Бусенко О.Т. (ред.). Технологія виробництва продукції тваринництва

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 11

440

Технологія виробництва риби

водної рослинності, провадять аерацію води, вносять вапно і добри-

ва, підгодовують рибу комбікормом. Улітку потрібно стежити, щоб

стави не покривалися надмірною кількістю водоростей, оскільки це

може спричинювати замор риби. З метою запобігання цьому явищу

потрібно в нічний час посилювати проточність води або її аерацію,

яку здійснюють з використанням дощувальних машин, насосів, мо-

топомп, компресорів.

Для з’ясування росту та стану риби проводять контрольні вило-

ви. Виловлені екземпляри зважують, вимірюють, перевіряють стан

здоров’я їх, після чого випускають у став. У разі відставання у рості

вносять у воду в розчинному стані мінеральні добрива (суперфос-

фат, аміачну селітру, вапно) з розрахунку, щоб концентрація фос-

фору у воді становила 0,5 мг/л, а азоту — 2 мг/л.

Годівлю риби комбікормами розпочинають у квітні на початку

травня із досягненням температури води 11 – 16 °С в кількості 2 – 3 %

від маси посадженої риби, а за температури води 17 – 19 °С —

7 – 10 % маси риби. У середньому на 1 га ставу витрати кормів у

травні становлять 11 – 14 кг, червні — 30 – 67 і липні — серпні —

100 – 140 кг. Добова норма годівлі залежить від умісту у воді роз-

чиненого кисню: за 5 – 6 мг/л — згодовують увесь добовий раціон,

3 – 4 мг/л — 70 – 80, 2,0 – 2,5 мг/л — 40 – 50 %, а в разі подальшого

зниження кисню годівлю риби припиняють. З підвищенням темпе-

ратури води збільшують кількість даванок корму: 18 – 20 °С — ком-

бікорм згодовують 2 рази на добу, 20 – 25 °С — 3, а понад 25 °С —

3 – 4 рази. З метою раціонального витрачання корму щодня конт-

ролюють поїдання його рибами.

Вилов риби здійснюють зазвичай у серпні — вересні, коли тем-

пература води знижується, а приріст риби майже припиняється. У

спускних ставах рибу виловлюють у рибозбірному магістральному

каналі, рибозбірній ямі перед донним водоспуском та з використан-

ням рибовловлювачів, ширина яких по дну становить 5 – 6 м, а гли-

бина 0,5 – 1,0 м. Виловлену рибу зважують, визначають сумарний

приріст, середню індивідуальну масу та вихід риби у відсотках до

посадки. Виловом і реалізацією товарної риби закінчується вироб-

ничий процес у повносистемному господарстві за дворічного цик-

лу.

11.5.2. Безперервна технологія вирощування

товарної риби

За традиційної технології ставового рибництва процес вирощу-

вання риби передбачає низку послідовних етапів, технологічні про-

цеси яких здійснюються у спеціалізованих ставах. Пересаджування

риби із одного ставу в інший спричинює у неї стресові ситуації і

травмування, що негативно позначається на її рості та призводить

Розділ 11

441

Технологія виробництва риби

до загибелі. Одними із трудомістких процесів під час вирощування

риби, особливо в полікультурі, є виловлювання і пересаджування,

що потребують значних енергетичних і матеріальних витрат.

Для уникнення негативних явищ, які притаманні повносис-

темній технології ставового рибництва з дворічним циклом вирощу-

вання риби, і було розроблено технологію безперервного виро-

щування її. Вона полягає в тому, що личинок до стадії мальків ма-

сою 0,5 – 1 г підрощують у малькових ставах з щільністю посадки

500 – 600 тис. екз/га. Через 20 – 30 діб, коли мальки досягнуть маси

0,5 – 1 г, їх пересаджують у нагульні стави, де вирощують упродовж

2 років до досягнення товарної маси. Цьоголітки за розрідженої

посадки мають високу швидкість росту і досягають живої маси

100 – 150 г. За умов використання полікультури у нагульні стави та-

кож висаджують мальків білого товстолобика 8 – 12 тис. екз/га, строка-

того товстолобика 1 – 3 тис. екз/га і білого амура 0,2 – 1,1 тис. екз/га.

