Бусенко О.Т. (ред.). Технологія виробництва продукції тваринництва

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 10

410

Використання коней у народному господарстві

мальне тяглове зусилля організовують із використанням полозово-

го пристрою.

Триборство включає такі елементи випробувань: термінову до-

ставку вантажу кроком і риссю та тяглову витривалість. У цьому

виді випробувань беруть участь коні 4-річного віку і старші.

Тривалість перебування на іподромі рисистих кобил до 4 – 5-річ-

ного, жеребців — до 5 – 8-річного віку, а верхових — відповідно до

3 – 4 і 4 – 6 років.

10.7. Утримання та годівля дорослих коней

Коней утримують у стайнях, обладнаних денниками та стійлами.

Останні споруджують у два ряди вздовж бокових стін із проходом

посередині стайні 2,6 м. Площа денників досягає 9 – 16 м

. Їх обла-

штовують годівницями, які розміщують на висоті 1 м від підлоги.

Стійла розділяють суцільними перегородками, їх розмір залежить

від величини коней і в середньому становить: довжина — 3, шири-

на — 1,75 м.

Найдоцільніше в стайнях використовувати комбіновані підло-

ги — біля годівниці глинобитну, а ближче до сечового жолоба —

Рис. 10.7. Іподромні випробування рисаків

Розділ 10

411

Використання коней у народному господарстві

дощану чи цегляну з ухилом у бік останнього. Для підстилки при-

датні тирса, торф, солома з розрахунку 2 – 3 кг щодня на одну го-

лову.

Годівниці (ясла) влаштовують вздовж стін. У приміщенні для

напування коней встановлюють корита чи невеликі баки з кришка-

ми. Роздавання кормів і прибирання гною проводять уручну. В

стайнях мають бути приміщення для зберігання кормів, збруї, інве-

нтарю. Для забезпечення тваринам оптимальних умов утримання

застосовують припливно-витяжну вентиляцію.

Стайні будують на 20, 40 та 60 голів робочих коней. Узимку тем-

пературу в приміщенні підтримують на рівні 4 – 10 °С, відносну во-

логість повітря — не менше ніж 85 %.

Робочих коней утримують у стійлах, а жеребців, жеребних і під-

сисних кобил — у денниках. У кінних заводах племінне поголів’я

розміщують у денниках. Конюх доглядає 15 – 20 голів. Кожну пару

тварин закріплюють за їздовими, які відповідають за їхній стан

здоров’я, роботоздатність та раціональне використання.

Годівля. Характерною особливістю органів травлення коней є

невелика місткість шлунка, тому за одну даванку їм не можна зго-

довувати велику кількість кормів. Переповнення травного каналу

спричинює утруднення дихання й сповільнення руху тварин.

Під час

виконання робіт коні витрачають енергію, джерелом якої

є вуглеводи, що використовуються організмом упродовж перших

трьох годин роботи. Тому коней годують залежно від її характеру,

тобто в разі виконання важкої і середньої роботи 6 – 7, а якщо вони

відпочивають — то 3 рази на добу.

Напувають тварин після поїдання грубих кормів до згодовування

концентрованих, оскільки потрапляння води в організм після конц-

кормів зумовлює їх вимивання в кишки, що значно знижує пере-

травність корму.

У стійловий період до раціону коням уводять концентровані (овес,

ячмінь, пшеничні висівки, зерно кукурудзи і в незначній кількості

зерно пшениці та жита), грубі (сіно — переважно злакове, солома —

вівсяна, просяна, ячмінна), соковиті (кукурудзяний силос, буряки,

морква) корми. За загальною поживністю грубі в раціоні можуть до-

сягати 50 %. Сіно бобових культур згодовують у суміші із злаковими,

бо окрема його даванка спричинює у тварин здуття й кольки.

Улітку коней випасають на пасовищах чи згодовують свіжоско-

шену траву. Тваринам верхових і рисистих порід її згодовують до

50 кг на добу.

