислового схрещу-

вання, при якому також намагаються використати цінні господар-

сько корисні ознаки помісних тварин для виробництва товарної

продукції. Основна мета при цьому — утримати явище гетерозису

не тільки в першому поколінні, а й посилити його в потомстві на-

ступних поколінь, які часто переважають гетерозисне потомство

першого покоління.

При перемінному схрещуванні помісних самців вирощують для

одержання м

’яса, а кращих помісних самок, на відміну від промис-

лового схрещування, — для одержання від них потомства і в кож-

ному наступному поколінні парують із чистопородними плідниками

то однієї, то іншої вихідної породи. Практикують просте й складне

перемінне схрещування. Застосування трипородного схрещування,

хоч воно й складне, але результативніше, порівняно з двопородним,

дає можливість збільшити виробництво тваринницької продукції й

підвищити її економічну ефективність.

Якщо при перемінному схрещуванні використовують плідників

кількох порід, передбачають обов

’язкову планову їх заміну, або ро-

тацію. Ця робота вимагає надзвичайно чіткої організації селекцій-

ного процесу та зоотехнічного обліку. Особливо добрі результати

одержують при перемінному схрещуванні, якщо для цього підібрані

породи, що добре поєднуються, а плідників використовують, оціне-

них за якістю потомства.

Гібридизація — це парування тварин різних видів із метою

одержання користувального поголів

’я та виведення нових порід, в

яких поєднуються позитивні якості вихідних порід. Таке потомство

називають гібридним. Проведення гібридизації — справа копітка,

але являє собою значний науковий і практичний інтерес. Переду-

сім, не всякий вид тварин може бути схрещений з іншим через ве-

лику анатомічну та фізіологічну різницю між ними. У тих випад-

ках, коли за зоологічною класифікацією види тварин близькі між

собою, гібридне потомство плодюче, у більш віддалених видів воно

або зовсім безплідне, або плодючі тільки матки.

Хоча гібридизація й складний процес, нині все більше зустріча-

ється гібридів, одержаних від схрещування домашньої великої рога-

тої худоби із зебу, яками, зубрами, бізонами, бантенгами, овець із

дикими баранами, коней з ослами і зебрами, свиней із дикими ка-

банами, курей із цесарками, павичами, індиками, фазанами тощо.

T Класичним прикладом промислової гібридизації, який відомий із давніх-

давен, є виведення мулів для господарського користування від схрещування

кобил з ослами. Осел — дуже витривала тварина, у гірських районах ним пере-

возять вантажі (в’юки), але він невеликого зросту. Мул же ввібрав у себе цінні

якості батьків. Його використовують не тільки під в’юком, а у запряжці та для

верхової їзди.

Мул значно більший за осла, сильний, міцний, стійкий проти багатьох хво-

роб, характеризується довголіттям, витривалістю й високою роботоздатністю.

Він добре пристосований до жаркого клімату й гірської місцевості, має спокій-

ний норов. Мули-самці безплідні. При схрещуванні ослиць із жеребцями одер-

жують лошаків, які за своїми якостями поступаються перед ослами й мулами і

великого господарського значення не мають.

Значна робота проводиться протягом багатьох років щодо відда-

леної гібридизації тварин, наприклад схрещування коней із зебра-

ми і куланами. Зеброїди краще, ніж коні, пристосовані до умов су-

хого жаркого клімату, стійкіші проти хвороб. Конекулани безплідні

й дещо важко піддаються прирученню. Гібриди-самці від схрещу-

вання коня з його диким предком — конем Пржевальського — без-

плідні, самки — плодючі.

У нашій країні головним центром гібридизації та акліматизації є

Інститут тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова «Асканія-

Нова» УААН, що знаходиться в Херсонській області. Тут зібрана ко-

лекція різних видів диких тварин, з якими ведеться велика наукова

і практична робота.

У скотарстві найбільший інтерес викликають гібриди великої ро-

гатої худоби з горбатою худобою — індійським зебу. В Асканії-Новій

під керівництвом М. Ф. Іванова було одержано групу гібридів (чер-

вона степова порода

× зебу), що відзначалися цінними господарсько

корисними якостями, легко витримували спеку, були мало сприй-

нятливими до захворювання на піроплазмоз. Самки і самці плодючі.

Проводиться значна робота щодо гібридизації червоної степової

породи з бантенгами. Одержані гібриди мають відмінні якості. Цін-

ний матеріал нагромаджено і по трипородному схрещуванню (шорт-

горнська порода

× зебу × червона степова; санта-гертруда × зебу × чер-

вона степова). Створено новий тип м

’ясної худоби.