Безперервна технологія вирощування риби запобігає її травма-

тизму, подовжує осінній і весняний періоди живлення природними

кормовими ресурсами, значно скорочує водоспоживання, оскільки

на першому році життя рибі не потрібна проточність води, а внесені

у став корми і добрива не виносяться з водою і повністю використо-

вуються рибами.

За цієї технології ложе ставів має бути ретельно сплановане, во-

ни повинні бути достатньо глибокими, добре підготовленими до за-

риблення, не містити хижої та малоцінної риби. За вирощуванням

риби в нагульних ставах встановлюють ретельний контроль. За до-

тримання всіх технологічних процесів у нагульних ставах рибопро-

дуктивність їх збільшується вдвічі.

11.5.3. Випасна технологія вирощування

товарної риби

Вона передбачає вирощування товарної риби на природній кор-

мовій базі без підгодівлі її штучними кормами і використанні полі-

культури. Поряд з короповими рибами вирощують білого та строка-

того товстолобика, білого амура, буфало, піленгаса, але слід врахо-

вувати вибагливість рослиноїдних риб до температурного режиму.

Так, для отримання найбільшого приросту температура води має

становити 23 – 30 °С. Особливо вибагливим до температурного чин-

ника є білий товстолобик, тому на Поліссі у полікультурі використо-

вують гібрид білого зі строкатим товстолобиком.

Навесні, після вивільнення від льодового покриву зимувальних

ставів, провадять зариблення нагульних ставів. Посадковий матері-

ал коропа повинен мати масу не менше ніж 25 г, а рослиноїдних

риб — понад 25 – 30 г. Якщо ж нагульні стави зариблюють дволіт-

ками, то їх маса має бути не меншою за 200 г.

Розділ 11

442

Технологія виробництва риби

Для розвитку природної кормової бази у стави вносять органічні

добрива — перегній великої рогатої худоби, пташиний послід, кін-

ський гній, зелену рослинність тощо. Перегній розкладають на урізі

води ставу в кількості 2 – 5 т/га впродовж літа, а пташиний послід

розбавляють водою у співвідношенні 1 : 2 або 1 : 3 і вносять безпосе-

редньо у став по 50 кг за загальної його норми до 200 кг протягом

вегетаційного періоду. Для регулювання процесу розвитку природ-

ної кормової бази необхідно контролювати у воді ставу вміст розчи-

неного кисню у воді та її окиснення, тому що надмірне внесення ор-

ганічних добрив може порушити нормальний гідрохімічний режим.

У став уносять також мінеральні добрива (суперфосфат, аміачну

селітру та інші) з метою підтримання нормального кругообігу міне-

ральних речовин у воді. Їх вносять за температури води 7 °С. Конт-

ролюють внесення добрив за вмістом у воді нітратного азоту та фос-

фору, рівень яких має становити відповідно 2 мг N/л і 0,5 мг Р/л.

Для поліпшення екологічного стану та профілактики водойми що-

місяця провадять вапнування з внесенням вапна у воду не більше

ніж 150 кг/га.

Випасна технологія вирощування товарної риби дає можливість

раціонально використовувати біологічний потенціал водойми, за-

ощадити комбікорми, і за умов оптимального співвідношення коро-

пових та рослиноїдних риб отримати з 1 га площі ставу 1 – 1,5 т сві-

жої риби.

11.5.4. Вирощування товарної риби

за трирічного циклу

У північних районах, де сума активних температур не дає мож-

ливості отримати товарну рибу за дворічним циклом, а також у ра-

йонах, де попитом користується риба масою 1 кг і більше, застосову-

ється трирічна технологія вирощування риби. Вона поширюється і в

деяких регіонах, які вирощують рослиноїдних риб. Товстолобик,

який за два вегетаційних періоди досягає маси 0,5 – 0,8 кг, користу-

ється значно меншим попитом, ніж короп. Отже, його доцільно ви-

рощувати до маси 1,5 – 3 кг і навіть до 4,5 кг, оскільки у м’ясі товс-

толобиків трирічного віку міститься більше білка, а високий уміст

жиру надає змогу виготовляти з нього високоякісні баликові вироби.

