Бусенко О.Т. (ред.). Технологія виробництва продукції тваринництва

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 12

460

Технологія виробництва продукції бджільництва

На пасіках, де отримують маточне молочко, створюють умови, які

відповідають вимогам до виробництва лікарських препаратів. Для

цього виділяють кімнату, яку оснащують необхідним обладнанням

для виведення маток, відбору молочка і тимчасового його збережен-

ня. Обладнання і лабораторію утримують у бездоганній чистоті, а

інструменти, посуд і одяг стерилізують. У гніздах сімей, які викори-

стовують для отримання маточного молочка, впродовж усього сезону

підтримують чистоту. Маточне молочко відбирають у спецодязі, а

обличчя прикривають марлевою маскою. Техніка відбору маточного

молочка передбачає підготовку прищеплювальних рамок, перене-

сення личинок у мисочки, формування і використання сімей-

виховательок та відбір маточного молочка.

Прищеплювальні рамки готують так: виготовлені штучні мисочки

(без патронів) наклеюють за допомогою воску, одну біля одної на план-

ки. Підготовлена прищеплювальна рамка повинна містити від 30 до

120 і більше мисочок. Із сім’ї-виховательки відбирають матку. Для

прищеплення беруть личинки не старші за 24 год. Після при-

щеплення личинок рамку переносять у сім’ю-виховательку. Через три

доби прищеплювальну рамку з личинками забирають, а на її місце

ставлять іншу. Можна також після відбору молочка личинки знову

перенести у мисочки і цю саму рамку повернути у сім’ю-виховательку.

Відібрану прищеплювальну рамку з личинками передають у лабора-

торію, де гарячим ножем зрізають верхівки маточників майже над рі-

внем молочка і шпателем видаляють з них личинок.

Для відбору молочка використовують спеціальні лопатки (скля-

ні, дерев’яні) або прилад, що складається із трубчастого збирача,

приймального посуду та вакуум-насоса. Відібране молочко вміщу-

ють у посуд із тонованого скла. Після відбору його змішують з адсо-

рбентом (1 : 4), який одержують від фармакологічних закладів, що

його замовляють. Банки з утвореною сумішшю щільно закривають і

зберігають у холодильнику. Транспортують маточне молочко в тер-

мосі з льодом. У середньому за один раз з маточника відбирають від

100 до 250 мг маточного молочка. За весь сезон від однієї сім’ї-

виховательки можна отримати 300 – 500 г цієї продукції.

12.5.5. Отримання прополісу

Прополіс — це суміш смол і бальзамів, зібраних бджолами на

рослинах, воску, квіткового пилку та секрету верхньощелепних за-

лоз бджіл. Його отримання не потребує особливих додаткових за-

трат праці з догляду за бджолиними сім’ями, як і в разі виробницт-

ва маточного молочка. Вся робота пасічника полягає в правильній

організації праці з його заготівлі.

Прополіс, або, як його ще називають, бджолиний клей, бджоли

використовують для замазування тріщин у вулику, полірування

Розділ 12

461

Технологія виробництва продукції бджільництва

комірок, склеювання брусків рамок тощо. Для отримання незначної

кількості прополісу достатньо під час огляду сімей зчищати його за

допомогою стамески з рамок та стелин. Промислова заготівля цієї

продукції передбачає такі способи: застосування полотна, решіток,

льоткових касет та ін.

Важливою умовою під час його заготівлі є дотримання розміру

вуличок, особливо у тій зоні гнізда, де розміщений розплід. Вуличка

для життєдіяльності бджолиної сім’ї має велике значення і збіль-

шення її розмірів може негативно позначитися на стані гнізда, ро-

боті бджіл та продуктивності матки. Прополіс заготовляють упро-

довж усього сезону, але найбільшу його кількість бджоли збирають

у серпні та вересні.