Кількість концентрованих кормів у раціонах робочих коней за-

лежить від виду роботи. Якщо робота легка, то їх даванку зменшу-

ють, а в раціон вводять більше грубих і соковитих. Частка концент-

рованих кормів у раціонах робочих коней становить 30 – 40 %. На

100 кг живої маси максимальна кількість грубих кормів досягає

Розділ 10

412

Використання коней у народному господарстві

3 – 4 кг, із них сіна — 1,5 – 2 кг. Норми годівлі для робочих коней

визначають залежно від живої маси, роботи, яку необхідно викона-

ти, її інтенсивності та фізіологічного стану організму (табл. 10.1).

10.1. Норми годівлі робочих коней, на одну голову за добу

Робота

легка середня важка

Жива

маса, кг

кормових

одиниць

перетрав-

ного про-

теїну, г

кормових

одиниць

перетрав-

ного про-

теїну, г

кормових

одиниць

перетрав-

ного про-

теїну, г

400

500

600

7,00

8,75

10,50

800

870

1050

8,96

11,20

13,44

840

1050

1260

10,8

13,5

16,2

960

1200

1440

Робочим коням із розрахунку на 1 к. од згодовують: перетравного

протеїну — 80 – 90 г, кальцію — 4 – 5, фосфору — 4 – 5 г і кароти-

ну — 10 – 15 мг. Кобилам, починаючи з четвертого місяця жеребно-

сті, норму годівлі збільшують на 1,5 – 2, підсисним — на 3 – 4 кг су-

хої речовини, а з дев’яти місяців — відповідно на 2 – 3 і 4 – 6 кг. На

кожну кормову одиницю жеребній і підсисній кобилі згодовують:

перетравного протеїну — 115 г, кальцію — 7 – 8, фосфору — 5 – 6 г і

каротину — 25 мг.

У разі роботи коней у полі норму годівлі збільшують на 20, а на

важких дорогах та під час виконання транспортних робіт — на

10 %. Тваринам, які не працюють, норму годівлі знижують на 30 %

порівняно з тією, що розрахована для виконання легкої роботи. Як-

що коні недостатньо вгодовані, то даванку концентрованих кормів

їм збільшують на 2 – 3 к. од.

Частка кормів у раціонах робочих коней у період виконання

важкої роботи становить: концкорми — 40 – 55 %, грубі — 35 – 40,

соковиті — 5 – 25 %, а середньої і легкої — відповідно 35 – 45,

35 – 50, 5 – 20 % та 25 – 30, 60 – 65, 5 – 20 %. Потреба дорослого ро-

бочого коня живою масою 500 кг під час виконання середньої роботи

на рік досягає 47 ц к. од. і 3,8 ц перетравного протеїну, а легкої —

відповідно 33 і 2,6.

Племінним і спортивним коням згодовують доброякісне сіно, со-

ковиті (морква, цукрові буряки, картопля) та суміші концентрова-

них кормів, які у зимовий період становлять не менше ніж 50, а за

пасовищного утримання — 30 – 40 %.

Раціони жеребців повинні містити різноманітний набір кормів і

бути збалансованими за поживними, мінеральними і біологічно ак-

тивними речовинами. До їх раціону також вводять корми тваринно-

го походження (м’ясо-кісткове борошно, збиране молоко, сир, курячі

яйця), пророщене зерно (400 – 500 г на день), премікси, кухонну

Розділ 10

413

Використання коней у народному господарстві

сіль. У літній період жеребцям згодовують свіжоскошену траву (до

30 кг за добу). В разі посиленого статевого навантаження раціон же-

ребців має складатися із концентрованих кормів — 60 %, грубих —

35 і соковитих — 5 %.

Жеребцям рисистих і верхових порід у парувальний період на

100 кг живої маси згодовують 2 к. од. і 130 г перетравного протеїну,

а в інші періоди — 1,6 к. од. та 100 г; кальцію — 6 – 8 г, фосфору —

5 – 4 г, каротину 35 – 15 мг. Плідникам ваговозних порід раціон

зменшують на 0,2 к. од.

Після закінчення парувального періоду жеребців переводять на

звичайний раціон, вилучаючи корми тваринного походження. Плід-

нику живою масою 550 кг у непарувальний період згодовують:

сіна — 9 кг, концкормів — 4 – 5 і соковитих — 3 – 5 кг.

