Бусенко О.Т. (ред.). Технологія виробництва продукції тваринництва

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 10

420

Використання коней у народному господарстві

Усі транспортні роботи переводять у тонно-кілометри. Денна нор-

ма на транспортних роботах на одного коня становить 7 тонно-

кілометрів. Враховуючи ці показники й сезонність виконання робіт,

визначають загальну кількість коней, потрібну для виконання

транспортних робіт.

Потребу в конях для населення розраховують, виходячи з норми,

що на один двір упродовж року необхідно 10 – 12 коне-днів. Для ви-

конання інших робіт, роз’їздів та задоволення потреб населення на

100 га сільськогосподарських угідь потрібно 0,6 – 0,7 голови дорос-

лих коней.

Загальну потребу в конях для господарства визначають, підсу-

мовуючи отримані показники кількості поголів’я для рослинництва,

тваринництва, транспортних робіт, потреб населення, роз’їздів то-

що. Необхідно також мати певний страховий запас коней.

Потребу в конях можна визначити за показником щільності по-

голів’я на 100 га сільськогосподарських угідь, яка має досягати від

1,5 до 3,5 голови залежно від інтенсивності розорювання земель.

Практика свідчить, що для господарств бажаними є два типи ко-

ней: запряжно-універсальний і легкозапряжний. Коні першого типу

середні на зріст, із видовженим тулубом, добре розвиненим кістяком

і м’язами, високою роботоздатністю, рухаються кроком із швидкістю

4,8 – 5, риссю —12 – 15 км за 1 год. Легкозапряжний тип характер-

ний для коней, що мають добру роботоздатність і рухаються риссю в

запряжці зі швидкістю 15 – 18 км/год.

10.10. Отримання і переробка молока кобил

Кобил доять у спеціально обладнаних приміщеннях або на доїль-

них майданчиках уручну чи апаратами типу ДА-3, ДА-3М, «Темп»,

ДДА-2 (рис. 10.9). Найбільшого поширення набув апарат ДДА-2,

оскільки він працює у дво- і тритактному режимі залежно від ін-

тенсивності молоковиділення. Від початку лактації кобил доять з

інтервалом 1,5 – 2 год, на другому-третьому місяцях — 3 – 3,5, а в

кінці — через 4 – 5 год.

Свіже молоко кобил для харчування непридатне, оскільки спри-

чинює пронос, тому його використовують для виготовлення кумису.

З цією метою в молоко вносять закваску, що містить молочнокислі

бактерії та молочні дріжджі.

Використовують різні види заквасок — суміш пивних дріжджів,

пшеничного борошна і меду або пшона, солоду й меду. Як закваску

застосовують молочнокислий продукт катик (айран), що готують із

коров’ячого молока, кор (залишки старого кумису), штами чистих

культур молочних дріжджів та молочнокислих паличок (ацидофіль-

на, болгарська), свіжоприготовлений міцний кумис тощо.

Розділ 10

421

Використання коней у народному господарстві

Кумис виготовляють народним (традиційним) способом із витри-

муванням 2 – 3 доби і сучасним (промисловим) — упродовж 1 – 1,5

доби. Перший спосіб ґрунтується на тривалому дозріванні бродиль-

ної суміші. Виготовлений у такий спосіб кумис не містить цукру, що

дає можливість подовжити строк зберігання його. Частину старого

кумису або іншої закваски змішують із трьома-чотирма частинами

свіжого молока. Суміш розмішують протягом 15 хв. Через 2 – 3 год

додають свіже молоко й бродильну суміш вимішують. Свіже молоко

додають стільки разів, скільки доять кобил. На другий день суміш

періодично перемішують. Якість кумису залежить від тривалості

вимішування. На третій день ще раз додають свіже молоко, отри-

ману суміш вимішують і переливають у діжки для зберігання й ви-

користання.