За промислового способу отримання цього продукту найбільшого

поширення набули рамки-решітки з щілинами від 1 до 3 мм і за-

вглибшки 4 мм та вуликові полотна. Для заготівлі прополісу полот-

но або рамку-решітку кладуть зверху на рамки замість стелин чи

утеплення. Бджоли, для того щоб обмежити охолодження гнізда,

будуть вимушені запрополісовувати всі можливі отвори в полотні

або решітці. Сумарна кількість прополісу у вулику орієнтовно ста-

новить 150 – 200 г. Без шкоди для бджолиної сім’ї можна щороку

відбирати до 80 г товарного прополісу, а за сезон — 20 – 30 г вже

очищеного продукту.

12.5.6. Отримання апітоксину

Апітоксин (бджолина отрута) — це специфічний продукт бджіл,

який репродукується залозами жалоносного апарата і призначений

для захисту гнізда та боротьби з хижаками. Його отримують після за-

міни бджіл, які перезимували, на цьогорічних, яких подразнюють

електричним струмом.

Для цього відбирають сім’ї, що щільно обсідають не менш як

5 – 6 стільників. Роботу проводять до льоту бджіл вранці або пізно

ввечері в прохолодну чи у дощову погоду. За підвищеної вологості

повітря отруту краще не відбирати, тому що через підвищення елект-

ропровідності тіла бджіл різко збільшується їх загибель.

У намічених сім’ях знімають з вуликів дахи, стелини й утеплення

(в багатокорпусних вуликах і піддашники), встановлюють отру-

тозбирачі над гніздами або між кормовими рамками, залежно від йо-

го типу (надрамковий чи рамковий), під’єднують до них стимулятори

і вмикають обладнання. Сеанс відбору отрути має тривати не більше

від однієї години. Після проведення сеансу отрутозбирачі вимикають,

забирають їх з гнізд. Вулики прикривають стелинами або піддашни-

ками, а утеплення кладуть тоді, коли бджоли заспокояться.

Отрутозбирачі відносять у кімнату, виймають з них стекла і, до-

тримуючи чистоти й стерильності, зчищають отруту в спеціальних

Розділ 12

462

Технологія виробництва продукції бджільництва

боксах або під витяжними шафами, зсипають її в банки з тоновано-

го скла і щільно закупорюють. Тимчасово апітоксин зберігають у

сухому темному місці, оскільки дія ультрафіолетового проміння

спричинює втрату антигенних компонентів та знижує його актив-

ність. Для тривалого зберігання отруту обробляють спеціальним

способом, який передбачає вилучення домішок і леофільне висушу-

вання.

Від бджолиної сім’ї за один сеанс відбирання отрути можна

отримати 0,01 – 1 г, в середньому 200 – 400 мг, а за сезон 3 – 5 г і

більше апітоксину, який використовують для лікування людей.

12.6. Хвороби бджіл

Бджільництву завдають збитків різні хвороби та шкідники. Вони

ослаблюють бджолині сім’ї, зменшують вихід продукції і навіть мо-

жуть стати причиною загибелі їх. Важливо також вчасно, на самому

початку, виявити хворобу і зайнятися лікуванням бджіл.

Найбільш небезпечними і частими на пасіках є заразні (вароа-

тоз, нозематоз, європейський і американський гнилець) і незаразні

(падевий і хімічний токсикози) хвороби. Дуже небезпечними є зара-

зні хвороби, які уражують розплід і дорослих бджіл.

Вароатоз — інвазійна хвороба, що завдає значних збитків бджіль-

ництву, збудником її є кліщ Varroa destructor. Його можна побачити

неозброєним оком. Він має укорочене, сплющене, овальної форми

тіло, чотири пари ніг, за допомогою яких пересувається і при-

кріплюється до тіла, колючо-сисний ротовий апарат для висмокту-

вання гемолімфи з тіла личинок, лялечок і дорослих особин. Стате-

возрілі самки проникають у комірки з личинками перед запечату-

ванням, віддаючи перевагу трутневим. Висока зараженість призво-

дить до загибелі розплоду чи народження недорозвинених бджіл

(безногих, безкрилих та ін.). Дорослих кліщів виявляють на тілі

бджіл і трутнів, у підморі, на дні вулика і прильотній дошці.