Племінним кобилам до раціону вводять сіно лучне чи злаково-

бобове, моркву, буряки, картоплю, якісний силос. У літній період

кобилам верхових і рисистих порід дають зелену масу чи випасають

на пасовищах, а також згодовують 2 – 3 кг сіна і 1,5 – 2 кг вівса на

одну голову за добу. Для забезпечення організму мінеральними ре-

човинами використовують кісткове борошно, преципітат, трикаль-

ційфосфат або крейду кількістю 30 – 60 г і кухонну сіль 30 – 50 г на

одну голову за добу.

У другій половині жеребності норму концентрованих кормів збі-

льшують на 1 – 2 кг і до раціону вводять пророщене зерно, моркву,

трав’яне і м’ясо-кісткове борошно та мінерально-вітамінні добавки.

Із розрахунку на 100 кг живої маси жеребним кобилам дають

1,6 – 1,7 к. од. і 105 – 110 г перетравного протеїну, а підсисним —

відповідно 2,0 та 100 – 105. Якщо підсисних кобил використовують

на легких роботах, то норми годівлі збільшують на 30 %.

Перед годівлею коней напувають (добова потреба води взимку —

30 – 50, влітку — 70 – 80 л на одну голову), після чого згодовують

корми у такій послідовності: грубі, соковиті й концентровані. Поло-

вину грубих кормів дають у вечірню годівлю.

Концентровані корми згодовують однаковими даванками або за-

лежно від характеру й тривалості роботи розділяють їх на ранок і

обід. Годувати коней припинять за 30 – 40 хв до початку роботи,

оскільки в цей період відбувається часткове перетравлення корму і

перевантаження травного каналу зменшується.

10.8. Використання коней у сільському

господарстві та спорті

Коней використовують для роботи в упряжі, під сідлом, в’юком,

отримання від них м’яса й молока, у різних видах кінного спорту

тощо.

Розділ 10

414

Використання коней у народному господарстві

Робоча продуктивність коней характеризується такими пока-

зниками, як тяглове зусилля (сила тяги), кількість виконаної робо-

ти, швидкість руху, витривалість і потужність.

Під тягловим зусиллям розуміють силу, яку прикладає кінь для

долання опору рухові вантажного транспорту чи сільськогосподар-

ського знаряддя. Зусилля, з яким кінь працює щодня впродовж три-

валого часу без втоми, вважають нормальним. Кінь може розвинути

і максимальне тяглове зусилля, яке дорівнює його живій масі, а

іноді й перевищує її.

Величина тяглового зусилля залежить від живої маси, віку, фізі-

ологічного стану тварин, якості дороги, конструкції возів та сільсь-

когосподарських знарядь. Визначають його динамометром у кіло-

грам-силах (кгс) або розраховують за формулами А.О. Малігонова

та В’юста:

8(для невеликих коней);

P =+

12 (для коней масою понад 500 кг),

P =+

де Р — тяглове зусилля, кгс; Q — жива маса коня, кг; 8, 9, 12 — ем-

піричні величини.

Робота. Обсяг виконаної роботи під час транспортування ван-

тажів визначають у тонно-кілометрах (маса вантажу, т, перемноже-

на на шлях, км). Однак для перевезення того самого вантажу різ-

ними дорогами необхідне неоднакове тяглове зусилля. Тому для

точнішого визначення обсягу роботи коня використовують формулу

,RPS=

де S — шлях.

Залежно від відносної величини тяглового зусилля у відсотках до

живої маси роботу коня розподіляють на легку (до 10 %), середню

(15) і важку (близько 20 %).

До легких робіт відносять перевезення дрібних вантажів у межах

господарства, транспортування їх впорядкованими дорогами, їзду

перемінним алюром на невеликі відстані, роботу в легких боронах,

а також інші упряжні роботи з тягловим зусиллям до 10 % живої

маси коня. Шлях, пройдений конем за робочий день, має бути в ме-

жах 15 км, а час корисної роботи — до 4 год.

Роботу, яку виконує тварина з тягловим зусиллям 13 – 15 % її

живої маси, відносять до середньої (легка оранка, культивація, бо-

Розділ 10

415

Використання коней у народному господарстві

ронування важкими боронами тощо). Тривалість корисної роботи

6 год, а загальний пройдений шлях — близько 25 км.