За умов сучасного виробництва кумис готують у пляшках, беручи

40 – 50 % закваски і 50 – 60 % свіжого молока. Після доведення кис-

лотності до 60 – 70 °Т суміш вимішують упродовж 40 – 60 хв, розли-

вають у пляшки, закупорюють і ставлять у холодильну камеру (тем-

пература 0 – 4 °С) для охолодження й визрівання. Через 24 год ку-

мис готовий до вживання.

Внаслідок бродіння в кумисі утворюються органічні кислоти,

спирти, ферменти, біологічно активні та ароматичні речовини. За

Рис. 10.9. Машинне доїння кобил

Розділ 10

422

Використання коней у народному господарстві

температури до 6 °С він зберігається не більше від двох діб, оскіль-

ки належить до продуктів, що швидко псуються.

В Україні кумис виготовляють на Дібрівському кінному заводі

Полтавської та Новоолександрівському кінному заводі Луганської

областей і підприємстві «Зеленогірський» Автономної Республіки

Крим.

10.11. Відгодівля коней на м’ясо

та їх реалізація

З метою підвищення вгодованості та забійних кондицій дорослих

коней ставлять на відгодівлю, тривалість якої становить 30 – 60

днів. Для відгодівлі використовують різні корми, що є в господарст-

ві. На 100 кг живої маси згодовують 2,5 – 2,7 к. од. і 80 – 100 г пере-

травного протеїну з розрахунку на 1 к. од.

У перший період відгодівлі (30 – 35 днів) на концентровані кор-

ми припадає 30, а в заключний — 50 – 60 % раціону. Середньодобо-

ві прирости коней на відгодівлі становлять 0,7 – 1,5 кг. Після досяг-

нення тваринами вищої вгодованості прирости живої маси різко

зменшуються і подальше їх утримання нерентабельне. Тому коней

знімають з відгодівлі й реалізують на м’ясо.

Молодняк вищої вгодованості приростає завдяки відкладенню

жиру і росту органів та тканин. Основними кормами молодняку від

8- до 14-місячного віку є концентровані корми й доброякісне сіно,

оскільки в нього ще недостатньо розвинена товста кишка і тварини

не здатні перетравлювати значну кількість об’ємистих кормів. Ви-

трати кормів із розрахунку на 1 кг приросту у дорослих коней дося-

гають 8 – 10, у молодняку — 5 – 5,8 к. од.

Коней на м’ясо здають згідно з державним стандартом 20079–74.

Перед відправкою на м’ясопереробні підприємства тварин зважу-

ють, оформляють товарно-транспортну накладну й ветеринарне сві-

доцтво.

Реалізують коней за живою масою і вгодованістю, кількістю та

якістю м’яса. Залежно від віку їх розподіляють на три групи: дорослі

(від 3 років і старше), молодняк (від одного до 3 років) і лошата (до

року живою масою не менше від 120 кг). За вгодованістю дорослих

коней і молодняк поділяють на дві категорії — першу (І) й другу

(II), жеребців відносять до І категорії.

До І категорії відносять тварин з добре розвиненими м’язами,

округлими формами тулуба; груди, лопатки, поперек, крижі й стег-

на добре виповнені; остисті відростки спинних і поперекових хреб-

ців не виступають: ребра непомітні, промацуються слабо; на гребені

шиї і біля кореня хвоста є жирові відкладення.

Розділ 10

423

Використання коней у народному господарстві

У коней II категорії задовільно розвинені м’язи, дещо кутасті

форми тулуба; груди, лопатки, спина, крижі й стегна помірно ви-

повнені; помітні ребра та остисті відростки спинних і поперекових

хребців; незначні відкладення жиру спостерігаються вздовж гребе-

ня шиї.

Якщо коней реалізують залежно від кількості та якості м’яса, то

туша тварин, яку відносять до І категорії, має жирові відкладення, з

просвітами, а на тушах II категорії їх спостерігають на гребені шиї,

ребрах, крижах і зовнішньому боці стегон.