Трирічний цикл вирощування рослиноїдних риб ефективний та-

кож у господарствах, які мають глибокі неспускні водойми. У госпо-

дарствах, де застосовують таку технологію, змінюється співвідно-

шення окремих категорій ставів. Так, за трирічного циклу необхід-

но мати вирощувальні стави І та II порядків, а для зимівлі цьоголіт-

ків і дволітків — більшу кількість площ зимувальних водойм. Нор-

ма посадки личинок у вирощувальні стави І порядку становить

250 – 300 тис. екз/га, і до кінця вегетаційного періоду цьоголітки

Розділ 11

443

Технологія виробництва риби

досягають маси 9 – 10 г. Восени зі зниженням температури води їх

пересаджують у зимувальні стави І порядку з нормою посадки

1 млн екз/га. Однорічок з щільністю посадки 25 – 30 тис.екз/га пе-

ресаджують у вирощувальні стави II порядку, серед них 30 % повин-

ні становити рослиноїдні риби. Після зариблення розпочинається їх

годівля, яка сприяє досягненню дволітками середньої маси 100 г.

Зимівля їх відбувається у зимувальних ставах II порядку.

Нагульні стави зариблюють дволітками з щільністю посадки

2 – 3,5 тис.екз/га. Трилітки досягають товарної маси близько 1 кг, а

рибопродуктивність з 1 га — 2 – 2,5 т. У всіх ставах ретельно сте-

жать за температурою води, вмістом розчиненого кисню в ній, роз-

витком природної кормової бази, наявністю у воді біогенних еле-

ментів, проводять контрольні облови для спостереження за ростом,

розвитком і станом здоров’я риби.

Вирощування риби за трирічного циклу дає можливість отриму-

вати коропа масою близько 1 кг, значно подовжити термін реаліза-

ції товарної риби, оскільки селективний її вилов розпочинається з

липня, знизити витрати рибопосадкового матеріалу на одиницю ви-

рощуваної продукції, підвищити економічну ефективність ведення

господарства завдяки реалізації товарної риби більшої живої маси і

за вищими цінами.

Однак за трирічного циклу вирощування зростає відхід риби,

оскільки вона двічі зимує, а трилітній короп більшою мірою схиль-

ний до захворювання на краснуху. Тому потрібно використовувати

коропово-сазанові гібриди, які мають високу стійкість проти захво-

рювань.

11.6. Транспортування живої риби,

первинна обробка та зберігання її

Рибу перевозять автомобільним транспортом, залізницею, літа-

ками, гелікоптерами, використовуючи брезентові та металеві чани,

молочні фляги, ванни, поліетиленові пакети, ізотермічні контейне-

ри, живорибні машини, молоковози тощо. Перед завантаженням

рибу 12 – 15 год не годують і 2 – 4 год витримують у чистій проточ-

ній воді з метою вивільнення її від бруду, промивання зябер, виві-

льнення кишечнику від умісту, оскільки транспортування краще

переносить голодна риба. Тару, призначену для транспортування

риби, дезінфікують 20 %-м розчином негашеного вапна, після чого

ретельно промивають чистою водою.

Воду для перевезення риби беруть із річки, озера чи ставу, і, як

виняток, можна використовувати і водопровідну хлоровану воду,

проте її необхідно піддати повітряній аерації впродовж 30 – 50 хв

Розділ 11

444

Технологія виробництва риби

для доброго насичення киснем. Температура води у транспортній

місткості, там де була риба і куди її випускатимуть, повинна бути

однаковою з допустимою різницею для мальків 1 – 2 °С, для однорі-

чок і старших вікових груп — 3 – 4 °С. Якщо у водоймі, в яку випус-

кають рибу, ці нормативи перевищені, то температуру води треба

вирівнювати, і тільки після цього випускати рибу.