До важких робіт відносять перевезення великих вантажів, оран-

ку плугами з передплужниками, сівбу сівалками, скошування трав і

зернових кінними косарками та ін. Тривалість корисної роботи

9 год, а пройдений шлях — у межах 35 км.

Швидкість руху характеризує індивідуальні робочі якості коня.

Вона залежить від породних особливостей, здоров’я тварини, алюру,

величини вантажу, якості дороги, тривалості роботи та тяглового

зусилля. Від швидкості руху залежить величина тяглового зусилля.

Чим швидше кінь рухається, тим менше тяглове зусилля він розви-

ває. Найпродуктивнішим робочим алюром є крок, за якого кінь роз-

виває найвищу вантажопідйомність.

Для обліку денного виробітку коня необхідно знати середню швид-

кість. Визначають її діленням пройденого шляху на одиницю часу.

Швидкість руху коня залежить від алюру (кроком — 4 – 7 км/год,

риссю — 10 – 12, галопом — 20 – 25 км/год).

Коні найбільше втомлюються від збільшення швидкості руху,

менше — від зміни тяглового зусилля і ще менше — від збільшення

тривалості роботи їх. Для забезпечення максимального денного ви-

робітку й збереження роботоздатності тварин потрібно правильно

вибрати оптимальне співвідношення тяглового зусилля, швидкості

руху та тривалості роботи. Перевезення важких вантажів на далекі

відстані знижує швидкість руху коня.

Продуктивність коня визначається часом його корисної роботи.

Упродовж 8-годинного робочого дня корисна робота має становити

не менше ніж 6 год, а влітку вона може бути збільшена до

9 – 10 год.

Потужність — це кількість виконаної роботи за одиницю часу.

Одиницею її є кінська сила, що дорівнює 75 кгм/с (в системі СІ

1 к. с. = 735,5 Вт). Потужність коня живою масою 500 кг дорівнює

одній кінській силі, а невеликих коней — 0,6 – 0,7 к. с. Її можна ви-

значити, перемноживши тяглове зусилля на швидкість руху. По-

тужність залежить від типу, породи, маси тварин, фізичного стану,

тренованості, роботи тощо.

Коні рисистих порід більшу потужність розвивають за високої

жвавості, а ваговозних — з малою швидкістю руху. Потужність тва-

рин протягом робочого дня не постійна, що негативно впливає на

тяглове зусилля й швидкість руху. З настанням утоми кінь часто

зупиняється і може повністю відмовитися від роботи.

Витривалість — це здатність коня розвивати властиву йому по-

тужність і швидко відновлювати сили після годівлі та відпочинку.

Вона залежить від навантаження, тривалості роботи, конституцій-

них особливостей, тренованості й вгодованості.

Розділ 10

416

Використання коней у народному господарстві

Ознаками втоми є: зниження реакції на спонукання, нечіткі ру-

хи, тремтіння кінцівок і м’язів, пітливість, прискорені дихання й

пульс, підвищена температура, відмова від корму, понурий вигляд,

млявість тощо.

До основних показників втоми і витривалості належать темпера-

тура і пульс. Про значну перевтому коня свідчать підвищена темпе-

ратура (40 °С), прискорені дихання (70 за 1 хв) і пульс (100 ударів за

1 хв). Показник витривалості треба враховувати під час розподілу

коней на сільськогосподарські та інші роботи.

10.9. Використання робочих коней

Роботоздатність коня значною мірою залежить від правильного

вирощування молодняку й підготовки його до використання в

упряжі чи під сідлом.

У заїздку молодняк робочих коней надходить у 2 – 2,5-річному

віці. Спочатку його привчають до недоуздка, рухів за поводом, керу-

вання віжками, хомута, сіделка, запрягання. На легких роботах ко-

ней починають використовувати з 2,5 – 3-річного віку. Помірна ро-

бота сприяє гармонійному розвитку організму, а важка — гальмує

його і може спричинити захворювання органів дихання, серцево-

судинної системи, сухожилків і зв’язок.