Коней на експорт оцінюють за державним стандартом 23162–78,

відповідно до якого дорослих коней розподіляють на три категорії (І,

II та III). Жива маса тварини І категорії має становити не менше

ніж 415 кг, а II і III — не менш як 360 кг. Зважують коней індивіду-

ально з вирахуванням із загальної живої маси 3 % знижки на вміст

травного каналу.

Молодняк коней на категорії вгодованості не розподіляють. Він

повинен мати добре розвинені м’язи, округлі форми тулуба, помітні

ребра й незначні жирові відкладення.

Експортують молодняк у віці від 6 міс до 2 років. Молодняк віком

2 – 3 роки продавати за кордон невигідно, оскільки його реалізують

за цінами дорослої худоби.

10.12. Кінний спорт

Кінний спорт — це чудовий спосіб для фізичного розвитку люди-

ни. Він включає багато різних змагань і кінних ігор. Одні з них ма-

ють національне значення, інші поширені в багатьох країнах і

отримали світове визнання. Серед кінноспортивних змагань та кін-

них ігор найбільшого поширення набули класичні види: виїздка,

долання перешкод (конкур) та триборство.

Виїздка (вища школа верхової їзди). Її організовують у манежі

або на відкритому рівному майданчику розміром 60 × 20 м. У сере-

дині кожної короткої і в п’яти місцях довгої сторони ставлять літери

латинського алфавіту, які вказують вершнику місця виконання пе-

вних елементів їзди.

Під час змагань вершник має продемонструвати правильність

рухів коня на всіх алюрах (крок, рись, галоп), чіткість виконання

певних фігур і вправ, досконалість керування конем. Оцінюванню

також підлягають гармонія рухів коня й посадка вершника.

За помилки у послідовності виконання програми змагань верш-

ника штрафують. Перший раз знімають 5, другий — 10, третій — 15

очок, а в разі четвертої помилки спортсмена виключають із змагань.

Оцінки всіх суддів підсумовують і за кількістю балів визначають

результат виступу й зайняте місце.

Розділ 10

424

Використання коней у народному господарстві

 На Олімпійських іграх чемпіонами з виїздки стали: С. Філатов на Абсенті

ахалтекінської породи (Рим, 1960); І. Кізимов на Іхорі української верхової по-

роди (Мехіко, 1968); О. Петушкова, І. Кізимов, І. Калита (Мюнхен, 1972);

Ю. Ковшов, В. Місевич, В. Угрюмов на конях української верхової породи —

Ігрок, Плот, Шквал (Москва, 1980).

Долання перешкод (конкур) — найпоширеніший вид кінного

спорту. На відведеному для змагань майданчику споруджують пе-

решкоди з дерева, хмизу тощо. На стояки навішують жердини, ого-

рожі, шлагбауми (рис. 10.10). У системі перешкод обов’язково облад-

нують канаву з водою 3 – 5 м завширшки.

Залежно від кількості й розміру перешкод конкури бувають лег-

кого, середнього, важкого і вищого класів (легкий — 8, середній —

12, важкий — 15, вищий — 18 перешкод; висота, см, відповідно:

90 – 100, 100 – 110, 120 – 140, 130 – 170). Важкий і вищий класи

конкуру розподіляють на класи А, Б, В.

Виступ спортсменів оцінюють за кількістю штрафних очок (за

відмову долання перешкод: першу — 10, другу — 20, за третю ви-

ключать із змагань; за руйнування перешкод — 5, за падіння — 30

очок). Залежно від класу спортсмену надається кваліфікація від

третього розряду до майстра спорту. Найвище спортивне звання

присуджується за виконання нормативів вищого класу.

Рис. 10.10. Долання перешкод (конкур)

Розділ 10

425

Використання коней у народному господарстві

Конкури бувають швидкісні, «за вибором», на потужний стрибок,

мисливські, до першої помилки тощо. У швидкісному конкурі пере-

можцем стає спортсмен, кінь якого пройшов дистанцію за меншу

кількість часу. За порушення перешкод правилами передбачено

нараховувати штрафний час. Переможця у конкурі «за вибором»

визначають за кількістю додаткових балів. У змаганнях на потуж-

ність стрибка перемагають спортсмени, які досягли кращих ре-

зультатів.