З метою боротьби з вароатозом у весняно-літній період один раз на

тиждень видаляють трутневий запечатаний розплід, вирізаючи його із

стільників; знищують кліщів термічною обробкою, доводячи темпера-

туру в термокамері до 46 – 48 °С упродовж 12 – 15 хв, виловлюють сіт-

частим підрамником, а також застосовують хімічні засоби (щавлеву

кислоту, біпін, байварол, апістан, апісан, вароацид, габон та ін.).

Нозематоз — інвазійна хвороба, що уражує робочих бджіл і ма-

ток. Збудник розмножується в середній кишці. Хвороба спричинює

порушення травлення, яке супроводжується проносом, ослабленням

сім’ї чи навіть її загибеллю.

Для боротьби з нозематозом провадять ранній очисний обліт

бджіл, пересаджування сімей у чисті й утеплені гнізда, заміну меду

Розділ 12

463

Технологія виробництва продукції бджільництва

і підгодівлю цукровим сиропом, застосовують лікувальні препарати

(фумагилін, сульфадимезин, нозапіцид, сульфадиметоксин), додаю-

чи їх у цукровий сироп, і згодовують корм навесні щодня впродовж

трьох тижнів. Доза сиропу на сім’ю 0,25 – 0,5 л на день, залежно від

препарату, який використовують. Стільники, вулики, інвентар і ма-

теріали на пасіках, уражених нозематозом, дезінфікують.

Гнилець спричинює загибель розплоду від ураження бактеріями.

Американський гнилець уражує переважно запечатаний розплід, а

європейський — личинок 3 – 4-денного віку, які перетворюються на

коричневу масу з кислуватим запахом. Загальною ознакою наявності

в гніздах сімей гнильців є строкатий вигляд розплоду на стільниках.

Для боротьби з гнильцями хворі сім’ї ізолюють на окремий точок.

Пересаджують їх у чисті вулики на рамки з вощиною (перший

раз — на рамки зі смужками вощини, а через 2 – 4 дні — на повні

листи вощини для відбудування стільників нового гнізда), заміню-

ють маток і не годують бджіл упродовж двох діб, не використовують

мед від хворих сімей для підгодівлі бджіл, проводять дезінфекцію

вуликів, інвентарю і матеріалів та застосовують лікувальну підго-

дівлю бджіл цукровим сиропом з антибіотиками або іншими препа-

ратами, додаючи їх в остиглий сироп (30 °С).

Падевий токсикоз — незаразна хвороба, причиною якої є отруєн-

ня бджіл токсичними речовинами, що містяться в падевому меді.

Найбільшої шкоди завдає падь у зимовий період, особливо ближче

до весни. Це захворювання спричинює порушення травлення у

бджіл, пронос та загибель їх. Для запобігання хворобі необхідно пе-

ревіряти наприкінці літа якість корму, що залишається на зиму,

підгодовувати бджіл цукровим сиропом.

Хімічний токсикоз — отруєння бджіл пестицидами, які викори-

стовують у боротьбі зі шкідливими комахами, хворобами рослин і

бур’янами. Уражені бджоли обсипаються, плазують, втрачають рух-

ливість і гинуть.

Для запобігання хімічному токсикозу необхідно сповіщати про

заплановані обробки посівів і насаджень усіх власників пасік у зоні

10 км від місць застосування пестицидів. Заборонено застосування

пестицидів на рослинах, які цвітуть і запилюються бджолами.

Бджолині сім’ї або вивозять із зони обробки або закривають у вули-

ках на період небезпечної дії.

12.7. Планування та облік у бджільництві

Розробка заходів розвитку бджільництва та складання бізнес-

планів ґрунтуються на обліку медоносних ресурсів місцевості, розра-

хунку потреб бджолиних сімей для запилення ентомофільних рос-

лин, матеріально-технічної бази галузі, стану і чисельності сімей.