Повної роботоздатності коні досягають у 4 – 5-річному віці, проте

найвищу продуктивність вони виявляють у 6 – 12 років. Оптималь-

ні умови годівлі, утримання й експлуатації дають можливість вико-

ристовувати робочих коней до 18 – 20 років.

Для ефективної роботи коня повинна бути підібрана упряж, яка

буває дугова, бездугова, транспортна, обозна, сільськогосподарська,

виїзна, однокінна, парокінна, трієчна й багатокінна.

Однокінна дугова упряж складається з вуздечки, недоуздка, хо-

мута, шлеї, сіделка і віжок; бездугова — вуздечки, хомута, посторо-

нок, шлеї, сіделка та віжок. До комплекту парокінної дишлової

упряжі входять: вуздечки, хомути, нагрудники і нашильники,

посторонки та віжки.

Розрізняють запряжки хомутові та шорні. Хомутові запряжки

поділяють на голобляно-дугові, голобляно-посторонкові, посторон-

ково-дишлові, посторонкові та змішані (парні, трієчні тощо).

Техніка запрягання. Коня виводять із стійла чи денника і

надівають упряж у такій послідовності: вуздечка, сіделко, хомут із

шлеєю. В разі запрягання в однокінну дугову упряж коня заводять

у голоблі і на ліву надівають черезсідельник, а потім попругу, для

роботи в гірській місцевості та напування коней попругу можна

переносити на праву голоблю.

Розділ 10

417

Використання коней у народному господарстві

Лівим гужем підхоплюють голоблю знизу вверх і закладають ду-

гу. Правим гужем охоплюють голоблю зверху вниз і закладають

протилежний кінець дуги, після чого затягують супоню так, щоб

стягнути гужі і дуга не хиталася, а хомут не затискав шию. Потім

черезсідельник перекидають через сіделко і на відстані 40 – 50 см

позаду дуги підв’язують його на правій голоблі з розрахунку, щоб

між хомутом і шиєю, холкою та хомутом можна було протиснути два

пальці.

Попругу підтягують, пропустивши й в шлевку підпруги. Поводи

вуздечки перекидають на обидва боки шиї коня, протягують у дуго-

ве кільце, обмотують навкруги чи позаду дуги і прив’язують за пра-

ву голоблю. Зверху черезсідельника та гужів пропускають віжки й

пристібають їх до кілець вудил.

Найпоширенішим у разі використання коней у парі є посторон-

ково-дишлове запрягання. Коней запрягають у вози, сільськогоспо-

дарські знаряддя і машини, що мають дишло, їх ставлять між диш-

лом, на кінець якого надівають нашильник так, щоб він був на рівні

середини грудей коня. Потім пристібають до барок посторонки: спо-

чатку внутрішні, а потім зовнішні. Закінчують запрягати присті-

банням віжок.

Спорядження верхового й в’ючного коня складається з вуздечки і

сідла. Найпоширенішими сідлами е: стройові, козачі, спортивні та

в’ючні.

Техніка сідлання. Коня виводять із денника і прив’язують у

проході приміщення. Сідло беруть лівою рукою за передню, а пра-

вою — за задню луку. З лівого боку коня кладуть його вище від хол-

ки й спускають на спину так, щоб передня лука знаходилася над

самою високою частиною холки. Потім необхідно перейти на праву

сторону, спустити підпруги й заправити їх під крило сідла. Знову

повернутися до лівого боку коня і підтягнути підпруги, спочатку

передню, а потім — задню. Затягують їх так, щоб під першу можна

було протиснути один палець, а під другу — два.

Перевіряють довжину петлиць. Вони мають дорівнювати за дов-

жиною руці з витягнутими пальцями. Після надівання вуздечки ко-

ня вважають спорядженим для роботи під сідлом. Під сідлом тварин

використовують для догляду на пасовищах за гуртами великої рога-

тої худоби, табунами коней, отарами овець, а також у пошукових і

туристичних групах, для спортсменів, прикордонників, єгерів.

Раціональне використання коней. У місцях, де не можна за-

стосовувати технічні транспортні засоби, використовують коней під

в’юком. Вони можуть перевозити вантажі, які становлять 35 %

їхньої живої маси. Вантаж розміщують так, щоб 75 % його знахо-

дилося на боках коня, а 25 % — на спині. В’юк фіксують до сідла,

щоб під час руху він не переміщувався. На привалах коней

розв’ючують.