Досить широко застосовували схрещування зебу з великою рога-

тою худобою і для створення нових цінних порід в інших країнах.

T Наприклад, у США завдяки гібридизації виведено такі нові м’ясні породи

великої рогатої худоби, як санта-гертруда (зебу × шортгорнська), біфмастер (зе-

бу × шортгорнська та герефордська), брангус (зебу × абердин-ангуська), чарбрей

(зебу × шароле), брафорд ( зебу × герефордська). Тварини цих порід добре при-

стосовані до умов жаркого клімату.

Перші досліди щодо створення нових порід овець методом відда-

леної гібридизації були розпочаті в Асканії-Новій у 1927 р. М. Ф. Іва-

новим, який, схрещуючи тонкорунних овець і дикого гірського ба-

рана муфлона, вивів нову тонкорунну породу — гірський меринос.

Значно пізніше вчені Казахстану, схрещуючи тонкорунних овець із

диким бараном архаром, створили нову породу — казахський архаро-

меринос. У наш час роботи щодо використання віддаленої гібриди-

зації значно розширилися в свинарстві, птахівництві та інших га-

лузях тваринництва.

Поняття гібридизації в зоотехнії має дещо ширше значення. Гіб-

ридами вважають також тварин, одержаних методом поєднання ге-

нотипів багатьох порід, типів і ліній одного виду, але різних напря-

мів продуктивності. Найбільшого застосування така гібридизація

набула в свинарстві й птахівництві. Наприклад, полтавська м

’ясна

порода свиней створена при використанні семи порід: великої білої,

ландрас, миргородської, п

’єтрен, уессекс-седлбекської, гемпшир та

дюрок. За кількістю м

’яса в туші вона переважає своїх ровесників

на 5 – 7 % і більше. Гібрид яєчних порід курей «Білорусь-9» створе-

ний на основі поєднання трьох ліній (дві — породи леггорн і одна —

сіра каліфорнійська). Несучість цих курей — понад 260 яєць на рік.

Є такі гібриди, які несуться майже щоденно.

Розвиток генетики, молекулярної біології, біотехнології, викорис-

тання генофонду диких тварин дадуть можливість ширше застосо-

вувати віддалену гібридизацію з метою підвищення генетичного

потенціалу поголів

’я при переведенні галузі на промислову основу.

В багатьох країнах світу для створення нових високопродуктивних

типів і порід тварин розроблені й впроваджуються довгострокові

програми щодо гібридизації у тваринництві.

1.7. Організація племінної роботи

Племінна робота — це система організаційно-зоотехнічних захо-

дів, спрямованих на поліпшення породних якостей тварин із метою

підвищення їхньої продуктивності. В умовах промислових техноло-

гій кожне стадо необхідно поповнювати поголів

’ям кращої породно-

сті зі сталими спадковими ознаками. Для цього розроблена держав-

на програма щодо підвищення ефективності та поліпшення пле-

мінної справи у тваринництві.

Відтворення стада. Організація відтворення стада має велике

економічне значення, оскільки від цього залежить прискорення ін-

тенсифікації виробництва продукції тваринництва. Одним з основ-

них питань при відтворенні поголів

’я є систематична заміна тва-

рин, вибракуваних через хвороби, старість або низьку продуктив-

ність, молодшими й продуктивнішими, тобто ремонт стада. Розміри

заміни залежать від плану відтворення поголів

’я (просте чи розши-

рене), рівня годівлі, умов утримання, інтенсивності використання

тварин, напряму племінної роботи та ін.

Безперебійне відтворення і ремонт стада передбачають систему

заходів щодо створення високопродуктивного поголів

’я поліпшен-

ням вирощування ремонтного молодняку й підготовкою маток та

плідників до парувального сезону; парування тварин у найсприят-

ливіший час і забезпечення для вагітних маток і приплоду належ-

них умов догляду, утримання, годівлі тощо. Слід мати на увазі, що

при проведенні цих та інших заходів необхідно враховувати видові

й породні особливості тварин.

Статева та господарська зрілість. Одним із важливих

елементів відтворення поголів

’я є організація і проведення пару-

вання тварин. Розмноження їх стає можливим лише з настанням

статевої зрілості, тобто коли вони вже здатні давати потомство. Ві-

домо, що статева зрілість настає у свиней в 4 – 6 міс, овець і кіз —

5 – 8, великої рогатої худоби — 6 – 9, коней — 15 – 18 міс, тобто знач-

но раніше, ніж закінчується ріст та загальний розвиток організму.