Розділ 12

464

Технологія виробництва продукції бджільництва

Плани розвитку бджільництва поділяють на коротко- (один,

п’ять років) та довгострокові (10 років і більше). На підставі цих

планів підприємство складає виробничо-фінансовий план, де відоб-

ражує такі показники: продаж меду; затрати праці на виробництво

продукції; рух бджолиних сімей; виробництво продукції; собі-

вартість продукції; кількість пасічників і оплата праці; розрахунок

прибутку; нормативи (потреба) власних обігових коштів, джерела

покриття їх.

Під час планування виробництва продукції враховують продук-

тивність пасіки в середньому за три сприятливих роки з останніх

п’яти, перспективи поліпшення кормової бази та використання її за

рахунок кочівель.

У бджільництві ведуть як виробничо-контрольний, так і бухгал-

терський облік. Основним документом виробничо-контрольного об-

ліку є пасічний журнал, у якому на кожну бджолину сім’ю заведено

картку, де вказують номер сім’ї, породну приналежність, вік матки,

зимостійкість і продуктивність сім’ї за попередній сезон, стан сім’ї

під час оглядів (сила, кількість корму і розплоду, кількість вилуче-

них або підставлених у гніздо стільників тощо). Крім того, на пасіці

оформляють акти весняної та осінньої ревізій, складають восковий

баланс.

Контрольні запитання та завдання

1. Охарактеризуйте сучасний стан галузі бджільництва. 2. Організація пасі-

ки, вимоги та облаштування пасічного точка. 3.

Дайте визначення, що таке

бджолина сім’я, опишіть її склад і функції особин. 4.

Які чинники впливають на

продуктивність і виживання бджолиної сім’ї? 5.

Яке обладнання та інвентар

використовують на пасіках? 6.

Класифікація і будова вуликів. 7. Як визначають

потребу бджолиних сімей для запилення ентомофільних рослин? 8.

Опишіть

життєдіяльність бджолиної сім’ї в зимовий період. 9.

Особливості догляду за

бджолами у весняно-літній період. 10.

Догляд за бджолами в осінній період.

11.

Охарактеризуйте способи розмноження бджолиних сімей. 12. Дайте харак-

теристику основних порід бджіл. 13.

Як виводять бджолиних маток? 14. Отри-

мання маточного молочка і квіткового пилку. 15.

Опишіть технологію отриман-

ня меду, його первинну переробку та зберігання. 16.

Отримання і первинна

переробка воску, прополісу і апітоксину. 17.

Назвіть основні хвороби бджіл, оха-

рактеризуйте їх та розкрийте заходи боротьби з ними. 18.

Як здійснюють облік і

планування у бджільництві?

Розділ 13

465

Технологія виробництва продукції кролівництва

ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА

ПРОДУКЦІЇ КРОЛІВНИЦТВА

13.1. Значення галузі та біологічні особливості

кролів

Кролівництво — одна із перспективних галузей м’ясного тварин-

ництва. М’ясо кролів має велике значення як дієтичний продукт

харчування людей. Воно соковите, ніжне, має низьку калорійність

за значного вмісту повноцінного білка, належить до білого м’яса і

рекомендується як дієтичний продукт дітям, людям похилого віку, а

також у разі захворювань шлунка, печінки, серцево-судинної систе-

ми. За вмістом білка м’ясо кролів поступається лише індичатині. Із

м’яса кроля в організмі людини засвоюється до 90 % білка, тоді як із

яловичини лише 62 %. Порівняно із курячим м’ясом кролятина міс-

тить у 2,7 раза менше холестерину. Кролячий жир легкоплавкий і

за якістю переважає яловичий, баранячий і свинячий. У зв’язку з

цим м’ясо кролів на європейських ринках цінується значно дорожче,

ніж м’ясо курчат-бройлерів.