Для збереження життєдіяльності співвідношення риби (коропа,

амура, сома, буфало, сазана) до води має становити 1 : 1,25; карася,

лина — 1 : 1 (без примусової аерації води — 1 : 2); форелі, судака —

1 : 5; ляща, товстолобика, щуки та ін. — 1 : 2 (без аерації води —

1 : 3). Оптимальна температура води для перевезення теплолюбних

риб влітку 10 – 12 °С, взимку і восени — 5 – 6 °С, а для холодолюб-

них — відповідно 6 – 8 і 3 – 5 °С. Взимку всі види риб можна пере-

возити за температури води 1 – 2 °С. За мінусових температур рибу

перевозити небажано. У теплу пору року краще перевозити рибу

рано вранці чи ввечері, а за умови перевезення вдень необхідно ма-

ти лід (0,5 кг на 10 л води), який кладуть у тару, попередньо обгор-

нувши його мішковиною чи марлею.

Тривалість перевезення коропа, амура, буфало, сазана, карася,

лина за температури води 10 °С не повинна перевищувати 8 год без

зміни води, а інших прісноводних риб — 12 год. Якщо температура

води підвищується, її охолоджують льодом, а тривалість транспор-

тування скорочують до 6 год; для інших прісноводних риб воду че-

рез 6 год поступово замінюють, тобто яку кількість випустили з

транспортної тари, таку й додають.

Під час перевезення риби не можна робити тривалих зупинок

(більше ніж 1 год), оскільки у разі стояння транспорту вода не пере-

мішується і не насичується киснем. Живу рибу можна перевозити і

без води, для коропових риб тривалість транспортування не повин-

на перевищувати 2 – 4 год. У лотки чи ящики з отворами у дні, яке

вистеляють марлевими серветками у кілька шарів чи травою, рибу

кладуть у 1 – 2 шари. Перед перевезенням рибу зрошують і закри-

вають брезентом для збереження вологи.

Відповідно до ДСТУ–93 жива риба, вирощена в рибницьких гос-

подарствах, за живою масою має відповідати таким нормам: короп,

білий амур, буфало — 250 – 600 г (відбірні більше ніж 600 г); товс-

толобик — 250 – 600, товстолобик великий — 600 – 2000 (відбірний

більше ніж 2000); сазан, сом канальний — 250 і більше; карась сріб-

лястий — 100 – 250; форель — 120 – 250, форель велика —

250 – 800 г (відбірна 800 г і більше).

Виловлену рибу передусім необхідно промити чистою водою для

зменшення кількості бактерій на шкіряному покриві. Для потро-

шіння роблять розріз черевця від анального отвору до голови, після

чого видаляють внутрішні органи, разом з якими виводяться з ор-

Розділ 11

445

Технологія виробництва риби

ганізму ферменти і мікроорганізми, під дією яких розм’якшується

м’ясо і прискорюється його псування.

Рибу зберігають в охолодженому чи замороженому стані. Охо-

лоджену зберігають за температури 0,5 – 5 °С і вологості повітря

90 – 95 %. Заморожувати рибу треба швидко і зберігати 3 – 4 міс за

температури –12…– 30 °С.

11.7. Виробництво риби в особистих підсобних

і фермерських господарствах

Об’єктом фермерського господарства з виробництва риби є стави,

яких в Україні налічується 200 тис. У великих неспускних ставах

виробництво риби краще починати з випасної системи і викорис-

тання таких риб, як короп, товстолобик, судак, сом, лин, сріблястий

карась та ін. Рибницька галузь досить капіталомістка, особливо

якщо йдеться про будівництво і ремонт ставів, то витрати окуплять-

ся не раніше ніж через 8 – 10 років. Тому вирощування риби споча-

тку треба поєднувати з вирощуванням сільськогосподарських куль-

тур і виробництвом тваринницької продукції, практикуючи розве-

дення гусей, качок, хутрових звірів. Частину коштів можна отрима-

ти від введення платного рибальства. Застосування випасної систе-

ми дає змогу отримати 4 – 6 ц/га товарної риби. У ставах площею

10 – 15 га, де є можливість упродовж 3 – 7 днів спускати воду сифо-

ном, можна використовувати полікультуру риб, а на малих во-

доймах (1 – 3 га) вирощувати і такі цінні риби, як сом, товстолобик,

бестер, веслоніс. Якщо у ставу є хижі риби, то треба організувати їх

годівлю.