Конкурні змагання мають різні умови проведення. Якщо на зма-

ганнях встановлений обов’язковий маршрут, то переможця ви-

значають за найменшою кількістю штрафних очок. На швидкісних

конкурах переможцями стають спортсмени, які показали кращі ре-

зультати. За умов довільного маршруту вершник має право вибору

перешкод. Учасникам змагань бали нараховують залежно від скла-

дності останніх.

Триборство проводять упродовж трьох днів із манежної виїзд-

ки, польових випробувань та долання перешкод. На кожний вид

змагань визначають один день. Манежну їзду організовують за

правилами, встановленими для виїздки. Програмою її передбача-

ється рухи коней на різних алюрах та виконання деяких несклад-

них вправ. Оцінюють за 6-бальною системою. Польові випробуван-

ня — найважчий етап триборства і від них залежить результат ви-

ступу спортсмена (рис. 10.11).

Рис. 10.11. На трасі кросу (триборство)

Розділ 10

426

Використання коней у народному господарстві

Трасу проведення змагань розділяють на чотири відрізки: пер-

ший і третій — рух польовими дорогами (10 – 20 км завдовжки)

змінними алюрами із середньою швидкістю 240 м/хв з тим, щоб

вкластися в певний норматив часу; другий — стрибками з долання

перешкод, на кожному кілометрі встановлено по три перешкоди за-

лишки 140 см і завширшки 2 м; четвертий — крос пересіченою міс-

цевістю з чотирма перешкодами на кожному кілометрі заввишки

120 см і завширшки 2, внизу — 3 м. Біля кожної перешкоди розмі-

шують штрафні майданчики. Якщо вершник припустився помилки

(закидка, падіння), то одержує штрафні очки.

Третій день триборства — це долання перешкод. На майданчику

розміром 150 × 100 м встановлюють 12 перешкод заввишки 120 см і

завширшки 180 см. Штрафні очки нараховують за руйнування пе-

решкод і непідкорення коня (відмова від стрибка, закидка). Пере-

можця у змаганні визначають за різницею кількості позитивних

балів та штрафних очок. Змагання за повною програмою триборства

проводять на конях старшого віку (6 років і старше), а за полегше-

ною — на молодих (4 – 5 років).

Контрольні запитання та завдання

1. Значення галузі та використання коней у народному господарстві. 2. Вер-

хові, рисисті, ваговозні породи коней та характеристика їх. 3.

Селекційно-

племінна робота у конярстві. 4.

Технологія відтворення поголів’я коней та три-

валість використання їх. 5.

Вирощування молодняку. 6. Мета тренінгу та іпод-

ромних випробувань. Техніка проведення їх. 7.

Утримання коней. 8. Годівля

коней, структура раціону та річні норми витрати кормів. 9.

Основні показники

робочої продуктивності коней. 10.

Яку роботу для коней вважають легкою, се-

редньою і важкою? 11.

Які чинники враховують для раціонального використан-

ня коней на сільськогосподарських роботах? 12.

Як розрахувати потребу госпо-

дарства в робочий конях? 13.

Як визначають собівартість коне-дня? 14. Отри-

мання молока кобил та його переробка. 15.

Відгодівля коней на м’ясо та вимоги

державних стандартів під час реалізації їх. 16.

Види кінного спорту та характе-

ристика їх.