Розділ 10

418

Використання коней у народному господарстві

Для ефективного використання коней необхідно ретельно до-

бирати пари з урахуванням живої маси, тяглового зусилля, віку,

статі, довжини та частоти кроку, типу нервової діяльності, норову

тощо. Так, під час оранки сильнішим має бути кінь, що йде в бороз-

ні. У напружений період сільськогосподарських робіт за тривалого

світлового дня коні працюють 9 – 12, а в разі меншої потреби —

5 – 7 год. Упродовж року робочий кінь має відпрацювати 290, а же-

ребець і жеребна кобила — 230 днів.

Раціонально слід використовувати жеребних і підсисних кобил.

До шести місяців жеребності кобили виконують будь-яку роботу, а

після семи — тільки легку. Кобилу звільняють від роботи за два мі-

сяці до жеребіння і на два тижні після нього. Спочатку їх викори-

стовують на легких, а через два-три місяці після жеребіння — на

середніх і важких роботах.

Для підвищення продуктивності праці коней необхідно механі-

зувати процеси навантаження й розвантаження, оскільки на них

витрачається 50 – 70 % робочого часу. Застосування возів самоскид-

ного типу сприяє підвищенню продуктивності праці й поліпшенню

роботи їздового (рис. 10.8).

Під час використання коней на середніх і важких роботах їм на-

дають відпочинок протягом 10 – 30 хв. Для годівлі та відновлення

роботоздатності тваринам необхідна перерва на 1,5 – 2 год.

Одним із економічних показників використання коней є собівар-

тість коне-дня. Витрати на утримання коня відносять на види про-

дукції, що виробляється з використанням живої тяглової сили. В

Рис. 10.8. Вози самоскидного типу конструкції

колишнього ВНДІ конярства

Розділ 10

419

Використання коней у народному господарстві

калькуляції собівартості коне-дня враховують такі витрати: вартість

кормів і підстилки, заробітна плата, загальновиробничі й загально-

господарські витрати, амортизація, поточний ремонт та ін. У суму

не включають витрати на утримання молодняку коней і оплату

праці їздовим.

Суму річних витрат за мінусом вартості побічної продукції (гній,

молоко, кінський волос тощо) ділять на кількість днів утримання

тварин. Отриманий показник становитиме собівартість коне-дня. Її

можна розрахувати також за формулою

к.д

ВП

ЖП

−

−⋅⋅−

де С

к.д

— собівартість коне-дня; В — сума витрат на утримання ко-

ней; П — вартість побічної продукції; Ж — кількість приплоду; Ф —

загальна кількість кормо-днів за рік; К — річний виробіток, коне-

днів.

Із метою раціонального використання коней необхідно планува-

ти обсяг виконуваних ними робіт, налагодити їх облік і калькуля-

цію.

Розрахунок потреби в робочих конях. Оптимальну кількість

робочих коней визначають за обсягом робіт у рослинництві, тварин-

ництві, транспортних робіт, потреби в них населення тощо.

У рослинництві визначають обсяг робіт, що будуть виконані кінь-

ми. Польові роботи переводять у гектари м’якої оранки. Виходячи з

норми м’якої оранки на одного коня 0,3 га, визначають кількість ко-

не-днів. Строки виконання польових робіт і кількість коне-днів дають

можливість встановити потребу в конях для галузі рослинництва.

Потребу в конях для кожного виду польових робіт визначають за

формулою

ОТ

НС

−

де К — необхідна кількість коней; О — обсяг робіт, які будуть вико-

нані кіньми; Т — обсяг робіт, що будуть виконані механічним тяг-

лом; Н — денна норма виробітку на одну голову; С — строки вико-

нання робіт.

Кількість коней для обслуговування тваринництва визначають із

розрахунку потреби в них на 100 умовних голів великої рогатої ху-

доби. Там, де добре організований виробничий процес, 100 голів ве-

ликої рогатої худоби обслуговує 2,5 голови робочих коней, свиней —

0,37, овець — 0,4, птиці — 0,07. Також ураховують кількість коней,

необхідну для випасання худоби.