Використання водойм, що заросли водною рослинністю і мають

низький уміст розчинного кисню у воді, потрібно розпочинати з

платного рибальства на щуку та окуня і одночасно підселяти лина,

карася та інших риб. Такі водойми можуть дати 2 – 5 ц риби з 1 га,

а за умов впровадження меліоративних робіт (поглиблення ставу,

видалення рослинності) продуктивність водойми може збільшитися

до 4 – 10 ц риби з 1 га. Осушення й очищення водойм від корчів і

рослинності дає можливість застосовувати безперервну технологію

вирощування риби і використовувати крім коропа товстолобика,

карася і лина, судака, ляща та ін. Якщо ж годувати рибу штучними

кормами, то з 1 га площі ставу можна отримати 2 – 3 т риби.

На присадибних ділянках для вирощування риби можна побуду-

вати став чи копанку, а за можливості — і каскад ставів з організа-

цією повного циклу вирощування — від мальків до товарної риби.

Для спорудження водойми насамперед вибирають місце з враху-

ванням водопостачання, типу ґрунту, можливості розвитку природ-

ної кормової бази та відсутності джерела його забруднення. Водойми

Розділ 11

446

Технологія виробництва риби

можуть бути створені будівництвом гребель, дамб чи викопані.

Кращі оптимальні умови забезпечують за першого типу водойми, а

у викопаних важко створювати водообмін і під час вилову риби воду

необхідно відкачувати насосними установками.

Після вибору ділянки для водойми обстежують структуру ґрунту.

Непридатними є ґрунти заболочені і піщані, які надмірно фільтру-

ють воду і є малопродуктивними. Для водопостачання водойми ви-

користовують струмок, джерело, невеликі річки чи озера, а бажано,

щоб вода надходила самопливом (каналом чи трубами), оскільки

застосування насосів або сифонів потребує додаткових витрат на

пальне чи електроенергію.

Для будівництва греблі знімають рослинний шар, ґрунт орють на

глибину 20 – 30 см, роблять траншею по осі греблі, заповнюють її

глиною і утрамбовують. Для насипання греблі використовують різні

ґрунти, проте кращими є суглинкові і супіщані. З метою запобігання

розмиву греблю по сухому укосу обкладають дерниною, а по мокро-

му — бетонними плитами чи камінням.

Водойма повинна мати рівне дно, посередині — канаву, а перед

водоспуском — рибну яму, що дасть можливість швидко виловити

рибу й осушити водойму на зиму. Через 2 міс після будівництва гре-

блі став заповнюють водою, додаючи її через кожні 2 – 3 доби не бі-

льше ніж 0,5 м за добу. Якість води треба перевіряти у гідрохіміч-

них лабораторіях, оскільки вона є вирішальним чинником техноло-

гічного процесу вирощування риби.

В особистих підсобних господарствах бажано розводити коропа,

лина, карася, білого амура, товстолобика, буфало, щуку, а в північ-

них районах — форель, сигів, пелядь. Коропових риб розводять у

ставах, які добре прогріваються, з помірно розвиненою в них водною

рослинністю, а холодноводним рибам потрібна чиста вода з високим

умістом розчинного кисню. Для зариблення ставів добирають кіль-

ка видів риб, які не мають харчової конкуренції, що підвищить ри-

бопродуктивність водойми.

Контрольні запитання та завдання

1. Народногосподарське значення галузі. 2. Біологічні особливості та індиві-

дуальний розвиток риби. 3.

Представники сучасної полікультури тепловодного

рибництва. 4.

Господарсько-біологічні особливості коропа, білого і строкатого

товстолобиків, білого амура. 5.

Типи та групи рибницьких ставів. 6. Класифіка-

ція та характеристика ставів повносистемного рибницького господарства. 7.