Розділ 11

427

Технологія виробництва риби

ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА

РИБИ

11.1. Народногосподарське значення галузі

Риба та її продукти посідають істотне місце в харчуванні люди-

ни. За вмістом основних поживних речовин, незамінних амінокис-

лот, ненасичених жирних кислот, вітамінів та мінеральних речо-

вин, а також за легкою перетравністю і засвоюваністю м’ясо риби

можна віднести до дієтичного продукту. Воно містить 16 – 21 % лег-

ко перетравного білка, який за біологічною цінністю не тільки не

поступається білку теплокровних тварин, а й за деякими показни-

ками перевершує його. Вміст жиру у найбільш поширеної прісновод-

ної риби коропа становить 9 – 11 % (найменше у щуки — 0,5 – 1,0 %,

найбільше у вугра — до 32 %).

У рибі міститься більше вітамінів, крім вітаміну С, ніж в овочах і

фруктах. У м’ясі коропа у 2 рази більше вітаміну А (каротину), ніж у

лимоні, у 3,5 раза більше вітаміну В

, у 6,5 раза — В

і в 15 разів

більше вітаміну РР.

Крім того, із відходів рибної промисловості виготовляють рибне

борошно, в якому високий уміст перетравного протеїну та інших

поживних і мінеральних речовин, тому його використовують як

кормову добавку до раціону сільськогосподарських тварин.

У 2002 р. вилов риби та добування морепродуктів становили

289 336 т, у тому числі: у прісноводних водоймах 38 058, у ставах та

інших водоймах рибницького господарства 26 024 т. З метою опти-

мізації харчування людей доцільно довести споживання риби до

22 кг на душу населення. Для повного задоволення попиту насе-

лення в рибних продуктах необхідно не тільки розширювати і удо-

сконалювати промисел риби у світовому океані, а й раціонально ви-

користовувати внутрішні водойми.

Тому склалися чотири основні форми рибництва — ставове, інду-

стріальне (тепловодне), озерне і прибережно-морське, проте провід-

ним з них є ставове. З 1 га площі ставу тільки завдяки природній

продуктивності можна щороку отримати 2 – 3 ц високоякісної риби,

тобто стільки, скільки можна отримати м’яса за нагулу великої ро-

11.

Розділ 11

428

Технологія виробництва риби

гатої худоби чи овець на природних пасовищах такої самої площі.

Якщо ж застосовувати годівлю риби штучними кормами, то з 1 га

площі ставу можна отримати до 10 – 20 ц риби.

Наша країна багата на прісноводні водойми, однак рибницьке

господарство на них розвивається недостатньо швидкими темпами і

виробництво прісної риби ще не забезпечує попиту населення. Еко-

номічну ефективність ставового рибництва можна підвищити за ра-

хунок використання води для зрошування полів і городів, організа-

ції нагулу качок і гусей.

11.2. Біологічні особливості та представники

сучасної полікультури риб

Риби — найчисленніша група хребетних тварин, яка налічує

22 тис. видів. Загальною характерною ознакою є наявність зябер, за

допомогою яких відфільтровується розчинений у воді кисень. Якщо

у воді його не вистачає, то деякі риби можуть дихати повітрям. Емб-

ріони і личинки, у яких ще не розвинений зябровий апарат, диха-

ють сіткою капілярів, яка пізніше зникає.

Для руху у воді риби мають плавники, а для зменшення тертя

під час руху шкірні залози виділяють слиз. У риб кровоносна систе-

ма замкнена з одним колом кровообігу і двокамерним серцем (шлу-

ночок і передсердя).

Травний канал риб складається з ротової порожнини, глотки,

стравоходу, шлуночка й кишечнику, який закінчується анусом. У

ротовій порожнині риб є зуби, проте у деяких вони відсутні. Риби, які

споживають рослинні корми і дрібних тварин, можуть не мати шлун-

ку. У них перетравлення і всмоктування поживних речовин здійс-

нюються у кишечнику, довжина якого залежить від характеру їжі.

Підшлункова залоза у риб зрощена з печінкою. Органом виділення

є нирки, проте основна їх функція — підтримання осмотичного тис-

ку в організмі.