Кролівництво є важливим резервом у постачанні легкої промис-

ловості хутровою сировиною. Із пуху виробляють кращі сорти фетру,

різні трикотажні вироби і головні убори, а зі шкіри — різні галанте-

рейні вироби і легке взуття. Крім того, кролів використовують у ме-

дицині і ветеринарії як лабораторних тварин для проведення дослі-

джень з випробовування фармакологічних препаратів та виготов-

лення вакцин.

До найважливіших біологічних особливостей домашніх кролів

відносять високу плодючість, короткий період крільності, поєднання

вагітності з лактацією, скороспілість, відсутність сезонності у роз-

множенні, копрофагію. На відміну від інших сільськогосподарських

тварин кролі у 4 – 5-місячному віці досягають статевої зрілості і

здатні до спаровування й отримання від них потомства.

Тривалість вагітності у кролиць становить у середньому 30 днів

(28 – 32). Кролиці народжують 6 – 12 кроленят і на першу-другу до-

бу після окролу приходять в охоту і запліднюються. Цю особливість

кролівники використовують у господарських умовах для проведення

13.

Розділ 13

466

Технологія виробництва продукції кролівництва

ущільнених окролів, що дає можливість за добрих умов годівлі й

утримання мати від кролиці впродовж року до 10 окролів і вирости-

ти 60 – 70 кроленят.

За скороспілістю кролі переважають інших сільськогосподарсь-

ких тварин. Кроленята народжуються живою масою 40 – 80 г і на

6-ту добу після народження вони подвоюють її, на кінець третього

тижня — збільшують у 5 – 6 разів. У 3,5 – 5-місячному віці кроленя-

та за інтенсивного рівня годівлі досягають живої маси 2,5 – 3,5 кг за

витрати кормів на 1 кг приросту живої маси 3 – 4 к. од.

13.2. М’ясна, шкуркова і пухова продуктивність

М’ясо кролів має ніжну консистенцію, добрі смакові і кулінарні

якості. Воно має тонковолокнисту структуру з рівномірним жировим

прошарком. Маса тушки кролів залежить від віку, породи і рівня

годівлі. Якщо у 65-добовому віці вона становить 0,8 — 0,9 кг, то у

135 діб — 1,7 – 1,9, а у 270-добовому віці — 2,5 – 3,0 кг. У м’ясних

порід у віці 2 — 3 місяців забійний вихід досягає 60 %, у м’ясо-

шкуркових — 50 – 55 і в місцевих малопродуктивних — 50 – 52 %.

Істотно підвищує забійну масу й забійний вихід промислове схре-

щування. За вдалих поєднань порід виявляється ефект гетерозису, і

забійний вихід збільшується на 2 – 2,5 % порівняно з чисто-

породними ровесниками. При цьому на 0,5 – 0,6 к. од. зменшуються

витрати корму на 1 кг приросту живої маси.

Залежно від волосяного покриву шкурки кролів поділяють на хут-

рові і пухові. Волосяний покрив неоднаковий у кролів різних порід.

Він найбільш густий у порід радянська шиншила, срібляста, віден-

ська блакитна, більш рідкий — у кролів породи сірий велетень.

За стандартом шкурки кролів поділяють на три розміри: особли-

во великі — площа без шкіри голови становить понад 1500 см

, ве-

ликі — 1200 – 1500 і малі — 1200 см

і менше.

Волосяний покрив, знятий з живих кролів пухових порід, нази-

вають кролячим пухом. Він складається із остьового, проміжного і

пухового волосу, які значно довші і тонші, ніж у м’ясо-шкуркових

порід.

У практиці пухового кролівництва застосовують два способи оби-

рання пуху: стриженням або вискубуванням. Пух, отриманий у ре-

зультаті стриження, неоднорідний за довжиною, оскільки частина

волосу ще не закінчила свій ріст. Однорідний, високоякісний пух

дає вискубування, причому відростання його відбувається значно

швидше, ніж після стриження. Пухова продуктивність кролів зале-

жить від віку, умов годівлі та утримання, техніки та частості, зби-

рання пуху. Від дорослих кролів щомісяця отримують 30 – 50 г пуху,

а за рік — 350 – 450 г.