Від-

творення коропа. 8.

Технологія підрощування личинок. 9. Отримання потомства

рослиноїдних риб. 10.

Технологія вирощування цьоголітків. 11. У чому суть ви-

рощування товарної риби за дво-, трирічного циклів, безперервної та випасної

технологій? 12.

Як розраховують щільність посадки риби у нагульних ставах?

13.

Транспортування риби. 14. Вимоги державного стандарту до живої риби.

15.

Первинна обробка риби та зберігання її. 16. Особливості виробництва риби в

особистих підсобних і фермерських господарствах.

Розділ 12

447

Технологія виробництва продукції бджільництва

ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА

ПРОДУКЦІЇ БДЖІЛЬНИЦТВА

12.1. Значення бджільництва, стан галузі

та організація пасіки

Історично бджільництво в Україні було важливим промислом.

Ще за часів Київської Русі на її території було близько 50 млн

бджолиних сімей, приблизно така кількість сімей сьогодні налічу-

ється в світі. Наша держава входить до першої п’ятірки як за чисель-

ністю бджолиних сімей (близько 3 млн), так і виробництвом про-

дукції. За даними ФАО, у 2002 р. у світі було вироблено 1270 тис. т

меду, що порівняно з середніми показниками 1989 – 1999 рр. збіль-

шилося на 87 тис. т. Найбільше меду виробляють такі країни, як

Китай (258 тис. т), США (90), Аргентина (85), Україна (60), Туреч-

чина (60), Російська Федерація (55), Мексика (55), Індія (52), Кана-

да (33), Іспанія (32 тис. т). Україна також може пишатися своїми

здобутками і в науковій сфері. Саме наш співвітчизник П.І. Проко-

пович у 1814 р. розробив перший у світі вулик, який надав змогу

розширити знання з біології життя бджіл, розробити сучасні техно-

логії отримання продукції бджільництва.

Сучасне бджільництво є важливою галуззю сільського господар-

ства. Його значення не обмежується лише виробництвом і отриман-

ням прибутків від реалізації меду та іншої продукції. У живій при-

роді, завдяки запиленню ентомофільних рослин, медоносні бджоли

стали важливим елементом підтримання встановлених багатосто-

ронніх зв’язків у тваринному і рослинному світі. Запилення бджо-

лами посівів і насаджень сільськогосподарських культур сприяє

підвищенню врожайності їх. Зростає значення бджіл і як живого

індикатора навколишнього середовища.

Пасіка — земельна ділянка, на якій розміщують вулики з бджо-

лами разом з будівлями з необхідним обладнанням та інвентарем.

Якщо в господарстві кілька пасік (бджільницька ферма), то на одній

із них улаштовують центральну базу, де зосереджують основні тех-

нологічні процеси — переробку воскової сировини, зберігання про-

дукції й матеріалів для виготовлення та ремонту вуликів тощо.

З усієї пасічної території відокремлюють майданчик для вуликів

(точок). Він має добре прогріватися сонцем, бути захищеним від

вітрів.

12.

Розділ 12

448

Технологія виробництва продукції бджільництва

Розташовують його на відстані не ближче ніж 500 м від шосей-

них доріг, високовольтних ліній, водойм і 1 км — від тварин-

ницьких приміщень та переробних підприємств. Територію стаціо-

нарної пасіки огороджують суцільним, не нижче ніж 2,5 м парка-

ном, обсаджують плодовими деревами і кущами.

Розмір точка визначають залежно від способу розміщення вули-

ків, враховуючи, що на одну сім’ю потрібно 20 – 40 м

площі. Вулики

встановлюють на підставках не нижче ніж 30 см від землі льотками

на південь або південний схід, з незначним нахилом уперед, на від-

стані 6 м один від одного і не менше ніж 4 м між рядами. Перед

льотками створюють санітарні майданчики розмірами 0,5 × 0,5 м. З

виробничих приміщень на території точка споруджують пасічний

будинок, стільникосховище, а в разі потреби — зимівник. На кожній

пасіці мають бути резервні вулики (10 – 15 % загальної чисельності

бджолиних сімей) і стільникові рамки (не менш як 30 % загальної

кількості рамок).