Запліднення яйцеклітини і розвиток ембріона у риб відбувають-

ся поза організмом матері. Самки викидають ікру у воду, а самці

виділяють сперму. Після злиття яйцеклітини і сперматозоїда роз-

вивається ембріон. Постембріональний період розпочинається із

стадії личинки, у якої живлення спочатку змішане, а потім повніс-

тю зовнішнє. Мальок набуває форми дорослої риби, на шкірі

з’являється лузга. Личинок і мальків називають молоддю. З другої

половини першого літа життя і осені риба уже повністю сформува-

лася й її називають цьоголітком, а після перезимівлі — однорічкою,

а рибу, що прожила два літа, — дволіткою.

Завдяки переважанню у риб асиміляції над дисиміляцією вони

ростуть упродовж усього життя, проте й характерною властивістю їх

Розділ 11

429

Технологія виробництва риби

є також зниження обміну речовин за недостатніх умов годівлі, що

дає можливість витримувати в зимових умовах тривале голодуван-

ня. Уповільнення інтенсивності росту риб відбувається також унас-

лідок зниження температури води, якості корму, гідрохімічного ре-

жиму тощо. Деякі тепловодні риби (короп) зі зниженням темпера-

тури води в осінній і зимовий періоди припиняють живлення, і ріст

практично не відбувається. У холодноводних риб також відмічаєть-

ся зниження росту, хоча вони й не припиняють живлення.

Представниками сучасної полікультури тепловодних рибниць-

ких господарств є короп, білий і строкатий товстолобики, їхні гібри-

ди, білий і чорний амури, новими перспективними об’єктами — ве-

ликоротий буфало, канальний сом, піленгас, веслоніс, додатко-

вими — щука, судак, сом, лин, карась, лящ, а з холодноводного риб-

ництва найбільш цінним об’єктом є райдужна форель.

Основний об’єкт ставового рибницького господарства — короп,

вирощування якого пов’язано з такими цінними якостями, як неви-

багливість до умов середовища, всеїдність, швидкий ріст, простий у

розведенні і має смачне м’ясо, яке містить до 20 % білка і 10 % жи-

ру. Статева зрілість його настає: у південній зоні на 3 – 4-му роках

життя, а у лісостеповій і поліській — на 4 – 5-му, причому самці

дозрівають на рік раніше від самок. Плодючість самок до 1 млн ік-

ринок і більше. Короп на першому році життя може досягти маси

1,5 кг, на другому — 2 – 3 кг, а максимальної за все життя — понад

25 кг і довжини близько 1 м.

В Україні розводять дві породи коропа: українську лускату і рам-

часту, для виведення яких використано місцеве стадо Антонінського

риборозплідника Красилівського району Хмельницької області (рис.

11.1). Селекційна робота провадилася методом масового відбору з

урахуванням маси тіла і загального розвитку. Породи затверджені в

1956 р. і мають такі внутрішньопородні типи: антоніно-зозулецький,

несвічський, любенський, нивчанський. Коропів першого типу роз-

водять у багатьох господарствах і репродукторах, однак порівняно з

іншими типами у них гірша виживаність. Нивчанський тип луска-

того коропа має вишу зимостійкість і рибопродуктивність у нагуль-

них ставах, йому притаманна також підвищена холодостійкість.

Із рослиноїдних риб у полікультурі з коропом вирощують білого і

строкатого товстолобиків та білого амура (див. рис. 11.1). Білий і

строкатий товстолобики — це великі швидкорослі риби, які до-

сягають живої маси і середньорічного приросту відповідно: білий

товстолобик — 16 – 20 кг і 2 кг, строкатий — 35 – 40 і 5 – 6 кг.

Статева зрілість у білого товстолобика на півночі України настає

у 6 – 9 років, на півдні — у 4 – 5, у водоймах-охолоджувачах — у

3 – 4, а у строкатого — 4 – 5-річному віці. Статева зрілість у самців

настає на 1 – 2 роки раніше від самок. Плодючість у товстолобиків

масою 7 – 10 кг становить близько 1 млн ікринок.