Розділ 13

467

Технологія виробництва продукції кролівництва

Додатковим збиранням пуху слугує гніздовий пух. Під час підго-

товки гнізда до окролу кролиця вискубує до 30 – 40 г пуху, яким

утеплює гніздо. У перші дні після окролу його частково збирають —

улітку більше, взимку менше. Зібраний гніздовий пух у перші дні

після окролу за якістю не поступається вискубаному. Після відлу-

чення кроленят пух з гнізда вибирають повністю, проте він має

значно гіршу якість.

У разі регулярного вискубування пухова продуктивність кролів

зростає, а нерегулярного — знижується, оскільки значну частину

тварини втрачають внаслідок линяння. Згідно з нормативними ви-

могами, пух кролів поділяють на 4 сорти: екстра (вищий сорт) — пух

білого кольору, без сміття і ознак звалювання, довжина волокон

60 мм і більше; перший сорт — білого кольору, без сміття і ознак

звалювання, довжина волокон 45 – 49 мм; другий сорт — такий са-

мий пух, як і першого сорту, але довжина волокон 30 – 44 мм; третій

сорт — пух білого кольору без сторонніх домішок, довжина волокон

11 – 29 мм (допускається звалювання пуху не більш як 3 % за ма-

сою).

Кролячий пух за технічними умовами поділяють на нормальний

і дефектний. Пух, що містить не більше ніж 3 % зваляного і 5 % різ-

них домішок, відносять до дефектного. Пух третього сорту вважають

дефектним за засміченості від 5 до 10 % і вмісту 10 – 30 % волокон,

коротших за 11 мм.

Зберігають пух у сухих приміщеннях у ящиках. У дні ящиків на

відстані 12 см один від одного висвердлюють отвори діаметром

10 – 15 мм, вставляють у них загострені кілочки завдовжки 25 – 30 см

як захід проти звалювання пуху. Транспортують пух в ящиках, зов-

ні обтягнутих мішковиною.

Пух переробляють на пряжу, з якої виготовляють різні в’язані

вироби. Браковані кролячі шкурки після обробки на спеціальних

машинах стрижуть і використовують для виготовлення фетрових

виробів.

13.3. Породи кролів

За живою масою породи кролів поділяють на великі (понад

4,5 кг), середні (3 – 4,5 кг) і дрібні (до 3 кг), а за характером продук-

ції — на м’ясо-шкуркові, пухові і м’ясні і за довжиною волосяного

покриву — на нормальношерсті, короткошерсті і довгошерсті.

Більшість м’ясо-шкуркових порід належать до нормальношерс-

тих, довжина їх волосяного покриву перебуває в межах 3,5 – 4 см.

До короткошерстих відносять м’ясо-шкуркову породу рекс (1,8 – 2 см),

а довгошерстих — пухові породи з довжиною волосяного покриву

понад 4 см (рис. 13.1).

Розділ 13

468

Технологія виробництва продукції кролівництва

Сірий велетень — порода, виведена у звірорадгоспі «Петровсь-

кий» Полтавської області відтворним схрещуванням місцевих кро-

лів з тваринами породи фландр. Середня жива маса дорослих кро-

лів становить 5 кг з коливанням 4,1 – 7 кг. Забарвлення хутра у них

чотирьох типів: сіро-заяче, темно-сіре, залізно-сіре та чорне. Кроли-

ці народжують 7 – 8 кроленят живою масою до 80 г. Кроленята за

добрих умов годівлі інтенсивно ростуть: у 2-місячному віці досяга-

ють живої маси 1,5 кг, а у 4 міс — 2,6 кг. Добре пристосовані до міс-

цевих умов України. Забійний вихід становить 55 – 57 %.

Білий велетень — порода, виведена в XIX ст. в Бельгії та Німеч-

чині. Середня жива маса повновікових кролів 5,1 кг, кращих осо-

бин — 6,5 – 7 кг і більше. Волосяний покрив густий, білий, очі ро-

жеві. Кролиці народжують 7 – 8 кроленят живою масою близько 90 г.