Під час обслуговування пасік використовують інвентар та облад-

нання загального призначення — пасічний димар, пасічні стамеску

і ніж, скриньку-табурет, переносні ящики, лицеві сітки тощо.

Для отримання продукції застосовують медогонки, воскотопки,

пилковловлювачі, а для перевезення бджолиних сімей — переваж-

но автомобільний транспорт.

В Україні найбільшого поширення набули вулики таких систем,

як український, стандартний 20-рамковий лежак і багатокорпус-

ний. Вони повинні відповідати умовам життя бджолиної сім’ї і бути

зручними в роботі.

Український вулик має 20 вузьковисоких рамок розміром

300 × 435 мм. Він важчий за 20-рамковий лежак, але оскільки у

нього передня і задня стінки подвійні, створює кращі умови для зи-

мівлі бджіл.

Вулик-лежак уміщує також 20 рамок розміром 435 × 300 мм. Він

складається з продовгуватого корпуса, прибитого до дна, плоского

даху, розбірної стелі. У вуликах-лежаках зручно розміщувати від-

водки із запасними матками, залишати бджіл для зимівлі на точку,

застосовувати різні способи і методи догляду за сім’ями.

Багатокорпусний вулик складається з чотирьох корпусів одна-

кового розміру, окремого дна, плоского даху, стелі. У кожному кор-

пусі вміщується 10 рамок розміром 435 × 230 мм. За рахунок зняття

і встановлення корпусів розмір гнізда сім’ї і загальний об’єм вулика

можна змінювати. Багатокорпусні вулики надають змогу цілу низку

операцій у них виконувати з меншими затратами часу і праці, ніж в

інших системах вуликів, завдяки чому вони набувають значного

поширення.

Розділ 12

449

Технологія виробництва продукції бджільництва

12.2. Бджолина сім’я, її склад

і функції окремих особин

Бджолина сім’я — цілісна біологічна одиниця, до складу якої

входять матка, робочі бджоли. Це жіночі особини. У весняно-літній

період тимчасово проживають трутні-самці, яких виховують сім’ї

для спаровування з матками (рис. 12.1). Поодинці бджолині особини

жити не можуть. Улітку сім’я складається з однієї матки, 50 – 70 тис.

робочих особин і кількох сотень, іноді тисяч трутнів. На зиму склад

сім’ї змінюється. Кількість бджіл зменшується до 15 – 25 тис., трут-

нів наприкінці літа вони виганяють. Необхідні умови життя бджо-

лина сім’я забезпечує завдяки спільній діяльності її членів. Бджоли

відбудовують і захищають гніздо, підтримують потрібні умови мік-

роклімату, заготовляють і переробляють корм, створюють його запа-

си, виховують нові покоління особин. Матка після спаровування з

трутнями відкладає яйця для відтворення потомства. Добова кіль-

кість відкладених маткою яєць улітку досягає 1,5 – 2 тис. шт. Це

забезпечує високі темпи відтворення потомства. За сезон сім’я вихо-

вує 150 – 200 тис. особин. Незважаючи на те, що матка може жити в

сім’ї 5 – 7 років, її використовують тільки впродовж двох сезонів і

лише в окремих випадках довше. З віком її продуктивність зменшу-

ється, а в сім’ях зростає імовірність роїння.

Трутні виводяться в кожній сім’ї, проте в різних кількостях. Вони

розвиваються з незапліднених яєць, які відкладає матка в трутневі

комірки. Через 10 – 12 днів після народження самці стають статево-

зрілими. У пошуках маток для спаровування трутні періодично за

сприятливої погоди вилітають з вуликів. Після спаровування вони

гинуть, але їхні статеві клітини, що залишилися в спермоприймачі

матки, у результаті запліднення яєць дають початок розвитку потом-

ків — жіночих особин сім’ї. Частка впливу трутнів на спадковість

Рис. 12.1. Особини бджолиної сім’ї:

а — матка, б — робоча бджола, в — трутень