Кроленята ростуть інтенсивно: у 2 міс їх жива маса досягає 1,5 кг, а

у 4 — 2,6 кг. Витрати корму на 1 кг приросту живої маси 3 – 4 к. од.

Забійний вихід у 3 – 4-місячному віці становить 56 – 59 %.

Рис. 13.1. Породи кролів:

а — сірий велетень; б — білий веле-

тень; в — радянська шиншила; г —

сріблястий; д — каліфорнійська

Розділ 13

469

Технологія виробництва продукції кролівництва

Сріблястий — порода, виведена у звірорадгоспах «Петровський»

Полтавської області і «Тульський» схрещуванням кролів породи

шампань і місцевих чорних. Середня жива маса дорослих кролів —

4,5 кг, а за добрих умов годівлі — 5,8 – 6,6 кг. Кроленята народжу-

ються живою масою 75 г, ростуть інтенсивно: у 2 міс досягають 2 кг,

а у 4 — близько 4 кг. Забійний вихід становить 57 – 61 %.

Радянська шиншила — порода, виведена у господарствах Мос-

ковської та інших областей Російської Федерації. Дорослі тварини

мають живу масу в середньому 5 кг, окремі досягають 7 кг. Кроле-

нята народжуються живою масою 75 г, мають високу енергію росту:

у 2 міс досягають живої маси 1,7 – 1,8 кг, а у 4 — 3,5 – 3,7 кг. Забій-

ний вихід становить 56 – 63 %. На 1 кг приросту у віці 2 – 3 міс ви-

трата корму становить 3 – 4 к. од. Шкурки мають сріблясто-голубе

забарвлення. За чисельністю це найбільш поширена порода.

Віденська блакитна — порода, виведена в Австрії наприкінці

XIX ст. Жива маса дорослих кролів у середньому досягає 4,5 – 5 кг, а

окремих особин — до 7 кг. Кроленята народжуються живою масою

70 г і у 2-місячному віці досягають маси 1,7 кг, а у 4 міс — 3 кг. За-

бійний вихід 56 – 59 %. Кролиці за окріл приносять 8 – 9 кроленят.

Новозеландська біла — м’ясна порода, виведена у США. Дорос-

лі кролі мають живу масу в середньому 4,5 кг. Кролиці народжують

7 – 12 кроленят, живою масою 45 г. Молодняк у 2 міс досягає живої

маси 1,8 – 2,2 кг, а через місяць — 2,7 – 3 кг. Забійний вихід стано-

вить 52 – 58 % і на частку м’яса у тушці припадає 77,5 %.

Каліфорнійська — м’ясна порода кролів, виведена у США. До-

рослі кролі мають живу масу 4 – 5 кг. Кроленята народжуються жи-

вою масою 45 г і у 2 міс досягають живої маси 1,9 – 2,3 кг. Забійний

вихід 56 – 60 %, а м’яса у тушці 82 – 85, жиру — 1,8 – 2,5 %.

Біла пухова порода — виведена у звірівницьких господарствах

Курської області і Татарстану. Від дорослих кролів за рік отримують

від 300 до 500 г високоякісного пуху, від окремих екземплярів — до

700 – 1000 г. Кролиці народжують не більше ніж 7 кроленят, які у

2 міс досягають маси 1 кг. Поголів’я поширене переважно серед кро-

лівників-аматорів.

13.4. Відтворення поголів’я кролів

Для кролів характерна висока інтенсивність розмноження, що

зумовлено багатоплідністю, коротким періодом вагітності, ранньою

фізіологічною зрілістю і здатністю поєднувати крільність з лакта-

цією.

Статева зрілість у кролів настає у 3 – 3,5-місячному віці, але до-

пускати їх до парування у цей час не рекомендується, оскільки ор-

ганізм ще повністю не сформувався. Кролиць середніх за вели-